Контрольная работа по "Трудовому праву". 189

1. Поняття робочого часу і значення його правового регулювання

   Трудове законодавство не містить визначення поняття робочого часу, його визначено  у науковій літературі. Робочий час - це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

   Тривалість  робочого часу може бути предметом  централізованого, локального, колективно - договірного та індивідуально-договірного  регулювання. КЗпП визначає максимально  допустимі норми робочого часу для  всіх працівників. Водночас законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП).

   Норма робочого часу також може визначатись  і на індивідуально-договірному  рівні (при укладенні трудового  договору) [9,с.101-102].  

2. Правові норми робочого часу

   Згідно зі ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається Законом . Так, відповідно до ст.  50 КЗпП нормальна тривалість  робочого  часу  працівників   не   може перевищувати 40 годин на тиждень. [1]

   Частина 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що підприємства й організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч 1 цієї статті. [2]

3. Поняття і види робочого тижня, робочого дня і робочої зміни

   Для трудового законодавства характерним  є досить детальне регламентування робочого часу. Законодавством встановлено норми робочого часу та їх тривалість.

   У КЗпП України глава IV присвячена правовому  регулюванню робочого часу.

   У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:

• робочий день - це встановлена законом тривалість праці працівника у межах доби;
• робоча зміна - тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;
• робочий тиждень - встановлена у законі в годинах тривалість праці в межах календарного тижня.

   У законодавстві також застосовуються норми робочий місяць і робочий рік, але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не встановлюються. [7,с.331]

4. Нормальна і скорочена тривалість робочого часу, неповний робочій день

   Розрізняють такі види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний робочий час. Для нормального робочого часу характерним є встановлення двох нормативів. Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ст. 52 КЗпП встановлює, що тривалість щоденної роботи при 6-денному робочому тижні не може перевищувати 7 годин, 6 годин при  
тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій  нормі  24  години [2].

   Звичайно  застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу має дотримуватися при 5 - і 6-денному робочому тижні. Передбачені законодавцем гарантії щодо граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40 - годинний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в такому разі у колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких працівникам буде встановлено доплату до нормального рівня заробітної плати.

   Скорочений  робочий час, згідно зі ст. 51 КЗпП встановлюється:

        1) для  працівників  віком  від  16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14  до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

        Тривалість робочого   часу   учнів,   які  працюють  протягом  навчального року у вільний від навчання час,  не може перевищувати половини  максимальної  тривалості  робочого часу,  передбаченої в абзаці  першому цього пункту  для осіб  відповідного  віку;

        2) для працівників,  зайнятих на  роботах з шкідливими умовами  праці,  -  не  більш як 36 годин на тиждень.

        Перелік виробництв,  цехів,  професій  і  посад  з шкідливими  умовами праці,  робота в яких  дає право  на  скорочену   тривалість робочого    часу,    затверджується   в   порядку,   встановленому законодавством.

        Крім   того,    законодавством    встановлюється    скорочена тривалість  робочого  часу  для окремих   категорій   працівників (учителів, лікарів та інших).

        Скорочена тривалість робочого  часу  може  встановлюватись   за рахунок власних коштів  на  підприємствах і в організаціях  для жінок,  які мають дітей віком   до   чотирнадцяти   років   або дитину-інваліда [2].

   Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 затверджено перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Цей Перелік містить значне число виробництв і посад, робота на яких дає право на скорочений робочий тиждень у діапазоні від 24 до 36 годин [5].

   Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 122 від 23 березня 2001 р. затверджено Порядок застосування цього Переліку. Суттєвим є те, що на конкретному підприємстві скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. [6].

   Законодавством  встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (наприклад, для педагогічних і науково-педагогічних працівників відповідно до Законів України "Про наукову і науково-педагогічну діяльність", "Про освіту", "Про вищу освіту"; для медичних працівників та ін.) або за станом здоров'я (для окремих категорій інвалідів).

   Скорочується  тривалість робочого часу напередодні  святкових днів на 1 годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочому тижні (ст. 53 КЗпП). Це положення не поширюється на працівників, яким встановлено скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

   Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, та жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можна тільки за їхньої згоди і за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 КЗпП).

