Контролінг на підприємстві. 2

Міністерство освіти та науки України

Донбаський Державний Технічний  Університет

 

 

 

 

Контрольна  робота

З дисципліни: «Контролінг на підприємстві»

 

 

 

Варіант №23

 

 

 

Виконав: ст. гр.

Перевірив: доцент кафедри

Лебедєв В.О.

 

 

Алчевськ, 2013

Зміст

1 Теоретична  частина

1. Характеристика та класифікація основних

методів управлінського обліку        3

1.2 Економічний  аналіз як база прийняття управлінських рішень         14

1.3 Критерії  прийняття рішень в управлінні  матеріальними 

      потоками на підприємстві               18

2 Практична  частина

Задача 1                   21

Задача 2                   22

Перелік посилань                 24

 

1. Теоретична частина

2. Переваги та недоліки методів управлінського обліку.

Управлінський облік використовує у своєму дослідженні  різноманітні методи обліку затрат. Існуючі  методи управлінського обліку можна  класифікувати за різними ознаками, а саме: за об'єктами обліку, за повнотою включення до складу собівартості, за інтерпретацією поняття затрат, за характером даних.

За об'єктами обліку затрат розрізняють такі системи  управлінського обліку як облік за видами затрат, облік за центрами затрат та облік, диференційований за базами розподілу затрат.

За повнотою включення до складу собівартості вирізняють облік за повною собівартістю та облік  за неповною (вкороченою) собівартістю або облік за змінними витратами.

За інтерпретацією поняття затрат управлінський облік  поділяють на облік за фактичною  собівартістю, облік за нормативною  собівартістю та облік за плановою собівартістю.

За характером даних є системи управлінського обліку, які містять, з однієї сторони, дані про минуле, про сучасне та майбутнє, а з другої — дані для  контролю, оперативного управління та планування.

Слід  зазначити, що системи управлінського обліку можуть поєднувати в собі різні  ознаки. Так, облік за видами затрат, облік за центрами затрат та облік, диференційований за базами розподілу  затрат може здійснюватись як за повною собівартістю, так і за неповною (вкороченою) собівартістю. Останні  різновиди управлінського обліку можуть містити інформацію як в частині  фактичної собівартості, так і  нормативної та планової, а ті, у  свою чергу, характеризувати дані про  минуле, сучасне, майбутнє та використовувати  їх з метою контролю, оперативного управління планування.

Узагальнену класифікацію методів управлінського обліку наведемо на рис. 3.1. Стрілочки  показують можливі поєднання  ознак.

 

Рис. 3.1- Класифікація методів управлінського обліку

До переваг даної системи  обліку можна віднести те, що по кожному  виду продукції апарат управління мас  змогу мати інформацію щодо повної її собівартості.

Недоліками вказаної системи обліку слід вважати:

1. Неможливість проведення аналізу,  контролю і планування затрат  внаслідок неналежної уваги до  характеру поведінки затрат залежно  від обсягу виробництва (постійні  витрати в обліку розглядаються  як змінні).

2. Втрата об'єктами калькуляції  індивідуальності внаслідок використання  загальних баз розподілу.

3. Включення до складу собівартості  продукції витрат, не пов'язаних  безпосередньо з її виробництвом; у підсумку - - викривлення рентабельності  окремих видів продукції (залежить від вибору методу розподілу постійних витрат).

4. У калькуляції ціни з самого  початку передбачається плановий  прибуток, тоді як насправді необхідно  лише ліквідувати ризик збитків.

Вказані недоліки не дозволяють виділити релевантні для прийняття управлінських  рішень затрати.

При даній системі управлінського обліку розрізняють такі методи обліку затрат, як: облік за фактичною собівартістю, облік за нормативною собівартістю та облік за плановою собівартістю ("стандарт-костинг").

Охарактеризуємо дещо детальніше суть, переваги та недоліки кожного з наведених  методів обліку затрат.

А. Облік за повною собівартістю

1. Облік  за фактичною собівартістю

1.1. Базовий варіант. При цьому  варіанті фактичні затрати відображаються  без будь-яких коригувань.

