Виховні можливості фольклору

                 ВСТУП

  Правильне й усебічне уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись з широкими колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть і єство культурного буття українського народу. Навіть з появою і розвитком в Україні професійних мистецьких форм фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб. Звуження сфери функціонування фольклору – історично закономірний процес, однак у різних культурних традиціях його інтенсивність і динаміка неоднакові. Переважна більшість сучасних цивілізованих націй майже втратила живу традиційну народну культуру, в Україні ж цей процес не набував ще катастрофічних форм, хоча й зазнав через відомі історичні обставини невідшкодованих втрат. Проте, якщо ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще півстоліття тому відбувалося природним шляхом безпосереднього спілкування поколінь, нині воно дедалі частіше здійснюється через посередництво друкованого слова.

Фольклор – явище динамічне, і кожна історична епоха відрізняється від попередніх та наступних характером репертуару і певною мірою жанровим складом. тому лише «застигла» форма книжки може водночас продемонструвати широкий спектр фольклорних явищ, надбаних народом протягом тривалого історичного шляху.

Естетична принадність фольклору зумовлена багатьма чинниками. У пісні та думі це поєднання мелодії, слова й таланту співака, у казці нас вабить не лише захоплюючий сюжет, майстерність оповідача, а й своєрідна мовно-стилістична виразність живого усного тексту. При публікації будь-якого фольклорного твору відбувається своєрідний «переклад» його з однієї художньої мови на іншу. І тут неможливо уникнути досить значних втрат, пов»язаних передусім з відсутністю способів адекватної передачі усного тексту, рис, яких він набуває в устах талановитого виконавця. Кожен з них живе у певному мовному середовищі: мова полтавців, наприклад, відмінна від мови галичан. Хоча всіх нас об’єднує унормована літературна мова, якою переважно послуговується професіональна література, кожний регіон України має свою говірку, що значною мірою позначається на мові фольклорних творів, які там побутують. Через це та сама пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають і мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Так само синтаксис, зокрема прозовий, має відмінності від пунктуаційних норм. У цьому разі, проте, досить лише прочитати твір уголос, щоб повернути йому істинне звучання і переконатися в правомірності несподіваних, на перший погляд, знаків.

При друкуванні фольклорних творів важко віднайти достатні підстави для уніфікації мови казок Карпатського регіону, що несуть на собі відчутні впливи польської, угорської, румунської, німецької та інших мов (пов’язаних з історичною долею цього краю), мови казок Полісся, де своєрідно сходяться говірки українські, російські та білоруські, чи мови фольклорних творів Лівобережжя, Сходу та Півдня України, яка теж не зажди є тотожною нормативні.

К.Д. Ушинський о малих фольклорних жанрів для дітей.

Загадки і прислів'я, які К.Д. Ушинський рекомендував для читання дітям, є першою сходинкою для розуміння переносного значення слів і сприяють формуванню образного мислення.

Прислів'я мають значення при початковому навчанні мови, по-перше, своєю формою і, по-друге, своїм змістом.

За формою - це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого, глибокого джерела вічно юної душі народу, яка вічно розвивається. Ці прислів'я і приказки, самі дихаючи життям, пробуджують до життя й насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини. Німецькі педагоги також вміщують у свої азбуки народні прислів'я; але не сліпий патріотизм змушує мене сказати. Що наші прислів'я різноманітніші і глибші, і головне більш художні формою і поетичні духом. У німецьких прислів'ях переважає розсудковий, утилітарний елемент, і крім того їх переписували педагоги, пристосовуючи до дитячого розуміння й виправляючи стиль за граматикою. Ще більш наші прислів'я суперечать нашій граматиці і майже кожне коріння прислів'я є глузуванням з громадського правила.

Але, якщо наші прислів'я непридатні для граматичного розбору, навряд чи є кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови і виховати в душі дитини несвідомо такт цієї мови.

За змістом наші прислів'я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо нічим не можна, так ввести дитину в розуміння народного життя, як через пояснення їй значення народних прислів'їв. У них відбилися всі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його потреби, звички, його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Але зауважать багато людей, чи не надто рано ознайомлювати дитину з народним життям, коли йдеться поки про те, що навчити її добре читати і писати? І справді, це було б надто рано, коли б я говорив тут про ознайомлення критичне, але я розумію тут ознайомлення безпосереднє і хотів тільки, щоб дитина подивилась на предмети по-дитячому зіркими очима народу і висловила його влучним словом, вірним духові народної мови, хоч воно часто розриває всякі граматичні пута. Звичайно у нас багато розуміння, але багато й таких, які йому цілком доступні. Завдяки багатій збірці Доля мені було з чого вибирати.

