Контрольная работа по «Трудовому праву». 29

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(повне найменування вищого навчального закладу)

Факультет землевпорядкування

(повна назва факультету)

Кафедра агробізнесу,фінансів та права

(повна назва кафедри, циклової  комісії)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни «Господарське та трудове право»

(назва дисципліни)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента (ки) __6___ курсу __2____ групи

напряму підготовки 6.080101 «Геодезія, картографія та землеустрій»

(шифр та назва напряму)

ОКР «Спеціаліст»

                                                                                           (назва освітньо-кваліфікаційного  рівня)

з галузі знань 0801 «Геодезія та землеустрій»

                                     (шифр та назва галузі)

 Хабло К.С.________________________  

(прізвище та ініціали)

 

Перевірив: Дуліна О.В.

(посада, вчене звання, науковий  ступінь, прізвище та ініціали)  

 

Національна шкала ________________ 

 

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Одеса – 2014 рік

Варіант

1.Правовый статус та  порядок створення  акціонених товариств

2.Принципи виконання господарського забов’язання

3.Поняття та види часу  відпочинку

4.Поняття охорони праці та її правове забезпечення

 

1.Правовый статус та порядок створення  акціонених  товариств

Поняття та правовий статус акціонерного товариства

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права (не товариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Статутні товариства мають й інші ознаки суб'єкта права типу підприємства, які визначені   ст.1 Закону України "Про підприємства в Україні". Підприємства, які стали учасниками товариств, не ліквідовуються як юридичні особи.

Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закон України "Про господарські товариства" розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші). Відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства:

- з обмеженою відповідальністю:

- з додатковою відповідальністю;

- повні;

- командитні.

Три перших види товариств (акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це, статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної власності. Повне і командитне товариства діють на підставі установчих договорів.

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні ознаки для всіх видів товариств і особливі ознаки окремих їхніх видів, які відповідним чином закріплені в Законі України "Про господарські товариства".

Акціонерне товариство - це так зване товариство капіталів.

Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам.

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій).

Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10, 11 Закону України «Про господарські товариства», статтями 4, 5, 8. 9 Закону України  «Про цінні папери і фондову біржу». По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Правовый статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку і товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.

Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (статті 6-8 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», ст. 30 Закону України «Про господарські товариства»). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі.

Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Порядок створення акціонерного товариства

Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв'язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію (статті 26, ЗО, ЗІ, 35 Закону України «Про господарські товариства»). Процес створення акціонерного товариства - це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій, яку купує кожний засновник (відповідно до закону засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду строком не менше двох років). У цьому разі відповідальність засновника визначається пропорційно кількості його акцій. За зобов'язаннями, що виникають до реєстрації товариства, засновники відповідають солідарно, тобто незалежно від того, як їх відповідальність врегульована договором.

Другою стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та інформації про їх емісію і опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) відповідно до вимог чинного законодавства інформації про випуск акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Зокрема, відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій підприємств та інформації про їх емісію, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210 (в редакції від 12 лютого 1998 р), в інформації мають бути зазначені:

- характеристика емітента;

- баланс, звіт про фінансові результати та їх використання (для банків - звіт про прибутки та збитки);

- дані про членів виконавчого органу, голову ради (спостережної ради) товариства, голову ревізійної комісії та головного бухгалтера;

- можливі фактори ризику в діловій діяльності емітента;

- опис ділової діяльності емітента;

- дані про емісію цінних паперів;

- перелік і результати попередніх емісій цінних паперів;

- кількість акцій, що знаходяться у власності членів  виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному фонді перевищують 5%;

- відомості про реєстратора;

- відомості про депозитарій цінних паперів;

- дані про відповідальних за інформацію про емісію цінних паперів осіб;

- дані про юридичних осіб, котрі гарантують надходження коштів емітенту від розміщення акцій (у разі наявності такої гарантії);

-  відомості про будь-які обмеження щодо права володіння цінними паперами.

Певні особливості має ця стадія у разі створення відкритих акціонерних товариств у процесі корпоратизації та приватизації, що знайшло відображення в Положенні про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 14 квітня 2000 р. № 39.Відповідно до пункту 2 цього Положення при випуску акцій у зв'язку зі створенням відкритого акціонерного товариства із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації відкритий продаж акцій не здійснюється, інформація про випуск акцій обов'язковій реєстрації та публікації не підлягає (проте ДКЦПФР здійснює реєстрацію першого випуску таких відкритих акціонерних товариств).

Порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами регулюється Положенням про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 11 червня 2002 р. № 167.

Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка організовується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. ЗО Закону України «Про господарські товариства», статтями 6 та 7 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше ніж через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну  відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку.

Якщо товариство закрите, акції розповсюджуються між засновниками.

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до не створення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частини вартості акцій.

Установчі збори - це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори за участю осіб, які підписалися більш ніж на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні збори, але знову ж таки для заснування товариства і на них має бути кворум. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося.

