Контрольна робота з “Фінансова санація та банкрутство підприємства”

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

       Кафедра фінансів

Контрольна робота

З дисципліни: “Фінансова санація та банкрутство підприємства”

Чернігів 2009

Зміст

Вступ..........................................................................................................................

Основна частина........................................................................................................

Висновки...................................................................................................................

Література.................................................................................................................

Вступ

Поява ринкових відносин привнесла в ланки фінансової системи нашої держави глибоку кризу.

На межі банкрутства опинилось та перебуває й досі значна кількість підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання.

Неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб’єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему.

З метою виявлення ознак неплатоспроможності розглянемо фінансову діяльність підприємства ВАТ “Чернігівреставрація” та на його прикладі прорахуємо всі можливі моделювання банкрутства.

Основна частина

Інтегральна оцінка фінансової стійкості

Суть: класифікація підприємств за ступенем ризику, виходячи із фактичного рівня показників фінансової стійкості та рейтингу кожного показника, вираженого в балах. Виділяють наступні класи підприємств за даною методикою:

І клас – підприємство з добрим запасом фінансової стійкості;

ІІ клас – підприємство, яке демонструє в деякій мірі заборгованість, але ще не розглядається як ризикове;

ІІІ клас – проблемне підприємство (повне повернення процентів сумнівне);

ІV клас – підприємство з високим ризиком банкрутства навіть після прийняття дій по фінансовому оздоровленню;

V клас – підприємство найвищого ризику.

Розраховуємо наступні показники:

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

2. Коефіцієнт проміжної ліквідності:

3. Коефіцієнт загальної ліквідності:

4. Коефіцієнт фінансової незалежності:

5. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами

6. Коефіцієнт забезпеченості запасів власним капіталом

              За підсумками результатів підприємство ВАТ „Чернігівреставрація” відноситься до I класу, тобто є фінансово стійким.

Методичні рекомендації про виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій про приховування банкрутства, фінансового банкрутства або доведення до банкрутства

Відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом” від 14.05.92 р. № 2343-ХН під банкрутством розуміють визнану судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки за допомогою застосування ліквідаційної процедури.

Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують погрозу його банкрутства в майбутньому періоді.

Існує безліч методик проведення діагностики банкрутства, що відрізняються об’єктами спостереження, етапами проведення аналізу, масштабами дослідження, а також набором показників, за допомогою яких робиться аналіз.

В даний час державними органами розроблений документ, у якому, по суті, викладений новий підхід до методики діагностики банкрутства українських підприємств. Це — Методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. № 10. Методика проведення діагностики банкрутства, викладена в ньому, максимально враховує вимоги Закону про банкрутство у відношенні наступних дій боржника у випадку, якщо його фінансовому стану відповідають ознаки неплатоспроможності.

Методичні рекомендації розрізняють три ступені неплатоспроможності підприємства: поточну, критичну і понад критичну неплатоспроможність.

а) поточна платоспроможність

Якщо Тп < 0 і у підприємства є прострочена кредиторська заборгованість, це свідчить про поточну неплатоспроможність.

< 0

б) коефіцієнт забезпечення власними засобами

Коефіцієнт забезпеченості

> 0,1;

в) коефіцієнт покриття

Коефіцієнт покриття

> 1

Отже,  підприємству характерні ознаки поточної платоспроможності.

              Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу розраховують коефіцієнт Бівера:

Коефіцієнт Бівера

З коефіцієнту Бівера ми бачимо, що структура балансу задовільна.

3. Модель  Альтмана

Z=3,107К1+0,995К2+0,42К'3+0,847К4+0,717К5

Z=1,23 – критичне значення

Якщо значення менше – це поганий показник.

;

;

;

;

;

Z=3,107*0,13+0,995*0793+0,42*0-0,847*0,07+0,717*0,144 = 1,38

Z=1,38> 1,23

4. Модель Ліса

Zл=0,063х1+0,092х2+0,057х3+0,001х4

Zл=0,037 – критичне значення

;

;

;

;

Zл=0,063*0,49+0,092*1,3+0,057*0,19+0,001*2,4 = 0,166;

Zл=0,166> 0,037

5. Модель Таффлера

ZТ=0,03х1+0,13х2+0,18х3+0,16х4

ZТ>0,3 – хороші довгострокові перспективи

ZТ<0,2 – існує ймовірність банкрутства.

;

;

;

;

ZТ=0,03*4,43+0,13*1,69+0,18*0,29+0,16*1,3=0,61;

ZТ=0,61 > 0,3

6. Модель Спрінгейта

ZС=1,03х1+3,07х2+0,66х3+0,4х4

ZС=0,862 – критичне значення

;

;

;

;

ZС=1,03*0,71+3,07*0,175-0,66*0,59+0,4*0,16=0,97;

ZС =0,97> 0,862

7. Модель Терещенко О.О.

