Вступ до спеціальності. Технології поліграфічного виробництва

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний  Технічний Університет України

«Київський  Політехнічний Інститут»

Навчально-методичний комплекс

«Інститут післядипломної освіти»

Кафедра технології поліграфічного виробництва

Контрольна  робота

з предмету «Вступ до спеціальності.

Технології  поліграфічного виробництва»

Виконала:

Перевірила:

Київ – 2012

  ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................3

1. Українське друкарство і видавнича справа ХХ ст. у контексті світового розвитку поліграфії .............................................................................................4

2. Брошурувально-палітурні процеси....................................................................10

3. Загальні уявлення  про друкарські процеси у різновидах  друку.....................22

ВИСНОВКИ.............................................................................................................31

Література................................................................................................................33

ВСТУП

Поліграфія (від  др.-греч. Πολύς - «численний» і γράφω - «пишу») - це галузь промисловості, що займається розмноженням друкованої продукції, а саме книжково-журнальної, ділової, газетної, етикеткової та пакувальної продукції. Вона об'єднує промислові підприємства, які виготовляють друковану продукцію (книги, газети, журнали, плакати, географічні карти тощо). На відміну від інших способів множинного репродукування, поліграфічні способи характеризуються переносом фарбового шару з деякого резервуару на сприймаючу поверхню (найчастіше папір), причому формування шару здійснюється відповідно до оригіналу, який репродукується. Поліграфія, або поліграфічна промисловість, є матеріально-технічною базою видавничої справи.

Поліграфія  пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Від зародження друкарства і паперу в Стародавньому Китаї, до появи новітніх технологій цифрового друку, графіки, голограми, високотехнологічних друкарських машин в наш час. Сучасних способів друку поліграфічної продукції налічується велика кількість. Всі вони розрізняються за тим чи іншим ознакам. Крім того, кожен із способів друку поліграфічної продукції передбачає застосування спеціального обладнання, також відрізняється за своїми характеристиками.

Поліграфічні  процеси обробки друкованої продукції  включають процес додрукарської обробки, друку і післядрукарської обробки поліграфічної продукції. Основні етапи поліграфічного процесу: макетування, дизайн, друк, виготовлення друкованих форм, різання, біговка, фальцювання, перфорація, брошурування та ін.

1. Українське друкарство і видавнича справа ХХ ст. у контексті світового розвитку поліграфії.

XX століття можна  назвати століттям поліграфії. Завдяки  впровадженню нових технологій  друку, збільшувалася швидкість,  якість і економічність друкарського  процесу.

Першим і  дуже важливим досягненням поліграфії XX століття, є винахід найпопулярнішого в наш час виду друку - офсетний. Винахід офсетного друку можна віднести до початку XX століття.

Витоками технології офсетного друку можна вважати  літографський друк, винайдений в Німеччині німцем Іоганном Аллоісом Зенефельдером на початку XIX століття. Першим напрямом, що в подальшому опинився менш успішним, був друк на папері на циліндрових або ротаційних машинах. У 1904 році в штаті Нью-Джерсі у друкаря Айра В. Рюбель в процесі друку виникли труднощі в отриманні якісного зображення. Рюбель спробував обернути друкарський циліндр м'яким гумовим полотном, щоб поліпшити зображення, що привело його до несподіваного висновку: зображення, випадково опинилося не на папері, а на гумовому полотні друкарського циліндра (через помилки його помічниці), само придатне для друку і, причому, дає набагато більш якісний та чіткий відбиток. Подальші випробування підтвердили несподіване відкриття і за допомогою помічників Рюбель сконструював трициліндрову друкарську машину - першу в історії офсетну машину.

