Контрольная работа по "Основи екології"

Завдання

 на домашню  контрольну роботу

з навчальної дисципліни «Основи екології»

Варіант №1

1. Дайте визначення навчальній дисципліні «Екологія», як науки.

Термін екологія вперше вжив у 1866 році німецький вчений Е. Геккель. Він походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування та logos — наука. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери. Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв'язків між рослинними та живими спільнотами, що входять до складу стійких та організованих систем, котрі склалися в процесі еволюції органічного світу та навколишнього середовища. Сучасна екологія інтенсивно вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з навколишнім середовищем та інші проблеми.

Екологія є складовою частиною біології. Американський еколог Юджин Одум дав найбільш коротке і найменш спеціальне визначення екології — це біологія навколишнього середовища.

Загальна екологія займається дослідженням усіх типів екосистем. Екологія рослин досліджує зв'язки рослинних організмів із середовищем. Екологія тварин досліджує динаміку та організацію тваринного світу.

Важливу роль у диференціації  екологічної науки мав III Ботанічний конгрес, який відбувся у 1910 році в Брюсселі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угруповань (синекологію). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію.

Крім того, існує екологія людини, тварин, рослин та екологія мікроорганізмів. З 70-х років XX століття складається  соціальна екологія, що вивчає особливості  взаємодії суспільства та оточуючого середовища і його охорони.

У підсумку можна сказати, що екологія — це:

— дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем  різного ієрархічного рівня;

— комплексна наука, що досліджує  середовище існування живих істот (включаючи людину);

— галузь знань, що розглядає певну сукупність предметів та явищ з точки зору суб'єкта або об'єкта (живого або за участю живого), котрий є центральним у цій сукупності;

— дослідження становища  людини як виду та суспільства в  екосфері планети, її зв'язків з екологічними системами та засобів впливу на них;

— об'єднуючий елемент  всієї розумової діяльності людини на планеті, що сприяє пошукам і прийняттю  раціональних рішень в процесі господарської  діяльності людини і при оцінці її досягнень та успіхів у суспільному  житті;

— наука про способи обмеження споживання ресурсів біосфери для задоволення потреб господарської діяльності людини або, іншими словами, наука про обмежувальні прогнози в господарській діяльності людини на Землі.

Таким чином, екологія як біологічна наука вивчає організацію життя рослин та тварин, взаємодію живих організмів з оточенням, умовами існування, способом життя.

Сучасна кризова ситуація вимагає екологізації всіх форм людської діяльності, врахування законів та вимог екології. У наш час спостерігається бурхлива екологізація різних технічних дисциплін. Останнім часом в усьому світі започатковують найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень з метою забезпечення фахівців необхідною екологічною інформацією з усіх сфер людської діяльності. У зв'язку з цим екологія розпалася на ряд наукових галузей та дисциплін, котрі значно відійшли від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів з оточуючим середовищем. Але в основі всіх сучасних напрямків екології лежать фундаментальні ідеї біоекології.

2. Ким  і коли була розроблена   Міжнародна Конвенція МАРПОЛ 73/78?

MARPOL 73/78 – це головна міжнародна угода про запобігання забруднення навколишнього середовища суднами від експлуатаційних або випадкових причин.

Проблема забруднення нафтою моря виникла у першій половині ХХ ст. Різні країни ввели власні правила для контролю скидання нафти у межах своїх територіальних вод. У 1954 р. Великобританія організувала конференцію по забрудненню нафтою морських вод, яка закінчилася прийняттям Міжнародної угоди про запобігання забруднення моря нафтою (OILPOL).

Угода 1954 р., яка виправлялася і доповнювалася у 1962, 1969 і 1971 рр.., насамперед, була направлена проти забруднень моря, викликаних звичайною експлуатацією танкерів і скиданням нафтовмісних вод із машинних відділень, що розцінювалося як головні причини забруднення моря суднами.

Угода 1954 р., яка набула чинності 26 липня 1958, намагалася вирішити проблему забруднення моря нафтою двома основними способами:

1. Угода встановила "особливі зони", протяжністю принаймні 50 миль від найближчого берега, в яких скидання нафти або сумішей, що містять більше ніж 100 часток нафти на мільйон, було заборонено;

2. Угода вимагала, щоб договірні сторони прийняли відповідні заходи щодо впровадження засобів прийому нафтовмісних вод і нафтових залишків.

