Гендерные роли и стереотипы

1

Соціологія

Зміст

1.      Теорія наслідування Г.Тарда- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 3

Вступ - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 3

      1.1. Психологічний напрям у соціології - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 5

              1.2. Кілька сторінок з біографії Жана Габріеля Тарда - - - - - - - - - 9

              1.3. Теорія наслідування - - - - - -  - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -10

              1.4. Ідеї Г.Тарда- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -13

Висновки -  -  - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -16

     2. Поняття гендеру. Гендерні ролі та стереотипи  - - - - - - - - - - - - 18

Вступ - - - - -- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 18

2.1. Категорії тендерної соціології- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -20

2.2. Гендерна соціалізація - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -- - - - - - -21

2.3. Гендерні ролі та стереотипи - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -22

2.4. Гендер та клас - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -24

2.5. Проблеми гендерної рівності на сучасному етапі- - - - - - - - - - 25

Висновки- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -33

Література - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -35

1.    Теорія наслідування Г.Тарда

Вступ

Виникнення соціології стало результатом поєднання ряду інтелектуальних і соціальних чинників, що відбулося у Західній Європі у першій третині XIX ст. Саме тоді вперше почали застосовувати науку і науковий підхід для розуміння соціальних явищ, на відміну від релігійного підходу, який переважав до цього. Багато вчених і соціальних реформаторів у цей час пов’язують свої надії на вдосконалення суспільства саме із появою науки про нього. Вони вважали, що існують якісь об’єктивні закони розвитку суспільства, так само, як фізичні закони про які людство також тривалий час не здогадувалося. Якщо ж вдасться відкрити ті закони за якими розвивається суспільство, то люди зможуть впливати на нього так само, як завдяки знанню фізичних законів, можуть впливати на перебіг певних механічних процесів. Вони закликали до створення нової науки. Однак самих закликів було недостатньо, потрібні були великі зусилля для конституювання нової науки і це було зроблено “піонерами” і класиками соціологічної думки: Огюстом Контом, Гербертом Спенсером, Емілем Дюркгеймом, Карлом Марксом, Максом Вебером та ін.

Паралельно з біолого-еволюційною соціологією, а часом і усередині неї складається й до кінця XIX сторіччя починає переважати нова тенденція в розумінні соціально-історичних процесів і закономірностей суспільного розвитку, а саме, психологічна. Суть психологізму можна коротко звести до наступного.

У природі людини закладені певні психічні особливості у вигляді потреб, інтересів, бажань, різного роду емоцій та ідей, реалізація яких неминуче пов'язана зі спілкуванням людей один з одним. Причому в ході психологічної взаємодії виникають нові соціальні феномени, яких немає в людини поза спілкуванням і взаємодією.

Інтерес до проблем мотивації поведінки людини, її психологічним механізмам породив кілька різновидів психологічного напрямку. Об'єднуючим моментом для їх був головний принцип — шукати ключ до розгадки в психології.

Найбільш відомим представником психологічного напрямку в західній соціології є Габріель Тард (1843 - 1904 pp.), французький соціолог і один з основоположників соціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні відносини і їхні механізми. Тард досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зараження і вселяння, а також сприяв включенню в арсенал соціології емпіричних методів дослідження — аналізу історичних документів і статистичних даних.

Соціологія розглядалась ним як колективна, інтерментальна психологія, що вивчає найрізноманітніші соціальні процеси. Така соціологія можлива тому, що базується на передачі однією свідомістю іншій необхідних елементів. Так формується течія думок, з’являються масові імпульси, традиції, національні звичаї та інші соціальні сили, структури і процеси. Під останніми Тард розумів, перш за все, міжособистістні, інтеріндивідуальні процеси і відносини.

Він вважав, що предмет і можливості соціології як науки потрібно вивчати в тісному зв’язку з психологічними явищами, наприклад такими, як вірування і бажання. Наприклад, в "Соціальній логіці" він писав, що нема жодної галузі соціологї, "яка не представлялась би нам подвійно, в залежності від того, як розглядається її предмет: з боку бажання чи з боку вірування. Необхідно відразу відмітити, що при такому підході до розуміння соціології як інтерментальної, інтеріндивідуальної психології з поля зору мислителя зникла макросоціальна структура суспільства, в рамках якої і формувались реальні міжособистісні відносини.

