Контрольна робота по "Економіці"

МШІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ФАКУЛЬТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Економіка І

Виконав:

Стожик Наталія Віталіївна

слухач  магістратури

з напряму підготовки

1501 Державне управління

спеціальності

8.15010002 Державна служба

заочної форми навчання

Перевірив:

Гавриш В.П.,

доцент кафедри менеджменту, економічної  теорії та фінансів,

кандидат економічних наук,  доцент

Хмельницький

2013

еоретичне питання. Аналіз динаміки індексів споживчих цін в Україні за роки незалежності

Інфляція — це зростання  загального рівня цін в країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці, зниженням життєвого  рівня населення, позбавленням інвестиційних  стимулів, загостренням економічних  і соціальних суперечностей. Вона негативно  відбивається на всіх сторонах соціально-економічного життя країни. Інфляція являє собою  складне явище соціально-економічного характеру, що властиве всім країнам  світу. Зокрема, в Україні для  боротьби з інфляцією використовуються інструменти які були запозичені у зарубіжних країн, і які, як показує  практика, не є досить ефективними, оскільки не враховуються особливості  української економіки.

Метою даної роботи є  аналіз інфляційних процесів в Україні  за роки незалежності; розгляд динаміки інфляції в до кризовий, кризовий та після кризовий період і можливі  шляхи вирішення існуючих проблем.

Аналіз досліджень і  публікацій. Дана тема є досить актуальною, проблематичною і її дослідженням займалися  досить багато українських економістів, зокрема: Береславська О.[2], Петрик О.[6], Шаповалов А.[8], Литвицький В.[4] та інші. Проводилися дослідження Міністерством  економіки України, Національним банком України, Інститутом еволюційної економіки, Національним інститутом стратегічних досліджень. Були проведенні численні наукові конференції.

Більшість економістів  виходять із того, що інфляція є багатофакторним  процесом, який умовно можна подіти на дві групи. Перша група охоплює  методи - застосування яких дає змогу  знизити рівень інфляції порівняно  швидко упродовж короткого періоду  часу. Друга група заходів, які  нерідко називають антиінфляційною  стратегією, спрямована на недопущення  інфляції у тривалій перспективі.

Суть інфляції полягає  в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземної валюти. Інфляція є своєрідним  прихованим податком, зокрема, на заощадження, вона звужує можливості нагромадження.

Інфляція, особливо в умовах істотного росту цін, підсилює соціальну  диференціацію населення, розрив між  крайніми групами одержувачів доходів.

Перечислимо інфляційні причини  росту цін:

По - перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних  витрат і доходів, що проявляється в  дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит  фінансується за рахунок емісійного фінансування – то це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а  відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання  цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно-небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного  багатства.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої  чи іншої країни, все більшим втягуванням  її в світогосподарські зв’язки  зростає можливість «імпортованої» інфляції.

По - четверте, підтримуючим фактором інфляції стають інфляційні очікування. Саме найважливішим завданням  антиінфляційної політики являється  подолання інфляційних очікувань  населення і виробників [9].

Інфляційна ситуація в  Україні докорінно змінювалася, по-різному впливаючи на економіку  країни.

На рис.1  зображена  динаміка інфляційних процесів за період незалежності України.

Лібералізація цін у 1992р. перетворила приховану інфляцію у відкриту. Остерігаючись соціального  невдоволення, уряд підтримував досягнутий рівень доходів населення через  механізм індексації. Для покриття дефіциту державного бюджету та поліпшення ліквідності підприємств, левова частка яких була державною, НБУ періодично здійснював емісію грошової маси. Знецінення національної валюти і зростання  попиту на іноземну валюту підживлювало інфляцію витрат.

У 1992-1995 рр. спостерігалася гіперінфляція, яка призвела до значного поширення бартерних відносин та збільшення значення американського долара. За цей час інфляція досягла свого  піку в 1993 році, і становила 10256%.  Подальші зміни пов'язують перш за все  із введенням  нової грошової одиниці  – гривні. Найменший рівень інфляції зареєстрований у 2002 р.(99,4%), проте під  впливом світової економічної кризи  ситуація докорінно змінюється. Вже  в 2003 р. становить 118,2%., потім простежується  тенденція до спаду  і знову  зростання цін.