Головною перевагою даного методу є його простота. Щодо недоліків, то ними є:

— відсутність нормативів для контролю кількості використаних ресурсів та цін на них;

— відсутність можливості аналізу  причин відхилень;

— складність процедури розрахунку фактичних цін в умовах надання  взаємних послуг між підрозділами підприємства;

— "стрибки" собівартості внаслідок  неможливості створення резервів (наприклад, для виплати відпускних робітникам);

— трудомісткість перерахунку цін  на кожну одиницю використаних ресурсів;

— необхідність розрахунку собівартості кожної партії виробів, що в умовах масового виробництва є трудомістким.

1.2. За цінами минулого періоду.  При даному варіанті затрати  визначаються як алгебраїчна  сума добутку середньої ціни  минулого періоду на фактичну  кількість та відхилень затрат  за рахунок цін.

Перевагами даного варіанта порівняно  з попереднім, є те, що спрощується  порівняння затрат за різні періоди, з'являється можливість контролю та спрощується ведення самого обліку (немає необхідності щоразу перераховувати фактичну ціну).

До загальних недоліків даного варіанта необхідно віднести такі:

— використання в якості нормативу  середньої ціни за минулий період, що не відповідає цілям підприємства і викликає труднощі у здійсненні контролю;

— відсутність нормативів за кількістю  використання ресурсів;

— "стрибки" собівартості внаслідок  неможливості створення резервів.

1.3. За плановими цінами. Основними  характерними ознаками даного  варіанта обліку є те, що прямі  затрати відображаються за плановими  цінами, відхилення прямих затрат  від запланованого рівня списуються  в кінці періоду, а планування  постійних витрат відсутнє.

Перевагами даного варіанта, порівняно  з базовим, є те, що при цьому  варіанті можлива ліквідація коливань цін (у випадку прямих затрат); є  змога порівняння затрат різних періодів, планування прямих затрат, а також  порівняння фактичних і планових значень (але тільки для прямих затрат).

До недоліків даного варіанта, як і попереднього, слід віднести відсутність  можливості контролю й аналізу відхилень  непрямих затрат, а також "стрибки" собівартості внаслідок відсутності  резервування.

2. Облік  за нормативною собівартістю

Під нормативними затратами розуміють: середнє значення за минулі періоди; скориговане середнє значення (по екстраполяції, з поправками на зміну  технологи тощо).

При даному методі використовують різні  нормативи, зокрема: лише за кількістю, лише за цінами, за кількістю і цінами одночасно.

Перевагами обліку за нормативною  собівартістю слід вважати:

• можливість контролю (зіставлення  фактичних значень з нормативними);

• можливість аналізу причин відхилень;

• прискорення підрахунку затрат(затрати  за кожним центром і за кожним носієм розраховуються незалежно один від  одного, а значить, можливе одночасне  проведення підрахунків);

• відсутність необхідності калькулювання  собівартості за кожною партією зокрема;

• згладжуваний коливань собівартості за рахунок можливостей резервування.

Недоліками вказаного методу обліку є невідповідність нормування "від  досягнутого" або за екстраполяцією вимогам нинішнього дня, а також  відсутність обґрунтування коригувань середніх значень, що знижує точність планування та перешкоджає ефективному  контролю.

При даній системі управлінського обліку розрізняють методи обліку з  фіксованим обсягом випуску продукції  та з обсягом випуску продукції, який змінюється.

3. Облік  за плановою собівартістю ("стандарт-костинг")

Характерними рисами даного методу обліку затрат на виробництво є те, що планові величини базуються не на минулому досвіді, а на прогнозах  на майбутнє; прямі змінні затрати  плануються за видами продукції, а інші — за центрами затрат; плануються і  ціни, і кількість.

Переваги цього методу обліку аналогічні тим, що властиві обліку за нормативною  собівартістю. Окрім цього, більш  глибока обґрунтованість планових величин у порівнянні з нормативними забезпечує в умовах даного методу збільшення точності прогнозів та ефективності контролю.