Трьома основними типами соціальних процесів Тард вважав повторення (наслідування), протиставлення (опозицію), пристосування (адаптацію). Відповідно основними соціальними законами він називав закони наслідування, пристосування, опозиції. Розглянемо погляди Тарда більш детально.

1.1.    Психологічний напрям у соціології

Розвиток наукового знання у XIX ст. все більше охоплював нові галузі. Психологія не стала винятком. Вектор її досліджень переходить від індивіда до вивчення механізмів діяльності, міжособистісної діяльності та поведінки. Психологічна наука поступово розмежовується від фізіології, філософії та біології. Неспроможність "натуралістичних" зусиль пояснити сутність соціально-історичних явищ шляхом аналогії та редукування змусила шукати нові підходи до розуміння соціального життя. В цьому плані соціологічна наука з усім її розмаїттям та відкриттями ще в достатньому обсязі не використовувалася для пояснення соціального. У зв'язку з цим деякі вчені намагалися через психологічні теорії, закономірності – одним словом, через "психічне" окреслити сутність "соціального". Так з'являється новий напрям у розвитку соціологічної думки - психологічний напрям соціології. З XIX ст. він набуває своїх повноважень. У соціології застосовують різні підходи в методиці і теоретичних орієнтаціях психологічних досліджень. Як основний елемент розглядаються: індивід, групи, натовп, маса, народ.

Психологічний напрям у соціології був набагато пліднішим у науковому відношенні, ніж ряд натуралістичних напрямів, що орієнтувалися на біологію. Цей напрям, насамперед, передбачав аналіз людини та суспільства як елементів соціальної системи. Більшість досліджень даного роду була пов'язана із вивченням соціально-історичного матеріалу. Однією з рис, властивих психологізму в соціології, є те, що предметом дослідження виступають емоції, інстинкти, навіювання, лібідо, несвідомі імпульси, а не інтелектуальний фактор людської діяльності (розум, свідома поведінка).

У рамках психологічного підходу в соціології розвивався "психологічний еволюціонізм", фундатором котрого був американський геолог і палеонтолог Лестер Уорд (1841-1913).

Уорд відстоював ідею про те, що основоположними суспільними запросами в суспільному розвитку на всіх рівнях є бажання збільшення насолоди та зменшення страждань, а бути щасливими - є основним стимулом всіх суспільних поштовхів. Всі ці "суспільні прагнення" він зводив до суті універсальних соціальних сил: прагнення до задоволення, запобігання стражданням, батьківські та родинні почуття. Виходячи з того, що суспільні сили редуційовані психічними, бо належать до сфери мотивації, соціологія повинна мати психічний базис.

Однією з перших теорій психологізму була концепція "психології народів" німецьких вчених Морітца Лацаруса (1824-1903) та Хейнмана Штейнталя (1832-1920). Основним об'єктом дослідження був народ в історичному ракурсі власного розвитку - як уособлення "духу цілого". Так званий народний дух виявляється у спільності моралі, рис характеру, міфології, мови, вірувань. Все це і об'єднує людей в єдине ціле - народ. Це було, так би мовити, спробою виявлення особливостей національного характеру, який відображався у культурі та побуті даного народу. (Як би там не було, але часто спостерігаються певні національні, етнічні і культурно-психологічні особливості, які характерні для певного етносу: латиноамериканська гарячковість, німецька пунктуальність, англійська традиційність, слов'янська щирість та ін.).

Продовженням цього напряму стала концепція "психології натовпу" німецького психолога, філософа Вільгельма Вундта (1832-1920). Його десятитомна праця "Психологія народів" доповнила і збагатила дослідження даного типу обґрунтуванням "психології народу" через критерії "індивідуальність", "особистісна воля", "відчуття", "уявлення", і цим самим розрізнила особливості "індивідуальної свідомості" від "свідомості народу".

