Класифікація комерційних банків та види операцій, які вони здійснюють. Структура, форми організації та функції комерційних банків

 Класифікація комерційних банків та види операцій, які вони здійснюють. Структура, форми організації та функції комерційних банків.

Банк – це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Сукупність  кредитних відносин та інститутів, що організовують ці відносини, становить кредитну систему. Основним провідником кредитних відносин є банківська система, тобто сукупність банків і банківських установ усіх видів у країні.

Залежно від підпорядкованості  кредитних інститутів кредитної  системи розрізняють два основних принципи побудови банківської системи: однорівневий і дворівневий.

Однорівневий принцип побудови банківської системи передбачає перевагу горизонтальних зв’язків між банками, універсалізацію їхніх функцій та операцій.

Дворівневий принцип побудови банківської системи ґрунтується на організації відносин між банківськими установами як по горизонталі, так і по вертикалі.

Сучасна банківська система України  побудована за дворівневим принципом: на першому рівні – центральний банк (Національний банк України – НБУ), на другому – комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України  було здійснено з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Функції загального регулювання діяльності кожного комерційного банку покладені  на Національний банк України і здійснюються в процесі реалізації грошово-кредитної  політики.

Саме  через комерційні банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики Національного  банку України.Банк як елемент банківської системи:

має статус банку, ліцензію;

функціонує  в межах певних правових норм;

здатний до саморегулювання;

взаємодіє з  іншими елементами банківської системи.

Операції, які здійснюють комерційні банки

         Для забезпечення виконання своїх функцій та досягнення стратегічних та тактичних цілей комерційні банки здійснюють відповідні операції, постійно намагаючись збільшувати їх кількість та підвищувати якість.

Операції банку – це дії банківської установи, спрямовані на забезпечення функціонування, з одного боку, як суб’єкта підприємницької діяльності, з іншого – як фінансового посередника, який здійснює властиві йому функції.

Усi банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно  від того, в якій частині балансу  вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи:

а) пасивні  операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операцій (залучення коштів на рахунки юридичних та фізичних осіб; емісія власних цінних паперів, кредити, отримані від інших банків);

б) активні  операції – це операції, за допомогою яких банки розміщують наявні ресурси з метою отримання доходів:

    Так пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

     Активні операції банків – діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

2. Комісійно-посередницькі операції – операції банків за дорученням клієнтів за певну плату – комісію або процент:

а) комісійно-розрахункові операції, пов’язані зі здійсненням внутрішніх та міжнародних розрахунків;

б) торговельно-комісійні  – купівля-продаж за дорученням клієнтів цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів, посередництво в розміщенні акцій та облігацій, бухгалтерське та консультаційне обслуговування;

в) інші – традиційні фінансові та біржові послуги (управління пакетами акцій, бюджетне та податкове планування, допомога у злитті тощо); гарантійні

послуги (ф’ючерси, опціони, свопи).

3. Відповідно до специфіки банківської діяльності: традиційні операції; нетрадиційні операції.

4. Відповідно до суб’єктів отримання послуг: банкам та іншим фінансовим установам; суб’єктам господарської діяльності; фізичним особам.

5. Відповідно до оплати за надання: платні послуги; безплатні послуги.

Функції комерційних банків

    За своєю структурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Разом з тим є ряд ознак, якi властивi всiм банківським системам, що функцiонують в ринковiй економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.

На першому  рiвнi знаходиться один банк (або  декілька банкiв, об’єднаних спільними  цiлями i завданнями). Такiй установi надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається вiдповiдальнiсть  за вирішення макроекономічних завдань  в грошово-кредитній сферi.

Його основними функціями є:

• грошово-кредитне регулювання економіки;
• емісія валюти країни і забезпечення обiгу;
• контроль за дiяльнiсть кредитних установ;
• акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
• кредитування комерцiйних банкiв;
• кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
• зберігання та проведення операцiй iз золотовалютними за пасами i резервами.

На другому  рiвнi банкiвської системи знаходяться  решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерцiйними банками.

На вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки  покликанi обслуговувати економiчні  суб’єкти — учасникiв грошового  обiгу: фірми, сiмейнi господарства, державнi структури. через ці банки система  обслуговує господарство вiдповiдно  до задач, що випливають з грошово-кредитної  полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент  всiєї банкiвської системи вершиною якої є центральний банк.