Стосовно недоліків, то ним є  відносна складність.

Для даного методу, як і для попереднього, характерні два варіанти його організації, а саме: з фіксованим обсягом випуску  та з обсягом випуску, що змінюється.

Дамо коротеньку характеристику вказаним варіантам обліку, так як вони мають  багато спільних рис з аналогічними варіантами обліку за нормативною собівартістю.

3.1. З фіксованим обсягом випуску.  Даний варіант аналогічний обліку  за нормативною собівартістю  з фіксованим обсягом випуску;  відмінність полягає лише у  тому, що замість нормативних  застосовуються планові величини.

До переваг даного варіанта, крім тих, що властиві методу у цілому, можна  віднести ще й відносну простоту, а  також відсутність необхідності класифікувати затрати.

Недоліками цього варіанта є  усі ті, що характерні для методу у цілому та ті, що належать до обліку за нормативною собівартістю з фіксованим обсягом випуску,

3.2. З обсягом випуску, що змінюється. Цей варіант аналогічний обліку  за нормативною собівартістю  з обсягом випуску, що змінюється; відмінність зводиться до того, що замість нормативних використовуються  планові величини.

До переваг даного варіанта, крім тих, що мають відношення до методу у цілому, відносяться ще й такі, як:

— враховується характер поведінки  затрат залежно від обсягу, що забезпечує високу точність результатів розрахунку і надається інформація для оперативного управління;

— порівняно з варіантом фіксованого  обсягу випуску, тут покращуються можливості контролю;

— враховуються відхилення за рахунок  обсягу.

Щодо недоліків, то вони ідентичні  до тих, що характерні для методу у  цілому та для обліку за нормативною  собівартістю з обсягом випуску, що змінюється.

Б. Облік за неповною (вкороченою) собівартістю

Головною рисою даної системи  обліку, яка відрізняє її від попередньої, є те, що на об'єкт калькулювання (продукцію, центр затрат тощо) відносяться  лише ті затрати, які при вибраному  підході розглядаються як такі, що безпосередньо зв'язані з даним  об'єктом.

Обліку за неповною (вкороченою) собівартістю властива значна кількість переваг, а саме:

1. Фінансовий результат по всьому  підприємству і за окремими  видами продукції не залежить  від вибору методу розподілу  постійних затрат;

2. Можливість порівняння собівартості  різних періодів лише в частині  релевантних витрат; як наслідок  — зміна структури підприємства, пов'язані з цим нерелевантні, непідконтрольні затрати не впливають  на результат порівняння;

3. Врахування характеру поведінки  затрат залежно від обсягу  випуску продукціІ(виконання робіт);

4. Внаслідок врахування характеру  поведінки затрат залежно від  обсягу можливі:

— аналіз причин відхилень;

— оцінка мінімального критичного обсягу виробництва;

— оцінка ризику;

— планування затрат і результатів;

— оптимізація обсягу виробництва;

—оптимізація структури випуску;

— ціноутворення у короткому  періоді;

— контроль;

— вияв причинно-наслідкових зв'язків, тобто "важелів" управління витратами.

До недоліків даної системи  обліку можна віднести те, що має  місце при цьому занижена собівартість запасів, а також труднощі у розподілі  постійних і змінних затрат (у  довгостроковому періоді усі  затрати перетворюються на змінні).

Система обліку за неповною собівартістю включає такі методи обліку затрат: простий "директ-костинг", облік  покриття постійних затрат, облік  покриття постійних затрат з відносними прямими затратами, облік планових граничних затрат.

Зупинимось на характерних особливостях кожного із наведених методів  обліку затрат.

