Контрольная работа по «Релігієзнавство»

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 
 

ОДЕСЬКИЙ  ДЕРАЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра Релігієзнавства  
 
 
 
 
 

К О Н Т Р О  Л Ь Н А   Р О Б О Т  А 
 

з дисципліни «Релігієзнавство»

студента 1 курсу групи № 3

Економічного  факультету

Спеціальність: «Менеджмент організацій»

(заочне відділення) 
 
 
 

ТІЩЕНКА ЄВГЕНІЯ ЮРІЙОВИЧА 

Шифр 62 
 
 
 

Перевіри___

____________________ 

Питання: 

№1. -  Сформулюйте визначення релігійної свідомості і вкажіть її специфіку. 

№ 2. - Проаналізуйте діалектику категорій:

            а) Теологія.

            б) Філософія.

            в) Релігієзнавство. 

№ 3. -  Дайте відповідь на запитання: « Які вірування народів відносні до первинних? Яке відношення до них сучасних релігій?». 

№ 4. - Дайте відповідь на запитання: «Які принципи застосовує релігієзнавство для вивчення свого предмету і який їх зміст?»» 
 

№ 5. -  Дайте відповідь на запитання: « Що визначає право громадян на свободу совісті?» 

№ 6. - Дайте відповідь на запитання: « Які рівні має світогляд, до якого рівня належить релігійна свідомість і чому?» 
 

№ 7. -  Дайте відповідь на запитання: « Які функції у буддизмі виконує закон «Карми»». 

№ 8. - Дайте відповідь на запитання: «На яких підставах іслам відкидає всі інші релігії?» 
 

№ 9. -  Дайте відповідь на запитання: « Що є релігійна віра»?. 

№ 10. - Дати характеристику іудаїзму як національній релігії. 
 
 
 
 
 
 
 

Відповіді: 
 

№1. -  Сформулюйте визначення релігійної свідомості і вкажіть її специфіку. 
 
 

             Релігійна свідомість — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне.

      Релігійна свідомість - це форма суспільної свідомості, сукупність ідей, міфів, догм, поглядів та уявлень, почуттів та  емоцій, традицій та звичаїв, у яких відображається навколишній світ через уявлення про надприродне. Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальне існування надприродних сил та істот. Релігійна віра - досить складне психологічне почуття людини, що сприяє затвердженню переконань про існування особливих зв'язків між людиною і надприродним; є засобом функціонування релігійних уявлень, формою сприйняття релігійних цінностей та ідеалів.

      Релігійна свідомість містить ідею бога (головна  ідея взагалі релігій), міфи або легенди про основоположників релігійних учень, про створення світу, уявлення про ангелів, рай, пекло, почуття любові до бога, гріха, злагоди, обряди покаяння, сповіді та ін. Релігійні парадигми віруючі висловлюють в уявленнях, поняттях, судженнях,

умовиводах, тобто логічних формах, властивих  також реалістичному світорозумінню. Релігійна свідомість виявляється на буденному і теоретичному рівнях. Буденна релігійна свідомість - це властиві масі віруючих релігійне мислення й пізнання, поняття та уявлення про об'єкти релігійного поклоніння, що формуються в процесі їх буденного життя.

      Теоретичний рівень релігійної свідомості складають  поняття, концепції та

вчення  певним чином систематизовані, раціонально  опрацьовані теологами та апологетами релігії. Важливий аспект релігійної свідомості складає релігія — винятково складне явище суспільного життя і за змістом і за способами життєдіяльності. Релігія — єдине явище суспільного життя, що стверджує і намагається обгрунтувати існування надприродного: /Бога, богів, дияволів, духів, чудес.

       Специфічним поглядом насвіт, природу, людину крізь призму надприродного релігія істотно відрізняється від науки, яка вивіряє вірогідність теоретичних висновків суспільною практикою. Нарешті, релігія багатоманітно вплетена у структуру соціального життя, торкається життєвих інтересів різних прошарків і груп людей. Тому релігію сприймають, розуміють, тлумачать по-різному бідні й багаті, служителі культу та пересічні віруючі, православні і мусульмани, вчені та митці. Усе /снування людини наука поділяє на суспільне буття і суспільну свідомість. Суспільне буття (як буття взагалі) і суспільна свідомість (як і свідомість загалом) — явища, які

         Суспільна свідомість, незважаючи  на її неосяжність і невичерпну  багатоманітність, вичерпують сім  її форм: філософія, наука, мистецтво,  мораль, політика, право і релігія.