   Неповний  робочий час  встановлюється не законодавством, а відповідно до ст. 56 КЗпП угодою сторін. Така угода може мати місце як при вступі на роботу, так і в період роботи. На просьбу   вагітної   жінки,   жінки,   яка  має  дитину  віком  до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,  в  тому  числі  таку,  що знаходиться  під  її  опікуванням, або  здійснює  догляд за хворим членом  сім'ї  відповідно  до  медичного  висновку,  власник   або уповноважений  ним  орган  зобов'язаний  встановлювати їй неповний робочий день або  неповний  робочий  тиждень.

        Оплата праці  в  цих   випадках  провадиться   пропорціонально  відпрацьованому  часу або  залежно від виробітку.     Робота на умовах неповного  робочого часу не  тягне  за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

   Неповний  робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і без  зазначення терміну. При неповному  робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці - залежно від виробітку. Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу, їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

   Слід  звернути увагу на те, що для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки згідно із законодавством. [7,с.331-334]

5. Графік змінності роботи, вахтовий метод роботи, гнучкі графіки роботи

   При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності ( ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами відповідно до ст. 59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). Забороняється призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд.

     Графіки змінності встановлюються  роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового договору.

   Гнучкий графік роботи - форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця).  

   Елементами  гнучкого графіка є такі:

• перемінний (гнучкий) робочий час - початок і закінчення робочого дня;
• фіксований час -  час обов'язкової присутності на роботі;
• перерви для відпочинку і харчування;
• тривалість облікового періоду.

   Гнучкий графік роботи є ефективним режимом  робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу. [7,с.336-337]

   Режим з вахтовим методом  організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. № 794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 p., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р.

   Вахтовий режим роботи - це особлива форма організації робіт, заснована на використанні трудових ресурсів поза місцем їхнього постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене щоденне повернення працівників до місця проживання. Робота організується по спеціальному режиму праці, як правило, при підсумованому обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання.

   Направлення на вахту не є службовим відрядженням. Місцем роботи при вахтовому методі вважаються об'єкти (ділянки), на яких здійснюється безпосередня трудова діяльність. Часом вахтами вважаються періоди виконання робіт і міжзмінного відпочинку на об'єкті (ділянці) [8,с.128]. 

6. Режим і облік робочого часу, порядок його встановлення

   Під режимом робочого часу слід розуміти розподіл робочого часу й відпочинку протягом певного календарного періоду по годинах доби, днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і забезпечення вільного часу працівників.

   Режим робочого часу визначається в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Він містить у собі початок і закінчення роботи, час і тривалість перерв, тривалість і чергування змін.

   Режим роботи може бути одним для всього підприємства, установи, організації і різним для окремих підрозділів.

   Режим робочого часу має дві основні цілі: оптимальне чергування робочого й неробочого часу, що забезпечує належну організацію праці, краще використання засобів виробництва й охорону здоров'я трудящих, створення їм можливості для участі в різних сферах соціального життя.

   Законодавство передбачає різні режими робочого часу: вахтовий, гнучкий режим робочого часу, ущільнений, ненормований, роздроблений і інші [8,с.127-128]. 

7. Ненормований  робочій день

     Ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який установлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною і додатковій оплаті не підлягає).

   Міра праці в такому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

   На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу й правила внутрішнього трудового розпорядку. Ненормований робочий день не означає, що власник або уповноважений ним орган має право систематично залучати працівників, які працюють із таким режимом, до роботи понад установлену тривалість робочого часу. У законодавстві не встановлена тривалість переробіток, які допускаються для виконання трудових обов'язків, не обмежена й кількість випадків таких переробіток понад нормальний робочий день. Усе залежить від характеру та обсягу виконуваної роботи. Разом із тим, як зазначено в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 7 від 10 жовтня 1997 року зі змінами від 5 лютого 1998 року, такі переробітки не можуть бути систематичного характеру. Якщо працівникові з ненормованим робочим днем, що має відповідну кваліфікацію, досвід, знання, доводиться систематично працювати понад нормальний робочий день, то потрібно порушувати питання або про введення додаткових одиниць штатного розпису, або переглянути, скоротити коло трудових обов'язків і впорядкувати режим роботи [8,с.129]. 