      Комерцiйнi банки — головна ланка дворівневої банкiвської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни:

• управлiння грошовим обiгом;
• забезпечення платiжного механiзму;
• акумуляцiя заощаджень;
• надання кредиту;
• фiнансування зовнiшньої торгiвлi;
• довiрчi операцi
• зберiгання цiнностей;
• консультування i надання iнформацi.

      Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції  комерційних банків для успішного  розвитку ринкової економіки полягає  в тому, що вони зменшують ступінь  ризику і невизначеності в економічній  системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників  і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні  ризики власників грошей, розміщених у банку.

   Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня  деталізації можуть виділятися різні  за структурою, кількістю та змістом  системи функцій комерційних  банків.

У найбільш агрегованому вигляді, з  точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій: платіжно-розрахункова; ощадно-капіталотворча; кредитно-інвестиційна.

У сучасних умовах має місце тенденція до розширення функцій комерційних банків, які для поліпшення банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають не характерні раніше для банків операції та послуги. Комерційні банки розширюють сферу своєї діяльності й тим самим активізують розвиток ринкових відносин у суспільстві.

Облік операцій комерційного банку за безготівковими розрахунками.

Переказ безготівкових коштів з  рахунка одного учасника платіжної  операції на рахунок іншого називають безготівковим розрахунком. У випадку, коли безпосередній переказ неможливий, створюються та функціонують розрахункові пункти, які забезпечують зв’язок між банківськими рахунками. Передача безготівкових коштів з рахунка клієнта, який доручає це зробити, на рахунок одержувача називається переказом. Функції банку при здійсненні переказу полягають у виконанні доручення власника рахунка перерахувати кошти на рахунок, який визначений у платіжному інструменті.

Механізм організації безготівкових  розрахунків становлять:

сукупність  принципів їхньої організації;

сукупність вимог щодо їхньої організації, які випливають із конкретних умов господарювання;

форми безготівкових  розрахунків;

способи безготівкових розрахунків;

документообіг, властивий певній формі безготівкових  розрахунків.

Організація міжгосподарських безготівкових розрахунків  в Україні базується на таких  принципах:

кошти підприємств та організацій  підлягають обов’язковому зберіганню в банках, що їх обслуговують;

безготівкові  розрахунки провадяться через банківські рахунки перерахуванням відповідних сум з рахунка платника на рахунок бенефіціара;

кошти з  рахунка клієнта списуються за розпорядженням власника цього рахунка – клієнта  банку – відповідно до визначеної ним (клієнтом) черговості в межах  залишку коштів на цьому рахунку;

суб’єкти  господарської діяльності самостійно обирають форми розрахунків і  вказують їх під час укладення  договорів між собою;

суб’єкти  господарської діяльності мають  право самі обирати банк і відкривати в ньому рахунки для розрахунково-касового обслуговування, яке здійснюється на договірних засадах між банківською установою та клієнтом;

безготівкові  розрахунки провадяться на підставі розрахункових і платіжних документів установленої форми.

Розрахункові  документи уніфіковані, мають для  всієї країни стандартну форму, встановлений набір реквізитів.

Розрахунковими вважають складені в установленій формі документи, які подає до банку юридична чи фізична особа з дорученням або вимогою перерахувати з її рахунка (або зарахувати на її рахунок) певну суму грошей.

Такими  документами є:

платіжне  доручення;

платіжна  вимога;

платіжна  вимога-доручення;

акредитивна заява;

інкасове  доручення (розпорядження).

Платіжними вважають складені в  установленій формі документи, які одна юридична або фізична особа передає іншій із зобов’язанням (чи наказом третій особі) сплатити певну суму грошей пред’явникові цього документа.

Інструкція  про безготівкові розрахунки в Україні  в національній валюті, затверджена Постановою Правління НБУ 21.01.2004 р. №22, установлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участі банків.

Зазначена інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових  операцій платіжних інструментів у формі:

меморіального ордера;

платіжного  доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

розрахункового  чека;

акредитива.

Списання  коштів з рахунка платника проводиться  тільки за першим примірником розрахункового документа.

Кожна форма  має особливий документообіг, який включає етапи проходження документів між учасниками розрахункової операції (платник, банки, одержувач) і визначає порядок списання коштів з поточного рахунка платника та їх рух до зарахування на рахунок одержувача.

Якщо  платник та одержувач мають поточні  рахунки в різних банках, безготівкові розрахунки здійснюються через розрахункову палату НБУ.

