Ліцензування банківської діяльності в Україні

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана»

кафедра банківської справи

ДОМАШНЯ КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу

“БАНКІВСЬКА СИСТЕМА”

                                                                                     Виконав: студент

                                                                      фінансово-економічного     факультету

                                                                      курс № 3, група № 3, заліковка № 115057

                                                                      Ілюшенко Роман Вікторович

                                                                      Перевірив: к.е.н., старший викладач

                                                     КОРНИЛЮК Роман Васильович

Київ 2013

17. Ліцензування  банківської   діяльності  в  Україні

Згідно з Законом України  «Про  банки  і  банківську  діяльність», а саме статтею 2, банківська  ліцензія — це  документ  який  видається Національним  банком України  в  порядках  і на  умовах  визначених  у  цьому  Законі, на підставі  якого  банки  та  філії   іноземних  банків  мають  право  здійснювати  банківську діяльність [1;Ст.2].

Юридична  особа, яка  має  намір  здійснювати банківську  діяльність, зобов’язана  протягом року  з  дня  державної  реєстрації  подати НБУ в порядку, визначеному  цим  Законом  та нормативно-правовими  актами національного банку України, документи  для  отримання  банківської  ліцензії.

Юридична  особа, яка  має  намір здійснювати  банківську діяльність, для   отримання  банківської  ліцензії  подає  НБУ разом  із   заявою  про  видачу  банківської  ліцензії такі  документи:

1) копію  статуту з  відміткою   державного  реєстратора про  проведення  державної  реєстрації  юридичної  особи;

2) копії  зареєстрованого  Державною  комісією з цінних  паперів  фондового  ринку  звіту  про  результати закритого (приватного) розміщення  акцій та  свідоцтва про реєстрацію випуску  акцій (для  банку, що створюється у  формі публічного  акціонерного товариства);

3) відомості про  кількісний склад спостережної  ради, правління, ради директорів, ревізійної  комісії;

4) відомості  за  формою, визначено НБУ, що  дають змогу зробити  висновки про:

наявність   як  мінімум  трьох осіб, призначених  членами  правління, ради директорів у тому  числі голови правління, їх  професійну  придатність та  ділову  репутацію;

професійну  придатність  головного  бухгалтера та керівника  служби  внутрішнього  аудиту;

ділову  репутацію  членів спостережної  ради, головного  бухгалтера та

керівника  служби  внутрішнього  аудиту;

наявність  організаційної  структури та  відповідних  спеціалістів, необхідних для  забезпечення  надання  банківських та  інших  фінансових послуг, банківського обладнання, комп’ютерної  техніки, програмного забезпечення, приміщень, що відповідають  вимогам, встановленим Національним  банком України;

5) копії внутрішніх  положень  банку, що  регламентують надання банківських та  інших фінансових послуг, визначають  порядок здійснення  внутрішнього  контролю та процедуру управління  ризиками;

6) бізнес-план на три роки, складений згідно з вимогами, встановленими НБУ;

7) копію платіжного  документа про внесення плати за  видачу  банківської ліцензії, розмір якої встановлюється НБУ.

Юридична особа, яка має  намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана подати НБУ для отримання  банківської ліцензії одночасно  всі документи та інформацію, визначені  цим Законом.

НБУ приймає рішення про  надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні протягом двох місяців з дня отримання  повного пакета документів, визначених цим Законом. У разі реорганізації банку за результатами процедури тимчасової адміністрації рішення про надання банківської ліцензії приймається НБУ протягом трьох днів з дня отримання повного пакета документів, визначених цим Законом. НБУ вносить відомості про юридичну особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення про надання банківської ліцензії. Банк не має права передавати банківську ліцензію третім особам. Керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зобов'язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, відповідати вимогам, встановленим цим Законом.

