Історія «старої» архітектури

            Контрольна робота на тему: Історія  «старої» архітектури

 

Розвиток архітектурного середовища відпочинку на різних історичних

етапах визначався рекреаційними  потребами людини. Рекреаційні потреби

людини приймали різні  форми протягом всієї історії  розвитку людства.

Первинним середовищем відпочинку було житло; суспільні будинки й

споруди формувалися залежно  від розвитку громадського життя  людей. Місто,пригород, регіон, країна, світ визначали просторове середовище відпочинкулюдства.

              Архітектурне середовище відпочинку древнього світу

Архітектурне середовище відпочинку древнього світу - епоха  зародження зодчества Древнього Єгипту, Древньої Греції й Древнього Рима. Архітектура древнього світу сформувала уявлення про основні тини споруд - від рядових житлових будинків до монументальних суспільних споруд і комплексів;створила художньо-конструктивну систему ордерів, визначила декоративність архітектурних витворів; заклала основу містобудування.

Архітектура відпочинку Древнього Єгипту. Існуючі в древньому світі

соціальні відносини визначали  філософію, мистецтво, архітектуру  й характер

відпочинку. Архітектура  Древнього Єгипту виражала існуючу  ідеологію

єгипетської релігії, влади  фараонів і жрецтва. Єгипетське суспільство

розглядало земне життя  тимчасовим існуванням, на відміну  від загробного

світу, тому культова архітектура  створювалося з більш міцного  матеріалу, ніж житлові будинки й палаци. Потреба у відпочинку знаходила вираження в

організації комфортних умов при плануванні палаців і житлових будинків:

наявність внутрішніх двориків, оточених галереями, що захищали від  сонця. У палацах були й двори-сади. Житлові будинки включали велику кількість

кімнат, побутових приміщень. Навколо житлових будинків розташовувалися

господарські будівлі, невеликі штучні водойми, від яких вели доріжки  до саду й альтанок.

У Древньому Єгипті з'явилися  й перші меблі для відпочинку (стільці,

лави, ліжка), що мало змінилося  з тих пір.

Єгипетська архітектура  вплинула на розвиток світової архітектури  ідеями ансамблю й комплексного рішення.

Архітектура відпочинку Древньої Греції. Грецька цивілізація, що

прийшла на зміну єгипетській  і вавилонській, - це час фізичної й духовної

досконалості вільних  громадян. На противагу Древньому  Єгиптові з його

кастовою ієрархією (праця - для селян і ремісників; бенкети  й розваги - для

знаті) Древня Греція створила прекрасний образ вільної й щасливої людини, що усвідомлює себе «мірою всіх речей».

У грецькому суспільстві  велике значення надавалося змаганням  у спорті,поезії, музиці, театральному мистецтву, що одержало вираження в  створенні різноманітних форм відпочинку. Просторове середовище відпочинку в Древній Греції представлені архітектурою будинків і споруджень для спорту (гимнасії - для спортивних і навчальних занять музикою, літературою; палестри – для гімнастичних вправ: стадіони, іподроми); для духовного розвитку (бібліотеки; лесхи - будинку для зборів, бесід; стої - галереї-портики для відпочинку, прогулянок, бесід; театри; подвір'я – катагогії - для приїжджих) і державні пандокеї - подвір'я для прийому на ночліг.

Характерним елементом житлового  будинку був внутрішній двір, навколо якого групувалися житлові приміщення. Житлові будинки поєднувалися в квартали, що розділяються тісними вулицями. Пізніше дома стали оточувати садами й парками, ізолюючи від будинків бідних громадян.

У більше пізній, елліністичний, період одержала розвиток архітектура

палаців, що представляють  собою складні комплекси, у складі яких були

житлові й господарські будівлі, святилища, стадіони, театри, сади й  гаї,

прикрашені скульптурами. Особливою розкішшю відрізнялися заміські палаци-вілли. Будівництво багатих  житлових будинків, палаців і вілл привело до розвитку садово-паркового й прикладного мистецтва, виробництву меблів.Парки прикрашалися фонтанами, декоративною скульптурою, гротами, портиками, альтанками.