         Форма суспільної свідомості  — це форма усвідомлення людиною  свого суспільного буття. Коли  людина усвідомлює його у формі  законів природи — це наука;  у формі оцінки добра та  зла — мораль; загальних категорій  — філософія, художніх образів  — мистецтво тощо.

       Специфікою  релігійного відображення є уявлення про надприродне.

         Будь-які сторони суспільного  буття людина сприймає через  призму надприродного і усвідомлює  себе як його невід'ємна частка. Умови власного буття людина  сприймає як наслідок втручання добрих чи злих надприродних сил.

         Отже, релігія — це форма суспільної  свідомості, в якій ілюзорно відображаються  сили, що панують над людиною  в її повсякденному житті і  які трансформуються у ЇЇ свідомості  у формі неземних сил. Будь-яку  релігію характеризує віра в реальне існування надприродного і система опосередкованих зв'язків з ним.

         Існує багато інших визначень  релігії, адже історично існували  й існують конкретні релігії;  якоїсь загальної чи абстрактної  релігії не існує. Можна зазначити,  що релігія є сферою духовного життя суспільства, соціальної групи, особи, способом практично-духовного освоєння світу та сферою духовного виробництва. Релігія — явище багатогранне. Вона є виявом сутності суспільства, аспектом життєдіяльності людини і суспільства, що складається історично; способом існування і подолання людського відчуження; формою відображення дійсності; феноменом культури; певною соціальною підсистемою. 
 
 
 

№ 2. - Проаналізуйте діалектику категорій:

            а) Теологія.

            б) Філософія.

            в) Релігієзнавство. 

      Богосло́в'я, богослів'я чи теологія чи (грец. θεος — Бог та λογος — слово) —  наука, предметом пізнання якої є  Сущий і все що з Ним пов'язано, у тій мірі, в якій ці знання можуть бути доступні людям. Одним з основних методів теології з найдавніших  часів і до нашого часу залишається дослідження і осмислення священних текстів відповідних віровчень, а також коментарів до них, які були зроблені відомими богословами в різні часи. Відповідно до існуючих віровчень про Суще у складі теології можна виділити юдейську, християнську, мусульманську, індуїстську, буддійську та інші теології.

      Але разом з тим, цілком очевидно, що в тій мірі, в якій люди розглядають  Сущого і суще, Його творіння, як єдине, богослів'я теж залишається єдиним по своєму предмету, цілям і методам. Також цілком очевидно, що кожна людина в своєму житті займається богослів'ям, з того моменту, коли вона вперше усвідомлює і замислюється над існуванням Бога. Таким чином, з точки зору історії глобального суспільства і людства, історія богослів'я починається в сиву давнину, в часи появи людства як такого, в часи "Адама і Єви". Історія богослів'я це історія храмів Єгипту і Вавилону, праведників і грішників, великих відкриттів і не менш великих помилок.

      Теологія  тісно пов'язана з філософією, особливо, у тому випадку, коли Вічносущого розглядають як вічну і єдину Істину (Софію), яка є предметом пошуків філософії. По суті богослів'я - це філософія, яка визнає існування Сущого, як унікальної Особи, на відміну від матеріалістичної філософії, яка намагається вивчати Суще як матерію, яка не має особистості. До виникнення гуманізму Відродження, теологія вважалася найвищою наукою (див. схоластика) але у 19-му і 20-му століттях, її висновки зазнали ворожої перевірки правильності зі сторони фізиків, філософів, антропологів та інших.

      Теологія (від грец. «теос» — Бог і «логос»  — вчення) — це систематизований виклад віровчення, що обґрунтовує  як незаперечну його істинність і  доконечну потребу для людини.