Якщо я брав інколи й такі прислів'я, моральний зміст якого надто глибокий для дитини, то брав тому, що в цих прислів'ях два змісти: один - зовнішній, мальовничий цілком доступний дитині, а другий - внутрішній, недоступний, для якого зовнішній є мальовничим одягом. У таких прислів'ях дитину слід ознайомлювати тільки із зовнішнім змістом; так прислів'я: куй залізо, поки гаряче - можна пояснити дітям тільки із зовнішнього боку; нехай діти скажуть, чому треба кувати гаряче залізо, а не прохолоне - з них і досить. Або, наприклад, у прислів'ї: горщик котлу не товариш - нехай діти пояснять, чому не товариш. моральний зміст прислів'я можна не пояснювати.

Прислів'я ним самим й хороше, що в ньому, майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше за пташиний ніс є дещо, що дитині слід зрозуміти: являє собою маленьку розмову задачу, яка цілком дитині під силу.

Приказки, примовки й скоромовки, іноді позбавлені змісту, я вмістив для того, щоб поламати дитячу мову на російський лад і розвинути в дітей чуття до звукових красот рідної мови. особливо я розрахував на дітей, так званого освіченого класу, того класу, який зіпсував свою рідну мову, позбавивши її кольору, барв поезії і життя.

Загадки в вміщував не для того, щоб дитина відгадала саму загадку, хоч це може часто статися, бо багато загадок прості; а для того, щоб дати розумові дитині корисну вправу; пристосувати відгадку, сказано можливо вчителем, до загадки і дати привід до цікавої і корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича й цікава для неї загадка заляже міцно в її пам'яті, приєднавши до себе й усі пояснення до неї пов'язані. Так, скільки цікавих і корисних для дитини пояснень можна зв'язати з такою поетичною загадкою: зоря-зоряниця, красна дівиця, по лісу гуляла, ключі загубила; місяць бачив не сказав, сонце бачило підняло. Припустимо, що дитина не відгадає, що ключі означає роса; але нехай вона пояснить чому зорю називають красною дівицею, чому говориться що зоря губить росу, чому місяць не підняв роси, як сонце піднімає росу? Яка жвава і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою мальовничою загадкою! Словом, я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета.

Жанрове багатство і різноманітність дитячого фольклору дає змогу відбирати з народнопоетичної скарбниці саме ті твори, які найкраще відповідають віком особливостям дітей та навчально-виховним цілям роботи з ними.

     Виховні можливості фольклору

Складовими частинами народної творчості для дітей є:

- твори, які перейшли із загального фольклорного доробку (деякі обрядові пісні, казки, загадки, прислів’я).

- поезія створена дорослими спеціально для дитячого вжитку (колискові пісні, пестушки, утішки, прислів’я приказки, легенди, казки, скоромовки, небилиці).

- численні фольклорні зразки, складені власне дітьми (ігрові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки).

Казка – улюблений жанр дітвори. Але чи всі знають, що прийшла вона до дітей із світу дорослих, як і пісні-ігри, прислів’я і приказки, загадки?

Прийшла завдяки яскравій поетичності мови, її милозвучності. Ігровому характерові, відбиті у ній наявній мудрості поетичного генія народу. Дітей приваблює фантастика казок, напруженість їх сюжету, афористичність прислів’я, метафоричність загадки, таємничість легенди, абсурдність небилиці, яка утверджує в них розуміння реального стану речей, ігровий характер скоромовки.

Народ великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із врахуванням вікових особливостей. Хоча в цьому напрямі багато зроблено і самими носіями народної творчості, і фольклористами, письменниками і передовими педагогами, на сьогодні не можна вважати роботу по збиранню і науковому вивченню народнопоетичної творчості для дітей доведеною до кінця.

Подібно до того, як має свою специфіку дитяча література, має її й фольклор для дітей. Його своєрідність проявляється у яскравому вираженому виховному спрямуванні, відповідності тем, образів, ідей віковим особливостям дітей, поєднанні словесного матеріалу з елементами гри, використанні звуконаслідування.