Архітектура відпочинку Древнього Рима. Архітектура відпочинку

Древньої Греції вплинула на архітектуру Древнього Рима, що відрізнялася куди більшою грандіозністю будинків і комплексів відпочинку: стадіон перетворився в амфітеатр; гимнасій - у терми; житло - у міське й заміське; агора - у форум.Амфітеатри, форуми, терми, які були новими типами будинків, відрізнялися функціональністю, багатотисячною одноразовою місткістю й відповідали гаслу Древнього Рима: «Хліба й видовищ».

Найбільш характерним  комплексом відпочинку для Древнього  Рима були терми. Крім свого основного призначення терми включали відкриті двори для повітряних і сонячних ванн, площадки для гімнастики, басейни для ігор і плавання, кімнати для відпочинку й масажу після лазні, екседри для відпочинку й бесід, німфеї із джерелом або фонтаном, бібліотеки й приміщення для музичних і літературних виступів. Самими значними за пишністю і місткістю (до 1600 відвідувачів одночасно) були терми Каракалли.

Значну частину відпочинку римлян займали видовища. Основні

видовищні спорудження: театри, амфітеатри, одеони (малі театри), цирки. Вони мали значний вплив на наступну європейську архітектуру видовищних

споруджень.

 Житлові будівлі римлян розділяються на міські (домус) й сільські будинки - вілли. У період Римської імперії в містах будували дешеве житло - інсули (багатоповерхові цегельні житлові будинки з квартирами, здаваними внайми.

У Римській імперії з'явилися  нові типи споруджень, пов'язані з

тимчасовим нічлігом, - постоялі двори, будівництво яких почалося уздовж всіх римських доріг після виходу закону про регулярне поштове повідомлення.

У Древньому Римі велика увага приділялася кліматолікуванню в горах.

Уже в III- IV ст. нашої ери  були побудовані перші климатолікарні в

малодоступних частинах Альп у Давосі. Призначалися вони для  вищих верств римського суспільства.

 

                Архітектурне середовище відпочинку середньовіччя

Архітектура відпочинку в  епоху феодальних відносин пройшла  два

складних історичних етапу  розвитку: середньовіччя й новий  час.

Архітектурне  середовище середньовіччя (XI -XIV ст.) визначалися

спільністю ідеологічної основи феодальних відносин християнської  релігії.

Епоха нового часу (XV XIX ст.) характеризується зародженням нових

соціальних відносин у  надрах феодалізму, що сформували нові архітектурні

форми відпочинку.

Архітектура середньовіччя, що розділилася на східну (візантійську) і

західну (романську й готичну) архітектуру внаслідок складних релігійних

процесів у християнстві (поділ на православ'я й католицизм) і розходжень

культурних традицій Заходу й Сходу, мала загальні типологічні риси:

будівництво укріплених комплексів кремлів, замків, міських палаців; зведення монастирських комплексів і культових будинків - храмів. Храми були не тільки місцем богослужіння, але й головним типом суспільних будинків. Християнські храми повинні були вміщати численних прочан і відповідати функціональним вимогам. Їх могли використовувати для проведення суспільних зборів і театралізованих видовищ. Храми входили в монастирські комплекси, яким надавалося значення культурних центрів, - у них зберігали книги, вели літописання, улаштовували школи й лікарні.

Архітектура Сходу, продовживши свій розвиток у Візантії, вплинула на архітектуру Вірменії, Грузії, Древньої Русі. У цей період характерна перевага в зодчестві культових будівель. У візантійському храмі людину оточує центрична купольна композиція, пов'язана з найдавнішою традицією житлового будинку, де посередині містилося вогнище, навколо якого збиралася родина. Центральне місце в культовому будинку займає амвон - кафедра, навколо якої розгортається релігійна дія, що символізує історію світу й людини.

Житлові забудови візантійських  міст маловідомі, переважало вільне

планування, що відображає уклад  побуту візантійців. Система візантійського

палацу являла собою розвиток звичайного житлового будинку.

