Контрольная работа по "Страховым услугам"

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна  робота

з навчальної дисципліни

«Страхові послуги»

Тема 1. Страхові послуги та особливості їх реалізації.

Ознаки, що характеризують страхову послугу.

    Страхова послуга, виступаючи специфічним товаром, характеризується наступними ознаками: 
• страхова послуга належить до фінансових послуг; 
• об’єктивною основою існування страхової послуги є потреба членів суспільства у страховому захисті; 
• страхові послуги надають тільки спеціалізовані організації – страхові компанії, за наявності у них ліцензії на проведення відповідних видів страхування; 
• страхова послуга належить до невидимого товару і тому його реалізація пов(язана із певними труднощами: страховик повинен створити ефективну систему просування страхової послуги до споживача із застосуванням всіх відомих засобів маркетингу; 
• страхова послуга може надаватися як у добровільній (страхування виданих та прийнятих гарантій, страхування вантажів та багажу), так і у обо(вязковій формі (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу); 
• надання страхової послуги завжди супроводжується укладнням договору страхування або видачею страхувальникові страхового полісу.

Тема 2.   Порядок укладення та ведення страхової угоди

Андеррайтинг: поняття, сутність

Андеррайтинг – це процедура по ухваленню, або неприйняттю на страхування ризиків за договором страхування зі встановленням (узгодженням) тарифу, франшиз і інших умов договору.

Андеррайтинг включає : проведення передстрахової експертизи (наприклад, опис домашнього майна при страхуванні квартири – список з вказівкою назви страхованої техніки і її вартості),

• оцінку ризику – ( на практиці – це, наприклад, визначення ступеня угоняємості машини в автострахуванні і співвідношення даної машини з певною групою ризику в тарифному керівництві, по якому визначається вартість поліса),
• визначення розмірів, термінів і умов дії договору страхування,
• розрахунок страхового тарифу і вартості поліса.

   В страхових компаніях працюють фахівці, які займаються тільки андеррайтингом, – їх основне призначення в тому, щоб проконтролювати співробітників продаючих підрозділів – ато понастрахуют дорогих машин – так і розорити компанію недовго. Андеррайтери – це своєрідні інспектори , які перевіряють справедливість операції – щоб вона була вигідна обом сторонам.

    C іншої сторони – фактично в спрощеному вигляді андеррайтингом займається кожен агент і менеджер офісних продажів, коли розраховує страховий тариф і оформляє страховку по КАСЬКО, наприклад.

   Дуже часто процедура з грізною назвою «андеррайтинг» зводиться до розпису в полісі в графі «представник страховика» – це означає, що «роспісавшийся» узяв на себе відповідальність за правильну оцінку ступеня ризикованої за договором.

Тема 3.  Страхування життя і пенсії.

Необхідність  і сутність страхування життя.