Пісні – це один з найбільш поширених жанрів дитячого фольклору. Дитина зустрічається з піснею вже в перші дні свого життя, набагато раніше, ніж сама навчиться говорити і співати. Як доказано наукою, це має позитивний вплив на розвиток мови, музичних і поетичних здібностей дітей. У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову та музичний слух дітей. Досі поширені серед дітей такі ігрові пісні, як «Каравай», «А ми просо сіяли», «Мак», «Подоляночка». У хороводних піснях, як про це свідчить найдавніша з них «Ой ми просо сіяли», збереглись залишки різних трудових процесів. Подібними творами в глибокій давнині супроводилась трудова діяльність людини. Поділ учасників цієї пісні-гри на табори також пояснюється історично: колись у танках-хороводах виступали члени різних родів.

Під звуки колискової складаються перші уявлення дитини про світ, перші відчуття радості і задоволення життя. Основна мета колискових, або, як їх ще називають, материнських пісень, - заспокоїти дитину, зробити її сон міцним і здоровим. У деяких місцях на Україні, існував звичай спочатку класти в колиску кота, а потім на його місце дитину. Ласкавий кіт, щоб своїм муркотінням навівав на дитину сон, зустрічається в багатьох піснях: «А-а, котино!», «ой кіт-воркіт», «Пішов коток на торжок», «Ходить кіт», «Коте сірий» та багато інших.

А-а, котино!

Засни мала дитино!

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота!

Ой а кота все лихо, -

Ти, дитино спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитиночка буде спати!

У колисанках, що прийшли з давніх часів, бринить материнська зажура, стогін надірваної важкою працею жінки-срадниці. Повільний ритм пісні, плавна мелодія заспокоювала дитину. А матері дозволяла виплакати свої жалі та болі. Ніжна колискова. Не втрачаючи рис родинної інтимності, не раз набувала соціального звучання.

У колискових піснях відбиті мрії і сподівання матері на краще життя дитини, побажання їй здоров»я і щастя. Може, тому, що мати так гаряче прагне звершенню своїх надій, у колискових піснях часто звучить віра в магічну силу слова, віра, що піснею можна накликати спокійний сон, відгонити лихо («Ходить сон по долині») і що дитина, таким чином, виросте здоровою і щасливою.

Колискові пісні відзначаються поетичністю, задушевністю і ліризмом. У них майстерно поєднано образи природи, навколишнього світ з мріями і почуттями людей. Метафоричні образи сну, дрімоти постійні звертання до сил природи, домашніх тварин і птахів, вживання пестливих слів і виразів, повторень і звуконаслідувань надають цим пісням особливої принадності. Колискові пісні дають широкі можливості для імпровізації.

У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову і музичний слух дітей. Досі поширені серед дітей такі ігрові пісні, як «Караван». «А ми просо сіяли», «Мак», «Подоляночка». У хороводних піснях, як про це свідчить найдавніша з них «ой ми просо сіяли», збереглись залишки різних трудових процесів. Подібними творами в глибокій давнині супроводилась трудова діяльність людини. Поділ учасників цієї пісні-гри на табори також пояснюється історично: колись у танках-хороводах виступали члени різних родів.

А-а, котино!

Засни мала дитино!

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота!

Ой на кота все лихо, –

Ти, дитино спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитиночка буде спати!

Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою. вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом. Авторами і виконавцями цього фольклорного жанру є самі діти. Зразком лічилки є загальновідома «Котилася торба».

Здебільшого в лічилках використовуються числівники, що вказують на певний порядок у грі:

Раз, два, три, чотири, п’ять

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що зробити?

Триба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять.

У ході гри народжувались і виконувались дражнили – невеличкі пісеньки, складені самими малятами з метою викликати відповідну реакцію у свого противника. У бражниках часто немає логічної послідовності думки, порушений розмір вірша, спостерігається притимітивність побудови, згрубіла лексика. Все це свідчить, що творцями дражнило є самі діти, що іноді нагромаджують і вигадують слова, не замислюючись над їх значенням, над вірогідністю вчинків і фактів, про які йдеться в дражнилках.

Ванька-встанька требуха

З’їв корову і бика.

Сім сот поросят,

Самі ніжки висять.