На шляхах міжнародної  торгівлі з'являлися караван-сараї. Споруджували караван-сараї поблизу гірських перевалів, у річкових переправ, на проміжних зупинках довгого шляху, і призначалися вони для надання притулку купцям і їхнім караванам, здійснення угод, формування нових караванів.Будівництво міст на Русі почалося із середини Х ст. Великими містамибули Київ, Новгород, Ізборськ, Смоленськ, Полоцьк, Тмутаракань. Виникали вони на торгівельних шляхах. Центром давньоруського міста був дитинець,укріплений стінами, валами й ровами. Там розміщалися князівські й боярські двори, церкви, житла дружинників і челяді. Другу частину міста становив обхідний ряд, торгівельні, ремісничі двори. Міста оточували укріплені стіни з воротами у вигляді веж, з проїздом під ними. Церкви на Русі були не тільки культовими спорудами, але й виконували функції суспільних будинків, де збиралося міське населення, відбувалися врочисті церемонії й прийоми.

Першим житлом феодала  були дерев'яні хороми, що складалися з ряду

зрубів-клітей. Звичайно будинок  складався з трьох поставлених  у ряд клітей.

Центральну кліть займали  сіни: по одну сторону від них  перебувало тепле

житлове приміщення істба, а  по іншу холодна кліть, що служила  парадним

приміщенням у хоромах  або коморою в простих будинках.

У XII в. князівські й боярські двори здобували характер міської

феодальної садиби. Князівські прийоми й бенкети відбувалися  в сінях

князівських хоромів. Садибна  забудова з дерев'яними огорожами  визначила

характер відпочинку в  житлі: бенкети, обрядова їжа, спілкування  й активне

використання лазні. Лазня  в садибі займала видне місце. Відпочинок поза

житлом визначався відвідуванням  культового будинку. Синтез архітектури,

живопису, скульптури, театрального дійства був засобом впливу на емоційний стан людини.

Архітектура середньовічної Західної Європи V - XV ст. типологічно й

стилістично (романський стиль XI XII ст., готичний стиль XIII XV ст.)

змінювалася залежно від  соціально-політичного й культурно-історичного

розвитку суспільства. У  житті середньовічного суспільства  як і раніше велику роль грала церква, визначаючи філософію, науку, літературу й мистецтво. У романську епоху ці функції перейшли до монастирів. При будівництві монастирів з'явилися перші спроби раціонально організувати простір, розділяючи його на зони. Важливу роль у цьому зіграв розвиток массового паломництва. У монастирях для цієї мети служили будинки для прийому мандрівників, які розділялися на чоловічу й жіночу частини й мали окрему трапезну.

З виникненням міських  комун створювалися й нові суспільні

центри - площа й будинок  палацу міського самоврядування, багатоповерхові

житлові будинки, укріплені  міські й заміські резиденції знаті, будинки

торгівельні гільдії й  перші університети. Будівництво  таких будинків

сприймалася як важлива справа громади й впливало на приватне життя

громадян.

У цей час формується тип  кам'яного житлового будинку городянина, що представляв собою прямокутний блок з окремих кімнат навколо сходів або холу. У багатому типі житла - палаццо - на першому поверсі був склад, на другому розташовувалися житлові кімнати й парадний зал, що виходив у двір. Міські резиденції феодалів мали вежі, які служили їм для захисту під час міжусобиць.

Для романського періоду  Франції характерні укріплені житла  феодалів - замки, розміщені на піднесеному й важкодоступному місці. До Х ст. укріпленежитло мало вигляд вежі - донжону, оточеного валами й ровом. Донжони ділилися по вертикалі на кілька поверхів - ярусів. Зал і спальні приміщення розташовували звичайно в середньому ярусі. Нижній ярус використовували для прислуги й комор. Донжони - приклад середньовічного житла-фортеці, у якому турбота про зручності життя приносилася в жертву вимогам оборони. Аналогічні кріпосні споруди зводилися в Англії.

Повсюдно кам'яні міські житла стали зводити в більш  пізню епоху

(XIII - XV ст.), з появою нових  міст. Середньовічні міста як  і раніше були

укріплені. B цей час виникла  готична архітектура, переважно  міська. У плануванні нових міст стали виділяти спеціальні місця для ринкової площі. На ринковій площі перебували торгівельні ряди або гостинний двір (з'явившись в XIII ст., пізніше одержав широке поширення), дозорна або набатна вежа з годинниками, міські ваги й колодязь або фонтан. На ринковій площі будувалися перші ратуші, що служили судовими центрами. Тут відбувалися змагання співаків і вистави бродячих артистів. Собор як і раніше відігравав значну роль у суспільному житті міста. Він вмішав все міське населення, укривав городян у дні війни, служив місцем гучних зборів і вистав.