2004 рік характеризується  постійним зростанням соціальних  виплат населенню, значним зростання  вартості енергоносіїв, що в свою  чергу призвело до зростання  цін на продукцію. Ще одним  з досить вирішальних факторів, що вплинув на розвиток економіки  України стали політичні кризи,  починаючи із виборів Президента  України у 2004 році. У 2005 році  спостерігається різке зростання  внутрішніх цін до світового  ринку. Тому підвищення цін  уже в 2006 році пов’язують перш  за все із розбалансуванням  внутрішнього ринку продовольства. Високі соціальні витрати й значне підвищення оплати праці в бюджетному секторі зумовили додатковий тиск на споживчі ціни. Зростанню інфляції сприяло зростання доходів бюджету.  Зокрема, видатки зведеного бюджету на поточні трансферти населенню та на оплату праці в першому кварталі 2008 року виросли на 66,2% і досягли 33,2 млрд. грн. Водночас, частка таких видатків виросла з 51% у першому кварталі 2007 року до 57% у першому кварталі 2008 року. Таким чином, майже 70% додаткових доходів бюджету було направлено безпосередньо споживачам. Також 2008 рік пов’язаний зі значним курсовим коливанням гривні до долара.

Можемо зазначити також  те, що 2009 рік, в свою чергу, характеризувався зниженням цін на продукти харчування, але, водночас, зростання тарифів  на житло, воду, газ та електроенергію.

Для 2010 року характерне зростання  цін як і на продукти харчування, так і на комунальні послуги, що зокрема  пов'язане із зростанням ціни на газ  на 50%. Також відбувається зростання  номінальних доходів населення  на 17,8%, при цьому наявний дохід, який може бути використаний населенням для придбання товарів і послуг збільшився на 21,2%. 

В таблиці 1 наведені індекси цін за останні п'ять років, а саме в до кризовий, кризовий та після кризовий період.

Таблиця 1

Виходячи із наведеної  таблиці, можна сказати, що підвищення цін в 2006 році пов'язують перш за все  із розбалансуванням внутрішнього ринку  продовольства в результаті непідготовленої  політики зовнішньої торгівлі у 2005 році. Результатом стало різке зростання  внутрішніх цін до світового рівня [7].

Розвиток інфляційних  процесів в 2007 році пов'язаний із різким прискоренням зростання індексу  цін виробників, з 20,4% - до 37,5%. Серед  головних причин є: зростання цін  на енергоносії і на продукцію  металургії [1].

Протягом 2008 року відбулося  рекордне зростання цін, яке не спостерігалася ще з 2000 року. Інфляція споживчих цін  прискорилася з 14,2% в 2007 році - до 30,2% у 2008 року. Щомісяця, за цей період споживчі ціни зростали на 2-4%. Головною причиною став відбиток світової економічної  кризи, що не минув і України. Зміни  цін пояснюються переважно зовнішніми чинниками: збільшення виробництва  біопалива, що зумовило різке зростання  світових цін на сільськогосподарські товари; підвищення цін на імпортований газ та постачання із Росії продукції  тваринництва. Харчова промисловість  та сільське господарство України, як виявилось, не були пристосованими до нових ринкових умов. Проте, головним чинником інфляції стала стимулююча монетарна політика. Велика різниця між процентними ставками в Україні і за кордоном, стимулювала значні потоки капіталу в Україні. Ще одним чинником стали високі соціальні витрати і значне підвищення оплати праці в бюджетному секторі. Зростанню інфляції сприяло зростання доходів бюджету. Водночас спостерігалося зростання видатків з 51% у 2007 році - до 57%  у 2008 році.

Потім простежується уповільнення інфляції, це зумовлено тим, що НБУ  зобов’язав комерційні банки розміщувати  резерви у розмірі 20%   на окремих  рахунках нерезидентів [5].

І тим не менше головним чинником інфляційних процесів у 2008 році стало фінансування значного зовнішнього  дефіциту, що становив 12,3 млрд. дол. США [4].