У 1962 р. IMO прийняла поправки до Угоди, які стосувалися маломірних суден, а також розширили "особливі зони". Поправки, прийняті в 1969 р. містили  інструкції, які ще більше посилювали вимоги щодо експлуатаційного скидання нафти і нафтовмісних вод з танкерів і з машинних відділень всіх суден.

У 1967, танкер Torrey Canyon сів на мілину при вході до Ла Маншу і скинув свій повний вантаж 120,000 тонн сирої нафти в море. Цей інцидент знову підняв питання щодо запобігання забруднення суднами морських вод, а також показав недостатність існуючої системи забезпечення компенсації після подібних інцидентів.

Спочатку IMO скликала Позачергову  сесію Ради, яка склала план дій, ґрунтуючись на технічних і юридичних аспектах інциденту танкера Torrey Canyon. Потім Асамблея IMO оголосила у 1969 р. про скликання Міжнародної конференції у 1973 р. для підготовки нового міжнародного документа про обмеження забруднення суднами навколишнього середовища.

У той же час у 1971 р. IMO прийняла подальші поправки до Угоди 1954 р., які забезпечували додатковий захист Великому бар'єрному рифу біля східного узбережжя Австралії, а також обмежували розмір танків на танкерах, зменшуючи таким чином кількість нафти, яка могла б потрапити в море в разі аварії.

Міжнародна конференція 1973 р. прийняла Міжнародну конвенцію про запобігання забруднення моря з суден. До Конвенції було включено багато положень з угоди OILPOL 1954 р., а також Додатки, пов’язані із забрудненням морських вод хімікатами, шкідливими речовинами, льяльними водами та сміттям.

Було необхідно, щоб Конвенцію 1973 р. ратифікували 15 держав з об'єднаним торговим флотом не менше 50% від світової валової реєстрової місткості. Однак до 1976 р. Конвенція 1973 р. була ратифікованою лише трьома державами, що представляють менше 1% від світової валової реєстрової місткості: Йорданією, Кенією та Тунісом, не зважаючи на те, що вона могла бути ратифікована введенням у дію тільки Додатків I (нафта) і II (хімікати). Додатка III - V були необов'язковими.

Здавалося, що Конвенція 1973 р. ніколи не набуде чинності, незважаючи на всю свою важливість.

У лютому 1978, у відповідь  на велику кількість інцидентів з  танкерами у 1976-1977 рр.., IMO провела Конференцію з Безпеки танкерів і запобігання забруднення. Конференція затвердила вимоги до конструкції танкерів і їх експлуатації, які були включені до Протоколу 1978 р., прийнятого 17 лютого 1978 р. і доповнюючий Угоду з безпеки на морі (1978 SOLAS Protocol) і Міжнародну конвенцію по запобіганню забруднення моря із суден (1978 MARPOL Protocol).

Протокол 1978 р. дав можливість державам ратифікувати MARPOL 73/78, вводячи в дію тільки Додаток I (нафта). Додаток II (хімікати) не був обов'язковим протягом трьох років після ратифікації документа.

Об'єднаний документ – Міжнародна Конвенція по запобіганню забруднення моря з суден 1973 р., змінена відповідно до Протоколу 1978 р., - MARPOL 73/78, набула чинності 2 жовтня 1983 р.

Конвенція містить інструкції, націлені на запобігання та зменшення  забруднення моря із суден як внаслідок  інцидентів, так і внаслідок експлуатації, і включає шість Додатків:

Додаток I - Інструкції із запобігання забруднення нафтою;

Додаток II - Інструкції з  контролю забруднення отруйними  рідкими речовинами;

Додаток III - Запобігання  забруднення шкідливими речовинами, які перевозяться в упакованому вигляді;

Додаток IV - Запобігання  забруднення льяльними водами з суден (ще не набрала чинності);

Додаток V - Запобігання  забруднення сміттям з суден;

Додаток VI - Запобігання  забруднення атмосфери з суден (прийнято у вересні 1997 - ще не вступив у силу).

3. На які категорії діляться шкідливі рідкі речовини, що перевозяться на суднах наливом?