Основою іншого напрямку став спосіб друку на жерсті, сенс якого полягав у тому, що друкарський циліндр, який несе на собі лист жерсті, контактував не з літографським каменем, а з покритим гумою проміжним циліндром, друковане полотно з гуми брало на себе фарбу з каменю, а потім уже відбувався перенос фарби на жерсть. Дані дослідження проводилися американцем Херманном. У співпраці зі своїми братами Альфредом і Чарльзом Харріс він зайнявся розробкою та створенням листових ротаційних машин для офсетного друку. На початку 1905 р. братами був підписаний договір про співпрацю, підсумком якого стало виникнення компанії Harris, виробляються перші офсетні друкарські машини. Діяльність Херманна, підтримана Феліксом Беттхером, власником відомої фабрики з виготовлення валів для друкарських машин в Лейпцигу, призвела до створення акціонерного товариства VOMAG. Першим генеральним представником цієї фабрики друкованих машин став Херманн, під керівництвом якого була сконструйована і побудована перша рулонна офсетна машина, що отримала назву «Universal».

Сухий офсет (1920 рік). Однією з причин винаходу даної  технології була необхідність захисту  від підробок банківських квитанцій. В результаті проведених досліджень була запропонована наступна технологія, названа "сухим офсетом": літографську форму з формою високого друку замінили на високий друк, який не вимагає зволоження, з офсетним перенесенням фарби.

У нашій країні сфера застосування сухого офсету дуже невелика. В основному, це дорогий  друк ексклюзивних видань, що вимагають дуже високої якості, художній друк високої якості, дорогі книги з мистецтва, календарі, призначені в якості подарунка важливого клієнта або партнера і т.д.

Кольоровий  друк. Багатокольоровий друк виник практично одночасно з винаходом книгодрукування. Однак саме в XX столітті була розроблена і застосована сучасна тріадна техніка кольорового друку, яка включає в себе, з урахуванням чорного, чотири основних кольори, автоматизований процес кольороподілу, розроблені якісні методи і прилади, що дозволяють контролювати якість кольоровідтворення. Поліграфісти завжди прагнули до збільшення швидкості й ефективності друкованого процесу, однак ручна праця складачів, що складали слова і рядки з свинцевих літер був тривалим і важким. Поступово, завдяки новим технологіям, металевий набір став застосовуватися менше. У 40-ті роки був створений фотонабір. У 1965 році в конструкцію фотонаборної машини додали електронно-променеві трубки, що працюють за принципом телевізійних. Продуктивність таких пристроїв наблизилася до 1000 символів в секунду. Техніка ксерокопіювання була розроблена в Америці в 1948 році, і дала нові можливості для офісного застосування і ксерографії, друку постерів і карт. В даний час процес набору автоматизований, для цього застосовують електронні форми набору, комп'ютери і лазерні принтери.

Удосконалилося  обладнання, покращилася якість витратних  матеріалів, корінні зміни торкнулися оперативної поліграфії. З'явилася  принципово нова техніка для поліграфії. Це комп'ютери. Вірніше не стільки  самі апаратні пристрої, скільки технології цифрової обробки інформації. На цифрових технологіях зараз базується не тільки процес збору, підготовка макетів і зображень. На цьому зараз грунтуються всі додрукові процеси і сам друк. За цим принципом працюють принтери та цифрові копіри.

ХХ сторіччя - час відкриттів і сподівань в  українській культурі. Деякі навіть називають цей період - культурною революцією або відродженням. У цей  час з'являються нові видавництва, виникають нові періодичні видання. Значного розвитку досягає і видавничо-книготорговельна періодика. Так у Харкові в 1921 році з'являється журнал «Голос Печати». Це був бібліографічний та літературно - критичний журнал.

Основою Української  книготорговельної періодики був  журнал «Книга», який випускався в 1923-1924 рр.. в Харкові всеукраїнським кооперативним книговидавничим і книготорговельним товариством «Книжный союз». З 1924 року видавництво «Красный путь» починає публікувати журнал «Новая книга», який задовольняє потреби книжкової справи і в особливості книготоргівлі. На його сторінках друкувався матеріал про нові книжкові магазини, великі каталоги-картотеки для поліпшення роботи книгарень, обмовлялася проблема книгорозповсюдження, вивчення попиту на літературу. Журнал «Нова книга» вважався кращим виданням в Радянському союзі.

