Визначення експортної конкурентоспроможності інновації

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Херсонський інститут

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни: Інноваційний менеджмент

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка V курсу

групи: ІН 19-07-12 С5УБ (1,3)

Литвиненко Альона Василівна

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Херсон 

2013р

Зміст

 

1. Визначення експортної конкурентоспроможності інновації……….3
2. Загальнодержавне значення інновацій для економіки і націо-

нальної безпеки держави…………………………………………….......7

3. Технології спрямовані на зменшення загальної потреби тепло-електроенергії………………………………………………………………….23
4. Джерела використаної літератури…………………………………..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Визначення експортної конкурентоспроможності інновації.

Відповідь.

Одна з актуальних проблем фірми, підприємства або  організації - конкурентноздатність її продукції. Для вітчизняних підприємців це нова проблема, яка у зв'язку з розширенням товарообігу стає проблемою номер один.

“Конкуренція” походить від латинського  слова “зіштовхуватися”, що дуже добре  виражає її сутність. Конкуренція  виникає між експортерами, виробниками, постачальниками за ринки збуту, а між імпортерами - за вигідніші  умови придбання товару.

Раніше суб'єктами конкуренції  були монополії і держави, у даний  час додалися ще підприємства середнього і дрібного бізнесу, що підсилило  конкуренцію.

Можна говорити про два методи конкурентної боротьби: ціновий, який заснований на зниженні витрат, і неціновий, що передбачає підвищення якості, економічності, екологічності тощо.

В даний час на перше місце  виходить неціновий метод конкурентної боротьби, тому що в покупців головним критерієм стала якість, а не ціна.

Вітчизняним експортерам особливу увагу варто звернути на відповідність  виробленої продукції екологічним  стандартам індустріально розвинутих країн. В ЄС приймають жорсткі  заходи проти країн із низькими екологічними стандартами. Це, безперечно, пов'язано з турботою про навколишнє середовище, але має значення також і те, що підприємства, які не піклуються про екологічну чистоту своєї продукції, мають нижчі витрати і їм легше знижувати ціни.

Якість - це сукупність властивостей, які обумовлюють придатність даного товару задовольняти визначені потреби відповідно до призначення товару. Якість і конкурентноздатність знаходяться в нерозривному зв'язку і дуже важливе їх співвідношення.

Конкурентноздатність - це комплекс характеристик товару, які відрізняють його від товарів-аналогів. Конкурентноспроможним товаром вважається той товар, який на одиницю своєї ціни задовольняє більше потреб, на вищому рівні, ніж товари-аналоги.

Відмінності конкурентноспроможних  товарів пов'язані як із витратами  на їхнє виробництво, так і з відповідністю  товару суспільним потребам: моді, екології тощо.

Конкурентноздатність оцінюється за такими критеріями:

-       технічні характеристики;

-       економічні характеристики: розміри витрат споживання (повна ціна споживання);

-       комерційні показники: рівень ціни, терміни постачання, ступінь відповідальності продавця, умови платежу тощо;

-       організаційні показники: терміни здійснення ремонту, забезпеченість гарантійним або постгарантійним обслуговуванням.

У зв'язку з тим, що на перший план став виходити неціновий  метод конкурентної боротьби, з'явилося таке поняття, як “повна цінаспоживання”, тобто повна сума витрат на придбання товару і його використання, а оскільки зараз гостро стоїть екологічна проблема, то і витрати на ліквідацію або обмін старого товару на новий (інший).

Повна ціна споживання є повною сумою витрат на придбання товару і його використання. За деякими підрахунками, витрати на придбання машинобудівної продукції складають у середньому біля 15% повної ціни споживання, а всі інші витрати відбуваються в процесі експлуатації. 

Експортери-виробники  використовують досягнення НТП для  того, щоб зробити свою продукцію  більш конкурентноспроможною, пропонують споживачу нові моделі, які забезпечують підвищення якісних параметрів (продуктивності, безпеки і т.п.) при незмінних або спадаючих витратах при експлуатації.

Конкурентноздатність товару кількісно визначається в процесі приведення цін, тобто вивчення товарів-аналогів, їх технічних і комерційних характеристик.

Найвідповідальніша частина  роботи з визначення ціни в період підготування угоди - приведення цін.