Іншим напрямом у цій галузі була концепція "психології натовпу", сформована французьким лікарем, антропологом Поставом Лєбоном (1845-1931).

У своїх працях "Психологія натовпу" та "Психологічні закони еволюції народів" він дослідив відмінності у поведінці та діяльності особи у звичайних умовах і серед групи людей, коли під "магічним" впливом натовпу людина чинила такі вчинки, яких ніколи б не вчинила наодинці. "Магічність" такого впливу Лєбон пояснював своєрідною гіпнотичністю натовпу та навіюванням. Вчений розглядає "натовп", "масу" як деструктивну (руйнівну) силу, що гіпнотизує індивідів на несвідомі, ірраціональні вчинки, де керує нетерпимість, сила, відсутність самоконтролю, безвідповідальність. Лєбон виводить власну класифікацію натовпів, поділяючи їх на різновиди (виходячи з інтересів):

      різнорідні (юрба, суд, парламент);

      однорідні (секти, касти, групи за спільністю інтересів тощо).

Одним з дослідників психологізму та засновників соціальної психології був і французький соціолог Габрієль Тард (1843-1904), який розвинув концепцію "масового суспільства", або "теорію наслідування". Наслідування можна характеризувати як процес повторення різних форм буття. Головною рушійною силою розвитку суспільства, згідно з теорією Тарда, є непоборне психічне прагнення людей до наслідування - тобто, всі явища людського життя здійснюються під впливом сили прикладу і мають наслідувальний характер, тому і часто є схожими між собою. Самі наслідування виявляються у різних формах: звичай, мода, симпатії, виховання, навчання, відкриття та винаходи і т. ін. У своїй останній праці "Закони наслідування" він ретельно розробив і обґрунтував всі деталі процесу наслідування. Тард виділяє також два основних типи наслідування: звичаї та мода, прив'язуючи їх як домінанти до типів суспільства. Так, у традиційному суспільстві домінує звичай, у сучасному переважає мода.

Значний соціологічний інтерес становить концепція "інтеракціонізму" американського соціолога Чарльза Кулі (1864-1929). У своїй праці "Природа людини і соціальний порядок" він розглядає суспільство як психологічний організм, що виявляє свою цілісність завдяки тісній взаємодії між індивідом, групами, де основу цієї взаємодії зумовлює психічна природа людини. Саме через комунікативні процеси, через інтеракцію (взаємодія людини з людиною) індивід входить у різні сфери системи суспільних відносин.

Люди пізнають соціальну дійсність, цінності, ідеали, набувають досвіду, здобувають знання виключно через свої взаємні контакти, завдяки яким і відбувається соціалізація людини, формування її власного світосприйняття, свідомості.

Процес "входження" людини в соціальний простір Кулі детально розкриває у своїй концепції "дзеркального Я". Вчений стверджує, що "Я" - це свого роду дзеркальне відбиття сукупності тих вражень, які "я" справляє на людей, котрі його оточують. Виходячи з цього, вчений виділяє три основних цикли дії "дзеркального Я":

-  яким я видаюся іншому індивідові;

-  як він оцінює мій образ;

-  яким є наслідок цього сприйняття – почуття гордості чи пригнічення.

Внаслідок цих уявлень та почуттів "Я" синтезує соціальне та особистісне як результати своєї контактної дії із навколишнім соціальним середовищем. Саме завдяки взаємодії з іншими людьми людина стає людиною.

Ще одним напрямом психологізму у соціології є інстинктивізм. Суть даної теорії полягає в тому, що інстинкти розглядаються як основа життя, і форми людської поведінки та діяльності пояснюються через детермінування інстинктів, що притаманні людині.

Інстинкти, як такі, були відомі давно, ще за античних часів, і довгий час лишалися загадкою для науки. З кінця XIX - поч. XX ст. дослідження інстинктів у біології (Ч. Дарвін, І. Павлов) стимулювали пошуки пояснення численних явищ людської поведінки. Ці ідеї вносили новизну в дану галузь.

