Ліквідність банку

План

ВСТУП……………………………………………………………………………2

1. Ліквідність банку як об’єкт фінансового управління…………………..5
2. Конкурентне середовище фінансового ринку та його вплив на ліквідність………………………………………………………………….9
3. Кількісна оцінка ліквідності як індикатор стійкості банку…………….14
4. Методи оцінювання та прогнозування ліквідності банку……………..19

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…25

Список використаних джерел…………………………………………………..28

ВСТУП

Актуальність теми. Процеси економічної трансформації в країні потребують адекватних перетворень у всіх сферах економічної діяльності, в тому числі у банківській системі. За роки економічної незалежності в Україні побудована власна банківська система, проте становлення економіки ринкового типу потребує нових підходів до функціонування банків, підвищення якості банківських послуг, забезпечення стійкості та ліквідності. На сучасному етапі дотримання ліквідності та її забезпечення є однією із нагальних потреб діяльності банків, адже саме завдяки ліквідності банки зберігають і примножують кошти клієнтів, своєчасно задовольняють попит на кредитні ресурси. Ліквідність є умовою самозбереження банку, оскільки підтримання належного рівня ліквідності банку дає змогу постійно залишатися платоспроможним, створюючи цим достатні умови для досягнення основних цілей банківської діяльності та стійкого розвитку економіки.

 Дослідженню банківської  ліквідності присвячено багато  наукових праць. В Україні цю  проблему вивчали такі науковці, як А. М. Герасимович, Я. В.  Грудзевич, О. В. Дзюблюк, Л.  М. Кіндрацька, В. В. Корнєєв, А. М. Мороз, Б. Л. Луців, Л. О. Примостка та ін. Серед російських вчених слід відмітити праці Л. Г. Батракової, М.Б. Диченка, В.В. Кротонова, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової. Фундаментальними з даної проблематики є праці Пітера С.Роуза та Сінкі Дж.Ф.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розроблення системи заходів з управління ліквідністю банків; вироблення методичних та практичних рекомендацій щодо її впровадження у вітчизняну банківську систему.

Реалізація даної мети зумовила необхідність постановки та вирішення таких завдань:

• комплексно обґрунтувати суть дефініції банківська ліквідність;
• виявити та систематизувати чинники впливу на банківську ліквідність;
• встановити взаємозв’язок конкурентного середовища фінансового ринку та ліквідності банку;
• критично оцінити наявну систему показників ліквідності та методи їх розрахунку;
• комплексно дослідити елементи управління банківською ліквідністю;
• проаналізувати структуру активів, зобов’язань та капіталу банку і розробити алгоритм їх оптимізації на основі використання інструментарію економіко-математичних методів;
• вивчити інструменти впливу Національного банку України на ліквідність окремих банків та банківську систему загалом.

Предметом дослідження є система фінансових відносин, зумовлених механізмами регулювання, управління та оптимізації банківської ліквідності.

Об’єктом дослідження є банківська ліквідність як системоутворюючий чинник функціонування банків у системі грошово-кредитних відносин за умови наявності конкурентного середовища.

Теоретико-інформаційну базу дослідження становлять нормативні та законодавчі акти, які регулюють  діяльність банків, зокрема, банківське законодавство, інструкції та положення НБУ.

Конкретизованою категорією стійкості банків є категорія  ліквідності. Ліквідність можна порівняти із функціями лоцмана, який проводить кораблі у фарватері. З цієї категорії банк починає і завершує робочий день, прогнозує та планує свої дії для різних планових горизонтів. Відсутність ліквідності або великі труднощі в даній сфері свідчить про зниження стійкості та надійності банку або групи банків, банківської системи в цілому.

Ліквідність має важливе  значення не тільки для банку, а й  для його клієнтів. Висока ліквідність  є показником того, що клієнт у будь-який момент зможе повернути вкладені кошти або отримати в банку кредит. Низька ліквідність є джерелом внутрішньої нестабільності банківської системи, що обмежує можливості розширення обсягу фінансових операцій банків і робить банківську систему нестійкою до зовнішніх негативних впливів. Таким чином, підтримання ліквідності банків на певному рівні є одним із важливих завдань для покращення функціонування банківської системи України.