2009 рік характеризується  зниженням цін на продукти  харчування на 1,2%, а також зростанням  ціни на алкогольні напої, тютюнові  вироби, зростання тарифів на  житло, воду, газ та електроенергію [3].

Щодо 2010 року, то на початку  року простежується зростання цін  на продукти харчування та безалкогольні  напої на 3,5%. Найбільше (на 26,2% та 17,8%) подорожчали картопля та цукор. Далі простежується  чотиримісячний період зниження цін, який завершився високою  інфляцією. Стрибок споживчих цін  на 1,2% був викликаний 50% подорожчанням  газу для населення, тоді як харчові  продукти, навіть подешевшали. А от зростання цін на сирі продукти - найбільшою мірою було обумовлене різким зростанням цін на світових продовольчих ринках і погіршення інфляційних  очікувань економічних агентів.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що на розвиток інфляції в Україні  різним чином впливають і впливали як внутрішні, так і зовнішні фактори. В до кризовий період простежувався  відносно невеликий рівень інфляції, проте під впливом світової економічної  кризи ситуація змінюється не в кращу  сторону. Стимулююча монетарна політика, як виявилося не принесла очікуваних результатів. Проте з 2009 року простежується динаміка до спаду загального рівня цін, який коливається в межах 100,9 – 99,5.

Тому, у складній економічній  ситуації важливу роль повинен відіграти  комплекс державних заходів, спрямований  на врегулювання грошового обігу, зменшення  грошової маси, припинення не помірного  зростання цін, тобто використання антиінфляційної політики. Основними  методами антиінфляційної політики повинно бути зниження дефіциту державного бюджету, припинення фінансування збиткових  підприємств, зменшення не продуктивних витрат, фінансування бюджетного дефіциту шляхом емісії державних цінних паперів, контроль за зростанням заробітної плати, підтримка стабільності грошової одиниці  як всередині так і зовні, досягнення цілей стабільного зростання  економіки  тощо.

Серед ефективних методів  боротьби з інфляцією виділяють  наступні: контроль за грошовою масою; стабілізацію інфляційних очікувань  населення; збільшення ступеня товарності економіки; зменшення податків; регулювання  валютного курсу. Стримувати інфляцію можна так само  за допомогою  таргетування, сутність якого полягає  у визначенні цільового показника  або таргета, досягнення якого призведе до стабільності цін у країні [5].

Для сприяння економічному зростанню та зайнятості монетарна  політика має бути орієнтована на довгострокові цілі, необхідна стабільність національної грошової одиниці.

Можна запропонувати також  деякі шляхи та напрями подолання  інфляційних процесів, чи хоча б  зменшення ступеня їх впливу:

1. перехід до активної  грошово-кредитної політики;

2. розширення обсягів  рефінансування;

3. посилення контролю  за проблемними кредитами;

4. протидія зловживанню  монопольним становищем [1];

5. впорядкування державних  фінансів, скорочення бюджетного  дефіциту з перспективою його  повної ліквідації;

6. зниження податкових  ставок із прибуткового податку  на громадян, що посилюватиме  стимули до праці, збільшуватиме  особисті заощадження, а з податку  на прибуток підприємств —  стимулюватиме розвиток інвестиційного  процесу.

Отже, щоб унеможливити або пом'якшити вплив інфляції, варто  задіяти такі фактори, які при  створенні бюджету на 2011 задля  уникнення його дефіциту необхідно  скорочувати певні видатки; використання додаткових кроків щодо лібералізації  імпорту антиінфляційного спрямування  і запровадження жорсткішої монетарної політики, а також вдатися до подальшої  лібералізації валютного регулювання. Щоб протистояти ціновим викликам поточного року, потрібно посилити конкуренцію у банківській системі  через полегшення доступу іноземних  банків до системи відповідних послуг, стимулювати процентною політикою  активізацію заощаджень громадян, сприяти  додатковому поштовху у розвитку ринку цінних паперів, зокрема для  населення. Доцільно активізувати антимонопольну політику з метою профілактики необґрунтованого завищення цін (передусім споживчих), системно працювати над демобілізацією інфляційних очікувань.

У наш час інфляція –  одна з самих небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної  здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить  нанівець зусилля по проведенню структурних  перетворень, відновленню порушених  пропорцій.