Найбільш обґрунтовану концепцію інстинктивізму в соціології розробив американський психолог Уїльям Мак-Дугал (1871-1938). У своїй роботі "Вступ до соціальної психології" він припускає наявність певної рушійної сили, певної вітальної енергії, яка надає поштовху, вияву інстинктам. За позицією Мак-Дугала, це - певна схильність, яка спонукає індивіда сприймати певні явища, зазнавати певних емоційних збуджень і діяти відповідно до них. Інстинкти обумовлюють особливості мислення і поведінки індивідів, групи. Саме в них - основа і джерело особливостей кожного індивіда та народу. Через сукупність інстинктів, притаманних кожній людині, вчений робить спробу створити психологічну теорію суспільства.

Різні представники інстинктивізму налічують різну кількість інстинктів. З.Фрейд (З.Фройд) налічує їх З.У. Джеймс - 38, Мак-Дугал - 18. Кожному інстинкту відповідають певні емоції: інстинкту цікавості - здивування, самоствердження - впевненість у собі, боротьби - страх, втечі – самозбереження, відрази - емоція огиди, відтворення роду - почуття ревнощів, батьківським інстинктам - почуття ніжності та ін. Багато в чому ця концепція відповідає принципу натуралізму в соціології, де соціальне зводиться до біофізіологічного. Це досить абстрактна схема пояснення соціального, яка характеризується слабкою аргументацією наукових досліджень, емпіричних матеріалів.

Своєрідною революцією у психології та соціальній психології стало вчення австрійського лікаря, психолога, філософа та соціолога Зигмунда Фрейда (1856–1939). Розкриваючи сенс людської поведінки через її інстинкти, потяги, нахили, пристрасті, Фрейд аналізує ці психічні явища в контексті зв'язку із соціальними процесами - нормою поведінки, творчістю, культурою.

Психіка як об'єкт дослідження розглядається Фрейдом на трьох рівнях:

      несвідоме як суть психіки, головний її елемент та джерело мотивації,

      передсвідоме, яке містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені суб'єктом за певних умов,

      свідоме, яке розглядається як елемент "надбудови", що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті та залежить від нього.

Серед людських інстинктів у сфері несвідомого Фрейд виділяє лібідо (пристрасть, статевий потяг), що включає і загальнолюдську любов і любов до батьків, дружбу і т. ін. За твердженням вченого, лібідо виступає загальною і головною причиною прояву характеру, людської поведінки, діяльності.

Кожному рівневі психіки відповідає елемент особистості: "воно" (id), "я" (ego), "над-я" (super-ego). "Воно" (id) - складне, ірраційне, становить основу життя та діяльності індивіда, керується та підкоряється чуттєвому принципу задоволення. "Я" (ego) - сфера свідомого (передсвідомого), що діє як посередник між "id" та зовнішнім світом (природа, суспільство). "Super-ego" виступає моральним цензором особистості, що оцінює конкретні обставини чи ситуації з точки зору моральної розумної оцінки. Всі ці три елементи завжди перебувають у постійній взаємодії.

У результаті сприйняття та освоєння навколишнього світу людиною, взаємодії одне з одним виникає певний конфлікт між свідомим та несвідомим - процес витіснення (приглушування) "негативних" з точки зору "свідомого", потягів. Цей конфлікт долається в процесі "сублімації" (піднесення) - ще одного механізму психологічного захисту, де енергія "несвідомого" спрямовується на соціально сприятливі цілі. Цим і пояснює Фрейд перетворення енергії інстинкту на різноманітні форми життєдіяльності. За допомогою процесу "витіснення" (приглушення) та "сублімації" (піднесення) Фрейд намагається пояснити все багатство суспільних явищ та процесів.

З.Фрейд залишився найбільш плідним та оригінальним вченим у психології та соціології і найзначнішим його досягненням була розробка проблеми підсвідомого. Його вчення лягло в основу багатьох напрямів та шкіл у різних галузях знання. Його теорія психоаналізу не тільки привернула увагу багатьох прихильників, а й викликала значну опозицію, неприйняття. Загалом теорія Фрейда має певні раціональні елементи, хоча не можна зводити все багатство людської культури та життєдіяльності лише до інстинктів.

