Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Контрольная работа по "Истории". 364

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Філософія»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Історія української культури»

Виконала:

Студентка 3т. курсу 2 групи

Заочного відділення

Економічного факультету

Спеціальності «Облік і аудит»

______________.

Варіант № 3

Перевірена______________

____________________

Одеса 2012

Варіант № 3

1.Поняття культури. Джерела культурного процесу.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43рр. до н.е.). Він сказав : «Культура- це дух, розум, требе плекати так, як селян плекає свою землю». Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення. Український філософ Г. Сковорода вперше поставив питання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у символічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення культури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура". Ось деякі з них:

• Культура - все те, що є результатом людської історії.

• Культура - як міра людяності людини.

• Культура - все те, що людина створила власним розумом, а не отримала від природи.

• Культура - це матеріальний і духовний прогрес як індивідів, так і різноманітних соціально-національних спільнот.

Три основних наукових підходи до культури:

Антропологічний – підхід зароджується у боротьбі проти євро центризму, виходить з гуманістичної ідеї, рівноцінності культури.
Соціальний – підхід характерно те, що життя людини і суспільства ототожнюється лише з певної сторони.
Філософський – підхід до культури пов’язані з великим рівнем абстракції.

Традиційно розрізняють два основні напрямки культури - матеріальний і духовний, - відповідно до двох головних сфер людської діяльності - матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяльності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Отже, культура України пройшла тривалий і складний шлях становлення і витворювалась в непорушній єдності з розвоєм української людності і становленням українського суспільства.

2.Хліборобська культура в Україні.

Трипільська культура — одна з основних давньоземлеробських культур мідного віку. На етнічній території України населення здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури , ще чотири тисячі років до н.е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво, рибальство, до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці у полі. Минали тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж хто б не оселявся на тій землі — неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних злаків. Нині відомі сотні трипільських поселень у межах України та Молдови. її засновниками були давні українці-першоорачі — орії, котрих здебільшого досі перекручено називають аріями. Саме вони, орії (або оріяни), розпочали цю культуру не з меча, а з плуга, з вирощування хліба. Вони одні з перших, хто приручив коня, винайшов колесо і плуг, проклав борозни, посіяв жито і пшеницю, спік хлібину, яку понесли у світи. Так починався український селянин, котрий ніс свою хліборобську культуру упродовж IV—II тис. до н. е. в Китай, Індію, Месопотамію, Палестину, на о. Крит, в Єгипет, Італію, на Балкани, в Західну Європу та Скандинавію.

Хліборобству як господарсько-культурному явищу притаманна внутрішня структура. Його цілість становлять знаряддя праці, технологічний процес вирощування культурних злаків, плодів, а також ціла низка обрядово-ритуальних дій.

Незалежно від того, які хліборобські культури вирощувались — городні, зернові чи просапні, насамперед потрібні були знаряддя праці. У свою чергу, виготовлення хліборобської техніки відповідної конструкції і якості зумовлювало виникнення відповідного технологічного процесу. Проте цими двома компонентами не вичерпується зміст традиційного хліборобства. Принциповою ознакою є його обрядово-ритуальна частина, без якої хліборобство не уяві ляється як цілість.

Поняття «традиційне хліборобство» включає і такий ряд атрибутивних елементів, як культ землі, магія слова, магія предмета. Це те, що становило світоглядну систему.

3.Цінності повсякденного і теоретичного світогляду.

Світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.

У світогляді в узагальненому вигляді представлені пізнавальна, ціннісна і поведінкова системи людини. Його об'єктом в світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини.

Світогляд можна класифікувати на повсякденне (повсякденне) і теоретичне.

Тепер звернемося до типології світогляду. Перш за все слід виділити два рівні світогляду: життєво-повсякденний та теоретичне. Перше складається стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності. Це світогляд широких верств суспільства. Даний рівень світогляду важливий, його потрібно враховувати, хоча він і відрізняється:

1) недостатньою широтою;

2)своєрідним переплетенням тверезих положень і установок з примітивними, містичними, обивательськими уявленнями і забобонами;

3) великий емоційним навантаженням.

