Венчурні підприємства в Україні

ЗМІСТ

Вступ…….................................................................................................................3

1. Поняття та сутність  венчурного підприємства…………..…………….…5

2. Стан венчурного підприємництва в Україні……………………..……… 11

3. Стан венчурного підприємництва в Україні………………………..…….15

Висновки ...............................................................................................................19

Список  використаних джерел…………………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

        У сучасних умовах інтенсивного науково-технічного розвитку в усьому світі пильна увага приділяється розробці та освоєнню нововведень, без яких подальший прогрес у суспільстві був би неможливий. Виняткову важливість розвитку венчурної складової бізнесу доводить той факт, що більша частина відкриттів і проривів у високотехнологічних областях зроблено за рахунок венчурного капіталу і венчурних підприємств. Внаслідок цього багато економічно розвинутих держав, усвідомлюючи важливість інноваційних розробок, йдуть по шляху створення економічних механізмів, які сприяють впровадженню у виробництво новітніх досягнень НТП.

        Одним з таких механізмів є розвиток венчурних підприємств. Венчурний бізнес є відносно молодою формою інноваційної діяльності в Україні, і на сучасному етапі має безліч проблем розвитку. А так як шлях технологічного оновлення і науково-технологічного розвитку є єдиним для оздоровлення та зміцнення нашої економіки, досить актуальним є з’ясування цих проблем.

          Тому метою моєї роботи є розглянути всі сучасні проблеми розвитку венчурного підприємства в Україні. Для цього я вважаю важливим розкрити в першому розділі своєї роботи такі питання: сутність венчурного підприємтсва, особливості його створення та функціонування, етапи розвитку, пояснити чому венчурне підприємництво так позитивно впливає на економіку держави та вказати чинники, які сприяють розвитку венчурної індустрії.

          Світовий досвід показує, що основним фактором, що стримує науково-технічну  діяльність венчурних фірм, є недостатність фінансових коштів, яка компенсується з боку держави.  Одже  також вважливо розглянути  механізми державного регулювання, які повинні забезпечувати комплексний і збалансований підхід до вирішення проблем інноваційної діяльності  венчурного бізнесу. У другому розділі йдеться про розвиток венчурного підприємництва в країнах Європи та США, схеми венчурного фінансування, які використовують розвинуті країни та про значення результатів діяльності венчурних підприємств для їхньої економіки. У другому розділі єдеться вже безпосередньо про стан венчурного підприємництва в Україні.  І таким чином, проаналізувавши всю наявну інформацію, можна буде сформулювати наявні причини функціонування венчурного підприємства в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття та сутність венчурного підприємства

          Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове підприємництво.  Термін «venture» є старовинним англійським словом, що характеризувало купця, який займається торгівлею з іноземними державами, тобто підприємством,  яке було  дуже ризикованим,  але багатообіцяючим. Отже, венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та венчурні підприємства [6, ст. 7].

        Венчурні підприємства (від англ. Research firms of venture) - дрібні і середні підприємства, зайняті науковими дослідженнями, інженерними розробками, створенням та впровадженням нововведень. До венчурних зазвичай належать невеликі підприємства, діяльність яких пов'язана з великим ступенем ризику просування їхньої продукції на ринку. Звичайно, це підприємства, що створюють новий продукт, ще не відомий споживачеві і не має чіткої перспективи розвитку. Нові технології сприяють збільшенню вартості основних фондів і числа робочих місць і характеризуються високою прибутковістю інвестицій. Зазначені підприємства надзвичайно чутливі до нестачі інвестицій, до умов функціонування. Для них характерна нестійкість рентабельності, особливо на ранніх етапах їхнього розвитку, на них важко забезпечувати ефективне управління. У силу цього, лише незначна кількість нових підприємств домагається реального успіху. В основі венчурного підприємства лежить ідея. Завдання такого підприємства полягає в тому, щоб трансформувати цю ідею в новий продукт або послугу, рівень продажів яких може виявитися досить високим. Нова справа, безсумнівно, вимагає вкладень. Воно здатне приносити певні доходи і навіть прибуток. Але якщо нове венчурне підприємство не переросте поступово в новий бізнес і якщо в ньому не налагоджують гарну систему управління, то таке підприємство не зможе довго існувати, незалежно від цінності самої ідеї, закладеної в його основу, від суми грошових вкладень, від якості продукту й інтенсивності попиту на його продукцію [3].

            Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців — учених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи в лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї і хочуть реалізовувати їх практично у рамках малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах під винахідників новації й орієнтованих на її реалізацію, що забезпечує успіх поширення інновацій у виробництві, побуті, а корпорації — великі прибутки.  За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20—30 % усіх новацій, хоча частка малих підприємств у витратах на нововведення становить 4—5 %. У США, наприклад, на малі фірми за останні роки припадає 25—30 % великих винаходів. Витрати на один винахід у малих фірмах становлять близько 87 тис. дол. проти 2 млн дол. у великих корпораціях [1].

     Причинами такої активності венчурних фірм є такі їх переваги: 
• вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;

• концентрація фінансових і матеріально-технічних  ресурсів за обраним напрямом дослідження;

• високий  рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів; 
• гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон'юнктури; можливість швидкої переорієнтації на інші напрями;

• відсутність  бюрократизму в управлінні, мобільність організаційної структури;

• швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу;

• цикл «наука — виробництво» скорочується до мінімуму.

         Але роль венчурного підприємництва зводиться не тільки до підвищення науково-технічного рівня виробництва, а й до їхнього впливу на динамічність усього господарського комплексу. Венчурні фірми є генераторами нових ідей, на основі яких відбуваються великі науково-технічні прориви.         

       Одними із питань, що потребують конкретизації є питання створення та функціонування інноваційних венчурних підприємств на усіх етапах їх життєвих циклів. Так, під життєвим циклом венчурного підприємства доцільно розуміти сукупну послідовність етапів створення та розвитку такого підприємства [2]. Більшість фахівців у розвитку венчурного підприємства виділяють 4 етапи.

     На  першому етапі створюється прототип продукту. Головною діючою особою тут є або вчений, або технік, який використовує наукову ідею для створення нового продукту або нової технології. Англійські фахівці називають цей етап насіннєвим, тому що в його основі лежить наукова ідея про виробництво продукту, але немає ще підприємства, яке могло б здійснити це виробництво. Цей етап для своєї реалізації вимагає незначних фінансових ресурсів.

     Другий  етап - стартовий, на якому відбувається запуск компанії, організовується виробництво нового продукту. На відміну від першого, цей етап характеризується вже досить високою потребою у фінансових ресурсах, які, у свою чергу, у великій мірі залежать від характеру створюваного продукту. Якщо продукція переважно інтелектуальна - наприклад, програмне забезпечення для комп'ютерів, її створення не вимагає значного обладнання, багато часу, продукт швидко виходить на ринок і забезпечує швидку віддачу витрат.  
        Переважно матеріальна продукція вимагає значно більших затрат на своє створення, часу на розробки продукту і пов'язана з великим ризиком затвердження цього продукту на ринку. У силу цього для організації виробництва, прогнозування ринку потрібні більші фінансові ресурси.  
На даному етапі компанії витрачають багато грошей і, практично, нічого ще не отримують. При цьому основна частина витрат пов'язана не стільки з розробкою технології виробництва продукту, скільки з розробкою маркетингу нових стратегій і комерціалізацією продукту, оцінкою масштабів майбутнього ринку. Головною дійовою особою в цей період розвитку венчурного підприємства стає вже не вчений, а менеджер. Цей етап англійські фахівці називають "долиною смерті", тому що в силу значної частини комерційної складової цього етапу 70-80 відсотків проектів на цьому етапі зазнають невдачі.

     На  третьому етапі - етапі раннього зростання починається виробництво продукту і здійснюється його тестування ринком. При цьому, як свідчить англійська статистика, з 10-ти що вийшли на ринок продуктів 2 на цій стадії перевищують проектну ставку рентабельності виробництва та зростання капіталів, 2 провалюються, або потрапляють до категорії так званих "зомбі". Тобто їх виробництво виживає, забезпечує певну рентабельність, але не дає суттєвого приросту вкладеного капіталу.  
На цьому етапі до венчурним підприємствам виявляють підвищений інтерес великі корпорації, які купують їх акції, для того, щоб проникнути в нову технологію і на цій основі реструктуризувати свою власну діяльність  
[3].  
         Четвертий завершальній етап кардинально відрізняє життєвий цикл венчурної організації від інших , він ще називається «вихід інвестора» [2]. Коли ринок визнає новий продукт і на нього формується підвищений попит, що вимагає для реалізації нових вкладеннь капіталу, керівники венчурного підприємства або продають компанію, або реєструють її на фондовій біржі і випускають акції підприємства. Як правило, вихід інвестора здійснюється через 3-5, частіше - 5-7 років функціонування підприємства. Загалом, існують такі основні варіанти виходу – IPO (Initial Public offering - пропозиція акцій на публічному ринку), strategic sale (продаж стратегічному інвестору), MBO (Management Buyout – викуп менеджерами) . Після виходу інвестор отримує всю суму прибутку, накопиченого за період функціонування підприємства. На цій же стадії активно залучаються банківські позики.

