Генезис логістики в Україні

Зміст

1. Генезис логістики в  Україні.

2. Вибір постачальника.

3. Логістичні  витрати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання 1. Генезис логістики в Україні.

Історія появи логістики в Україні сягає в часи колишнього Радянського Союзу, хоча сам термін «логістика» на цій території почав широко використовуватися фахівцями лише з кінця 80-х років ХХ ст. Раніше панівною була точка зору, що такі методи, як логістика є виключно засобами наживи капіталістичних фірм і тому не потрібні для соціалізму, оскільки народногосподарські інтереси стоять вище від інтересів окремих підприємств.

 

Між тим, інтегровані концепції управління постачанням, виробництвом і збутом як єдиним матеріальним потоком на окремих підприємствах розроблялись, і цей передовий досвід пропа­гувався. Наприклад, система безперервного оперативного планування та управління виробництвом була впроваджена в березні 1962 р. на Новочеркаському електровозобудівному заводі («добово-комплектна система», «новочеркаський метод»). Відповідно до цього методу була створена безперервна інформаційна система — картотеки пропорційності в кожному підрозділі, робота всіх ланок підлягала ритму, заданому єдиним наскрізним план- графіком підприємства. Якщо не вдавалося впровадити добово- комплектну систему на всіх стадіях виробництва, то фахівці про­понували використовувати її тільки для оптимізації процесів постачання підприємств. Добово-комплектна система виробництва не знайшла масового використання з ряду причин. Головна з них — існування державної централізовано-розподільчої системи матеріально-технічного постачання. У тих умовах практично неможливо було забезпечити надходження матеріальних ресурсів «точно вчасно». Тому аритмічна робота на наступних етапах виробництва і товароруху була зумовлена та запрограмована.

 

На початку 70-х років використання системного підходу було домінуючою методологією світової економічної науки. В межах цієї тенденції, у той же період, в Радянському Союзі видаються перекладні роботи, в яких з’являються синонімічні поняття «управління матеріальними ресурсами», «управління матеріалами», «управління матеріальним потоком», «рохрематика». В цих публікаціях відзначалося, що «Рохрематика — це наука про управління матеріальними потоками, які беруть свій початок біля джерел сировини і проходять багато стадій оброблення, включаючи розподіл кінцевого продукту. .Мета рохрематики полягає в тому, щоб скоротити загальний час проходження (цикл) матеріального потоку і загальні витрати, що відносяться до цього потоку». Радянська економічна наука продовжувала пошук «рятівних рецептів» підвищення ефективності виробництва, широко використовуючи системний підхід, який забезпечував би ефективну комплексну організацію всього процесу виробництва — від постачання підприємства до поставок готової продукції споживачеві.

 

У СРСР протягом 80-х років було досягнуто значних результатів у практичному втіленні концепції управління матеріальним потоком на всіх ієрархічних рівнях економічної системи. В умовах адміністративно-командної системи, де народногосподарський комплекс розглядався як одне підприємство, а уряд — як його адміністрація, такий науковий підхід був коректним і доцільним. Наприклад, на макрорівні успішно вирішувалися проблеми управління матеріальним потоком на транспортних вузлах (Одеса-порт, Ленінград-порт та ін.), де узгоджувалися матеріальні та інформаційні потоки різних міністерств. Основою міжвідомчої координації стала операційна система, що ґрунтувалася на єдиному оперативно-календарному плані. Така форма порушення «відомчих бар’єрів» забезпечувала розробку і вибір раціонального варіанту транспортування вантажів. На мезорівні проявом концепції управління матеріальним потоком було впровадження Міністерством шляхів сполучення СРСР (на полігоні Південної та Південно-Східної залізниць при перевезенні руди із Стойленського та Лебединського гірничо- збагачувальних комбінатів на Новолипецький металургійний комбінат) єдиної міжгалузевої технології «Ритм», яка розрахована на організацію перевезень сировини та палива між безперервно діючими великими виробниками і споживачами продукції за системою «точно вчасно».

 

На мікрорівні концепція управління матеріальним потоком впроваджувалася на промислових підприємствах. Так, на Ленінградському оптико-механічному об’єднанні було розроблено відповідну систему, яка дозволяла збільшити гнучкість виробництва, істотно не підвищуючи витрат. Вона включала створення постійних замкнутих контурів руху матеріалів; збільшення кількості можливих суміжних ділянок комплектації; організацію планування, виходячи з раціональних схем руху матеріалів. На Московському автозаводі ім. Ленінського комсомолу було створено інформаційну систему контролю руху матеріалів уздовж головного конвейєра.

