Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Конституционное право Украині

ЗМІСТ

Розділ 1. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні ......... 3

Розділ 2. Конституційно-правові основи організації і здійснення державної влади в Україні ………………………………………………………….…………………… 6

Розділ 3. Задача №1 ….………..……………….......................................................... 12

Розділ 4. Задача №2 ….………..……………….......................................................... 13

Розділ 5. Тестове питання …….……………….......................................................... 14

Список використаних джерел ..................................................................................... 15

РОЗДІЛ 1

КОНСТИТУЦІЙНО – ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави [10].

Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає. Однак найоптимальнішим, на наш погляд, є підхід російського дослідника В.В.Невинського, який до елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина відносить:

1) права, свободи і обов'язки як основи конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації[8].

Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких принципах [6].

1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність.

2. Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:

- рівність громадян перед, яка полягає в тому, що стосовно кожної особи закону належить мати однакову силу впливу. Іншими словами, закон не повинен зважати на існуючі індивідуальні відмінності між людьми;

- рівність прав жінки і чоловіка. На розвиток регламентування цього аспекту принципу рівноправ'я було прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";

- рівний доступ громадян до публічних посад;

- рівність у галузі політичних прав;

- рівність у виборі професії та роду трудової діяльності;

- рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза;

- рівність перед судом, що означає рівний судовий захист прав та інтересів.

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод. У випадках, передбачених Конституцією України, деякі права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав і свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом. Перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов, встановлено в ст. 64 Конституції України.

4. Принцип єдності конституційних прав і обов'язків - принцип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами та свободами інших осіб.

Цей принцип потрібно розуміти так, що виконання людиною і громадянином своїх обов'язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов'язку права. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Однак, з іншого боку, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Цей принцип не можна зводити до формулювання проте, що якщо людина не виконує певних обов'язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов'язок, то її можна позбавити активного виборчого права, тобто права обирати.

5. Принцип безпосередньої дії прав і свобод означає, що права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у відповідних нормативних актах. Однак відсутність такої конкретизації часто значно ускладнює або взагалі унеможливлює реалізацію відповідних прав і свобод. Цей принцип також передбачає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Існування цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так звана змішана система формулювання прав і свобод людини і громадянина, відповідно до якої поєднується письмове закріплення прав і свобод людини і громадянина із визнанням природних прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитив його права та повинні ним гарантуватися).

7. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

РОЗДІЛ 2

КОНСТИТУЦІЙНО – ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ.

Згідно статті 6 Конституції України єдина державна влада за принципом поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.

На підставі Конституції саме держава визначає систему державних органів. Тому орган держави – це певна державна інституція, яка застосовується державою, утворюється нею в установленому порядку і діє за її уповноваженням.

Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні органи й організації, які називаються механізмом держави. Державний орган є основним структурним елементом державного механізму. Всі державні органи обов'язково наділяються владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику. Він наділений тими якостями, які відрізняють його від органів недержавних громадсько-політичних. Тільки державний орган виступає в межах своєї компетенції як офіційний виразник інтересів цього суспільства. Виходячи із компетенції і порядку утворення, органи держави класифікуються на: органи державної влади, органи правосуддя і контрольно-наглядові органи.

Державні органи України характеризуються певними основними рисами. Будь-який такий орган представляє Україну як державу і всередині країни, і ззовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає правовий статус кожного з цих органів [12. с.283].

Орган Української держави є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів України, яка будується за принципом розподілу влади. Він виступає від імені держави і водночас від свого власного імені та посідає цілком певне місце в державному апараті.

Державний орган утворюється у порядку, встановленому Конституцією і відповідними законами. Зокрема, Верховна Рада України і Президент України обираються шляхом загальних виборів, склад Кабінету Міністрів формується Президентом України.

Залежно від власного правового статусу кожний з державних органів здійснює притаманні йому завдання та функції держави.

Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України про це гласить стаття 75 Конституції України.

Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Глава Української держави – Президент України. Він є не тільки главою держави, він і виступає від її імені.

Кабінет Міністрів України реалізує виконавчу владу. Про це гласить стаття 113 Конституції України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у ст.85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України [6].

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У межах статусу державний орган виступає від імені держави та за її дорученням, є її офіційним представником.

Для здійснення власних завдань і функцій держава наділяє державні органи державно-владними повноваженнями, які закріплюються в окремому нормативному правовому акті і дають змогу здійснювати державну владу в трьох її формах: законодавчій, виконавчій та судовій. За допомогою цих повноважень визначаються конкретні права і обов'язки державних органів, у межах яких вони вправі реалізовувати надані їм права, приймати відповідні акти, які є обоєв'язковими до виконання підпорядкованими органами, службовими особами і громадянами, а також здійснювати контроль за їх виконанням.

При цьому треба враховувати, що державно-владні повноваження, якими наділяється орган держави, поглинають положення про те, що він діє від імені держави, оскільки зрозуміло, що орган держави не може здійснювати свої повноваження інакше, як тільки від імені Української держави.

Отже, владні повноваження передбачають:

- утворення державного органу у встановленому порядку;

- вид його державної діяльності;

- загальнообов'язкову силу його актів.

Владні повноваження притаманні також органам місцевого самоврядування, проте вони не мають державного характеру.

Державно-владні повноваження, що закріплюються у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи іншим правовим актом предметів відання, прав і обов'язків, які необхідні їм для виконання їхньої діяльності.

Компетенція цих органів визначається Конституцією України, Законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету Міністрів України, актами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також відповідними нормативними актами місцевих державних адміністрацій.

