Медичні послуги України

ЗМІСТ

ВСТУП

Стан здоров’я населення  за сучасними уявленнями є одним  із найважливіших показників соціально-культурного  розвитку суспільства.

Існуючі моделі державного регулювання надання медичних послуг по-різному інтегрують суб’єктів і об’єктів цього процесу (лікарів, пацієнтів, адміністраторів, менеджерів лікувальної справи, науковців тощо), але мета їх використання – єдина і полягає в реалізації охороноздоровчої політики держави на засадах дієвого контролю якості медичного обслуговування населення і його доступності, доцільного реформування галузі, залучення інвесторів і благодійних фондів.

Безпосередньо питання регулювання  якості медичної допомоги та послуг розглядаються у працях таких науковців, як В. Лехан, Ю. Вороненко, З. Гладун, Я. Радиш, В. Москаленко, В. Загородній, З. Надюк, О. Галацан, А. Немченко, Д. Карамишев, Н. Солоненко, І. Шейман, Е. Магуайр, Д. Гендерсон, Г. Муні, Р. Салтман, Дж. Фігейрас, П. Конгвестведт та ін.

Але, незважаючи на розробки зазначених та інших науковців, слід визнати, що досі залишаються невирішеними чимало питань, пов’язаних з опрацюванням та впровадженням ефективної системи  контролю якості медичних послуг на рівні лікувальних закладів і спеціалістів, методичним забезпеченням реалізації принципу пріоритетності інтересів споживачів, формуванням у медицині конкурентного середовища. Відтак, необхідність теоретичного обґрунтування нової парадигми високої якості медичних послуг в Україні та відповідних їх форм і засобів в умовах розширення недержавного сектора охорони здоров’я, багатоканального фінансування галузі, включення у процеси реформування інститутів громадянського суспільства та широкого загалу самих медиків і зумовлюють актуальність теми контрольної роботи.

Серед сучасних проблем  охорони здоров'я України найбільш важливими залишаються недостатня якість медичної допомоги, фінансове забезпечення та нераціональність використання ресурсів.

Охорона здоров'я України потребує пошуку нових підходів до управління якістю. Це пов'язано з низкою об'єктивних причин. Зі зростанням потреб пацієнтів підвищуються їх вимоги до медичної допомоги.

1. Огляд  галузі (міжнародний аспект)

Ринок медичних послуг у світі разом із супутніми ринками медобладнання та фармпрепаратів є одним з наймісткіших, адже турбота про життя і здоров'я є базовими для будь-якої країни. Від здоров'я населення країни залежить якість робочої сили, її продуктивність, а отже і ефективність виробництва в країні.

У статті 49-ій Конституції  України держава гарантує громадянам країни безкоштовну медичну допомогу в державних та комунальних закладах охорони здоров'я та передбачає, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних програм. В Законі України “Основи законодавства України про охорону здоров'я“ визначений рівень фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП, в той час як сучасний розмір асигнувань ледь досягає 3%. Але навіть фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП не виведе українську медицину на відповідний рівень. На сучасному етапі державні лікарні не можуть забезпечити відповідний рівень медичних послуг.

Отже, з одного боку держава  дає гарантії на безкоштовну медицину, а з іншого таких коштів в державі  просто не існує. Правова база для існування й повноцінного функціонування приватних медичних закладів не розробляється. Приватні медичні заклади працюють на основі Закону “Про підприємницьку діяльність“ та ліцензій, що надаються Міністерством охорони здоров'я на 1-3 роки. Через неплатоспроможність більшості населення попит на послуги приватних медичних закладів не настільки вже й значний і його зростання відбувається дуже низькими темпами. Водночас сформувався великий тіньовий ринок медичний послуг, де завдяки униканню від сплати податків, аренди (якщо державний лікар практикує приватне лікування на місці роботи в державній лікарні) ціни на медичні послуги нижчі від цін в приватних закладах. Не є таємницею й те, що ринкові засади в галузі медицини були присутніми у вигляді хабарів навіть у соціалістичні часи, й продовжують свій швидкий розвиток і сьогодні[1, c. 221].

