Загальна характеристика колізійних норм та сфери їх застосування у міжнародному приватному праві

Зміст

               Вступ

1. Поняття, сутність колізійних норм

2. Структура колізійної норми. Види колізійних норм

               3. Сфера застосування колізійних норм

                Висновки

                Список використаних джерел

Вступ

Актуальність  теми: Основний зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної проблеми та її вирішення. Тому колізійні норми, за допомогою яких головним чином вирішується така проблема, є центральним інститутом цієї правової галузі незалежно від того, як в доктрині визначаються її поняття, зміст, джерела і т.п.

Колізійні норми по своїй  суті являє собою відсильну норму, за допомогою якої можливо визначити  право, яке виступає компетентним правопорядком  стосовно до даного конкретного відношенню і містить необхідні відповіді на питання, що стосуються його істоти.

Колізійна норма, таким  чином, сама по собі не регулює відношення як таке, а діє у поєднанні з  матеріально-правовою нормою відповідної  правової системи (національного права  певної держави або міжнародного договору). Колізійні норми традиційно виступають основою міжнародного приватного права і складають його ядро. Історично МПП зародилося і існувало протягом століть як колізійне право. Колізійні норми специфічні не лише з точки зору їх істоти (характеру), але також і в тому, що стосується форми викладу (будови, або структури). Саме існуванням колізійних норм обумовлено дію особливого методу МПП - коллизионно-правового регулювання. 
Специфіка міжнародного приватного права, включаючи метод і способи регулювання, обумовлена ​​унікальністю об'єкта регулювання - цивільних відносин, ускладнених іноземним елементом. Вони породжують особливу проблему - колізію громадянського права різних держав, рішення якої є необхідною умовою їх регулювання. У подоланні колізійної проблеми полягає загальний метод міжнародного приватного права. Перший спосіб регулювання цивільних відносин, ускладнених іноземним елементом - коллизионно-правової, сутність якого полягає у виборі компетентного правопорядку для вирішення конкретної цивільної справи. Вибір, як уже вказувалося в першому питанні, здійснюється за допомогою колізійних норм, які і містять припис про те, право якої держави треба застосовувати. Цей спосіб називається ще і відсильні. Колізійна норма, вказуючи компетентний правопорядок, як би відсилає для визначення прав та обов'язків учасників цивільно-правового ставлення до права певної держави.

Таким чином, колізія в міжнародному приватному праві - це така правова ситуація, в якій приватноправові відносини внаслідок наявності в них іноземного елемента підпадають під дію двох або більше національних правових систем.

Правові системи окремих держав можуть колізуватися з різних питань:

а) право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з метою його врегулювання (колізії матеріального права);

б) право якої держави повинно використовуватися для кваліфікацій фактичного спірного питання;

в) право якої держави повинно використовуватися при тлумаченні положень колізійної норми і термінів права, обраного на підставі даної колізійної норми (конфлікт кваліфікацій);

г) право якої держави має застосовуватися до процесуальних відносин, пов'язаних з розглядом справ з іноземним елементом і виконанням судових рішень (колізії процесуального права);

д) правозастосовний орган якої держави компетентний розглядати справи з іноземним елементом (конфлікт компетенцій).

Метою дослідження є обгрунтування висвітлити всі основні аспекти міжнародного приватного права, пов'язані з колізійними нормами

Виходячи з поставленої мети, в дослідженні визначено наступні завдання :

1. дослідження поняття колізійної норми

2. дослідження структури и видів колізійних норм

3. визначення сфери застосування колізійних норм

Об’єктом дослідження є регулювання цивільно-правових відносин за допомогою колізійних норм

Предметом дослідження є колізійні норми, які являють собою особливий вид правових норм, що є характерною специфічною особливістю міжнародного приватного права

Ступінь досліджуваності теми. Колізійні норми вивчали такі науківці:  К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленка, П. Казанського, С. Б. Крилов, I. С. Перетерський, Л. А. Лунц, М. М. Богуславський, В.М. Корецький, Г. К. Матвєєв, А. С. Довгер, Г. С. Федіняк та інші.

1. Поняття, сутність  колізійних норм

“Колізія” – слово, яке походить від латинського collisio, що означає “зіткнення”. Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даному правовідношенні. Іншими словами, правова колізія обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправовому відношенні та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане.

