Контрольна робота по "Інновацій"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Контрольна робота

    з дисципліни:  «Науково-дослідна робота»

варіант № 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012

 

 

 

Зміст:

 

  1. Які характеристики творчих здібностей людини, Вам відомі.
  2. Назвіть три послідовних етапи розвитку досліджень.
  3. Що таке «патент» ?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. Термін “здібності”, незважаючи на його давнє і широке застосування, наявність у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо сумувати його дефініції і спробувати уявити їхню компактну класифікацію, то вона буде виглядати так: 
   1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з існуючих визначень здібностей. На даний час ним уже практично не користуються в психології. 
   2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося і було прийняте в психології XVIII-XIX ст., почасти використовується і зараз. 
   3. Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення й ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте зараз і найбільше поширене. Водночас воно є найбільш вузьким і найбільш точним з усіх трьох.

Творчість являє собою явище, що відноситься перш за все до конкретних особистостей.

Для процесу науково-технічної творчості характерний пошук рішення в умовах невизначеності, дефіциту інформації, вихід з яких полягає в ухваленні рішення. Причому невизначеність - невідповідність між змістом поточних сприйнять і змістом пам'яті, в тому числі між поточним досвідом і сформульованими моделями майбутнього-складає сутність проблемної ситуації, яка включає емоції і служить спонукальним поштовхом до початку мислення.

Тривалий час ідеалістичні і  метафізичні тлумачення природи  творчості і наївні уявлення про  те, що адекватно відбитися воно може лише у випробував його, перешкоджали науковому розумінню творчого процесу.

Становить практичний інтерес виділення  етапів у творчому процесі винахідника, психологи налічують їх від двох до семи. Можна назвати найбільш загальні: занепокоєння і усвідомлення завдання, підготовка, виношування ідеї, осяяння, перевірка та підтвердження ідеї.У проблемі творчості виділяють крім самого процесу ще кілька граней: творчу особистість, творчі здібності, творчий клімат .Творчі здібності поділяють на три групи.

- перша звязана з мотивацією (інтереси і схильності),

- друга-з темпераментом (емоційність),

- третя-з розумовими здібностями. Розглянемо деякі з них.

Зіркість у пошуках проблем. Здатність побачити. те, що не вкладається  в рамки раніше засвоєного,-це щось більше, ніж просто спостережливість. Дивитися і бачити-не одне і те ж. І така свіжість погляду, пильність пов'язані не з гостротою зору, а з якістю мислення.

Спосіб кодування інформації нервовою системою. Мозок різних людей має  неоднаковою здатністю освоювати і користуватися різними типами кодів: зорово-просторовим, словесним, акустично-образним, буквеним, цифровим і т. д. Вроджені особливості мозку і умови розвитку в перші роки життя зумовлюють переважну схильність користуватися тими чи іншими кодами інформації . Завдання розвитку творчих здібностей полягає в тому, щоб допомогти людині «знайти себе», тобто зрозуміти, які символи, який код інформації для нього доступні і прийнятні. Тоді мислення його буде максимально продуктивним і доставить вищу задоволення.

 Людина має здатність до  згортання довгого ланцюга міркувань  і заміні їх однією узагальнюючої  операцією. Колосальна інформація  сконцентрована, наприклад, в  чотирьох символах формули U = IR. Процес згортання розумових операцій-це лише окремий випадок прояву здатності до заміни декількох понять одним, до використання більш ємних в інформаційному відношенні символів.

Здатність до перенесення досвіду. Вміння застосувати навик, набутий  при рішенні одного завдання, до вирішення іншої, а також здатність до вироблення узагальнюючих стратегій і вміння бачити аналогії. Польський вчений С. Банах говорив, що математик-це той, хто вміє знаходити аналогії між твердженнями; кращий математик-той, хто встановлює аналогії доказів; більш сильний математик-той, хто помічає ана логії теорій; але можна уявити собі і такого, хто між аналогіями бачить аналогії.