В Україні, на жаль, багато банків не приділяють необхідної уваги  проблемі підтримання оптимального рівня ліквідності, хоча світовий досвід підтверджує, що управління ліквідністю є одним із завдань банківського менеджменту, а помилки і прорахунки в цій галузі можуть призвести до негативних наслідків як для окремого банку, так і всієї банківської системи. Ліквідність є динамічним показником, тобто показником, який відображає здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями як на сучасному етапі, так і в майбутньому. Однак для чіткого розуміння проблеми необхідно виокремити поряд із поняттям ліквідності банку поняття його платоспроможності.

Платоспроможність банку  означає здатність проводити  розрахунки і відповідати за зобов’язаннями клієнтів у повному обсязі у встановлені  терміни на певний момент. Відмінними рисами платоспроможності є її залежність не тільки від ліквідності, а й від таких чинників, як політична і економічна ситуація в країні або регіоні, стан грошового ринку, можливість рефінансування НБУ, розвиток ринку цінних паперів, надійність клієнтів і банківських партнерів, рівень менеджменту в банку.

Поняття платоспроможності  є дещо вужчим, ніж поняття ліквідності, оскільки платоспроможність – це статистичний показник діяльності банку. Дані дефініції необхідно розрізняти, тому що в банківській практиці, а саме в сучасних умовах, часто складається ситуація, яка характеризується короткотерміновими розривами в платоспроможності, коли банки, залишаючись ліквідними, не можуть виконати зобов’язання перед клієнтами.

1. Ліквідність банку як об’єкт фінансового управління

Розвиток банківської системи в умовах ринкових трансформацій потребує забезпечення ефективного функціонування основних інституцій. Стратегічний підхід до управління та планування банківською діяльністю дає змогу зберегти або покращити позиції банку на фінансовому ринку, досягти визначених цілей, уникнути фінансових, у тому числі банківських ризиків, привести у відповідність основні показники діяльності.

Ліквідність є одним  із ключових понять у банківській  діяльності, основою характеристик  надійності та стійкості банківських інститутів. Не відносячи до основних цілей банківської діяльності, наприклад, отримання прибутку, організація інвестицій в тій чи іншій галузі економіки, організація та розвиток системи розрахунків, проблеми управління ліквідністю посідають важливе місце у діяльності банків, оскільки підтримання належного рівня їх ліквідності дає змогу постійно залишатися платоспроможним, створюючи цим достатні умови для досягнення основних цілей банківської діяльності та стійкого розвитку національної економіки.

Враховуючи відмінності функціонування в економічних механізмах України та країн Європи, на даний час поняття ліквідності в наукових працях іноземних та вітчизняних авторів трактується по різному як за формою, так і за змістом. Принципова відмінність визначення, на наш погляд, пов’язана з різним тлумаченням проявів ліквідності.

Термін “ліквідність”  походить від латинського liquidus, що в  перекладі означає рідкий, текучий, тобто ліквідність характеризується легкістю в реалізації, продажі, перетворенні матеріальних цінностей та інших активів у грошові кошти.

Дж. Кейнс зазначав, що умову ліквідності задовольняє  наявність грошей. Відповідно у банківській  діяльності такий підхід до розуміння  ліквідності означає можливість і легкість оборотності різних вкладень банку (його активів) у готівкові кошти для виконання зобов’язань перед його кредиторами. Безперечно під впливом теорії Дж. Кейнса про “надання переваг ліквідності” сформувалась думка щодо ліквідності банку як його здатності своєчасно виконувати боргові зобов’язання за рахунок активних статей балансу (насамперед коштів у касі та на рахунках в інших банках).

В Україні термін “ліквідність”  запозичений із німецької мови на початку ХХ ст. який використовували  тільки банки, щодо оцінювання діяльності клієнта – юридичної особи. Ліквідність розглядалась як здатність активів до швидкої та легкої мобілізації.

Отже, ліквідність слід розуміти, як здатність банку своєчасно  та з мінімальними витратами виконувати вимоги щодо виплати за своїми зобов’язаннями та бути готовим задовольнити потреби в кредиті клієнтів банку.

Із визначення випливає, що основними чинниками ліквідності  є такі: час; джерела ліквідності; типи платіжних засобів. Залежно від джерела формування ліквідності банку, виокремлюють купівельну та нагромаджену ліквідність.