1. Простий  "директ-костинг"

Головними рисами даного методу обліку слід вважати такі:

1. Поділ затрат на змінні і  постійні (фіксується або у класифікації  видів затрат, або у класифікації  центрів затрат);

2. На продукцію відносяться лише  змінні затрати, а на центр  затрат відносяться лише змінні  затрати на ведення основної  діяльності даного центру затрат;

3. Прибуток вираховується як  різниця, з одного боку, суми  ціни певного виду продукції  і змінних затрат на одиницю  даного виду продукції, а з  другого боку, — величини постійних  затрат;

4. По кожному виду продукції  обчислюється сума покриття (маржинальний  дохід, маржинальний прибуток) як  різниця ціни реалізації та  змінних затрат на одиницю  продукції;

5. Додаткові можливості;

—розрахунок планового і фактичного маржинального прибутку (доходу);

— розрахунок суми покриття по внутрішньофірмовому  обороту (з використанням відповідних  трансфертних цін);

— встановлення мінімально допустимого  маржинального прибутку (доходу);

— багаторівневий "директ-костинг".

До переваг вказаного методу обліку, крім тих, що характерні для  всієї системи неповної собівартості, слід віднести ще й такі:

— відносна простота (немає необхідності розподілу постійних затрат на продукцію  і на центри затрат);

— інформація для ціноутворення  у короткостроковому періоді (нижня  границя ціни у короткостроковому  періоді дорівнює змінним затратам).

Недоліками даного методу вважають:

— відсутність інформації для ціноутворення  у довгостроковому періоді;

—ринкова ціна на продукцію не завжди відома, що веде до труднощів  у плануванні маржинального прибутку (доходу),

— можлива нелінійна функція  затрат,

— наявність серед постійних  затрат таких, які можна безпосередньо  віднести на конкретний виріб.

Даний метод є логічним продовженням і поглибленням простого "директ-костингу". Характерними рисами його є такі:

1. Затрати поділяють (за принципом  їх віднесення на об'єкти калькулювання)  на прямі і непрямі, а також  на постійні і змінні.

2. Звіт про прибутки і збитки  має такий вигляд:

3. Постійні затрати за необхідності  можна поділити на групи (постійні  затрати виробу, групи виробів,  центру відповідальності, підприємства  в цілому) і вирахувати відповідні  суми покриття.

4. Можливі й інші варіанти  класифікації затрат, наприклад,  на грошові і негрошові.

До переваг методу обліку покриття постійних затрат відносять:

• Наявність інформації для ціноутворення  у короткостроковому і довгостроковому  періодах.

• Наявність інформації для аналізу  інвестицій (релевантними для прийняття  інвестиційних рішень затратами  можна вважати прямі затрати  на виріб, на групу виробів і деколи постійні затрати центру затрат).

• Наявність інформації для оптимізації  обсягу виробництва в умовах ресурсних  обмежень (максимізація сумарного маржинального  прибутку).

• Наявність інформації для вибору технологічного процесу і способу  організації виробництва.

• Наявність інформації для контролю, планування затрат і результатів.

• Знаходження критичного обсягу виробництва (у короткостроковому  і довгостроковому періодах) з  метою оцінки ризику.

• Зменшення ступеня недооцінки запасів порівняно з простим "директ-костингом".

Недоліками цього методу вважають:

— не завжди легко можна здійснити  виділення групи виробів; -у собівартість продукції включаються прямі  постійні затрати, які насправді  виникають не внаслідок виробництва  продукції, а служать для підтримки  виробничих потужностей у робочому стані. У зв'язку з цим даний  метод зближується з обліком  за повною собівартістю;

— складність класифікації затрат.

3. Облік  покриття постійних затрат з  відносними прямими затратами

До головних характеристик даного методу можна віднести такі: І. Розробляється  ієрархія об'єктів затрат, яка включає  в себе напрямки діяльності, центри відповідальності, види затрат, види продукції, причому усі затрати є прямими  для будь-якого об'єкта.

2. Затрати поділяють на такі  групи:

- прямі і непрямі для заданого  об'єкта (наприклад, продукція, центр  затрат);

- постійні і змінні щодо обсягу  діяльності; - грошові і негрошові;

- за факторами, які визначають  величину затрат(наприклад, чисельність  персоналу, виробничі площі).

