Контрольна робота з « Фінанси »

Міністерство  освіти і науки  України

Київська  державна академія водного  транспорту

ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота 
 
 
 

з дисципліни « Фінанси »

студентки 3 курсу

заочної форми навчання

факультету  « Менеджмент організації »

Шифр 089033 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2010 
 

      1) Суть і структура фінансового механізму

Фінансовий механізм — це сукупність форм і методів  створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських  суб'єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами.  
За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму. 
Важливими елементами фінансового механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому. 
Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню фондів фінансових ресурсів. 

2) Видатки державного бюджету.

Видатки з державного бюджету України - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість  певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

У зв'язку з переходом  економіки України на ринкові  засади господарювання у бюджеті  держави з'явились нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно-адіміністративної  системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів, а саме - соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна космічна програма тощо.

Видатки бюджету  поділяються на певні види, які  можуть характеризуватись якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна - загальний обсяг. Ці дві'Ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а саме - до недофінансування видатків, передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.

Під час кризи  фінансові можливості держави обмежені, тому потреби суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету  України поділяються на: соціальний захист населення; фінансування соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного господарства і державних  капітальних вкладень; фінансування національної оборони; правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади; фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення  видатків між окремими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту громадян з невеликим рівнем доходів.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом про державний бюджет. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки  розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фігшнсування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Забороняється використання бюджетних коштів для  фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних джерел. Державний бюджет України передбачає видатки на:

- фінансування  загальнодержавних централізованих  програм підтримання та підвищення  життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

- фінансування  заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної  культури, молодіжної політики, соціального  забезпечення, що має загальнодержавне  значення;

- фінансування  виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

- національну  оборону;

- охорону навколишнього  природного середовища;

- утримання правоохоронних  і митних органів;

- утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

- здійснення  зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної  діяльності;

- трансферти, що  передаються з державного бюджету  України до бюджетів Автономної  Республіки Крим, областей, міст  Києва і Севастополя;

- виплату усіх  видів пенсій, видатків, спрямованих  на захист громадян, які постраждали  від Чорнобильської катастрофи, виплату допомоги з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

- утворення державних  матеріальних і фінансових резервів;

- обслуговування  внутрішнього та зовнішнього  державних боргів та їх повернення;

- інші заходи, що фінансуються з державного  бюджету України відповідно до  законів України.

У державному бюджеті  України передбачається резервний  фонд Кабінету Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів  видатків державного бюджету України  для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

3) Інструменти фінансового  ринку.

Загальна характеристика основних інструментів фінансового  ринку.

Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають

відповідні фінансові інструменти — фінансові документи,

що обертаються  на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких

здійснюються  операції на фінансовому ринку. Фінансові  інструменти, які

обертаються на окремих сегментах фінансового  ринку, на сучасному етапі

дуже різноманітні.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють  певні інструменти, що

обслуговують  їх. Розглянемо основні з них.

Інструменти ринку  позикових капіталів: гроші й  розрахункові документи,

які обертаються  на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів: різноманітні цінні папери, що

обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів  за їх видами,

особливостями емісії та обігу затверджується відповідними

нормативно-правовими  актами).

Інструменти валютного  ринку: іноземна валюта, розрахункові валютні

документи, а  також окремі види цінних паперів, які  обслуговують цей

ринок.

Інструменти страхового ринку: страхові послуги, які пропонуються на

продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі

види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) і коштовного каміння: зазначені  цінні

метали і коштовне каміння купують з метою формування фінансових резервів

і тезаврації; це також розрахункові документи і  цінні папери, що

обслуговують  цей ринок.

Інструменти ринку нерухомості: цінні папери та документи, що засвідчують

право власності  на той чи інший вид нерухомості.

За терміном обігу розрізняють такі фінансові  інструменти:

• короткострокові (з періодом обігу до одного року), вони найчисленніші

й призначені для обслуговування операцій на ринку грошей;

• довгострокові (з періодом обігу понад рік) так  звані безстрокові

фінансові інструменти, кінцевий термін погашення яких не встановлюється

(наприклад, акції); ці фінансові інструменти обслуговують  операції на

ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові  інструменти поділяються

на такі:

• без подальших фінансових зобов'язань, тобто інструменти, за якими

подальші фінансові  зобов'язання не виникають; як правило, вони є

предметом безпосередньо  фінансової операції і при їх передаванні

покупцеві продавець  не несе щодо них додаткових фінансових зобов'язань

(наприклад, валютні  цінності, золото);

• боргові, що характеризують кредитні відносини між їх покупцем і

продавцем й  зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх

номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у вигляді відсотка

(якщо ця винагорода  не входить до складу номінальної  вартості боргового

фінансового інструменту.

Прикладами боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки.

Крім державних  в Україні випускаються облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися підприємствами всіх передбачених

законодавством  України форм власності, об'єднаннями  підприємств,

акціонерними  та іншими товариствами. Акціонерні товариства можуть

випускати облігації  в розмірі, що не перевищує 25 % розміру  статутного

фонду і лише після оплати всіх випущених акцій.