Таким чином, перед судом  виникає проблема “вибору закону”, що вирішується за допомогою колізійної норми.  [2]

Як уже зазначалося  вище, колізійна норма (conflict rule) - це правова норма, що вказує, право якої держави підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, ускладнених іноземним елементом. На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом. [3]

Однак колізійна норма сама по собі не дає відповіді на питання про те, які права та обов'язки сторін виникають з даного правовідношення, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню до правовідношення. Саме в цьому полягає її особливість. Однак необхідно враховувати ще й те, що у випадку відносин з іноземним елементом колідують не окремі норми різних держав, а їх правові системи. В іншому випадку норма відривається від правопорядку, до якого вона належить; „ця норма “інкорпорується” правовою системою держави, чий суд розглядає справу, й отримує тлумачення в аспекті сторонньої їй системи права. Таким чином, застосовується не „жива” норма права будь-якої держави, а норма, що по суті ніде не діє. Адже норма права, що відокремлена від складу правової системи, до якої вона належить, мертва й у будь-якому випадку в значній мірі втрачає свій зміст”.

Правові системи окремих  держав можуть колідувати у питаннях, які пов’язанні як з колізіями  матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і з колізіями процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватись до процесуальних відносин, що пов'язані з розглядом справ з іноземним елементом та виконанням судових рішень, у тому числі, держави, правозастосовчий орган якої компетентний розглядати справи такого роду). [2]

Наявність суверенних держав із власними правовими системами, а  також інтенсифікація спілкування  між приватними особами, що належать до різних держав і підпорядковуються  різним правопорядкам, об'єктивно зумовлюють необхідність розмежування компетенції різномісцевих правопорядків щодо регулювання тих чи інших приватноправових відносин. З одного боку, закони певної держави мають територіальний характер і є обов'язковими у межах її кордонів. З другого боку, цивілізований міжнародний обіг вимагає від суверена певною мірою визнавати авторитет іноземних законів і надавати на власній території сили правам, які виникли під дією іноземних законів. Зрештою, громадяни цієї держави повинні мати певні гарантії захисту за кордоном прав, яких вони набули за законами батьківщини. При цьому, однак, ще й досі значною мірою кожна суверенна держава самостійно встановлює для себе і своїх громадян правила та межі дії місцевого й іноземних правопорядків. Регулювання усіх цих питань є завданням колізійного права.

Серед загальних принципів  колізійного права слід передусім  виокремити:

- застосування колізійних норм виключно до приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом;

- визнання можливості і доцільності застосування іноземного права у зв'язку з об'єктивними вимогами міжнародного спілкування та справедливості;

- установлення певних обмежень щодо безпосереднього застосування іноземних норм публічного характеру та визнання прав, набутих під дією іноземних адміністративних норм;

- недоцільність відмови у застосуванні іноземного права через наявність відмінностей між правовими, політичними або економічними системами іноземної держави та країни суду;

- необхідність пошуку правопорядку, який має із цими правовідносинами тісний (найбільш тісний) зв'язок.

Основу колізійного  права становлять передусім колізійні  норми та загальні положення МПрП, які обумовлюють критерії і межі застосування колізійних норм. Самі по собі колізійні норми не встановлюють безпосереднього правила поведінки для учасників приватноправових відносин, тому більшість дослідників вважають, що колізійні норми не належать ні до матеріального, ні до процесуального права. На перший погляд, здається, що адресатом колізійних норм виступають органи правозастосування (суди, третейські суди, нотаріат та ін.). Разом із прерогативою цих органів у застосуванні і тлумаченні колізійних норм не можна не помітити, що колізійні норми дають певні матеріальні і процесуальні можливості також учасникам приватних правовідносин (вибір, за певних умов, застосовуваного права, посилання на колізійні норми у судовому процесі, вимога захисту своїх прав, що виникли під дією того чи іншого правопорядку).

По суті, колізійна  норма вирішує одне питання: право  якої держави (правової системи) слід застосувати у випадку колізії (зіткнення) двох або більше правопорядків у певних правовідносинах. Компетентний правопорядок, до якого відсилає колізійна норма, називають статутом правовідносин (звідси походять терміни "статут спадкування", "зобов'язальний статут" тощо). Слід мати на увазі, що під статутом розуміють не окрему норму права, а правову систему певної держави в цілому. У МПрП йдеться не про колізії окремих норм, а про колізії правопорядків. Саме у тій правовій системі, на яку вказала (до якої "відіслала") колізійна норма, шукають конкретні норми матеріального права, які відповідають на питання щодо змісту прав та обов'язків сторін.  [3]

Таким чином, колізійна норма кожної держави стає інструментом, за допомогою якого законодавець робить дійсним на своїй території іноземне право, проте - в межах дії власної системи права. Сукупність колізійних норм, встановлених у певній національній правовій системі, становить колізійне право цієї держави. На думку М. М. Богуславського, колізійне право являє собою найбільш складну і доволі суттєву частину МПрП. В. Л. Толстих взагалі вважає, що колізійне право є основою МПрП, і всі інші норми розглядаються в рамках системи МПрП з метою зручності та універсальності висвітлення предмета, хоча безпосередньо вони з ним не пов'язані.