   Кожна людина цілком природно прагне захиститися від небезпеки, що загрожує їй втратою життя, здоров'я, житла, майна та інше. Потреба в захисті дуже близька до її первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. 3 уріз-номанітненням інтересів людини ускладнюються і атрибути їх безпеки. 
Крім того, людина завжди намагалася зменшити силу негативних подій, вжити заходів, спроможних їм протистояти. Але суспільний розвиток породжує нові і нові ризики. Вдосконалення техніки, нові технології підвищують ймовірність техногенних катастроф, які призводять до ве-личезних збитків. Суспільство бореться з природними та техногенними катастрофами, але виникають нові суперечності, зумовлені розвитком технічного прогресу та ускладненням виробничих відносин. 
   Так на долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф — аварія на Чорнобильській атомній електростанції (1986 рік 26 квітня), що завдала збитків на суму понад 40 млрд. дол. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних i житлових об’єктах, травми на транспорті i в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в нашій державі практично щодня. 
    Так, в 2006р. на Україні скоєно 45593 ДТП, загинуло 6789 чоловік, поранено 53638 чоловік. Кількість пожарів склало 47670. де загинуло 3783 людини, пожежею зруйновано 17371 будівля. В цьому ж році відбулося 286 надзвичайних ситуації, з них 156 техногенного характеру, 100 ситуацій природничого характеру та 30 ситуацій соціально – політичного характеру. 
   Таким чином необхідність страхового захисту має кілька аспектів: 
· Природний; 
· Економічний; 
· Соціальний; 
· Юридичний; 
· Міжнародний 
  З позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб .полегшити тягар потерпілих. 
    Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на аку-муляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення. 
     У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у оправі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві. 
   В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно - правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених поговором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів. 
     Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення націона-льних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захи-сту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам наявність достатніх фінан-сових гарантій, з іншого боку. 
   Таким чином, необхідність страхового захисту викликана прагненням обме-жити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов'язані з певними ризиками. 
      Слід відмітити, що суспільне життя та виробництво протягом усього істо-ричного шляху свого розвитку стикається із суперечностями, які зумовлюють появу певних несприятливих подій - ризиків, серед яких відокремлюють сти-хійне лихо i нещасні випадки. 
  Стихійне лихо — це випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, що приводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей. 
   Нещасні випадки — це такі події, які через несприятливий збіг обставин (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) тягнуть за собою загибель чи втрату здоров'я окремих ociб або ix групи. 
   Потенційна можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших не передбачуваних випадків, які призводять до збитків, упущення вигоди або втрати здорова та працездатності людини становить сутність ризику. 
В той же час, наявність та зростання ж ризику в ycix сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює потребу запобігти шкоді, зменшити та відшкодувати збитки, шляхом їх солідарного розподілу між зацікавленими власниками майна. 
   Виникає необхідність появи страхового захисту. В той же час відшкодування збитків потребує натуральних або грошових резервів, їх накопичення. 
     Таким чином сутність страхового захисту полягає в нагромаджені й витрачанні грошових та інших pecypciв для здійснення заходів з попе-редження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків i від-шкодування пов’язаних з ними втрат.  
    Відносини, що складаються в суспільство з приводу запобігання втратам та відшкодування збитків, завданих стихійним лихом i нещасними випадками, мають об’єктивний характер i в сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту. 
Ця економічна категорія має такі ознаки: 
· випадковий характер настання події, яка наносить збиток; 
· надзвичайність події та нанесеного збитку, що характеризується натуральними та грошовими вимірниками; 
· об’єктивна необхідність попередження та подолання вказаної події та покриття матеріального збитку.

Тема 4. Страхування від  нещаних випадків.

Добровільне стахування громадян від  нещаcних випадків: необхідність,

види страхування.

   Індивідуальне страхування від нещасних випадків проводиться переважно в добровільній формі, а серед колективних договорів страхування від нещасних випадків багато видів укладаються в обов'язковій формі, що визначено Законом України "Про страхування".

   Добровільне страхування від нещасних випадків здійснюється на підставі правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування від нещасних випадків за рахунок коштів юридичних осіб.

   Добровільне страхування від нещасних випадків охоплює такі види:

— індивідуальне: громадян, дітей, учнів;

— колективне: спортсменів, каскадерів, туристів, інші категорії  осіб.

   Для добровільного страхування від нещасних випадків притаманні такі особливості:

— обмеження строку страхування (договори укладаються на строк, як правило, не більше одного року);

— обмеження віку страхувальників (не укладаються договори страхування  переважно з особами віком  понад 70 років);

— обмеження щодо стану  здоров'я (зазвичай, договір не укладається з хворими на важкі форми захворювання серцево-судинної системи, онкологічні захворювання, СНІД, з особами, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних та інших диспансерах, а також з інвалідами I, II та III груп);

— обмеження обсягу страхової відповідальності, зумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися у період дії договору (зазвичай, не вважаються страховим випадком травми або ушкодження, які сталися: внаслідок навмисних або неправомірних дій самого страхувальника; у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; через вчинення спадкоємцем або вигодонабувачем навмисного злочину, що призвів до загибелі або смерті страхувальника; через самогубство або його спроби за винятком випадків, коли страхувальник був доведений до такого стану протиправними діями третіх осіб);