Розглянуті у роботі фактори інфляції свідчать про всебічну її чутливість, і лише стабільність у кожній із сфер економіки, як національної, так і світової, сприятиме зупинці інфляційних процесів в Україні.

Інфляційний процес в Україні  є досить таки не стабільним і відповідно до створених умов має порівняно  великий потенціал до розвитку. Тому актуальним і до кінця не вивченим залишається питання дослідження  розвитку інфляції в сучасній економіці  України.

1. Проблемне питання: Поясніть відмінність інфляції попиту від інфляції витрат? Поясніть зміст інфляційних спіралей попиту та витрат.

Інфляція являє собою  підвищення загального рівня цін  всіх речей і послуг. Вона так  само, як і безробіття, породжується порушенням певних економічних пропорцій  на загальнонаціональному рівні. Тому її наслідки стосуються всіх без винятку  громадян країни. Це явище може мати різні причини, в залежності від  яких існує два основних її види: інфляція пропозиції та інфляція попиту. Давайте розберемося, що являють  собою ці види, і яким чином вони взаємодіють один з одним.

Інфляція попиту виникає  тоді, коли поштовх до зростання  загального рівня цін дають фактори  на стороні сукупного попиту. При  цьому сукупна пропозиція залишається  без змін. При такому положенні  справ виробництва не в змозі  зреагувати на надлишок коштів своїм  збільшенням обсягів продукції. Таким чином, попит починає значно перевищувати пропозицію, і виникають  всі умови для підвищення цін.

Серед найважливіших чинників, які породжують інфляцію попиту, можна  назвати наступні:

– перевищення витрат державного бюджету над бюджетними надходженнями, що служить причиною дефіциту державного бюджету;

– інфляційні очікування споживачів , які спонукають їх до скорочення заощаджень і збільшенню поточних споживчих  витрат;

– дешеві (при низькій  ставці відсотка на кредит) гроші, які  підштовхують домашні господарства до збільшення споживання, а підприємців  – до додаткових інвестицій.

Інфляція пропозиції виникає  за умови, що поштовх до зростання  загального рівня цін виходить від  сукупної пропозиції, коли скорочується випуск товарів, а сукупний попит  залишається без змін. Тобто, у  виробників виникають об’єктивні причини  для зменшення обсягів виробництва. Кількість товарів зменшується, а кількість споживачів залишається  на тому ж рівні. Виходячи з цього, ціна на товари починає рости.

Найсуттєвішими чинниками  інфляції пропозиції є наступні:

– значне подорожчання або  вичерпання природних енергетичних і мінеральних ресурсів – нафти, вугілля, газу, металевих руд;

– відносне подорожчання ресурсу праці внаслідок такого зростання заробітної плати, яка  випереджає зростання продуктивності праці.

Як правило, інфляція попиту та інфляція пропозиції переплітаються, утворюючи так звану інфляційну спіраль. Її суть полягає в наступному: інфляція попиту переростає в інфляцію пропозиції і навпаки. Поштовх до першої може дати зростання дефіциту державного бюджету, коли витрати перевищують  податкові надходження.

Таким чином, вона перетворюється на інфляцію пропозиції, тому що на тлі  загального зростання цін дорожчають і виробничі ресурси, зростає  ціна праці – заробітна плата. Це призводить до зменшення виробничих можливостей підприємців та скорочення загального обсягу випуску товарів  та сукупної пропозиції.

Інфляція має самі негативні  наслідки для національної економіки, найбільш небезпечні з яких наступні:

– знецінення грошей і  заощаджень;

– зменшення купівельної  спроможності споживачів і рівня  їх споживання;

– поглиблення нерівності і швидке соціальне розшарування суспільства;

– гальмування технічного прогресу;

– втрата цінами ролі ринкового  регулятора.

Для правильного вибору інструментів регулювання процесу  важливо з’ясувати, які причини  інфляції переважають – пов’язані  із сукупним попитом або з сукупною пропозицією. Але, в будь-якому випадку, всі антиінфляційні заходи досить суперечливі, тому не гарантують безумовного успіху. Як кажуть досвідчені економісти, інфляцію легше запобігти, ніж потім обмежити.

