Инвестирование. 4

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

Кафедра___________________________________________ 

    “Отримано”

    Реєстраційний номер № _______

    від “____” ____________ 200__ р.

    “Відправлено  з зауваженнями”

    Реєстраційний номер № _______

    від “____” ____________ 200__ р.

    “Отримано повторно”

    Реєстраційний номер № _______

    від “____” ____________ 200__ р. 
     

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни _________________інвестування ____________________________

____________________________________________________________________  
 
 

      Виконав (ла)

студент (ка) _______________ курсу,   групи ЗУ(до)-106

____________________________________________________________ 

(прізвище, ім’я, по батькові)

      Перевірив:

__________________   Карчевська Ганна Геннадіївна 

(оцінка, дата, підпис викладача)    (прізвище, ім’я, по батькові викладача) 

Адреса  університету:  Адреса для повідомлення результату контрольної

69002, м. Запоріжжя,  роботи студента:

вул. Жуковського, 70-б.  ___________________________________________

тел. 63-99-73    (індекс, населений пункт, вулиця, будинок, квартира)

___________________________________________

телефон: ___________________________   
 

Запоріжжя

2010 р. 
 

Зміст 

Вступ…………………...………………………………………………………......3

1. Економічна та соціальна ефективність приватизації……………… ……......4

2. Моніторинг інвестиційного процесу……………..……………………….......8

3. Класифікація інвестицій………….……………………………..…………….12

4. Показники фінансової стабільності й інтенсивності використання капіталу підприємств………………………………………………………………………15

5.Голосарій………………………………………………………………………..20

 Висновки. ……………………………………………………….……..….........21

Список  використаної літератури …………….…………….……..……..….....22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

       У відповідності до Закону України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність» № 1560 - XII інвестиційна діяльність визначена як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

       У період освоєння інвестицій (реалізації інвестиційного проекту), особливо, якщо цей період тривалий, ринкова кон’юнктура  зазнає значних коливань: змінюються ціни на інвестиційні товари, а іноді і самі суб’єкти інвестиційного процесу. В цей період усі суб’єкти інвестиційної діяльності, що виконують свої функціональні обов’язки щодо проекту, повинні здійснювати постійний контроль і нагляд за процесом реалізації проекту.

       Дослідження проблем інвестування економіки  завжди знаходилося в центрі уваги  економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних  основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту  в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

       Сьогодні  від ефективності інвестиційної  політики залежать стан виробництва, положення  і рівень технічної оснащеності  основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. 
 

       Економічна  та соціальна ефективність приватизації.

       Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах — від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій. Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.

       Приватизації не підлягає значна частина державної власності. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд’єгерського та спеціального зв’язку; об’єкти державної метеорологічної служби; національні культурні та історичні цінності; об’єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету, майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції тощо.

       Цілі  приватизації.

       1) Шляхом продажу державної власності  полегшити тягар державного бюджету,  ліквідувавши дотації підприємствам  і збільшивши надходження в  бюджет.

       2) Створити конкурентні умови в  тих галузях, де всі підприємства, будучи державними, управлялися з єдиного адміністративного центру.

       3) Скористатися зміною форми власності  і провести попередню раціоналізацію  структури крупних державних  корпорацій до їхнього перетворення  в приватні.

       4) Здійснити приватизацію й акціонування так, щоб контроль над крупними корпораціями потрапив у руки тих приватних осіб або інститутів, що зацікавлені в розвитку виробництва, а не в спекулятивному перепродажі власності.

       5) Скористатися приватизацією для  максимального “розпорошення” акцій серед робітників і дрібних службовців. Цей захід розглядається як складовий елемент загальної соціальної політики, яка стимулює участь трудящих у капіталі або управлінні підприємства.

       Але в кожній країні існують специфічні відхилення від вищезазначеної загальної схеми. Вони залежать від рівня розвитку країни, історичних передумов, нарешті, від національного менталітету, та багатьох інших факторів. Особливо важливим в реалізації поставлених цілей на обрання такої моделі приватизації, в рамках якої економічні цілі не перетворювалися б на політичні.

       Основні позитивні показники приватизації:

       – роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів виробництва і розширення можливостей фінансування;

       – комерціалізація і безпосередня зв’язок із ринком забезпечують більш  ефективний контроль;

       – скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливості більш  ефективної витрати його коштів;

       – демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих структур, упровадженню нової технології;

       – поділ економічних і політичних чинників призводить до росту економічної  відповідальності за прийняття інвестиційних  рішень.