     Особливістю функціонування венчурного підприємства є те, що протягом життєвого циклу  функціонування такі підприємства, як правило, змінюють свій правовий статус.

         Фінансування венчурного підприємництва здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонерний капітал. Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, що забезпечує аккумуляцію вільних коштів і вкладання їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння та комерціалізації інновацій. Венчурний капітал за своєю природою є капіталом суспільним. Він формується і перерозподіляється за активної участі й підтримки держави та є продуктом перенакопичення.

Джерелами венчурного капіталу можуть бути:

• вільні фінансові ресурси пенсійних, благодійних фондів;
• державні структури;
• корпоративний венчурний капітал;
• приватні інвестори;
• інвестиційні компанії малого бізнесу;
• зарубіжні інвестори;
• банки;
• страхові компанії;
• прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти.

           Необхідно особливо виділити участь у венчурному бізнесі крупних промислових компаній. Багато хто з них зацікавлений у використанні механізмів ризикового фінансування не для отримання додаткового доходу, який у будь-якому випадку неспівставний з доходами від їх основної виробничої діяльності, а перш за все - для досягнення цілей обраної в сучасних умовах стратегії науково-технічного розвитку. Вносячи відносно невеликі кошти для освоєння нових проектів малих інноваційних фірм, крупні компанії дістають доступ до нової технології і одночасно можуть дозволити собі відкласти до певного часу організацію аналогічних досліджень і розробок у власних лабораторіях. [4].

           Ризиковий капітал надається найчастіше двом категоріям малих фірм — тим, які викуплені у власників (їх називають «бай-аут»), і новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реалізацію нових ідей і розробок («спін-оф»). Найважливішою ознакою, за якою класифікуються венчурні фірми, є вид спеціалізації (товарна, ресурсна, технологічна); ступінь охоплення стадій інноваційного циклу «дослідження — упровадження» тощо. Малі венчурні фірми не випадково є головним об'єктом ризикового капіталу. Саме ці фірми дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи, кольоровий фотопапір, мікропроцесор, персональний комп'ютер. Статистика показує, що «батьками» більш як 60 % великих нововведень XX ст. є венчурні фірми. 
На думку російських вчених у світовій практиці основними чинниками, які сприяють розвитку венчурної індустрії, є: 

• наявність науково - освітньої бази;

• зрілість фінансового ринку, наявність фондового  ринку; 

• політична  і макроекономічна стабільність;

• стабільний попит з боку державного і приватного секторів на наукові дослідження і розробки;

• наявність  вільних і “довгих” грошей в  економіці[4].

      За фінансової підтримки зі сторони венчурного капіталу отримали путівку в життя такі досягнення людства, як мікропроцесори, персональні комп’ютери, технологія рекомбінантних молекул ДНК (генна інженерія). Низка раніше невідомих компаній, таких як “Майкрософт”, “Діджітл екуіпмент”, “Джінентек” піднялися на “дріжджах” венчурного капіталу до рівня лідерів нових галузей сучасного наукоємкого виробництва [1].

Розвиток  венчурного підприємництва в  США та країнах  Європи

       Для країн західної Європи та США, венчурний капітал став тією рушійною силою, що надала значні привілеї у будуванні постіндустріального суспільства. Сьогодні ці країни є прогресивними,  економічно стабільними центрами розвитку інноваційної сфери, завдяки чому і утримують лідерські позиції у світі за рівнем економічного розвитку. Тому за кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У зв'язку з цим у Європі венчурне підприємництво розвивається дуже швидкими темпами. Тільки за останні десятиліття у європейські венчурні фонди надійшло 60 млрд екю. Проте за своїми обсягами американський ринок ризикового капіталу значно перевищує західноєвропейський та японський [1]. У цьому світлі  цікаво проаналізувати ефективне втілення державної програми стимулювання інноваційної діяльності, зокрема, венчурного бізнесу на прикладі країн Європи та США.

