Контрольна робота з "Фінанси"

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

 

 

 

 

 

кафедра теорія фінансів

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни: фінанси

Варіант: 6

 

 

Виконав студент

Перевірив доцент :

 

 

 

Київ 2014

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ....................................................................................................................3

2. Система управління фінансами.........................................................................5

3. Класифікація податків, їх ознаки......................................................................9

4. Міжнародні фінанси та міжнародний  фінансовий ринок..............................14

5. Задача...................................................................................................................19

6. Висновок..............................................................................................................20

7.Список використаної літератури........................................................................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Термін "фінанси" походить від латинського слова ">finansia" - грошовий платіж. Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грішми. Без грошей неможе бути фінансів.

Фінансам притаманні такі спільні риси як:

1. економічна категорія що з  процесом виробництва;

2. вони пов'язані з товарно-грошовими  відносинами;

3. є грошовою категорією;

4. здійснюють розподіл і перерозподіл  ВВП (валовий внутрішній продукт) і НД (національний дохід);

5. втілюються у реальних грошових  фондах, сукупність яких складає  фінансові ресурси.

Гроші - це суворо певна економічна категорія з вираженої сутністю і функціями, виникла раніше фінансів. Фінанси це призначення економічних відносин, що у момент руху грошей, коли здійснюється їх передача чи перерахування готівковим або ж безготівковим шляхом. Отже, фінансові відносини - це, передусім грошові відносини. Проте не всі грошові відносини здатні розглядатися як фінансові

Сфера грошових відносин ширше фінансових відносин. Фінанси висловлюють ті грошові відносини, пов'язані з формуванням та використанням фондів, коштів суб'єктів господарювання і держави.

Фінанси - це грошові відносини суб'єктів господарювання, разом із державою, у яких дохід суспільства змінює свою структуру шляхом збільшення їх у руках одного суб'єкта рахунок вилучення (нееквівалентного) цієї маленької частини у другого.

Будь-яка фінансова операція має через переміщення коштів між суб'єктами господарства, користувачами коштів чи переміщення коштів у ті чи інші грошові кошти. У процесі цього переміщення виникають економічних відносин (наприклад при виплаті пенсій, сплаті податків). Отже, фінанси - економічна категорія, вона частина економічних відносин.

Фінанси мають форму розподільних грошових відносин, унаслідок чого формуються цільові грошові кошти. Фінанси беручи участь у розподілі валового внутрішнього продукту і національної доходу, стають частиною процесу виробництва тобто, специфічною формою виробничих відносин, тут проявляється економічна сутність фінансів.

 

 

2. Система управління  фінансами

 

Управління фінансами є складовою частиною загальної системи управління соціально-економічними процесами. Воно спрямоване на вдосконалення системи відносин,покликаних нормалізувати фінансові ресурси, необхідні для соціально-економічного розвитку суспільства. Мета управління фінансами – фінансова стійкість і фінансова незалежність, як у мікроекономічної збалансованості, профіцит бюджету,зниження державного боргу, твердості національної валюти, в поєднанні економічних інтересів держави і суспільства вцілому.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Як об'єкти виступають різні види фінансових відносин; суб'єктами є ті організаційні структури, які здійснюють управління (фінансові відділи підприємств, фінансові державні органи, податкові адміністрації, страхові органи). Сукупність усіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Управління фінансами здійснюється на всіх рівнях фінансової системи. Воно буває загальнодержавним, що встановлює загальні принципи, правила і норми, а також забезпечує проведення єдиної фінансово-бюджетної політики, податкової, валютної та грошово-кредитної політики , і керування фінансами окремих суб'єктів управління.

Методами і формами управління фінансами служать фінансове планування, прогнозування, фінансове регулювання, фінансовий контроль, оперативне управління, система методів мобілізації фінансових ресурсів та інше.  У нових умовах господарювання та становленні ринкових відносин, особливе значення має фінансовий менеджмент, покликаний забезпечити ефективне управління ресурсами підприємств різних форм власності.

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Під час планування суб'єкти господарювання оцінюють стан своїх фінансів, виявляють можливість збільшення фінансових ресурсів, напрями їх ефективного використання. Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави та суб'єктів господарювання, а результатом — складання фінансових планів. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативної звітності. Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави та суб'єктів господарювання, а результатом — складання фінансових планів.