Купівельна або залучена ліквідність пов’язана із залученням банком коштів на фінансових ринках. Проте їх здатність позиціювання на ринку неоднакова і залежить насамперед від розміру банку. Таким чином, оскільки доступ банків на ринку міжбанківських кредитів в Україні обмежений, а залучення коштів від клієнтів залежить від “репутації” капіталу, то це накладає певні обмеження на використання стратегії управління ліквідністю через управління пасивами банків.

Нагромаджена ліквідність  є внутрішнім джерелом коштів у тому розумінні, що вона “утворюється” у формі визначених активів у балансі банку. Така ліквідність реалізується або створюється, коли активи трансформуються в готівку. З даним видом ліквідності пов’язаний такий метод управління ліквідністю, як “перетворення активів”, або “переміщення активів”.

Слід виокремити такий  вид ліквідності, як поточна ліквідність. Як відомо, банки повинні мати в  стратегії ділового розвитку стратегічний план управління ліквідністю, який містить  плани підтримання операційної  ліквідності, плани на випадок виникнення кризи ліквідності.

Поточна ліквідність  банку пов’язана з щоденним моніторингом вхідних та вихідних грошових потоків  для задоволення операційних  потреб банку в грошових коштах (тобто  розуміння ліквідності як ліквідність-потік). З цією метою складаються поточні плани (від 1 до 10 днів), або плани ліквідності.

Ліквідність як потік  аналізується з точки зору динаміки, що передбачає оцінювання здатності  банку впродовж певного періоду  змінювати несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об’єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) шляхом ефективного управління відповідними статтями активів та пасивів, залученням додаткових коштів, підвищення фінансової стійкості через збільшення доходів. Ліквідність-потік відображає стан ліквідності запасу в майбутньому, тобто дає змогу визначити її прогнозні значення і динамічні зміни з врахуванням впливу вхідних і вихідних грошових потоків, які утворилися при придбанні банком нових зобов’язань і вимог, а також здатності банку змінювати структуру пасивів та активів. Прогнозування здійснюється на короткотермінову перспективу (від одного до трьох місяців) і характеризує поточну або короткотермінову ліквідність банку.

Таким чином, кожний банк має самостійно забезпечувати підтримання ліквідності шляхом аналізу її стану та прогнозувати результати діяльності й проводити політику в області формування статутного капіталу, фонду спеціального призначення. Крім цього, діяльність банків, які є посередниками між тими, що розпоряджаються грошовими коштами у вигляді вкладів, і тими, хто їх потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у вигляді позики або інвестувати за високими ставками для отримання доходу. Для цього банку потрібні кошти у вигляді ліквідної форми, тобто такі активи, які можуть легко і швидко перетворюватися у грошові кошти з невеликим ризиком або без нього.

На нашу думку, для  комплексної оцінки ліквідності  банку потрібно в сукупності розглядати поточну ліквідність балансу  банку (запас) й перспективну ліквідність (потік).

Ліквідність щодо господарюючого суб’єкта, ринкового об’єкта і  загалом ринку є якісною характеристикою. Ліквідність ринкового об’єкта, господарюючого суб’єкта і ринку  – це необхідна умова взаємодії  суб’єктів і задоволення їх інтересів. Крім цього, ліквідність як якісна характеристика є об’єктивною вимогою всього ринкового механізму.

Основними умовами для  ринкового об’єкта, необхідною для  реалізації ліквідності як якісної  характеристики та задоволення вимог  ринкового механізму, такі: спільність вартості та споживчої вартості товару, мінімальна величина трансакційних витрат, легкість реалізації товару.

 Ліквідність суб’єкта  загалом можна охарактеризувати  за такими параметрами:

1) наявністю ліквідних  активів для виконання зобов’язань перед постачальниками, підрядниками, бюджетом, різними кредиторами;

2) достатністю власних  коштів для життєдіяльності (оборотних  і основних коштів, які характеризуються  якісними і кількісними показниками);

3) залежністю від зовнішніх  джерел фінансування.