      Окремі  схеми венчурного фінансування в  США застосовувались в 30-х роках XX ст. і навіть раніше, однак явище  набуло сучасних рис лише після Другої світової війни. Прообразом сучасних фірм з управління венчурним капіталом  стало фінансове партнерство  “Дж. Х. Уітні енд Компані”, засноване  колишнім послом США у Великобританії Дж.Х.Уітні, акціонерної компанії “Амерікен  Рісерч енд Дівелопменч”, створеної  у цьому ж році під керівництвом генерала Ж.Д.Доріо, і фонду “Венрок”, заснованого в кінці 40-х – початку 50-х років сімейством Рокфеллерів. Однак, останнім часом у США посилилось державне втручання в систему  матеріального стимулювання. В зв’язку  зі зменшенням кількості зареєстрованих патентів деякі комісії Конгресу внесли пропозиції про встановлення мінімального рівня премій за винаходи (до 200 дол. США, якщо винахід дає фірмі економічний ефект до 20 тис. дол. США). Якщо цей ревень перевищено, то спірні питання має вирішувати суд [1].

      Білеше  половини урядів штатів США здійснюють фінансування науково містких  підприємств  на початкових, до стартових  етапах життєвого циклу, адже їх метою є не тільки отримання  прибутків, а й залучення підприємців  і  вчених до венчурного бізнесу. Але ці кошти значно менші від капіталу великих венчурних інвесторів. Також варте уваги таке нетрадиційне джерело фінансування венчурного підприємства, яке надається каналами невидимого венчурного ринку. У США –це ризиковий капітал обсягом 2млн. дол. дуже багатих приватних осіб. У колі підприємців їх називають «ангелами бізнесу».

        Прийнято вважати, що першим підприємством, яке було створене венчурним фінансуванням, є Фейрчайлд Семікондактор, засноване в 1959 році фірмою Венрок Есоушіейтс [10, ст. 27]. До Другої Світової Війни венчурні підприємства  інвестували заможні приватні особи і забезпечені фірми.   У США сучасна  практика венчурної організації інноваційної діяльності почалася із середини 70-х років.  У промисловості США за 1966-1976рр. виникли 35 малих наукомістких фірм, обсяг продажу продукції яких у 1977 році склав 426 млн. доларів.   Компанія General Electric, наприклад, має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стратегічних зонах господарювання, загальний фонд яких складає 100 млн. дол. Фірма Xerox створила в 1989 р. венчурне відділення Xerox Technology Ventures з фондом 30 млн. дол., куди можуть звертатися групи інженерів чи інших функціональних службовців для одержання підтримки своїх незалежних інноваційно-технологічних проектів.           

 На  відміну від великих підприємств  малі фірми мають більш високі  показники ефективності науково-дослідного  процесу.   Багато корпорацій США (IBM, General Electric і ін.) мають “внутрішні венчури”. Найбільш успішним з 15 “внутрішніх венчурів” корпорації IBM був проект створення і випуску на ринок персональних комп'ютерів. До 1980 року (через рік після його створення) продукція була випущена на ринок, а ще через 2 роки річний обсяг продажу склав 2,5 млрд. доларів, перевищивши продаж будь-якої іншої моделі обчислювальної техніки виробництва IBM.           

 За  останні роки в США було  прийнято ряд законів, основною  метою яких є стимулювання  інноваційної діяльності дрібних  підприємств і фірм, що займаються  розробкою нових технологій.

          Стимулювання винахідницької діяльності в Німеччині, відбувається шляхом надання значної  державної винагороди ( премії ) особам, що винайшли суспільно корисні, конкурентоспроможні технології, товари, послуги, що істотно поліпшили структуру та якість виробництва або соціальної сфери.   У Великобританії діє найбільша в Європі галузь із фінансування інновацій. Капіталовкладення з цією метою надають спеціалізовані комерційні компанії. Міністерство торгівлі й промисловості проводить конкурс, метою якого є допомога малим фірмам у розробці новаторських ідей, що сприяють випуску нових товарів чи розробці прогресивних технологій. Крім того, в цій країні існують ще дві великі організації, які підтримують чи фінансують нові ідеї для того, щоб їх можна -було використати в комерційному виробництві в найкоротші строки. Перша з них - філіал Промислової і торгової фінансової-“Technical development capital Ltd”  корпорації, завдяки якій останніми роками впроваджено багато значних  винаходів [5].