Постійне інформування працівників книжкової торгівлі про нові видання та організація  замовлень на літературу проходила  за допомогою спеціальної періодики. Таким виданням був бюлетень Державного видавництва України. Значна кількість  бюлетенів не давала повного уявлення про всю друковану продукцію, яка давалася в продаж. Життя вимагало єдиного джерела, який виконував цю функцію. Ним став журнал «Советский книжник», як додаток до журналу друкувався розділ «Книжные новости», де була представлена ​​інформація про літературу всіх видавництв України. Однак інформація на сторінках цього розділу була не досить оперативною, так як журнал «Советский книжник» виходив із запізненням.

У роки Першої світової війни (1914-1918 рр.) книговидання на українських  землях різко зменшилося. У Росії випуск книг українською мовою знову опинився під забороною, за дуже незначними винятками. Одночасно пожвавилося видання політичних публікацій на українські теми за межами України. Союз Визволення України в ряді країн публікував кількома мовами брошури та інформаційні матеріали з чітко сформульованою вимогою самостійності України. Політичні видання самостійницького напряму виходили також у Сполучених Штатах Америки і Канаді.

20-ті і 30-ті  роки ХХ сторіччя вважають  часом злету і падіння українського книгознавства. З ініціативи Українського наукового інституту книгознавства (УНІКА), який був створений в 1922 році, починає виходити одне з кращих українських наукових видань - журнал «Библиологические вести».

Українському  книгознавству і бібліографії був присвячений неперіодичний журнал Українського товариства любителів книги в Празі - «Книголюб». У журналі «Книголюб» розміщувалася інформація про діяльність книжкового світу, про новинки.

1939 - 1945 - роки  Другої світової війни. Книговидавнича діяльність в період фашистської окупації України майже не вивчена, але відомі дані про те, що українське книговидання і випуск періодики не припинявся на території України. Фашистські загарбники завдали величезних збитків Книжковій палаті України, бібліотекам, книжковим складах і торгівлі. Нові українські книги пропагував журнал «Украина». На його сторінках публікувався бібліографічний огляд видань: «Украинская книга во время войны», «Украинская пресса на 3 года войны». Тут же розміщувалися рецензії, анотації, списки «Новые книги». Інформацію про новинки можна було отримати також і з газет «Советская Украина», «За советскую Украину», «Комунист», «Днепр» і ін.

Вже в кінці 1943 року відновила свою діяльність Книжкова палата УРСР, деякі бібліотеки й книготорговельні організації.

У січні 1957 року вийшов у світ перший номер «Інформаційного  бюлетеня», який давав оперативну інформацію про нові книги бібліотекарям, працівникам  книгарень, широкому колу читачів. Книготорговельні організації та видавництва випускали чисельні рекламні матеріали - проспекти, плакати, буклети, книжкові закладки. З 1958 - 1990 року виходив бюлетень «Нові видання УРСР».

На середину 70-х рр. в Україні остаточно  завершується процес формування книговидання. Республіканські видавництва у  Києві: Політвидав України, Видавниче об’єднання «Вища школа», Техніка, Будівельник, Врожай, Здоров’я, Радянська школа, Реклама, Дніпро, Веселка, Мистецтво, Музична Україна,  Наукова думка, Радянський письменник, Молодь. Республіканські видавництва в областях : «Донбас» (Донецьк), Каменяр (Львів), Карпати (Ужгород, філія у Чернівцях), Прапор (Харків), Промінь (Дніпрпетровськ), Таврія (Сімферополь). 
Така мережа книговидання Української РСР проіснувала практично до кінця 80-х років. Велике значення мала поява на Україні нових друкарень, серед них і таких технічно досконалих, як Степана Кульженка в Києві і Євтима Фесенка в Одесі, які, крім російських, видавали й українські книжки.