У разі здійснення розрахунків акредитивами, чеками передбачається гарантія платежу з боку банків. Гарантію платежу в цих випадках банк забезпечує через відокремлення частки грошових коштів клієнта з поточного рахунка і депонування їх на особовому рахунку, що входить до складу аналітичних рахунків, які відкриваються, до балансового рахунка четвертого порядку «Кошти в розрахунках». Кошти на цих рахунках мають цільове призначення: для оплати розрахункових документів за гарантованими банком платежами. У бухгалтерському обліку депоновані кошти обліковуються за такими аналітичними рахунками:

«Розрахунки чеками»;

«Розрахунки акредитивами».

Рахунки для обліку коштів у розрахунках  за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки) відкриваються підприємствами в банку, що їх обслуговує, тільки на підставі заяви про відкриття  акредитива, заяви про перерахування  коштів.

Кошти з  рахунків клієнтів банки списують за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

Платник може давати доручення про  списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи.

Доручення платників про списання коштів з їх рахунків банки приймають до виконання лише в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності / недостатності коштів на цих рахунках, тобто дії кредиту «овердрафт».

Платіжне доручення – документ, в якому відображено письмове доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів.

Платник подає доручення  в банк на бланках встановленої форми. Доручення дійсне протягом десяти днів з дати виписки і застосовується в розрахунках за платежами товарного  і нетоварного характеру.

Операцію  з перерахування коштів з відповідного рахунка на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер і дату електронного розрахункового документа, а також повторює текст реквізиту «Призначення платежу» цього електронного розрахункового документа.

Платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування  на рахунок отримувача обліковуються  в банку, що обслуговує отримувача. Банк отримувача, одержавши лист про відкликання коштів, цього самого дня перераховує кошти з відповідного рахунка на той самий рахунок у банку платника, з якого вони надійшли, якщо на час надходження вказівки кошти не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів платником.

Банк  платника приймає платіжне доручення  до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить письмову вимогу стягувача до банку, що обслуговує платника, перерахувати без погодження з останнім певну суму коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.

Стягувачами можуть бути державні податкові органи, державні виконавці та підприємства, що здійснюють примусове списання коштів на підставі визнаних претензій.

Списання коштів, що знаходяться  на рахунках суб’єктів підприємницької діяльності без згоди їх власників не допускається, за виключенням рішення судів, арбітражного суду і за виконавчими надписами нотаріусів.

Безспірне списання (стягнення) коштів здійснюється на бланку платіжної вимоги, яка подається стягувачем у банк, в якому він обслуговується, у трьох примірниках із супровідним реєстром у двох примірниках.

Якщо платник і одержувач  коштів обслуговуються в різних банках, то перший і другий примірники платіжної вимоги спецзв’язком надсилаються банком одержувача в банк платника, третій видається на руки одержувачу коштів.

Якщо ж платник та одержувач  коштів обслуговуються однією установою банку, то перший примірник вимоги залишається в документах дня банку, другий – видається платнику, третій – одержувачу коштів. У цьому разі реєстр подається до банку у двох примірниках, перший залишається в документах дня банку, а другий як розписка видається підприємству – одержувачу коштів.

Суми недоїмки до бюджету  за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими  адміністраціями України, стягуються у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженням). Порядок його заповнення та подання в банк передбачає дотримання вимог, описаних щодо оформлення інших розрахункових документів.

У разі недостатності коштів на основному рахунку підприємства для виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка  оформлюється меморіальним ордером  за підписом відповідального виконавця, завіреним відбитком штампа банку. Перший примірник меморіального  ордера поміщається в документи  дня банку, другий – видається  платнику як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою  банку про часткову оплату поміщається  в картотеку до позабалансового  рахунка №9803 «Розрахункові документи  клієнтів, що обліковуються банком відповідно до укладених цивільно-правових договорів».

При надходженні розрахункових  документів на безспірне списання (стягнення) коштів з основного рахунка платника банк у разі недостатності (відсутності) коштів на ньому не пізніше наступного дня надає безпосередньо власнику цього рахунка під розпис повідомлення про надходження зазначених документів або надсилає це повідомлення засобами зв’язку з документальним підтвердженням його відправлення. Після отримання повідомлення платник зобов’язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення зазначеної заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунка.

У разі накладання арешту на кошти  рахунка суб’єкта підприємницької діяльності (за позовом прокуратури, слідчих органів, служби безпеки, за порушеними кримінальними справами) банк припиняє списання коштів за розпорядженням власника рахунка за будь-якими платежами, за винятком платежів до бюджету та обов’язкових платежів.