Широко побутує серед дітей дошкільного віку й такий жанр дитячого фольклору, як мирилки – невеличкі пісеньки розраховані на те, щоб забути недавню сварку, відновити товариські стосунки:

Мир – миром,

Пироги з сиром,

Вареники в маслі –

Будем жить прекрасно.

Хоча мирилки простенькі за змістом і формою твори, коефіцієнт її корисної дії значний. Вони вносять в бурхливе дитяче життя мирне начало, знижують напруження, викликане конфліктними ситуаціями, що спалахують, як правило, без поважних причин.

Фантастичні пісні-небилиці – гумористичні твори, в яких нагромаджено різні предмети, зміщені з звичайного місця, всіляко переплутані, поставлені в невластивий їм порядок. Пісні-небилиці швидко запам»ятовуються, виховують у дітей смак до влучного слова, розвивають творчу фантазію, привчають самостійно мислити, зіставляти факти, критично підходити до прочитаного або почутого. В творах цього жанру спостерігається динамічність і розвиток сюжету, швидка зміна подій.

Ще в глибоку давнину прислів’я і приказки відігравали важливу виховну роль. У них акумулювалася мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи і сподівання. Причиною виникнення цього мистецтва було прагнення людей до організації трудового досвіду в словесних формах, які найлегше і найміцніше закріплювалися в пам’яті, - у формах двовіршів, прислів’я , приказок. Трудових лозунгів давнини. Так і виникли прислів’я та приказки – уставлені афористичні вислови, в основі яких лежить якесь узагальнення, важлива думка або повчання.

Легко замінюючи довгі міркування та повчання, ці види народнопоетичної творчості стали ефективним засобом виховання найкращих людських рис. Цікаво, що більшість з них не втратила з століттями своєї виховної цінності. Це трапилось тому, що маленькі перлини народної творчості закріпили тільки найважливіше з досвіду минулих поколінь, те що має стати нормою життя людини і її поведінки, засудили найбільш характерні вади і недоліки громадського і особистого побуту. В жанровому відношенні прислів’я і приказки дуже близькі між собою. Але якщо прислів’я обов’язково містить повчання, то в приказці найчастіше факт тільки констатується, але не оцінюється.

За формую – це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його глибокого живого джерела – вічно юної душі народу, що вічно розвивається. За змістом наші прислів’я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося російське народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів’їв. В них відбилось всі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська. його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Серед народних прислів’їв та приказок немає таких, що їх можна беззастережно віднести лише до дитячого фольклору. Багатозначність творів цього жанру, можливість застосувати їх до різних випадків життя, наявність широких узагальнень – все дає змогу говорити про універсальний характер прислів’їв і приказок, які свою виховну функцію зберігають як відносно дорослих, так і дітей. У молодшому віці багато прислів’їв діти не розуміють, адже у них немає життєвого досвіду, вони схильні до конкретного мислення, а твори цього жанру ґрунтуються на широких узагальненнях. Треба уважно відбирати відповіді вікові дитини зразки прислів’їв і приказок, пояснювати їх зміст, викликати до них інтерес.

Прислів’я і приказки можуть бути ефективним засобом виховання, якщо уміло з ним поводитися і доречно користуватися. В маленьких за розміром творах дуже багато виховного матеріалу. Вони вчать любити рідний край, прославляти героїзм і стійкість у боротьбі за свою землю. Прислів’я і приказки сприяють моральному вихованню, бо підносять такі якості, як чесність, правдивість, відданість у дружбі. Особливе педагогічне значення мають ті твори. Що прищеплюють любов до праці, до науки. Всі ці прислів’я і приказки сприяють як своєрідне резюме бесід на етико-моральні теми.

Загадки – лаконічне навмисно завуальоване визначення якогось явища чи предмета, подане в алегоричній формі. В загадках з особливою силою проявились влучність спостережень над явищами природи, вміння народу їх узагальнювати, образне мислення, яскравість і виразність поетичної мови. В стислій, але в образній формі загадки відбивають найрізноманітніші події і явища. Їм властиві таємничість, вони інтригують, і це відповідає психологічним особливостям дитини. Можна уявити її задоволення від того. Що морква уподібнюється до дівчини в коморі, гарбуз до хати без вікон і дверей, сонце до золотої діжі, грім до вола, що ревнув на сто гір. Про рукавичку говорять: «Плету хлівець на четверо овець, а на п»яту окремо», про мишку: «Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило». Загадки завжди містять запитання на яке потрібно дати відповідь. Це спонукає до роботи думки дитини, сприяє розвиткові догадливості, кмітливості, винахідливості. По тому, як розгадує людина загадку, колись судили про її інтелектуальний рівень. Дитина дуже радіє, коли їй вдається дати правильну відповідь. Виникають позитивні емоції, що дуже важливо в дитячому віці, якому завжди необхідні радість відкриття.

