Класифікація економічних систем

Кременчуцький університет  економіки та нових технологій

Кафедра економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота з дисципліни

 «Політекономія»

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                  робота студентки

                                                    МГз-08-1

                                                                                економічного факультету

                                                                                     Чорної Євгеніі Михайлівни

 

 

Комсомольськ 2008

ПЛАН

1. Класифікація  економічних систем

2. Формування ціни  на землю

3. Вплив економічної політики на інфляцію та безробіття.    

   Антиінфляційна політика та політика  зайнятості

4. Задача

    Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Класифікація економічних систем

Економічна система - це одна з підсистем суспільства, яка інтегрує в собі сукупність усіх компонентів економіки (галузі підприємства, індивідуальні господарства, людей, що стоять за ними), природне середовище і виробничі відносини.

Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства.

Економічна система суспільства  формується на основі суспільного  виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є базою для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних  систем. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

В сучасних курсах по економічній теорії економічні системи поділяють на: система вільного або чистого ринку; адміністративно-командна система (централізовано-планова економіка); традиційна система; змішана система.

Система вільного або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове соморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Основні характеристики системи вільного ринку:

1. Приватна власність. Здійснюється право недержавної, приватної власності на економічні ресурси - капітал, землю, природні ресурси.

 2. Вільне підприємництво. Окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію  організації економічних сил: мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів.

3. Особистий інтерес. Економічні суб’єкти діють згідно зі своїми  особистими інтересами. Кожний прагне максимізувати свій доход.

4. «Невидима рука». За А. Смітом існує «невидима світу рука», яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси до суспільних цілей,  до задоволення потреб інших економічних суб’єктів.

5. Вільна конкуренція. Вона припускає наявність багатьох незалежних  як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з суб’єктів сам по собі не взмозі вплинути на ціну.

6. Мінімальне державне втручання. Державне втручання в економіку обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови.

Централізовано-планова економіка - це економічна система, в якій основні економічні рішення приймаються державою, що бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства.

Основні риси централізовано-планової економіки:

1. Жорстка централізація в розподілі ресурсів та результатів діяльності. Якщо в умовах ринку ресурси між сферами діяльності розподіляються через ринковий механізм взаємозв’язків виробників та споживачів, то в командній системі цю роль на себе бере держава.

2. Державна власність. Держава є власником більшої частини суспільного багатства, вона має можливість реально розпоряджатися їм згідно зі своїми цілями.

3. Недопущення приватного підприємництва. Виступаючи монопольним організатором економічних сил, держава намагається максимально залучити у виробництво всі наявні ресурси, в тому числі трудові, не зупиняясь також  перед використанням заходів примушення.

Традиційна система базується на відсталих технологіях, широкому розповсюдженні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність  економіки означає існування  при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються у ряді країн натурально-общинні форми, що засновані на общиному коллективному веденні господарства та натуральних формах розподілу виробленого продукту.

Велике значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника.

Змішана економіка - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

Економічна  система змішаного типу зберегає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим  з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною ролю держави.

В змішаній економічній системі домінує недосконала конкуренція. Вона може бути подана одним з тьох видів:

1. Монополістична конкуренція - незалежні один від одного продавці    пропонують подібні товари, тобто вони задовольняють одну й туж потребу,   намагаючись надати їм особливі якості.

2. Олігополістична конкуренція - декілька великих підприємств забезпечують основне виробництво товарів.

3. Чиста монополія - товар пропонується одним продавцем.

Змішані системи  як новий тип суспільного устрою мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей, поєднання саморегулювання і регулювання економіки.

  3. Демократична форма управління спроможні забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенцій кожної людини. 

 

2. Формування ціни на землю

Земля як фактор виробництва - це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси - ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (вони можуть бути використані лише один раз - вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (тобто можуть використовуватись у виробничих процесах неодноразово - моря, земельні угіддя).

Безкоштовна експлуатація землі є головною причиною неефективного її використання. Щороку село втрачає мільярди гривень, тому що вартість землі не повертається у вигляді плати за землю, не закладається у собівартість продукції тощо. Вирішення цих проблем - у перетворенні землі на реальний предмет економічного обігу.

Саме тому розвиток земельного ринку набув сьогодні особливої  актуальності. Серед проблемних питань: забезпечення вільного обігу земельних ділянок (паїв), створення системи обліку, оцінки вартості землі, розвиток інфраструктури земельного ринку та інші.