Для забезпечення виконання  ухвали суду (постанови прокурора, слідчого), на час накладення арешту, банк відкриває  юридичній або фізичній особі  спеціальний рахунок на балансовому  рахунку №2909 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами  банку».

Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чеки  виготовляються на замовлення банку  Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншим  спеціалізованим підприємством  на спеціальному папері з дотриманням усіх обов’язкових вимог. Чеки брошуруються в розрахункові чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Чеки, що використовуються фізичними особами  для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік  яких банки ведуть окремо від чекових книжок. Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Чеки  застосовуються для здійснення розрахунків  у безготівковій формі між  юридичними особами, а також між  фізичними та юридичними особами  з метою скорочення розрахунків  готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Банк-емітент без видачі чекової  книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або кілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Строк дії  чекової книжки – один рік; розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, – три  місяці. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Чекова книжка може видаватися для  розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними  постачальниками. Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів. У ньому не допускається виправлень та використання факсиміле замість підпису.

Чек із чекової  книжки подається до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних  днів (день виписування чека не враховується). Строк дії невикористаної чекової  книжки може продовжуватися за погодженням  з банком-емітентом, про що він  робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому  куті), засвідчуючи її підписом головного  бухгалтера і відбитком штампа банку.

Власникові  заборонено передавати чекову книжку будь-якій іншій юридичній або  фізичній особі. Чек приймається  чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг). Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та отримувати готівкою здачу із суми чека.

Фізичні особи можуть обмінювати чек  на готівку або отримувати здачу

із суми чека готівкою (але не більше 20% від суми цього чека).

Власник чека повертає до банку-емітента невикористаний чек для зарахування суми на свій рахунок або для обміну його на готівку. Повертаючи чекову книжку з невикористаними чеками, її власник одночасно подає до банку-емітента платіжне доручення на перерахування коштів, що заброньовані на аналітичному рахунку «Розрахунки чеками», на свій поточний рахунок. Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги).

Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок ліміту з корінця попереднього чека і зазначає новий залишок  ліміту.

Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє:

відповідність його встановленому зразку;

правильність  заповнення;

відсутність виправлень;

відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;

строк дії;

достатність залишку ліміту за чековою книжкою  для оплати чека;

наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних  чекодавця (прізвища, ім'я, по батькові – фізичної особи, даних документа, що засвідчує цю особу).

Після цього  чекодержатель установлює особу  пред’явника чека за документом, що її посвідчує.

Після зазначеної перевірки чекодержатель відриває (відрізає) чек від корінця, ставить  на його зворотному боці та корінці  календарний штемпель і підписує цей чек, а також робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки.

Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів – якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках – на кожну установу банку окремо – якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків.

Реєстр вміщує таку інформацію про чек:

номер рахунка чекодавця, його ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ідентифікаційний номер, якщо він зазначений в чеку);

назву банку-емітента та його номер МФО;

назву чекодержателя, номер  його рахунка та ідентифікаційний код  за Єдиним державним реєстром підприємств  та організацій України;

назву банку чекодержателя  та його номер МФО;

суму чека;

номер чека;

загальну суму реєстру.

Перший примірник реєстру  чеків має завірятися підписами  та відбитком печатки чекодержателя  згідно з карткою зразків підписів.

Банк чекодержателя зобов’язаний перевірити правильність складання реєстру і реквізитів чеків та своєчасність пред’явлення його до оплати.

 Якщо  чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному банку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунка чекодавця та зараховує їх на рахунок чекодержателя.

При здійсненні розрахунків чеками клієнтами різних банків банк чекодержателя приймає чеки з реєстром чеків і разом з другим та третім примірниками цього реєстру інкасує їх до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються банком, що його обслуговує, тільки після отримання їх від банку-емітента. Прийняті на інкасо чеки обліковуються за відповідним позабалансовим рахунком групи 983 «Документи та цінності, прийняті та відправлені на інкасо».

Інкасо – це доручення клієнта до свого банку одержати від платника коштів (боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Умови інкасування  чеків мають зазначатися в  договорі про розрахунково-касове обслуговування клієнта.

Останній  примірник реєстру чеків повертається чекодержателю з відміткою про  оплату, якщо клієнти обслуговуються в одному банку, або з відміткою  про дату прийняття його на інкасо, якщо клієнти обслуговуються в різних банках. За інкасового варіанта розрахунків  чеками банк чекодержателя для контролю за оплатою чеків оприбутковує їх на позабалансовому рахунку 9831 «Документи і цінності, відправлені на інкасо», що чекають акцепту до сплати.