Безкоштовна медицина гарантована  Конституцією України просто неможлива, навіть багата держава не “потягне“  утримання сучасної медицини, адже сьогодні це дуже дорогі технології.

Для забезпечення необхідного  рівня медичних послуг необхідні  значні інвестиції в галузь. А як відомо медична галузь не належить до тих, де капітал обертається швидко. В даній галузі величина постійних  витрат дуже велика й віддача від вкладеного капіталу з'являється не відразу, й навіть не через рік-два. Враховуючи великий рівень ризику в країні, нестабільну ситуацію в економіці, неповністю сформоване законодавство, брати на себе таку відповідальність інвестори не хочуть. У найкращому стані на сьогодні опинились галузі, де необхідний стартовий капітал є невеликим, швидко обертається й прибутки є стабільними.

Відносно малу суму (від $2 до $50 тис. в залежності ввід послуг) - найпростіше і найвигідніше вкласти  в стоматологію. Мінімальний стартовий капітал для відкриття стоматологічного кабінету становить $2000: $500 за реєстрацію, $400 на отримання ліцензії, за $500 у країнах Західної Європи можна купити вживане стоматологічне крісло, в таку саму суму обійдеться місячний запас матеріалів і медикаментів. Оренда і комунальні послуги - ще в $100 щомісяця [2, c. 44].

Привабливими для вкладання  стають й такі галузі як от рефлексотерапія, для якої потрібні невеликі вкладення  близько $500 й люди, не маючи коштів на професійну допомогу йдуть до дешевшої нетрадиційної медицини. Для приватних клінік все складніше: обладнана машина "швидкої" коштує $100 тис., а ціна послуги, що надається на її основі, - $50. Ясно, що тут вкладення повернуться не скоро.

Стоматологія 

Стоматологія - найбільш приватизована галузь медицини, де діють і напівпідпільні кабінети, і великі клініки. Попит на стоматологічні послуги - традиційно високий. З 1991 року на цьому ринку почали потроху з'являтися приватні стоматологічні заклади, і сьогодні їх частка сягнула 20%. У Києві близько 300 дантистів та приватних клінік мають ліцензії на стоматологічну практику. Серед солідних та потужних стоматологічних закладів - українсько-швейцарська клініка "Порцелян", "Стоматологія доктора Вишневського", "Дента-Люкс", медичний центр "Ренесанс", українсько-американське СП "Кебот", приватна клініка "Медлайф". Кожен заклад поставав по-різному, однак схожі вони тим, що мають невеликий штат працівників (від 8 до 30 осіб), 6-12 кабінетів, трапляються й такі, що працюють лише "на двох кріслах". Як правило, застосовується сучасне імпортне обладнання та матеріали високої якості. Засновниками більшості приватних клінік є фірми, які раніше займалися торговельною діяльністю, зокрема продавали стоматологічне обладнання та матеріали.

Нещодавно колегія МОЗ затвердила три основні стандарти якості з надання стоматологічних послуг: вищий, середній та найнижчий. За кордоном подібна система діє вже давно. В Україні лише починає офіційно запроваджуватися. Лікування за першим рівнем (дороге імпортне обладнання, сучасні медпрепарати тощо) обійдеться дорого, але ж і якість надання послуг має бути високою. Найдоступніший - третій стандарт (дешеві матеріали, старе обладнання, послуги надаються безплатно або за дуже низьку ціну). Передбачається, що на пільгових умовах послугами стоматолога користуватимуться пенсіонери, діти та інваліди. За них платитимуть соціальні служби. Окремі види стоматологічних послуг, зокрема профілактичні та невідкладну допомогу, надаватимуть безкоштовно всім пацієнтам.

Серед відомих у галузі виробництва стоматологічної техніки підприємств - Тернопільська "Сатва" (виробництво стоматологічного обладнання), Київські "Кром" (розробка матеріалів на композитній основі), "Естатех" (виробництво фотополімеризаторів та печей для випалювання металокераміки), харківський концерн "Новомет", фахівці якого розробили новий біоімплантаційний метод протезування.