Реформування та удосконалення  земельних відносин в Україні  повинно радикально вирішити питання  економічних інтересів селянина-трудівника - його слід визнати й узаконити  як суб'єкта аграрних відносин і реального повноправного власника землі та інших засобів виробництва. Формально такий статус селянина вже юридично визнано, але реалії життя такі, що справжніх землевласників на селі ще немає. Їх повинен сформувати цивілізований, регульований державою прозорий, а не тіньовий земельний ринок.

Земельні відносини значною  мірою є рентними відносинами. Пояснюється це тим, що земельна рента виступає регулюючим фактором у земельних відносинах. Вона є економічною формою реалізації права власності на землю через орендні відносини, відіграє важливу роль при ціноутворенні, нарешті – формує ціну землі, що є надзвичайно важливим чинником на сучасному етапі розвитку сільського господарства - етапі входження в ринок.

Рента – це економічна форма реалізації власності. тому із зміною відносин власності з’являються нові форми земельної ренти.

Одним із важливих завдань  сучасної земельної реформи в  Україні є формування ринку землі. Без такого ринку навряд чи можна вважати цільним і логічно завершеним перетворення земельних відносин на зразок європейських. Формування земельного ринку у нашій державі необхідно починати з трансформації суспільної думки, психології людей щодо приватної власності на землю та торговельних операцій з нею. Недостатньо визнати приватну земельну власність, законодавчо закріпити потенційну можливість її існування - головне, щоб люди усвідомили: власник землі як такий має право використовувати її і для ринкових цілей і реалізувати свій інтерес у використанні її як засобу виробництва, об'єкта оренди і, зрештою, торгівлі.

Тільки усвідомивши  необхідність ринку землі, можна  розробити правові акти, економічні механізми та організувати відповідні інституції, здатні забезпечити ефективне  функціонування земельного ринку у  державі. Українське законодавство має обов'язково враховувати досвід розвинутих країн з регулювання земельних відносин, формування та функціонування національного земельного ринку, управління земельними ресурсами.

Серед чинників, які стримують  розвиток вітчизняного ринку сільськогосподарських  земель, слід відзначити:

• відсутність дієвих методик оцінки вартості сільськогосподарських земель;
• недостатність досвіду функціонування ринку землі;
• неефективність системи реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно та досвіду її ведення;
• переважання на ринку оренди землі правонаступників колективних підприємств;
• неефективна структура власників земельних паїв;
• низький рівень орендної плати;
• переважання на ринку короткострокових договорів з оренди землі;
• відсутність дієвих механізмів контролю за діями учасників ринку;
• недосконалість правової бази регулювання земельного ринку;
• високий рівень тінізації на ринку сільськогосподарських земель.

Таким чином, в Україні  досі не склалося умов для завершення земельної реформи шляхом впровадження повноцінного ефективного ринку земель сільськогосподарського призначення, який зміг би стати підґрунтям випереджаючого розвитку аграрного комплексу як основи продовольчої безпеки держави. Зволікання із формуванням земельного ринку призводить до неможливості залучення значних обсягів інвестицій в аграрний сектор та неефективного використання наявного земельного потенціалу України.

Виходячи з вищезазначеного, стратегічними пріоритетами політики держави, спрямованої на формування повноцінного ринку сільськогосподарських  земель в Україні, повинні бути:

• розробка та застосування методики оцінки землі, яка б враховувала не лише її природні властивості, а й ринкові фактори та специфіку землі як товару;
• формування заходів з метою недопущення продажу земель індивідуальними власниками за заниженими цінами та запобігання ажіотажного продажу;
• врегулювання ведення системи реєстрації прав власності на землю та інше нерухоме майно та прийняття узгодженого з нею Закону «Про державний кадастр»;
• створення дієвих механізмів підтримки та стимулювання розвитку індивідуальних фермерських господарств;
• розробка та впровадження правових механізмів контролю за цільовим використанням орендованих земель;
• удосконалення правових механізмів захисту прав власників земельних паїв, переданих в оренду, зокрема - шляхом впровадження типового орендного договору, встановлення чіткого прозорого зв’язку між орендною платою та отриманим у поточному році доходом, вільного вибору орендодавцем форми отримання орендної плати, запровадження механізмів державного контролю за виконанням орендарем умов договору;
• розробка, законодавче закріплення та інструментальне забезпечення контролю за виконанням вимог до потенційних покупців земельних ділянок та використанням земель сільськогосподарського призначення, в т.ч.:  удосконалення механізмів зміни цільового призначення земель; обмеження дольової участі іноземців у спільних підприємствах, що володіють сільськогосподарськими землями; розробка та впровадження правових механізмів протидії можливим проявам монополізму на ринку сільськогосподарських земель; формування механізмів контролю за екологічним станом використовуваних земель; формування контролю професійної спроможності покупців до ведення сільгоспвиробництва з метою запобігання купівлі земель з спекулятивними цілями;
• формування системи правових та економічних інструментів організації і функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення;
• розробка та реалізація системи інформаційно-освітніх програм для власників землі щодо існуючого законодавства та їхніх прав і можливостей здійснювати операції з землею.

