Власність, як економічні відносини

КЗ «Мелітопольське училище культури» ЗОР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету: « Економічна теорія»

студентки 3 хореографічного курсу

заочного відділу

Ковальової В.В.

 

 

 

 

 

Тема: «Власність, як економічні відносини»

Варіант № 5

                                          

                                                  

 

 

 

 

 

 

Викладач: Рижова Т. М.

 

 

 

 

 

 

м. Мелітополь

2014

План

 

Вступ

1. Поняття власності. Об’єкти і суб’єкти відносин власності.
2. Форми і види власності.
3. Відносини власності в Україні.
4. Основні напрямки приватизації державних підприємств України.

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Людське суспільство  – категорія змінна, оскільки воно постійно

знаходиться у  стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку

суспільства відрізняються  й системами виробничих відносин, які, в свою

чергу відрізняються  відносинами власності.

  Власність  – основна складова економічних  відносин, на якій тримається

решта складових  частин економічної системи. Це виключно складне

суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який

виражає різноманітність  взаємовідносин між людьми. Усвідомлення данного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи.Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – решт соціальну структуру суспільства.

  Власність  як економічне відношення формується  ще на початку

становлення людського  суспільства. На привласненні різноманітних

об’єктів власності  грунтуються всі найважливіші форми  примусу до

праці.Так, наприклад, за античного засобу виробництва  примус

засновувався  на праві власності на раба –  безпосереднього виробника, при

азіатському способі  виробництва – на праві власності на землю, а в

період феодалізму – на праві власності на землю  і людину одночасно. Але

всі вищенаведені методи примусу до праці мають  позаекономічний характер, економічний  же примус до праці грунтується на власності на капітал і на умови виробництва.Таким чином в розвиненій системі економічних відносин власність відображає найглибинніші зв’язки та взаємозалежності, тобто складає сутність економічного буття.

 

 

1. Поняття власності. Об’єкти і суб’єкти відносин.

 

Власність – це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили предметів споживання, послуг, об`єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного виробництва.

Найважливішими підсистемами власності  є економічна та юридична власність.

Економічна власність має:

а) Кількісний аспект власності –  означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об`єктів власності, в тому числі об’єктів інтелектуальної  власності. Залежно від того, в  чиїх руках вони зосереджуються (феодал, капіталіст) формується відповідний суспільний спосіб виробництва;

б) Якісний аспект власності –  виражає систему виробничих відносин між людьми щодо привласнення об`єктів  власності у всіх сферах суспільного  відтворення. Вираження даної власності  є такі економічні категорії – вартість, ціна, податок, прибуток, і т д.

Економічна власність тісно  пов’язана з юридичною.

Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного  класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у парі власності.

Найважливіші категорії юридичної власності є:

а) Володіння – право виключного фізичного контролю над об’єктом власності (продавати, дарувати, здавати  в оренду);

б) Використання;

в) Розпорядження – це комплекс заходів, які дозволяють відчужувати  об’єкти власності: продавати, закладати, дарувати, передавати спадково, і т п.

Поняття власності знаходить свій прояв в її об’єктах і суб’єктах. Об’єктами власності є матеріальні  блага (засобі виробництва), національне  багатство в цілому, навколишня природа.

Об’єктами державної власності є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, с/г, будівництві, засоби транспорту і зв`язку, комунальні та інші господарства, основний міський житловий фонд, а також інше майно необхідне для здійснення завдань держави.

Об’єктами кооперативної власності  є засоби виробництва і майно, необхідне для здійснення кооперативних  статутних завдань, кінцевий результат  функціонування кооперативів.

Об`єктами індивідуальної власності  є матеріальні блага для функціонування виробничої і невиробничої сфери, особистого підсобного господарства, тобто засоби виробництва для ведення індивідуального, партнерського і колективного виробництва, а також предмети споживання, житло, одяг, побутові речі.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Головним носієм цих відносин виступає працівник як господар своєї держави і власник свого капіталу. В цілому суб`єктами власності в Україні є: народ України, громадянин України, юридичні особи, держава, іноземні носії власності.

Суть власності знаходить  свій прояв в її функціях:

а) Функція управління суспільним виробництвом;

б) Визначає і фіксує власника;

в) Покладає сувору відповідальність на власника за збереження власності;

г) Викликає інтерес до її ефективного використання задля здобуття прибутку.

 

 

 

 

 

 

 

2. Форми і види власності.