        Теологія намагається ОСМИСЛИТИ  релігію «зсередини» на основі  відповідного релігійного досвіду. Релігія трактується переважно як зв'язок людини з Богом, Абсолютом або з якоюсь надприродною силою чи трансценденцією тощо. Вона виступає системою релігійно-догматичних доказів буття Бога й обгрунтування надприродного характеру релігійних цінностей.

 Теологія  має, зазвичай, конфесійне апологетичне  спрямування, захищає віровчення  і культ певної конфесії від  інших релігійних впливів, впливу  на релігію наукового світогляду. Значне місце в теології посідають  соціально-економічні та політичні доктрини, за допомогою яких богослови формують суспільну позицію церкви і пристосовують релігійну ідеологію до конкретно-історичних умов.

 Суспільство  та його історія в теологічній  інтерпретації виступають лише  як результат «еманації» (прояву) сутності й волі Бога, реалізації його планів і творчої потенції. Теологічна думка ставить історію та прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного Розуму і кінцевого втілення у життя релігійних принципів, що викладені в канонічних книгах і церковних документах. Тому релігієзнавство й теологія є різними системами духовних і культурних цінностей, і немає ніяких підстав їх ототожнювати. 
 
 

      Християнська  теологія охоплює в своїх межах: природу Бога, відношення Бога зі всесвітом, Боже провидіння щодо людини, вчення Церкви

      Існують різні традиції всередині римо-католицької, православної і протестантської  спільнот, але типовими розділами  теології є:

догматична  теологія, історична теологія.

      Філосо́фія (від грец. φιλοσοφια — в дослівному перекладі «любов до мудрості»[1][2][3]) — особлива форма пізнання світу, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу[4]. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

      Своїм основним завданням філософія має  встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або  принципами для інших істин. Як наука  філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

      Релігієзнавство - комплекс наукових академічних (теоретичних, дослідницьких та навчальних) дисциплін, що вивчають суспільно природу релігії - її історію, розвиток та місце в культурі та соціумі, типологію та таке інше.

      Як  галузь гуманітарного знання релігієзнавство  виникло в Європі у другій половині 19 століття. Отцями-засновниками релігієзнавства вважаються Фрідріх Макс Мюллер, Корнеліс Пітер Тіле та П'єр Шантепі де ла Соссе.

      Релігієзнавство — комплексна, самостійна галузь знань  про релігію, структура якої охоплює  філософію, історію, соціологію, психологію, що за допомогою певних методів досліджень вивчають релігію як соціально-історичне явище, пізнають закономірності її походження і розвитку, розкривають особливості відображення релігії в суспільній та індивідуальній свідомості. На цій основі виділяють теоретичний та історичний напрями релігієзнавства.

 Релігієзнавство  вивчає релігію як соціальне  явище, причини її походження, процес відображення релігії  у людській свідомості, її місце  та роль в структурі культури  народу. Ці аспекти вивчаються  у тісному зв'язку з аналізом соціального і природного середовищ, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

 Складовою  частиною релігієзнавства є вільнодумство.

             Релігієзнавство  вивчає релігію як складову  частину духовного життя суспільства,  розкриває механізм її зв'язків з економічними, політичними і соціальними структурами суспільства, з'ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи.

  Суспільно-історична природа релігії, еволюція різних релігійних вірувань досліджуються у контексті певних соціальних умов, які змінюються й обумовлюють модернізм релігії. Головним при цьому є філософський зміст дослідження, що акцентує увагу на філософсько-світоглядних аспектах розуміння природи, суспільства і людини. При дослідженні цих проблем релігієзнавство спирається на досягнення філософської думки, на історію і здобутки природничих і суспільних наук, особливо на досягнення науково-технічного прогресу, на здобутки у науковому досягненні феномена релігії.

  Основою вирішення релігієзнавчих світоглядних проблем є успіхи, здобуті в суспільствознавстві, історії, педагогіці, психології, медицині, хімії, фізиці, кібернетиці, біології, космології, екології та в інших науках. Отже, релігієзнавство вивчає релігію як об'єктивно існуючий феномен, що займає відповідне місце в духовному житті суспільства. 

