Контрольна робота по «Фінанси»

     Міністерство  аграрної політики України

     Одеський  державний факультет

     Економічного  факультету

     Заочне  відділення

     Кафедра фінансів 
 

     Контрольна  робота 

     По  курсу «Фінанси» 
 
 

     студентка 4 курсу I групи

     спеціальності менеджмент організації

     Павлової  Юлії 

     Одеса 2011

     Зміст 

1. Позбіржовий ринок  цінних паперів, його сутність та причини  виникнення

2. Пенсійний фонд, його формування та напрями використання коштів

     1 Позабіржовий ринок  цінних паперів, його сутність та причини виникнення 

     Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид  капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього  власника й передбачають виплату  доходу у виглядi дивiдендiв або  вiдсоткiв, а також можливicть передання  грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.

     Цiннi папери можуть бути iменними або  на пред’явника. Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна  передавати iншим особам шляхом передавальних  записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред’явника обертаються  вiльно. Всі цінні папери, що обертаються  на ринку, можна розділити на три  групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові  ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних  компаній, що регулярно сплачують  дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися  для розрахункiв, а також як застава  для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

     Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску  та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних  і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф’ючерси.

     Цінні папери з фіксованим прибутком —  це боргові зобов’язання, у яких емітент зобов’язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата  грошової суми і процентної винагороди.

     Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком: 
• державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів); 
• комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

     • комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають  довгострокові кредити під заставу  земельних ділянок або під  боргове зобов’язання товариств);

     • промислова облігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

     До  тих видів цінних паперів, що зараз  перебувають в обігу та котрими  держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра  може стати реальним виходом з  фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими  відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного  коридору з чіткими, потвердженими  відповідним меморандумом МВФ рамками.

     Спочатку  розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєї дiяльностi.

     Акцiя - це цiнний папiр без установленого  строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання  частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна  у випадку лiквiдацiї товариства.

     Цiноутворення  акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i непрогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

     1.Номiнальна вартiсть.

     Всi акцiї акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацiї. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.

     2. Балансова вартicть.

     Вона  вираховується як частка вiд дiлення  чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

     3. Курсова (ринкова) вартicть.

     Вона  зумовлюється попитом i пропозицiєю на ринку цiнних паперiв.

     Акцiї  можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

     • Обiг iменних акцiй облiковується  в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання  кожної такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

     • Щодо акцiй на пред’явника, то в книзi реєструється тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих країнах Заходу акцiї  на пред’явника складають до  90 % усiх акцiй.

     • Безплатнi акцiї випускають з метою  розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно  кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

     • Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають їхнiм власникам майнове  право на одержання дивiдендiв, а  також на приоритетну участь у  вiдшкодуваннi своєї долi капiталу при  ліквідації акцiонерного товариства. Однак  власник такої акції позбавлен  права брати участь в управлiннi товариством.

     Iснують  такi види привiлейованих акцiй:

     • кумулятивнi, тобто такi, що дають  власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд

     • некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

     • з пайовою участю, якi дають власникам  право на отримання додаткових дивiдендiв  понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

     • конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

     • акцiї з коригованою ставкою  дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй  до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або  на основi iнших iндикаторiв ринку  фiнансових ресурсiв

     • вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

     Простi акцiї - це акцiї, прибуток вiд яких повнiстю  зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

     Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство  у своїх галузях, а головне, протягом всiєї своєi iсторiї стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

     Прибутковими  акцiями називають акцiї компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують  середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацiї, водо-, газо-, електропостачання.

     Акцiї  зростання - це акцiї корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється  така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї  прагнуть у першу чергу фiнансувати  науковi та iншi дослiдження, а також  розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

     Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно  до ритмiв дiлової активностi. В  основному це акцiї корпорацiй  базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперової.

     Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж  перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ).

     Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є  термiновим борговим зобов’язанням  з фiксованим процентом, за допомогою  якого держава i мiсцевi органи, а  також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси. Облiгацiї пiдприємств мають  право випускати пiдприємства усiх  форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх  емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

     Облiгацiї  можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля  її погашення. Прибуток з облiгацiй  цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля  настання обумовленого строку надається  можливiсть придбати вiдповiднi товари.

     Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

     • виходячи iз ступеня безпеки:

     - гарантованi ( безпечнi ) облiгацiї ; впевненiсть  у погашеннi цих облiгацiй в  установлений термiн грунтується  на наявностi оголошеної застави  нерухомого майна або iнших  фондiв

     - незабезпеченнi облiгацiї, котрi не  пiдтверджуються заставою.

     • виходячи з умов погашення ( викупу ):

     - серiйнi облiгацiї , якi погашаються  послiдовно, за серiями, через  певнi часовi iнтервали;

     - ординарнi облiгацiї , що пiдлягають  викупу одночасно, в установлену дату.

     • виходячи iз можливостi дострокового викупу:

     - облiгацiї з правом дострокового  погашення , якi за iнiцiативою емiтента  можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

     - компенсованi облiгацiї , якi за  бажанням власника можуть у  будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

     - конвертованi облiгацiї, котрi за  бажанням власника можуть обмiнюватися  на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

     • виходячи iз механiзму виплати процентної ставки:

     - iменнi облiгацiї, процентнi виплати  за якими поштою або iншими  видами зв’язку надсилаються  безпосередньо власнику, при цьому  iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

     - облiгацiї на пред’явника, до  яких додаються купони для  одержання виплати на кожну встановлену дату.

     На  розвинутих фондових ринках біржова  торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсягу. Сучасні біржі виконують  для облігацій головним чином  представничі функції: норми, встановлені  державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють  багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якійсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування . І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій.

     Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання. Це вид цiнних паперiв  на пред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед  населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету  й дають право на одержання фiнансового доходу.

     Випускаються  такi види казначейських зобов’язань:

     • довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

     • середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

     • короткостроковi - до одного року

     Рiшення  про випуск довгострокових i середньострокових  казначейських зобов’язань приймається  Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення  про випуск короткострокових казначейських  зобов’язань приймається Мiнiстерством  фiнансiв України. Кошти вiд реалiзацiї  казначейських зобов’язань спрямовуються  на покриття поточних видаткiв республiканського  бюджету. Виплата доходу вiд казначейських  зобов’язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

     Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку  про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника  на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

     Ощаднi сертифiкати видаються:

     • строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

     • до запитання

     • iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

     • на пред’явника

     Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних  коштiв, а пiдприємства за рахунок  коштiв, що надходять у їхнє розпорядження  пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв  за банкiвський кредит. Доход з ощадних  сертифiкатiв виплачується за пред’явленням  їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає  повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

     Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником  указаної у векселi суми у встановлений строк.

     Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою  письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену  суму грошей у визначений термін і  у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі  із самого початку беруть участь дві  особи: векселедавець, що самий прямо  і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

     Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

     • вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

     • явка для засвідчення підпису не потрібна;

     • при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального  протесту;

     • утримання векселя точно встановлено законом;

     • вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, або неустойкою.

     Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий  документ, що містить безумовний наказ  векселедавця платнику сплатити визначену  суму грошей у визначений термін і  у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність  перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений  для перекладу, переміщення цінностей  із розпорядження однієї особи в  розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту  і платежу по ньому. На відміну  від простого в перекладному векселі  беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом  із векселем право потребувати і  платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити  платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну  суму, якщо платник (трасат) не заплатить  її. Необхідність виконання трасантом  такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і  не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку  трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього  виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі прямий боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

     Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого  порядку скоро з’явиться на фондовому ринку України.

     Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються  в одному iз банкiв, та має право  на одержання дивiдендiв, а також  на частину активiв цiєї корпорацiї  у випадку її лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу  корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй  зарубiжних пiдприємств, мають змогу  придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

     Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з  яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного  строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.

     Iснує  кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

     1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу.

     2. Розрахунки по закiнченнi термiну  ф’ючерсного контракту є обов’язковими.