Нещодавно фірма "Сатва" представила виставковий варіант  першого вітчизняного сучасного  стоматологічного кабінету, виготовленого  з використанням італійських комплектуючих. Орієнтовна вартість - $6900. Для порівняння: італійський кабінет такого типу коштує близько $11 тис. Як зазначив заступник комерційного директора "Сатви" Василь Тураш, продукція надходитиме насамперед на український ринок.

Отже, вітчизняна стоматологія останнім часом набула багатьох західних рис. Збільшилась кількість клінік західного зразка і закордонних препаратів[3, c. 168].

Приватні клініки 

В Києві платну медичну  допомогу надають насамперед служби невідкладної допомоги, як-от "Медіком" та "Борис". Відомі також дитяча клініка імунодефіцитів “Вітацел“, клініки “Медея“ та “Дитина“.

Для залучення клієнтів приватні клініки пропонують високоякісні, а інколи і унікальні для українського ринку діагностичні послуги. Наприклад, діагностика TORCH-інфекцій, наркологічні дослідження, що проводяться навіть за відсутності “підозрюваного“ та ін. Аналізи в приватних клініках приймаються цілодобово, на відміну від державних лікарень, й не тільки в клініці, але й вдома. Велика частина доходів клініки йде на закупівлю сучасної унікальної техніки. Оплата готівкою має здійснюватися під час візиту лікарів до пацієнта, хоча можливі і безготівкові розрахунки. Деякі клініки наважуються створювати власні стаціонари, де сервіс є набагато кращий за такий у державних закладах. Ще одним методом залучення клієнтів є довгострокові медичні програми, які пропонують приватні клініки.

В клініці "Медіком" за 8 років існування виникло кілька відділень: хірургія лопароскопічна, гінекологія, стоматологія, педіатрія та судово-медична експертиза, поліклініка та стаціонар. Зайнято в "Медікомі" 350 працівників. Багатопрофільна спрямованість дає змогу перерозподіляти кошти між відділеннями і не випускати пацієнта "на сторону".

Важко приватним клінікам конкурувати з державними в таких сферах як невідкладна допомога. Приватні клініки не можуть дозволити собі утримувати великий розгалужений парк машин, відповідно невідкладна допомога буде у хворого лише хвилин через двадцять (що часто навіть менше ніж час який доведеться чекати державну “швидкку“). Але є й переваги у приватної невідкладної допомоги: за бажанням клієнта можна влаштувати стаціонар вдома.

Вже досить давно дозволено, маючи ліцензію, практикувати приватним  сімейним лікарям. Але орендувати кабінет  поза межами державного медичного закладу не дозволено через відсутність норм, за якою санепідемстанція могла б перевіряти такі приміщення.

Ще однією проблемою  законодавства є відсутність  в Україні належної законодавчої бази щодо патентування, яка б дала змогу захистити інтереси українських вчених-медиків на світовому ринку. За весь 2000 рік у країні не було зереєстровано жодного винаходу в медичній сфері на відміну від попередніх років.

Виробники медичної техніки 

В державних медичних закладах техніка застаріла на 60-70%. Обладнання використовується 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує можливий термін використання. Найбільше це стосується рентгенівської, наркозо-дихальної техніки, лабораторного та дезинфікаційного обладнання. У 2000 році пролунав заклик МОЗ купувати техніку та апаратуру українського виробника, але не було враховано те, що імпортні аналоги такої техніки вже давно зняті з виробництва через те, що вони є застарілими на 10-12 років. Неефективним також є напрямлення державних коштів, що були зменшені з 5 млн до 1.9 млн грн, на великі неефективні “соіалістичні“ підприємства, тоді як непогані результати показували саме невеликі прриватизовані компанії. На ринку виробництва медичної техніки спостерігається зменшення інтересу до нових розробок; випускаються традиційні фізіотерапевтичні апарати, електростимулятори, ДЦП-комплекси та ін.