Форми права  власності. В законі "Про власність" зазна-чено, що власність в Україні  виступає у формах приват-ної, колективної  і державної власності. Отже, в  Україні мають місце такі форми  права власності: право приват-ної, право колективної і право державної власності. В основі поділу права власності на форми лежить принцип суб'єктності, тобто принцип належності права тому чи іншому суб'єктові. До права приватної власності нале-жить власність громадян та створених ними юридичних осіб. Право державної власності поширюється на влас-ність, яка належить Україні в цілому (загальнодержавна власність) і адміністративно-територіальним одиницям (комунальна власність).

Щодо права  колективної власності підкреслимо, що в Україні є власність, яку неможливо зарахувати ні до права приватної, ні до права державної власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним парті-ям та іншим громадським об'єднанням, релігійним та іншим організаціям, які є юридичними особами. Мож-ливо, право саме на цю власність і доцільно називати правом колективної власності. Але законодавець до пра-ва колективної власності, крім перелічених, зараховує також право власності, що належить трудовим колекти-вам державних підприємств, колективам орендарів, колек-тивним підприємствам, кооперативам, акціонерним това-риствам, господарським товариствам та об'єднанням.

Як бачимо, названі  суб'єкти або взагалі не можуть виступати  суб'єктами права власності, або  належать до суб'єктів права приватної  чи державної власності.

Отже, можна вважати, що в Україні є повноцінним  право власності у формі приватної  та державної (загаль-нодержавної і  муніципальної) власності, а також  є зачат-ки права власності у  формі колективної власності.

Види права  власності. Поділ права власності на фор-ми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може бути правом влас-ності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оператив-ного управління державних установ та казенних підпри-ємств і правом повного господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному суб'єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спі-льна сумісна власність поділяється на власність по-дружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність членів сім'ї, власність, що ви-никає внаслідок придбання майна спільною працею чле-нів сім'ї.

Одним із видів  права власності є право інтелектуаль-ної  власності.

Відтак підкреслимо, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від  практичних по-треб такого поділу. Воднораз звернемо увагу на те, що поділ права власності на форми зафіксований на зако-нодавчому рівні, а поділ права власності на види прова-диться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Відносини власності в Україні.

 

Головний засіб за допомогою якого можна поступово повернутися до нормального життя, - це радикальні зміни відносин власності та формування в нашій економічній системі незалежної фігури приватного власника-людини, яка б працювала для забезпечення власних інтересів через задоволення потреб суспільства. Без врахування відносин власності не можна глибоко з'ясувати суть любого економічного явища.

Соціально-економічною  основою функціонування економічної  системи є відносини власності. Вони виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Власність не існує без виробництва, як і виробництво неможливе без власності і тут відбувається проникнення одного в інше.

Основними функціями  відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва;характеру розподілу обміну і споживання його результатів і доходів;формування суспільної форми праці;реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва соціальної ієрархії, становища людини в цінностей.

Для того, щоб продовжити вивчення проблеми власності, треба, насамперед дати відповіді на питання про  те, а чому саме власності приділяється така велика увага, чому вона вважається економічною основою процесів, що відбуваються в сфері матеріального життя суспільства. Кожна людина, кожний учасник виробництва керується в своїй діяльності власними уявленнями про те, що йому треба робити, своїми інтересами, потребами.

Останні являють собою основу рушійних сил матеріального виробництва. Саме завдяки цим силам економіка або розвивається, рухається в напрямку до більших обсягів виробництва, вищої якості, або перебуває в стані стагнації. І саме відносини власності врешті-решт визначають рівень зацікавленості суб'єктів економічного життя.

Не залишається непоміченою необхідність у реформуванні відносин власності на Україні в зв'язку з її переходом до ринкової економіки. Тобто виникла потреба докорінної зміни відносин власності. В одному ж і тому суспільстві існує багатоформенність власності;в кожній країні існує своя структура відносин власності і це цілком вірно.

В Україні потрібно було створити такі форми і структуру  власності які б забезпечували  ринкові умови господарювання на противагу, пануючій раніше в СРСР, адміністративно - командній структурі, що основувалася на суцільному одержавленні власності. За тих часів вважалося, що соціалістична власність виступає в двох основних формах-державній і колгоспно-кооперативній, де роль провідної форми надавалася державній, а друга мала "влитися"в першу.