Вона також передбачає чіткі і вичерпні права та обов'язки даного органу держави. Нарешті, за допомогою встановлення компетенції державного органу визначається його місце в системі органів держави. Для кожного з державних органів законодавством передбачені підстави, види та міра юридичної відповідальності.

Ознакою державного органу є правові зв'язки, що об'єднують особистий склад органу держави в одне ціле. Вони виражають:

- службову супідрядність між працівниками;

- покладення відповідальності і обов'язок нести відповідальність;

- призначення керівників нижчестоячих державних органів керівниками вищестоячих органів.

Характерною рисою державних органів є те, що орган держави як відносно відокремлена частина однієї єдиної системи державних органів становить собою певним чином організований колектив громадян України (кабінет Міністрів України), або одну особу, належну до громадянства України. (Президент України, Генеральний прокурор України). Особливістю цих осіб є те, що вони мають статус державного службовця, визначеного Законом "Про державну службу".

Закон "Про державну службу", регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових організаційних економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. Згідно із ст.1 цього Закону державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посаду в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави [2].

Матеріальну основу організації і діяльності державного органу складають кошти державного бюджету.

Решта ознак властива як державним органам, так і органам об'єднань громадян (політичним партіям та громадським організаціям). Розмежувальною лінією тут є те, що діяльність державних органів, а звідси і їхні акти, стосуються всіх громадян України, а нормативні акти громадських об'єднань обов'язкові лише для членів таких об'єднань.

Ознакою державних органів є те, що кожний має притаманну лише йому внутрішню структуру. Важливою рисою державного органу є територіальний масштаб межі його діяльності. Діяльність органу держави базується на застосуванні методів переконання та примусу.

Нарешті, відповідальному видові державних органів притаманні власні форми організації, методи діяльності. Кожний з державний органів має власне майно. І насамкінець найголовніше – усі державні органи мають статус юридичної особи. Узагальнивши основні риси, які характеризують сутність державного органу, можна дати загальне його поняття.

Державний орган України (громадянин або колектив громадян) – це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.

Центральні органи державної влади – це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави; а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни [12. с.289].

Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас на їх взаємозв'язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує щільний організаційно-правовий зв'язок.

Будучи побудованою за принципом розподілу влади єдина система органів державної влади складається передусім із органів трьох видів. Згідно із ст.6 Конституції України, розрізняють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Кожний з цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Він є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь Український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту – "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається із 450 депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування, закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

Виборчий характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Характерною ознакою парламенту, відображеною у багатьох його конституційних дефініціях і наукових визначеннях, є представницький характер цього органу.

Мандат депутата ґрунтується на певному взаємозв'язку волі депутата і виборців. Зміст мандата визначається не волею виборців, а юридичним режимом, встановленим конституцією і законами щодо статусу депутата. Верховна Рада України конституційно не визначена як представницький орган державної влади, хоча її представницький характер випливає з відповідно визначених представницьких мандатів народних депутатів.

Відомий вчений-юрист М.Цвік зауважує, що Верховна Рада України і Президент України "обираються народним голосуванням, і в цьому розумінні в рівній мірі є представниками народу".

РОЗДІЛ 3

ЗАДАЧА №1

Міським народним судом міста М. був винесений вирок про позбавлення громадянина Носова громадянства України. Підставою для позбавлення громадянства суд визначів проживання протягом останніх восьми років поза межами території України і наклепницькі виступи проти України в пресі.
Проаналізуйте ситуацію згідно Закону України «Про громадянство України».

Рішення:

Згідно ст.19 Закону України «Про громадянство України» підставами для втрати громадянства України є [1]:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Рішення Міського народного суда міста М. є не правомірним.

РОЗДІЛ 4

ЗАДАЧА №2

Український крейсер знаходився в італійському порту. В одній з кают моряки, вільні від вахти, вживали спиртне і між двома чоловіками – Фоменком і Носачем виникла сварка, в ході якої Носач одержав тяжкі тілесні пошкодження. Фоменко ознайомився з законодавством України і Італії і вирішив, що краще бути притягнутим до кримінальної відповідальності в Італії, бо за скоєне ним правопорушення відповідальність в цій країні менш серйозна. Дайте правову оцінку цій ситуації.

Рішення:

Український військовий корабель в італійському порту згідно закону є об’єктом, що прирівнюється до території України [3] і якщо на його борту скоєно злочин, то відповідальність передбачається тільки згідно українського законодавства [8]. Спроби Фоменка не мають перспективи.

РОЗДІЛ 5

ТЕСТОВЕ ПИТАННЯ:

Яким є державний устрій України з урахуванням Автономної Республіки Крим?

А. федеративний,

Б. унітарний, [6]

В. конфедеративний.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закону України «Про громадянство України» № 2235-III від 18.01.2001р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Закон України «Про державну службу» № 3724-XII від 16.12.93р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Закон України «Про державний кордон України» N 1778-XII від 04.11.91 р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» № 2866-IV від 08.09.2005р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Конституційне право України : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. -X.: Право, 2008. - 416 с.
Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1996р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. / В.В Кравченко. - вид. 6-те, випр. та доповн. - К.: Атіка, 2009. - 608 с.
Кримінальний кодекс України № 2341-III від 05.04.2001 р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України : підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. - К.: Правова єдність, 2010. - 432 с.
Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України : навч. посібник / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 632 с.
Теліпко В. Е. Конституційне та конституційно-процесуальне право України : навч. посіб. / В.Е. Теліпко. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 568 с.
Фрицький О.Ф. Конституційне право України : підручник / О.Ф. Фрицький. — К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.
Шляхтун П. П. Конституційне право України : підручник / П.П. Шляхтун. - К.: Освіта України, 2008. - 592 с.

Конституционное право Украині 📙 Контрольная → 🆔 46084