Оперативне управління подає собою комплекс заходів, що виробляються на основі оперативного аналізу складається поточної фінансової ситуації і переслідують мету максимального ефекту при мінімумі витрат допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з ялиною поліпшення господарської діяльності. Контроль як елемент управління здійснюється в процесі планування та оперативного управління. Він дозволяє скласти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів та більш ефективного їх використання.

Під управлінням розуміється свідоме цілеспрямоване вплив на об'єкт за допомогою сукупності прийомів і методів досягнення певного результату. Управління засноване на знанні об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління великий вплив робить держава в особі відповідних управлінських структур. Важливою областю управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат з допомогою особливих прийомів та методів, в тому числі різноманітних стимулів та санкцій.

Відповідно до класифікації фінансових відносин по їхніх сфер виділяють такі групи об'єктів, як фінанси організацій (підприємств, установ), страхові відносини, державні фінанси і фінанси і домашнього господарства. Їм відповідають такі суб'єкти управління як фінансові служби (відділи) підприємств, страхові органи, фінансові органи та податкові інспекції. Сукупність всіх організаційних структур, здійснюваних управління фінансами, є фінансовим апаратом.

Розрізняють стратегічне, або загальне, управління фінансами та оперативне. Стратегічне планування виражається у визначенні фінансових ресурсів для реалізації цільових програм та інше.

При обробці управлінських рішень фінансового характеру як при стратегічному, так і при оперативному управлінні враховуються вимоги економічних та юридичних законів, результати економічного аналізу як підсумків минулого господарського періоду, так і перспектив, економіко-математичні методи та автоматизовані системи управління фінансами, раціональне поєднання економічних та адміністративних методів управління. Управлінські рішення з фінансів оформляються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та інших формах.

В управлінні майже не знаходять належного застосування такі фінансові важелі, як плата за землю, довготривалі нормативи амортизаційних відрахувань, питомі капітальні вкладення та інші. Слабко розвиваються форми державного кредиту, ігнорується застосування субвенцій цільових дотацій з бюджету.

Пріоритетними завданнями економічної політики, спрямованими на досягнення стійких темпів економічного зростання, подаються: створення умов для розвитку основних елементів фінансової інфраструктури (банківського сектору, фондового ринку, інвестиційних інститутів, ринку страхових послуг) і досягнення фінансової стабільності, забезпечення збалансованості бюджетної системи та підвищення ефективності її функціонування; істотне зниження податкового тягаря і підвищення ефективності податкової та митної систем.

Для реалізації зазначених завдань необхідні конкретні заходи щодо прийняття нових законопроектів та внесення змін і доповнень до чинних в цілях створення сприятливого ділового клімату, захисту прав власності, де бюрократизації управління, підвищення інвестиційної активності управління, вирівнювання податкового тягаря щодо вдосконалення платіжної системи, запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності і підвищення відкритості інформації про фінансово-господарської діяльності економічних структур.

Фінансова система являє собою фінансові відносини, що існують у рамках даної економічної формації. Фінансова система - сукупність різних сфер фінансових відносин (ланки фінансової системи), в процесі яких утворюються і використовуються фонди грошових коштів. Це сукупність централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Побудова фінансової системи базується на наступних принципах:

   Функціональне значення. Полягає у виконанні кожною ланкою фінансової системи своїх завдань (держбюджет висловлює розподільні відносини між державою, підприємствами і населенням; фінанси підприємств виражають відносини щодо створення і використання грошових фондів призначених для забезпечення первинних потреб суспільного відтворення). Єдність фінансової системи-зумовлюється єдиної економічної і політичної основою держави. Це обумовлює єдину фінансову політику, що проводиться державою через централізовані фінансові органи і єдині цілі. Управління всіма ланками відбувається на основі єдиних законодавчих та нормативних актах.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація податків, їх ознаки.

Кожен вид податків має специфічні ознаки й функціональне призначення, посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи залежно від чинної класифікації податків. За допомогою класифікації можна детально з'ясувати сутність і функції податків, поліпшити їх роль у податковій політиці держави, напрями й характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Податок - одна із самих древніх форм економічних відносин, поява якої зв'язане з найпершими суспільними потребами. Податки являють собою обов'язкові збори, стягнуті державою з господарських суб'єктів і з громадян по ставці, встановленої в законному порядку. До податків відносили різноманітні види платежів з доходів окремих громадян на користь чи держави государя. Це могли бути різного виду відрахування, податі, данини, мита і збори, як грошові так і натуральні.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві і, найчастіше, основною формою доходів держави. Податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу. 

Податки класифікуються згідно з тією чи іншою метою, найважливішими є своєчасність і повнота сплати податків у бюджети різних рівнів. Останнє стосується адміністрування податків.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Класифікація податків:

   1)По методу встановлення оподатковування податки можуть бути прямими і непрямим, що обумовлює можливість їхнього перенесення на споживача.  
Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на реальні й особисті.  
Реальні податки включають податки на землю, промисел і т.п.  
До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.  
Прибутковий податок — основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток — складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.  
Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі — це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна. 

    2) У залежності від характеру ставок розрізняють:  
- пропорційні;  
- прогресивні;  
- регресивні податки.  
Пропорційний податок не залежить від розміру доходу, тобто застосовуються однакові ставки. При прогресивному податку відрахування в бюджет зростають у міру збільшення доходу. Регресивні ставки зменшуються в міру росту доходу. Непрямі податки — це податки на товари і послуги, що сплачуються у виді надбавок до ціни і тарифів.  
До них відносяться:  
- акцизи;  
- податок на додаткову вартість;  
- мита;  
- податки на операції з цінними паперами.  
    Акцизні податки застосовуються в основному для товарів масового споживання і послуг приватних підприємців і організацій. Їх включають у ціну на чи товар тариф. Абсолютна величина акцизного податку встановлюється як надбавка до вільної відпускної ціни товару.  
По способу стягування акцизні податки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.  
     Індивідуальний податок стягується з вартості валової продукції підприємства, а універсальний — з одиниці вартості товару.  
   3) За часом оплати вони класифікуються на одноразові і багаторазові.  
Одноразові податки виплачуються один раз на якій-небудь стадії виробництва, багаторазові — на кожній стадії виробничого циклу. 

Податки можна класифікувати за певними ознаками:

1) за ознакою органів  державної влади, які їх встановлюють. Розподіл за цією ознакою визначається  згідно із Законом України "Про  систему оподаткування" від 25 червня 1991 р, № 1251-XII, в якому передбачено  два види податків на території  України:

— загальнодержавні податки і збори — обов'язкові платежі, що встановлюють найвищі органи влади в державі; вони є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток тощо);

— місцеві податки та збори — обов'язкові платежі, які встановлюють місцеві органи влади; є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території; надходять виключно до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок на рекламу, ринковий збір тощо);

2) стосовно джерела сплати  розрізняють такі види податків:

— податки, збори й обов'язкові платежі, що належать до валових витрат і собівартість (збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; плата за землю; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; податок на промисел; фіксований сільськогосподарський податок; податок на рекламу; комунальний податок тощо);

— податки, збори й обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства або капіталу (податок на прибуток підприємства; податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито тощо);

— податки та збори, що входять до складу ціни виробу (податок на додану вартість; акцизний збір);

3) за економічною ознакою  об'єкта оподаткування:

— податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори" які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб у момент його отримання (заробітна плата, прибуток, валовий дохід);

— податки на споживання — обов'язкові збори, що стягуються в процесі споживання товарів, робіт і послуг, їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від обсягу споживання;

— податки на майно — обов'язкові збори, які стягуються у зв'язку з наявністю конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній власності (податок на нерухоме майно (на нерухомість), податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів);

4) за засобом вилучення:

— прямі податки безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від величини об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, плата (податок) на землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість) та ін.);

— непрямі податки не залежать безпосередньо від доходу платника та сплачуються ними опосередковано через цінові механізми (податок на додану вартість, акцизний збір, мито);

5) за суб'єктами оподаткування:

— податки з юридичних осіб — податок на прибуток, комунальний податок;

— податки з фізичних осіб — податок із доходів фізичних осіб;

— змішані податки — плата (податок) на землю; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

6) за характером використання  податкових платежів:

— загальні. Такі податки знеособлюються під час надходження до бюджету (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, податок із доходів фізичних осіб та ін.);

— спеціальні (цільові) — мають цільове призначення (збори на обов'язкове соціальне страхування і державне пенсійне страхування).