Перевагами методу обліку покриття постійних затрат з відносними прямими  затратами є:

- відсутність необхідності розподілу  непрямих постійних затрат;

- усі затрати розглядаються  як прямі, що дає більші можливості  для контролю;

- наявність інформації для оптимізації  структури випуску в умовах  обмежених ресурсів.

Недоліки цього методу зводяться  до таких моментів:

— важко здійснювати оцінку запасів;

- не завжди можна знайти об'єкт  обліку, для якого затрати с  прямими;

—складність методу.

4. Облік  планових граничних затрат

Основні риси обліку граничних планових затрат зводяться до наступного:

• Даний метод обліку затрат на відміну від усіх попередніх цієї системи використовує не фактичні, а планові значення.

• На відміну від обліку за повною плановою собівартістю фактичні затрати  порівнюються з плановими лише у  змінній, але не у постійній частині.

• Порівняння планових і фактичних  значень здійснюють таким чином:

1. Розраховують планові затрати  за центрами затрат.

2. Планові затрати поділяють  на постійні і змінні.

3. Планову ставку змінних затрат 

8. Відхилення постійних затрат  не відносять на конкретні  центри затрат, а списують на  результати діяльності усього  підприємства.

До складу собівартості продукції  включають лише змінні затрати.

Перевагами даного методу обліку затрат с усі ті, що відносяться до всієї  системи обліку за неповною собівартістю, а також розширення можливостей  для контролю порівняно з простим "директ-костингом" та зрозумілість й наочність.

Недоліки цього методу обліку практично  ті ж самі, що й у простому "директ-костингу".

2. Методи аналізу відхилень фактичних результатів від планових. Класифікація відхилення.

Для оцінки ефективності роботи підрозділів  і правильності складання бюджетів проводять аналіз відхилень фактичних  результатів від планових. Існують  різні способи такого аналізу, але  найбільш поширеним є факторний  аналіз відхилень.

Аналіз відхилень - - основний інструмент оцінки діяльності центру витрат. Поточний контроль і аналіз відхилень дозволяють вчасно переналагодити систему управління виробництвом: менеджер має можливість у будь-який момент впливати на процеси, що протікають, не чекаючи закінчення періоду, на який були розроблені цілі і критерії, що відображають їх.

Економічний аналіз відхилень - це, насамперед, факторний аналіз. Його ціль — визначення і детальна оцінка кожної причини, кожного  фактора, що можуть призвести до виникнення відхилень.

Відхилення є наслідком зміни  трьох основних факторів: обсягу виробництва, цін на ресурси і норм витрат на одиницю випуску, причому, як правило, усі фактори впливають одночасно. Це можна пояснити наступним:

• не витримані заплановані обсяги виробництва (внаслідок зміни попиту на різні види продукції чи через  різні труднощі, пов'язані з її виробництвом, - нестача потужностей, недостача оборотного капіталу тощо);

• змінилися ціни на ресурси (в  умовах нестабільності ринку чим  глибше загальноекономічна криза, тим  складніше прогнозувати ціни);

• відбулися зміни норм витрат: зменшення (завищені норми були розроблені раніше для виконання планів, спущених "зверху"), збільшення (у наявності  перевитрат ресурсів - необхідно виявити  причину і вжити заходів для  ліквідації відхилень).

Для ефективного оперативного управління необхідно виявити причини відхилень (визначити, які відхилення, якими  факторами викликані; встановити відповідальність за те, що відбулося; прийняти рішення, що дозволяють уникнути небажаних відхилень  у майбутньому). Для цього на практиці використовують метод ланцюгових підстановок.

Метод ланцюгових підстановок дає  змогу використати наступні формули  для розрахунку відхилень фактичних  змінних витрат від запланованих:

Н — норма витрат ресурсів (матеріалів, енергії і т. п.) на одиницю випуску;

ІД — ціна одиниці ресурсів;

Ф, П — індекси фактичного і  планового значень величин.

Таким чином, по черзі підставляємо у формули витрат фактичні значення. Підстановка починається з кількісних факторів (обсяг) і закінчується якісними (норми і ціни). Оскільки відхилення, які викликані сукупним впливом  факторів, при цьому будуть віднесені  на рахунок якісних факторів, такий  порядок підстановки збільшить  значимість якісних факторів.