Реалізація таких заходів дозволить сформувати необхідні умови для захисту прав власності на землю, сприятиме становленню і ефективному функціонування ринку сільськогосподарської землі в Україні та зростанню продуктивності й ефективності сільського господарства, зміцненню його експортного потенціалу, матиме позитивний вплив на конкурентоспроможність аграрного сектору та економіку України в цілому.

3. Вплив економічної політики на інфляцію та безробіття.    

   Антиінфляційна політика та політика зайнятості

Особливо гострими проблемами в Україні являються саме безробіття та інфляція.

Безробіття - тимчасова незайнятість економічно активного населення.

Безробіття розрізняють по типах  залежно від причин виникнення:

1. Макроекономічне безробіття. Основна причина: падіння агрегованого попиту на товари і послуги в економіці => падіння попиту на працю => (при фіксованій або «жорсткій» зарплаті) падіння зайнятості.

2. Мікроекономічне безробіття. Основна причина: неефективне функціонування самого ринку праці. Зокрема, для різних типів безробіття:

2.1 Фрикційне безробіття (пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу). Причина даної форми безробіття в тому, що і люди, і робітники місця неоднорідні, і тому потрібен певний час для «взаємного пошуку».

2.2 Структурне безробіття - структурна невідповідність попиту на працю і пропозиції праці (по професії, кваліфікації, в регіональному розрізі). Структурне безробіття пов'язане із змінами у технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з'являються нові товари, які витісняють старі, що не мають попиту. В зв'язку з цим підприємства переглядають структуру своїх ресурсів і, зокрема, ресурсів праці. Як правило, упровадження нових технологій приводить або до звільнення частини робочої сили, або до перекваліфікації персоналу.

2.3 Сезонне безробіття пов'язане з неоднаковими об'ємами виробництва, виконуваними деякими галузями в різні періоди часу, тобто в одні місяці попит на робочу силу в цих галузях росте (і, отже, знижується безробіття), в інші - зменшується (а безробіття зростає).

2.4 Безробіття надмірної пропозиції - втручання «неринкових» сил (наприклад, профспілка, що вимагає зростання зарплати, або держава, що встановлює законодавчо мінімум зарплати).

Причини даного явища різноманітні:

1. Структурні зрушення в економіці, що виражаються у тому, що упровадження нових технологій, устаткування приводить до скорочення зайвої робочої сили.
2. Економічний спад або депресія, які вимушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.
3. Політика уряду у області оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної платні збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу, що ілюструватиме класична модель ринку праці.
4. Сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки.
5. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці, збільшує попит на працю і, отже, зростає вірогідність безробіття.

Які ж шляхи рішення  проблеми безробіття?

У країнах діє система  соціальних захисних пристроїв, яку держава застосовує для забезпечення економічної безпеки трудящих. У цю систему входять спеціальні заходи по захисту найнятих робітників від безробіття і забезпеченню їх права на працю.

Першим елементом такої  системи є регулювання зайнятості. Держава робить наступні дії:

• скорочує законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня в період масового безробіття;
• рекомендує проводити на підприємствах «розділення робочих місць» між працівниками (для збільшення зайнятості);
• достроково звільняє на пенсію працівників державного сектора економіки, які не дослужили до пенсії 2-3 року;
• створює нові робочі місця і організовує суспільні роботи (у області інфраструктури – для споруди високоякісних доріг і т. п.), особливо для хронічно безробітних і молоді;
• скорочує пропозицію робочої сили на ринку праці: обмежує імміграцію  охочих працювати і стимулює репатріацію (повернення на батьківщину) іноземних робітників і ін.