Серед ефективних підприємств  можна назвати такі: Ютас (Київ), БЕТА (Кіровоград), Донікс (Донецьк), Сольвейг (Київ), Ескуал-39 (Київ), ДХ-системи (Харків), Метекол (Ніжин), ВАБОС (Київ) та ін.

Якщо на ринку медичних товарів приблизно 75% припадає на частку фармацевтичних засобів і близько 25% становлять медичні послуги, то питома вага супутніх цій галузі товарів - 5%, а це немало. Під супутніми товарами маються на увазі перев'язувальні  матеріали (марля, бинти, вата); гіпсобинти, шприци, системи для переливання крові, термометри, гірчичники; гумові технічні медичні вироби (рукавички, піпетки, спринцівки, грілки) та багато іншого. За оцінками зарубіжних експертів, потреба населення України в такому медичному товарі, як вата, наприклад, становить 400 тонн на місяць, реальна ж насиченість - 200 тонн, тобто вдвічі менше від необхідного. І це при тому, що саме з ватою справи не найгірші. Сьогодні в Україні один реальний виробник вати - Черкаська "Гідровата", яка випускає найменування "Вата пресована" задовільної якості. Отже, присутність на ринку вати імпортного виробництва цілком виправдана. Це, передусім, вата турецького виробництва.

Монополістом у галузі виробництва гіпсобинтів сьогодні є Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат. Марлі в Україні не виробляють, і надходить вона в основному з Росії. Лейкопластир, що є на ринку, надходить з Росії, Чехії, США. Найбільший виробник шприців в Україні, безумовно, Білгород-Дністровський завод, але задовольняє він лише половину потреби населення у шприцах. Вважають, що шприци імпортного виробництва кращої якості, мають виграшний дизайн, конкурентоспроможні ціни. На українському ринку є шприци з Польщі, Словаччини, Німеччини. Не можна не відзначити, що стосовно якості систем для переливання крові, які випускає вищезазначений завод, то вона набагато краща за імпортну. На ринку є також системи для переливання крові німецького виробництва. Кетгут (шовний матеріал, який застосовують для операцій на внутрішніх органах) виробляє Полтавський м'ясокомбінат і "Біополімер". Беззастережним монополістом у сфері виробництва всього спектру гумових технічних виробів є "Київгума". Гірчичники надходять з Молдови і фасуються у Дніпропетровську[5, c. 80].

Таким чином, у цьому секторі ринку - значна частка імпортних товарів. Ситуація у виробничій сфері супутніх медичних товарів не набагато відрізняється від тієї, що склалася у фармакологічній галузі. Проблеми, характерні для економіки в цілому (брак оборотних коштів у виробника, купівельна неспроможність споживачів як державного (лікарні, приміром), так і приватного рівня), позначилися й тут.

Фірм, які займають стійке становище на цьому ринку, у Києві  не більше десяти, серед них АТ "Медицина", "Технокомплекс".

Прикладом успішного підприємства може бути така структура, як Торговий дім "Кампус Коттон Клаб". Зробивши 4 роки тому ставку на власне виробництво бинтів, спеціалісти ТД не помилилися. Сьогодні ТД "Кампус Коттон Клаб" - найбільший виробник бинтів і постачальник марлі в Україні (їх частка на ринку перев'язувальних матеріалів - не менше 25%). За деякими іншими найменуваннями - це участь у виробництві, розфасуванні та пакуванні товарів (наприклад, виготовлені в Іспанії тести з визначення вагітності) й реалізація під власною торговою маркою.

Щоб не програти в цьому  секторі ринку, необхідно підтримувати значні обсяги виробництва (закупівлі) та значні обсяги збуту. На відміну  від того, як було кілька років тому, сьогодні кількість замовлень від  бюджетних організацій (лікарень) зведена мало не до мінімуму через відсутність у них обігових коштів.

 Пропозиції до розв'язання  проблеми

- перехід до страхової  медицини;

- введення посади медичного  менеджера; 

- розробка законодавства. 