Твори, які цензура  не допускала до видання в Україні, публікували видавничі осередки діаспори в Німеччині, США, Канаді. Справжнім подвигом стала підготовка і видання на зібрані в діаспорі кошти систематичної та алфавітної серій "Енциклопедії українознавства" за редакцією В.Кубійовича, а згодом і двох англомовних енциклопедій про Україну та українців. Українські видавництва засновано в Мюнхені ("Молоде життя" і "Дніпрова хвиля"), Нью-Йорку ("Пролог"), василіяни друкували в Римі, Торонто і Прудентополісі, ряд цінних видань випустили видавництва М. Денисюка в Буенос-Айресі, М. Коця в Філадельфії, Ю. Ткача ("Байда") в Австралії .

На виданні  англомовних наукових праць про  Україну зосередили свої зусилля  Український Науковий інститут Гарвардського  університету, Канадський інститут українських  студій (Едмонтон), Українське академічне видавництво в м. Літлтон (штат Колорадо), яке було філією американського видавництва книг з бібліотекознавства та інформатики "Libraries Unlimited" (власник Богдан Винар).

В  середині ХХ століття в ході науково-технічної  революції поліграфія починає розвиватися за наступними напрямками :  перехід до  електронного способу виготовлення друкарських  форм  для  всіх способів  друку  (використання ЕОМ для фотонабору та  електронного кольороподілу   для   кольорового  друку),   широке   використання рулонного   офсетного  друку  на  швидкісних  машинах,   створення автоматизованих   поточних  ліній  у  окремих  цехах,   комплексна автоматизація  та  механізація  всього  виробництва,  використання фототелеграфної техніки та мережі Internet для передачі  вихідного зображення  при  друкуванні у віддалених одне  від  одного  місцях земної   кулі.  Початок  90-х  років  ХХ  століття  в   поліграфії характеризується так званою цифровою революцією: у технологічний процес впроваджуються цифрові фотоапарати,  цифрові  додрукарські системи  та  цифрові  друкарські  машини.  Ці  технології  назвали Computer-to-film (з ПЕОМ на фотоформу), Computer-to-plate (з  ПЕОМ на  друкарську  форму), Computer-to-press  (з  ПЕОМ  у  друкарську машину. Використання цифрових технологій дозволяє зменшити технологічний  ланцюг  при виданні, прискорити  оперативність  при виготовленні  продукції, а при використанні  цифрових  друкарських машин   –  персоніфікувати  та  оперативно  втручатись  в   процес друкування.

2. Брошурувально-палітурні процеси.

Брошурувально-палітурні процеси — це процеси, що завершують поліграфічне виробництво, у результаті яких отримують із віддрукованих аркушів журнали, брошури або книги в обкладинці чи палітурці. (УДК 655.534 Оздоблювальні та брошурувально-палітурні процеси*).

Брошурувально-палітурні процеси включають: фальцювання, підбирання, зшивне або незшивне cкріплення книжково-журнальних зошитів, покривання обкладинкою, обрізування блока, вставлення в палітурку тощо.

До брошурувальних процесів відносять виготовлення зошитів із задрукованих аркушів, їх комплектування у блок, скріплювання блока, покривання його (за потреби) обкладинкою та обрізування. Операції підготовлення книжкового блока до з’єднання з палітуркою, виготовлення палітурки та вставляння книжкового блока в палітурку називаються палітурними процесами. Висікання, тиснення, заокруглювання кутів палітурки, ламінування тощо відносять до оздоблювальних процесів.

На початковій стадії брошурувально-палітурних процесів, незалежно від способу комплектування і типу зовнішнього покриття, виконуються одні й ті самі технологічні процеси фальцювання і комплектування, скріплення і контроль якості блоків.

Фальцювання. Загальною операцією для всіх видів скріплювання блоків (не враховуючи зіштовхування, підрізування і розрізування відбитків на частини) є фальцювання аркушів для отримання зошитів (Фальцювання - технологічний процес згинання, складання в певному порядку, послідовності друкованого паперового аркуша).

Коли видання  друкується на рулонних машинах, то фальцювання  виконується у фальцапаратах, а  якщо на аркушевих – можуть використовуватися  фальцювальні машини трьох типів: ножові, касетні та комбіновані або фальцювання вручну. У разі однозгинного фальцювання в зошиті буде 4 сторінки, двозгинного - 8 сторінок, тризгинного - 16, чотиризгинного - 32.