      Істина  відповіді буде досягнута лише з  урахуванням суттєвого моменту: релігія не зводиться до ідеалізму, не тотожна йому. Вона — особливий  соціальний феномен. Протистояння філософського матеріалізму та ідеалізму відбувається у межах однієї і тієї самої форми суспільної свідомості — філософії. Релігія ж — якісно своєрідна форма суспільної свідомості. Саме тому у вищій формі матеріалізму — діалектичному матеріалізмі — його сторона, орієнтована проти релігії, виокремлюється переважно в самостійну галузь. Це визначає своєрідність основних проблем атеїзму, його предмета, внутрішньої структури та специфіки як галузі знань про релігію.

        Теоретичні проблеми релігієзнавства  як світогляду можуть розвиватися лише у межах філософії або у контексті різних філософських шкіл. Релігієзнавство склалось в окрему, відносно самостійну (поряд з матеріалізмом, екзистенціалізмом, позитивізмом, логікою, етикою, естетикою, соціологією) наукову галузь знань. 
 
 

№ 3. -  Дайте відповідь на запитання: « Які вірування народів відносні до первинних? Яке відношення до них сучасних релігій?». 

       Як  правило, появу релігії пов'язують із початком символічного відображення людиною світу, що виникає в первісному суспільстві разом із доцільною предметною діяльністю (збиральництвом, полюванням, землеробством тощо). Символічне відображення набуває форми міфологічної свідомості. Вона є історично первинним способом освоєння світу.

       Міф (гр. mythos — розповідь, переказ, оповідка) — духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

         Міфи виникають як результат  колективної творчості й опанування  навколишнього світу за допомогою  уяви, у формі наочно-чуттєвих образів. Вони поєднують у собі інтелектуальне, емоційне і вольове ставлення до світу, що отримує різноманітне відображення у малярстві, піснях, танцях, ритуалах тощо.

         У міфах людина нерозривно  поєднана із природою. Її індивідуальна свідомість не виокремлена з групової. Не набули ще статусу відокремлених предмет і образ, об'єктивне і суб'єктивне: те, що має місце тільки у свідомості, сприймається як таке, що об'єктивно відбувається. Принципи діяльності нерозривні із самою діяльністю. Колективізм первісного суспільства переноситься на природні явища: природні властивості та зв'язки пояснюються на зразок відносин у родовій общині, шляхом одухотворення природних явищ і надання їм людських рис. Таке пояснення називається антропоморфізмом. У свою чергу, людина, родові зв'язки набувають натуроморфного забарвлення: людині приписуються ознаки тварин (зооморфізм), рослин (фітоморфізм) тощо.

       Одними  з перших з'явилися вірування  первісних людей в духів, які  виникали з міркувань про природу, сон, хворобу, смерть, потойбічне життя. Такі вірування називають анімістичними (анімізмом).

       Анімізм (лат. аnimа — душа або animus — дух) — віра в існування самостійної духовної сутності (сили чи істоти), здатної вселятися в людину, тварину, рослину (тобто у щось живе) чи полишати їх.

         Найповніше анімістичні вірування  описав у книзі «Первісна культура»  (1871) відомий англійський етнограф  і релігієзнавець Едуард-Бернет  Тайлор. Він не лише ввів у  науковий обіг поняття «первісний  анімізм», а й доводив, що вірування в духовні істоти, які є у всіх народів планети, доцільно вважати мінімумом релігії. Тайлор обстоював ідею природного і поступового розвитку релігійних ідей у людському суспільстві, вказував на те, що нижчі фази розвитку релігії слугують для пояснення вищих (розвинутих).

