Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Iнвестиції в нерухомість

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Сутнісні характеристики інвестиційної нерухомості………………..6
Ринок нерухомості……………………………………………………..10
Державне регулювання ринку нерухомості ………………………...14
Формування ринку інвестиційної нерухомості в Україні…………. 22
Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні…….30

Література………………………………………………………………………..34

Вступ

На провідних ринках світу нерухомість як об’єкт інвестицій пропонує не тільки привабливі дохідності для відповідного рівня ризику, але й надає можливості для досягнення над дохідностей за рахунок використання особливих властивостей ринків нерухомості. [1]

На відміну від таких активів як валюти, акції, облігації та інші активи, ринки яких є добре розвиненими та функціонують із шаленою швидкістю, нерухомість не характеризується а ні всебічною, публічно доступною інформацією, а ні добре розвиненими публічними ринками.

В результаті, явища неефективності на ринку нерухомості (які дають можливості отримувати над дохідності для тих, хто володіє необхідними майстерністю та досвідом) можуть утримуватися протягом місяців, і навіть років. Ці неефективності можуть включати стани недостатньої або надмірної пропозиції на ринках простору нерухомості (в порівнянні з поточним та майбутнім попитом), або розходження між ринковою ціною активів та їх істинною справедливою вартістю. [1]

До характеристик нерухомості як класу активів, що сприяють тривалому існуванню такого роду не ефективностей, можна віднести довгі періоди вкладень, низьку ліквідність, не стандартизовану ринкову інформацію, приватний характер інвестицій.

Важливо відмітити й те, що нерухомість є товаром, предметом споживання, ціна якого визначається при взаємодії попиту на простір (який прямо залежить від рівня економічної активності) із пропозицією фактично існуючих об’єктів. Але в той же час, нерухомість є також і активом, чия вартість для інвестора залежить від бажання інших інвесторів купити його. І хоча очевидно, що ці ринки товару та активу є тісно взаємопов’язаними, вони не рухаються повністю синхронно. Зміни на ринку активу можуть вплинути на дохідність інвестицій в нерухомість так же сильно, як і зміни на ринку товару.

Отримання над дохідностей на ринку нерухомості можливе лише за умови використання висококваліфікованих та досвідчених у сфері інвестицій в нерухомість управляючих активами. Інакше, замість над дохідностей, скоріш усього, будуть збитки або дуже низькі дохідності. Ефективне інвестування в нерухомість передбачає досить довгостроковий багатоетапний процес, на кожному з етапів якого необхідне використання послуг високоспеціалізованих фахівців. Починається цей процес з дослідження та прийняття рішення щодо придбання (або створення) активу, після чого наступає етап ефективного управління та володіння активом, а в кінці відбувається продаж або ефективне відчуження в іншій формі.

Важливою властивістю нерухомості як інвестиційного інструменту є досить високий рівень поточного доходу в порівнянні з іншими основними класами активів. Ні один інший з головних класів активів не забезпечує одночасно високого рівня поточного доходу в поєднанні з можливістю довгострокового приросту капіталу. Акції, звичайно, пропонують приріст капіталу в довгостроковій перспективі, але вони дають, як правило, дуже невеликий поточний дохід. Облігації пропонують поточний дохід (хоча він, як правило, є меншим, ніж по нерухомості), але маленькі можливості щодо приросту капіталу.[1]

Отже, в принципі, інвестиції в нерухомість можуть бути досить привабливими для довгострокових інвесторів, таких як пенсійні фонди та компанії по страхуванню життя, оскільки вони пропонують і можливість цілком передбачуваного приросту капіталу, і одну з найкращих форм ліквідності – високий поточний дохід. Однак, на привабливість інвестицій у той чи інший клас активів впливає, безумовно, і стан розвитку ринку даного активу, на якому власне здійснюються інвестиції. Український ринок нерухомості, нажаль, характеризується ще доволі низьким рівнем розвитку.

Крім того, для інституціональних інвесторів, активи яких повинні регулярно переоцінюватися з метою підрахунку вартості чистих активів (таких як ІСІ або пенсійні фонди), при інвестуванні в ту чи іншу категорію активів дуже важливою є наявність організованого ринку цих активів та достовірних ринкових цін. В цьому плані прямі інвестиції в нерухомість, безумовно, програють у порівнянні з більш ліквідними інвестиційними інструментами, які котируються на організованому ринку (акції, облігації).

