Глина, її особливості і мистецтво гончарства

Університетський  коледж Київського університету

ім. Бориса Грінченка 

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання 

З КУРСУ ”Малювання та ліплення”

НА  ТЕМУ: «Глина, її особливості і мистецтво гончарства» 

СТУДЕНТКИ ГРУПИ 22ДО 

         ЛИТВИНЕНКО  СВІТЛАНИ

ВОЛОДИМИРІВНИ

                       ПЕРЕВІРИЛА:

                КОРМАКОВА ТЕТЯНА  ЛЕОНІДІВНА 
 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ-2011

План

Вступ

1. Гончарство та кераміка 
3. Глина – основний матеріал при ліпленні
5. Сушіння і розпис виробів із глини.

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 Україна багата на поклади  найкращих звичайних  і каолінових глин різноманітних барв - від білої і  кремової до коричневої і темно-сірої, - що спричинило значною  мірою розвиток великого керамічного промислу ще в найдавніші часи.

    Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою оздобленістю. На ручному гончарному крузі, що з`явився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі — горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Гончарство  та кераміка 

    Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Київщині — це Дибинці, Васильків, Канів, Нові Петрівці, Моринці, Гнилець; на Полтавщині — Опішня, Хомутець. Комишня; на Чернігівщині — Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець, Шатрищі; на Поділлі — Бубнівка, Бар; на Західній Україні — Косів, Коломия, Ужгород, Хуст, Ольхівка, Дубовинка; на Харківщині — Ізюм, Просяне, Нова Водолага; на Волині — Рокита, Дубровиця та ін. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів — сиваки. Їхній декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — сосонки, стовбики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою — пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравірованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.

   Процесу  виготовлення керамічних виробів  передувала заготівля глини, яку  копали у місцях її залягання  — глинищах. Привезену глину гончарі  зсипали звичайно або на подвір`ї  у спеціально відгороджене місце,  або у кутку хати і залишали на певний час "дозрівати", перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею або веслом), стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. Для одержання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами і формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.

   Після виготовлення  виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили емаль — поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.

  Реалізація  гончарних виробів здійснювалася  звичайно самими майстрами, які  роз`їжджали по селах і вигуками "По горшки!" запрошували селян до торгівлі. Вартість тієї чи іншої посудини найчастіше визначалася кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар і на ярмарки та базари: розташовані у гончарному ряді просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.

   На сьогодні  гончарство, як і інші кустарні  промисли, суттєво занепало, більшість  його центрів припинили своє  існування. Керамічні підприємства  у Косові, Опішні та деякі інші  здебільшого спеціалізуються на виготовленні декоративного посуду і скульптури.

  У 20-30-ті  роки ХХ століття значної шкоди  гончарному промислові в Україні  завдала примусова колективізація, що спричинила скорочення кількості  гончарів-кустарів. Певного пожвавлення  гончарство зазнало у повоєнні роки, однак 1960-80-ті роки гончарське ремесло стало знову занепадати. Лише за роки незалежності України спостерігається тенденція до певного відродження давніх традицій, зокрема в Опішні, Гавареччині та ін. 

1. Глина – основний матеріал при ліпленні

     Глина - є основним матеріалом для ліплення. Вона пластична, добре формується. Дістати глину не так вже і тяжко, вона залягає по берегах річок, струмків, біля доріг. Просушений виріб має достатню міцність, зберігає форму, добре фарбується:

     nгуашшю;

     nаквареллю;

     nтемперою;

     nмаслом.

     Знайдену  глину одразу можна перевірити на скільки вона придатна до ліпки. Глина буває:

     nпрісна - не підходить, бо багато піску;

     nжирна - підходить, бо пластична.

     Глину зберігають і в сухому, і в вологому вигляді. Якщо глина пересохла, то її заливають водою на 5-6 годин, або на добу.

     Перед замішуванням воду зливають і вимішують  глину, щоб вона легко відставала від рук. Ліплення виконується на дошці, призначення якої не тільки оберігати стіл від сміття, але виконуваний виріб легше повертати в будь-яку сторону, що значно полегшує роботу. Дошка може бути з будь-якого матеріалу розміром 25х25 см.

