Контрольная работа по "Менеджменту". 126

1. Що вивчає менеджмент?

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1. Теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).
2. Практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).
3. Проектування систем менеджменту (формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи організації на керовану).

Об’єкт вивчення менеджменту – процес управління виробничо- господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Отже, суб’єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої та керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.

Поява соціального інституту менеджерів була історично зумовлена об'єктивним процесом відокремлення "капіталу - функції" від "капіталу - власності". До управлінської праці в організації професійні менеджери залучаються через відповідну плату.

Цим вони відрізняються від управлінців - власників. Однак за допомогою відповідної  системи стимулювання досягається збіг інтересів менеджерів з інтересами організації, в якій вони працюють.

2. Які причини виникнення менеджменту як теорії та практики?

Цілеспрямовані пошуки теоретичних  підходів до менеджменту почалися в  епоху розвитку капіталізму.

За початок відліку в літературі з історії менеджменту вважають зародження писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. є. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства привело до виникнення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", котрі успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові операції, вели ділове листування і комерційні розрахунки. Тому ця перша управлінська революція характеризується як релігійно-комерційна.

Друга управлінська революція пов'язується з діяльністю вавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е.), що видав звід законів, чим ввів світський стиль управління, посилювалися контроль і відповідальність за виконання робіт. Саме тому другу управлінську революцію вважають світсько-адміністративною.

Третя управлінська революція відома як виробничо-будівельна. Вона передбачала поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва і відбулася в часи правління Навуходоносора (605— 562 pp. до н. е.).

Четверта управлінська революція відбулася в період зародження капіталізму й індустріального прогресу європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). її головним результатом стало зародження професійного управління.

Ситуація, котра виникла внаслідок  промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст., привела до того, що поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми виробітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обсягу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагальнюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту.

 Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці "Багатство народів".

Англієць Річард Аркрайт, винахідник прядильної машини, об'єднав під дахом своєї фабрики всі процеси текстильного виробництва і ввів ієрархічний принцип його організації. На основі поділу праці, планування розміщення устаткування, координації роботи машин і персоналу, забезпечення дисципліни йому вдалося домогтися безперервності технологічних процесів. Це дало змогу істотно заощаджувати на витратах виробництва і досягти чималих успіхів у боротьбі з конкурентами. Фактично Аркрайт заклав основи того, що можна було б назвати індустріальним управлінням, або, висловлюючись сучасною мовою, організацією виробництва. Одночасно Аркрайт сформулював дисциплінарний "кодекс" фабричної системи, згідно з яким різноманітні порушення фіксувалися в спеціальній книзі та вводилася система штрафних санкцій у вигляді відрахувань із заробітної плати.

Широкомасштабний соціальний експеримент у сфері управління провів у 1800—1828 pp. англійський учений Роберт Оуен, котрий був у той період управляючим ряду текстильних фабрик. Суть цього експерименту полягала в наданні робітникам упорядкованого житла, поліпшенні умов праці, побуту, відпочинку, у створенні мережі магазинів, що торгували товарами першої необхідності за доступними цінами. На фабриках, керованих Оуеном, було підвищено мінімальний вік, починаючи з якого діти могли залучатися до роботи, скорочено тривалість робочого дня, а в робітничих селищах створювалися школи. Оуеном керувала зовсім не ідея благодійності, а економічний розрахунок, метою якого було підвищення продуктивності праці. Своїми експериментами Оуен на практиці випробував ідею того, що через півтора століття стало на Заході досить поширеним явищем і дістало назву соціального партнерства. Проте Ця ідея настільки обігнала свій час, що тоді не мала підтримки суспільства, і незабаром про неї забули.

Важливий крок у розвитку теорії і практики управління було зроблено професором математики Кембриджського університету, винахідником першої обчислювальної машини Чарльзом Беббіджем. Узявши за основу концепцію поділу праці А. Сміта, він висловив ідею поділу фізичної та розумової праці, склав перелік позитивних характеристик спеціалізації, розробив методику вивчення витрат робочого часу на здійснення різних операцій, порівняльного аналізу роботи однопрофільних підприємств, виявлення шляхів підвищення ефективності праці на основі вивчення даних статистики, а також застосування преміальної системи оплати. Ч. Беббідж не був задоволений просто спеціалізацією фізичної праці, або поділом за професіями. Поставивши питання про те, чи повинні математики виконувати найпростіші арифметичні операції, розробив аналітичну машину, котра дала можливість звільнити талановиту людину від багатьох рутинних розрахунків. Сьогодні це сучасні потужні ЕОМ. Результати своїх досліджень і практичні рекомендації Беббідж виклав у книзі "Економіка машин і промислових підприємств" (1832 p.), що виявилася першою у світі публікацією наукового управління. Однак останнє як цілісна система ще не склалося — це завдання було розв'язане вже в XX ст.