Приведення  цін - це вивчення технічних і комерційних умов товарів аналогів, для чого використовується конкурентний лист.

Конкурентний  лист - варіант розрахунку ціни в табличній формі, у котру (форму) вносяться технічні характеристики і комерційні умови реалізації товарів-аналогів і даного товару

До конкурентного листа  додається:

-       характеристика ринкових цін;

-       обґрунтування доцільності проведення операції, зокрема, по запропонованій ціні в даній країні і в даний час.

До відомих цін конкурентів  вносяться поправки у визначеній послідовності:

1. Конкурентні аналоги приводять до масштабу базового товару по кількісних показниках. Якщо в матеріалі про ціни на аналогічну продукцію конкурентів зазначена ціна за партію виробів, то необхідно визначити ціну за одиницю продукції і збільшити її з урахуванням знижки з ціни на обсяг замовлення і зниження витрат виробництва на одиницю продукції.

2. Роблять перерахунок цін конкурентів у валюту майбутньої угоди. Курс валюти приймається на момент дії конкурентного матеріалу, із якого береться інформація про ціни конкурентів.

3. Здійснюють приведення ціни до терміну можливого укладання контракту, щоб врахувати вплив світової інфляції, зміни курсу валют.

Для експортних операцій оптимальним рівнем прийнято вважати середній розмір із приведених цін конкурентів.

При виході на ринки індустріально  розвинутих країн вітчизняні експортери приймають, як правило, не усереднену, а саму нижню з приведених цін.

У теорії та практиці маркетингу розроблено й апробовано такі принципи оцінювання конкурентоспроможності товарів (КСТ):

• аналізування з позиції певного суб’єкта ринку (виготовлювача, продавця, споживача);
• орієнтація на конкретний сегмент ринку; відповідність до вимог нормативних і юридичних документів; орієнтація на певний тип ринку; запобігання подвійного рахунку;
• формування номенклатури критеріїв КСТ з урахуванням рекомендованих і перевищення обов’язкових вимог;
• квазистабільність ринкової кон’юнктури в період проведення дослідження;
• аналізування переважно раціональної поведінки суб’єктів ринку.

Загальний порядок оцінювання КСТ передбачає виконання таких  етапів, як вибір товарів-аналогів, номенклатури критеріїв і визначення конкурентоспроможності різними методами.

Для оцінки одиничних  критеріїв КСТ застосовують вимірювальні, розрахункові, експертні, соціологічні, експериментальні та реєстраційні методи. Групові та узагальнювальні критерії визначають розрахунковими методами.

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальнодержавне  значення інновацій для економіки  і націо-

нальної безпеки  держави.

Відповідь.

Стійкий розвиток виробництва  в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характер}' підприємництва в конкретній сфері. З одного боку, сама по собі підприємницька здатність є особливим чинником виробництва, що з'єднує всі інші фактори в єдину економічну систему заради одержання підприємницького прибутку. З іншого боку, праця і капітал, що втягуються сьогодні у виробництво, змінюють свою якість і продуктивність на базі нових технологій, що дозволяє різко підвищити рівень господарювання.

Поєднання інноваційного  підприємництва з новою якістю капіталу характеризує сучасний етап розвитку світового виробництва. У результаті світові ринки ростуть швидше, ніж очікувалося в середині 90-х pp. (середній ріст світової економіки складає 3%). У цьому зв'язку суть, форми і методи конкуренції терплять зміни, суть яких полягає в глобалізації цього процесу при загостренні ринкових відносин і підвищенні ефективності підприємницької діяльності на базі ефективних нововведень.

Теорія конкуренції  виходить з того, що кожен суб'єкт  конкуренції має визначений індивідуальний набір конкурентних переваг. До них  можуть відноситися:

• споживча цінність товару,
• продуктивність бізнесу,
• інноваційний потенціал,
• виробнича і маркетингова кваліфікація персоналу,
• якість менеджменту,
• рівень гнучкості й адаптації.

Якщо звернутися до теоретичних  положень, сформульованих М. Портером стосовно глобальної конкуренції, то переваги концентруються на факторах виробництва, інвестиціях і накопиченому багатстві.