1.2. Кілька сторінок з біографіїї Жана Габріеля Тарда

Жан Габріель Тард народився 12 березня 1843 та провів більшу частину свого життя в невеличкому містечку Сарла на півдні Франції. Він був потомственним юристом: його мати належала до сім’ї адвокатів, а батько працював суддею в рідному містечку. Тард навчався в місцевій ієзуїтській школі та отримав по закінченні в 1860 степінь бакалавра мистецтв. В подальшому він планував продовжити освіту в напрямку політехнічних наук, за станом здоров’я був змушений зупинитися на вивченні права в рідному Сарла. Почавши вивчати юриспруденцію в рідному містечку, він закінчив свою юридичну освіту в Парижі в 1866.

Після одержання вищої освіти, Тард повернувся в сарла і продовжив сімейну професійну традицію. В 1867 році зайняв посаду помічника судді в рідному місті, та ще через 2 роки став тимчасовим суддею Сарла, а згодом з 1875 до 1894 року був постійним суддею.

Крім юридичної практики Тард встигав займатися й наукою.. З 1880 його роботи регулярно публікувались в «Філософському обзорі». З 1887 він, паралельно з виконанням обов’язків судді, працював директором Архіву кримінальної антропології. Перші роботи Тарда були присвячені кримінології. Провідне місце серед них займають «Порівняна злочинність», «Філософія покарання». Ці роботи принесли своєму авторові репутацію серйозного дослідника, відомого далеко за межами його містечка. Крім кримінології Тард почав займатися і соціологією. Відомо, що свою оригінальну соціологічну теорію він розробив ще в 1870 роки, але довгий час не публікував.

Тільки після смерті своєї матері в 1894 Тард зміг повністю віддатися науці.  Він покинув провінційне Сарла і переїхав до Парижу, щоб стати директором секції кримінальної статистики Міністерства юстиції Франції.

З 1896 почалася його викладацька діяльність, яка розвивалась дивовижно динамічно.  Вчений працював відразу в двох місцях – в Вільній школі політичних наук та в Вільному коледжі соціальних наук. В 1898 вийшла з друку його головна книга «Соціальні закони», а в 1900 Тард зайняв посаду професора і став завідуючим кафедрою сучасної філософії в Коледж де Франс – одному з провідних університетів Франції. В тому ж році його вибрали членом Академії моральних і політичних наук. Викладацька діяльність була його основним заняттям до самої смерті.

Діяльність Тарда як соціолога співпала з діяльністю іншого французького соціолога Е.Дюркгейма. В цих двох основоположників  французької школи соціології було, на перший погляд, багато спільного: обидва вони засновували свої теорії на статистичних даних, цікавились природою соціальних норм, надавали велику увагу порівнянню, як методу наукового дослідження. Однак їх концепції кардинально протилежні. В теоріях Дюркгейма провідна роль завжди відводилась суспільству, яке формує людину. Протилежно цьому Тард сконцентрував свою увагу на вивченні взаємодій людей, в результаті чого отримуємо суспільство.  Зробивши основний акцент на вивченні індивідів, він активно виступав за створення соціальної психології як науки, яка повинна стати фундаментом соціології. Протилежність підходів Дюркгейма і Тарда до вирішення проблеми про те, що первинне – суспільство чи індивід дала початок сучасній полеміці прихильників трактування суспільства як єдиного організму та їх опонентів, які вважають суспільство сумою окремих індивідів.

В колі уваги Тарда знаходилась не тільки загальна соціальна теорія суспільного розвитку, але й деякі спеціальні розділи суспільствознавства – такі як політологія («Перетворення влади»), економіка («Економічна психологія», «Реформа політичної економії»), кримінологія («Порівняна злочинність», «Філософія покарання»), мистецтвознавство («Сутність мистецтва»).