«Бічне мислення». Широкий розподіл ваги питан ня підвищує шанси на рішення проблеми. Щоб творити - треба  думати близько, писав французький  психолог Сурье. «Бічне мислення» виявляється дієвим і допомагає знайти рішення проблеми за однієї неодмінної умови: вона повинна стати стійкою метою діяльності, домінантою. Властивість мозку формувати і довгостроково утримувати в стані збудження нейронну модель мети, направляючу рух думки, є, мабуть, одна із складових частин таланту.

Цілісність сприйняття. Це здатність  восприни ¬ мати дійсність повністю, не дроблячи її .Уміння впізнавати обра зи, реагувати на подібні об'єкти незалежно від індивідуальних відмінностей - одне з фундаментальних властивостей мозку, з нього починається мислення. Фізіологічною основою образу служить нейронна модель або сукупність нервових клітин та їх зв'язків, що утворюють порівняно стійку в часі групу. Нейронна модель - кодове позначення об'єкта або події. Структура моделі має схожість зі структурою відбиваного об'єкта.

Зближення понять.  Легкість асоціювання понять і їх віддаленість, «смислове відстань» між ними. Така здатність яскраво проявляється, наприклад, в синтезі дотепів. Розумовий процес відрізняється від вільного асоціювання тим, що мислення-це спрямоване асоціювання. Фактором, що направляють його і перетворює в мислення, є мета.

Готовність пам'яті. Коли людина вирішує  завдання, проблему, він може розраховувати  лише на ту інформацію, котру в даний момент сприймає або яку зуміє витягти зі своєї пам'яті. Остання включає в себе здатність запамятати, впізнати, відтворити які-небудь відомості негайно або з відстрочкою. Готовність пам'яті «видати» потрібну інформацію в потрібну хвилину-один з компонентів кмітливості.

Гнучкість мислення. Це здатність  швидко і легко переходити від  одного класу явищ до іншого, далекого за триманню. Відсутність її називають  інертністю, ригідністю, окостенілість  і навіть застійністю мислення. Сюди входить і вміння вчасно відмовитися від скомпрометованої гіпотези. Один з проявів гнучкості мислення - здатність до подолання  функціональної фіксованості

Здатність до оцінки. Уміння вибирати одну з багатьох альтернатив до її перевірки.Оціночні дії проводяться  не тільки по завершенні роботи, але і багаторазово по ходу її і служать віхами на шляху творчості.

Здатність до «зчепленню». Властивість  об'єднувати сприймані подразники, а також швидко пов'язувати нові відомості з колишнім багажем, без  чого сприйнята інформація не перетворюється на знання, не стає частиною інтелекту. Людям в різній мірі властива здатність позбавлятися від тиску «попереднього знання», «упередження» і виділяти спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією. Така якість називають здатністю до «антісцепленію».

Легкість генерування ідей. Чим  більше ідей висуває людина, тим  більше ймовірність, що серед них  будуть цінні. Думка, або ідея, - це не просто асоціативне з'єднання двох або декількох понять. Воно має  бути змістовно виправданим і  відображати об'єктивні відносини явищ, які стоять за цими поняттями. Для того щоб виникла думка, необхідно збудження, принаймні, двох зберігаються в мозку моделей. Думка, ідея, - це не нейронна модель, а рух,  отже активація і зіставлення моделей.

Здатність передбачення. Генерування ідей не віддільна від фантазії чи уяви людини. Прийнято розрізняти три типи уяви.

Логічне виводить майбутнє з теперішнього шляхом логічних перетворень.

Критичне  шукає, що саме в сучасній техніці, системі  освіти, громадського життя і т. д. недосконале і потребує зміни.

Творче народжує принципово нові ідеї, а також уявлення, що не мають  поки прообразів у реальному світі, хоча вони і спираються на елементи дійсності. Останньому належить вирішальна роль у розвитку суспільства.

