Калькулювання матеріальних активів

Зміст

1. Поняття калькулювання, його  роль і значення в системі  управління

2. Принципи і завдання калькулювання

3. Види калькуляцій і їх використання  в управлінні витратами

Література

1. Поняття калькулювання,  його роль і значення в системі  управління

Термін "калькулювання" походить від латинського слова "calculatio" - обчислення, яке стали вживати як у лексиконі, так і на практиці ще у XIX столітті. Калькуляція використовувалась у той час для позначення розрахунку собівартості.

Калькулювання - це термін, який нині практично завжди вживається поряд  з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським  обліком).

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі  вираховується собівартість всієї  випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної  роботи або наданої послуги.

Калькулювання собівартості продукції  є об'єктивно необхідним процесом виробництва

Тривалий час калькуляційні  розрахунки мали лише одну мету - визначити  загальну суму затрат виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання внутрішньої  звітності, а також для визначення прибутку Незважаючи на важливість цього  завдання, колишні системи калькулювання  не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських  завдань.

Сучасні системи калькулювання  більш збалансовані. Інформація, яка міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а й допомагає при:

•  визначенні доцільності подальшого випуску продукції,

•  встановленні оптимальної ціни на продукцію,

•  оптимізації асортименту продукції, що випускається,

•  визначенні ефективності оновлення діючої технологи і машинного (верстатного) парку,

оцінці якості роботи управлінського персоналу.

Калькулювання собівартості сприяє посиленню  контролю за дотриманням норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявленню непродуктивних і економічно недоцільних витрат, зростанню нагромаджень для подальшого зміцнення технічної оснащеності  підприємств і організацій та збільшення обсягів виробництва  продукції, що вкрай необхідне для  виходу України з економічної  кризи недовиробництва.

Підвищення ролі калькулювання  собівартості продукції в управлінні виробництвом викликане зростанням значення його для оцінки економічної  ефективності використання основних і  оборотних коштів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації  управління, внутрішньогосподарських  і міжгосподарських економічних  зв'язків.

Таким чином, калькулювання собівартості є одним з основних елементів  системи управління не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом в  цілому.

 
2. Принципи  і завдання калькулювання

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується  відповідно до таких принципів:

■ науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва розроблені і затверджені галузеві Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей Необхідно для окремих галузей промисловості, а також ряду інших галузей сфери матеріального виробництва з урахуванням їх галузевих особливостей розробити спеціальні галузеві рекомендації з формування собівартості,

■ встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів Місцем виникнення витрат в управлінському обліку називають структурні одиниці та підрозділи підприємства, в яких відбувається першочергове споживання виробничих ресурсів (робочі місця, бригади, цехи тощо). Під об'єктом калькулювання (носієм витрат) розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

■ вибір калькуляційної одиниці (залежить від особливостей виробництва і продукції, що виготовляється);

■ вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприємством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;

■ розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов'язуються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо грошові кошти по них не надійшли або перераховані в даному періоді;

■ відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовляється в даному звітному періоді, включаються лише невичерпані (неспожиті) витрати. Вичерпані (капіталізовані) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;

■ вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.

Завдання калькулювання полягає  у визначенні витрат, що припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю  продукції (робіт, послуг), призначених  для реалізації, а також для  внутрішнього споживання.

У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку: на основі витрат на виробництво  конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної  продажної ціни; використання даних  про собівартість продукції для  прогнозування і управління виробництвом та витратами.

 
3. Види калькуляцій  і їх використання в управлінні  витратами

Залежно від тієї ролі, яку відіграє калькулювання собівартості у діяльності підприємств і організацій, зокрема  їх економічної ролі, наявності різних показників і видів собівартості та їх призначення у системі економічної  інформації розрізняють різноманітні види калькуляцій. В економічній  літературі донині немає єдиної думки  щодо складу класифікаційних ознак, згідно з якими можна було б  їх вивчати.