П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної; її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії" відомого соціолога, економіста Макса Ветера. Основні її результати:

• формування великих ієрархічних структур,
• поділ управлінської праці,
• введення норм і стандартів,
• встановлення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.

Незважаючи на велике значення революційних перетворень, розвиток управління відбувався переважно еволюційним шляхом. Він характеризується безперервністю, що відображає логіку й історію змін, які відбувалися не тільки в економіці, айв усій системі соціально-економічних відносин людської цивілізації.

Як самостійна теоретична дисципліна наука управління виникла на рубежі XIX—XX ст. У цей період уперше було поставлено питання про роль менеджменту як самостійної сфери наукового знання і практичної діяльності.

Виникнення менеджменту як наукової системи управління виробництвом була відповіддю на потреби промислового розвитку кінця XIX — початку XX ст. Специфічними рисами цього періоду були:

масове виробництво  та масовий збут;

орієнтація на ринки  значного однорідного попиту;

 поява великих корпорацій  тощо.

Найважливішою умовою виникнення та розвитку менеджменту історично  стало використання наукових методів управління підприємством. Кількісні зміни, які відбулися в системі промислового виробництва у XIX—XX ст., спричинили появу якісно нової системи управління, назва якої — менеджмент (промисловий). Далекоглядні промисловці зрозуміли, що за допомогою простого збільшення чисельності робітників неможливо розв'язувати проблеми виробництва.

У науковій літературі виникнення систематичного наукового напрямку менеджмент у традиційному (емпіричному) управлінні пов'язують із доповіддю Генрі Тауна "Інженер у ролі економіста", зробленою на зборах в Американському товаристві інженерів-механіків у 1886 р. Новим був його заклик до того, щоб інженерів більше, ніж технічна ефективність, цікавив, зокрема, підрахунок витрат, доходів і прибутків. Одним із присутніх на зібранні був Ф. Тейлор, ідеї якого змінили принципи та напрям розвитку американської промисловості.

Пітер Друкер: «…кращими менеджерами в історії були люди, відповідальні за будівництво пірамід у Єгипті». На жаль, єгиптяни мало розповіли нам про свої технічні прийоми і майже не поділилися з нами "ноу-хау". У цьому полягає відмінність між знанням про те, як практично здійснюється мистецтво управління, та внеском у розвиток галузі знань, які інші можуть опановувати та реалізовувати на практиці.

Отже, менеджмент як наукова  дисципліна почав формуватися тоді, коли люди стали систематизувати і виробляти рекомендації про те, як краще управляти. У результаті виникли теорії, концепції, які можна було викладати й вивчати. Це і стало початком менеджменту.

Менеджмент як теорія виник і розвивається у зв'язку з необхідністю пояснити, чому і внаслідок чого процвітають або занепадають організації. Для забезпечення успішного управління організацією необхідно знати природу її виникнення і суттєві особливості вияву в реальному бутті.

Основу сучасного господарського управління складають:

а) багатоваріантність ходів менеджменту;

б) гнучкість і неординарність господарських ситуацій;

в) неповторність тих  або інших способів дії в конкретній ситуації.

Сучасний менеджмент — це тисяча можливих варіантів і нюансів управлінських рішень. Складність вивчення й освоєння менеджменту полягає в тому, що підходи, розроблені однією фірмою, які добре себе зарекомендували, можуть виявитися не тільки неефективними, а й навіть шкідливими для іншої. Тому в діяльності менеджерів робиться наголос не на стандартних прийомах (хоча їх теж треба знати), а на спроможності швидко і правильно оцінити реальну господарську ситуацію, ефективно впоратися з нею.

3. Поясніть співвідношення понять "менеджер", "підприємець" і "спеціаліст".