Державна власність охоплює значну частину майна? держава виступає могутнім власником, що продовжує утримувати в своїх руках всі основні підойми економічного життя. Це безпосередньо означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Одержавлення ж процесів привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управління: управляв той, хто мав у своєму розпорядженні ресурси.

Треба визнати, що власність, яку ми називали суспільною, ніколи такою не була. Формально вона, згідно з Конституцією, належала народові, а за характером розпорядження, використання була державно-партійною. Реальним же власником засобів виробництва виступає пануючий партійно-бюрократичний клас, що використовував її, перш за все, у власних інтересах. Так роками не розв'язувалися проблеми підвищення життєвого рівня людей, задоволення їх потреб, що проголошувалось як головна мета функціонування соціалістичної економіки.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підґрунтя і  суперечило потребам суспільного розвитку. Соціальні перетворення в Україні  за часів СРСР ґрунтувалися на помилкових та догматичних уявленнях про  суть суспільної власності. Як раз те, що ця власність має лише одну (державну) форму реалізації, суперечить загальним законам економічного розвитку. Об'єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже і форм привласнення. Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.

Ось як характеризує відносини  власності економічна енциклопедія. "Власність - акт історично змінних  об'єктивних відносин між людьми в  процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання, що характеризують привласнення засобів виробництва та предметів споживання. У будь-якому суспільстві відносинам власності на засоби виробництва належить провідна роль, зумовлена тим, що основу економічного життя суспільства утворює процес виробництва, який відбувається у визначеній історичній формі, неможливий без відповідних матеріальних факторів."

Відносини власності  в нашій країні мають бути докорінно перебудовані. Принципово нових рис вони набувають у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва.

Економічна наука виходить з того, що основою відносин власності  є власність на засоби виробництва. Власність же на засоби виробництва  показує, який в суспільстві соціально-економічний спосіб. За умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються зміни у відносинах власності.

Ці зміни ґрунтуються  на прийнятих Верховною Радою  України законах "Про власність", "Про приватизацію майна державних  підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", "Про приватизаційні папери". Ці закони передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва, а також на управління ним до різноманітних форм власності, передусім йдеться про широке роздержавлення власності і приватизацію підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Основні напрямки приватизації державних підприємств України.

 
 