      Іншою не менш важливою організацією, що надає  підтримку винахідникам, є Національна  науково-дослідна корпорація розвитку, яка отримує кошти від держави  для прискорення процесу проходження  винаходів від початку розробки до впровадження їх у виробництв. Крім того, сприяння винахідникам надає Інститут патентів і винаходів, до складу адміністративної ради якого входять представники Конфедерації британських промисловців, Національної науково-дослідної корпорації розвитку, Федерації торговельних знаків, патентів і конструкцій та інших організацій.

      У Франції діє широка мережа спеціалізованих  державних служб із стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у приватному секторі. Одні з них є самостійними організаціями (як, наприклад, Національне агентство сприяння впровадженню результатів наукових досліджень), інші входять до складу центральних органів управління наукою і великих науково-дослідних центрів. Держава через агентство здійснює основні види фінансової допомоги зі стимулювання нововведень .

      Окрім вище перелічених форм стимулювання венчурного бізнесу,  існує ще одна, яка не є розповсюдженою, проте ефективною. Мова йде про    так званих корпоративних, тобто недержавних інвесторів. Як правило, вони є представниками крупних компаній, які у минулому теж використовували венчурний капітал, а сьогодні бажають самостійно вкладати зароблені гроші у перспективні проекти. Зрозуміло, що  не з альтруїстичних міркувань, а з метою отримання прибутку, який би перевищив інвестиційні вливання.

      Найбільш  характерна особливість країн Західної Європи в порівнянні зі США - вища питома вага у венчурному бізнесі банківських структур. Наприклад, в Німеччині на частку банків у середині 1990-х років припадало більше половини всього ризикового капіталу, що працював у країні. Цим частково пояснюється переважна орієнтація західноєвропейських інвесторів на більш традиційні і менш ризиковані підприємницькі проекти [4].

      Венчурні  фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі : 
• виробництво товарів народного споживання — 18,3 %;

• виробництво промислової продукції— 18,4%;

• зв'язок, комп'ютери, електроніка— 15,5 %;

• фінансові  послуги — 6,3 % [7]. 
 
 
 
 
 
 
 

Стан  венчурного підприємництва в Україні

        В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високо розвинутих країнах немає. У  нашій країні існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером  до венчурних.  Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів. Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В США, наприклад, для малих інноваційних структур установлено систему різноманітних пільг. В Україні прийнято багато законодавчих актів відносно інноваційної діяльності. Поки що у більшості українських підприємств внутрішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів не вистачає і тому завжди йдеться про залучення коштів із зовнішніх джерел. Позичкові інвестиційні ресурси в сучасних умовах використовують для фінансування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

        Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, бо вона потребує не коротко-, а довготермінового кредитування (більше одного року), а в сучасних умовах банки не мають наміру ризикувати. Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі. Тому навіть серед комерційних банків, які відповідно до назви причетні до інноваційної діяльності (наприклад, Укрінбанк, «Авуар», Інкомбанк тощо), укладень в інноваційну діяльність практично немає. З усіх комерційних банків України інноваційну діяльність в обмежених сумах кредитує тільки Промінвестбанк, але йдеться про спільне з закордонними банками інвестування великих проектів.

         Серед найбільш відомих  малих підприємств, що створюють інноваційну продукцію –науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води; науково-технічний центр  «Техносистем»(Дніпропетровськ), що виготовляє установки для обробки рідких розчинів і стічних вод з використанням фізико-чімічних перетворень. Серед малих підприємств Києва, що створюють інноваційну продукцію, фірма «Арон», яка розробила обладнання для цілорічного вирощування зеленого корму, мале підприємство «Пульс», що створює універсальний прилад «Кріо-електроніка-4» та ін. Одним із перших кооперативів, який працював по типу венчурної фірми, був Київський кооператив  «Вторполімершал». Вражаючим прикладом досить ефективної інноваційної діяльності може слугувати  Київське мале підприємство «Космос» ( назва походить) від словосполучення «Команда Осауленка» -відомого винахідника  у галузі електроніки і засновника фірми)  [9, ст. 92].

       Згідно з постановою Кабінету Міністрів України в 1992 р. було створено Державний інноваційний фонд на виконання Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» [10].