       Негативні показники:

       – знижуються можливості забезпечення підприємств ресурсами;

       – росте збиток, який наноситься навколишньому  середовищу;

       – реалізація короткострокових цілей  максимізації прибутку завдає шкоди  довгостроковим інтересам підприємств (“проїдання” власного капіталу);

       – виникає небезпека скупки національних підприємств іноземними інвесторами;

       – зростають шанси росту цін  на товари і послуги, знижується забезпеченість робочими місцями.

       Належний  стратегічний системний ефект приватизації як засобу модернізації інституційної системи країни визначальним чином залежить не лише від коректного проведення самого приватизаційного процесу, але й від низки постприватизаційних чинників, серед яких найголовнішими є наступні: 1) Стратегічна орієнтованість спрямування коштів, одержаних від приватизації

 2) Вжиття заходів щодо посилення контролю над припливом в країну короткострокового капіталу з метою уникнення небажаних спекулятивних атак на активи, що приватизуються. В умовах очікуваного посилення припливу в країну короткострокового позичкового капіталу, а також прямих іноземних інвестицій природним є зростання ревальваційних очікувань, що може спричинитися до збільшення спекулятивної зацікавленості іноземних суб'єктів у гривневих активах, які виставлятимуться на приватизацію.

3) Сприяння удосконаленню механізмів корпоративного управління.

4) Запобігання розвитку негативних ефектів постприватизаційної діяльності підприємств. Насамперед йдеться про необхідність запобігання в ході приватизації та санації підприємств руйнуванню соціальної інфраструктури та надмірно різкому перерозподілу соціального навантаження на місцеві бюджети, уникнення зловживання новими власниками монопольним становищем, запровадження системи екологічного аудиту в передприватизаційний та екологічного контролю у постприватизаційний періоди тощо.

5) Підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності. Для компаній, які включено до Програми приватизації, це має забезпечити збереження та підвищення ринкової вартості, а водночас - належне виконання їх стратегічних функцій у передприватизаційний період, а для компаній, які передбачено залишити в держвласності - забезпечити ефективне і стабільне функціонування в ринковому середовищі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Моніторинг  інвестиційного процесу.

       Механізм  проведення постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій називається моніторингом інвестиційних проектів.

       Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їх імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснити фірми-девелопер, або генеральний підрядник відповідно до договору про консорціум.

       Види моніторингу: фінансовий, маркетинговий, технічний.

       Маркетинговий моніторинг проводиться з метою  забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів і його здійснюють ті учасники, на яких покладені обов'язки у контрактах по матеріально-технічному забезпеченню будівель.

       Фінансовий  моніторинг проводиться інвестором, замовником, фірмою-девелопером за його дорученням, а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівництво). За умов в Україні оціка виконання річної програми може проводитися по місцях відповідно до прийнятого порядку розрахунків за виконані будівельно-монтажні роботи. Під постійне спостереження підпадають поелементно вироблені витрати, оренда або закупівля земельної ділянки. Моніторинг здійснюється у розрізі використання джерел фінансування: власних, запозичених або залучених коштів.

       Технічний моніторинг, крім інвестора та його представників, дійснюють звичайно генпроектувальник, інші проектувальники - в рамках авторського нагляду. Даний вид моніторингу проводився з метою забезпечення відповідальності об'ємно-планувальних та конструктивних рішень, технічних умов. 

       Залежно від функцій учасників інвестиційної діяльності можна

спеціалізувати  моніторинг за видами та відповідно рекомендувати  порядок

його  проведення (табл.1).

Таблиця.1

ВИДИ  МОНІТОРИНГУ СУБ’ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ 

Суб’єкти  інвестиційної діяльності  Види моніторингу
маркетинговий фінансовий  технічний
Інвестори + + +
Замовник (дирекція підприємства, що будується)  + + +
Генеральний підрядник  +   +
Субпідрядні організації +   +
Постачальники обладнання +   +
Генеральний проектувальник +   +
Інші проектувальники      +
Фірма-девелопер                     + + +
Керуючий  проектом +   +
Інжинірингова фірма      +
Фінансуючий банк   +  
Страхова  та перестрахова компанії    +  
Іпотечний банк, інвестиційний консорціум або  промислово-фінансова група   + + +
Аудитори    +  
Міністерства  та інші центральні і місцеві органи влади (по державних проектах)  + + +
 

       Планування  та моніторинг інвестиційного процесу  на конкретному об'єкті здійснюється суб'єктами інвестування за такими документами: 

       - дозвіл на будівництво;

       - проектно-кошторисна документація;

       - проект організації будівництва;

       - програма введення об'єкта в  експлуатацію;

       - план виробництва продукції (фаза  експлуатації);

       - план фінансування будівництва.