— пропорційний розмір виплати  страхової суми залежно від ступеня  втрати здоров'я, працездатності або  часу лікування;

— визначений перелік  документів, що підтверджують настання страхового випадку. Так, для одержання страхової суми у зв'язку зі страховим випадком страхувальником подаються такі основні документи: заява встановленої форми; страхове свідоцтво (договір чи поліс); свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого у разі смерті застрахованого; документи з лікувальних закладів (лікарняний листок, довідка про непрацездатність та ін.); акт про нещасний випадок або інші документи компетентних органів, що підтверджують факт нещасного випадку; документи, що посвідчують особу; свідоцтво про право на спадщину для спадкоємців.

   Загальний порядок укладання договору страхування від нещасних випадків визначений ст. 18 Закону України "Про страхування", однак має свої особливості, які стосуються такого:

— факт укладення договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом, договором страхування або страховим полісом;

— якщо страхувальник  — юридична особа, договір страхування  укладається у двох примірниках, які зберігаються у кожної сторони. До кожного договору додається список осіб, які приймаються на страхування зі зазначенням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвідчується підписом керівника та печаткою. За згодою страховика та страхувальника кожному застрахованому видається страховий поліс;

— якщо страхувальник  — фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового платежу страхувальникові видається страховий поліс, копія якого зберігається у страховика;

— при укладанні договору про страхування третіх осіб (крім дітей до 16 років) необхідна письмова згода застрахованої особи;

— строк дії договору встановлюється за згодою сторін від  одного до 12 місяців, якщо інше не передбачено  договором страхування.

   Добровільне страхування дітей від нещасних випадків передбачає страхування дітей віком від 1 до 16 років. Договори страхування укладаються строком на один рік з батьками, родичами або опікунами дитини, котрі виступають страхувальниками. Страхові випадки є аналогічними індивідуальному страхуванню громадян. Страхова сума визначається в договорі за згодою сторін і може обмежуватись розміром неоподаткованих мінімумів доходів громадян або мінімальних заробітних плат. Розмір тарифної ставки узгоджується з віком дитини. Передбачена знижка розміру страхового тарифу залежно від кількості застрахованих дітей. Розмір виплати страхової суми залежить від наслідків нещасного випадку.

   Застрахованими особами при страхуванні учнів від нещасних випадків

є учні, які навчаються в денних загальноосвітніх школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, технікумах, училищах та інших закладах освіти повного рівня акредитації. Договори укладаються з родичами, батьками або опікунами на період навчання. Страхові випадки та страхові суми аналогічні страхуванню дітей. Страхові компанії пропонують зручні форми страхування учнів шляхом придбання учнівських щоденників, які одночасно виконують функцію страхового поліса.

   Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків встановлює держава з метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства. До прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділялось на дві групи:

1) державне обов'язкове  особисте страхування, за яким  страхові внески сплачувались за рахунок коштів державного бюджету і в разі неплатоспроможності страховика держава гарантувала виконання зобов'язань перед страхувальниками (застрахованими);

2) обов'язкове особисте  страхування, за яким держава  не відповідає за зобов'язаннями  страховика, а лише у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб створювати страховий захист.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" (2001) види державного обов'язкового особистого страхування окремих категорій  осіб, передбачених ст. 6 попередньої редакції Закону, скасовані. Для цих категорій осіб п. 10 розділу 5 нової редакції Закону України "Про страхування" передбачено прийняття окремого закону, що передбачає заміну обов'язкового державного страхування па безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету за місцем роботи потерпілого. Тому у ст. 7 Закону "Про страхування" передбачені лише обов'язкові види особистого страхування, основними з яких є: особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників; особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, а також інші види, передбачені ст. 7 згаданого Закону.

   Для здійснення обов'язкових видів особистого страхування Кабінетом Міністрів України та законодавчими актами визначається перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування, страхові організації, які здійснюють обов'язкове страхування.