Правомочні установчі збори здійснюють юридичні акти щодо створення товариства шляхом голосування за принципом: одна акція - один голос. Це такі дії, як прийняття рішення про створення акціонерного товариства; затвердження статуту товариства; обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради),виконавчого (правління) та контролюючого (ревізійна комісія) органів: прийняття рішення про створення дочірніх підприємств, філій, представництв. Рішення з цих питань, а також щодо надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті кваліфікованою (3/4) більшістю голосів.

Установчі збори вирішують також інші, пов'язані із засновництвом, питання: приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку; зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана в повідомленні;  затверджують оцінки вкладів у натуральній формі; вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства тощо. Інші питання компетенції установчих зборів визначають установчі документи.

П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства, яка здійснюється за процедурою, встановленою для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

 

 

 

2. Принципи виконання господарського зобов'язання

Чинне законодавство передбачає такі принципи виконання зобов'язань: принцип належного виконання і принцип реального виконання. Стосовно господарських зобов'язань, то вони характеризуються і конкретизуються в договірній дисципліні, під якою слід розуміти необхідність точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх обов'язків відповідно до умов договору і вимог законодавства.

Принцип належного виконання (ч. 1 ст. 193 ГК України) визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що звичайно ставляться в певних умовах.

Дія принципу належного виконання зобов'язань спрямована на те, щоб виконання кожного конкретного зобов'язання неодмінно приводило до досягнення тієї мети, заради якої воно було встановлено.

Чинне господарське законодавство передбачає стабільність і надійність правових зв'язків, які складаються між учасниками господарських зобов'язань. Воно закріплює правило про недопустимість односторонньої відмови від виконання господарського зобов'язання і односторонньої зміни його умов, за винятком випадків, передбачених законом. Під односторонньою відмовою від виконання господарського зобов'язання слід розуміти дострокове припинення дій по виконанню зобов'язання за ініціативою однієї зі сторін. Зміна умов договору (наприклад, предмета, строків виконання, місця і способів виконання) не тягне за собою його припинення, — змінюються лише окремі умови, як відповідно і його зміст.

У зобов'язаннях, які випливають із господарських договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, односторонній відступ від зобов'язання можливий при наявності відповідної умови в укладеному договорі або в додатковій угоді до нього.

Принцип реального виконання е логічним розвитком принципу належного виконання і означає неприпустимість заміни того, що зобов'язаний зробити боржник, грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і виплатою неустойки.

Закон вимагає, щоб зобов'язання виконувалося в натурі — передавалося майно, виконувалися роботи, надавалися послуги тощо, у зв'язку з якими суб'єкти господарювання вступили в зобов'язання. Так, ч. З ст. 193 ГК України передбачається, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом чи договором або управнена сторона відмовила­ся від прийняття виконання зобов'язання.

Вимога реального виконання, тобто виконання в натурі, охоплюється, як уже було зазначено, поняттям належного виконання господарського зобов'язання.

 

3. Поняття  та види часу відпочинку

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд.

Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпочинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим науковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обов'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку. Право на відпочинок гарантується нормуванням робочого часу (Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996. -С.97).

Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого  дня (зміни);

- щоденний відпочинок (міжзмінна  перерва);

- вихідні дні (щотижневий  відпочинок);

- святкові і неробочі  дні;

- відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правил о работе на открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ СССР от 11 декабря 1929 р. // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382).

Правила про умови праці вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 р.(Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382), передбачають, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять в робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи в порівнянні з тривалістю робочого дня, встановленою трудовим договором (п. 10 Положения о порядке и условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих. неполное рабочее время: Утв. постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1980. - №8).

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) - його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд - в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами .(ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку (Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. №59 в ред. наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 р. №146 // Праця і зарплата - 1999. - №14).

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:

1) для відвернення громадського  або стихійного лиха, виробничої  аварії і негайного усунення  їх наслідків;

2) для відвернення нещасних  випадків, загибелі або псування  державного чи громадського майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких  залежить у подальшому нормальна  робота підприємства, установи, організації  в цілому або їх окремих  підрозділів;

4) для виконання невідкладних  навантажувально-розвантажувальних  робіт з метою запобігання  або усунення простою рухомого  складу чи скупчення вантажів  у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).

Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.

Святкові і неробочі дні.

Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться:

1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове;

і 8 березня - Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня - День міжнародної  солідарності трудящих;

9 травня - День Перемоги;

28 червня - День Конституції  України;

24 серпня - День незалежності  України. і Законом України "Про  внесення змін до КЗпП України" від 24 грудня 1999 р. з переліку святкових  днів виключені 7 та 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі. 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП).

Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.

Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними  відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких  оплачується за годинними або  денними ставками, - у розмірі  подвійної погодинної або денної  ставки;

3) працівникам, які одержують  місячний оклад, - у розмірі одинарної  погодинної або денної ставки  понад оклад, якщо робота у  святковий і неробочий день  провадилася у межах місячної  норми робочого часу, і в розмірі  подвійної погодинної або денної  ставки понад оклад, якщо робота  провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.