Проблемне питання 1. Які ви можете назвати суперечності ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва?

Розрізняють два типи товарного  виробництва: просте і капіталістичне. Просте характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками  ремісниками і селянами. Основною його рисою є : дрібна приватна власність  на засоби виробництва,особиста праця  і обмежена мета виробництва, зумовлена  його примітивним характером. Проте з часом, в міру розвитку продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника і його сім’ї, то тепер нею стає нажива, збагачення. Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне, характерними рисами якого є: крупна приватна власність на засоби виробництва, наймана праця і мета - збагачення.

Між простим і капіталістичним  товаром виробництвом є істотні  відмінності. По-перше, простому товарному  виробництву властиве поєднання  виробника із засобами виробництва, між тим як капіталістичне виробництво  породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх у найманих робітників. По-друге, просте товарне  виробництво засновано на особистій  праці, а капіталістичне на найманій. По-третє, метою простого товарного  виробництва є забезпечення джерела  існування товаровиробника та його сім’ї, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, не зважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво  і капіталістичне однотипні, так  як вони мають одну і ту ж економічну основу - приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної  власності, неминуче веде до виникнення капіталістичного виробництва, воно є  його вихідним пунктом.

В силу яких же факторів відбувається перетворення одної суспільної форми  в іншу (тобто Простого товарного  виробництва в капіталістичне)? Аналіз розвитку товарного виробництва, заснованого  на приватній власності, показує, що головною рушійною силою такого перетворення виступає його основна суперечність - між приватною і суспільною працею. Що це за суперечність? Справа втому, що будь-яке виробництво носить суспільний характер. Але його суспільний характер в різних умовах проявляється по-різному. В умовах приватної власності  і панування товарних відносин, суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок. Тобто, працюючи у своєму приватному господарстві,кожен товаровиробник вважає, що це є його приватна особиста справа. Але в умовах товарного  виробництва він виробляє продукт  не для себе, а щоб продати. Тобто  цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби /чужі/ будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок  і відчує попит на нього. Попит  і буде тим суспільним визнанням  затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому  цей попит може бути меншим, або  більшим. Від цього вже буде залежати, якою мірою суспільство визнає приватні, індивідуальні затрати товаровиробника. Отже, товаровиробник може або виграти, або програти, в залежності від  того, наскільки він врахував суспільні  потреби. Саме це зумовлює той факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок, стають один до одного у відносини  конкуренції: кожен намагається  дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилення  сильного і падіння слабшого, збагачення меншості і зубожіння маси. В кінцевому  рахунку це веде до перетворення маси самостійних виробників у найманих працівників, а багатьох дрібних  підприємств і закладів в результаті концентрації і централізації в  невелику купку крупних підприємств. Так поступово просте товарне  виробництво трансформується в  капіталістичне.

Ще на один дуже важливий і об’єктивний процес слід звернути увагу у світлі тих тенденцій, які проявляються зараз у нашій  економічній політиці. Мова піде про посилене пропагування і впровадження дрібнотоварної приватної власності у різних галузях виробництва. Видається це як магістральний шлях розвитку нашої економіки.

Слід зазначити, що виникнення капіталістичного товарного виробництва  привело до розкладу приватної власності  на два типи:

а/ трудову /дрібнотоварну/ приватну власність - власність самих  працівників, засновану на особистій  їх праці;

б/ нетрудову /крупну/ капіталістичну - власність, засновану на найманій праці. Ця власність належить власникам  капіталу. Власність дрібних товаровиробників представлена в основному ремісничими  і напівкустарними промисловими підприємствами, сімейними фірмами  у сфері послуг, сільському господарстві і т.д. Загальною тенденцією у  розвитку цього типу приватної власності  на сучасному етапі в країнах  Заходу є постійне послаблення її позицій. Так, у США навіть у такій  сфері виробництва, як переробна  промисловість, де біля третини підприємств  є дрібнотоварними, питома вага їх на товарному ринку не перевищує  одного відсотку. Отже, повернення до дрібної  приватної власності у виробництві  це є крок назад, крок всупереч основних тенденцій розвитку світової економіки.