Шкідливі рідкі речовини, що перевозяться наливом, зазначені в доповненні II до додатка II до Міжнародної конвенції з запобігання забрудненню з суден 1973 року, зміненої Протоколом 1978 року до неї, зі змінами, а також речовини й суміші, тимчасово віднесені до категорій забруднювачів A, B, C або D відповідно до правила 3 (4) зазначеного Додатка II.

Згідно з конвенцією МАРПОЛ 73/78 шкідливі рідкі речовини, що перевозяться на суднах наливом, поділяються на чотири категорії:

1. Категорія A - речовини, які становлять велику небезпеку для живих ресурсів і здоров'я людини. Їх скидання в море заборонене. До речовин категорії А відносяться, наприклад, креозот), кам'яновугільний дьоготь.

2. Категорія В - речовини, які становлять небезпеку для морських ресурсів і здоров'я людини. Приклади речовин категорії В: нітробензол, скипидар, фенол.

3. Категорія С - речовини, які становлять невелику небезпеку для морських ресурсів і здоров'я людини. До речовин категорії С належать, наприклад, водний розчин аміаку (28% або менше), сірчана кислота.

4. Категорія D - речовини, які становлять певну небезпеку для морських ресурсів або для здоров'я людини або завдають мінімальної шкоди морському середовищу. Приклади речовин категорії D: розчин вуглекислого натрію, тверді жири (яловичий або баранячий), сечовина (фосфат аміаку), рослинне масло.

4. Джерела та види забруднення морського середовища.

Забруднення морського  середовища — процес, пов'язаний з надходженням до морської акваторії значної кількості антропогенних забруднювальних речовин (нафтові вуглеводи, біогенніречовини, пестициди, важкі метали, радіонукліди та ін.).

Під «забрудненням морського середовища» розуміється пряме або побічне надходження речовин чи енергії в морське середовище, що несуть такі негативні впливи, як завдання шкоди живим ресурсам, небезпека для здоров'я людей, перешкоди морській діяльності, включаючи рибальство, погіршення якості морської води.

Основними видами забруднень морського  середовища є:

• Фізичне — нерозчинні домішки: глина, пісок, намул, пил тощо;
• Хімічне — важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні засоби, канцерогени, мінеральні добрива, пестициди;
• Біологічне — різні мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів, спори грибів;
• Радіоактивне — радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 тощо);
• Теплове — підігріті води ТЕС та АЕС.

Головними джерелами  забруднення морського середовища є:

1. Атмосферне забруднення. Атмосферне забруднення є наслідком забруднення самої атмосфери, звідки до морського середовища потрапляють біогенні сполуки (фосфор, азот), синтетичні органічні компоненти (вуглеводи, ДДТ та ін.). Поява значної кількості органіки призводить до «цвітіння» вод і виникнення «червоних проток» у різних районах морських вод.

2. Нафтове забруднення. Забруднення морського середовища нафтою і нафтопродуктами є однією з глобальних екологічних проблем. Джерела забруднення морських вод нафтою досить різноманітні: надходження з континентів зі стоками, надходження з атмосфери (приблизно 0,3 млн т. на рік), природний виток з надр (приблизно 0,3 млн т. на рік), буріння на шельфі (приблизно 0,05 млн т. на рік), викиди з суден у море, катастрофи суден.

3. Теплове забруднення. Теплове забруднення спричинюється спусканням у водойми теплих вод з різних енергетичних установок. Надходження нагрітих вод у ріки й озера істотно змінює їх термічний і біологічний режими. Найбільшими тепловими забрудниками є ТЕС іАЕС.

Підвищення температури  води у водоймах призводить до слідуючих негативних наслідків: до 26°С — шкідливого впливу не спостерігається; в інтервалі 26—30°С — відбувається пригнічення життєдіяльності риб; понад 30°С —спостерігається шкідлива дія на біоценози, а за 34—36°С риба та деякі види інших організмів гинуть. У теплих водах порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуютьсяпаразитами і хворобами.

4. Радіоактивне забруднення. В морське середовище потрапляє велика кількість радіоактивних ізотопів у наслідок випробувань ядерної зброї (ЯЗ), діяльності ядерних реакторів на військових підводних човнах, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій та ін.

5.Забруднення водним транспортом. Шкода судноплавства на морське середовище пояснюється впливом самого водного транспорту, та ще більше тими викидами які ним здійснюються. Це і забруднення нафтою та сільськогосподарськими хімікатами, радіоактивними продуктами, важкими металами і найрізноманітнішим сміттям, яке викидають з суден.