Підстави для відмови  у видачі банківської ліцензії  Національний банк   України  має  право  відмовити  у  видачі банківської  ліцензії юридичній особі, 

яка має  намір  здійснювати  банківську діяльність, у разі якщо:

1) подано  неповний  пакет  документів,  необхідних для видачі  банківської ліцензії;

2) документи, подані для  видачі банківської ліцензії, містять  недостовірну інформацію;

3) документи,  подані  для   видачі  банківської ліцензії,  не відповідають вимогам законів  України та нормативно-правових  актів Національного банку України; 

4) юридична  особа,  яка   має  намір  здійснювати   банківську діяльність,  звернулася  із заявою про видачу банківської   ліцензії після спливу річного  терміну з дня її державної  реєстрації;

5) професійна  придатність   та/або  ділова  репутація   хоча б одного з керівників  юридичної особи,  яка  має   намір  здійснювати банківську  діяльність,  та/або  керівника   її служби внутрішнього аудиту  не відповідають вимогам,  встановленим  Національним  банком України;

6) як мінімум три особи  не призначені членами правління  (ради директорів), у тому числі  голова правління; 

7) відсутні  банківське  обладнання,   комп'ютерна   техніка, програмне   забезпечення,  приміщення,  що  відповідають  вимогам, встановленим Національним  банком України. 

Національний банк  України  має  право  відмовити  у   видачі банківської  ліцензії  юридичній  особі,  яка має намір здійснювати  банківську діяльність,  у разі невиконання  її  засновниками  вимог частини  сьомої статті 17 цього Закону.

НБУ негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської  ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення  зобов'язаний повернути НБУ свою банківську ліцензію.

Що ж до статистики по процесу ліцензування, то пропоную розглянути та порівняти кількість банків, що отримали ліцензію за п’ять останніх років [4].

Рис.1. Динаміка кількості банків, що отримали ліцензію

від НБУ(2008-2012рр.)

Як ми бачимо, динаміка щодо отримання ліцензій банками були позитивною в період кризи, тобто 2008-2009 рр.,але починаючи з 2009 року ця кількість зменшилася. Так, станом на 2012 р. 176 банків з 198 зареєстрованих мають ліцензію на здійснення банківських послуг. Порівнюючи з 2010 роком кількість банків, що мають ліцензію скоротилася на 6 од. Процес скорочення кількості банків, що мають ліцензію, негативно характеризує її з позиції стабільного розвитку, але в той же час, ліквідація не надійних банків призведе до підвищення довіри населення до банківської системи та стимулює її розвиток.

На мою думку, законодавство, що регулює саме процес ліцензування є точним та добре організованим. Законом чітко регулюються всі можливі випадки, тобто не виникає ніяких двояких чи непевних ситуацій. Приділяється увага і конкурентоспроможності та прибутковості банку (через бізнес-план), діловій репутації, чітко сформованому штату та організаційній структурі. Можливо слід було б додати до переліку документів необхідних для отримання ліцензії, перелік операцій, що банк планує здійснювати та надавати.

         Що ж до процесу ліцензування, то він організований досить гарно, всі норми та нормативи прописані досить чітко, лаконічно. Питання щодо гласності даних про стан банківської системи не викликає не задоволення, НБУ проводить доступну та своєчасну інформатизаціє суспільства.

57. Значення субординованого капіталу як складової регулятивного капіталу.

Субординований капітал– субординований борг, який зараховується до капіталу банку. Субординований борг – звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій інших кредиторів. Сума субординованого боргу, включеного до капіталу банку, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом п’яти років дії договору. Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, включають до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку України.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою  їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися  як шляхом укладення прямих договорів  між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником  облігацій.

Мінімальна сума залучених  коштів на умовах субординованого боргу  шляхом випуску облігацій становить 100 тис. грн. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу  від однієї особи в сумі більше 2 млн. грн., укладається прямий договір. Банки мають право залучати субординований борг від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів у грошовій формі та в банківських металах.

Процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати протягом усього періоду дії угоди максимальної ставки залучення субординованих коштів, встановленої рішенням Правління Національного банку України з огляду на економічні умови на ринку банківських послуг. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій процентна ставка залишається незмінною протягом усього періоду обігу облігацій.