Про велике пізнавальне і виховне значення загадок писав К. Д. Ушинський у своєму методичному пораднику до «Рідного слова»: «Загадки я вміщав не з тією метою, щоб дитина відгадала загадку, хоч це може часто статися, бо багато загадок – прості, а для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказано, можливо вчителем, до загадки і дати привід до цікавої та корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича і цікава для неї загадка заляже міцно в її пам»яті, приєднуючи до себе і всі пояснення, до неї прив»язані. Одне слово, я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета».

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Вона охоплює всі види людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу. Важливе місце займає природа. Немає, жодного явища, предмета, який не став би об»єктом загадки. Часто зустрічаються в загадці певні координати, що полегшують її відгадування, наприклад: «У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється», а ось такі важко відгадати, у них майже немає стику з реальним станом речей: «Лежить Самсон догори хвостом». Діти дошкільного віку найбільше люблять такі загадки, в яких дається пряма характеристика предмета, перераховують його ознаки: «Уночі гуляє, а вдень спочиває, має круглі очі, бачить серед ночі».

Багато з тих загадок, що частково або повністю перейшли до дітей, перетворилися на запитання-жарти. Вони розвивають здогадливість. Вміння відчути слово у всіх його вимірах. Наприклад: «Яке слово складається з семи однакових літер?». Близькі до них головоломки, шаради, наприклад: «Дві матері, дві доньки та бабуся із внучкою. Скільки душ в сім»ї?».

У наш час широко побутують у середовищі дітей загадки як ті, що виникли в давнину, так і нові. Процесу виникнення нових загадок і їх поширенню сприяють письменники. В минулому столітті справжнім майстром загадки, одягненої в блискучу поетичну форму, був Л. Глібов. Загадки літературного походження, якщо вони художньо довершені, збуджують уяву і думку дитини, служать стимулом для власної творчості. Цікаві загадки написав для дітей Грицько Бойко.

Скоромовки – невеликі за розміром твори (прозові або віршовані) гумористичного спрямування, один із тих специфічних засобів старої народної педагогіки, який з успіхом використовується сьогодні, в дошкільних закладах і початковій школі з метою домогтися правильної вимови важкий для дитини звуків (р, л), позбутися шепелявості і сюсюкання, змішування окремих звуків.

Босий хлопець Хитру сороку

Сіно косить. Спіймати морока,

Роса росить А на сорок сорок

Ноги босі Сорок морок.

Особливість побудови скоромовок у тому, що в них чергуються певні звуки, які ускладнюють швидку мову слів. Забавляючи і розважаючи дітей своїм потішним змістом, а часто і відсутністю будь-якого змісту, грою співзвуччя, вони допомагають перебороти, значні фонетичні труднощі. Подібні до звучання слова, алітерація та асонанси, що зустрічаються у скоромовках, сприяють розвиткові в дітей відчуття краси звуків і мови в цілому. В цьому їх етична цінність.

«Всіх скоромовок не перескоромовиш, не перевискоромовиш» – говорять у народі. Треба тільки, щоб учитель умів цим багатством скористатися.

Наукове дослідження творчості В. М. Верховинця дає підставу стверджувати, що всі новаторські теоретичні і практичні здобутки педагога і митця мали метою формування національної культури молоді: передачу їй багатої духовної спадщини і соціально-історичного досвіду українського народу, розвиток потреби і здатності сприймати, розуміти, примножувати його надбання, виховання національної самосвідомості, гідності, патріотизму, рис національного характеру.

Плідна етнографічно-дослідницька діяльність В. М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ним системи засобів формування національної культура молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор. Це зумовлено тим, що у цій формі суспільної свідомості інтегрувалась, закріплювалась та акумулювалась вироблена народом традиційна інформація: етнічна самосвідомість, історична пам»ять, міфологічні традиції, символізація явищ матеріальної культура, соціонормативні стереотипи та інше. Через фольклор від покоління до покоління передавалися світоглядні уявлення, морально-етичні, естетичні, правові, релігійні погляди українців. У художніх образах українського фольклору розкриваються найкращі риси національного характеру: патріотизм, хоробрість, чесність, людяність. Йому властиві життєвість змісту, велика емоційна сила, яскрава образна виразність, соковитий національний колорит.

Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі

Серед народної мудрості, українського фольклору чільне місце посідають легенди, приказки, прислів’я, казки, оповідання, пісні, які вчать дітей любити й поважати своїх батьків та рідню. Про обов’язок дітей перед батьками йдеться в прислів’ях і приказках: “Як батька покинеш, то й сам загинеш”, “Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько”, “Шануй отця, матір, будеш доголітен на землі”. Нехтувати своїми батьками, а тим більше кривдити їх ніхто не сміє “Куля мине, а материне слово не мине”, “Батькова та матчина молитва із моря викидає, а прокльони в калюжі топлять”.

Дуже багато прислів’їв та приказок про маму, які виховують у дітей повагу до рідних матусь та татусів.

- Нема того краму, щоб купити маму.

- Матері ні купити, ні заслужити.

- Материн гнів, як весняний сніг, рано впаде та скоро розтане.

- Добре й неньці, як дитина в славі.

- Мати одною рукою б’є, а другою гладить.

- Який кущ така й калина, яка мати, така й дитина.

- Нема цвіту білішого, як на калині

Нема в світі ріднішого, як мати дитині.

- На сонці добре сидіти, а коло мами добре жити.

- Яка хата – такий тин, який батько – такий син.

- Молодь багата мудрістю мами і тата.

- Чоловік у домі голова, а жінка – душа.

- Не навчив батько – не навчить і дядько.

Хто скривдить батька чи матір, того сумління гризтиме все його життя. Саме таку ідею проголошує українська народна дума “Олексій Попович”, у якій “козак майстровий писар військовий” О. Попович просить прив’язати йому до шиї камінь і в морі втопити, заявляючи.

Од вас я гріхів більше маю:

гей, що я ув охотне військо од’їжджав,

З отцем, з матушкою опрощенія не мав,

У груди отця й матінку стременем отпихав

Старшого брата за рідного брата не мав,

Що з города вибігав,

Триста душ малих дітей розбивав,

Кров безневинну християнську проливав

А молодії жони за ворота вибігали,

Маленькії діти на руки хапали,

Мене, Олексія Поповича

Гей, кляли – проклинали.[i]

Ідеал ставлення до батьків, братів і сестер виражений такими словами народної пісні “Повів Івасько коня до води”.

І мене батько – ясний місяченько,

І мене матінка – ясна зіронька.

І мене братенько – ясне сонечко,

І мене сестронька – ясна звіздонька[ii]

У пісні “Рідна мамо”, яку співав відомий артист України Назарій Яремчук оспівується рідна матінка, її доброта та ніжність її колискової пісні.

Рідна мамо. добра ти моя ненько.

Мамо, мамо, вишенько біленька.

Чуєш мамо? Горлиця мені знову

Нагадала давню пісню колискову.

Мамо, мамо! Горлиця, як ти, сива,

Проліта крізь літа,

Давнім спомином щаслива

Чуєш, мамо? Більшого нема дива

За пісні, що ти дала, як папороть цвіла.

Ще є дуже багато пісень, в яких відображена любов дітей до батьків, бабусь, дідусів: “Пісня про рушник”, пісня “Два кольори”, пісня “Мати наша, мати” та пісня на слова В. Симоненка

“Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

За тобою завжди будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У пісні “ У неділю рано-пораненько” висміюється син, який маючи дві хати, не хоче дати рідній матері притулок на старості. З першої хати він вигнав її, щоб не заважала гостям, які мають незабаром з’їхатися, бо “будуть гості та все в бархатині”, а неня “в подертій свитині”. Знайшла мати притулок у дочки. Так коли в невдячного сина сталася біда, він прибіг за допомогою до матері:

Забрехали вратії собаки, -

коли йде син матері прохати.

“Іди, нене, тепера до мене…

сталася причина у мене…

Сталася у мене причина:

Вмерла жінка – осталась дитина”.

“Бодай, брате, ще й хата згоріла,

Як матінці нашій сидіть не до діла.

А як буде та хата горіти.

Явлю людям, щоб не йшли гасити,

Як матінці нашій не до діла жити”.