Такий підхід передбачає визначену послідовність економічного росту, в основі якого лежить процес розвитку конкурентоспроможності -- від  конкуренції на основі факторів виробництва  через конкуренцію інвестицій до конкуренції на основі багатства. Якщо конкурентні переваги досягаються за рахунок природних ресурсів і дешевої робочої сили, то економіка має примітивну структуру і відносно низьку ефективність. Активне інвестування у виробництво створює конкурентні умови економічного росту і різко підвищує ефективність реального сектора.

Економіка, що приводиться  в рух багатством, створеним раніше, поступово починає втрачати здатність  утримувати досягнуті переваги. Разом  з тим ретроспективний аналіз глобальних процесів розвитку конкуренції  в останні роки не підтверджує універсальність цього теоретичного підходу.

Конкурентні переваги, на думку Г.Д. Ковальова, суто індивідуальні  і, тією чи іншою мірою, досягаються  за рахунок одночасного використання ресурсних, інвестиційних можливостей  і накопиченого багатства. Саме такс поєднання і створює істотні, відмінні конкурентні переваги.

Тут ми підходимо до моделі інноваційності конкурентних факторів як якісної основної характеристики рівня конкурентоспроможності. Чим  глибше новації (нововведення) проникають у використовувані матеріальні ресурси, чим ефективніше інвестиції обслуговують нововведення у виробництві, тим краще накопичені багатства відбивають результати цих процесів, тим фундаментальнішою і довгостроковішою стає конкурентоспроможність.

Ринок вимагає уміння ризикувати, якщо ризик раціонально співвідноситься з майбутніми конкурентними перевагами.

Конкурентоспроможність  залежить від вихідного стану  суб'єкта реального сектора економіки, наявності ринкового попиту на його продукцію, можливості залучення фінансових ресурсів, рівня менеджменту. Разом з тим, існують такі важливі аспекти, без яких неможливо говорити про розвиток підприємства. Мова йде про інноваційний характер діяльності і збалансованості інтересів усіх ланок системи товару, що функціонує у визначеному режимі.

Суб'єкти, що господарюють, пов'язані між собою товарними  і грошовими потоками і тимчасовими  зобов'язаннями, що регулюють швидкість  цих потоків. Значна кількість господарських  зв'язків, що утворять економічні комунікації, приводить до необхідності узгодження всієї системи загальних, приватних і одиничних пропорцій бізнесу й економічних інтересів, тобто збалансованості економічної системи, що визначає її конкурентоспроможність на ринку.

Узгодження економічних  інтересів завжди відносне і допускає можливість відхилення від рівноваги. Ці відхилення впливають на характер і динаміку бізнесу. Деякі з них руйнують збалансованість і роблять бізнес хитким. Якщо в підприємця є достатні резерви, що дозволяють відновлювати стабільність, то рівноважний стан може зберігатися тривалий час. Це досягається в тому випадку, коли підприємство має деяку перевагу чистих доходів над витратами. Але як тільки цей надлишок перевищує визначену межу, омертвляються накопичені засоби, і відразу знижуються ефективність їхнього використання і конкурентоспроможність.

Інноваційні зміни в  бізнесі також порушують збалансованість  і рівновагу, але створюють внутрішню  енергію росту конкурентоспроможності, можливості переходу бізнесу в іншу якість.

Як правило, інновації  забезпечують перехід економічної системи до нової пропорційності, до нового рівноважного стану. Саме інноваційний за характером економічний ріст ми називаємо розвитком. Економічний розвиток як поступальний рух на шляху підвищення економічної ефективності виробництва відбувається нерівномірно. Нерівномірність пов'язана в першу чергу з якісними змінами в капіталі, зі зміною поколінь техніки. Заміщення старих засобів виробництва здатне сформувати нову технологічну базу і збільшити можливості економічного росту, для чого необхідні якісні одночасні зміни в робочій силі. Тут слід зазначити особливу роль перетворень у системі менеджменту, від відповідності якого до змін у капіталі і праці багато в чому залежить закріплення і розвиток нових конкурентних переваг. Економічний ріст визначається кількістю і якістю природних і трудових ресурсів, обсягом основного капіталу і нововведеннями. Якщо кількісно співвіднести внесок різних факторів в економічний ріст, як це зроблено в табл. 2.1, то очевидний висновок, що підвищення продуктивності праці є найбільш важливим фактором конкурентоспроможності виробничого підприємця.