8. Поденний тижневий і підсумований облік робочого часу

   Облік робочого часу означає фіксацію відпрацьованого часу і явки на роботу в установлений час. Облік робочого часу за загальним правилом ведеться в табелях. Крім табельного обліку контроль за своєчасним прибуттям працівників на роботу і залишення роботи організується за допомогою контрольних годинників, із застосуванням табельних жетонів або марок, пропускний - за допомогою здачі працівниками й видачі їм перепусток, за допомогою контрольно-пропускних пристроїв, рапортно - звітної системи з використанням рапортів або табельних звітів, одержуваних від начальників цехів, відділів, ділянок, виконробів, майстрів, бригадирів.

   Облік часу буває поденним і підсумованим. При поденному обліку робочий час підраховується щодня. Щотижневий облік означає, що норма робочого часу реалізується в рамках одного тижня з повною кількістю робочих днів, водночас тривалість щоденної роботи може мати відхилення в окремі дні тижня. В такому разі переробка годин вважається надурочною роботою.

   Згідно зі ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, ділянках, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для певної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин (ст.ст. 50 і 51 КЗпП).        

     Підсумований облік робочого часу означає, що встановлена законом тривалість робочого дня і робочого тижня реалізується за графіком у середньому за обліковий період. При цьому тривалість робочого дня і робочого тижня може відхилятися від нормальної. Недоробка чи переробка робочого часу балансується в рамках облікового періоду, з тим, щоб було додержано норми. За обліковий період може братися місяць, квартал, рік. Для працівників поїзних бригад пасажирських поїздів залізничного транспорту робочий час ураховується потурно. Тур - це тривалість часу з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки [8,с.135-136].

9. Поняття надурочний робіт і порядок їх застосування

   Надурочними вважаються роботи понад встановлену  тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки в таких виняткових випадках:

1. при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2. при проведенні громадсько-необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3. при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4. при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5. для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника до роботи протягом двох змін підряд.

   Забороняється залучати до надурочних робіт:

• вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;
• осіб, молодших 18 років;
• працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

   Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).

   Для проведення надурочних робіт необхідна  згода виборного органу профспілки, що діє на підприємстві, і видання наказу (розпорядження) власником.

   Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою ( ст. 106 КЗпП). Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік [7,с.341-342].

10. Чергування

   Чергування  - це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв'язання невідкладних питань, які не входять до кола обов'язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою виборного органу профспілки. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залучені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП) [7,с.344]. 

11. Поняття і види часу відпочинку

   Згідно зі ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Тобто у трудовому праві право працівника на відпочинок тісно пов'язане не з тривалістю робочого часу, а скоріше з його обмеженням. Цей зв'язок яскраво виявився у конституційній нормі. Згідно зі статтею 44 Конституції України: "Кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом". Отже, у законодавстві встановлюються мінімальні державні стандарти і гарантії щодо забезпечення права працівника на відпочинок. Ці стандарти мають бути дотримані роботодавцем на підприємствах усіх форм власності. Водночас відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги. Однією з таких пільг може бути встановлення більш тривалої щорічної відпустки, додаткових відпусток, скороченої тривалості робочого дня. Такі норми є локальними, вони встановлюються роботодавцем разом з виборним органом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві (п. 4 ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (в редакції Закону від 13 грудня 2001 p.).

   Законодавством  встановлені такі види часу відпочинку:

• перерви протягом робочого дня (аміни);
• щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
• вихідні дні (щотижневий відпочинок);
• святкові й неробочі дні;
• відпустки [7,с.349].

12. Перерви протягом робочого дня, зміни.

   Перерви протягом робочого дня. Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

   Законодавством  також передбачені спеціальні перерви. При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правила о работе на открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ СССР от 11 декабря 1929 г. // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 11 - 12. - С 382).

   Тривалість  і порядок надання таких перерв визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

   Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з урахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються до робочого часу та оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і залежно від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, з відповідним його скороченням [7,с.350-351].