Швидкість мовлення (і формулювання). Така спроможність необхідна, щоб наділити думка в слова або висловити її за допомогою іншого коду, формул, графіка і т. д.

Здатність до доопрацювання. Це не просто наполегливість, зібраність і вольовий настрій на завершення розпочатого, а саме здатність до доопрацювання деталей, до болісної і копіткої доведенні початкового задуму. «Дрібниці створюють досконалість, а досконалість - не дрібниця», - писав Мікеланджело.

Зіркість у пошуках проблем, швидкість мови, легкість генерування  ідей, гнучкість, віддаленість та оригінальність асоціацій дають дівергентное мислення, яке йде від відомого, звичного, очікуваного. Воно пов'язане з генеруванням великої кількості несподіваних альтернатив, на відміну від конвергентного типу мислення, спрямованого на отримання результатів, які однозначно визначаються тим, відтворить чи пам'ять раніше завчені відомості.

Активізація творчого мислення передбачає знання факторів, що негативно впливають  на нього. Творчості перешкоджають:

відсутність гнучкості мислення, сила звички, узкопрактическим підхід, надмірна спеціалізація, вплив авторитетів, боязнь критики, страх перед невдачею, надто висока самокритичність, лінь.

Сучасна науково-технічна творчість  являє собою усуспільнення форму  діяльності, так як воно можливе  лише за умови використання досягнень попередників та взаємного обміну інформацією між колективами та окремими фахівцями. Ця обставина накладає на творчого працівника ряд обов'язків. Він повинен віддавати собі звіт в тому, яка міра його заслуг в науці і техніці, і відповідно до цього вміти правильно оцінювати себе. Крайнє прояв наукової несумлінності - привласнення чужих заслуг, чужого відкриття, ідеї, рішення, висновків і т. п. Буває, що співробітник добивається успіхів спільно з колегами, але публікує результати тільки від свого імені. Творчість за природою своєю припускає активність, ініціативу, свободу духовного і практичного самовираження і самоствердження людини. Пізнавальна (гносеологічна) функція є найбільш специфічною для науково-технічної творчості. Успішне виконання її можливо лише за умови, якщо працівник підходить до об'єкта дослідження об'єктивно, тобто маючи установку пізнати об'єкт таким, яким він є насправді. Останнє передбачає відсутність у людини намірів і цілей, що суперечать задачі пошуку істини.

Здібності, вважав Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше, як у процесі постійного розвитку. Здібність, що не розвивається, якою людина перестає користуватися на практиці, згодом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтримуємо в себе і розвиваємо відповідні здібності. 
    Успішність будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від сполучення різних здібностей, причому це поєднання дає той самий результат і може бути забезпечено різноманітними способами. За відсутності необхідних задатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути поповнений за рахунок більш сильного розвитку інших. 
    Розглянемо питання про класифікацію здібностей людини. У першу чергу необхідно розрізняти природні, або натуральні, здібності (в своїй основі біологічно обумовлені) і специфічні здібності, що мають суспільно-історичне походження.У людини, крім біологічно обумовлених, є здібності, що забезпечують її життя і розвиток у соціальному середовищі. Це загальні і спеціальні вищі інтелектуальні здібності, засновані на користуванні мовою і логікою, теоретичні і практичні, навчальні і творчі, предметні і міжособистісні. 
    Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в найрізноманітніших видах діяльності. До них, наприклад, належать розумові здібності, тонкощі і точність ручних рухів, розвинута пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні і ряд інших. Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних і, навпаки, нерідко загальні і спеціальні здібності співіснують, взаємно доповнюючи й збагачуючи одна одну. 
    Теоретичні і практичні здібності відрізняються тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі - до конкретних, практичних дій. Такі здібності, на відміну від загальних і спеціальних, навпаки, частіше не поєднуються і зустрічаютьсь разом тільки в обдарованих, різнобічно талановитих людей.