Менеджер – управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру і динаміку попиту  та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Завдання підприємців. Окрім менеджерів, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна ключова фігура – підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, забезпечення результативності інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Підприємець – людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

Кардинальна відмінність між підприємцем  і менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), реалізовує її за власні або позичені кошти (засновує підприємство, фінансує весь процес) та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління створеною підприємцем організацією. Відмінності між менеджером та підприємцем відображені у табл. 1.1.

Відмінності між менеджером та підприємцем

Специалист— работник, выполнение обязанностей которого предусматривает наличие начального, среднего или высшего профессионального (специального) образования.

Яке ж місце в цій тріаді посідає  фахівець? Фахівець — це той, хто  щось робить.

Кредо фахівця: якщо хочеш щось зробити  добре, зроби це сам.

Фахівець — це майстер. На його думку, речі створені для того, щоб їх робити: розбирати, а потім збирати знову, і зовсім не для того, щоб про них мріяти.

Якщо підприємець живе майбутнім, а менеджер минулим, то фахівець живе теперішнім. Його стихія — створення  конкретних речей.

З позиції фахівця міркування непродуктивні, якщо вони не спрямовані на роботу, яку необхідно виконати. Його не стосуються високі ідеї або абстракції. Міркування для нього — це не робота, вони лише заважають роботі. Фахівця не цікавлять ідеї, його цікавить те, як зробити роботу.

На думку фахівця, всі ідеї, щоб  вони мали якусь цінність, слід зводити  до методології. Іншими словами, поки підприємець  мріє, а менеджер метушиться, фахівець обмірковує, як реально перейти від  слів до справи.

Будучи закоренілим індивідуалістом, фахівець не здатний примиритися з подібним ставленням до себе, тому сприймає систему як щось негативне, що стримує його індивідуальність. З позицій менеджера робота — це визначена система одержання результатів, у якій фахівець є лише однією з її складових частин. Тому проблема, як управляти фахівцем, стає головним болем для менеджера. Для фахівця менеджер — це той, хто втручається в його роботу і кого йому слід усіляко уникати. Однак для обох головне зло — підприємець, адже саме він утягнув їх у ту або іншу згубну, з їхнього погляду, справу.

Коли  ми говоримо про менеджмент, то, як правило, маємо на увазі особу менеджера  — людину, котра здійснює управлінські дії в певній організації. Крім цього, коли кажуть менеджер, то мають на увазі професійного управляючого, представника особливої професії, а не просто інженера або економіста, що займається управлінням. До того ж менеджер — це людина, яка пройшла, як правило, спеціальну підготовку. Він відповідає за повсякденне управління організацією, має реальну владу в межах своїх прерогатив.

В економічній  літературі, присвяченій сучасним проблемам  управління, поняття менеджмент часто використовується як синонім до поняття бізнес. Бізнесмен і менеджер — це не те саме. Бізнесмен — це той, хто "робить гроші", наприклад власник капіталу, що перебуває в обігу і приносить прибуток. Ним може бути ділова людина, у підпорядкуванні якої нікого немає, або великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником її акцій і може бути членом її правління. Менеджер обов'язково займає постійну посаду, і в його підпорядкуванні є люди.

Більш конкретною формою бізнесу є підприємництво. Цей вид діяльності ще більше пов'язується з особистістю людини — підприємцем, який здійснює бізнес, започатковує нову справу, реалізує деякі нововведення, вкладає особисті кошти в нове підприємство і бере на себе особистий ризик.

Розглядаючи питання про відмінність між підприємцем і менеджером, слід зазначити, що підприємець з'явився раніше менеджера, оскільки засновник і власник підприємства може бути однією особою доти, доки він спроможний або хоче управляти підприємством. Потім виникає потреба в делегуванні деяких повноважень фахівцю з управління підприємством — менеджеру. Паралельно відбувається і розвиток власності. Якщо невеликим підприємством може управляти його власник (одноосібне володіння), то із збільшенням його розмірів необхідна більша кількість управляючих, унаслідок чого підприємство набуває інших організаційно-правових форм.

З теоретичного погляду можна і корисно для оволодіння мистецтвом управління розглянути співвідношення понять підприємець, менеджер, фахівець. Насамперед слід зазначити, що в практиці сучасного підприємництва відокремити їх одне від одного неможливо. Кожний, хто починає займатися бізнесом, мусить певною мірою поєднувати в собі відразу трьох людей: підприємця, менеджера і фахівця.