Продуктивність праці  зростає на базі нововведень і  підвищення рівня професійної підготовки працівників. Технічний прогрес  як збіг нової технологічної бази і нових можливостей працівників визначає близько 28% приросту національного доход}⁷. Якщо на практиці інновації в капіталовкладення тісно взаємозалежні, то їхній сукупний внесок у приріст доход}⁷ складе близько 47%. У зв'язку з цим стає ясно, що якщо немає діючих механізмів нововведень, то зберігається відстала технологічна база і неможливо підтримувати конкурентоспроможність бізнесу.

Прагнення мати конкурентні  переваги у виробництві товарів  і послуг є наслідком зовнішнього  тиску, суперництва на ринку і  спирається на накопичене багатство. Національне багатство безпосередньо пов'язане з виробництвом суспільного продукту і його відтворенням. Воно росте за рахунок перевищення зробленого суспільного продукту над поточним споживанням у даному році. Звідси випливає, що джерелом багатства є суспільний продукт, що відтворюється на розширеній основі.

Головними елементами національного  багатства є основні виробничі  фонди, оборотні виробничі фонди, матеріальні  запаси і резерви, природні ресурси  і невиробничі фонди. У джерел відтворювальних процесів знаходяться нові знання, що безупинно накопичуються і виливаються в принципово нові виробничі можливості. Реалізація нових знань, інноваційні процеси здійснюються за допомогою інвестицій і наступної експлуатації нових технологій і виробничих фондів, що утворять свій відтворювальний цикл, нарощуючи національне багатство.

Попит на інновації виходить із прагнення наростити національне  багатство, що створює умови і  резерви для ефективного економічного росту, збільшення обсягу національного  доходу, розширення можливостей споживання і заощадження. Інвестиції в нововведення складають другий компонент сукупного попиту, величина якого залежить від обсягу національного доходу, тобто стану економіки тепер.

У свою чергу, суб'єкти реального  сектора економіки звертаються до інновацій у силу необхідності не тільки підтримати прибутковість свого бізнесу, але й одержати конкурентні переваги на ринку. Бажання дістати додатковий прибуток і монопольний надприбуток штовхає до зниження витрат виробництва, тобто до змін в умовах виробництва. у засобах і предметах праці. Швидкий розвиток ринків товарів і послуг, насичення споживчого попиту на відомі товари і послуги знижує можливості витягти додатковий прибуток у виробництві традиційних товарів. Одночасно відбувається процес утворення груп монопольних виробників, що домінують на ринку традиційних товарів і можливості прибуткового бізнесу, що знижує, для широкого кола більш дрібних виробників.

Назва	Відсоток
1. Збільшення трудозатрат 2. Підвищення продуктивності  праці, у тому числі за рахунок: нововведень (інновацій) капітал в освіту і  професійної підготовки кадрів економії, обумовленої  масштабами виробництва поліпшення розподілу  ресурсів	32 68 28 1 9 14 7
Разом	100

Індивідуальний капітал  обходить цю монополію за рахунок активної інноваційної підприємницької діяльності шляхом створення і випуску на ринок раніше неіснуючих продуктів і послуг. Монопольний контроль над цінами, за якими новий товар продається на ринку, визначається не стільки величиною індивідуального капіталу, скільки винятковим характером (новизною) самого товар}'. В міру неминучої втрати цієї винятковості губляться економічні переваги монополіста. Підрив монополії підприємця, заснований на винятковості виробленого продукту, штовхає його до нових довгострокових вкладень капіталу для відновлення конкурентних переваг. При сприятливій кон'юнктурі ринку конкурентні переваги, пов'язані не тільки з унікальністю продукту, але одночасно і з технологією його виробництва, дозволяють підприємцю розвинути свій бізнес у велику корпорацію.

Загострення конкуренції змушує кожного  виробничого підприємця швидко пристосовуватися до попиту і формувати нові споживчі переваги. Така ситуація складається  щораз при насиченні попиту на стандартизовані товари і послуги, а також при виникненні ефекту демасифікації попиту, його індивідуалізації.

Таким чином, можна виділити два  складові попити на інновації:

• прагнення підприємця до одержання переваг в ефективності (прибутковості) бізнесу;
• диверсифікованість, індивідуалізація попиту на товари і послуги.