Підкреслимо: використання колізійного методу в МПрП складається з двох етапів – конструювання колізійних норм та безпосереднього дотримання таких умов:

• має місце однорідність відносин, врегулювати які передбачається завдяки створенню колізійної норми;
• існує спільне намагання держав вирішити колізійну ситуацію, тобто застосування колізійного методу стає визнаним засобом вирішення колізійних проблем;
• зазначене намагання реалізується шляхом застосування одного й того ж засобу вирішення, а саме: завдяки створенню колізійних норм;
• нарешті, створювані колізійні норми мають будуватися більш або менш однаково з тим, щоб колізійне право однієї держави принципово не відрізнялось від колізійного права іншої держави.[5]

Щодо природи колізійних норм та їх місця у системі права висловлювалися різні погляди. У доктрині переважає підхід, згідно з яким колізійні норми не є нормами міжнародного права, адже вони не призначені для регулювання міждержавних відносин. Історично колізійне право розвивалося шляхом кодифікації МПрП на національному рівні та уніфікації на рівні міжнародних договорів. Таким чином, джерелами колізійного права є національне законодавство та міжнародні договори, які після надання відповідної згоди держави стають частиною національного правопорядку.

У вітчизняній доктрині радянського періоду висловлювались думки щодо належності колізійних норм до внутрішньодержавного приватного права, передусім цивільного. Для обгрунтування  цієї тези наводились приклади судових  та арбітражних справ, у яких сторони мали різні позиції щодо того, який правопорядок підлягає застосуванню. Оскільки закони різних держав мають неоднаковий зміст, а отже, від вирішення колізійного питання залежало рішення суду на користь тієї чи іншої сторони, дослідники робили висновок, що спір про права і обов'язки сторін по суті зводиться до спору з колізійного питання. Таким чином обґрунтовувалося, що колізійна норма, разом із тією матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, створює певне правило поведінки для учасників цивільного обігу.

Тут слід зауважити, що "правила  поведінки учасників цивільного обігу" треба відрізняти від "прав та можливостей", що їх надає учасникам  приватних правовідносин колізійна  норма. Роль сторін правовідносин з  іноземним елементом у вирішенні колізійного питання є суттєво обмеженою і фактично зводиться до випадків, коли закон дозволяє вибір сторонами застосовуваного права (автономія волі). У свою чергу, автономія волі також не безмежна, вибір права сторонами обумовлений цілою низкою загальних та спеціальних правил.

Окремі дослідники звертають  увагу також на публічно-правовий характер колізійної норми. Оскільки метою  колізійного регулювання є передусім  визначення можливостей та меж застосування місцевого й іноземного закону щодо конкретних правовідносин, треба погодитись з тим, що колізійні норми адресовані передусім судам і адміністративним органам. Це саме стосується загальних правил застосування колізійних норм (застереження про публічний порядок, недопущення обходу закону, обов'язкове застосування імперативних норм та ін.). Такий підхід підтверджується сучасними тенденціями кодифікації МПрП. Дедалі частіше норми колізійного права закріплюються на законодавчому рівні у вигляді окремих законів, дія яких охоплює весь спектр приватноправових відносин з іноземним елементом, а не лише сферу цивільного права.

Незалежно від того, хто  і як визначає природу і сферу  дії колізійної норми, вона була і  залишається центральною темою  МПрП.

Не можна обійти питання  щодо сфери виникнення та об'єктивної необхідності існування колізійних норм. Вище було зазначено, що сферою дії колізійної норми є приватноправові відносини. Але колізійні проблеми виникають також у багатьох інших правовідносинах. Навіть у кримінальному та адміністративному праві виникають ситуації, що мають ознаки колізійного питання. Наприклад, громадянин України здійснив злочин на території Англії. Український суд, що розглядає справу, буде керуватись нормами українського кримінального права. Виникає питання міри покарання. Як правило, у кримінальному законодавстві визначено певні межі санкції: від і до. Щоб об'єктивно вирішити це питання, український суддя може звернутися до норм кримінального права Англії, щоб з'ясувати, яким чином підсудний може бути покараний в Англії за аналогічний злочин. Якщо припустити, що в Англії за подібний злочин передбачена більш м'яка санкція, то український суд може це врахувати і в межах санкції, передбаченої кримінальним правом України, застосувати нижчу міру покарання. Але наш суд не застосовує англійського права, він лише враховує його зміст, і це може бути пом'якшуючою чи навпаки - обтяжуючою обставиною. Суд може звертатись до іноземного права при вирішенні питання про наявність рецидиву, тобто врахувати вирок іноземного суду при встановленні факту рецидиву. Іншими словами, український суд не може застосовувати норми іноземного кримінального права, але може враховувати їх.