Ці мінуси долаються на теоретичному рівні світорозуміння та світогляду. Це філософський рівень світогляду, коли людина підходить до світу з позицій розуму, діє, спираючись на логіку, обгрунтовуючи свої висновки та затвердження.

Вирішуючи їх так чи інакше, людина як би накидає координатну сітку, в рамках якої буде розгортатися і його діяльність, і робота його думки. У теоретично обгрунтованому вирішенні цих та інших світоглядних проблем і полягає призначення філософії, а разом з тим і значення її освоєння.

4.Моральна культура, як умова і причина перемоги Радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

В результаті перемоги незмірно виріс міжнародний авторитет СРСР,що стала світовою державою, без якої тепер не міг зважитися на жодневажливе питання. Про це свідчить членство в Організації Об'єднаних Націй та Раді Безпеки. Проте ціна, яку заплатив народами СРСР за перемогу над фашизмом, була надзвичайна велика. Війна принесла радянському народові нечувані втрати іруйнування. Німецько-фашистські загарбники повністю або частково зруйнували. Небачені втрати радянського народу були наслідком не тількицілеспрямованого що проводився нацистами знищення населенняокупованих територій, але і зневажливого ставлення самогорадянського керівництва до життя співвітчизників. При плануванні військовихоперацій командування не вважалося з людськими втратами. Історія війнибагата прикладами того, як погано підготовлені й технічнонезабезпечені прориви оберталися лише численними жертвами. Особливотрагічно склалася ситуація на заключному етапі війни, коли перед Радянською Армією було поставлено завдання - за будь-яку ціну зайняти якякомога більшу територію Німеччини, випередивши війська союзників. Втратисклали близько мільйона людських життів. Великій Вітчизняній війні полягає насамперед у тому, «війна переконливопоказала життєздатність і незламність перший в світі соціалістичноїдержави, незаперечні переваги соціалізму ». Історія війни повначисленними фактами справжнього героїзму радянського народу, незалежно відмотивації - «за Батьківщину, за Сталіна» або заради порятунку своїх близьких. Удар агресора наносився по всьому народові, по самих першооснов його буття, по майбутньому нашого суспільства. А правда полягає в тому, що Радянський Союз не хотів війни і не він її розв'язав. Радянський народ змушений був піднятися на боротьбу з агресором. Його війна проти фашизму з самого початку і до кінця була справедливою, на захист своєї Батьківщини, заради звільнення від рабства інших народів. У масовій свідомості події травня 1945 р. були пов'язані з ейфорією загального свята, це був зоряний час для країни. Перемога у війні надала винятковий шанс нашій державі. Завдяки ній у радянських людей виникла надія на зміну життя на краще, на відновлення соціальних свобод, справжнє розвиток народовладдя. Однак цього не сталося. Більш того, після переможного завершення війни всередині країни почалося посилення бюрократичного режиму. Надії її громадян багато в чому не виправдалися. Народ продовжував жити у нестерпно важких умовах з величезним перенапруженням сил.

Ціна перемоги виявилася висока, але жертви, принесені на вівтар Вітчизни, не були марні.Наслідки війни виявилися дуже великі як для Радянського Союзу, так і для його союзників. Політична, організаторська та ідеологічна діяльність комуністів на фронті і тилу стала найважливішим фактором перемоги. Велика Вітчизняна війна переконливо продемонструвала монолітну єдність партії і народу, непорушність союзу робітничого класу, колгоспного селянства і Рудової інтелігенції, дружби і братерства народів СРСР.Радянські люди виявили масовий трудовий героїзм, здійснили подвиг рівного якому ще не знала історія.На закінчення слід зазначити, що 1945 рік став поворотним пунктом у світовому суспільному розвитку. Змінилася політична карта світу. Людство вступило в нову епоху - ядерне століття. Незабаром після закінчення війни розпалася антигітлерівська коаліція. Відбувся розкол Європи. Утворилися два протилежних військово-політичні блоки. У міжнародних відносинах наступив виснажливий і довгий період холодної війни, що тривала кілька десятиліть.