Кошти, залучені на умовах субординованого  боргу, не можуть бути заставою за кредитами  та іншими операціями банку-боржника. Дострокове погашення субординованого  боргу може відбуватися за ініціативою  банку-боржника та за згодою інвестора за умови отримання дозволу Національного банку України на дострокове погашення субординованого боргу [4].

Кошти, залучені на умовах субординованого  боргу, включають до капіталу банку  після отримання дозволу Національного  банку України. Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватися як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій становить 100 тис. грн. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу від однієї особи в сумі більше 2 млн. грн., укладається прямий договір. Банки мають право залучати субординований борг від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів у грошовій формі та в банківських металах.

Субординований капітал  є складовою регулятивного капіталу банку та включається  до останнього на умовах субординованого боргу. Залучення коштів

на умовах субординованого  боргу є одним зі способів розширення ресурсної бази для вітчизняного банківського сектору, застосування якого  стало можливим з ухваленням Закону України «Про банки і банківську діяльність» у 2000 році та із затвердженням  «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні». Таким чином, регулятивний капітал банківських установ відіграє важливу роль не лише у діяльності самого банку, а й сприяє проведенню аналізу та нагляду за роботою банківської системи органами банківського нагляду. Підтримуючи на відповідному рівні розмір регулятивного капіталу, банківські установи мають змогу контролювати та запобігати ризикам, які виникають у процесі проведення активних і пасивних операцій. У свою чергу Національний банк України вживає необхідних заходів для підтримання ліквідності банківських установ та забезпечення фінансової стійкості банківської системи України.

Протягом останніх років  значне місце у структурі власного капіталу зайняв субординований борг, позитивну роль якого відзначають  більшість фахівців. Законодавство  України визначає субординований борг як звичайні незабезпечені банком боргові  капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів            [7, с.78].

За економічною сутністю субординований борг повинен належати до зобов’язань банків. Однак, оскільки зазначені зобов’язання мають характер підпорядкованих, тобто зобов’язань  другої черги, банки можуть використовувати  їх для поповнення власного капіталу. Саме тому закон України «Про банки і банківську діяльність» трактує субординований борг як гібридні капітальні інструменти, яким характерні ознаки і власного капіталу, і зобов’язань.

Відповідно до законодавства  сума субординованого боргу, що включається  у власний капітал банку, не може перевищувати 50% від основного капіталу із щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості. Проте законом  України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» від 23.06.2009 № 1533-VI визначено, що на період із 1.11.2009 до 1.01.2012 гранична сума коштів, залучених на умовах субординованого боргу, підвищується до 100% від основного капіталу банку. Кошти, залучені у цей період на умовах субординованого боргу, зараховуються до капіталу банку у повному обсязі без урахування обмежень, встановлених до додаткового капіталу.

Запровадження цієї норми  активізувало процес капіталізації  банків. Проте в умовах недостатніх  обсягів економічної діяльності в Україні та посилення загрози  розгортання другої хвилі глобальної економічної кризи забезпечити  необхідну капіталізацію банків було неможливо. Тому наприкінці Комітетом  з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Верховної  Ради України було запропоновано  продовжити до 1.01.2014 термін дії вищезгаданого  закону з метою недопущення процесу  декапіталізації банків [7, с. 81]. Внесення таких коректив дасть змогу банкам виконати вимоги щодо нарощення капіталу та сприятиме ефективному розвитку банківської системи в посткризовий період. Динаміка зміни обсягу субординованого боргу українських банків за останні роки наведено на рис. 2 [5].

Рис. 2. Динаміка обсягу субординованого боргу українських банків

за 2006–2012 рр., млн. грн.