З пожвавленням торговельних і культурних зв'язків між містами  в

середньовічній Європі при  фортецях і замках феодалів улаштовувалися

постоялі двори з харчевнею - трактири, на центральних магістралях  виникали

пришляхові готелі, що виконували функції поштових станцій; у населених

пунктах зводилися двох -, триповерхові готелі. Такий готель був зведений у

Провансі (Франція, XVI в.) - розвиненому  центрі промисловості й торгівлі.

Велике приміщення першого  поверху, перекрите зводами, призначалося для

зберігання товарів; на другому  поверсі розміщувався зал, освітлений великими стрілчастими вікнами; на третьому поверсі над дахом розташовували номери.

Архітектура відпочинку Середньовіччя  на відміну від архітектури

відпочинку древнього  світу призначалася для вибраних - феодалів, життя яких проходила у фортецях, замках, палацах, віллах з бенкетами, забавами,

турнірами. Житло городянина, ремісника придбало багатоярусність  і було

пов'язане з ремеслом: на першому ярусі - крамниця або майстерня, на другому житлова кімната з вогнищем. Одночасне житло перестало бути замкнутим світом: будинок звернений на вулицю. Центром громадського життя залишалися культові споруди - монастирі, церкви, собори й міські площі (соборні й ринкові). Розвиток торгівельних відносин, поява прочан визначили розвиток тимчасового житла - готелів.

Розвиток громадського життя  сприяв появі нових звичок і потребі  в

розкоші: приймальні зали й  кімнати середньовічної знаті багато прикрашалися стінним розписом, килимами, замість вогнищ використовувалися каміни й кахельні печі.

   

 

 

        Контрольна робота на тему: Історія  архітектури «нового» часу

 

Епоха нового часу є важливим етапом у розвитку людства і його

громадського життя. Європа підійшла до свого Відродження; архітектура  за

XV - XIX ст. пройшла складний  шлях Ренесансу, барокко, рококо, класицизму. Епоха нового часу принесла зміну художніх смаків, змінила духовне життя суспільства.

Ренесанс, зародившись в італійських містах-республіках, забезпечував

становлення нового світорозуміння незалежної й енергійної особистості. У

ренесансній архітектурі  аскетизм і містика середньовіччя  витісняються

відчуттям радості життя, задоволеністю земним буттям. Архітектура  Ренесансустає усе більше світською, проникаючи в містобудування, створює  планування нових міст із погляду зручності, здоров'я й краси. Турбота про людину, алелюдину обрану, знатну й багату - перший принцип будівництва нових міст в епоху Відродження. Професійно-групове розселення покладене в основу другого принципу: ремісники родинних професій повинні жити в безпосередній близькості один від одного. Торгівці, міняли, ювеліри, лихварі повинні жити в центральному районі біля площі; корабельники, канатники мали право поселятися за кільцевою вулицею; муляри, ковалі повинні розміщатися у в'їзних воріт; перукарі, аптекарі, кравці розселялися рівномірно по всій території міста. В основі третього принципу лежав територіальний розподіл міста на комплекси: житлові, виробничі, торговельні, суспільні.

В епоху Відродження провідна роль приділялася міському житловому

будинку, в Італії - палаццо. У Франції численну групу споруджень становили

міські й заміське палаци аристократів і великої буржуазії, так звані готелі абошато. Планування міського готелю, ізольованого від  міського середовища, визначалася замкнутим прямокутним двором, оточеним чотирма корпусами з галереями, що виходять у двір. До епохи італійського Ренесансу ставиться також триваючий розвиток заміського житлового будинку - вілли. Вілла розвивалася як центральна садиба великого дохідного господарства, як літня резиденція, місце відпочинку, звеселяння, чудових свят у розкішних садах. Заміські садиби дворянства були характерні в XVI ст. для архітектури

німецького Відродження. Значні зміни, що відбулися в придворному  житті

князів, визначили створення  спеціальних будівель для лицарських ігор і

придворних свят. При садибах  улаштовують великі сади. Своєрідним добутком був споруджений у Штутгарті в палацовому саду новий розважальний павільйон.