 

 

4. Міжнародні фінанси  та міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні фінанси — сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Рух грошових потоків у світовому господарстві виконується за такими напрямами:

— взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

— взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

— взаємовідносини держави та суб'єктів світових господарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями.

Суб'єктами міжнародних фінансових відносин є уряди, підприємства, фірми, банки, установи та фізичні особи.

Загалом перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних і фондових ринках. Економічна сутність цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транснаціоналізації та глобалізації економічних процесів.

Аналіз міжнародних фінансів свідчить, що їм характерні розподільна та контрольна функції. Сутність розподільної функції полягає у тому, що за допомогою механізму міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин.

Контрольна функція ґрунтується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній) формі. Це дає змогу здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Можливість та ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, характеру та рівня її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання й обробки інформації.

Міжнародні фінанси — історична категорія, що постійно розвивається. В основі їх розвитку — об'єктивні соціально-економічні закони та закономірності. Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права. Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики (вони взаємопов'язані). Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки, прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.

Передумовами успішної міжнародної фінансової політики вважаються:

— належний рівень економічних знань і прогресивні погляди осіб, які ухвалюють рішення з питань міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;

— оперативний і гнучкий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики;

— стабільний та сприятливий характер міжнародних економічних відносин;

— стабільний і передбачуваний стан внутрішньої фінансово-економічної політики.

Розрізняють такі форми реалізації міжнародної фінансової політики: планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків поділяється на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму, тобто суттєві зміни у:

— системі міжнародних розрахунків;

— режимі валютних паритетів і курсів;

— ролі золота в міжнародних відносинах;

— сукупності резервних (ринкових) валют;

— міжнародних розрахункових і платіжних засобах;

— завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій;

— методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів;

— перегляді пріоритетів податкової та кредитної політик тощо.

Поточна політика — щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Таке регулювання здійснюється з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Складовими цієї є:

— валютна політика, що охоплює низку методів: дисконтну та девізну політики; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обмежень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверсифікації валютних резервів тощо;

— податкова політика;

— кредитна політика. 

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. За своєю структурою світовий ринок – це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позичальниками. Саме через них здійснюється рух позичкового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства та одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні кошти переводяться у ті сектори, де вони необхідні. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень.

Головною функцією фінансового міжнародного ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни, сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створює умови для підвищення їх добробуту.

Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Процес інтеграції національних ринків привів до їх глобалізації – це проявилось через швидке зростання світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн стали взаємопов’язаними між собою і певною мірою залежать один від одного. Вони розвиваються за одних умов функціонування.

На сьогодні міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх за принципами ринкової конкуренції, він перетворився в найважливіше джерело фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу.

Грошовий ринок об’єднує капітал у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку є короткотерміновими та призначеними для обслуговування міжнародної торгівлі.

 

5. Задача

Нехай 6000 грн. інвестовані на 1 рік і 4 місяці під складні відсотки за ставкою 22% річних. Знайти нарощену до кінця строку суму а) за схемою складних відсотків.

Розв’язання:

МВ=ТВ(

МВ = 6000(=6000 * 1,3 =7800 грн.

Відповідь: нарощена сума до кінця строку становить 7800грн.

 

 

6. Висновок

Отже, детально вивчивши сутність даних питань, ми можемо зробити певні висновки. Що фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій.

Управління фінансами здійснюється на всіх рівнях фінансової системи. Методами і формами управління фінансами служать фінансове планування, прогнозування, фінансове регулювання, фінансовий контроль, оперативне управління, система методів мобілізації фінансових ресурсів та інше.  Мета управління фінансами – фінансова стійкість і фінансова незалежність, як у мікроекономічної збалансованості, профіцит бюджету,зниження державного боргу, твердості національної валюти, в поєднанні економічних інтересів держави і суспільства вцілому.

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Міжнародні фінанси — сукупність відносин, пов'язаних зі створенням і використанням грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами. Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.