У 1980–1981 рр. у результаті досліджень спеціальною групою експертів ІМО була створена класифікація скидів з суден нафтових вуглеводнів у морське середовище:

1. Експлуатаційні скиди  нафтового вантажу з танкерів.

2. Скиди з суден  при постановці у док.

3. Скиди біля причалів, включаючи бункерні операції.

4. Скиди з льяльними  водами та відходами палива.

5. Скиди з нафтовмістним  баластом з паливних танків.

6. Розливи при аваріях  танкерів, суден або підводних  трубопроводів.[5]

6. Забруднення стічними водами. Особливо сильними забруднювачами є стічні води хімічних, нафтопереробних, металургійних, шкіряних заводів, текстильних і  целюлозно-паперових фабрик, м'ясокомбінатів та інших підприємств.

У сільському господарстві для підвищення врожаїв і продуктивності земель застосовують пестициди. Тваринництво є постачальником значної кількості мертвої органіки — гною, підстилки, сечовини.

Все це змиваються чи зливається у ріки, озера та інші водойми, а  далі надходить до Світового океану.

7. Побутове забруднення. Захаращення морів і прибережних частин сміттям — головне джерело забруднення. Щоденно у Світовий океан скидається приблизно 6,8 млн металевих, 0,64 — млн. паперових і пластмасових, 0,43 млн. — скляних предметів.

5. Що таке морська екологічна зона?

Екологічні зони Світового  океану – це морські області (зони), де систематичний склад і розподіл морфологічних і фізіологічних особливостей морських організмів тісно пов'язані з оточуючими їх умовами середовища: харчовими ресурсами, температурним, сольовим, світловим і газовим режимом водних мас, іншими їх фізичними і хімічними властивостями, фізичними і хімічними властивостями морських ґрунтів і, нарешті, з іншими організмами, що населяють океани і утворюють разом з ними біогеоцінотичні системи. Всі перераховані властивості значно змінюються від поверхневих шарів у глибини, від узбережжя до центральних частин океану. Відповідно до зазначених абіотичних і біотичними факторів середовища в океані виокремлюють екологічні зони, а організми поділяють на екологічні групи.

В океані та у морях, що до нього входять, розрізняють насамперед дві екологічні області: товщу води – пелагіаль, і дно - бенталь (рис. 1). Залежно від глибини бенталь ділиться на субліторальну зону - область плавного зниження суші до глибини приблизно 200 м, батіальну - область крутого схилу, і абісальну зону - область океанічного ложа з середньою глибиною 3-6 км. Ще більш глибокі області бенталі, які відповідають западинам океанічного ложа, називають ультраабісаллю. Кромка берега, що заливається під час припливів, називається літораллю. Вище рівня припливів частина берега, що зволожується бризками прибою, отримала назву супраліторалі.

Рис. 1.  Екологічні зони Світового океану

Природно, що, наприклад, мешканці субліторалі живуть в умовах відносно невисокого тиску, денного сонячного освітлення, часто досить значних змін температурного режиму. Мешканці абісальних і ультраабісальних глибин живуть у мороці, при постійній температурі та при жахливому тиску в декілька сотень, а іноді і близько тисячі атмосфер. Все населення дна океану отримало назву бентосу.

Організми, що мешкають у  товщі води, або у пелагіалі, відносяться до пелагосу. Пелагіаль також поділять на вертикальні зони, що відповідають за глибиною зонам бенталі: епіпелагіаль, батіпелагіаль, абіссопелагіаль. Нижня межа епіпелагіалі (не більше 200 м) визначається проникненням сонячного світла в кількості, достатній для фотосинтезу. Фотосинтезуючі рослини глибше цих зон існувати не можуть. У сутінкових батіальних і повних мороку абісальних глибинах мешкають лише мікроорганізми і тварини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишньогоприродного середовища. – К.: Знання, 2000. – 309 с.
2. Зенкевич Л. А. Биология морей СССР. – М.: АН СССР, 1963. – 740 с.
3. Чернова Н.И., Былова А.М. Общая экология. - М.: Дрофа, 2004. - 416с.
4. MARPOL 73/78. – Режим електронного доступу: http://crew-help.com.ua/book.php?page=1