Ліквідність абстрактно вважають можливістю ефективної взаємодії  суб’єктів ринку, а “економічні  відносини” – результатом реалізації економічних процесів суб’єктів. На наш погляд, у сучасних економічних  умовах банківську ліквідність слід розглядати як багаторівневу систему категорій, яка містить структурні елементи (рис.1.4).

Ліквідність банку –  це його здатність своєчасно погашати свої зобов’язання. Інакше кажучи, суми його грошових коштів, які можна  швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконувати зобов’язання за пасивом. Зокрема, з метою підтримання стабільності банк повинен мати певний ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, які можуть бути зумовлені як змінами стану грошового ринку, так і фінансовим станом клієнтів або банків-партнерів. Ліквідність банку буває статистичною та динамічною.

2. Конкурентне середовище фінансового ринку та його вплив на ліквідність

Ефективність функціонування економічної системи загалом  та її структурних елементів (в т.ч. банківської системи) зокрема значною мірою визначається умовами середовища, в якому доводиться діяти. Тенденції розвитку української економіки засвідчують про якісно новий етап у розвитку ринкових відносин, головним атрибутом якого є наявність конкуренції між банками. Дефініції “конкуренція”, “конкурентна позиція”, “конкурентна стратегія” є дещо новими для економічної науки в Україні. Так, Закон України “Про захист економічної конкуренції” трактує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття за допомогою власних досягнень переваг над іншими суб’єктами господарювання, в результаті чого споживачі, суб’єкти господарювання мають змогу вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Проте дослідження свідчать, що конкуренція – це суперництво  паралельно діючих суб’єктів ринкових відносин, зацікавлених у досягненні подібних цілей. Проблеми функціонування банківських структур та учасників  ринку в умовах конкурентного середовища є малодослідженими у вітчизняній науковій думці, проте викликали чималий інтерес у наукових колах іноземних дослідників.

Характерними ознаками конкуренції є такі: наявність  ринків з альтернативними, аналоговими  можливостями, а також значні кількості покупців (продавців) товарів, послуг, чергування розробки та використання нових інструментів ринкової політики одними конкурентами та аналогічних відповідних заходів іншими конкурентами. Щодо банків, то банківська конкуренція – це існуючий в динаміці процес суперництва банків та інших кредитних і фінансових інститутів, в якому вони прагнуть забезпечити для себе надійність та стійкість, підтримати рівень ліквідності, міцне становище на ринку.

До чинників, які зумовили конкуренцію в банківському середовищі, належать:

• тенденція до індустріалізації, що призводить до взаємопроникнення на ринку іноземних конкурентів, внаслідок чого загострюється суперництво з національними банками, адже іноземні банки приносять на ринок нові підходи щодо задоволення запитів клієнтів, нові банківські послуги;
• поява нових ринків капіталів, які трансформували традиційні системи вкладів;
• у результаті конкуренції національні банки набувають багатофункціонального характеру, створюючи відносини суперництва на внутрішньому ринку;
• диверсифікація банківських послуг;
• розвиток банківських технологій, важливих у роздрібній банківській діяльності.

Таким чином, пряме або  опосередковане прагнення до підвищення ліквідності, що в конкурентному  середовищі допускає доволі швидке агресивне зростання, розвиток банківських структур формують альтернативні чинники, які посилюють конкуренцію та її негативний вплив на позиції ліквідності.

Основними функціями  конкуренції є такі:

• регулююча: конкуренція зумовлює перелив капіталу і формування оптимальної структури економіки, тобто, з одного боку, попиту споживачів, а з іншого – вимог економіки. Вона сприяє встановленню відповідності пропозиції банківських послуг з попитом на них не тільки за кількістю, а й якістю;
• розподільча: конкуренція сприяє розподілу доходів, коли більшу частину прибутку отримує той, хто пропонує найбільш конкурентоспроможні послуги;
• стимулююча: конкуренція стимулює банки знижувати витрати і впроваджувати нові послуги для досягнення конкурентних переваг.

Сфера банківської конкуренції є доволі просторовою, а саме конкурентне

середовище – багатовекторне. Основним його сектором є фінансові  ринки, де конкурентне середовище має  кілька зон (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Зони банківської  конкуренції.