Здібності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють, випливаючи одна з одної. Залежно від наявності і ступеня розвитку інших здібностей, що входять в комплекс, кожна з них набуває іншого характеру. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здібності, які разом визначають успішність діяльності. Сполучення різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, це характеристика людини, здатної до багатьох різноманітних видів діяльності.

В зарубіжній літературі спеціальні здібності прийнято класифікувати  за двома критеріями:

- за видами психічних функцій  (моторні, сенсорні, гностичні та  ін.);

- за видами діяльностей (артистичні, художні, технічні тощо).

Як відомо, здібності людини можна розділити на такі групи:

- загальні здібності (здатність  до виявлення закономірностей,загальний  рівень інтелекту);

- модальне загальні здібності  (вербальний інтелект, неметричний  інтелект, що дозволяє здійснювати  обчислення, просторовий інтелект, техніко-практичний інтелект);

- спеціальні здібності (обумовлюють  легкість і успішність оволодіння  визначеними спеціальними видами  діяльності: музичні здібності, технічні  здібності, артистичні, педагогічні  здібності й ін.);

- часткові здібності (рівень  розвитку психічних пізнавальних  функцій: пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви).

Загальні здібності забезпечують успішне виконання різних видів діяльності (таких, які вимагають прояву високорозвиненого інтелекту і напруженої розумової діяльності). Загальні здібності дають можливість успішно навчатись, оскільки спираються на розвинені якості інтелекту - пам'яті, мислення, уваги, уяви, сприймання, виражаються через коефіцієнт інтелекту.

Спеціальні - проявляються в певній сфері діяльності людини - музиці, математиці, малюванні, спорті, техніці тощо.У однієї людини можливе поєднання як загальних, так і спеціальних видів здібностей.

Учбові здібності проявляються як швидке і якісне засвоєння знань, вироблення вмінь, однак не передбачають оригінальності продуктів діяльності.

Творчі - виявляються через створення людиною нестандартних, оригінальних продуктів діяльності.Для досягнення рівня творчих здібностей людина спочатку виробляє учбові здібності.

Розрізняють також теоретичні й практичні здібності.

Теоретичні - пов'язані з функціонуванням у людини теоретичного, абстрактного мислення. Люди, які володіють цими здібностями, схильні до наукової діяльності.

 Практичні здібності передбачають наявність і переважання в діяльності практичного, наочно-дійового мислення. Люди з практичними здібностями віддають перевагу практичним справам у сферах виробництва, торгівлі, підприємницької діяльності тощо.

Кожен вид здібностей може проявлятися  як в ранньому, так і в зрілому  віці і досягати високого рівня розвитку. Вияв і розвиток здібностей людини - надзвичайно важлива справа, оскільки "... значні здібності, істинний талант зазвичай визначають покликання людини...". С. Л. Рубінштейн.

II. Наукове дослідження - це цілеспрямований процес виробництва нових знань,які розкривають нові явища у суспільстві і природі, для використання їху практичній діяльності людей. Методологія наукових досліджень уприродознавчих, технічних та інших науках має багато спільного, протепроцес наукового дослідження економічних явищ має деякі відмінності.

Отримання нових знань  це складний творчий процес, що характери-зується  певною логічною послідовністю наукової діяльності дослідника. Основними формами  становлення нового знання є науковий факт, наукова проблема, гіпотеза і теорія. Творчий їх розвиток визначає логічну послідовність процесу наукового дослідження,  зокрема: виявлення дійсних(реальних) фактів, їх пояснення та узагальнення; постановка і формулювання наукової проблеми; формування й обґрунтування наукової гіпотези; побудова теорії та визначення шляхів її практичної реалізації.