Із розвитком ринкової економіки та приватної медицини економічні питання все глибше проникатимуть в цю галузь, й процес лікування та отримання прибутку повинні бути відокремлені. По-перше, професія лікаря не передбачає економічної підготовки й по-друге, лікарі можуть не встояти перед спокусою лікувати не так, як краще, а так, як вигідніше. Внаслідок цього багатий пацієнт перетворюється на засіб існування, а бідного полишають напризволяще. При цьому кваліфікація лікаря падає, тому що, дбаючи про свою "торгову марку", він не береться за складні та ризиковані операції. Важкі випадки перекладаються на державну лікарню, що не забезпечена необхідною технікою, чи виписуються шість препаратів однакової дії, коли достатньо одного, лише тому, що ці ліки продає власна аптека. Часто трапляються і непотрібні платні аналізи.

Отже, повинен бути якийсь фінансовий посередник між хворим і  лікарем, існування якого унеможливлює заробітчанство лікаря та робить оплату його праці достатньою та пропорційною складності роботи. . Від імені пацієнта він купує медпослуги в їхніх  виробників, тобто менеджер медичного напрямку організовує процес: первинне приймання - аналізи - діагноз - лікування – післялікувальне супроводження, прорахувавши при цьому витрати, ризики, ціни, для забезпечення рентабельності, зводить разом в часі і просторі власне лікаря, лікувально-діагностичне обладнання, транспорт (у разі потреби) та пацієнта.

Медичний менеджер, якого  ще називають медичним брокером, перетворюючи хабар, що дається лікареві, на його ж гонорар, робить бізнес на медичних послугах інвестиційно привабливим.

Але будь-які зміни  неможливі без відповідної правової бази, отже передувати безпосередньому  реформуванню повинна розробка законів  та нормативно-правових актів.

Проблема невідповідності  розмірів фінансування охорони здоров’я комплексу послуг, надання яких гарантується населенню, існує у всіх постсоціалістичних країнах.

В Україні вивчається можливість впровадити три форми  медицини: державну, приватну і страхову. На відміну від перших двох, остання  форма в Україні ще не діє, хоча певні розробки в ціому напряку вже існують.

У 1992 році Конгрес українських  націоналістів висунув однією з  перших своїх задач розробку програми “Здоров’я”, яку у Львівській обласній організації очолив Богдан Трач. Консультативну аналітичну допомогу в розробці концепції надало інноваційне суспільство “Стяг Орліка”, що об’єднує соціологів, фінансистів, економістів і представників інших спеціальностей. У основу концепції національної страхової медицини України був покладенийі досвід Східної Німеччини, де основною ланкою медичного обслуговування стала домашня медицина, максимально наближена до населення. Богдан Трач і економіст Володимир Самохвалов пропонують створити 4 страхових соціальних медичних фондів (СМФ) “Здоров’я”, фінансовою базою яких буде або 10% акцій підприємств України, які передаються СМФ протягом приватизації, або нарахування на страхові поліси підприємств, організацій, громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Не має сумніву, що відсутністю попиту українська медицина не страждає, хворіють багато та часто. Але чи є цей попит платоспроможним? На жаль, відповідь – ні, український попит не є платоспроможним, ані держава, ані населення не мають відповідних коштів. Отже, як завжди необхідним ресурсом є капітал, який сьогодні можуть надати підпрємства через страхові компанії.

Відповідно, якщо в Україні  буде спостерігатися економічне зростання  та відбудеться збільшення реальних доходів населення, то це позитивно  вплине і на медичну галузь.

Наступною необхідною компонентою  є присутність на медичному ринку фахівців з економічних та фінансових питань. З переходом до ринкової економіки, елементи ринку (на жаль не сам ринок) з'являються в усіх сферах, в тому числі і в медицині. Якщо “медиками“ Україна є відносно забезпечена, то, окрім декількох страхових компаній, професіональним фінансовим плануванням медицина не забезпечена. Тобто необхідною є підготовка відповідних кадрів.

Важливим моментом є  і відповідна правова база. На сучасному  етапі необхідною є її детальна розробка для вільного функціонування приватної медицини. Ефективне законодавство може зменшити величину тіньового медичного ринку, й збільшити кількість податкових надходжень до бюджету. Надання більшої кількості прав приватним лікарям дозволить збільшити спектр приватних послуг та прискорить розвиток приватної медицини.