Тим не менш, Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлені спеціальні ліміти на інвестиції недержавних пенсійних фондів в нерухомість: ліміт у 10% на прямі інвестиції та ліміт у 40% на інвестиції в потечні цінні папери. Таким чином, інвестиції українських пенсійних фонів, пов’язані з нерухомістю, можуть складати до 50% їх портфелів. Це означає, що НПФ зможуть досить сильно впливати на розвиток українського ринку нерухомості, розвиток галузі будівництва. Будівництво ж в багатьох країнах виступало рушійною силою для розвитку всієї економіки.[1]

Сутнісні характеристики нерухомості

Сутність об'єкта нерухомості проявляється у двох аспектах: як благо і як джерело доходу.

Наприклад, земля як благо містить у собі такі елементи: життєзабезпечення людей у сільській місцевості, екологічність, соціально-територіальний розвиток української нації. Як джерело доходу земля - це сільськогосподарське виробництво, самостійний складний об'єкт інвестування (в економічному зв'язку з побудованими на ній будинками, спорудами і т.д.), частина національного багатства, база оподатковування об'єктів нерухомості, джерело природних ресурсів (єдиний з усіх об'єктів нерухомості). Житлові об'єкти нерухомості можуть розглядатися як прямі й непрямі джерела доходу [2].

Як об'єкт купівлі-продажу житло є прямим джерелом доходу. Житлове будівництво, що зумовлює необхідність розвитку різноманітних галузей діяльності, таких як промисловість будівельних матеріалів, проектування, будівництво об'єктів інфраструктури, підприємств торгівлі, транспортних магістралей, міського транспорту і т.д., є непрямим джерелом доходу.

Варто сказати, що протягом історії економічного розвитку України пріоритетність житла як блага і як джерела доходу змінювалася. За радянських часів сутність житла як джерела доходу заперечувалася, оскільки житло перебувало в державній власності, виступало тільки як об'єкт соціального споживання, тому що надавали його громадянам не на основі масової купівлі-продажу, а за державним розподілом. Житло як благо становить основну умову життєдіяльності людей, проте воно може виступати і як джерело доходу. Останнім часом ми все частіше бачимо оголошення, коли квартири або будинки здаються в оренду[2].

Автомобільні дороги як об'єкти нерухомості можна розглядати як блага, призначені для подолання просторових меж, і як джерело доходу. Останнім часом усе більшого розвитку набувають платні автомобільні дороги, що надають комерційні послуги (швидкісний проїзд, комфортність пересування, сприятливе екологічне середовище та ін.) і є безпосереднім джерелом доходів для власників [2].

Поділ майна на рухоме і нерухоме походить ще за часів римського права. Загальновідомо, що нерухоме майно є базою, без якої неможливе існування жодного розвинутого суспільства та держави. Розглянемо, як трактується поняття нерухомості.

Нерухоме майно - це будь-яке майно, яке складається із землі, а також будівель і споруд на ній.

Майно є нерухомим за його природою, або в силу його призначення, або внаслідок предмета, належність до якого воно становить.

Нерухомість, нерухоме майно - реальна земельна і вся матеріальна власність. Включає все матеріальне майно під поверхнею землі, над її поверхнею або прикріплене до землі.

Нерухомим майном визнаються за законом землі й всякі угіддя, будинки, заводи, фабрики, лавки, всякі будівлі й пусті дворові місця, а також залізниці [2].

Як бачимо, в усіх наведених визначеннях мова йде про землю і все, що нерозривно з нею пов'язане.

Із теоретичної точки зору в економіці нерухомості під об'єктом нерухомості розуміється земельна ділянка (ділянка земної поверхні) з усією нерухомістю, яка є над нею і під нею. Тобто об'єкт нерухомості можна визначити як матеріальний конус, що бере початок у центрі Землі і закінчується в безповітряному просторі. Таке тлумачення на теоретичному рівні можна розглядати як всеохоплююче визначення об'єкта нерухомості. У кожній країні, між іншим, існують свої правові особливості цього поняття.