Наукове дослідження має два  основні рівні:  емпіричний і теоретичний. Збирання фактів (від лат. factum – зроблене;  те, що відбулося), їх первинний опис, узагальнення і систематизація – характерні ознаки емпіричного пізнання.  Будь-яке наукове дослідження розпочинається зі збору, систематизації та узагальнення фактів. Розрізняють факти дійсності і наукові факти. Факти дійсності – це події, явища та процеси, які відбувалися або відбуваються в реальній дійсності; вони є різними сторонами,  властивостями,  відношеннями досліджуваних об’єктів.  Наукові факти – це відображені у свідомості дослідника факти дійсності, що перевірені, усвідомлені та зафіксовані мовою науки як емпіричні судження. Отже, наукові факти повинні бути елементами логічної структури конкретної системи наукового знання. 

Емпіричний рівень дослідження  складається з двох стадій  (етапів).

На першій стадії відбувається процес отримання фактів. Першоджерелом будь-якого факту є реальна дійсність: події, діяльність людей, соціальних груп, партій, держави в різних сферах суспільного життя, природні явища та процеси. В процесі дослідження часто використовуються вторинні і навіть третинні джерела фактів: свідчення очевидців, документи,  мемуари,  наукові праці інших дослідників,  статистичні дані тощо. Використовуючи різні шляхи та прийоми, дослідник вичленяє і накопичує факти – емпіричну основу наукового дослідження. 

Друга стадія передбачає первинну обробку, систематизацію та оцінку фактів у їх взаємозв’язку,  тобто осмислення і строгий опис здобутих

фактів у  термінах наукової мови, їхню класифікацію та виявлення залежностей між ними. Отже,  на цій стадії дослідник здійснює:  а)  критичну

оцінку і  перевірку кожного факту; б) опис кожного факту в термінах тієї

науки, в якій проводиться дослідження; в) відбір типових фактів, що відображають основні тенденції розвитку. Далі дослідник класифікує факти за суттєвими ознаками,  зводить їх у систему,  на основі чого прагне

виявити очевидні зв’язки між ними, а також закономірності, якими характеризуються досліджувані явища. 

На емпіричному  рівні дослідження вирішуються такі пізнавальні завдання:

• збирання необхідного  фактичного матеріалу про досліджуваний

об’єкт, який є  фундаментом дослідження і без яких неможливо побудувати ефективну наукову теорію;

• отримання  даних про різноманітні властивості та зв’язки емпіричного об’єкта,  тенденції його руху та розвитку,  що сприяє формалізації

знання та широкому використанню кількісних методів при побудові наукових теорій;

• розробка схем, діаграм, картограм тощо, в яких фіксується і відо-

бражається  стан досліджуваного об’єкта,  його структура,  розвиток,  ди-

наміка поведінки;

• класифікація наукових фактів і даних,  котрі  в узагальненому ви-

гляді називаються емпіричною інформацією.

Теоретичний рівень дослідження  пов’язаний з глибоким аналізом

фактів, проникненням у сутність досліджуваних явищ, пізнанням  і фор-

мулюванням  законів, тобто з поясненням явищ реальної дійсності. Далі

прогнозуються можливі події або явища,  виробляються принципі дії,

практичні рекомендації тощо. 79

Результати  теоретичного дослідження виражаються  у таких

формах, як закон, теорія, наукова гіпотеза, теоретичне положення та ін.

Отже,  з допомогою специфічних методів вирішуються відповідні пізнавальні завдання: пізнається сутність досліджуваних об’єктів і здійснюється розуміння об’єктивної істини в усій її конкретності і повноті змісту.

Незважаючи  на відмінності емпіричного та теоретичного рівнів наукового дослідження, вони тісно взаємозв’язані, а межа між ними умовна.

Емпіричне дослідження,  виявляючи за допомогою відповідних  методів

нові дані, стимулює теоретичне пізнання, ставить перед ним нові, складніші завдання.  Теоретичне ж дослідження відкриває  ширші горизонти

для емпіричного пізнання,  орієнтує та спрямовує його на пошук нових

фактів, сприяє вдосконаленню методів і засобів  його реалізації. Отже, ці

рівні необхідно  розглядати в їх діалектичному взаємозв’язку  і взаємо-

обумовленості.