На практиці застосовуються такі найбільш поширені ознаки, згідно з якими  вони класифікуються. До них слід віднести:

■ час складання калькуляцій (директивні і звітні) або призначення і час складання (попередні і наступні);

■ періодичність складання калькуляцій (змінні, декадні, місячні, квартальні, річні);

■ рівень охоплення витрат (галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні);

■ місце виникнення витрат (підприємство (організація), цех, дільниця, бригада);

■ характер виробництва (масові, індивідуальні, проміжні);

■ склад (обсяг) витрат (повні, неповні (часткові));

■ властивість калькуляційного об'єкта (загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові)).

Серед авторів відсутня єдина методика, підходи до класифікаційних ознак  калькуляцій. Це вказує на постійний  пошук, наукові дослідження даних  питань, що є відрадно, так як істина завжди народжується у суперечках, протиріччях.

Конкретні умови господарювання створюють  необхідність складання певних видів  калькуляцій відповідно до типу господарств, мети і завдань, що стоять перед ними.

калькулювання собівартість управління витрата

Зупинимось дещо детальніше на характеристиці вищезазначених видів калькуляцій.

Директивні (попередні) калькуляції складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо.

До них належать планові, проектні (кошторисні), нормативні (стандартні).

Планові калькуляції складають на основі планових норм витрат у розрахунку не плановий обсяг продукції (робіт, послуг). Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на виробництво певної продукції (виконання робіт чи надання послуг) виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства (організації), їх складу і структури. В основі складання планових калькуляцій лежать затверджені у встановленому порядку виробничі норми використання ресурсів. У плановій калькуляції дістає своє відображення завдання щодо зниження собівартості продукції.

Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кошторисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тарифів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошторису. Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їх окремими видами. Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки нових технологічних процесів. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Названі калькуляції лежать в основі формування договірних цін на будівельну продукцію, які передбачаються у договорі генерального підряду, і служать підставою для здійснення розрахункових взаємовідносин замовника (забудовника) з генеральним підрядником.

Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі науково обґрунтованих діючих виробничих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв'язку зі зміною норм витрат. Нормативні калькуляції призначені для визначання нормативної собівартості продукції, робіт і послуг. їх впроваджують на тих підприємствах і організаціях, де налагоджене нормативне господарство і калькуляції складаються на основі чинних норм. Вони служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.

Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, досить подібні між собою, проте між  ними є певні відмінності. Планова  калькуляція відрізняється від  нормативної тим, що вона складається  за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція - за чинними нормами  за кожний окремо взятий період.

Наступні калькуляції складають після виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх ще називають, нормативно-звітні калькуляції.

Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізі калькуляційних статей витрат і характеризують величину окремих видів витрат на виробництво конкретної продукції. Звітні калькуляції застосовуються для контролю виконання планового завдання зі зниження собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивність діючих норм витрат ресурсів і ефективність використання коштів підприємства чи організації, є необхідним джерелом інформації для планування і економічного аналізу собівартості.

До складу звітної калькуляції  включаються як витрати продуктивного, так і непродуктивного характеру (втрати від браку, втрати від простоїв тощо). Такий порядок веде до зростання  контрольних і аналітичних функцій  облікової інформації, посилення  бухгалтерського контролю за раціональним використанням виробничих ресурсів.

Калькуляції залежно від періодичності складання у своїй основі базуються на періоді часу, за який складаються. Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. У масовому безперервному виробництві їх складають за певні невеликі календарні періоди (зміну, добу, декаду, місяць) і характеризують середню собівартість виготовленої за цей період продукції. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах калькуляції складають після виконання усіх робіт із замовлення або за триваліші проміжки часу (місяць, квартал, півріччя, рік) порівняно з масовим виробництвом.

За рівнем охоплення  витрат калькуляції поділяються на галузеві, виробничі, внутрішньогосподарські, технологічні.

Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартість електроенергії, продуктів харчування, автомобільних перевезень певних видів вантажів тощо)

Виробничі калькуляції характеризують собою сукупність витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт на конкретному підприємстві чи організації.

Внутрішньогосподарські  калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основною, допоміжних чи підсобних виробництв.