Починаючи з 2009 р., тобто з  моменту прийняття закону, спостерігається  стрімке збільшення обсягу субординованого  боргу українських банків. В наступні роки тенденція до нарощення обсягу субординованого боргу українськими банками зберігається, досягнувши показника 34602 млн. грн. на початок 2012 р. Субординований капітал  дозволять у посткризовий період досягти стрімкого злету банківської системи, підвищення довіри до неї та стимулювання її розвитку. Основним в даному випадку є регулювання такого злету державою, визначення врахування такого роду капіталу у пасивах банків, щоб не викликати занадто великого ажіотажу.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має такі позитивні значення для регулювання і підтримання ліквідності банків:

• субординовані зобов’язання менш ризиковані оскільки кошти субординованого боргу залучаються на довгостроковій основі, ніж, наприклад, акції банку, оскільки мають нижчий рівень дохідності та є дешевшим (порівняно з емісією акцій) джерелом формування банківського капіталу;

• відсотки за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат;

• відбувається збільшення капітальної бази банку без збільшення кількості його власників;

• боргові зобов’язання не надають їхнім власникам права  на управління банком, тобто перед  акціонерами не виникає загрози  втрати контролю над банківською установою;

• механізм залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу  простіший, а ніж застосовуваний, наприклад, у разі емісії акцій;

• формування капіталу шляхом субординованих зобов’язань і паперів  сприяє підвищенню прибутковості акцій (звісно, якщо дохід розміщення коштів перевищує витрати, пов’язані з їх запозиченням);

• залучення коштів на умовах субординованого боргу є прийнятний для банків також з огляду на складну економічну ситуацію в Україні, за якої банківським установам проблематично розміщувати акції, оскільки їх придбання

можливе лише за рахунок  власних коштів акціонерів (засновників);

• випуск субординованих зобов’язань  сприяє підвищенню показників прибутковості  на одну акцію за умови, що отримані в такий спосіб ресурси приносять дохід, який перевищує процентні виплати за ними.

Водночас залучення коштів на умовах субординованого боргу  має недоліки.

1. Не всі банки можуть  сповна користуватися зазначеним джерелом капіталу, адже воно наповнюється лише за наявності довіри інвесторів до країни конкретного банку. Експерти агенції пов’язують порівняно низькі рейтинги нашої країни з її економічним станом, макроекономічною і політичною нестабільністю, реструктуризацією боргу, а також із млявістю ринкових реформ.

2. Зазначений вище спосіб  формування капіталу впливає на співвідношення власних, залучених і позичених коштів. Він може справляти негативний вплив також на фінансову стійкість банку і на курс його акцій.

3. В результаті амортизації субординованого боргу погіршується співвідношення між власним капіталом і зобов'язаннями банку, а це знижує його надійність і обмежує можливості збільшення доходів та прибутку. Залучення коштів субординованого боргу у формі облігацій залежить від кон'юнктури ринку, курсу цінних паперів.

До того ж банк несе додаткові  витрати з організації, розміщення й реєстрації випуску субординованих облігацій згідно з вимогами нормативно-правових актів НБУ та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Також необхідно звернути увагу на те, що збільшення власного капіталу за рахунок субординованого боргу є лише тимчасовим вирішенням проблеми капіталізації банківської системи, оскільки сума таких зобов'язань зараховується до складу додаткового власного капіталу банку тільки протягом п'яти років із щорічною їх амортизацією [6, с.17].

Рівень розвитку економіки  країни залежить від ефективності та стабільності функціонування її банківської системи, що виражається взаємодією банків з усіма суб'єктами економіки. При цьому розмір капіталу є важливим індикатором забезпечення надійності функціонування банку та, разом з тим, відіграє істотну роль у діяльності банку та банківської системи в цілому. У зв'язку з цим, проблема забезпечення достатності капіталу є надзвичайно важливою як власне для банків, так і банківської системи в цілому.