В Росії кінця XIX – початку XX ст.. ідеї Тарда були дуже популярні.  Багато його книг були перекладені на російську мову відразу ж після їх публікації у Франції. Його погляди дуже вплинули на концепції російської «суб’єктивної школи» (Лавров, Михайловський, Южаков, Кареєв). Але навіть для них проповідуваний Тардом принцип абсолютного примата-індивіда над суспільством виявився мало прийнятним.

Сучасні вчені признають важливість вкладу Тарда в розвиток соціальної науки. Німецький соціолог Ю.Хабермас вважає, що саме Тард став основоположником таких популярних в наші дні направлень в соціології, як теорія масової культури та аналіз суспільної думки. Оскільки, однак, в наш час в соціології домінує уявлення про вирішальний вплив суспільства на індивіда, а не навпаки, як у Тарда, то зараз він менш популярний, ніж його опонент Дюркгейм.

Жан Габріель Тард помер в Парижі 12 травня 1904 року.

1.3.  Теорія наслідування

Отже, найбільш відомим представником психологічного напрямку в західній соціології є Габріель Тард (1843 - 1904 pp.), французький соціолог і один з основоположників соціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні відносини і їхні механізми. Тард досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зараження і вселяння, а також сприяв включенню в арсенал соціології емпіричних методів дослідження — аналізу історичних документів і статистичних даних.

Таким чином, прагнучи звільнити соціологію від біологізму й органіцизму, Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. У той же час суспільство — це продукт взаємодії індивідуальної свідомості людей, що відбувається, за Тардом, через передачу людьми один одному і засвоєння ними вірувань, переконань, намірів і т. п. Виходячи з цього, він поставив собі за мету створити науку — соціальну (колективну) психологію, що повинна вивчати взаємодію індивідуальної свідомості і тим самим виступати в ролі фундаменту соціології.

Від індивідуальної психології соціальна психологія відрізняється, за Тардом, тим, що займається винятково відносинами нашого "Я" з іншим "Я", їхнім взаємним впливом. У цьому впливі одного духу на інший і варто бачити елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя.

Стосуючись теоретико-методологічних моментів його соціологічної концепції він у своїх дослідженнях розвивав позитивістську ідею закономірності розвитку соціальних процесів і прагнув до методологічної чіткості. Разом з тим зміст громадського життя трактував, скоріше, у дусі шопенгауерівського волюнтаризму. М. Тард пояснював суспільні процеси дією психологічного механізму наслідування. Взаємовідносини двох індивідів, з яких один наслідує іншого, — ось, за Тардом, характерна модель соціального буття взагалі. Усі подібності, що існують у світі, обумовлені, на його думку, повторенням, що є універсальним світовим законом. Наслідування існує вже в індивідуальній свідомості, у тому, що людина за допомогою пам'яті і звички відтворює сама себе, повторює своє минуле. Потім при зіткненні двох чи більш людей наслідування стає головним механізмом соціальної поведінки.

Тард схематично малює процес поширення нововведень шляхом наслідування у вигляді концентричних кіл, що розходяться від центру. Коло наслідування має тенденцію нескінченно розширюватися, поки не натикається на зустрічну хвилю, що виходить з іншого центру. Зустрічні потоки наслідування вступають у конфлікт — повторення змінюється опозицією, і починається "логічна дуель" наслідувань. Окремими випадками цього можуть бути будь-які конфлікти, від теоретичної суперечки до війни.

Загальні закони соціології, що охоплюють усі три базисні соціальні процеси:

• адаптація,

• повторення,

• опозиція.

Тард поділяє на логічні та нелогічні.

Логічні закони пояснюють, чому одні інновації поширюються, а інші — ні, наскільки назріла потреба в даному нововведенні, чи сумісне воно з вже існуючими знаннями і уявленнями (логічне об'єднання) чи ж вступає з ними в конфлікт (логічну дуель).

Нелогічні закони показують, як протікає процес наслідування. По-перше, наслідування йде від внутрішнього до зовнішнього, тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні: наприклад, дух релігії поширюється раніше, ніж обряди. По-друге, нижчі завжди наслідують вищим, провінція наслідує центр і т. п. Посиланнями на механізм наслідування Тард намагався пояснити суспільну думку, звичаї, моду, релігію та багато інших соціальних явищ.