Заснування заводу – 23 грудня 1925 року.

Київський хіміко-фармацевтичний завод ім. М.В. Ломоносова став відкритим  акціонерним товариством і був  перейменований на ВАТ «Фармак» - 1991 року.

Голова правління і  генеральний директор – Філя Жебрівська.

Сфера діяльності – фармацевтика.

Влітку 1925 року на підставі декрету Раднаркому СРСР "Про  місцеві трести" був створений  перший в Україні завод з виробництва  синтетичних лікарських засобів. Група  інженерів і вчених Київського політехнічного інституту під керівництвом професора І.В. Єгорова розробила технологічні схеми виробництва хлороформу і саліцилової кислоти, змонтувала устаткування. На прохання працівників і інженерів підприємству надали ім.’я Михайла Васильовича Ломоносова.

А 23 грудня 1925 року нечисленний колектив заводу - 42 робочих і 12 інженерно-технічних працівників - видав свою першу продукцію. Саме цей день вважається датою заснування заводу. Трохи пізніше завод освоїв виробництво очищеного наркозного хлороформу, фармакопейної саліцилової кислоти, салолу, метілсаліцилати натрію, з 1927 року - саліцилати натрію, а з 1928 року під керівництвом професора І.В. Єгорова почалося освоєння нової продукції - резорцину, хлоралгідрату, ментолу, ланоліну. Саме на заводі ім. М.В. Ломоносова в 1937 році був вперше розроблений промисловий спосіб отримання Валідолу - препарату, що користується популярністю у лікарів і пацієнтів вже більше століття.

До 1941 року на заводі було запущено в  експлуатацію цех фармакопейного резорцину, значно збільшено випуск хлоралгідрату і хлороформу, організовано виробництво трихлороцтової кислоти, уротропіну, хлориду і карбонату кальцію, амідохлорної ртуті, ефіру для наркозу - загалом 15 препаратів.

На початку Великої Вітчизняної  війни завод було евакуйовано до Казані, і вже у 1941 році туди прибув перший ешелон з устаткуванням. Почався капітальний ремонт колишньої артілі "Хімпром", монтаж технологічного устаткування.

Після звільнення Києва від німецько-фашистських  загарбників завод повернувся в  рідне місто, де треба було повністю відновлювати підприємство. У 1944 році завод отримав паспорт готовності до виробничої діяльності і почав випуск продукції.

У 1944 році повністю відновили цех, де вироблявся уротропін і хлоралгідрат, створили ділянку хлоридів кальцію і натрію, почали випуск наркозного хлороформу, хлоралгідрату, хлориду кальцію, а в кінці війни вже працювали ментольний, валідольний, резорциновий цехи. Протягом 1946-1950 років на заводі налагодили цілу низку нових технологічних ліній з виробництва хініофону, Хінозолу, валеріаната цинку, гідрохлориду флавакрідіну, синестролу, бромізовалу, карбромалу.

1951-1958 роки відбувається часткова  переорієнтація виробництва. Збільшився  випуск готових лікарських препаратів - розчин глюкози, Хлоретил в ампулах, Валідол у флаконах.

Важливою віхою в розвитку підприємства стала розробка і освоєння випуску  рентгеноконтрасних засобів.

1960 року було випущено вітчизняний  Корвалол, який і досі залишається  "візитною карткою" підприємства. Через деякий час був випущений  добре відомий споживачам Нафтізин (нафазолін).

На початку 1975 року на експорт відвантажувалася п’ята частина продукції заводу, яка постачалася не тільки у країни соціалістичного табору, але і  до Німеччини, Франції, Італії, Єгипту, Греції, Туреччини, Індії, - більш ніж до 20 країн світу.

У 1991-му році Київський хіміко-фармацевтичний завод ім. М.В. Ломоносова став відкритим акціонерним товариством і був перейменований у ВАТ "Фармак".