 

Весь процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи: 
 
- підготовчий; 
 
- етап роботи над змістом; 
 
- заключний етап. 
 
Підготовчий етап розпочинається з вибору теми курсової і дипломної роботи, її осмислення та обґрунтування актуальності. Вибір теми студент здійснює з науковим керівником, враховуючи особисті попередні напрацювання, зацікавленість певною проблемою та можливістю підбору практичного матеріалу роботи фірм, підприємства, організації галузі. При з'ясуванні об'єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою курсової (дипломної) роботи є система логічної ув'язки. Об'єкт дослідження - це вся сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує для дослідження джерелом інформації (це галузь, підприємство) або це явище, процес, який породжує проблему і прагне вивчення.

Процес наукового дослідження достатньо тривалий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завершується доведенням правильності гіпотези і суджень.

 

 

Головними етапами наукового дослідження (схема 5) є:

-   виникнення ідеї, формулювання теми;

-   формування мети та завдань дослідження;

-   висунення гіпотези, теоретичні дослідження;

-   проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;

-   аналіз та оформлення наукових досліджень;

-   впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;

 

Схема 5. Головні етапи наукового дослідження.

 

 

 

 

 

III.   «Патент» — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути визнано недійсним у судовому порядку на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

У широкому розумінні «патент» є комплексом виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу.

У вузькому розумінні «патент» є охоронним документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід [1].

Термін «патент» походить від латинського слова «patere», що означає «класти на огляд» (тобто — робити доступним для широкого загалу), а також від словосполучення «letters patent», що у середньовіччі означало документ, виданиймонархом або урядом на засвідчення того, що певна особа чи підприємство мають виключні права або монополіюна певний вид діяльності. Патент діє на території тієї держави, яка його видала. Патент може бути виданий на ім'я автора або іншої фізичної чиюридичної особи.Патент надає правовласнику виключне право забороняти іншим особам використовувати запатентоване рішення. Лише патентовласник може надати згоду на використання рішення або передати виключні майнові права на використання патенту. Однак патент не обов'язково надає винахіднику право використовувати запатентований винахід. У тому разі, якщо патент виданий на вдосконалення до винаходу, який охороняється патентом, власник патенту на вдосконалення не зможе розпочати виробництво вдосконаленого винаходу не отримавши дозволу від власника патенту на оригінальний винахід. У випадку необґрунтованої відмови власника попереднього патенту на надання ліценції може бути застосований механізм перехресної ліцензії. У деяких країнах існує набір законодавчих актів, які дозволяють державі у випадках, коли винахід має особливо важливе значення для країни, але з патентовласником не досягнуто угоди про видачу ліцензії або передачу патенту, примусово викуповувати патент з виплатою винагороди власнику. Як спосіб захисту патентовласника, законодавством багатьох країн передбачені штрафні санкцій при ввезенні на територію країни виробів, в яких втілено аналогічний винахід (штрафи, накладання арешту на ввезені товари, пред'явлення позову про відшкодування збитків, тощо).Найпоширенішою є категоризація патентів за об'єктами промислової власності, на які вони видаються. За цією категоризацією виділяють такі види патентів:

  • Патент на винахід
  • Патент на корисну модель
  • Патент на промисловий зразок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

 

 

1. Кустовська О. В. - Методологія системного підходу та наукових досліджень: Курс лекцій. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 124 с.

 

2. Марцина В.С.  - Основи наукових досліджень.

3. Цехмістрова Г.С. - Основи наукових досліджень - Навчальний посібник / - Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003.- 240 c.

 

4. Чус А.В., Данченко В.Н. - Основы технического творчества.

 

5. http://politics.ellib.org.ua/pages-1120.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 




Контрольна робота по "Інновацій"