5.Цінності релігійної діяльності.

У статті аналізується система релігійних цінностей, в основі якої лежить поділ світу на сакральне (свя-щенне) і профанне (мирське). Виокремлюються і характеризуються ієрархічні рівні означеної системи, показується їх взаємозв’язок у процесі реалізації ціннісно-реґулятивної функціональності релігійного комплексу. Досліджується процес переосмислення у середовищі віруючих змісту і значення релігійних цінностей, їх значущості для життя особистості.

Одним з основних факторів, які спонукають людину до пев-них видів діяльності, виступають цінності. Це пояснюється тим, що вони у житті соціуму постають соціально значимими орієнтирами для індивіда, певною системою координат його життєдіяльності. Варто зазначити, що у загальній системі цінностей людства значне місце займають релігійні цінності. Протягом значного періоду в історії людства вони ототожнювалися із загальнолюдськими цінностями або поставали структуроутворюю-чим чинником означеної системи. Сутність релігійних цінностей, механізм їх взаємодії з нерелігійними, вплив на суспільство і особистість вивчалися російськими науковцями: В. Гараджею, Ю. Левадою, М. Пісманіком, Д. Угриновичем. та іншими. Сьогодні досить актуальною є проблема вивчення механізму впливу системи таких цінностей на процес реалізації у соціумі функціональної ролі релігійного комплексу, його специфіку у різних типах цивілізацій, а також вплив на зміст та форми задоволення інших складових такого комплексу. Релігійні цінності зумовлюються сакральним, котре постає унікальним і універсальним феноменом. Оскільки те, з чим ми зустрічаємося в реальному житті, має зовнішній, профанний характер, то тільки релігійна віра через символи, аналогії може виявити в них глибинне, сутнісне – священне. У релігійній аксіології не існує однозначного підходу до визначення структурних елементів у системі релігійних цінностей. У першу чергу це пояснюється тим, що релігії як такої взагалі немає. Історично існували й існують лише конкретні її конфесійні різновиди, яких зараз у світі нараховується більше п’яти тисяч. В основі системи релігійних цінностей лежить поділ світу на сакральне (священне) і профанне (мирське).

Найвищою цінністю означеної системи, її системоутворюючим фактором є Бог (християнство, іслам), який постає як абсолютна цінність. У Ньому втілені всі вищі цінності, тому Він має атрибути всемогутності, всемилості, всезначущості і т.д. Людина, яка створена за образом і подобою Божою, через реалізацію релігійних цін-ностей має можливість наближатися до Творця.

6.Політична культура, її зміст і соціальний простір.

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.
Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності. Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова. В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому. Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей. Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.

Отже, до політичної культури можна віднести:

знання політики, фактів, зацікавленість ними;
оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;
емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;
визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

політичних знань;
політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;
політичних дій.

В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.
Політична культура виконує наступні основні функції:

пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних
знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);
комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);
нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);
виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);
мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);
інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);
комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);
регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

7.Політичні події в Україні у 1917-1922рр. та їх оцінка з точки зору політичної культури.

Українська національно- демократична революція 1917 – 1920 рр. боротьба за збереження державної незалежності України в 1918- 1920 рр. активізували визвольний рух українців. Політичні сили нав’язували суспільству власне бачення культурного розвитку. Зазначенні чинники відбивалися на культурному і духовному житті українського суспільства. Із часом значення «Просвіт» зростало, вони набули політичного характеру, залучаючи до визвольної боротьби українців. У липні 1920р. було розроблено примірний статут «Просвіт», у якому визначалась їх комуністична спрямовленість. Однак більшовикам не вдалося переробити під себе «Просвіт», і в 1921 р. вони почали знищення цих організацій. 1917-1920 рр. відзначені докорінним руйнуванням старої системи народної освіти й пошуками нових форм, що відповідали б характеру й завданням політичних режимів, які стверджувалися в Україні. У 1919р. українізація народної освіти була перервана. Радянська влада основну увагу приділяла запровадженню безкоштовної шкільної, а пізніше й вищою освітою. Важливим завданням політичного характеру була боротьба з неписьменністю серед дорослих.