     Для розробки дрібних деталей використовують стеки. Їх можна купити або зробити  самому. Потрібно, щоб поверхня виробу була гладкою, особливо, якщо буде потім розписуватись і для цього потрібне блюдце з водою, щоб загладжувати нерівності.

     Гончарне виробництво

     Гончарне  виробництво - обробка через випалювання  глини для перетворення її в предмети домашнього побуту, у будівельні матеріали і різні прикраси , тобто кераміка взагалі.

  Робота на гончарному  колі 

 Включає три  головні класи виробництв:

• приготування звичайних будівельних цеглин;
• виробництво різної глиняного або кам'яного посуду разом з різними більш грубими предметами прикрас або заводських потреб (які: огнепостоянние цеглини, реторти, кахлі, труби і т. п.)
• приготування фаянсових і порцелянових виробів, як предметів більш вишуканою домашньої і заводський обстановки.

    Між цими трьома родами виробництв немає істотних відмінностей; але так як для них застосовуються досить неоднакові сорти глини й окремі особливості прийомів, то, розглядаючи окремо виробництво цегли, фаянсу і порцеляни, тут ми зводимо деякі загальні відомості, пов'язані особливо до того роду різноманітних глиняних виробів середньої якості, які відомі зокрема під назвою гончарних.

    З народів Азії китайці за 2000 років  до н. е. виробляли не тільки глиняний посуд, але й фарфор, а це вже ясно вказує, що початок гончарного виробництва в Китаї був відомим набагато раніше ніж вважали дос.

Різновиди керамічних виробів 

 Залишаючи  осторонь красу форми, вироби, виготовлені в наш час, різняться  між собою не стільки ступенем  обробки, скільки, насамперед, складом  маси, з якої виробляються, і родом  глазурі, якою поливаються. Різновиди керамічних виробів

• Щільні
• Пористі

     Щільними  називаються такі, які від дії  високої температури при випаленні  сплавилися або злилися в однорідну  тверду масу; в зламі вони більш-менш мають вигляд скла, напівпрозорі, не вбирають в себе води і при ударі об сталь дають іскри. Типом їх служить фарфор.

  Пористі, навпаки, мають всю масу, з якої зроблені, нещільну, в зламі пористу; легко ламаються; пропускають крізь свою масу воду. Типом їх служить фаянс. Між тими і іншими є переходи. Ті й інші бувають покриті поливою або її не мають. Звичайна цегла - це пористий виріб без поливи і нижчої якості за родом матеріалу.

До  щільних гончарних виробів належать:

     Фарфор  твердий, маса якого майже сплавлена, дрібнозерниста, напівпрозора, пружно-дзвінка, однорідна, тверда, що не піддається дії ножа, в зламі раковістим, 2,07-2,49. Він містить каолін , або фарфорову глину, і польовий шпат , крейду і кварц. Полива складається з того ж польового шпату з гіпсом, як і сама маса; окиси олова та свинцю ніколи не вводяться в склад порцелянової глазурі. Фарфор піддається подвійному випаленню: на слабкій поливі.

     Фарфор  м'який легше плавиться, ніж твердий; французький містить масу майже  скловату, з прозорою свинцево глазур'ю; маса англійської складається з  каоліну, кремнезему, гіпсу і кістяного попелу. Полива складається з крейди, кремнезему, бури та окису свинцю, легше плавиться ніж сама порцелянова маса, а тому перший випал, навпаки, повинен бути більш сильний, ніж вторинний.

     Кам'яні  вироби складаються з щільної  дрібнозернистої маси, білої або забарвленої, що видає звук і по краях зламу просвічується; вони бувають ординарні і ніжні ( Д. Веджвуд ).

       Маса ординарних виробів складається  з пофарбованої вогнетривкої  глини, піску і шамотної маси; іноді буває без глазурі; звичайно покрита дуже тонким шаром, що утворюється від осадження кинутої під час випалу кухонної солі.  Маса ніжних виробів складається з вогнетривкої глини, кварцу і гіпсу, іноді підфарбована і покрита свинцево або борної поливом.

До пористих керамічним виробам відносяться:

     Фаянс ніжний - суміш вогнетривкої глини  з кремнеземом; покривається прозорою поливою, має основну масу непрозору, незвінку.

     Фаянс звичайний, званий іноді майолікою, має масу червонувато-жовту; після випалу глини з додаванням глинистого мергелю покривається непрозорою олов'яної поливом.