Вирішальне значення для  різних форм власності має приватизація державних підприємств. Законодавство України передбачає, що першочерговій приватизації підлягають об'єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це - підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей, законсервовані об'єкти й об'єкти незавершеного будівництва, строки введення яких вже минули, підприємства матеріально-технічного постачання. 
Оцінка вартості підприємств, що приватизуються, здійснюється за відновною вартістю наявних основних фондів та оборотних коштів. При цьому ціна може встановлюватися з урахуванням потенційної рентабельності підприємства або ринкових цін на майно. 
Водночас значна частина державної власності приватизації не підлягає. Вона включає: майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, Що фінансуються з бюджету (ті, що належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення); майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції. 
У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні та юридичні особи. Це - суб'єкти приватизації. До них належать державні органи приватизації, а також різного роду продавці, покупці державного майна та посередники. 
Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва. Значений Фонд розробляє програму приватизації на поточний рік і прогноз на перспективу та здійснює організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний Верховній Раді України. Вперше в Україні така програма була розроблена на 1992 р. і дано прогноз до 1995 р. Про передбачені тут масштаби приватизації свідчать дані про розподіл основних виробничих фондів за формами власності (1992р. -фактично, 1993, 1994,1995рр. -прогноз, %): 
у державній власності - 96 - 85 - 66 - 54 
у недержавній власності - 4 - 15 - 34 - 46 
Наведені дані характеризують глобальні зміни у відносинах власності, що відбуваються за сучасних умов. 
Покупцями державного майна можуть бути: а) громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; б) юридичні особи, зареєстровані на території України; в) юридичні особи інших держав. Можуть також створюватися товариства покупців шляхом укладання угоди про сумісну діяльність, або членами трудового колективу підприємства на основі рішення загальних зборів, на яких мають бути присутні більш як 50% працівників. 
Не мають права бути покупцями органи державної влади й управління, працівники Фонду державного майна України та його регіональних відділень, а також юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%, та інші суб'єкти, перелік яких визначається державою. 
Ініціатива щодо приватизації державного майна може виходити від Фонду державного майна України, місцевих органів приватизації та членів трудового колективу. 
До посередників приватизації належать: а) фінансові посередники - здійснюють продаж придбаних акцій на ринку цінних паперів; б) довірчі товариства - від імені, за дорученням і за рахунок власників приватизаційних паперів здійснюють представницьку діяльність з приватизаційними паперами; в) холдинги та інвестиційні фонди - акумулюють приватизаційні кошти громадян та вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску. Крім того, холдинги від свого імені купують з урахуванням антимонопольного законодавства контрольні пакети акцій підприємств, що приватизуються. Інвестиційні фонди здійснюють обмін приватизаційних паперів на обмежені за розміром пакети акцій підприємств (не більше 10% акцій), що приватизуються. 
Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна. Це - законність, надання пільг членам трудових колективів підприємств, що приватизуються, рівність прав громадян у процесі приватизації, пріоритетне надання прав громадянам України на придбання державного майна, безоплатна передача частини державного майна кожному громадянинові України, приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів, додержання антимонопольного законодавства. 
Відповідно пропонуються кілька способів приватизації різних груп об'єктів: 
викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців; 
викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації. Це - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частини) стає товариство покупців, створене його працівниками згідно з розробленим власним планом, альтернативним планові, запропонованому комісією з приватизації; 
викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар; 
продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну; 
продаж, за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну; 
продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну; 
продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості; 
продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі). Власниками державних підприємств тут стають покупці, які на конкурсних засадах запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій. 
Викупу підлягають здебільшого невеликі державні підприємства. Крупні ж підприємства приватизуються шляхом перетворення їх в акціонерні товариства. Поряд з цим значна частина державного майна приватизується безоплатно. Законом передбачається, що його питома вага не може бути менша за 40% вартості всього майна, що підтягає приватизації. 
Працівники підприємств, що приватизуються, мають пільги: 
а) право на першочергове придбання акцій за їх номінальною вартістю на загальну суму виданого працівнику приватизаційного сертифіката; б) право на першочергове придбання за рахунок власних коштів акцій за їх номінальною вартістю на половину суми виданого працівнику приватизаційного майнового сертифіката; в) товариства покупців, створені працівниками підприємств, що приватизуються, мають пріоритетні права на придбання підприємства за конкурсом і в розстрочку платежу. 
Місцеві органи влади відповідно до своєї компетенції можуть надавати додаткові пільги працівникам окремих підприємств аж до безоплатної передачі їм частки або всього майна, що приватизується. 
Дані свідчать про те, що сьогодні відбуваються істотні перетворення в Україні у відносинах власності. В 1995 р. кількість приватизованих підприємств збільшилася порівняно з 1993 р. у 4,6 рази і становила 16 401. Найбільш численними є ті підприємства, приватизація яких відбувається шляхом викупу товариством покупців або викупу державного майна, зданого в оренду з викупом. Проте найвищими темпами здійснювалося роздержавлення шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Так, 1995 р. їх чисельність, порівняно з 1993 р., зросла в 13,6 рази. Отже, ця форма приватизації в сьогоднішніх умовах стає основною.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

 

У кожну історичну  епоху власність розвивалась  по-різному і при різних суспільних відносинах. Тому власність не можна розглядати як самостійні відносини, незалежні від конкретно-історичного способу виробництва. Кожному даному рівню розвитку продуктивних сил відповідає своя історична система власності: оскільки продуктивні сили мають колективний суспільний характер, то ця їх природа може бути присвоєна, використана людиною лише в конкретній соціально-економічній формі. Ця суспільна форма присвоєння виступає конкретною формою відносин власності як форма взаємозв’язків і спілкування між людьми в процесі виробництва.

Таким чином, власність  виступає як провідна складова системи  економічних відносин. Відповідно до прийнятої історичної градації людської історії ми можемо виділити декілька систем власності, що відрізняють одну економічну епоху від іншої. Це —  системи власності в азіатських деспотіях, за рабства, феодалізму, капіталізму і в посткапіталістичних суспільствах. Отже, система власності може служити критерієм стадійності розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. С. В. Мочерний;"Основи  економічної теорії".;Київ 1997.

2. Ю. В. Ніколенко;"Основи економічної  теорії".;Київ "Либідь" 1998.

3. Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко;"Основи  економічної теорії".;Київ "Вища  школа"- "Знання" 1997.

4. А. Я. Лившиц, И. Н. Никулина;"Введение  в рыночную экономику".; Москва "Высшая школа" 1994.

5. О. Ф. Бичкова, Ю. В. Мушинський;"Форми  власності сьогодні".;Київ "Знання" 1992.