 

У кінці 80-х — на початку 90-х років почали здійснюватися енергійні спроби здійснити перехід від командно-адміністративної до ліберально-індикативної економічної системи. У зв'язку з цим у фаховій літературі з'являється новий термін «логістика», який уже широко використовувався іноземними спеціалістами.

 

Презентація терміна «логістика» сталася в 1988 р. в Ленінграді, де з 29 листопада по 6 грудня відбулася Міжнародна виставка «Логістика-88». Логістика там трактувалася як наука і практика управління матеріалопотоками. В 1989 р. у журналі «Подъёмно- транспортная техника и склады» вперше з'явилася рубрика «Логістика», яка відкрилася статею «Логістика — нова наука». У 1990 р. рубрика «Логістика: теорія і практика» виникла в журналі «Материально-техническое снабжение» і потім вона була збережена в його правонаступнику — журналі «РИСК». В листопаді 1989 р. за ініціативою редакцій журналів «Подъёмно-транспортная техника и склады» і «Материально-техническое снабжение» було проведено перший у колишньому СРСР науково-практичний семінар на тему: «Логістика: проблеми та перспективи». У Москві в червні 1991 р. на установчій конференції було створено Всесоюзну асоціацію логістики. Після розпаду СРСР її правонаступником стала Асоціація логістики Російської Федерації.

 

Зараз в Україні регулярно проводяться конференції, семінари, присвячені теоретичним і практичним проблемам використання логістики. У вищих навчальних закладах викладається дисципліна «Логістика».

 

Деякі українські фахівці починають використовувати терміни «макро- і мезологістика». Вперше думка про існування макроло- гістики була опублікована в колективній монографії «Ринок і ло­гістика». Ця перша в СНД наукова праця з проблем логістики вийшла під егідою Асоціації логістики Росії. Її авторський колектив переважно складався з учених Інституту досліджень товароруху і кон'юнктури оптового ринку, який став правонаступником Науково-дослідного інституту матеріально-технічного постачання Госпостачу СРСР. Позиція інституту практично завжди полягала в розгляді усіх питань крізь призму макроекономічних процесів. Фахівці, що більше чверті сторіччя були пов'язані з розробкою рекомендацій з удосконалення загальнодержавної системи матеріально-технічного постачання, думається, просто з інерції мислення, необґрунтовано перенесли концепцію логістики на макро- економічний рівень. В багатьох працях думка про існування макро- і мезологістики трапляється й нині.

 

Тобто деякі українські вчені вважають, що поряд з мікрологіс- тикою існують макрологістика — як інфраструктура економіки країни чи групи країн, та металогістика — інфраструктура економіки регіону. Сферою такого застосування, на їх погляд, має бути управління національними і регіональними ресурсопотока- ми, вирішення проблем раціональної організації транспортних потоків, розвиток шляхів сполучення, комплексів по перевалці та обробленню вантажів, розвиток інформаційної інфраструктури. Проте немає ніяких підстав для ототожнення понять «ринкова інфраструктура» країни чи регіону з поняттям «логістика». Кожне з них має специфічні цільову спрямованність, економічну сутність та зміст. Не наводиться достатньо переконливих аргументів можливості такої інтерпретації концепції та методології логістики. Неможна ідентифікувати поняття «інфраструктура держави» і «макрологістика», «інфраструктура регіону» і «мезологістика», «місцева інфраструктура» і «муніципальна логістика». Під інфра­структурою розуміють сукупність матеріально-технічних систем (об’єктів), що забезпечують виконання основних функцій у різних сферах та галузях діяльності. Тобто інфраструктура — це комплекс організацій різної галузевої належності, а логістика — комплекс видів діяльності (інтегрована функція).

 

Можна натрапили на відверто помилкові точки зору, згідно з якими до суб'єктів макрологістики відносять постачальників, транспорт, оптових посередників, споживачів тощо, а до суб'єктів мікрологістики — функціональні відділи підприємства: закупівлі, планування й организації виробництва, збуту та ін., а мезо- логістикою називають логістику корпорації. Загальновідомо, що підприємство з його функціональними підрозділами чи корпорація — це мікроекономічний рівень.