Аналізуючи визначення, що нормативно закріплені, а саме такі й мають практичне значення, доходимо висновку, що вони різняться між собою не якісно, а місткісно (кількісно). Єдиним загальним є наступний підхід: нерухомість - це все те, що не може без значної шкоди бути переміщеним відносно землі, а також сама земля (земельна ділянка). Спинімося детальніше на «версіях» визначення досліджуваного поняття.

Німецький цивільний кодекс до нерухомості відносить земельні ділянки, їх складові частини; речі, міцно пов'язані з ґрунтом; споруди; продукти землі, поки вони зв'язані з ґрунтом; насіння, якщо воно внесене в землю; рослини і насадження. Аналогічні ознаки нерухомості містяться в Цивільних кодексах Італії, Японії, Швейцарії. Французьке право виходить із ширшої концепції нерухомості[8].

До нерухомості за самою її природою віднесені земля і пов'язані з нею споруди, врожай, ліси тощо; за її призначенням - машини, інструменти і сировина, що використовується на підприємстві, сільськогосподарське знаряддя й худоба, хоча за своєю природою вони є рухомими. Якщо ці нерухомості виділяються зі складу господарства, то розглядаються як рухоме майно. Під поняття «нерухомість» підпадають також установлені на землю майнові права [2].

Згідно із цивільним законодавством Російської Федерації нерухомість це земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що міцно зв'язане із землею, тобто об'єкти, переміщення яких без значної шкоди їх призначенню неможливе, в тому числі ліси, багаторічні насадження, будинки, споруди. Відповідно до ст. 130 Цивільного кодексу Російської Федерації до нерухомості належать також кондомініуми і підприємства як майнові комплекси.

Виходячи із визначення, що міститься в законодавстві України, нерухомість - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомого майна поширюється також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Таким чином, особливістю нерухомості є її нерозривний зв'язок із землею (при цьому самі земельні ділянки також розглядаються як нерухомість), що передбачає її значну вартість. Поза зв'язком із земельними ділянками нерухомі об'єкти (дерева, вирощені у спеціальних розсадниках, або будинки, призначені під знос, та ін.) втрачають звичайне призначення і, відповідно, знижується їх вартість[2].

Разом із тим закон відносить до нерухомості й об'єкти, які за своєю фізичною природою є рухомими і підлягають державній реєстрації: повітряні й морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Юридичне визнання вказаного майна як нерухомого зумовлене тим, що воно дорого коштує й потребує особливого порядку реєстрації, передбаченого для нерухомості. Поняття й види згаданих транспортних засобів розкриваються у відповідних законах та кодексах.

Ринок нерухомості

Ринок інвестиційної нерухомості може розглядатися як одна із складових частин ринку капіталів, оскільки операції на ньому зазвичай спрямовані на одержання доходів від капіталовкладення чи на придбання капітальних цінностей. Далі логічно розглянути механізм функціонування ринку інвестиційної нерухомості. Як і ринок будь-якого іншого товару, ринок інвестиційної нерухомості має свій цикл розвитку. При цьому цикли в розвитку ринку не співпадають у часі з циклами в інших галузях економіки.

Як правило, спад на ринку інвестиційної нерухомості передує спаду економіки в цілому, а етап розвитку ринку інвестиційної нерухомості настає раніше, ніж підйом в економіці. Цю залежність, можливо пояснити тим, що ринок інвестиційної нерухомості раніше, ніж інші сектори економіки, реагує на зміну вартості грошей [9, c. 124].

Зростання процентної ставки і, як наслідок, зменшення грошової маси тягне за собою зниження рівня інвестицій та зменшення попиту на нерухомість. Але оскільки нерухоме майно створюється тривалий період часу, то його пропозиція не може відреагувати на зміну попиту із адекватною швидкістю.