Банківську конкуренцію можна визначити як економічне суперництво банків за вигідні позиції на ринку банківських послуг. Загалом термін “банківська конкуренція” є умовним, оскільки, крім банків, на фінансових ринках діють ще й інші учасники. Окрім цього, останнім часом спостерігається тенденція універсалізації банківської діяльності, і саме між універсальними банками ведеться гостра конкурентна боротьба. Традиційно вторинною ланкою банківської системи є універсальні та спеціалізовані банки. Якщо раніше між цими банками було чітке розмежування і недоцільним вважалося заняття додатковими видами діяльності, то на сьогодні більшість банківських структур диференціювали спектр надання послуг, а відмінності між універсальними та спеціалізованими банками стали розпливчастими. Недаремно, на сучасному етапі банки порівнюють із “банківськими супермаркетами” .

Поряд з суперництвом в нинішніх умовах банки відчувають дедалі більшу конкуренцію з боку суб’єктів парабанківської системи, до яких належать страхові компанії, фінансові  брокери, пенсійні фонди, а також з боку нефінансових організацій, наприклад, торгових домів.

Окрім цих зон, можна  визначити дві підзони: індивідуальна  конкуренція, за якої конкурентами є  окремі кредитні інститути; групова  конкуренція, за котрої конкурентами можуть бути групи кредитних інститутів.

Враховуючи поділ конкуренції  на цінову та нецінову, на сьогодні хаотичне та масштабне, з точки зору кількості  учасників, зокрема банків, її існування  на фінансовому ринку не дає змогу  активно впливати на цінову політику ринку. Таке обмеження дієве завдяки наявності банківського нагляду над банківськими установами. Оскільки цінова конкуренція має певні обмеження та допустимі норми, то банківські структури найчастіше використовують нецінові методи ведення конкурентної боротьби або прихованої цінової конкуренції.

На сьогодні в Україні  функціонувати банківським структурам дуже складно з огляду на відсутність  стабільних умов діяльності, потужних банків, на які слід орієнтуватися, небажання іноземних банків мати філії в нашій країні. За цих умов для досягнення банками надійної конкурентної позиції доцільно вжити наступних заходів: збільшувати власний капітал шляхом злиття та приєднання банків; залучати нових інвесторів; вдосконалити якість та технічне обслуговування клієнтів; розширити асортимент послуг, що надаються; розширити канали збуту та збільшити кількість філіалів, відділень, обмінних пунктів тощо; використовувати сучасні способи просування послуг та стимулювання збуту, проводити навчання персоналу з продажу; створити (за потреби вдосконалити) імідж банку, збільшивши кількість рекламних заходів та активізувати роботу з громадськістю.

З точки зору впливу конкуренції  на ліквідність банків, можна зробити  висновок про те, що банківська конкуренція  має ряд специфічних ознак, які суттєво відрізняють її від конкуренції в промисловості або інших галузях національної економіки. До цих ознак належать такі:

• конкуренція в даному секторі економіки виникла пізніше, ніж в інших, однак їй властиві різноманітність форм та інтенсивність розвитку;
• конкурентне середовище визначається напрямками банківської діяльності та сегментами фінансового ринку;
• внутрігалузева конкуренція є переважно показовою, що пов’язане з диференціацією банківського продукту;
• банківські послуги можуть взаємозамінюватися, але не мають конкурентоспроможних „зовнішніх” замін, саме тому міжгалузева конкуренція здійснюється тільки за допомогою переливу капіталу;
• у банківській діяльності відсутні захисні вхідні бар’єри, що зумовлює інтенсивну конкуренцію;
• обмеження цінової конкуренції на банківському ринку потребує запровадження банківського менеджменту продукту;
• банківські ринки є ринками диференційованої олігополії, які надають широкі можливості для кооперації та узгодження ринкової політики кредитних інститутів.

Таким чином, конкуренція на фінансовому ринку має свою специфіку, яка полягає в тому, що:

• більшість великих банків розміщено в м. Києві, де зосереджено більшість банківського капіталу і активів;
• ці банки освоюють нові ринки, на яких створюють конкуренцію малим банкам, не здатним кредитувати економіку і пропонувати сучасні способи обслуговування;
• за рівнем капіталізації, менеджменту та якості послуг вітчизняні банки відстають від іноземних конкурентів.