     Теракота , або обпалена штучна кам'яна маса, що складається з очищеної глини  і зверненого в порошок гончарного бою, без глазурі. Уживається для вичинки ваз та архітектурних прикрас.

     Вироби  гончарні звичайні, яких маса складається з глини і глинистого мергелю з непрозорою свинцево глазур'ю.

  Вироби із звичайної і вогнетривкої глини: будь-яка цегла, черепиця , дренажні труби, левадки.

Формування  виробів 

       Формування ведеться дуже різними  способами, дивлячись по роду виробів.

     Вогнетривкі цеглини великих розмірів робляться у формах або рамах, подібно звичайному цеглі , на дошках , які ставляться одна на іншу правильними рядами, спираючись на підтримуючі їх звичайні цеглини.

     Черепиця. Вона буває дуже різноманітної форми і величини; але всі видозміни представляють собою 2 типу: плоска і жолоба. Плоска черепиця звичайно довжини 30 - 45 см; ширина 15 - 20 см і товщина 1.3 - 2 см, готується різними способами.

     Кахлі. Вироблення кахлів починається з приготування з грудок піднесеної глини платівок, качалок та ободів. Перші виготовляються на формовальних колодках необхідного малюнка, якщо це будуть кахлі карнизні, а обідки - на гончарному верстаті, описуваному при формуванні горщиків. Для вироблення кахлів є 4 колодки, за допомогою яких можна виробити всі сорти кахлів.  Колодки робляться з березових дощок, повинні бути гладко вистругав та карнизи обпиляні.

     Горщики виробляють на гончарному станку - інструменті дуже древньому, тому що цей пристрій було відомо ще єгиптянам за 1900 р. до н.е.. Це стіл на 4 ногах, донизу розсунутих і з'єднаний поперечинами.

       В одній з них укріплений  чавунний пятник, в якому обертається  вертикальний залізний чотиригранний  стрижень.  На нижньому його  кінці насаджений наглухо дерев'яний  круг діаметром 71.1 см 2,а на верхньому кінці його, що проходить до верхньої дошки столу, насаджений наглухо невеликий дерев'яний кружок, на якому і проводяться всі роботи. Ногами рабочий повертає в будь-який бік нижний круг, а руками на верхньому крузі надає глині потрібну форму.. Щоб зробити ідеальну поверхню горшечка, треба обточити його дерев`яним ножем, потім зрізати зайве ниткою із сформованого кола і поставити висушуватись до тих пір, доки під натиском пальця не будуть залишатись відбитки.

2. Сушіння і розпис виробів із глини.

     Деякі вироби з глини на уроках малювання  розфарбовують, щоб вони мали закінчений вигляд. Наприклад, іграшки з народними мотивами: матрьошки, маски, декоративний посуд. Поверхню загладжують, поліруючи її водою. Після висихання, при необхідності, зачищають шкуркою.

     Розписують  вироб не раніше, ніж через 3-5 днів після вироблення. Для просушування залишають вироби в приміщенні (на підвіконні, в шафі та ін.). При бажанні можна обпалити його, щоб він був твердим.

     Коли виріб висохне його розфарбовують фарбами. Можна також покрити гуашевими білилами, коли вони висохнуть - розмальовують узори. Краще за все, для розпису використовують гуашеві фарби, або акварель з примісом гуашевих білил. 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Висновок 
 

     Технологія  виготовлення кераміки з прадавніх часів практично не змінилася і передбачає: а) добування і приготування глини; б) виготовлення посуду та кахлів; в) випалювання. Технологічне виробництво залишається спільним для усієї території України. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.

 Отже, гончарство в Україні  було відоме ще за давніх часів, протягом історичного  розвитку воно то відроджувалось, то забувалось, але  зараз прийшов  час відродити  і ще краще розвивати  це мистецтво. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури 

3. Масол Л. М, Художня культура: підручн. Для 9кл. загально освіт. навч. закл. – К.: Ґенеза, 2009 – 288 с. іл..

4. Климова Л. В. Художня культура. 9 кл. Тематичне  планування та розробки уроків. – Х.: «Ранок», 2009 – 288 с.

5. Шайхулова Н. Л. Авторські уроки з художньої  культури. 9 клас – Х.: «Ранок», 2009 – 144 с.