Спричинені війною та політикою “воєнного комунізму” економічна розруха та політична нестабільність посилювалася трагедією голоду 1921-1923 рр. Виникла нагальна необхідність рішучих дій. Запроваджена більшовиками у 1921 р. нова економічна політика замінила продрозверстку продподатком, створила умови для формування ринку, кооперування трудящих, посилила стимули до праці та ділової активності. Саме на базі непу в середині 20-х рр. народне господарство республіки перевищило показники дореволюційного рівня. У цей час активні теоретичні пошуки моделі існування радянських республік в умовах ворожого оточення 30 грудня 1922 р. перейшли у практичну площину – утворився Союз РСР.

8.Правова культура у Київській Русі.

Предовсім Київська Русь була розвиненою правововю державою (Ще в «Літописі врем’яних літ» зазначається, що племена, які є нашими предкими жили на землі роду свого... за законами батьків своїх..): кодекс законів «Руська правда» Ярослава Мудрого став як синтезом попереднього тривалого державно-політичного й суспільно-економічного розвитку, так і основою державного життя Великого князівства Литовського та пізніших формацій і в Україні , і в суміжних державах. Причина в характері й змісті парвового кодексу: він складений на основі багатовікового звичаєвого права народу, але частина законів було крнституйована (вироблена Володимиром і Ярославом); «Руська правда» чітко й принципово регулювала правові норми стосунків між членами сім’ї (батьками і дітьми, чоловіками і дружинами), роду, племені, суспільства, між русичами й іноземцями, між державцями і підлеглими, до того ж — у всіх чферах життя людей. Пізніше, за Володимира Мономаха, до «Руської Правди» було внесено чимало поправок, але це свідчило про те, що правознавча культура в Київській Русі постійно розвивалвся, чутливо реагуючи і на зміни в бутті та свідомості народу, і на розвиток зарубіжного правознавства. В «Руській Правді» виявилася демократична суть ментальності праукраїнського етносу: прагнення до поєднання волі народу (віче), законоустремлінь боярської думи та виконавчої волі князів; це також документ, що фіксує і традиційну «колективність прав та відповідальності. Ще «Руською Правдою» передбачався захист прав окремо. людини, а водночас — і держави. Це було гарантом всезагальної благодаті. «Руська Правда» регламентувала права і обовязки всіх без винятку соціальних верств і в усіх сферах життя: державній, родинно-побутовій, виробничій, конфесійній.

Своє Право русичі угоджували з волею Богів, а тому й мислили глибоко, гуманістично, патрвотично, аолелюбно, з позицій найвищої етики (честі, гідності, самосвідомості обов’язку), і в цьому сенсі — універсально. Універсально і в тому, що волю кожного, усього племені, інтереси держави відстоювали віче, бояри, князі, які діяли однодумно та в злагоді і з нормами багатовікових звичаїв, і— новочасних законів. Про державу можна казати, що вона демократична, якщо права та свободи громадян закріплені правовим шляхом в нормативному акті. Таким актом повинна бути конституція. І ось якраз перша конституція в Європі з’являється якраз в Україні, ан основі одного з найперший демократичних режимів — Запорізької Січі. Це конституція Пилипа Орлика. Ця конституція була значним витком вгору української правової культури. В ній з’являються норми конституційного або державного права. Тут передбачалося встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави. Конституція визначала фундаментальні принципи внутрішньої та зовнішньої політики майбутньої Української суверенної держави, засуджувала протекціонізм і підкуп, закріпила нечуване в феодальному суспільстві рішення про соціальне забезпечення убогих, удовиць, сиріт тощо.

Таким чином можна зробити висновок, що правова культура українців (як частина культури взагалі) розвивалася досить успішно і що ця культура формувалася та вдосконалювалася саме українцями від роду в рід, від етносу до нації.