         Найпростішою формою анімізму була віра в духів. її появу етнографи в першу чергу пояснюють своєрідним тлумаченням первісними людьми цілої низки оптичних і акустичних явищ: тіні, луни, відображень, шумів і т. п., в реальності яких вони зовсім не сумнівалися. Адже існування цих явищ щоразу підтверджувалося чуттєвим сприйманням, яке примушувало їх прийти до висновку, що у навколишньому світі поруч із тілесними є й істоти, що мають здатність бути невловимими у своїй тілесності. Ці істоти — духи

       Первісна  релігія за своїм складом не є  однорідною. У своєму розвитку вона поступово включає до своєї сфери  фетиші, уявлення про духів предків  і душу, віру в тотем тощо. Поняття  фетишизму, тотемізму, анімізму й певною мірою магії репрезентують перший, «чуттєво-надчуттєвий» тип надприродного, характерними рисами якого є уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, взаємозумовленість «чуттєвого» і «надчуттєвого». При цьому «надчуттєве» є дифузним, індивідуалізованим, обмеженим у своїх діях, зведеним до розпорядницької функції.

         «Чуттєво-надчуттєві» фетиші, тотеми, душі стали передумовою виникнення  другого типу надприродного —  демоністичного. Йому властиві уявлення  про демонів (гр. daimon — дух), в основі яких лежить ідеалізація надприродного, перетворення його на духовну сутність, що існує поряд із тілесним і є незалежною від нього.

         Демоністичний тип надприродного,  особливо віра в тухів-господарів, у свою чергу, передує зародженню  й розвитку третього типу надприродного  — теїстичного (політеїстичного), тобто вірі у богів. На відміну від фетишів, тотемів, душ і духів, образи богів не зоо-, а антропоморфні: вони вже мають людську подобу і людські імена, с доброчинними, караючими й милостивими. Вони одружуються, вмирають, воскресають, учать, судять, контролюють тощо.

         У теїстичних віруваннях формується  й уявлення про ієрархію надприродного.  У найдавніших формах віри  не знайти жодного випадку,  щоб один фетиш чи тотем  панував над іншим, щоб одна  душа була підпорядкована іншій.  Та вже у Давньовавилонському  царстві бог Мардук вважався царем богів. У стародавніх греків верховному богу Зевсу, що управляв усіма сферами, підкорялися, виконуючи його волю, всі інші боги. Прадавні українці творцем Всесвіту, Богом над богами вважали Рода. На їх погляд, він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя людям, звірам, птахам, лив дощ на посіви та давав людині долю. Тобто він уявлявся як заклинатель усього живого, розпорядник доль людей і богів, оскільки був творцем Апрію — українського Олімпу (Олімп у стародавніх греків — гора, на якій мешкають боги).

         З'являється й деміургічна функція (функція творення) богів, якої не було в ранніх віруваннях. Хоча фетиші, тотеми, духи могли оберігати від хвороб, ворогів, викликати дощ, господарювати в лісах, горах, степах, водах тощо, вони не створювали їх. Боги ж уже творять предмети, явища і світ в цілому з нічого. Отже, формування уявлень про надприродне та розвиток віри в нього є тривалим і складним процесом, що розпочався в сиву давнину. Кожен етап розвитку первісних вірувань має свої особливості.

       Релігія як форма суспільної свідомості могла  з'явитися лише за наявності суспільства  і свідомості. Те й інше виникло на землі близько 40 тис. років тому з появою homo sapiens — людини розумної.

         Але час появи людини розумної  і релігії не збігається. Достовірні джерела свідчать, що зародження релігії відбувалося протягом 20—15 тис. років до н.е. Саме у цей проміжок часу відбулися становлення релігії та її еволюція. Майже стільки ж тисячоліть передувала цьому епоха безрелігійного розвитку суспільства і людини. її існування викликане вкрай жорстокими умовами боротьби людини за виживання.

         Справді, коли б після виходу  з тваринного світу людина  одразу стала релігійною, вона  поставила б себе у нездоланні, згубні умови: адже ще вчора  вона (будучи твариною) за допомогою органів чуття мала реалізувати уявлення про навколишню дійсність, могла адекватно орієнтуватися в ній, а сьогодні вона людина розумна враз дістала релігію. Разом з релігією вона дістала б не ЛЙІІІЄ своєрідний орієнтир в навколишньому світі, а й потребу витрачати духовні й фізичні сили на служіння надприродному, догоджання духам.