Основними завданнями розвитку банківської системи України  на найближчу перспективу є забезпечення фінансової стійкості та стабільності, підвищення якості та ефективності діяльності комерційних банків, поліпшення якості та структури капіталу, підвищення рівня концентрації капіталу та вдосконалення управління банківською ліквідністю. Підсумовуючи, зазначимо, що проблема капіталізації та формування фінансових ресурсів вітчизняних банків досі залишається актуальною. Складність  і суперечливість загальноекономічних умов, у яких вони функціонують, потребують виважених підходів до капіталізації банківських установ, диверсифікації джерел формування їхніх ресурсів та підвищення фінансової стійкості. Формування ресурсної бази комерційних банків має першорядне значення, оскільки банки можуть здійснювати активні операції лише в межах наявних власних і залучених грошових коштів, а тому саме пасивні операції передують активним, формують їх обсяги, динаміку, структуру і дохідність. Формування комерційним банком власної ресурсної бази є головною складовою реалізації його його стратегічної функції фінансового посередника, що зумовлює масштаби та напрями активних операцій. Банки надалі повинні дбати не лише про збільшення капіталу за рахунок внутрішніх джерел (що,зазвичай, дуже важливо), а й про додаткове залучення коштів на умовах субординованого боргу тому,що він відіграє важливу роль не тільки в регулюванні банківської діяльності входячи до складу  регулятивного капіталу,а й при капіталізації банків, підтримання ліквідності і платоспроможності всієї банківської системи.

Отже, субординований капітал  є важливою складовою регулятивного  капіталу банку, нарощення обсягу власного капіталу українських банків відбувається насамперед за рахунок статутного капіталу та субординованого боргу, незважаючи на ряд недоліків, які йому притаманні. Також потрібно звернути увагу на те, що збільшення власного капіталу за рахунок субординованого боргу є лише тимчасовим вирішенням проблеми капіталізації банківської системи, оскільки сума таких зобов'язань зараховується до складу додаткового власного капіталу банку тільки протягом п'яти років.

87.Які зміни  відбулися в банківській системі  за останні 10 років? Які фактори впливають на розвиток банківської системи найбільше?Які з даних факторів, на Вашу думку продовжуватимуть впливати на діяльність банків у майбутньому?

Банківська  система України є важливим сегментом вітчизняної економіки вона розвивається динамічно, покращились її кількісні та якісні характеристики, підвищилася конкурентоспроможність банків.У 2003 році кількість банків за реєстром (на кінець періоду) -179, у тому числі зареєстровано протягом періоду – 5, кількість діючих банків -158, банки з іноземним капіталом: кількість банків -19, у тому числі зі 100% іноземним капіталом -7. Кількість банків, виключених з Державного реєстру (за період) -8. Актив банків, усього - 105 539. Пасиви банків, усього -100234. Ключові зміни в банківській системі України. Кількість банків за Реєстром-176, виключено з Державного реєстру банків за рік-0, кількість банків, що знаходиться у стадії ліквідації-23, кількість банків, які мають банківську ліцензію-175: з них: з іноземним капіталом-53; у т.ч. зі 100% іноземним капіталом-22; частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, % -39,5%.  Активи банків- 1 137 345,пасиви банків-1137 345. Дані показників наведені у млн.грн [4]. Зростання  в основному, відбулося за рахунок збільшення сплаченого зареєстрованого статутного капіталу – на 40,2%, або на 17,2 млрд грн та загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банків – на 48,8%, або на 3,3 млрд грн. збільшення капіталу банків , свідчить про зростання довіри населення до банківського сектору та збільшення вкладів фізичних осіб і суб’єктів господарської діяльності, а також підвищення капіталізації банківського сектору.

Проведені реформи в банківському секторі мають найбезпосередніше  відношення до описаних вище результатами діяльності банків. Окрім того, з часу ухвалення парламентом Закону України «Про банки і банківську діяльність» минуло вже більше 10років. Наведу для прикладу декілька реформ:

1) персональні дані тепер під захистом (Закон "Про захист персональних даних", постанова КМУ від 25.05.2011 № 616, наказ Мін'юсту від 30.12.2011 № 3659/5): законодавче врегулювання питання захисту персональних даних, в т.ч. встановлення заборони на поширення персональних даних без згоди суб'єкта цих даних, особливий порядок обробки таких даних і обов'язок реєструвати бази даних, що використовуються, в спеціальному реєстрі;