 

Деякі фахівці проблему створення транспортних коридорів на території України відносять до макрологістики. Дійсно, глобальні політичні, економічні та соціальні зміни у світовій спільноті вимагають перегляду поглядів на оптимізацію господарських міжнародних зв'язків. Безумовно, Україна зацікавлена у створенні сучасних транспортних коридорів та мережі прикордонних пе­реходів з високою якістю і широким набором сервісу. Проте ця проблематика у вузькому розумінні безпосередньо пов'язана з проблемою розвитку транспортно-шляхового комплексу держа- ви, а в широкому розумінні — з питанням державної підтримки розвитку ринкової інфраструктури країни. Але це не логістика, хоча вирішення цих проблем і дасть можливість удосконалювати логістичну діяльність підприємств за рахунок скорочення витрат на виконання зовнішньоекономічних операцій і поліпшення логі- стичного сервісу.

 

Вчені і практичні працівники користуються також поняттям «глобальна логістична стратегія». Воно трактується вкрай неадекватно — як інтеграційна діяльність країн Європейського Союзу (ЄС). Доцільніше було б трактувати це поняття як єврологісти- ка — процес впровадження на підприємствах країн ЄС універсальних європейських стандартів у сфері логістики. Отже, євроло- гістика — це логістична діяльність підприємств, що здійснюється за стандартами ЄС.

 

У сучасних економічних умовах, на відміну від часу існування адміністративно-командної економіки, логістику є сенс розглядати лише на мікроекономічному рівні, і це підтверджується всіма її класичними визначеннями та даними західних фахівців. Так, при опитуванні представників 500 німецьких підприємств базовими завданнями логістики було названо вдосконалення таких мікроекономічних процесів, як: розташування — 63 %; внутрішніх перевезень на підприємстві — 64 %; збуту — 84 %; складування — 83 %.

 

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування (суб'єкти управління макро- і мезоекономічних систем), маючи вплив на ринкові процеси, не є суб'єктами господарювання і лан­ками логістичного ланцюга. Вони безпосередньо не займаються закупками, підтримкою виробництва, фізичним розподілом, навантаженням, розвантаженням, складуванням, транспортуванням, утилізацією, сервісом та ін. Тому в їхній структурі є абсурдним створення логістичної системи. У цьому зв'язку вряд чи коректно ототожнювати державну підтримку для створення умов ефективного функціонування підприємств з логістичною діяльністю органів влади. Методи державного управління включають: державне прогнозування (стратегічне управління); науково-методичне забезпечення розвитку (індикативне управління); пряме і опосередковане управління за допомогою економіко-правових методів, а їх ніяк не можна вважати інструментами логістики. Логістика є економічною категорією, яка відображає процеси, що відбуваються тільки в діяльності суб'єктів господарювання. Реалізація її концепції, методології і технології забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства. Взагалі, впровадження логістичного підходу в діяльність українських підприємств передбачає вирішення трьох проблем:

 

•    освоєння накопичених світовою наукою знань;

•    введення їх у науковий обіг і процес викладання;

•    адаптація запозиченних знань до економічних реалій держави.

 

Незважаючи на те, що на момент появи суверенної України в теорії логістики вже був накопичений хоча і незначний, але все- таки певний багаж знань, фахівці тільки наближуються до вирішення першого завдання. Основні помилки, яких припускаються фахівці, можна розподілити на три групи:

 

•    перша — підміна предмету дослідження. Замість того, щоб аналізувати і давати пропозиції щодо удосконалення логістичної системи, розглядається сукупність її компонентів. З’являються навчальні посібники і монографії, яким властивий поверхневий розгляд суми традиційних загальновідомих функціональних галузей логістики без взаємозв’язку між ними, що видається за логістику. Такий погляд збіднює знання про функції, операції та компоненти логістики і не дає уявлення про саму логістику. Це є регресом порівняно з минулим, оскільки фундаментальні праці з функціональних галузей логістики відкидаються, а відповідні розділи в нових посібниках скорочені і мають мінімум потрібної інформації;

 

•    друга помилка — досить часто трапляються праці, в яких відсутнє глибоке розуміння суті логістики як інструменту ринкової економіки, що існує тільки у формі логістичної системи під­приємства. Результатом такого нерозуміння є плутанина в тлумаченнях;

 

•    третя — оскільки матеріальний потік має міжфункціональ- ний синтетичний характер, то як різновиди логістики виділяють закупівельну, виробничу, розподільчу, транспортну, складську, інформаційну та інші логістики. При цьому абсолютно незрозуміло, чим, скажімо, закупівельна логістика відрізняється від матеріально-технічного постачання чи розподільча логістика — від збуту. Кожен з названих і не названих компонентів логістики достатньо повно вивчений і описаний у спеціальній літературі. Новизна ж логістичного підходу полягає в системній інтеграції і координації, в розгляді механізмів їх динамічної взаємодії з метою досягнення потрібного результату. Тому є сенс приєднатися до точки зору, щоб більш коректно вести мову не про види логістики, а про її функціональні галузі.