Менеджер  — це той, для кого обов'язкові слова: дисципліна, тренування, організованість. Він цілком нетерпимий до неорганізованості, впевнений у своїй правоті, чіпляється до слів, як справжній тиран, примушує всіх до слухняності.

Підприємець — провидець, мрійник, прискорювач  змін. Підприємництво відбиває творчу сторону особистості.

Менеджер  — особистість, що має риси керівника  і настроєна прагматичне. Без менеджера неможливе планування, порядок і передбачуваність.

Для теоретичного протиставлення понять підприємець і менеджер щодо конкретної особи скористаємося такими узагальненнями і висновками.

§ Якщо підприємець живе майбутнім, то менеджер живе минулим.

§ Якщо для підприємця важливий контроль, то для менеджера — порядок.

§ Якщо підприємець постійно оцінює події, які відбуваються, як такі, що відкривають нові можливості, то менеджер сприймає їх як нові проблеми.

§ Менеджер будує будинок, у якому назавжди поселяється. Підприємець, навпаки, в той самий момент, коли будівництво його будинку закінчилося, розпочинає планувати будівництво наступного.

§ Менеджер забезпечує зручно влаштований порядок речей. Підприємець створює речі, які менеджер приводить потім у порядок.

§ Менеджер — це людина, яка йде слідом за підприємцем, щоб усувати створене першим безладдя.

§ Без підприємця не було б нічого, що можна було б упорядкувати.

§ Без менеджера не було б ні бізнесу, ні суспільства, але без підприємця не було б нововведень. 

Фахівець — це той, хто щось робить. Кредо фахівця: якщо хочеш щось зроби добре, зроби це сам.

Якщо  підприємець живе майбутнім, а менеджер минулим, то фахівець живе теперішнім. Його стихія — створення конкретних речей.

Фахівець  — це відвертий індивідуаліст, який твердо стоїть на ногах і займається добуванням хліба сьогодні, щоб з'їсти його на обід завтра. Якщо фахівець чогось не зробить, це не буде зроблено взагалі, тому, з його погляду, всі плутаються в нього під ногами.

Сутність  же полягає в тому, що в усіх нас усередині сидить і підприємець, і менеджер, і фахівець. Якби всі ці грані нашої натури були збалансовані належним чином, то вийшов би найкомпетентніший індивід.

Підприємець мав би повну свободу для прориву  в нові галузі і розширення своїх інтересів, менеджер міг би зміцнювати фундамент виконуваних операцій, а фахівець виконував би роботу, що відповідає його кваліфікації.

На  превеликий жаль, лише деякі люди, що починають займатися бізнесом, обдаровані щасливою збалансованістю різних сторін своєї натури. Навпаки, типовий власник малого підприємства тільки на 10 % є підприємцем, на 20 % — менеджером і на цілих 70 % — фахівцем.

4. Сучасні напрями розвитку науки управління

Сучасні тенденції у розвитку науки  управління пов'язані із принциповими змінами, що відбулися у характері функціонування і зовнішньому середовищі сучасних організацій. Ці зміни обумовлені процесами глобалізації, застосуванням сучасних інформаційних технологій, прискоренням змін у середовищі організацій, інноваційною спрямованістю та підприємницьким типом управління тощо.

Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називають тихою управлінською  революцією, її початок збігся зі вступом  розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну класичному напряму в менеджменті приходить новий - індивідуально-інформаційний. Сутність нової філософії управління визначається такими факторами: ставка робиться на самореалізуючу людину (на відміну від економічної та соціальної); підприємство розглядається як живий організм, у якому люди об'єднані спільними цінностями, як клан; підприємство має весь час оновлюватися в постійному прагненні пристосуватися до зовнішніх чинників, головним із яких є споживач.

Важливий вплив на сучасну систему  поглядів на менеджмент мав розвиток П. Дракером ідеї всезростаючої ролі фактора менеджменту в забезпеченні господарських результатів порівняно  з традиційними для економічної  теорії факторами виробництва: працею, землею і капіталом. Тезу про значення цього четвертого фактора виробництва (на відміну від інших, незамінного) вперше було сформульовано в праці "Концепція корпорації" (1946), а потім і в інших його працях. До середини 90-х років він опублікував 24 праці з менеджменту.

Дослідження протягом 70-90-х років  процесу перетворення знань у  головну продуктивну силу привело  до формулювання ідеї про трансформацію  сучасного суспільства в напрямку суспільства знань, яке стає результатом  глобальних суспільних змін. Вплив  цих змін, на думку вченого, буде здійснюватися за трьома напрямками.