У виробництві  книжкових видань застосовують перпендикулярне, паралельне і скомбіноване фальцювання. При перших двох кожен згин перпендикулярний або паралельний попередньому, при скомбінованому фальцюванні паралельні та перпендикулярні згини чергуються. У більшості випадків використовується перпендикулярне фальцювання, оскільки при його застосуванні, співвідношення сторін паперового аркуша не змінюється або змінюється незначно.

Вибір обсягу зошитів  у сторінках диктується товщиною використовуваного паперу та технологічними можливостями фальцювальних апаратів і наявних фальцмашин, а також вимогами до якості продукції.

Значною мірою  вибір варіанта фальцювання визначається строком виконання замовлення, собівартістю його виготовлення та доцільністю застосування для певної книги. Та, яка довго  зберігатиме форму, може бути отримана при великій кількості зошитів малого обсягу. Вона буде довговічною і зручною у користуванні, а її передній обріз - завжди гладким, без "сходинок". Для видань малого обсягу (до 128 сторінок, зшитих нитками) краще застосовувати 16-сторінкові зошити замість 32-сторінкових.

Для кожного  видання великого обсягу зазвичай використовують 32-сторінкові зошити, що дає змогу  знизити трудомісткість подальших  операцій. Для застосування 32-сторінкових  зошитів є тільки одне обмеження: жорсткий, товстий (понад 120 мкм) папір із об’ємною масою 100 г/м2 і більше при чотиризгинному фальцюванні утворює діагональні зморшки біля верхнього і корінцевого згинів, тому при використанні такого паперу необхідне бігування або перфорація передостаннього (верхнього) згину, але при цьому потрібно знижувати швидкість фальцювання.

У разі застосування касетних фальцмашин не завжди вдається отримати необхідну точність фальцювання  при обробленні дуже тонкого і  товстого паперу: найпоширеніший вид  дефекту — утворення складок  і зморшок біля вернього і корінцевого згинів. При високій швидкості роботи цих машин точність фальцювання помітно знижується.

Комплектування  блоків вкладанням. У разі комплектування блоків вкладанням сфальцьовані зошити можуть містити 32, 16 або 8 сторінок. При ручному комплектуванні вкладанням зошити послідовно, починаючи з внутрішнього, вставляють у зовнішні, а скомплектований книжковий блок — в обкладинку. При машинному комплектуванні зошити і обкладинки укладаються в самонаклади вкладально-швейних машин або вкладально-швейно-різальних агрегатів (ВШРА). У швейній секції скомплектований блок і обкладинка зшиваються по корінцевому згину за допомогою двох або трьох дротових скоб. На ВШРА зшиті блоки подаються в різальну секцію, де вони послідовно, по одному блоку або стосом, обрізуються по висоті та ширині для отримання необхідного формату і рівних обрізів. При скріпленні блоків на дрото-швейних і вкладально-швейних машинах видання в обкладинці обрізуються з трьох боків на трьохножевій різальній машині. Згідно з ДСТУ 3003:2006 "Технологія поліграфічних процесів. Терміни та визначення понять" при виготовленні видань, скомплектованих вкладанням, зшивання блоків може здійснюватися ззовні (окремими стібками чи скобами через корінцевий згин із загинанням дужок дроту в середину зошита чи блока), зсередини (через корінцевий згин окремими скобами із загинанням дужок дроту назовні згину), а також прострочуванням (нитками вздовж корінцевого згину суцільним швом).

Якщо видання, скомплектоване вкладанням, буде оформлене  в палітурці, то блок поверх форзаців обкантовується стрічкою коленкору, після чого зшивається, обрізується і вставляється в палітурку.