Спроба звести всі соціальні процеси до наслідування викликала критику з боку багатьох сучасників Г. Тарда (наприклад, В. Вундта, Е. Дюркгейма та ін.).

Для розвитку соціології важливим висновком з аналізу процесів наслідування, проведених Тардом, є непряме визнання і постановка ним проблем соціалізації в суспільстві, інтерналізації соціокультурних норм за допомогою соціальної взаємодії. Крім того, акцентування уваги на феномені наслідування було теоретичною основою, виходячи з якої він намагався аналізувати і пояснювати одну з головних соціологічних проблем — як індивіди поєднуються в соціальні групи і суспільства. Інтерпретуючи соціальне життя, виходячи з феномена наслідування, він тим самим намагався уникнути сугубо індивідуалістичних і біологізаторських підходів до суспільства.

Тард будував свою теорію як дедуктивну, але разом з тим він надавав величезного значення емпіричним методам дослідження. Соціологія, за його словами, має у своєму розпорядженні два головних методи:

• археологічний;

• статистичний.

Археологічний метод заснований на аналізі історичних документів і служить для вивчення періодів і ареалів поширення конкретних нововведень і зразків.

Статистичний метод використовується для збору інформації про поточні процеси наслідування шляхом обрахування подібних наслідувальних актів.

Отже, на думку Тарда, основою розвитку суспільства виступає соціально-комунікаційна діяльність індивідів в формі наслідування, імітації. Саме це поняття стало у Тарда ключовим при описанні соціальної реальності. По суті, він характеризує суспільство саме як процес наслідування, розуміючи під цим елементарне копіювання і повторення одними людьми поведінки інших. Процеси копіювання і повторення відносяться до існуючих практик, вірувань, традицій, які відтворюються із покоління в покоління завдяки наслідуванню. Цей процес сприяє збереженню цілісності суспільства.

Іншим важливим поняттям в поясненні розвитку суспільства, являється винахід, або нововведення. Він розглядається Тардом як процес адаптації до перемінних умов навколишнього середовища. Все нове, що виникає в суспільстві, чи то ідеї, чи матеріальні цінності, він вважав результатом творчої діяльності небагато чисельних обдарованих особистостей. Мова, релігія, ремесло, держава – все це, згідно з думкою Тарда, продукти творчості індивідів-новаторів. З’явившись одного разу, нове явище приводить в дію процес наслідування. Це можна зрівняти з кругами на воді, які виникають після падіння краплі: наслідування чогось нового поступово перекидається на все більшу і більшу масу людей, втрачаючи при цьому свою первісну силу. Затвердження всіх основних соціальних інститутів відбулося саме тому, що звичайні люди не здатні винайти щось нове, тому стали наслідувати творцям-новаторам та використовувати їх винаходи.

Таким чином, діяльність небагатьох новаторів та винайдені ними новинки являються, на думку Тарда, основним двигуном соціальної еволюції, таким чином стимулюючи розвиток суспільства. При цьому слід враховувати, що не будь-які винаходи отримують найбільше розповсюдження, а ті, які вцілому вписуються в уже існуючу культуру та не дуже протирічать її основам.

1.4. Ідеї Г. Тарда

У широкому застосуванні "числа і міри" до вивчення суспільства Тард бачив магістральний шлях розвитку соціології. Соціально-статистичні дослідження Тарда, зокрема з питань злочинності, мали великий авторитет у сучасників.

Велику увагу приділяв Тард вивченню "психології натовпу". Дослідження натовпу в 80-90-і роки було однією з центральних проблем, і нею займалися багато провідних соціологів (італієць С. Сігеле, французький соціолог Г. Лебон, російський соціолог М. Михайловський та ін.).

Інтерес до неї має практичну, соціально-політичну основу, що йде ще з часів Великої французької революції та революцій, що були за нею, і масових виступів, що мали місце в багатьох країнах Європи й особливо у Франції.

Що це за соціальний феномен "натовп"?