По-перше, головною соціальною групою в посткапіталістичному суспільстві  стають "працівники, які мають  передові знання". У розвинутих країнах  вони вже складають близько третини  економічно активного населення. На відміну від найманих робітників епохи капіталізму саме вони (завдяки своїм знанням), а не техніка, котра ними використовується, відіграють провідну роль у підвищенні продуктивності праці. До таких працівників, які мають унікальні для конкретної організації знання, належать експерти в галузі нових технологій, високоосвічені спеціалісти, професійні менеджери.

По-друге, за умови впливу знань  та інформації на роль ключових економічних  ресурсів провідного значення для конкурентоспроможності компанії набуває фактор менеджменту. Для таких організацій характерні децентралізація управління, котра дає змогу швидко перетворювати інформацію про зміни на ринку в адекватні дії; постійне оновлення знань кожні 4-5 років; побудова управління не за принципом бос - підлеглий, а за принципом команди однодумців, у яких відбувається ротація співробітників за різними підрозділами і менеджери не командують працівниками, а надихають їх на продуктивну працю. Головним змістом праці менеджерів усе більше стає перетворення наявних знань у нові та раціоналізація внутрішньофірмових процесів створення, обробки й передачі інформації. Сьогодні кваліфікація менеджерів є найважливішою перевагою будь-якої організації.

5. У чому полягає сутність сучасної науки "Менеджмент"? Який внесок у неї зробили різні школи?

_______________________________________________________

СУЧАСНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ, ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУТНІСТЬ

Сучасний менеджмент –  особлива галузь знань і професійної  підготовки керівників і спеціалістів у різних сферах діяльності. Ефективно управляти сучасним підприємством або його підрозділами не можливо без розуміння сутності й змісту менеджменту.

Терміни «управління» і «менеджмент» пов’язані між собою. «Управління» – це цілеспрямована дія на об’єкт, з метою зміни його стану або  поведінки. Управляти можна технікою, технологією, ресурсами тощо. «Менеджмент» є складовим елементом управління, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колективи працівників або окремих виконавців, з метою досягнення поставлених цілей [1, с. 6; 3, с. 12; 4, с. 36].

Управління підприємством  у наш час є дуже складною справою  і потребує різносторонніх знань. Керівник (менеджер) має бути освіченою людиною  в галузі виробництва, знати кон’юнктуру  і динаміку ринку, володіти знаннями з технології і організації виробництва, економічних важелів ефективної діяльності підприємства.

Американський економіст  Мінцберг виділяє такі види діяльності менеджерів: головний керівник; лідер; представник організації при  зовнішніх контактах; підприємець, який удосконалює виробництво; ліквідатор порушень у діяльності організації та ін.

Менеджмент, як вид професійної  діяльності, передбачає:

• орієнтацію фірми на потреби ринку і організацію виробництва тієї продукції (послуг), яка може задовольнити споживачів і принести фірмі передбачений прибуток;
• постійне намагання підвищити ефективність виробництва;
• самостійність прийняття управлінських рішень і відповідальність за їх ефективну реалізацію;
• використання новітньої техніки, технології, інформаційних систем управління та ін.

Практика управління така ж давня як існування людства. Джерела сучасного менеджменту знаходимо в діях Мойсея при виведенні ізраїльтян з Єгипту, Олександра Македонського – при управлінні військами та ін.

Як наука управління пройшло  певний шлях у своєму розвитку [1, с. 10-26]. У ХХ ст. послідовно сформувалося кілька наукових шкіл менеджменту, серед яких найбільш відомі такі [6, с. 16]: 

• Школа наукового управління (1885-1920 рр).

Засновником даної школи  був Фредрік Тейлор.

У межах твердого раціоналізму він сформулював основні принципи системи управління індивідуальною працею робочих: детальне дослідження трудових процесів, нормування на основі безпосереднього вимірювання витрат робочого часу, за допомогою хронометражних спостережень; спеціальна система відрядної заробітної плати: методом відбору, навчання і тренування робочих; підвищення і розподіл відповідальності за наслідками роботи між менеджерами і робочими. 

• Адміністративна (класична) школа управління (1920-1950 рр).

Її творця Анрі Файоля вважають батьком менеджменту. Він виклав принцип управління, визначив характерні види діяльності керівників – планування, організацію, керівництво, координацію і контроль.