Перевищення пропозиції над попитом на ринку інвестиційної нерухомості, в свою чергу, зумовлює падіння обсягів виробництва у низці галузей економіки. Ринок інвестиційної нерухомості, що об'єднує промислові, адміністративні, торговельні й складські будівлі та споруди, які приносять дохід, є найбільш мобільним сегментом українського ринку нерухомості. За інформаційною базою провідних консалтингових компаній (періодична звітність Colliers International, Cushman & Wakefield, DTZ, Knight Frank, NAI Pickard, DEOL Partners, First Realty Brokerage тощо), строк володіння власністю на ринку інвестиційної нерухомості в середньому складає 3-5 років, при чому на даний показник суттєво впливають угоди зі спекулятивною нерухомістю, що придбавається виключно з метою її швидкого перепродажу [9, c.49].

За даними деяких провідних ріелторських фірм, що оперують в Україні, ринок нерухомості України поступово починає з’являтися на торговельних екранах міжнародної інвестиційної спільноти. Починають з’являтися ранні ознаки інтересу з боку кваліфікованих інвесторів, які бажають спробувати український ринок.

Основними причинами зацікавлення Україною інвесторів, які інвестують в регіон Центральної та Східної Європи, можна вважати економічні покращення протягом останніх трьох років та виникнення більш якісних інвестиційних продуктів на ринку нерухомості.

Розвиток якіснішого інвестиційного середовища на ринку нерухомості відбувається і буде відбуватися перш за все в Києві. Як фінансовий та політичний центр, Київ отримує левову частку прямих іноземних інвестицій, що надходять у країну. Ринок нерухомості та інфраструктура в Києві значно більш розвинуті, ніж в інших регіонах України. В результаті, доступність якісного продукту на ринку нерухомості та більш професійне бізнесове середовище повинно сприяти залученню все більшої кількості інвесторів в столицю [10, 109].

Ринок комерційної нерухомості в Києві ще дуже слабо розвинутий (в порівнянні із іншими найбільшими містами Центральної та Східної Європи).

В результаті більшість міжнародних та місцевих девелоперів концентрується на схемах роздрібної торгівлі та офісних будівлях. Це обумовлене привабливими дохідностями, які обіцяють надавати ці сегменти ринку, та наявності серії вже реалізованих успішних проектів.

На даний момент офісний сегмент відчуває значну нестачу пропозиції. Однак, в найближчому майбутньому очікується значне збільшення пропозиції, яке буде продовжуватися протягом, як мінімум, наступних 2 – 4 років. Ця хвиля офісної пропозиції повинна породити те, що називається “продуктом” для іноземних інвесторів – так звану інвестиційну нерухомість (або нерухомість інвестиційного класу).

Промислові будівлі зараз є найменш розвинутими як в Києві, так і на решті території України. Однак, оскільки зростаюча економіка сприяє все більшому підйому у галузі торгівлі, необхідність у приміщеннях для зберігання товарів повинна значно підвищитися [22, c. 78].

В результаті, ринок складських приміщень має відмінний потенціал зростання у найближчому майбутньому. Взагалі, в останній час вже проявляється така тенденція як активізація ринків виробничих та складських площ. На думку деяких фахівців, вона говорить не тільки про загальний підйом економіки, а й про прихід на ринок нових вітчизняних інвесторів та виробників, а також про поступовий зсув пріоритетів інвесторів не в сферу торгівлі, а в сферу перспективного інвестування - виробництво. Вже зараз деякі ріелтори відмічають підвищення інтересу інвесторів до ринку складської нерухомості. За деякими даними зростання попиту відбулося ще в минулому році. При цьому, внаслідок дефіциту якісної пропозиції виробничо-складських об’єктів, за 2009 р. відбулося підвищення їх цін на 30%.

Орендарі надають великого значення наявності розвантажувальних рамп, під’їзних залізничних колій, козлових кранів, а запропонувати все це разом здатні наразі зовсім небагато об’єктів. Протягом 2009 року, вперше з початку функціонування українського ринку нерухомості, з’явилися декілька власників крупної комерційної нерухомості, що шукали можливості її реалізувати. Ці об’єкти нерухомості, в основному з офісного та роздрібного сегментів, могли варіювати від повністю вільних до повністю зайнятих [3, с. 120].

Однак, об’єктів нерухомості, які можна було б дійсно віднести до інвестиційного класу, дуже мало. Деякі міжнародні банки, такі як HVB та Raiffeisen, починають бути досить активними на ринку нерухомості, здійснюючи фінансування та рефінансування транзакцій з нерухомістю.