На основі розрахунку за методом  ланцюгових підстановок можна виявити  винуватців відхилень: наприклад, начальник  цеху підприємства відповідає за втрати, викликані відхиленням фактичних витрат ресурсів від норми, але не несе відповідальності за втрати, які викликані подорожчанням матеріалів.

Для постійних затрат розраховують відхилення за загальною сумою (ВПЗ), причому кожен керівник відповідає за ту частину постійних витрат, на яку він реально може впливати:

де ХФ, ХП — фактичні і планові  постійні затрати.

Відхилення за обсягом виробництва  можна розбити на дві великі групи: відхилення за потужністю і за ефективністю. Відхилення за потужністю визначаються наступним чином:

де ВФ — вартість основних фондів (кількісний фактор); Ф — фондовіддача (якісний фактор). Відхилення за ефективністю (фондовіддачею):

Для контролю й аналізу відхилень  розробляється спеціальний класифікатор можливих причин і можливих винуватців відхилень. Приклад такого класифікатора  наведено у табл. 5.4. Кожному відхиленню присвоюється п'ятизначний код: перші  три цифри означають код шифру  причини, останні дві цифри - код  винуватця відхилень.

Коди відхилень проставляються у спеціальних сигнальних документах — вимогах. Таким чином, з'являється  можливість контролю причин відхилень  у момент їхнього виникнення.

 

Матеріали, отримані зі складу за лімітно-забірними  картами, але що залишилися невикористаними  до кінця звітного періоду, повертають на склад, (це фіксується в накладній  на внутрішнє переміщення матеріалів). Готову продукцію після приймання  відділом технічного контролю здають на склад. При цьому повинен оформлятися  первинний документ (здавальний ордер), що засвідчує випуск продукції. Вимоги, накладні на внутрішнє переміщення  товарно-матеріальних цінностей і  здавальні ордери щодня передають  у планово-економічний відділ і  бухгалтерію. На підставі цих документів складають щоденне оперативне зведення. Приклад декадного оперативного зведення щодо витрачання матеріалів подано у табл. 5.5.

Контролер при аналізі відхилень  вирішує специфічне завдання — не тільки визначає значення і причину  відхилення, але й виробляє рекомендації з його усунення (якщо воно небажане) чи посилення (якщо воно сприятливе).

Розрахунок відхилень використовується не тільки для оцінки поточної діяльності підприємства; він також може бути застосований для аналізу довгострокових стратегічних програм розвитку підприємства, пов'язаних з інвестуванням. З огляду своєї специфіки інвестиційні проекти  є особливим об'єктом контролінгу  і заслуговують окремого вивчення.

3. Вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень

Вибір критеріїв прийняття управлінських  рішень залежить від моделі прийняття  управлінських рішень у конкретній ситуації. Усі критерії прийняття  рішень можна розташувати між  двома підходами (полюсами): повною раціональністю і повною ірраціональністю. Узагальнимо їх у табл. 3.1.

 

Таблиця 3.1- Вибір критеріїв прийняття  управлінських  рішень

Визначальні фактори	Підхід	Застосовувані критерії прийняття управлінських  рішень
Зовнішнє середовище: науково-технічні фактори, економічні фактори, природні фактори, юридичні фактори Внутрішнє  середовище: витрати, терміни. Завдання: терміни, витрати, вигоди.	Цілком раціональний	Кількісні (максимізація прибутку акціонерної  вартості фірми й ін.)
Зовнішнє середовище: фактори культурного  оточення, демографічні фактори, політичні  фактори і т. п. Внутрішнє середовище: корпоративна культура (норми, цінності), ієрархія і повноваження в організації, особистісні особливості, організаційна  структура і т. п. Завдання: учасники, баланс сил, баланс інтересів тощо.	Цілком ірраціональний	Якісні (завоювання престижу фірми, інтереси груп усередині фірми, задоволення  амбіцій керівника й ін.)