У містах дістав поширення  тип рядового житлового будинку, що є

прообразом житлових будинків сучасної міської забудови. Це багатосекційні й блоковані житлові будинки, чотирьох -, п'ятиповерхові, неправильної

конфігурації. Будинки тісно  примикали один до одного, тому виникала

необхідність влаштування  світлових двориків між двома  паралельно

розташованими будинками  або трьома, розташованими під  кутом.

Багатосекційні житлові  будинки мали кілька квартир на поверсі: на першому

поверсі розміщали крамниці й майстерні, вище - житлові приміщення, на

останньому поверсі влаштовували лоджію і криту терасу - альтан).

Будинки, як правило, не опалювали, каміни розміщували в кухнях у

головній житловій кімнаті; на кухнях у нішах улаштовували примітивну

каналізацію (стояки з каналами); основним джерелом водопостачання були

питні колодязі, які встановлювалися  у дворах і наповнювалися водою, що

стікала з дахів будинків і з поверхні брукованих дворів.

У XV і XVI ст. у зв'язку з  відродженням античної драми й комедії,

постановкою світських п'єс виникла потреба в спеціальних  театральних

будинках. Таким театром  став, наприклад, театр Олімпіко у  Віченце (арх. А.

Палладіо), у якому розвиток сцени в глибину й по ширині, створення об'ємних декорацій і ілюзорної перспективи визначають органічний зв'язок із залом для глядачів.У XVI ст., коли життя Європі активізувалася в напрямку торгівлі, пошуку роботи або подорожей, продовжує розвиватися тип дорожнього готелю. Численні фахверкові пришляхові готелі, що одержали розвиток в Англії, мали однакові плани: житлові кімнати розташовувалися на другому поверсі, з'єднувалися критою галереєю і виходили в прямокутний двір. На першому поверсі розміщували стайню, таверну, службові приміщення. Іноді внутрішній двір служив підмостками народного театру. Виниклі пізніше в Англії театри відтворювали схему готельного двору.

До кінця XVI ст. у церковній  архітектурі сформувався новий  стиль -

бароко, його характерними рисами були видовищність і сценічність, ярусність, складні архітектурні рішення. Архітектура бароко служила цілям абсолютної монархії. З'явилися великі садово-паркові комплекси.На зміну бароко прийшов стиль рококо, викликаний загасанням придворного життя у Версалі й переселенням знаті в Париж. Зрослий комфорт повсякденного життя привів до збільшення в готелях кімнат побутового призначення. Ванні й вбиральні здобувають вид справжніх кімнат; з'являються зачатки водопроводу й каналізації; знижуються стелі, приміщення стають більш інтимними; вікна подовжуються до самої підлоги, поліпшується освітленість приміщень. У планування будинку вводиться коридорна система з метою поліпшення ізоляції кімнат, скорочуються розміри галерей і парадних

кімнат-салонів. З'являються  нові типи житлових приміщень: будуари, інтимні

кабінети. В інтер'єрі  широко застосовують живопис, різьблене дерево, ліпнину, розпис. Орнаментально-декоративний лад рококо асоціюється, насамперед, з вигадливими формами раковин, кораловидних утворень, завитків, квіткових гірлянд, стебел, що ізвиваються.

У середині XVIII ст. у Західній Європі відзначається поступове  вгасання пізньої стадії бароко - рококо й перехід до класицизму. У цей період стиль бароко одержав свій розвиток у Росії. Цей час зв'язаний, насамперед, із забудовою Петербурга. У містобудуванні дотримувався принцип регулярності, забудова житловими будинками здійснювалася на основі «зразкових» креслень. Крім масової типової забудови здійснювалося будівництво будинків палацового типу. Житлові будинки знаті першої чверті XVIII ст. відрізнялися парадними приміщеннями, пов'язаними з новим укладом життя вищих верств суспільства; фасади прикрашали ордерами, фігурною скульптурою, барельєфами. Обов'язковою приналежністю столичних міських і заміських будинків знаті став парк. Архітектура бароко визначала розвиток російського палацово-паркового мистецтва середини XVIII ст.