Типові умови кредитування для доларових позик є досить привабливими: процентна ставка на рівні 10% та строк до п’яти років. При цьому позика складає, як правило, 50% вартості нерухомості, але іноді може досягати і 65%. Внаслідок поточного стану інвестиційного середовища в Україні присутні дуже небагато іноземних інвесторів в нерухомість.

Великі інституціональні інвестори, які типово є досить консервативними, поки що не є активними на українському ринку нерухомості. А от компанії, що працюють у сфері приватних пайових інвестицій, спокушені високими дохідностями, були на цьому ринку вже протягом багатьох років і продовжують виявляти гострий інтерес.

По мірі того, як завдяки різним покращенням в економіці буде продовжуватися зменшення ризиків, повинно з’явитися більше кваліфікованих інвесторів [14, c.97].

Державне регулювання нерухомості

Ринок нерухомості, як стверджує С. Мочерний, - це особливий вид ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу чи застави для отримання кредиту є нерухомість... один із основних видів ринку, який у взаємодії з ринком товарів і послуг та ринком капіталів визначає особливості господарського механізму сучасної регульованої економіки [3, c.90].

Державне регулювання ринку нерухомості складається з наступних аспектів:

зонування міського простору і державний кадастровий облік;
операції з об'єктами нерухомості;
державна реєстрація прав на нерухомість;
оподаткування нерухомості.

Основним інструментом гнучкого регулювання в містах під час планування містобудування с зонування (функціональне, територіально-економічне, будівельне, ландшафтне тощо).

Одним із основних напрямів управління нерухомістю є кадастровий розподіл території України, з метою надання земельним ділянкам кадастрових номерів. Одиницями кадастрового розподілу території України є кадастрові зони, райони, квартали. Порядок кадастрового розподілу території України й привласнення кадастрових номерів земельним ділянкам встановлюється Урядом України. Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Операція з об'єктами нерухомості це - єдність чотирьох елементів: суб'єктів - осіб, учасників операції, суб'єктивної сторони - єдність їх волі і волевиявлення, форми і змісту. Операції з нерухомістю здійснюються тільки в письмовій формі, шляхом укладення договору, який має два значення: юридичний факт, що породжуює права та обов'язки; саме правовідношення, зміст якого складають ці права й обов'язки. З об'єктами нерухомості можуть укладатися різні види операцій, як із зміною власника, так й зі зміною права користування та володіння, купівля-продаж [18, c. 67].

Державна реєстрація прав на нерухомість - юридичний акт визнання та підтвердження державою виникнення, обмеження (обтяження), переходу або припинення прав на нерухоме майно. Порядок державної реєстрації - це сукупність норм, що регулюють відносини між державою в особі реєструючого органу і особою, підлеглою реєстрації. Державній реєстрації підлягають права власності, господарського ведення, оперативного управління, довічного успадкованого володіння, постійного користування, іпотека, сервітути, а також права виникнення, обмеження, переходу і припинення на нерухоме майно, в тому числі на земельні ділянки, будівлі, споруди, житлові і нежитлові приміщення, відособлені поверхневі водні об'єкти, багаторічні насадження та інші об'єкти.

Оподаткування нерухомості включає такі податки:

плата за землю;
податок на майно фізичних осіб;
податок на майно підприємств;

Закон України “Про плату за землю” визначає розміри (для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1%, для багаторічних насаджень - 0,03% від їх грошової оцінки з 1 га с/г угідь) та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку [20, c.156].

Податок на майно фізичних осіб так само, як земельний податок, належить до місцевих податків і стягується безпосередньо з власника об'єкта нерухомості. Платниками податків визнаються власники об'єктів нерухомості (житлових будинків, квартир, дач, гаражів і інших будов, приміщень і споруд) незалежно від того, користуються вони цією нерухомістю чи ні [4].

Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України, з 1 січня 2012 року, вводиться податок на житлову нерухомість, а базою оподаткування є житлова площа. Якщо у власника декілька об’єктів, то кожен з них обраховується окремо [7].

Не обкладаються податком 120 кв. м житлової площі квартир та 250 кв. м житлової площі житлових будинків. Таку можливість дають власнику тільки один раз на рік на той об’єкт житла, в якому він зареєстрований, або на вибір власника – по відношенню до будь-якого об’єкта житла, якщо у нього їх декілька.