   Одним із поширених видів обов'язкового особистого страхування є обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, яке здійснюється відповідно до Положення "Про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті", що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14 серпня 1996 р.

   Страхуванню підлягають:

— пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або  перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

— працівники транспортних підприємств, незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме: водії відповідних транспортних засобів, машиністи, електромонтери поїздів, кондуктори, механіки та інший обслуговуючий персонал.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в той чи інший вид  транспорту до моменту завершення поїздки, а водії — тільки на час обслуговування поїздки.

   Страховими випадками за цим видом страхування вважаються:

- загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

- одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

- тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещясного випадку на транспорті.

   При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту вони самі виступають страхувальниками і сплачують страховий платіж при оплаті проїзного квитка, у вартість якого він включений. Такий платіж утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, у розмірі до 2 % вартості проїзду на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області та АР Крим, та до 5 % вартості проїзду на маршрутах приміського сполучення.

   При страхуванні водіїв та іншого обслуговуючого персоналу страхувальниками виступають транспортні організації, які є власниками або експлуатують транспорті засоби й уклали договори страхування з страховиками, які отримали ліцензію на здійснення такого страхування.                   Страховий платіж з обов'язкового особистого страхування водіїв визначається у розмірі до 1 % страхової суми за кожного застрахованого.

   Страхова сума виплачується страховиками у таких розмірах:

1) у випадку загибелі або смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті сім'ї загиблого або його спадкоємцям — 100 % страхової суми;

2) у разі одержання  застрахованим травми внаслідок  нещасного випадку на транспорті  при встановленні йому інвалідності: І групи — 90 % страхової суми; II групи — 75 % страхової суми; Ш групи — 50 % страхової суми;

3) у разі тимчасової  втрати застрахованим працездатності  внаслідок нещасного випадку  на транспорті за кожну добу  — 0,25 % страхової суми, але не  більше 50 % страхової суми.

   При настанні страхового випадку транспортна організація зобов'язана скласти акт про нещасний випадок та видати довідку потерпілому у передбачених випадках.

   Виплата страхової суми здійснюється страховиком на підставі заяви застрахованого (його сім'ї або спадкоємця) про її виплату та інших документів, передбачених умовами певного виду страхування.

Тема 5. Медичне страхування.

Обов’язкова форма медичного страхування.

     У системі заходів щодо поліпшення соціальної захищеності громадян важливе місце посідає забезпечення їм можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу.

     Світовий досвід показує, що напрямки вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Загалом вони відрізняються структурою джерел фінансування охорони здоров’я й організацією надання медичних послуг.

   Фінансування охорони здоров’я може бути бюджетним, соціальним і приватним.

   Бюджетна система охорони здоров’я найвиразніше була представлена в республіках, які входили до СРСР. Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а переважно приватна — для США.

    За бюджетної системи фінансування охорони здоров’я страхування або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна система фінансування передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, але саме це й не сприяє стабільності фінансового забезпечення охорони здоров’я.

   Соціальна система фінансування охорони здоров’я заснована на цільових внесках підприємств, працівників, на державних субсидіях. Причому внески підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Незважаючи на те, що внески сплачують одержувачі доходів, існують винятки, які стосуються пенсіонерів та осіб з низьким рівнем доходів.

   Для соціальної системи характерне співіснування державних систем охорони здоров’я і приватних систем.

   У різних країнах питання про співіснування базових державних і приватних систем вирішується по-різному. Наприклад, у Німеччині передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю.        У Франції державна система не забезпечує повного відшкодування вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні. У Великій Британії поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшення обслуговування вони мають змогу взяти участь у приватному страхуванні.

   У США фінансування охорони здоров’я базується майже виключно на платній основі, але певна частина населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд».

   Організація охорони здоров’я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров’я.

   Страхова медицина охоплює фінансування наукових досліджень, під-готовку медичних кадрів, витрати на розвиток матеріально-технічної бази лікувальних закладів, надання медичної допомоги населенню.