Технологічні калькуляції уособлюють в собі витрати на окремі деталі, вузли, конструктивні елементи робіт і характеризують рівень технологи на підприємстві чи в організації Вони служать підставою щодо прийняття управлінського рішення стосовно доцільності виготовлення напівфабрикатів чи закупівлі їх у постачальників виконання окремих видів робіт власними силами або передачі їх спеціалізованим субпідрядним організаціям

За характером виробництва калькуляції поділяються на масові (періодичні), індивідуальні та проміжні.

Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період часу (квартал, рік) з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу.

Індивідуальні калькуляції поширені в індивідуальних виробництвах. Вони складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів.

Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт по об'єктах з тривалим циклом виробництва. Значного поширення вони набули у будівництві. Прикладом етапів робіт тут можуть служити нульовий цикл, "коробка" будівлі, покриття тощо.

За складом витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють калькуляції повної й неповної (часткової) собівартості.

Калькуляція повної собівартості включає, крім витрат на виробництво продукції, ще й позавиробничі витрати, тобто витрати, пов'язані з її реалізацією. Вона використовується для вирахування фінансових результатів від реалізації конкретних видів продукції та рентабельності її виробництва.

Калькуляція неповної (часткової) собівартості відображає лише частку витрат, пов'язаних з виготовленням продукції. Цими витратами є так звані змінні витрати, розмір яких залежить від обсягів виробництва. Такі калькуляції значно поширені за рубежем і дістали назву калькуляцій "обмеженої собівартості". Обмеження собівартості продукції лише змінними витратами дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль, оскільки йдеться про прямі витрати. У даному разі собівартість стає більш наочною, а окремі витрати - краще контрольованими.

З уведенням національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні  у законодавчому порядку закріплено формування вищенаведених витрат і  складання вказаних калькуляцій.

За властивостями калькуляційного  об'єкта розрізняють загальні, параметричні, за центрами витрат (госпрозрахункові) калькуляції.

Загальні калькуляції - це калькуляції, які складаються на увесь калькуляційний об'єкт (окремий вид продукції, об'єкт будівництва тощо). Вони відображають собівартість певного виду продукції в цілому по підприємству (організації) і складаються з метою визначення відпускної ціни на кожен вид виготовленої продукції, наданих послуг.

Госпрозрахункові калькуляції (за центрами витрат) відображають певне коло витрат, які залежать безпосередньо від роботи бригади, цеху, дільниці та інших внутрішньогосподарських госпрозрахункових підрозділів.

Калькуляції за центрами витрат доповнюють і деталізують загальні калькуляції  і відображають ту частину собівартості, яка формується у конкретному  підрозділі підприємства чи організації. Характерною особливістю їх є  те, що всі витрати тут оцінюються лише за планово-обліковими цінами (єдиними  для планування і обліку). Виходячи з фактичного кількісного обсягу витрат, вказаної їх оцінки, реального  виходу продукції, розраховують її собівартість з кожною підрозділу - бригади, цеху, дільниці.

У вказаних калькуляціях не можуть бути відображенні дані про пред'явлені претензії між господарськими підрозділами або між ними і господарством. Внутрішньогосподарська госпрозрахункова калькуляція призначена головним чином, для контролю за виконанням даним  підрозділом завдання щодо зниження собівартості продукції (робіт) як однієї з важливих частин усього госпрозрахункового завдання, для визначення економії коштів від зниження собівартості, розрахунку матеріального стимулювання за економію коштів, визначення доходу підрозділу.

Параметричні калькуляції складаються з метою отримання уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра. Для вказаної мети з усієї сукупності корисних властивостей виділяється основний техніко-економічний параметр, який найповніше і найбільш точно характеризує споживну вартість продукту (потужність, продуктивність тощо).

Така інформація істотно розширює можливість використання калькуляційних матеріалів, зокрема для народногосподарської оцінки витрат і визначення відпускних (договірних) цін, а також для порівняльного  аналізу наслідків господарської  діяльності однорідних підприємств  і організацій.

Література

1.  Давидович І. Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

2.  Грещак М Г, Коцюба О С Управління витратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002.

3.  Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

4.  Панасюк В.М. Витрати виробництва: управлінський аспект - Тернопіль Астон, 2005.