Всі ці документи додаються до бізнес-плану  інвестиційного проекту.

       Процес  співставлення результатів для  постійного нагляду за здійсненням  інвестування є системою моніторингу. Це, зазвичай, вимагає покладання відповідальності за розвиток проекту на певну особу. На цій стадії  завданням аналітика буде закласти основу для після інвестиційного контролю, беручи до уваги ключові фактори проекту, на яких цей контроль повинен зосередитись. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Класифікація  інвестицій.

       Існують різні підходи до класифікації інвестицій в залежності від класифікаційної  ознаки.

       По  об'єкту інвестування:

  1. Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні).:
  • у формі матеріальних активів (основних фондів, землі), оплата будівництва або реконструкції;
  • капітальний ремонт основних фондів.

Вкладання засобів у нематеріальні реальні  активи, пов’язані з НТП, називають  інноваційними інвестиціями.. Вложения в нематериальные активы: патенты, лицензии, права пользования, авторские права, товарные знаки, ноу-хау и т. д.

2) Фінансові інвестиції - це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

  • цінні папери, у тому числі через ПІФи;
  • надані кредити;
  • лізинг (для лізингодавця).
  1. Спекулятивні інвестиції (покупка активів виключно заради можливої зміни ціни):
    • валюти;
    • дорогоцінні метали (у вигляді знеособлених металевих рахунків).
 
 

    За  основними цілями інвестування:

  1. Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.
  2. Портфельні інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.

       По строку вкладень:

  1. Короткострокові – це вкладення капіталу на період не більше одного року;
  2. Довгострокові – це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:
  • до двох років;
  • від двох до трьох років;
  • від трьох до п’яти років;
  • понад п’ять років.

           За формою власності  інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.

  1. Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.
  2. Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.
  3. Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.
  4. Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

Економісти  розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи  чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні  інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

  1. Нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).
  2. Екстенсивні інвестиції – це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.
  3. Реінвестиції – повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.
  4. Брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Показники фінансової стабільності й інтенсивності  використання капіталу підприємств.

       Фінансова стійкість є необхідною умовою стабільної, надійної діяльності підприємства в ринковому економічному середовищі. Вона передбачає спроможність своєчасного і повного виконання зобов'язань підприємства за розрахунками з бюджетом, споживачами, постачальниками, підрядниками, кредиторами, тобто можливість підприємства здійснювати всі потрібні грошові виплати і розрахунки. Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

коефіцієнта фінансування;

коефіцієнта фінансового лівериджу;

коефіцієнта покриття процентів;

коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами;

коефіцієнта маневреності власного капіталу.

       Коефіцієнт  фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних активів, його незалежність від позикових джерел. Чим нижче значення коефіцієнта, тим вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про можливість дефіциту грошових коштів.

       Коефіцієнт  фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів. Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

       Коефіцієнт  фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу. Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

       Коефіцієнт  покриття процентів - відношення чистого прибутку до виплати процентів і податків до процентних виплат. Характеризує ступінь захищеності кредиторів від несплати процентів за наданий кредит і демонструє, в скільки разів зароблені підприємством протягом звітного періоду кошти перевищують суму процентів позики.

       Коефіцієнт  забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного (робочого) капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

       Робочий капітал - різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, тобто він складається з частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань.  

       Коефіцієнт  маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

       Показники інтенсивності використання капіталу. Характеризують інтенсивність використання оборотного капіталу підприємства, ефективність управління підприємством своїми активами.

Основні з них:

коефіцієнт обіговості чистого оборотного капіталу;

коефіцієнт обіговості оборотного капіталу;

коефіцієнт обіговості товарних запасів;

коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості;

показник обіговості кредиторської заборгованості.

       Коефіцієнт  обіговості чистого  оборотного капіталу визначається як відношення чистого оборотного капіталу до загальних активів підприємства. Чистий оборотний капітал — це різниця між поточними активами і короткостроковими зобов’язаннями. За допомогою цього показника можна оцінити загальну суму коштів підприємства. За відношенням чистого оборотного капіталу до загальної суми активів підприємства оцінюють ефективність використання активів підприємства.  

       Коефіцієнт  обіговості оборотного капіталу(Коб. К) вимірюється від-ношенням виторгу до чистого оборотного капіталу. За допомогою цього показника можна оцінити рівень використання оборотного капіталу. Виз-начають цей коефіцієнт за формулою

Инвестирование. 4 📙 Контрольная → 🆔 35515

Инвестирование. 4 📙 Контрольная → 🆔 35515