ПАТ «Фармак» - фармацевтичне підприємство, яке працює на базі створеного ще у 20-х роках XХ-го століття заводу з виробництва синтетичних лікарських препаратів ім. М.В. Ломоносова. За останні роки значно розширено номенклатуру продукції і сьогодні підприємство випускає близько 150 найменувань лікарських препаратів у вигляді різних лікарських форм: пігулок, капсул, драже, ін’єкційних розчинів, очних і назальних крапель, спреїв, мазей, паст, гелів, асортимент яких щорічно збільшується на 15-20 найменувань. Нові лікарські засоби ПАТ «Фармак» базуються на сучасних технологіях і досягненнях в області фармакології і медицини, складають вагому частину успіхів системи охорони здоров’я України і є гарантом реального поліпшення якості життя людини і суспільства.

ПАТ «Фармак» - маркетингово направлена компанія, яка вкладає  кошти на створення і просування препаратів власного виробництва і демонструє значний щорічний приріст об’ємів продажів стратегічних брендів. Маркетингова стратегія компанії направлена на комплексний підхід до процесу просування окремих груп препаратів, концентрацію зусиль на обмеженій кількості терапевтичних напрямків, найбільш важливими серед яких є - ендокринологія, кардіологія, засоби для лікування простудних захворювань, онкологія і офтальмологія.

Підприємство проводить активну  зовнішньоекономічну діяльність. За інформацією офіційного сайту компанії понад 15% продукції експортується до Росії, країн СНД, держав Балтії, Болгарії, Польщі. Найбільш пріоритетним для ПАТ «Фармак» ринком експорту, який характеризується найбільшими об’ємами продажів серед усіх перерахованих країн, є Росія. Компанія прикладає значні зусилля для збільшення обсягів реалізації на цьому стратегічно важливому ринку: має власне Представництво і дистриб’юторську компанію, значний штат медичних представників, регулярно проводить різні маркетингові акції. Нещодавно відкрито також Представництво ПАТ «Фармак» в Узбекистані.

«Фармак» співпрацює з науковими організаціями України  і зарубіжними партнерами. Вже  впродовж 3 років успішно реалізується спільний проект ПАТ «Фармак» і компанії «Елі Ліллі», в рамках якого ПАТ «Фармак» здійснює виробництво людського рекомбінантного інсуліну під торговою назвою «Фармасулін». Це дозволило значно поліпшити забезпечення хворих цукровим діабетом генно-інженерним інсуліном з чудовим профілем клінічної ефективності і безпеки. Наприкінці 2003 року компанія «Елі Ліллі» передала ПАТ «Фармак» ліцензійну технологію на повний цикл виробництва людського рекомбінантного інсуліну з активного фармацевтичного інгредієнта. Запуск повного циклу виробництва «Фармасуліна» є серйозним кроком на шляху впровадження сучасних наукових технологій у практику компанії.

ПАТ «Фармак» постійно удосконалює систему менеджменту, в основу якої покладені вимоги міжнародних стандартів ISO, модель досконалості Європейського фонду управління якістю (EFQM) і концепція Загального управління якістю (TQM). У 2002 році система менеджменту якості підприємства сертифікована на відповідність ISO 9001:2000 органами по сертифікації систем якості «TUV Rheinland EUROQUA» (Німеччина) і «ПРИРІСТ» (Україна).

ПАТ «Фармак» дотримується концепції соціально-етичного маркетингу, націленої на забезпечення довгострокового добробуту не тільки підприємства, але і суспільства в цілому.

ПАТ «Фармак» бере участь у національних і міжнародних конкурсах якості. Участь підприємства в подібних акціях - це не тільки питання престижу. Це одна зі складених маркетингової стратегії компанії. Під час відбіркових турів фахівці «Фармаку» дістають можливість оцінити усі аспекти ведення бізнесу відповідно до європейських і світових стандартів. Всі ці міжнародні і національні конкурси є незалежною експертизою, яка допомагає побачити і локалізувати важливі недоліки у реалізації вибраної стратегії бізнесу на підприємстві.