Підприємці, менеджери, найняті  власниками, зацікавлені як у прибутку, так і в розширенні своєї присутності  на ринку. Тут діє принцип: чим  кращі фінансові результати, тим  вищі особисті доходи. Але. як відзначено вище, проблема полягає в тому, що з такими ж мотивами діють, конкуренти, збиваючи рентабельність суперника і витісняючи його з ринку. Саме тут виникають найбільш сильні мотиви до нововведень, як живлющого джерела додаткових сил у конкурентній боротьбі. Інвестиції в інновації дозволяють вдержатися на ринку, а також при визначеній ринковій кон'юнктурі розширити свою присутність за рахунок нового товар}' (послуги) чи в результаті одержання переваг у ціновій конкуренції.

Власники компанії, акції  якої котируються на ринку корпоративних паперів, також прямо зацікавлені в рості курсової вартості акцій, що відбувається внаслідок росту привабливості бізнесу в результаті підвищення його науко-ємкості, тобто продуктивності і прибутковості капіталу. В свою чергу, держава, підтримуючи конкуренції і розширюючи оподатковувану базу як наслідок сукупного росту ефективності національного бізнесу, зацікавлена в інвестиціях для розширення виробництва суспільних товарів і розвитку бізнесу в цілому.

Перехід від адміністративно-командної  системи управління науково-технічним  прогресом до ринкового регулювання інноваційної діяльності потребує розробки нового інноваційного механізму адекватного ринковим змінам. Під інноваційним механізмом слід розуміти функціональну модель та сукупність методів регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях управління.

Головною метою інноваційної політики держави із створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для  ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енергота ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Основні напрямки інноваційної політики наведені в табл. 2.1.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.1 - Основні напрямки інноваційної політики

Основні напрямки інноваційної політики	Орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
	Визначення державних  пріоритетів інноваційного розвитку;
	Формування нормативної  правової бази у сфері інноваційної діяльності;
	Створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
	Забезпечення взаємодії  науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної  сфери у розвитку інноваційної діяльності;
	Ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційної діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
	Здійснення заходів  на підтримку міжнародної науково-технологічної  кооперації, трансфер технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовн ішній ринок;
	Фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
	Сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
	Інформаційне забезпечення суб1 єктів інноваційної діяльності;
	Підготовка кадрів у  сфері інноваційної діяльності.

 

Регулювання інноваційної політики здійснюється таким шляхом:

• визначення і підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;
• формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;
• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
• захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності:
• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
• встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.
• надання індивідуальним винахідникам і малим впровадженим підприємствам безпроцентних банківських позик;
• створення венчурних інноваційних фондів, що користуються значними податковими пільгами;
• зниження державних патентних зборів для індивідуальних винахідників;
• відсрочення оплати патентних зборів із ресз'рсозберігаючими винаходами;
• реалізація права на прискорену амортизацію обладнання;
• створення мережі технополісів, технопарків й інкубаторів.

Верховна Рада в сфері  інноваційної діяльності проводить  роботи зі створення законодавчої бази нововведень, затверджує пріоритетні  напрями інноваційної діяльності та визначає обсяг асигнувань для підтримки  її.

АРК, обласні та районні  ради відповідно до їх компетенції проводять наступну роботу:

• створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів;
• затверджують їх статути чи положення про них;
• підпорядковують їх своїм виконавчим органам;
• доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;
• затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;
• контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення);
• контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Функції Кабінету Міністрів  України у сфері інноваційної діяльності наступні:

• здійснення державного управління та забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;
• підготовка та подання Верховної Ради України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (як окрему загальнодержавну програму так і загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля);
• здійснення заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;
• сприяння створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;
• створення спеціалізованої державної інноваційної фінансово-кредитної установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів (затверджує її статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності):
• підготовка та подання Верховній Раді України проекту закону про державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;
• затвердження положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;
• інформування Верховної Ради України про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

Таким чином на уповноважений  орган виконавчої влади у сфері  інноваційної діяльності лягають повноваження з проведення наступної роботи:

• здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;
• підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;
• координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;
• створення свого окремого підрозділу для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;
• здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та ведення державного реєстру інноваційних проектів;
• підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробка статутів чи положень про ці установи;
• затвердження порядку формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контроль їх діяльності;
• делегування державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів та здійснює фінансову підтримку цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
• організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.