   Страхова медицина базується на певних принципах, серед яких можна назвати забезпечення економічної та соціальної захищеності середніх і малозабезпечених верств населення, гарантованість прав кожного громадянина на якісну медичну допомогу, обов’язковість внесків як громадян, так і юридичних осіб.

   Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування.    Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я.

   Медичне страхування пов’язане із компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров’я.

   Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

   Об’єктом медичного страхування є життя і здоров’я громадян. Мета його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

    Медичне страхування може проводитися в обов’язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.

   Принцип обов’язкового медичного страхування діє, наприклад у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

   В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров’я, а обов’язкове існує лише щодо осіб окремих професій.

   Обов’язкова форма медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров’я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

   Медичне страхування, яке провадиться в обов’язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов’язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов’язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

     Обов’язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров’я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов’язкового медичного страхування — це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов’язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов’язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов’язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення.

Для обов’язкового медичного  страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

   За умовами обов’язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров’я.

   В основу проведення обов’язкового медичного страхування закладаються програми обов’язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.

  Суб’єктами обов’язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

Страховики — це незалежні страхові організації, які мають статус юридичної особи і ліцензію держави на право здійснювати медичне страхування. Страхові медичні організації за рахунок сформованих страхових фондів здійснюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров’я громадян. Медичне страхування як основу спеціалізації страховика важко поєднати з іншими видами страхової діяльності, зважаючи на його специфічність. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма клієнтами, які страхуються, повсякденно вирішувати з ними питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових сум.

   Страхові медичні організації несуть відповідальність за необґрунтовану відмову укласти договір обов’язкового медичного страхування, несвоєчасне внесення платежів зі сплати послуг медичної установи, невиконання умов договору медичного страхування. Якщо страхова медична організація не відповідає обґрунтованим вимогам застрахованого, він має право розірвати з нею договір страхування й укласти його з іншою страховою медичною організацією.

   Головне призначення страхової медичної організації в системі обов’язкового медичного страхування полягає в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.

   Під якістю медичної допомоги слід розуміти виконання медичним пер-соналом професійних функцій, ефективне використання ресурсів, ступінь ризику для застрахованих (небезпека травми або захворювання внаслідок медичного втручання), задоволеність пацієнта медичним обслуговуванням. Для контролю за якістю медичних послуг у страхових медичних організаціях, як правило, створюються спеціальні експертні комісії, які мають перевіряти в медичних установах правильність установленого діагнозу, лікування тощо. Коли в результаті перевірки виявляться порушення з боку медичної установи, то до неї можуть бути застосовані певні санкції.       Крім того, страхова медична організація може замінити медичну установу, в якій обслуговується застрахований. Отже, страхові медичні організації захищають права та інтереси громадян при одержанні ними медичної допомоги згідно з програмами обов’язкового медичного страхування.

    Страхова медична організація може бути створена в будь-якій орга-нізаційно-правовій формі. Однією з цих форм є акціонерна форма.                 Акціонерна форма організації страховика дозволяє йому сконцентрувати

 в себе значні  фінансові ресурси і забезпечує  дієвий контроль за діяльністю  страхових організацій та медичних  установ. Водночас, у Західній  Європі саме акціонерна форма  створення страхових медичних  організацій виявилась найбільш  непопулярною, оскільки під час здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я важко розраховувати на сталі прибутки. У Німеччині, навпаки, ця форма посідає значне місце. При цьому законодавство Німеччини зобов’язує страхові медичні організації значну частину прибутку передавати на користь клієнтів.

   Страхові медичні організації здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними установами.

   У системі обов’язкового медичного страхування страховиком можуть бути і фонди обов’язкового медичного страхування, які являють собою самостійні державні некомерційні фінансово-кредитні установи, створювані для реалізації державної політики в галузі медичного страхування. Такі фонди створюються на державному і територіальному рівнях.