 

Питання 2. Вибір постачальника.

План матеріально-технічного постачання передбачає такі етапи:

•   вибір постачальника;

•   укладання договору на постачання;

 

•   складання плану-графіка завезення економічного розміру партій поставок;

•   вибір форми постачання.

Вибір постачальника за параметричним методом проводиться в три етапи.

 

•   перший етап — формування пакету ключових факторів;

•   другий етап — оцінювання діяльності постачальників за кожним фактором;

•   третій етап — розрахунок рейтингу постачальника.

Ключовими є цінові та нецінові фактори, що можуть дати постачальникові переваги перед конкурентами. До таких факторів належать:

 

1)  якість товарів;

2)   терміни постачань;

3)   наявність тривалих господарських зв'язків;

4)   гнучкість, оперативність постачань;

5)   транспортні витрати;

6)   характеристика товарного асортименту;

7)   політика ціноутворення;

8)   форма оплати;

9)   сервіс;

10)  ступінь оновлення товарного асортименту.

Кількісно діяльність постачальників може бути оцінена за 10 бальною системою. Оцінка кожного фактора називається параметричний індекс фактора. Значимість факторів різна, тому кожному з них відповідає певна вага.

 

Введемо позначення:

j — ключовий фактор пакета, j = 1, n ;

n — кількість ключових факторів пакета;

хр — параметричний індекс j ключового фактора пакета i постачальника;

aij — вага або значимість параметричного індексу j ключового фактора пакета i постачальника.

Розрахунок рейтингу постачальників, як видно з табл. 4.1, може бути здійснений формулою

 

 

де Ai — рейтинг i постачальника.

Видно, що другий постачальник має найбільший рейтинг серед постачальників. На основі таких розрахунків здійснюється вибір постачальника.

 

Для підтримання ефективного рівня ділових відносин між споживачем і постачальником укладається договір-постачання. У цьому юридичному документі фіксуються:

 

•   права, обов’язки і відповідальність сторін;

•   дата і місце укладання;

•   сторони і предмет угоди;

•   якість, кількість і маркування товару;

•   ціна і дата постачання;

•   форс-мажорні обставини;

•   можливі причини зриву умов договору;

•   санкції, що будуть застосовані до винних.

Кількісна оцінка діяльності постачальників

 

Розрізняють дві форми постачання: транзитна і складська. Кожна з них має переваги і недоліки. Вибір форми здійснюється на основі оцінки економічної доцільності. При транзитній формі постачання підприємство отримує матеріальні ресурси безпосередньо від постачальника, що істотно прискорює доставку та скорочує транспортно-заготівельні витрати, але її використання при невеликих розмірах потреби (нижчих транзитних норм відвантаження) призводить до утворення наднормативних запасів і пов’язаних з цим витрат. При складській формі постачання підприємство отримує матеріальні ресурси зі складів посередників, що дає змогу отримувати необхідні матеріали необхідної кількості, але збільшує витрати на транспортування, навантажувально- розвантажувальні роботи, сплату націнок тощо.

Для техніко-економічного обґрунтування вибору форм постачання можна скористатися таким критерієм. Склад посередника повинен бути включеним до логістичної системи підприємства за умови, що витрати при складській поставці не більші від витрат по транзиту. Формально цей вираз має такий вигляд:

де К н — виробнича потреба підприємства, од.;

С скл — транспортно-заготовчі витрати при складській формі постачання, грн;

К тр — транзитна норма відвантаження, од.;

С тр — транспортно-заготовчі витрати при транзитній формі постачання, грн;

С з — витрати на утримання одиниці запасу, грн.

 

Питання  3. Логістичні витрати.

Логістичними слід вважати витрати, пов'язані з рухом та зберіганням товарно-матеріальних цінностей від первинного джерела до кінцевого споживача. Абсолютно точний їх розрахунок є дуже складним, оскільки сучасна теорія і практика бухгалтерського обліку «проходять мимо» таких затрат. Немає наукових рекомендацій зі структури та методики розрахунку. Немає відповідних форм звітності. Все це і зумовлює той факт, що логістичні витрати перебувають поза контролем керівництва підприємств, тому існує необхідність удосконалення інформаційної системи бухгалтерського обліку. І суть не в тому, щоб конструювати нові дані (більша їх частина вже існує в тій чи іншій формі), а в тому, що ці дані повинні бути класифіковані відповідно до потреб логістики.