Емісію облігацій  можуть здійснювати практично всі  юридичні особи, за

винятком інвестиційних  фондів та інвестиційних компаній, яким це

заборонено Законом  України "Про інститути спільного  інвестування (пайові

та корпоративні інвестиційні фонди".

Вексельний обіг є невіддільною складовою ділового життя суспільства.

Незалежно від  того, яку функцію він виконує (засіб платежу, інструмент

кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обігу регулюються

особливими нормами  вексельного права.

За черговістю розрізняють такі фінансові інструменти:

• первинні (фінансові  інструменти першого порядку). Такі фінансові

інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в

обіг первинним  емітентом і підтверджують прямі  майнові права або

і підтверджують  прямі майнові права або

відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо);

• вторинні, або  деривативи (фінансові інструменти  другого порядку,

похідні цінні  папери), що характеризують виключно цінні  папери, які

підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати

первинні цінні  папери, що обертаються, валюту, товари або нематеріальні

активи за наперед  визначеними умовами в майбутньому. Такі фінансові

інструменти використовуються для здійснення спекулятивних фінансових

операцій і  страхування цінового ризику (хеджування). Залежно від складу

первинних фінансових інструментів (або активів, до яких вони випущені в

обіг) деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові та товарні.

Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні  і форвардні

контракти. Опціон — це контракт на право купівлі  або продажу певної

кількості цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку

за фіксованою ціною.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти  поділяються на

такі:

• з фіксованим доходом. Для них характерний  гарантований рівень

дохідності при  погашенні (або протягом періоду  їх обігу) незалежно від

кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на

капітал) на фінансовому  ринку;

• з невизначеним доходом. їм властивий рівень дохідності, який може

змінюватися залежно  від фінансового стану емітента (прості акції,

інвестиційні  сертифікати) або у зв'язку із зміною кон'юнктури

фінансового ринку (боргові фінансові інструменти, з плаваючою

відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової  ставки,

курсу певної "твердої" іноземної валюти тощо.

За рівнем ризику розрізняють такі фінансові інструменти:

• без ризикові. До них належать державні короткострокові цінні папери,

короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших  банків, "тверда"

іноземна валюта, золото та інші дорогоцінні метали і коштовне каміння,

придбані на короткий період. Термін "безризикові" певною мірою умовний,

оскільки потенційний  фінансовий ризик криє в собі будь-який з

перелічених видів  фінансових інструментів; вони призначені лише для

формування точки  відліку визначення рівня ризику для інших фінансових

інструментів;

• з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові

боргові фінансові  інструменти, що обслуговують ринок  грошей, виконання

зобов'язань  за якими гарантоване стійким  фінансовим становищем і

надійною репутацією позичальника (характеризується терміном

"першокласний  позичальник");

• з помірним рівнем ризику. Вони характеризують фінансові  інструменти,

рівень ризику за якими приблизно дорівнює середньо-ринковому;

• з високим  рівнем ризику. Це фінансові інструменти, рівень ризику за

якими значно перевищує середньо-ринковий;

• з дуже високим  рівнем ризику (спекулятивні). Такі фінансові

інструменти характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються

для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансовому

ринку.

Наведена класифікація відображає розподіл фінансових інструментів лише

за найсуттєвішими загальними ознаками. Кожна з розглянутих  груп

фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими

специфічними  ознаками, які відображають особливості  їх випуску, обігу і

погашення. 

4) Практична частина.

Виконати аналіз динаміки бюджету за останні 3 роки. 

Список  використаної літератури

1)Корнєєв В. В. Проблеми і перспективи розвитку фінансової політики в

Україні в умовах ринкової економіки: Матер, конф. 17-18 травня 1999 р. —

Чернівці, 1999. —  Гл. 2: Роль державних фінансів у розвитку економіки

України. — С 458.

2)Кравченко В. Місцеві фінанси України. —К: Знання, 1999.

3)Криниця С О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального

самоврядування // Фінанси України. — 1998. — № 2. — С. 11-13.

4)Кузнецова Н. С, Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові

основи формування та функціонування. — К: Юрінком  Інтер, 1998.

5)Кузьменко Н.А. Удосконалення міжбюджетних відносин // Фінанси України.

1998. — № 1.—С 6-Ю.

6)Курс экономической теории: Учеб. пособие / Науч. ред. А. В. Сидорович. —

М.: Изд-во МГУ, 1997.

7)Кучер Г. В. Державний борг: історія і сьогодення // Фінанси України. —

1999. — № 2. — С. 16-22.

8)Льовочкін С. Причини та чинники бюджетного дефіциту в Україні //

Економіст. — 1999. — № 11. — С 19-23.

9)Лютий І. О. Державний борг і ефективність використання державного

кредиту // Фінанси  України. — 1999. — № 9. — С. 21-26.

10)Макконел К., Брю С Экономика: принципы, проблемы и политика: Пер. с

англ. —К.: Хагар-Демос, 1993.

11)Маханецъ Л. Л. Зовнішній борг і політичний ризик // Фінанси України. —

2000. — № 2. — С. 64-67.