Зшивання блоків, скомплектованих вкладанням, є найдешевшим  способом скріплення, але при його виборі варто враховувати ряд  обмежень. По-перше, обмежується товщина книжкового блока: папір 80 г/м2, обсягом у 128 сторінок, прошити дуже важко, а зшитий блок товщиною 12 мм матиме помітне потовщення в корінцевій зоні. При товщині блока 10-12 мм його зовнішні аркуші в корінці огинають внутрішні за радіусом у 5-6 мм, тому корінцеві поля зов-нішніх зошитів у разі великої товщини блока варто дещо збільшити, що необхідно враховувати ще в додрукарських процесах.

По-друге, книги, скомплектовані вкладанням, погано розкриваються  і при відкриванні, зазвичай, мимовільно закриваються. Цей спосіб можна застосовувати лише для видань вибіркового, короткочасного читання, він незручний, наприклад, для довідкових видань, якими користуються часто й упродовж тривалого часу.

По-третє, при  зшиванні блоків дротом є небезпека іржавіння дротових скоб та пошкодження паперу біля них, особливо якщо використовується дріт без антикорозійного покриття. Це варто враховувати, якщо книга буде зберігатися в умовах підвищеної вологості.

Комплектування  блоків підбиранням. Після фальцювання зошити пресують з метою обтискування згинів. У процесі пресування із зошитів витискають повітря і вони стають плоскішими. Наступна операція полягає у підбиранні всіх зошитів майбутнього книжкового видання й у розташуванні їх у необхідному порядку, тобто так, як вони будуть розміщені в книзі.

При малих тиражах  комплектування блока може виконуватись вручну, але у разі значного завантаження підприємства застосовується машинний спосіб.

Після комплектування блоки пресуються, пакуються або  зв’язуються у пачки, укладаються на піддонах в очікуванні подальшого оброблення. При застосуванні агрегатів і поточних ліній комплектувальна машина приєднується до автомата незшивного клейового чи зшивного скріплення і до блокооброблювальних агрегатів.

Якщо книга містить ілюстрації, які друкуються окремо від тексту, то вони спочатку прикріплюються до зошита (приклеюються, вклеюються чи вкладаються) або комплектуються машиною, як самостійні елементи. Крім ілюстрацій, таким самим чином комплектуються дробові частини паперового аркуша (зошити, що містять меншу кількість сторінок), рекламні вкладення тощо.

Для контролю правильності виконання комплектування підбиранням  слугують корінцеві контрольні мітки, які в правильно підібраному  блоці утворюють рівну "сходинку", наявність зайвого зошита чи відсутність будь-якого легко визначити візуально.

Подальше оброблення скомплектованих підбиранням блоків може бути різним — залежно від  товщини блока, вибору способу скріплення і типу зовнішнього покриття.

Виготовлення  видань в обкладинці. У процесі скріплення та оброблення блоків, виготовлення обкладинок і палітурок та з’єднання їх з блоком отримують переплетені книги.

Незшивне  клейове скріплення блоків. Блоки скріплюються двома способами: з фрезеруванням корінця і з перфорацією корінцевих фальців. При застосуванні способу з фрезеруванням корінця скомплектовані блоки (разом з форзацами, якщо потрібно) обтискуються, вирівнюються по корінцю і подаються по черзі в машину незшивного клейового скріплення (НКС). Блоки проходять над дисковою фрезою, яка фрезерує корінцеві файли на 3 мм, і на фрезеровану поверхню наноситься клей. Обкладинка бігується двома чи чотирма бігами по краях корінця з відступом 3-4 мм на першій і останній сторінках, потім суміщається з блоком і фіксується на корінці. Після сушіння видання в обкладинці обрізують на трьохножевій різальній машині, після чого укладають у стос і упаковують.

Незшивне клейове  скріплення видань в обкладинці рентабельне, тому широко використовується у виробництві  книжкових видань різноманітних обсягів форматів і тиражів, а також блоків-двійників.

При меншій собівартості НКС має і свої недоліки.