В умовах великого і складного  виробництва починають діяти  дві прямо протилежні тенденції. З одного боку, товарне виробництво  неухильно розширяється. Це зумовлено  поглибленням поділу праці, подальшою  спеціалізацією суспільної праці /окремі виробничі функції, наприклад, перетворюються у самостійні виробництва/, збільшенням  кількості відособлених товаровиробників /у США, наприклад, за період 1974-81 pp. кількість підприємств зросла майже на 8 млн./, абсолютним зростанням населення, його потреб і т.д. З іншого боку, відбувається обмеження сфери стихійного регулювання економіки ринковим механізмом (конкуренцією, попитом і пропозицією), тому що велике, масштабне виробництво не може ефективно функціонувати без свідомого централізованого координування. Це давно було помічено на Заході і перехід до державно-монополістичного капіталізму був нічим іншим, як переходом від стихійного ! ринкового регулювання економіки до спроб її державного регулювання. Широке застосування отримала контрактна система, при якій виробництво ведеться в розрахунку на заздалегідь відомий ринок, на конкретного споживача. Отже, стихія і тут обмежена. Значна частина товарів складає внутрішньо фірмовий оборот, що передбачає їх плановий, а не стихійний розподіл. Отже, хоча товарне виробництво у сучасній світовій економіці, як і раніше, є пануючою формою суспільного виробництва, механізм його впливу на суспільний прогрес суттєво змінився, про що мова йшла в попередній темі. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, слід враховувати ці нові тенденції у характері функціонування сучасного товарного виробництва.

Проблемне питання 2. Економічна криза. Особливості кризового стану економіки України в 90-х роках ХХ ст. та в 2008-2009 р.р. Структурні кризи.

Давид Рікардо причиною криз вважав несправедливість у розподілі  багатства.

Сімон Сісмонді (Швейцарія) пояснював кризи недоспоживанням  народних мас, невідповідністю між  виробництвом і споживанням.

Карл Маркс стверджував, що кризи – це суперечність між  виробництвом і споживанням (або анархія виробництва).

Український економіст Михайло  Туган-Барановський причину виникнення криз вбачав у диспропорції між рухом  заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва. Він  вважав, що потрібне раціональне регулювання  інвестицій.

Д. Кейнс пояснював кризи дією закону психології, згідно з яким люди, «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід».

Сучасні економісти наводять ще багато причин, які знаходяться  у сфері господарської діяльності. Але, без сумніву, економічні кризи  – це надзвичайно складні суспільні, економічні, соціальні та психологічні явища, які мають складні комплексні взаємовпливові причини та завдяки  яким потерпає все суспільство, потерпають усі пересічні громадяни без  винятку (визначення авторське).

Сучасна економічна криза, на погляд автора, носить глобальний характер. В рамках кризи будуть, без сумніву, змінюватись технології, без сумніву, наступає ера геоінформаційних систем і технологій, світогляд націй, свідомість людей, змінюватись сама філософія  життя, з’явиться відчуття освідомлення величі природи і необхідності співпраці  з нею людського суспільства  на принципі взаємоповаги.

Однозначно й те, що проблеми економічної кризи вирішуються  за рахунок суспільства (за винятком кількох десятків чи навіть сотень великих власників, багатих людей). Як тут не згадати Дейла Карнегі, який відчував, що людина, яка вмирає багатою, вмирає…

Технологія вирішення  проблем економічних криз є класичною, а саме: визначити причини кризи, мінімізувати максимально їх наслідки та знайти рішення, які створять сприятливі умови для відтворення економічних  процесів.

Потрібно зробити ще одне суттєве, на мій погляд, зауваження: якщо передові авторитети, визнані  в економічній теорії та ринковій економіці, бачили вирішення викликів економічної кризи лише у впровадженні державного регулювання, то правомірно і коректно буде ставити питання  про необхідність створення соціально  орієнтованих регульованих моделей  ринкової економіки, можливо, з меншою ефективністю, але з вищим ступенем соціальних гарантій (пошук вічного  компромісу) для держав з ринковою економікою та значним зменшенням ризиків  для життя пересічних громадян.