Серед причин погіршення фінансового стану банків можна  відмітити ускладнення конкуренції в банківській сфері України в умовах негативного впливу зовнішнього середовища. Отож, вітчизняний банківський сектор потребує підтримки, яка б не обмежувала конкуренцію, а дала змогу підвищити конкурентоспроможність банків та забезпечити для них відповідний рівень ліквідності.

3. Кількісна оцінка ліквідності як індикатор стійкості банківських установ

Банківські установи є інституціональною основою  системи грошово–кредитних відносин. Проте не всі вони відповідають встановленим вимогам та нормативам. Саме тому актуальним є визначення за найсприятливішими показниками тих банків, які сприяють розвитку грошово-кредитної системи. До таких показників належить оцінка ліквідності як чинник стійкості та надійності банку.

Показники ліквідності виступають в якості критеріїв оцінки діяльності банку. Оцінка ліквідності банку – це одне з найважливіших завдань управління банком, зважаючи на динамізм і змінність активних і пасивних операцій у кількісному та якісному вимірах. В об’єктивній і достовірній оцінці діяльності банку з позиції ліквідності зацікавлені:

• Національний банк, який здійснює грошово-кредитне регулювання і відповідає за ліквідність банківської системи загалом;
• акціонери банку, яким важливо зберегти і примножити власний капітал, вкладений у статутний капітал банку;
• кредитори та вкладники, які надають тимчасово вільні кошти банку і не бажають їх втратити при зниженні платоспроможності банку;
• керівництво і персонал банку, які відповідають перед кредиторами і вкладниками за збереженість їх коштів.

Інформаційна база для  визначення ліквідності банку в  перелічених груп суб’єктів різна. Якщо керівництво банку, а також  Національний банк, мають практично  не обмежені можливості в цьому питанні, то всі інші суб’єкти змушені задовольнятися даними опублікованої звітності. Саме тому доцільно визначити не тільки спектр показників, які можуть бути використані працівниками банку і органами нагляду для оцінки банківської ліквідності, а й сформувати систему коефіцієнтів, за допомогою яких на основі опублікованої звітності можна визначити ліквідність банку кредиторам і клієнтам.

Оскільки, ліквідність  банку є складним системним поняттям, то її неможливо оцінити за допомогою  одного показника, і, як наслідок, для оцінки використовується ряд показників, які в комплексі дають змогу оцінити рівень ліквідності банку.

В економічній літературі є різні підходи щодо класифікації, переліку, методики розрахунку та рекомендованого  значення показників ліквідності банку.

Як правило, наявні два  підходи до вимірювання ліквідності:

• на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансом і відображають ліквідний стан банку (ліквідність балансу);
• на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов’язань (ліквідність банку).

Коефіцієнтний метод  є різновидністю кількісного  аналізу діяльності банку, і його застосування до аналізу ліквідності  на практиці має важливе значення. Метод розрахунку коефіцієнтів дає  змогу визначити кількісний взаємозв’язок між різними статтями, розділами або групами статей балансу. Цей метод полягає в тому, щоб на основі отриманих розрахунків кількісно оцінити наявний рівень ліквідності та визначити зміни потреб банку в ліквідних коштах, тобто розмір його ліквідних активів, який має перевищувати суму вимог, які прогнозуються.

Загалом не в усіх країнах  світу центральні банки регулюють  рівень ліквідності банків шляхом встановлення нормативних показників, виконання  яких є обов’язковим. Так, наприклад, комерційні банки Великобританії для аналізу та контролю за своєю діяльністю використовують показники ліквідності, за якими не потрібно звітувати. Це співвідношення суми активів до суми зобов’язань з терміном розміщення активів і погашення зобов’язання до одного та до шести місяців. Заслуговує на увагу оцінка ліквідності комерційними банками США. Центральний банк США не зобов’язує комерційні банки дотримуватись встановлених нормативів ліквідності. Діяльність комерційного банку оцінюється за системою CAMELS, одним із компонентів якої є ліквідність.

Так, у Франції банківський  нагляд здійснюється кількома комітетами Банку Франції. Зокрема, стандарти  встановлюються для рівня достатності  капіталу, ліквідності, платоспроможності, звітності. Характеристика показників ліквідності в економічно-розвинених країнах подана в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Економічні нормативи  ліквідності банків окремих країн  світу