Z=1,04х1+0,75х2+0,15х3+0,42х4+1,8х5 - 0,063х6 - 2,16

Z >0,55

;

;

;

;

;

;

Z=1,04*1,69+0,75*0,71+0,15*2,28+0,42*0,092+1,8*0,1144-0,063*5,47 - 2,16=1,17;

Z=1,17 > 0,55

8. Інтегральний показник фінансового стану

Іфс=3,2х1+1,6х2+0,4х3+0,8х4 +1,6х5+1,6х6

Іфс >0,9 – мінімальний ризик

0,8< Іфс <0,9 – помірний ризик

0,7< Іфс <0,8 – середній ризик

0,6< Іфс <0,7 – граничний ризик

Іфс<0,6 – неприпустимий ризик

;

;

;

;

;

;

Іфс=3,2*0,34+1,6*1,18+0,4*1,69+0,8*0,98 +1,6*0,71+1,6*0,69=6,69

6,69>0,9
Висновки

Аналізуючи діяльність підприємства можна зробити висновки:

Згідно “Методичним рекомендаціям з виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства”, затверджені наказом Мінекономіки України від 17.01.2001 р. № 10.

Підприємству характерні ознаки поточної неплатоспроможності, що відповідає законодавчому визначенню боржника;

Поточна неплатоспроможність показує, що задоволення вимог кредиторів неможливе тимчасово, виплати будуть проводитись одразу з появою коштів.

Коефіцієнт Бівера показує про незадовільну структуру балансу.

Прораховуючи коефіцієнт Альтмана ми побачили, що розрахунок перевищує критичне значення Z=1,38> 1,23.

Згідно моделі Лісса показник перевищує граничне значення Zл=1,66> 0,037.

Згідно моделі Таффлера показник становить ZТ=0,61 > 0,3.

Згідно моделі Спрінгейта показник становить ZС 0,97> 0,862.

Згідно моделі Терещенко на підприємстві не спостерігається тенденція розвитку банкрутства, показник перевищує норматив Z=1,17 > 0,55.

Аналізуючи діяльність підприємства можна сказати, що підприємству ВАТ „Чернігівреставрація” для збільшення доходів необхідно провести модернізацію виробничого процесу для можливості виробляти більш конкурентну продукцію, зменшити витрати на енергоносії та сировину, зменшити кількість браку.

Література

1.   Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Вводиться в дію постановою ВР № 2344-12 від 14.05.1992 р.)

2.   Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2003.- 148 с.

3.   Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємства: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

Економічна сутність санації підприємства

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому полягає сутність фінансової санації підприємств ?

Термін «санація» походить від латинського «sanare» — оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банк­рутств промислових, торговельних, банківських монополій, ви­значаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; ви­пуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капі­талу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в дов­гострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є до­статньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кри­зи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принци­пових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм са­нації.

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санаці­єю ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридич­них чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошен­ня підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке за­конодавче визначення санації: санація — це оздоровлення не­спроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з бо­ку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяль­ності боржника і запобігання його банкрутству.

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 p., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зо­бов'язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю право­вою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання лікві­дації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково ви­мог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлен­ня платоспроможності боржника, здійснюваних власником бор­жника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових за­ходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою від­новлення ліквідності та платоспроможності й усунення пору­шень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень1.

У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне» тлумачення терміна «санація». Згідно із цим Зако­ном примусова санація страхової компанії передбачає:

•  проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

•  встановлення заборони на вільне користування майном стра­ховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

•  встановлення обов'язкового для виконання графіка здійс­нення розрахунків зі страхувальниками;

•  прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страхо­вика.

На нашу думку, зазначений підхід до розуміння сутності са­нації є надто одностороннім і не витримує жодної критики.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності понят­тя санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібра ти в себе раціональне зерно кожного з наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомйслов, Б. Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення під­приємств із фінансової кризи: санація — це система фінансо­во-економічних, виробничо-технічних, організаційно-право­вих та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи від­новлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довго­строковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх мож­ливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядува­ного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Пропоноване визначення санації унаочнює. Для повнішого розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансо­вого оздоровлення суб'єктів господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел  оздоровлення  підприємств.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безпо­воротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збережен­ня ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочен­ня всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборот­ного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спря­мовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості мене­джменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробни­чих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1.  Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу
підприємства-боржника.

2.  Санація зі зміною організаційно-правової форми та юриди­
чного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та знижен­ням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов'язана, як правило, зі ско­роченням зайвого персоналу, велике значення мають санацій­ні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фі­нансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помір­ковану політику звільнення у взаємозв'язку із реалізацією соці­ального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені та­кі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, до­даткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується по­няття «реструктуризація». Реструктуризація суб'єкта госпо­дарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на змі­ну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибут­ковість, конкурентоспроможність та ефективність виро­бництва.

Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінан­сового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та пла­тоспроможності).

В економічній літературі часто згадується концепція швидко­го виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій («Primat des Handelns»). Прихильники цього напрямку (здебіль­шого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим поглядам теоретики додержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскі­льки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій.

На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринко­вої економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього со­ціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформа­ційний спад; нові підходи до приватизації (реприватизації) підприємств. Вивчаючи теоретичну і практичну базу санації під­приємств, ознайомлюємося з основними проблемами, що станов­лять предмет досліджень зарубіжних економістів у цій галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США, Вели­кобританії є питання, пов'язані з методами прогнозування банк­рутства підприємств, класифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілізації; змістом контролінгу санації, по­рядком проведення санаційного аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріо­ритетами; швидкістю фінансового оздоровлення; приватизацій­ними аспектами санації підприємств тощо.