                 Якби таке сталося, людина розумна потрапила б у значно гірші умови життєдіяльності, ніж її найближчий посередник — людина-«тварина».Вона б була приречена і за законами еволюції просто б не вижила. Те, що становлення homo sapiens відбулося, засвідчує: він на самому початку історичного шляху не був занурений у стихію релігійності, не одразу став віруючим, тривалий час у його суспільстві не було релігії.

         Походження релігії зумовлене складним комплексом гносеологічних і соціально-економічних причин.

         Гносеологічні (від грец. «гнос»  — знання, пізнання, свідомість) причини  походження релігії вкорінені  в особливостях людського пізнання. Як уже зазначалося, релігія — це, зокрема, сукупність вірувань, уявлень, ідей, отже, вона продукт свідомості. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідомість була у homo sapiens, і лише в нього, і тому він міг повірити в Богів. Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причиною релігії:

         I. Свідомість «ПОДВОЮЄ» дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність. Реальна дійсність у свідомості людини набуває свого другого, подвоєного існування. У дійсності є тварини, ліс, люди, у свідомості вони набувають свого другого буття у вигляді понять і уявлень. Останні починають жити своїм особливим життям, продовжують існувати, коли самі об'єкти зникають з реальної дійсності (ліс згорів, тварина з'їдена, людина вмерла).

         II. Свідомість, відображуючи дійсність, може «відлітати» від неї, фантазувати, спроможна помилитися. У свідомості людини можливі такі ідеї та уявлення, яким нічого не відповідає у реальному світі. Уявлення про надприродне і є одним із таких фантастичних уявлень.

         III. У свідомості людини може бути порушене уявлення про дійсне співвідношення буття (первинного) свідомості (вторинного). Вторинне може в уявленні людини посісти місце первинного, існуюче в голові може здаватися існуючим у дійсності. Бог, наприклад, і є таким уявленням, яке виступає в очах віруючого реальною, дійсною істотою. Тут уявлення про Бога (як результат діяльності свідомості) уособлюється, проголошується реальною істотою, творцем буття.

         IV. Свідомість людини має здатність уособлювати, тобто надавати людських рис, оживляти, одушевляти предмети свого пізнання — ліс, воду, грім і блискавку, а також власні поняття, уявлення — добро і зло, справедливе і несправедливе. Прагнення до уособлення особливо характерне для відсталих народів, воно активно проявляє себе за відсутності реальних знань. Через етап уособлення проходить — у період дитинства — і духовний розвиток сучасної людини. Коли людина уособлювала невідоме, те, що викликало у неї страх, вона створювала уявлення про надприродне. Останнє, як відомо, не що інше, як уособлення предмета релігійного відображення.

         Гносеологічні причини створили  можливість виникнення релігії,  яка може здійснитися випадково  чи в міру необхідності, а може  і взагалі не реалізуватися.  Щодо релігії, то вона виникла  у людському суспільстві не  випадково, а в міру потреби. Перетворення релігії із можливості на дійсність зумовили не гносеологічні, а соціальні причини.

         Соціально-економічні причини походження  релігії полягали у специфіці  соціального буття людини. Вони  не суб'єктивні, не ідеологічного  порядку, а об'єктивні. Головні з них:

         І. Низький економічний розвиток  первісного суспільства. Первісні  люди не мали нагромадженого  досвіду праці; знаряддям їхньої  праці були палиця, камінь, власні  руки; засобом праці була неолюднена  природа. Це зумовило вкрай  низький рівень продуктивності праці, життя. У боротьбі за виживання людина змушена була мобілізувати свої фізичні й ще незрілі духовні сили — фантазію, кмітливість, здогадки. Тому вона не завжди діяла правильно. У результаті людина могла бачити окремі успіхи застосування своїх духовних зусиль (одягання в шкіри тварин під час полювання, проколювання зображень тварин перед полюванням тощо), проте не знала причин цих успіхів. Ось на ці непізнані сили, що таємничо проявлялися, людина й намагалася вплинути в боротьбі за своє існування. Ці таємничі сили уособлювались, усвідомлювались у вигляді духів, на яких вироблялися прийоми впливу. В цьому тривалому процесі поступово складалась, створювалась релігія;