При цьому якщо об’єкт житла перебуває у спільній власності, то кожен власник є платником податків. Ставки податку встановлюють місцеві органи влади. Ставка оподаткування для квартир, житлова площа яких більше 240 кв. м, встановлена до 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня звітного періоду. Така ж ставка податку встановлена і для житлових будинків, житлова площа яких більше 500 кв. м.

Для квартир і житлових будинків, житлова площа яких перевищує зазначені норми, ставка оподаткування встановлена 2,7% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня звітного періоду. При цьому суми податку на об’єкти житла, які належать фізичним особам, визначає орган державної податкової служби за місцем знаходження цих об’єктів, а на об’єкти житла, які належать юридичним особам, визначають самі юрособи [7].

Відповідно до статті 172 Податкового кодексу України, податком не оподатковуються доходи від продажу житлового будинку, квартири або їх частин, кімнати, садові будинки, надвірні споруди, включаючи земельну ділянку, на якій вони розташовані, а також земельні ділянки, в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України (у містах – не більше 0,10 га, у селах – не більше 0,25 га), якщо власник здійснює продаж одиниці нерухомості не більше одного разу на рік і ця нерухомість перебуває в його власності більше 3 років ». При цьому надвірні споруди не є окремим об’єктом оподаткування. Якщо власник продає нерухомість більше ніж один раз на рік або ділянка землі більше норми, встановленої статтею 121 Земельного кодексу України, то він платить податок по 5%-ю ставкою за таку нерухомість (або різницю від площі земельної ділянки та його встановленої норми).

Дохід від продажу нерухомості визначається від ціни договору купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості, уповноваженим законом органом [7].

Платниками податку є: організації-юридичні особи; філіали, представництва та інші підрозділи організацій, установ, що мають окремий баланс і розрахунковий (поточний) рахунок; організації, освічені відповідно до законодавства іноземних держав, міжнародні організації та об'єднання, а також їх відособлені підрозділи, що мають майно на території України. Платниками податків на майно фізичних осіб є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають на території країни у власності об'єкти нерухомості та визнаються законом України об'єктом оподаткування. Якщо об'єкти нерухомості, знаходяться в пайовій власності декількох фізичних осіб, платником податків відносно цих об'єктів визнається кожна з цих фізичних осіб пропорційно її частки в об'єкті нерухомості майна [7, c.145].

Провідною проблемою на земельному ринку нерухомості є недостатня законодавча урегульованість та інформаційна непрозорість процесів на цьому ринку. Так на сьогоднішній день відсутня єдина система реєстрації прав на земельну ділянку та об’єкти нерухомості, розташовані на ній. Особливістю державної системи реєстрації нерухомості в Україні є розмежування правомірностей щодо землі та інших об’єктів, які невіддільні від неї. Внаслідок цього існують дві процедури реєстрації: кадастровий спосіб для землі та інвентаризаційно-правовий – для інших об’єктів. Така система ускладнює здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок [8, c.132].

Негативним фактором функціонування ринку нежитлової нерухомості є відмінність його розвитку в окремих регіонах. Неоднакові природні, економічні умови та позиції місцевих органів влади у різних регіонах призводять до того, що в великих містах, обласних центрах України будівництво, купівля-продаж та оренда нежитлових приміщень здобуло активного зростання, а в деяких містах регіонів пропозиція на цьому ринку зовсім відсутня.

Досить істотною проблемою є недостатня інформованість учасників ринку, яка обумовлена приховуванням фактичних цін продажу об’єктів та слабо розвиненою інформаційною інфраструктурою. Це призводить до необхідності додаткових затрат на збір та перевірку даних при аналізі інвестиційних проектів.

Багато дискусій викликає Закон України „Про реєстрацію прав на нерухоме майно”.

Світовий досвід свідчить, що реєстрацією прав на нерухоме майно має займатись спеціалізована державна установа, права на земельні ділянки та на розташовані на них об’єкти нерухомості повинні реєструватися в одному реєстрі. Тільки в цьому випадку можна гарантувати всі права для добропорядних покупців [16, c.90].