         Завдання Держіннофонду— здійснювати інвестиційну, фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску імпортозамінної та конкурентоспроможної продукції. Джерелом формування Державного інноваційного фонду і галузевих інноваційних фондів були відрахування в розмірі 1 % від обсягу реалізації робіт (послуг) чи валового доходу підприємств. Фінансування інноваційних проектів здійснювалося за умов надання фірмами бізнес-планів інноваційних проектів та позитивних висновків державних експертиз, які являють собою комплексний фінансовий аналіз проектів. Інноваційні кредити надавались підприємству-заявнику у вигляді безвідсоткової цільової інноваційної позики терміном від півтора до п'яти років, інвестиційного вкладу або лізингу. З початку діяльності Фонду (1993 р.) було профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн грн. 
У 1999 р. за рахунок Держіннофонду фінансувались інноваційні проекти 3,2% підприємств (37,512 млн грн) в основному машинобудування, харчової, оборонної, медичної галузей, промисловості будівельних матеріалів. 
За результатами діяльності в 1999 р. до Держіннофонду надійшло 682,6 млн грн, або 73,9 % планових надходжень, зросла заборгованість за наданими кредитами, не виконано завдання на цей рік щодо повернення інноваційних позик (із запланованих 86,7 млн грн фактично надійшло 19,5 млн грн). З 1998 р. кошти Державного інноваційного фонду стали стабільним джерелом вирішення питань фінансування за зобов'язаннями Державного бюджету. З грудня 1999 р. Держіннофонд було ліквідовано і його правонаступницею стала Державна інноваційна компанія.

            З 1 червня 2000 р. відрахування інноваційного збору в розмірі 1 % переходять до розряду бюджетних платежів (з метою забезпечення дефіциту бюджету). Спочатку кошти надходили до бюджету, а потім — на фінансування державних інноваційних програм. У законопроекті бюджету на 2001 р. статтю «відрахування до інноваційного фонду» було скасовано [1]. 
           Сьогодні вже напрацьовано низку законодавчих актів, тільки в період з 1999 по 2006 рік в Україні нараховується близько 40 Указів Президента, які спрямовані на розвиток інноваційної діяльності, близько 32 постанов Кабінету міністрів, близько 50 програм державних комісій, спрямованих на врегулювання інноваційної сфери, покращенню інвестиційного клімату в державі. Проте, досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних компаній [1].

            Таким чином, з одного боку, не можна говорити про цілковиту пасивність держави щодо розвитку сфери венчурного фінансування, а з іншого -  стає зрозумілою мала ефективність подібних заходів. Для того щоб  отримати  дійсні результати, необхідно працювати не тільки на папері, необхідно ретельно вивчити іноземний досвід вирішення подібних проблем, заохочувати інноваційні проекти приватних і державних підприємств та організацій, створити  пільгові умови для компаній та установ, що розробляють і впроваджують прогресивну техніку й технології і здійснюють науково-дослідну діяльність.

                  Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання. Незважаючи на проголошення  інноваційного шляху розвитку, дотепер рівень  впровадження інновацій  настільки низький  (лише 11% промислових підприємств країни веле інноваційну діяльність), що вплив його не забезпечує хоч якогось більш-менш суттєвого зростання промислового виробництва. Порівняно з періодом до 2000р.,  за 2000-2006рр.. рівень інноваційної  активності підприємств різко знизився. [8, ст.13].    Венчурне підприємництво в Україні у тому вигляді, у якому воно діє в більшості країн з ринковою економікою, не визначено. В умоває економічної нестабільності й відсутності державного впливу на господарські процеси венчурні підприємства, що виникають, нерідко змінюють свій основний профіль, орієнтуючись переважно на  посередницько-збутову діяльність. [6, ст.61].

        На відміну від західних венчурних фондів, які інвестують кошти переважно в підприємства сфери високих технологій, більшість українських венчурних інвестицій  здійснюються у підприємства, що випускають продукти харчування і будматеріали, а також в мережу магазинів  та ресторанів швидкого харчування [9, ст. 42]. В економіці  України практично відсутній попит на довгострокові ризиковані інвестиції інноваційної спрямованості, не вистачає кваліфікованих інноваційних  менеджерів, які могли б виступити управлінським ресурсом у циклі венчурного інвестування, недостатньо розвинута  інформаційна  інфраструктура  венчурної системи, відсутній інноваційний підприємницький ресурс високої кваліфікації. Нормативно-правова база  функціонування  венчурного капіталу в реальному секторі економіки недосконала і нестабільна [9, ст. 45].