В основі класифікації логістичних витрат повинні знаходитись дві групи витрат: перша пов'язана з рухом, друга — із зберіганням. Проте наведений в табл. 5.2 перелік має загальний характер. Його можна деталізувати.

Таблиця 1.

Загальний перелік логістичних витрат підприємства
Транспортні витрати	Складські витрати
Тарифи Страхування Адміністративні	Зберігання Інвестиції Страхування Псування Комунікація Навантажувально-розвантажувальні роботи Упаковка

Деталізований перелік витрат, який може використовуватися на практиці, достатньо великий. Зокрема, до цього переліку входять витрати на: утримання закупівельних підрозділів; оформлення і розміщення замовлень; укладання господарських договорів з постачальниками; відрядження до постачальників; комунікацію; завезення і розвантаження предметів постачання; кількісно-якісне приймання і складське розміщення; облік заготовчих операцій; проведення розрахунків за поставками; утримання виробничо-диспетчерського підрозділу; внутрішньозаводські операції з переміщення; складання оперативно-календарних графіків руху деталей в процесі оброблення; переналагодження обладнання; втрати прибутку, пов'язані з перервами; заробітну плату складського персоналу; оренду і утримання складських приміщень, споруд, інвентаря; виконання складських операцій; відшкодовування втрат від виконання складських операцій; облік матеріалів; недостачі, втрати, збитки; прийняття невідкладних заходів щодо забезпечення поставок; втрати від скорочення обсягів виробництва і поставок у випадках, коли прийняття невідкладних заходів не призводить до позитивних результатів і у кінцевому рахунку не вдається задовольнити попит та ін.

 

Два принципи узагальненої класифікації логістичних витрат підприємства:

 

1)  до складу  логістичних витрат, крім власних, слід включати втрати прибутку  внаслідок невикористаних можливостей;

 

2)  у складі  логістичних витрат доцільніше  хоча б приблизно враховувати  «вагомі» статті, ніж реєструвати  «неістотні» лише заради точності  обліку (звичайно, якщо при цьому  не будуть допущені ще більші  помилки).

 

Ґрунтуючись на цих принципах, можлива така узагальнена класифікація логістичних витрат підприємства:

 

—   на оформлення замовлень і вибір постачальника;

 

—   на підтримання контактів з постачальниками;

 

—   на доставку;

 

—   на навантажувально-розвантажувальні та транспортно-складські роботи;

 

—   на складання графіків виробництва;

 

—   на переналагодження виробництва;

 

—   на внутрішньозаводські переміщення;

 

—   на складування;

 

—   на підтримання контактів із споживачами;

 

—   на відправку;

 

—   втрати прибутку внаслідок невикористаних можливостей.

 

Для підприємств різної галузевої чи відомчої належності значущість кожного елемента класифікації логістичних витрат різна.

 

Розрахунок логістичних витрат рекомендується здійснювати за такою методикою. До витрат з оформлення замовлень і вибору постачальників, складання графіків виробництва, переналаго­дження устаткування, внутрішньозаводського переміщення, підтримки контактів зі споживачами відносять заробітну плату спеціалістів, що виконують відповідні функції. Джерелом інформації є штатний розклад. Величини витрат з доставки і відправлення беруть з форми 1С «Звіт про собівартість». Дві статті витрат розраховують виходячи із середньорічної вартості матеріальних за­пасів, яка, в свою чергу, розраховується за даними форми 1 «Баланс підприємства». Витрати з навантажувально-розвантажувальних і транспортно-складських робіт дорівнюють 10 % серед­ньорічної вартості матеріальних запасів, а втрати прибутку внаслідок невикористаних можливостей — проценту рентабельності виробництва, помноженому на середньорічну вартість матеріальних запасів. Витрати на складування дорівнюють сумі амортизаційних нарахувань і зарплати складського персоналу. До витрат підтримки контактів з постачальниками відносяться витрати на відрядження працівників закупівельних служб.

 

Отримані значення логістичних витрат виявляться меншими за реальні, оскільки не враховано багато інших статей. Але навіть занижені, вони складають значну частку в повній собівартості та в обсягу реалізації, будучи своєрідною ціною за якісний логістичний сервіс. Саме це є головною причиною, що зумовлює актуальність логістики за сучасних економічних умов.