Іншим елементом системи  соціальних захисних пристроїв служать біржі праці. Біржі праці – установи, які є посередником між підприємцями і робітниками при трудовому наймі. Вони займаються обліком і трудовлаштуванням безробітних, сприяють охочим змінити роботу, вивчають стан ринку робочої сили і уявляють інформацію про нього, допомагають професійній орієнтації молоді.

Наступним елементом  системи економічної безпеки  трудящих є фонди страхування по безробіттю. Ці фонди утворюються значною мірою за рахунок вирахувань із заробітної платні працюючих.

Що стосується інфляції, то її можна визначити, як переповнювання каналів обігу грошовою масою понад потреби товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін. Інфляція - це підвищення загального рівня цін в країні, яке виникає у зв'язку з тривалою нерівновагою на більшості ринків на користь попиту. Іншими словами, інфляція - це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Між інфляцією і безробіттям, є пряма залежність. Проте, рішення, коли при інфляційному, надмірному попиті держава обмежує свої витрати і підвищує податки, збиткові. В результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте одночасно обмежується і зростання виробництва, що може привести до застою і навіть кризових явищ в економіці, до розширення безробіття.

Виходом може бути детальне моделювання і регулювання цих  процесів; рішення проблем інфляції не шляхом підвищення безробіття. У такому разі, ефективнішим здається підхід, рекомендований економістами неокласичного напряму, висуваючими на перший план грошово-кредитне регулювання, що побічно і гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться формально непідконтрольним уряду Центральним банком, який змінює кількість грошей в обігу і ставки позичкового відсотка, впливаючи таким чином на економіку.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити  антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш  кризовою стає ситуація, тим більш  актуальні прямі засоби впливу уряду  і центрального банку на економіку  і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої «ринковості». Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
2. Державне регулювання цін.
3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання  грошової маси широко розповсюджена  на заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Нормалізація валютного  курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би «прориває». Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика «ігри на пониження» приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні  тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і  заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах «урядову» партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:
2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
4. Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.
5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.
6. Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно: створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий; створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам.
7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Задача

Взаємозв’язок між ціною  товару та обсягом його реалізації в наступний період розрахований наступним чином.

 

Ціна, грн./шт.	10	9	8	7	6	5
Обсяг реалізації, шт.	800	1000	1500	1800	2000	2200

 

1. Розрахуйте величину валового виторгу TR при різноманітних цінах, а також величину граничного доходу МR в даних інтервалах.
2. Накресліть криву валового виторгу TR продавця.
3. Накресліть на одному графіку криві збуту товару Д та граничного доходу продавця МR.
4. В яких інтервалах попит буде відповідно еластичним та нееластичним. Відповідь обґрунтуйте.

Розв’язання задачи:

          TR = Р * Q

TR₁ = Р₁ * Q₁ = 10 * 800 = 8000 (грн.)

TR₂ = Р₂ * Q₂ = 9 * 1000 = 9000 (грн.)

TR₃ = Р₃ * Q₃ = 8 * 1500 = 12000 (грн.)

TR₄ = Р₄ * Q₄ = 7 * 1800 = 12600 (грн.)

TR₅ = Р₅ * Q₅ = 6 * 2000 = 12000 (грн.)

TR₆ = Р₆ * Q₆ = 5 * 2200 = 11000 (грн.)

МR₁ = TR₁ - TR₀

МR₁ = TR₁ - TR₀ = - (грн.)

МR₂ = TR₂ - TR₁ = 9000 - 8000 = 1000 (грн.)

МR₃ = TR₃ - TR₂ = 12000 - 9000 = 3000 (грн.)

МR₄ = TR₄ - TR₃ = 12600 - 12000 = 600 (грн.)

МR₅ = TR₅ - TR₄ = 12000 - 12600 = - 600 (грн.)

МR₆ = TR₆ - TR₅ = 11000 - 12000 = - 1000 (грн.)

 

Ціна, грн./шт.	10	9	8	7	6	5
Обсяг реалізації, шт.	800	1000	1500	1800	2000	2200
TR, грн.	8000	9000	12000	12600	12000	11000
МR, грн.	-	1000	3000	600	- 600	- 1000