2) Закон України «Про банки та банківську діяльність» чітко регламентує законодавчі вимоги до розміру статутного капіталу комерційного банку в ст. 31. Але світова фінансова криза диктує свої умови ринку. Внаслідок чого останній змушений реагувати. Дана реакція виливається в обговорення на законодавчому рівні питання збільшення розміру статутного фонду комерційного банку через відновлення розгляду Проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо регулювання діяльності банків) №0884 від 23.11.2007р., яким ініційовано збільшення мінімального розміру статутного капіталу з 75 мільйонів до 500 мільйонів гривень.

3) НБУ   вимагає   пред'явлення документу, що ідентификує особу   при

будь-який валюто обмінній операції Банк зобов'язаний тримати у документах дня копії пред'явлених йому документів не залежно від суми операції;

4) встановлюються вимоги щодо оприлюднення інформації про власників істотної участі у банку. Зокрема, банки зобов’язуються оприлюднювати актуалізовану інформацію про своїх власників істотної участі на веб-сайті банку. Національний банк України також наділяється повноваженнями щодо розміщення на своєму офіційному веб-сайті такої інформації.

Наведений перелік реформ — це  лише незначна частина,мізерна,тих  змін які відбулися за 10 років  в банківській сфері..

У сучасних умовах одним  із найважливіших завдань для  банків України є забезпечення прибуткової  діяльності – необхідної умови фінансової стійкості та якісного розвитку банків для підвищення їх конкурентоспроможності на фінансових ринках. Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, впроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, Інтернет-банкінг та ін.

         На процес розвитку банківської системи й у такий спосіб на її роль у соціально-економічному розвитку країни впливає сукупність факторів як зовнішніх стосовно. Згрупувати які можна за такими критеріями:

1) за походженням: внутрішні  та зовнішні фактори;

2) залежно від сфери  охоплення: фактори макро- та  мікросередовища;

3) Можливість оцінки впливу  факторів на результати діяльності банку:

кількісні, оцінка яких можлива шляхом прямого вимірювання;

якісні, оцінку яких можуть зробити лише експерти.

До зовнішніх факторів варто віднести макрофактори, або  фактори середовища. До них ми відносимо: економічні, політичні, правові, соціальні  й форс-мажорні.

Зокрема серед зовнішніх  факторів слід виділити:

1) економічні чинники: економічні умови господарювання; стійкість національної валюти; рівень інфляції; інвестиційний клімат; стан фінансового та валютного ринків;

2) державні чинники: законодавча  база; ступінь досконалості законодавства, що стосується банківської інфраструктури; політична стабільність; податкова політика; напрямок політики держави; політичні взаємовідносини з іншими державами;

3) ринкові чинники: потреби ринку в продуктах та послугах банківської інфраструктури; стан та рівень розвитку ринкової інфраструктури; стан ринкової кон’юнктури; конкурентне становище як на вітчизняному, так і на світовому ринку;

4) соціальні чинники: соціальна ситуація в суспільстві; довіра клієнтів до інститутів банківської інфраструктури; ефективність впливу маркетингових програм на клієнтів.

Розвиток банківської  системи може стримуватися під впливом  таких факторів, як надмірний податковий тиск на прибуток банків, відсутність достатніх ресурсів для здійснення банківських операцій, збитковість значного числа великих і середніх підприємств, загальне зниження рівня доходів населення.

До політичних факторів ставляться ті рішення органів влади й  керування на федеральному, регіональному  й місцевому рівнях, які впливають  на характер рішень, прийнятих суб'єктами банківської системи.

До соціально-психологічних  факторів ставляться: оскільки на діяльність банку (особливо під час фінансово-економічних криз і загальної нестабільності національної економіки) впливає психологічний настрій суспільства, здатність людей з певною швидкістю реагувати на зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі. упевненість більшості населення в правильності проведених економічних перетворень, у стабільності податкового, митного, валютного законодавства, у гарних перспективах для економіки в цілому і її окремих галузях.