Класицизм. У середині XVIII ст. значна частина французького

суспільства перебувала під  впливом ідеї: люди повинні жити відповідно до

розуму, людина повинна вернутися  до природи. Повернення до природи

пов'язували із садово-парковим мистецтвом і мистецтвом інтер'єра. Французькі регулярні парки з підстриженими деревами стали здаватися штучними, тому наприкінці XVIII ст. одержує розвиток англійський парк із вільним плануванням. У цьому виявився новий напрямок в архітектурі Західної Європи (зокрема, Франції) - класицизм.

Антична культура грецьких полісів стала естетичним принципом

класицизму й привела  до нової архітектури. У міському будівництві

переважають великі суспільні  будинки світського призначення.

Суспільну й містобудівну роль виконували театри. Двоповерховий

будинок театру в Бордоіль у формі витягнутого прямокутника в плані мав на

фасаді дванадцятиколонний портик, завершений парапетом зі статуями. У залі для глядачів театру були ложі і яруси, опорами для яких служили колони; відкриті сходи перекривалися куполом - таке зручне планування надовго залишалося зразком.

В Англії, де класицизм як архітектурний стиль виник раніше, з'явилися

зовсім нові тини будинків - банкетні зали й клуби. Перший банкетний  зал -

Банкетинг-Хауз – був  побудований на початку XVII ст. і відкрив  цілу епоху в

розвитку англійської  архітектури. Будинок Банкетинг-Хауза  призначався для державних прийомів, для зустрічей послів іноземних держав, для демонстрації придворних спектаклів-масок.

В епоху класицизму зводиться  багато особняків знаті, у яких уже  зникає традиційна схема будинку-готелю між двором і садом. Фасади будинків виходять на вулицю й у невеликі внутрішні сади-двори. Будинки мають тільки два фасади, тому що торцеві стіни примикають до сусідніх будівель. На фасадах будинку з'являються засклені галереї, балкони, що опираються на колони й утворюють портики над входом. Кімнати невеликого розміру компонують біля центрального приміщення холу, в спальнях роблять алькови й ставлять ліжка на піднесення, до спалень звичайно примикає кабінет.

На початку XIX ст. виник  новий тип житлового будинку, що сполучав

готель і дохідний будинок. Готель розташовувався у глибині  ділянки, фасад

дохідного будинку із крамницями виходив на вулицю. Крамниця здобувала

самостійність, перетворюючись у магазин з багато оформленими  вітринами.

Тоді ж з'явився перехідний тип магазина - пасаж із внутрішніми  крамницями на першому поверсі будинку, верхні поверхи якого зайняті квартирами.

Такий же тип житлового  будинку - дохідний будинок - багатоповерховий,багатоквартирний з підвищеним першим поверхом для  магазина з'явився вросійській архітектурі  початку XIX ст. Російський класицизм  цього часурозвивався в тісному  зв'язку з класицизмом Франції  і Англії. Відмінною рисою російського класицизму є нові прийоми житлової забудови, пов'язаної з посиленням регулюючого начала: житлові будинки ставили на червоній лінії вулиці. Масове будівництво велося за «зразковими» проектами. «Зразкові» проекти були розроблені на початку XIX ст. для дохідних будинків і будинків-особняків.

Поряд із рядовою жилою  забудовою в Петербурзі й Москві зводили

унікальні особняки, заміські садиби дворянської знаті й палаци. Вимога

зручного житла виявилася  в прагненні до природності й  простоти, наближенню до природи, що відповідало естетичним запитам того часу. Прикладом палацу нового типу може служити Китайський палац в Оранієнбаумі - мініатюрний__одноповерховий будинок, оточений зеленню парку. У парку була катальна гірка - спочатку велика споруда з відкритими галереями й хвилеподібними спусками.

У цей час починає розвиватися  пейзажна система планування парків -

звивисті доріжки, вільно розташовані павільйони й альтанки, водойми округлих обрисів.

Палацово-садибне зодчество  особливо було розвинуто в Україні.

Основою планування садибного  комплексу була схема, типова для  всіх великих садиб того часу, група двох - або триповерхових палацових споруд із

одноповерховими флігелями, що примикають; будинки оранжерей  могли

завершувати парадний двір; уздовж центральної алеї розміщали  господарські й службові споруди; до садового фасаду примикав ставок, що переходив у

пейзажний парк з літнім будиночком і павільйонами. На перших поверхах

палацового будинку розміщували  вестибюль, прийомні приміщення, кабінет

власника, службові приміщення; другий поверх складався з парадних залів, з

яких круглий зал займав центральне місце; третій поверх призначався  для

проживання родини власника; у флігелях розміщували кімнати  для гостей. Такі палацово-садибні ансамблі, наприклад, в с. Качанівці, с. Сокиренцях,

створювали в стилі  класицизму й місцевих традицій.