     3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

     З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні  угоди – інструмент страхування  виробників і споживачів біржових товарів  від несприятливих коливань цін  на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого  товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною  ціною періоду поставки. До сроку  виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

     Опцiон - це угода мiж партнерами, один з  яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує  право до обумовленої дати за фiксовану  цiну придбати певну кiлькiсть акцiй  у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

     Iснують два рiзновиди опцiонiв:

     • “ американський “, який можна  реалiзувати протягом всього термiну контракту.

     • “ європейський “, котрий реалiзовується на певну дату.

     Мета  опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з торгівлею ф’ючерсними  контрактами. Опційна угода –  це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати або  купити, а другий виплачує премію і  одержує право купити або продати  конкретний товар за конкретною ціною  протягом встановленого часу. На біржі  торгують опціонами на ф’ючерсні  контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між  сторонами по звичайному ф’ючерсному  контракту, контрагенти домовляються також і про премію 
( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

     Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої  вартості опціону, такі:

     Варранти  становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають  власниковi право на купiвлю простих  акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент  регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих  акцiях, бо надає можливicть iнвесторам  одержувати прибуток на рiзницi курсiв  простих акцiй у випадку її зростання порiвняно з обумовленою  у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе  частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

     Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася  міжнародна торгівля, і підприємцям  знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій  були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли  акціонерні товариства – англійські та голландські компанії для торгівлі з Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також  для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

     Тільки  з початком промислової революції  і створенням великих обробних підприємств  торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова  біржа. Перша американська фондова  біржа з’явилась в 1791 році в місті  Філадельфія, і в 1792 році з’явилась  предтеча відомої Нью-Йоркської  фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки  облігаціями, які охоче випускали  уряди та залізничні компанії, які  потребували величезних капіталів  для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з  кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями  сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

     В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива  подія. В Німеччині з’явилися  універсальні інвестиційні банки, які  взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи  нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина. 
 
 
 
 
 
 

     1 Пенсійний фонд, його  формування та  напрями використання  коштів 

     Пенсійний фонд України є центральним органом  державної виконавчої влади, підвідомчим  Кабінетові Міністрів України. Керівництво  діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і  склад якого затверджується Кабінетом  Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок  Державного бюджету.

     Пенсійний фонд здійснює управління фінансами  пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної  системи пенсійного забезпечення. Він  діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система. Його статус, завдання і функції  первинно були призначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 28 січня 1992 р., а в новій редакції — від 1 червня 1994 р.

     Основним  завданням Пенсійного фонду є  збирання, акумулювання коштів (страхових  внесків) та фінансування витрат зі сплати пенсій і допомог, тобто формування і цільове використання бюджету  фонду. З 1995 р. бюджет Пенсійного фонду  України включається до Державного бюджету країни. На 1996 р. бюджет Пенсійного фонду України в доходній частині  складав 730 090 млрд. крб. За оцінками спеціалістів, частка витрат Пенсійного фонду в  структурі Державного бюджету країни складає приблизно 16%.

     Коштами фонду є обов'язкові страхові внески підприємств, організацій і громадян. Розмір (тариф) страхових внесків  установлений постановою Верховної  Ради України від 17 червня 1993 р. зі зміною і доповненням від 7 лютого 1996 р. Цим  нормативно-правовим актом установлено  диференційований підхід до сплати страхових внесків. Підприємства, установи та організації сплачують обов'язкові страхові внески у розмірі 37% від загального фонду винагороди, що сплачується працівникам, а самі працівники вносять 1% своєї зарплати.

     Для громадян, які займаються підприємницькою  діяльністю, у тому числі адвокатів, їхніх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких базується на приватній власності  фізичної особи і виключно на його праці, встановлено тариф страхових  внесків у розмірі 33,6% від суми доходу. Якщо громадянин-підприємець  працює за договором цивільно-правового  характеру, то підприємство, яке сплачує  йому винагороду, зобов'язане сплатити страхові внески у розмірі 33,3% від  суми винагороди.

     Із  загальної суми нарахованих страхових  внесків у Пенсійний фонд спрямовується 88%, а до Фонду соціального страхування  — 12%. Такий порядок розподілу  відрахувань на пенсійне забезпечення і соціальне страхування встановлений постановою Кабінету Міністрів України  від 28 грудня 1995 р.