По-перше, для  застосування цього способу є  обмеження щодо виду паперу. Найкращі результати забезпечує папір машинної гладкості з малою об’ємною масою (щільністю), шорсткий і який добре вбирає рідкий клей. Товстий і пухкий папір, газетний папір з мінімальною проклейкою буде ідеальним для цього способу скріплення, висококаландрований і дуже гладкий папір, призначений для відтворення півтонових ілюстрацій, швидше за все, створюватиме проблеми. Добрий результат дає папір машинної гладкості для високого друку. У разі використання висококаландрованого паперу з великою об’ємною масою (щільністю) і крейдованого паперу рекомендується проводити попередні випробування на його придатність для НКС.

По-друге, результат  багато в чому залежить від якості клейової речовини. Одноразове заклеювання  корінця клеєм ПВА підходить  для шорстких адсорбуючих поверхонь, але для ряду інших видів паперу і для досягнення максимальної міцності необхідно застосовувати дворазове нанесення клею на корінець блока.

При застосуванні способу з перфорацією у корінцевих згинах зошитів, що фальцюються, робляться  щілиноподібні отвори (перфорація) або в скомплектованому блоці  вифрезовуються окремі зони, які оголюють внутрішні частини зошитів, тобто частково руйнуються корінцеві файли. Перфорація, зазвичай, виконується в останній секції фальцю- вальної машини спеціальним ножем. Фрезерування окремих зон виконується в машині НКС спеціальною фрезою.

Обидва варіанти НКС з частковим руйнуванням  фальців потребують спеціального обладнання, а якість клейового скріплення значною  мірою залежить від дотримання режимів  оброблення і вбираючої здатності  паперу блоків.

Цей спосіб скріплення не варто застосовувати, якщо в блоці, який складається з багатосторінкових зошитів, є дробові частини паперового аркуша малого обсягу (4 – 8-сторінкові), ілюстрації-вклейки, що самостійно комплектуються, і вкладки, оскільки перфорація накидок і вкладок може не збігатися з перфорацією основних зошитів блока.

У багатьох випадках технологія з частковим руйнуванням  фальців має певні переваги, у  порівнянні з фрезеруванням корінця, оскільки частина корінцевих фальців  залишається неторкнутою, а міцність НКС меншою мірою залежить від якості клею і взаємодії клею з папером.

Зшивне і швейно-клейове  скріплення блоків. Найбільше застосування має позошитне зшивання блоків нитками; використовують також спосіб зшивання нитками з відступом, а також комбінований швейно-клейовий спосіб скріплення - зшивання зошитів термонитками з клейовим їх з’єднанням.

Позошитне зшивання нитками є традиційним способом скріплення книжкових блоків: у такий спосіб кожен зошит прошивається бавовняними або капроновими нитками, які послідовно переходять на наступний зошит, поки не буде зшитий весь блок. Зшиваються не тільки аркуші кожного зошита, а й зошити один з одним.

Зшивання нитками, зазвичай, використовують для блоків, що складаються  з 32- або 16-сторінкових зошитів. За наявності  дробових частин паперового аркуша (зошитів з меншою кількістю сторінок) їх або приклеюють до повного зошита, або накидають на нього (наприклад, чотири сторінки), або оформлюють самостійним зошитом (наприклад восьмисторінковий зошит). Позошитне зшивання блоків може здійснюватися на ниткошвейних автоматах, напівавтоматах або вручну.

Перед покриванням блоків обкладинками їх обтискують на пресах. Блокообтискні преси можуть бути самостійними або входити до складу поточної лінії.

Завершальною  операцією є покриття блоків обкладинкою, сушіння й обрізування книжкового видання до потрібних розмірів.

При застосуванні способу зшивання нитками з відступом  книжковий блок скріплюється по корінцевих полях з невеликим відступом  від краю корінця. Цей спосіб забезпечує високу міцність скріплення і може використовуватись у виробництві видань для дітей, шкільних підручників, довідкових видань. Недоліком цього способу є те, що книги погано розкриваються, а розкриті книги самовільно закриваються. Подальше оброблення — обтискування блоків, покривання обкладинкою, сушіння й обрізування книги здійснюється так само, як і при позошитному зшиванні блоків.