У XIX ст. не створювали нові садиби. Парадність архітектури дворянської садиби перестала задовольняти їхніх власників у нових економічних умовах капіталістичних відносин. Потреба зробити садибу дохідною привела до зміни функціональних і естетичних вимог в архітектурі садибних споруд.

У цей час зводили будинки  торгівельних закладів, банків, присутніх

місць, губернаторських будинків, дворянських зборів, лікарень. Формування

суспільного будинку визначалося  типом великого монументального

спорудження із чіткою схемою єдиної осі, що проходить через центр  головного будинку з парадним під'їздом і поруч парадних приміщень. Суспільний будинок включався в архітектурний ансамбль площі або вулиці. Нерідко цими будинками були театри: у Москві міським ансамблем стала Театральна площа з головним будинком - Великим театром. На початку XIX ст. театральні будинки з'явилися в Україні - в Києві, Одесі, Полтаві. Тоді ж сформувався зовсім новий тип будинку - будинок дворянських зборів, що виконував роль клубу привілейованого суспільства.

В Україні в цей період велика увага приділялася торгівельним спорудам, які розташовували у центрі площі або по її периметрі. У комплекс торгівельних споруд входили вітальні двори, торгівельні ряди, контрактові будинки, складські споруди, будинки пожежної й поліцейської служби.

Диференціація типів будинків відповідно до функціональних вимог, що

ускладнюються, насамперед виявилася в планувальній структурі  будинків, уже не пов'язаній із садибною класичною схемою.

У першій третині XIX ст. у  російському класицизмі з'явився напрямок

російський ампір, зародження якого почалося в архітектурі Франції часів

наполеонівської імперії. Тематика ампіру пов'язана з героїчними,

тріумфальними мотивами: гірлянди й вінки, імператорські орли, військова

римська збруя.

У цілому в період нового часу був подоланий розрив між  зовнішнім і

внутрішнім простором  в архітектурі, визначені архітектурні форми

громадського життя й  відпочинку в місті, садово-парковому  ансамблі,

житловому будинку. Потреба  в зручному житлі привела до зародження

інтер'єрного ансамблю, що забезпечує єдність всіх компонентів: декору стін і

стель, меблевих і прикладних форм.

У першій третині XIX ст. завершується великий етап розвитку

архітектури нового часу, характерною  рисою якого стала поява утилітарної

архітектури. Багато суспільних будинків здобувають рядовий, масовий

характер (ринки, склади, лікарні, префектури), втрачаючи свою зовнішню

декоративність і виконуючи  часто утилітарні функції. Поділ  архітектури на

монументальну й утилітарну, зростання ролі останнього типу будинків було

визначено розвитком капіталістичних  відношенні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Контрольна робота на тему: Історія  сучасної архітектури 

 

Якщо говорити про розвиток архітектури в наші дні, то багато архітекторів виділяють у ній  два напрямки. По-перше – це «еклектика»  або традиційна архітектура. Цей  напрямок характеризується постійним  зверненням до різних історичних стилів при створенні архітектурних  форм. Другим напрямком розвитку архітектури  вважають «сучасну архітектуру», яка  в пошуках нових образів звертається  до високих технологій (як будівельним, так і комп’ютерним), використовує новітні досягнення вчених і найсучасніші будматеріали.

 У сучасній архітектурі  можна спостерігати повну свободу  ідей і думок: сьогодні немає  пріоритетних напрямів і стилів, а всі концепції розвитку є  рівноправними. В останні десятиліття  ХХ століття і на початку  нинішнього століття ми бачимо  відмову від колишніх стилів  і форм, а також невпинний пошук  і застосування сучасних матеріалів, таких як залізо, скло, пластик,  залізобетон. Сучасна архітектура  використовує найрізноманітніші  стилі: конструктивізм, постмодернізм,  мінімалізм, кітч, «техно», «хай-тек»  і т.д., а також їх комбінації, часом досить сміливі.