Крім того, логістичні витрати, як це показано нижче, пропонується розрізняти за двома ознаками:

а) по відношенню до здійснення логістичних операцій;

б) по відношенню до варіювання обсягу матеріального потоку.

Класифікація логістичих витрат підприємства

По відношенню до здійснення логістичних операцій витрати можуть бути прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо зумовлені виконанням логістичних операцій. До них слід відносити витрати на упаковку, виконання навантажувально- розвантажувальних робіт, комунікацію, адміністративні та ін. Непрямі затрати не мають безпосереднього відношення до виконання логістичних операцій. Вони спрямовуються на будівництво, купівлю чи оренду основних виробничих фондів логіс- тичного призначення (складські приміщення, складське обладнання, транспортні засоби та ін.).

 

В результаті виконання логістичних операцій можуть виникати втрати прибутку внаслідок невикористаних можливостей. Найрозповсюдженішим різновидом таких втрат прибутку є утримання матеріальних запасів. Зберігаючи запаси, підприємство тим самим відмовляється від інших варіантів інвестування коштів, які потенційно могли б забезпечити збільшення прибутку. Виникає втрата у формі невикористаних можливостей. Ціною утримання матеріальних запасів на складах підприємства, крім витрат зберігання, є втрата частини прибутку. Тобто додатковий прибуток може бути отриманий за рахунок ліквідації чи зменшення запасів. Відповідно до цього, економічний результат скорочення запасів оцінюється шляхом перемноження вивільненої з обігу величини обігових засобів на показник рентабельності виробництва.

 

По відношенню до варіювання обсягу матеріального потоку логістичні витрати розрізняються на постійні і змінні. Перші не змінюються з варіюванням обсягу матеріального потоку, а другі — змінюються.

 

Різні статті змінних логістичних витрат знаходяться в різній залежності від обсягу поставок. Витрати зберігання і втрати прибутку внаслідок втрачених можливостей, пов'язаних із створенням і зберіганням запасів, збільшуються разом із зростанням розміру поставок, оскільки дана обставина призводить до досягнення більш високого рівня запасів. В умовах заданого обсягу попиту зменшення розміру поставок означає, що повинна зрости їхня кількість. Відповідно, стимулюється збільшення заготовчих витрат. З іншого боку, при зростанні кількості поставок має місце зменшення рівня запасів, виникає вірогідність виснаження запасів і збільшення інших витрат (прийняття невідкладних заходів щодо забезпечення поставок та втрати від скорочення обсягів виробництва і поставок).

Отже, логістичні витрати — це сума витрат, величина яких змінюється як у прямій, так і зворотно-пропорційній залежності від розміру поставок:

—    витрати, які змінюються в прямо пропорційній залежності від розміру поставок — витрати зберігання і втрати прибутку внаслідок втрачених (невикористаних) можливостей, пов'язаних зі створенням і зберіганням запасів;

—   витрати, які змінюються в зворотно-пропорційній залежності від розміру поставок, — транспортно-заготівельні витрати.

Оскільки логістична політика розробляється на підставі логістичних витрат, вони повинні знаходитися під постійним контролем адміністрації підприємства. За рахунок здійснення раціона­льної політики логістична система повинна вносити вклад в отримання підприємством максимального прибутку. Тому додаткові логістичні витрати доцільно збільшувати лише до точки рів­новаги, в якій маржинальні витрати дорівнюють маржинальним доходам, бо після проходження цієї точки підприємство не отримує прибуток. У цьому зв'язку виникають такі основні проблеми: облік і оцінка маржинальних витрат, виділення з них логістичної складової; визначення в рамках логістичних маржинальних витрат частки кожного компонента логістичної системи; інертність логістичних витрат (договір оренди, договір поставки, контракт по найму та ін.), внаслідок якої неможливе їхнє швидке модифікування; складність визначення функціональної залежності величини прибутку від додаткових логістичних витрат.

Будь-яке підприємство намагається адаптуватися до умов зовнішнього середовища. Залежно від здійснюваної логістичної політики підприємство самостійно встановлює певний стандарт якості сервісу і конкретну величину логістичних витрат. Проте внаслідок того, що це середовище привносить постійні зміни, виникає проблема непевності тривалості логістичного циклу. Саме для її вирішення здійснюється його планування. Логістична система дає змогу оптимізувати тривалість логістичного циклу.