9.Цінності військової свідомості.

Свідомість у військовій дисципліні, на мій погляд, пов'язана і протиставляється такій парній їй категорії, як «стихійність». Інакше кажучи, зрозуміти причину і механізм виникнення свідомої військової дисципліни можна тільки на основі аналізу взаємозв'язку і співвідношення стихійності і свідомості. При цьому стихійний характер дотримання військової дисципліни не означає несвідомого поведінки військовослужбовців. Кожен воїн завжди діє усвідомлено, цілеспрямовано, під впливом певних мотивів і для досягнення якихось цілей. Отже, необхідно бачити різницю між свідомістю як властивістю, що відрізняє людей від тварин, і свідомістю як специфічною рисою, істотною гранню людини, що відбиває його переконання, відповідальність, активність і визначає якість його поведінки, діяльності. Тому свідомий, цілеспрямований характер вчинків і дій особового складу Внутрішніх військ - це ще не ознака свідомої військової дисципліни.
Стихійність у військовій дисципліні - це дотримання або на рушення норм поводжень, визначених для особового складу, при перекрученому або неправильному уявленні про їх необхідності, сутності, ролі і завдання. Другим характерною ознакою стихійності є наявність у військовослужбовців мотивів, що виражають прагнення до досягнення певних особистих цілей, не відповідають тим, що ставляться перед особовим складом армії і флоту державою. Свідомість у військовій дисципліні - це поведінка військовослужбовців, обумовлене правильним розумінням необхідності, сутності, ролі і завдань, встановлених норм поведінки як найважливішого чинника мощі і бойової готовності Збройних Сил. Соціальна причина існування суперечності стихійності і свідомості у військовій дисципліні полягає у тому, що на службу в Збройні Сили, послідовно залучаються нові покоління молоді країни, тобто їх особовий склад весь час оновлюється.

Саме свідомість задає і визначає якісну особливість дисципліни наших Внутрішніх військ МВС РФ, зумовлює зміну її старих властивостей, ознак, особливостей і виникнення нових. Зокрема, «добровільність» - це не лише одна з особливостей (властивостей) дисципліни армій, провідних справедливу, визвольну війну. Добровільна військова дисципліна може бути і результатом ідеологічної обробки та матеріального підкупу. Тільки свідомий характер дисципліни надає властивості «добровільність» нову якість.
Таким чином, свідомість - це атрибут дисципліни в наших Внутрішніх військах МВС РФ, її головне, визначальне властивість, яка грає вирішальну роль в становленні і розвитку нового типу військової дисципліни. Розуміння цього дає можливість правильно ставити мети виховання й визначати шляхи їх досягнення.

10.Освітня культура студентів.

Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення. Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. Право на освіту в Україні гарантоване Конституцією. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, а також незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах передбачають кримінальну відповідальність.

Рівні освіти:

1.Дошкільна освіта в Україні

Загальна освіта
Початкова загальна освіта
Основне загальну освіту
Середня загальна освіта
Додаткова освіта дітей

2.Професійна освіта

Початкова професійна освіта
Середня професійна освіта
Вища професійна освіта
Бакалаврат
Підготовка фахівців
Магістратура

3.Фундаментальна наукова, професійна освіту

Аспірантура
Докторантура
Підвищення кваліфікації
Друга вища освіта
Перепідготовка

4.Професійна підготовка

На відміну від початкового і середнього, вища освіта навіть у розвинених країнах не є загальним. У найбільш розвинених країнах через систему вищої освіти проходить до половини населення. Вона сама по собі є значущою галуззю економіки, як джерело наукових знань і освічених працівників для інших галузей. Традиційно вищу освіту поділяється на два етапи: бакалаврат і магістратура/аспірантура,але в Україні до приєднання до Болонського процесу такий поділ відносилося тільки до аспірантури, а замість бакалаврів і магістрів радянські вузи готували фахівців. Основними закладами вищої освіти є університети і коледжі. Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють.

Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні.