Внутоішньоекономічний механізм підриємства

1.Типи підприємств

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи  безпосередньо впливає на створення  контуру комунікаційних зв'язків  між його підрозділами. Тому питання  структуризації підприємства відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.

Всі підприємства можна поділити на чотири умовні типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства  технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових  технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств  хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного»  типу характерні реактивна взаємодія  з ринком, відсутність стабільної технології і виробництва продукції, що не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі  машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби  ринку, водночас намагаються заздалегідь  підготувати технологію до майбутніх  потреб ринку, вони активно впливають  на майбутній ринковий попит.

Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології. Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів.

Проте, кожне підприємство визначає основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу, організаційну та управлінську структури.

2.Внутрішньогосподарський розрахунок на підприємстві

Господарський розрахунок - це метод організації ведення підприємства при якому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати і результати виробництва (надання послуг), намагається відшкодовувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва. 
В умовах ринкової економіки роль цього методу господарювання значно зростає, що обумовлюється розвитком товарно-грошових відносин, наявністю потреби у прямих економічних зв’язках між окремими товаровиробниками, між товаровиробниками і споживачами, тобто між суб’єктами ринку, необхідністю використання принципів еквівалентності в обміні товарів виробництва.

Внутрішньогосподарський розрахунок – це система взаємовідносин між господарською ланкою та її внутрішніми підрозділами (цехами, дільницями, кооперативами, бригадами, службами). Він є складовою частиною економіки підприємства, засобом поєднання економічних інтересів госпрозрахункових підприємств, окремих його підрозділів та окремих працівників.

Внутрішньогосподарський розрахунок здійснюється на рівні підрозділів, яким в умовах ринкових відносин надається більше самостійності, при цьому удосконалюються взаємовідносини з підприємством й іншими внутрішньогосподарськими підрозділами.

Механізм дії внутрішньогосподарського розрахунку визначає необхідність товарного  ринку всередині господарства. Функціонування внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин призводить до появи конкуренції  в середині підприємства.

3.Сутність і порядок  розробки виробничої програми  підрозділу

Виробнича програма підрозділів  основного виробництва — це сукупність продукції певної номенклатури й  асортименту, яка має бути виготовлена  в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і  виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно  важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Виробнича програма підприємства визначає структуру підприємства, спеціалізацію  і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Крім того, вона є  основою розробки показників усіх інших  розділів плану. У сільськогосподарських  підприємствах ця програма охоплює  виробничі програми з рослинництва, тваринництва і для промислових  виробництв. Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарського підприємства включає в себе планування структури  посівних площ, поголів’я худоби і  птиці, план виробництва і розподілу  продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану  виробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина, засоби захисту  рослин і тварин, меліорація і т. д.)

В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої і планування перспективної  виробничої структури, її характеризує система показників: структура валової  і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів’я  худоби і птиці.

Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення  їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний  зв’язок між підрозділами, ступінь  завершеності в них циклу виготовлення продукції,спрямування її на подальшу доробку, внутрішньогосподарські  потреби чи на ринок, за межі підприємства.

Розроблення планів виробництва  підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому  останні можуть випливати із плану  продажу продукції підприємства (централізоване розроблення плану  «зверху-вниз») або остаточно його формувати (метод «знизу-вверх»), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку портфеля продажу  продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва  продукції самостійним підприємством.

При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції  підрозділами підприємства важливе  значення має вирішення питання  про співвідношення власного виробництва  і купівлі на ринку окремих  виробничих ресурсів (заготовок, деталей, вузлів, приладів тощо).

Ця проблема розв’язується  з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість.

Планово-облікові одиниці, у  яких встановлюється завдання внутрішньогосподарським  підрозділам, мають різний ступінь  деталізації для різних підрозділів  і типів виробництва.

Виробнича програма центрів-прибутку визначає найменування й обсяг готових  виробів згідно з планом виробництва  підприємства. В центрах-витрат випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як правило, у кількості продукції  на замовлення, внутрігосподарських  підрозділів.

З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання підрозділам  у натуральному виразі розробляються  у порядку, зворотному до послідовності  технологічного процесу, тобто від  центрів- прибутку до заготівельних. У  плановому завданні кожного підрозділу враховуються поставки продукції (сировини, деталей, комплектів тощо) підрозділам центрам-витрат, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми внутрішньогосподарських підрозділів можна подати так:

NВ= NП + NС + NН – NФ                                                 (форм.1.1)

де NВ — плановий випуск виробів у натуральному виразі в  певному внутрішньогосподарському підрозділі;

NП — поставка виробів  наступним за технологічним циклом  внутрішньогосподарським підрозділам;

Nс — поставка виробів  на склад готової продукції  (як запчастини для сервісних  центрів, продажу);

NН , NФ — відповідно  нормативний і фактичний міжцеховий  запас цього виробу (для комплектації, у вигляді оборотного запасу  та ін.).

Крім планування випуску  продукції у натуральному виразі, при формуванні виробничої програми, визначається загальний її обсяг  у межах певного підрозділу. Цей  показник виконує ряд функцій  залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для визначення частки підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства, динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, — для  обчислення обсягу продажу і прибутку.

Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева (готова) продукція. У неї входять  всі види продукції, напівфабрикати, роботи, послуги, які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і  надходять в інші підрозділи або  на склад готової продукції.

Вк= пNi *Ці,                                                                            (форм.1.2)

де Вк — випуск (обсяг) кінцевої продукції підрозділу в  установлених одиницях виміру;

п — кількість найменувань  виробів (деталей, комплектів), що виготовляються у підрозділі;

Nі — випуск виробів  і-го найменування у натуральному  виразі;

Ці — загальний вимірник (ціна) і-го виробу.

У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції  її обсяг за певний період виражається  більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще називають  валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:

ВВ=ВК + пН,                                                                             (форм.1.3)

У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції  її обсяг за певний

період виражається більш  загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще

називають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:

ВВ=ВК + пН,                                                                         (форм.1.4)

де Вв — обсяг виробництва  в певному вимірі;

Н — зміна залишків незавершеного  виробництва за розрахунковий період у тому самому

вимірі.

Величина пН обчислюється на основі фактичних запасів незавершеного виробництва на початок планового періоду (Н1) і розрахункової планової їх величини на кінець періоду (Н2). Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за індивідуальним замовленням, то в цьому разі обсяг виробництва (пН) обчислюється за ступенем їх готовності на кінець розрахункового періоду, тобто ціна (планова собівартість); множиться на коефіцієнт готовності, визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи (за ступенем готовності) на початок періоду. У дрібносерійному виробництві досить часто обчислюється умовна кількість одиниць продукції у незавершеному виробництві, після чого загальний обсяг виробництва визначається за формулою (1.3). Умовна кількість продукції обчислюється так:

Nу= ТН.В \ t                                                                              (форм.1.5)

де Nу — умовна кількість  виробів у незавершеному виробництві;

ТН.В - трудомісткість незавершеного  виробництва, нормо-годин;

t — трудомісткість одного  виробу, нормо-годин.

Загальний обсяг продукції  підрозділів обчислюється в різних одиницях залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи  планування, обліку й оцінки їх діяльності. Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності, фонду зарплати й  деяких інших показників найбільш вдалим є натуральний вимірник. Але він  можливий лише в однономенклатурному  вузько спеціалізованому виробництві, яке має обмежену сферу застосування. У багатономенклатурному виробництві  потрібні універсальніші вимірники, здатні зробити порівняльними різні  вироби і звести їх у загальний  обсяг.

Універсальним, загальним  вимірником обсягу продукції є ціни. Досить часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції  підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію на ринок, — ринкові ціни, у внутрішньогосподарських  підрозділах

— трансфертні (планово-розрахункові). На практиці досить широко обсяг продукції (виконаної роботи) вимірюється у  нормованому часі на її виготовлення - у стабільних (у межах року) нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім  у внутрішньогосподарських підрозділах  технологічної спеціалізації. Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміці трудомісткості продукції, що спрощує формування фонду оплати праці. Разом з тим вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах має недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці; по- друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило, затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок механізації та автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці обсягу виробництва за різної напруженості норм на окремі операції та деталі. Отже, зазначений вимірник не можна вважати достатньо обґрунтованим.

4. Контроль діяльності підрозділів.

У системі управління підприємством і його підрозділами важливу роль     відіграє контроль. У широкому розумінні внутрішньогосподарський контроль — це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об’єктів) установленим вимогам (обмеженням). 
Контроль є обов’язковою функцією управління будь-якою складною системою. На підприємстві контролю підлягають усі матеріальні та грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрати ресурсів і результати. Такий глобальний контроль дає змогу з’ясувати, наскільки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту, установленим завданням і наскільки вона ефективна. 
У процесі контролю збирається й аналізується необхідна інформація, виявляються відхилення фактичних показників від установлених (планових, стандартних) та їх причини. Поряд із терміном «контроль» досить поширене поняття «контролінг», яке, будучи близьким за змістом, охоплює ширше коло функцій. Однак ці функції чітко визначені лише на окремому підприємстві (контроль, аналіз, забезпечення інформацією всіх заінтересованих менеджерів, координація,а часто й планування). Успішне вирішення завдань, які поставлені перед внутрішньогосподарським контролем, значною мірою обумовлене правильним розумінням і застосуванням у практичній діяльності категорій „об’єкт” і „суб’єкт” контролю.

Об’єкт внутрішньогосподарського контролю — це те, що підлягає перевірці. 
Суб’єкт внутрішньогосподарського контролю – це окрема посадова особа, служби (відділи) або внутрішньогосподарські підрозділи підприємства, що перевіряють той або інший об’єкт. 
Обидва об’єкти внутрішньогосподарського контролю можуть бути деталізовані по галузях і структурних підрозділах. В ході здійснення внутрішньогосподарського контролю об’єктами спостереження є не самі по собі виробничі ресурси і внутрішній економічний механізм, а дії людей — працівників господарства, відповідальних за забезпечення збереження й ефективного використання засобів виробництва, раціональне використання трудових ресурсів і дотримання законності в процесі виробництва. З цього випливає винятково важливий практичний висновок: за будь-яке порушення фінансової дисципліни або господарських договорів, недотримання встановленої технології виробництва, що привело до недоодержання запланованої (очікуваної) кількості продукції, незабезпечення збереження переданих їм ресурсів, невиконання планових завдань, перевитрата коштів і т.д. повинні нести відповідальність (дисциплінарну, матеріальну, а у визначених випадках і карну) конкретні особи, що заподіяли своїми неправильними (неправомірними) діями або ж бездіяльністю збиток господарству. 
Внутрішньогосподарський контроль класифікується за різними ознаками. 
Залежно від суб’єктів розрізняють наступні види контролю: 
•здійснюваний аудиторськими фірмами;

• здійснюваний ревізійними комісіями кооперативів та господарських товариств; 
• керівниками, фахівцями й іншими посадовими особами підприємства і його структурних підрозділів у межах їх повноважень; 
• внутрігосподарськими колективами контролю, профспілковими, та іншими громадськими організаціями й окремими працівниками підприємств. 
За часом проведення розрізняють три види внутрішньогосподарського контролю: попередній, поточний (оперативний) і наступний. 
Попередній контроль здійснюється повсякденно до здійснення господарських операцій у процесі складання планів і бюджетів, висновку різних договорів і оформлення розпорядницьких 
документів (касових ордерів, наказів, накладних і ін.). Ціль такого контролю - попередження порушень і зловживань при витрачанні природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. 
Важливу роль у попередньому контролі грають посадові особи. Так, наприклад, головний бухгалтер до підписання документів на нарахування заробітної плати працівникам тваринництва перевіряє вірогідність зафіксованих у них даних про обсяг отриманої продукції, за який нараховується оплата, і правильність застосованих розцінок. Візуючи той або інший документ (договір, трудова угода, проект наказу), вона тим самим підтверджує його законність і доцільність. 
Поточний контроль також здійснюється повсякденно паралельно з ходом виробництва на основі даних оперативного і бухгалтерського обліку. Ціль його - здійснювати систематичне спостереження за виконанням планів, виробничих завдань і дотриманням ліміту витрат. Поточний контроль дає можливість вчасно виявляти негативні відхилення у виконанні планів, аналізувати їх причини і вживати заходи до усунення недоліків, недопущенню їх надалі. 
Наступний контроль у поєднанні з аналізом господарської діяльності представляє найбільш повний вид контролю. Він здійснюється після здійснення господарських операцій на підставі даних, зафіксованих у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку. Метою такого контролю є встановлення правильності і законності господарських операцій, виконаних за контрольований період, виявлення недоліків у роботі, порушень і зловживань, якщо вони мали місце. Наступний контроль сприяє вишукуванню і мобілізації невикористаних резервів для подальшого поліпшення усіх виробничих і економічних показників.

Наступний контроль здійснюється шляхом проведення внутрішньогосподарських ревізій і перевірок і спрямований на більш глибоке вивчення господарської діяльності структурних підрозділів, виявлення невикористаних господарських резервів. Його особливість полягає в тому, що він спрямований насамперед на виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, а також установлення фактів нестач, розтрат і розкрадань, недоліків, порушень і зловживань у господарюванні. Необхідна розробка рекомендацій для більш конкретного визначення кола посадових осіб, на яких може бути покладений наступний контроль.

Усі види контролю взаємозалежні, а їх здійснення є обов’язковою умовою ефективного управління підприємством.

За формою здійснення внутрішньогосподарський  контроль поділяють на ревізії, перевірки, самоконтроль, рейди й огляди. 
Ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльності це документальна і фактична перевірка законності й економічної доцільності виконаних господарських операцій, виявлення розкрадань і зловживань, встановлення правильності організації обліку і вірогідності звітності.

Проведення ревізій сприяє дотриманню режиму економії і ефективності виробництва.

У ході ревізії виробничо-фінансова діяльність підприємства, його підрозділів і служб вивчається на основі документів і документальних записів. Ревізії, як правило, проводять ревізійні комісії в кооперативах і господарських товариствах, а також представники аудиторських фірм. 
Проведення ревізій передбачене законодавством, яким визначені загальний характер, періодичність і терміни виконання, границі поширення, наявність спеціальних контролюючих органів (ревізійних комісій у кооперативах і господарських товариствах) і посадових осіб (ревізорів в окремих великих підприємствах), їхні права й обов’язки, сукупність обов’язкових прийомів, організаційний початок і завершення й інші вимоги.

Перевірка - форма контролю, спрямована на вивчення однієї або декількох сторін виробничо-фінансової діяльності підприємств або їх підрозділів. Перевірки можуть бути плановими і позаплановими. За обсягом вивчення матеріалу перевірка на відміну від ревізії не обмежена конкретними вимогами. Так, наприклад, перевіряється правильність нарахування заробітку і преміальних доплат наприкінці року, наявність і якість насіннєвого матеріалу і т.д. 
Основна перевага тематичних перевірок - їх оперативність. 
Сутність самоконтролю полягає в тому, що кожен працівник, яку б посаду він не займав і на якій би ділянці не працював, систематично зіставляючи результати своєї праці (по кількості, якості і термінам виконання) з передбаченими посадовими обов’язками або конкретним завданням, не тільки підвищує ефективність виробничого процесу, але має і велике виховне значення. Самоконтроль одержує широкий розвиток в умовах внутрішньогосподарських орендних і кооперованих відносин. Орендарі і кооператори, одержуючи повну господарську і фінансову самостійність, здійснюючи самоврядування, беруть на себе і багато функцій внутрішньогосподарського контролю, здійснювані раніше керівництвом, головним бухгалтером, головним економістом, фахівцями й іншими суб’єктами контролю. Це насамперед функції 
контролю використання ресурсів, дотримання технології виробництва і т.д. 
Для успішного виконання своїх контрольних функцій суб’єкти внутрішньогосподарського контролю використовують різні способи і прийоми перевірок, що дозволяють вчасно розкрити і припинити, а у визначених випадках і попередити порушення виробничо-технологічної або фінансової дисципліни, а також виявити конкретних винних осіб і розмір заподіяного збитку.

Теорія і практика внутрішньогосподарського контролю виробили два способи його здійснення: документальний і фактичний. 
Документальний контроль припускає перевірку, здійснювану з метою встановлення сутності, законності і доцільності господарські операції та управлінських рішень шляхом залучення планових, облікових, звітних і інших документів. До прийомів документального контролю відносяться; системна (всебічна) перевірка документів, письмові запити, одержання письмових пояснень, економічний аналіз. 
Фактичний контроль проводиться для встановлення реального стану об’єкта. До основних прийомів фактичного контролю відносяться: інвентаризація, лабораторний аналіз, експертна оцінка, різні контрольні перевірки, здійснювані в ході технологічного процесу.

Тести:

40-а),або г);

41-в);

42-а);

43-в).

Задача №6

1.Виробнича собівартість продукції:

С= продукту;

Са==0,7*15=10,50 грн

Св==0,7*22=15,40 грн

2.Собівартість залишків готової  продукції:

СЗа=(1000-800)*10,50=2100 грн

СЗв=(500-450)*15,40=770 грн

3.Валовий прибуток та операційний  прибуток:

ВП= дохід від реалізації продукту – собівартість реалізованої продуції=6570 грн

ОП=валовий прибуток- операційні витрати=6570-5000=1570 грн.

Відповідь: 10,50 і 15,40 грн; 2100,00 і 770,00 грн; 6570,00 і 1570,00 грн.