Таким чином, іноземне право  застосовується лише у сфері приватноправових відносин. В умовах міжнародного обміну, визнання іноземного приватного права є об'єктивно необхідним, оскільки без цього міжнародне (особливо економічне) співробітництво стає неможливим. Наприклад, для міжнародного договору купівлі-продажу необхідне взаємне визнання сторонами права власності на товар. Право розпоряджатись товаром може ґрунтуватися на різних повноваженнях власника, отже, для того, щоб вступити у торговельні відносини, об'єктивно необхідно визнати норми іноземного права (хоча б ці норми і мали інший зміст, ніж аналогічні норми права держави покупця) та застосувати їх. Крім того, в умовах існування приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, загально-правовий принцип справедливості обумовлює необхідність визнання та застосування норм іноземного права. [3

2. Структура колізійної  норми. Види колізійних норм

Структура колізійної норми  складається з двох елементів: обсягу та прив’язки.

Обсягом колізійної норми  називається вказівка в ній на ті відносини, які потребують правового  врегулювання, а прив'язкою –  вказівка на закон (тобто правову  систему, правопорядок), за допомогою якого і будуть врегульовані зазначені відносини.

Звернемося до проекту  Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме п. 1 ст. 48: „Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)”.

В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язаннями, що виникли  внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).

В прив’язці визначається, правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто “за правом країни, в якій мала місце дія  або інша обставина, що стала підставою  для вимоги про відшкодування  шкоди”.

Отже, ця стаття не встановлює прав та обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія.

Таким чином, обсяг – це частина колізійної норми, яка вказує на коло приватноправових відносин міжнародного характеру, що підлягає правовій регламентації. Традиційно обсяг відповідає конкретному приватноправовому інституту: спадкові відносини, договірні зобов'язання, деліктні зобов'язання, взяття шлюбу і т.д. [2]

Виокремлення у структурі  колізійної норми об'єму та прив'язки є класичним підходом до розуміння  суті колізійної техніки. Цей прийом фактично бере початок у методі теорії статутів, який полягав у класифікації матеріально-правової суті звичаїв, що є предметом розгляду, та встановленні для відповідної групи звичаїв прив'язного критерію (формули прикріплення).

Звичайно, від часів панування теорії статутів колізійний метод регулювання зазнав суттєвих змін. По-перше, змінилося саме поняття "статут". Сьогодні під цим терміном розуміють не окремий звичай чи правило, а в цілому правопорядок держави, який підлягає застосуванню до даних правовідносин. По-друге, предметом регулювання сучасних колізійних норм є не правові звичаї, а правові відносини приватних осіб з іноземним елементом. По-третє, слідуючи вимогам гнучкості, оперативності та доцільності у міжнародному обороті, сучасні колізійні норми стають дедалі складнішими. Колізійні норми, у структурі яких чітко простежується об'єм і прив'язка, дедалі частіше називають "класичними", протиставляючи їх новітнім принципам колізійного регулювання, в основі яких лежать гнучкість та множинність формул прикріплення. [3]

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу  фізичних та юридичних осіб; 2) правового  становища майна; 3) правочинів та юридичних  фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим  законом та законом національності, які мають різновиди.

До особистого статусу  фізичних осіб застосовується особистий  закон (lex personalis) в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи як закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України  є норма розділу II за назвою "Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб" Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. Зокрема, ч. 1 ст. 16 Закону, яка називається "Особистий закон фізичної особи" зазначає, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Тобто тут застосовується колізійна прив'язка lex patriae.

Частина 3 цієї ж статті встановлює, що особистим законом  особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа  мас місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Тобто у цій частині використано колізійну прив'язку lex domicilii. Слід зауважити, що у науці України ще не склалося остаточного твердження про зміст поняття lex domicilii, використовуваного саме у правовій системі України. На відміну від такої ситуації у державах іноді спостерігається принципова різниця у з'ясуванні змісту поняття lex domicilii. Так, у США доміцилієм вважають певний строк постійного чи переважного перебування фізичної особи у певній місцевості. За англійським правом доміцилієм вважають місцеперебування особи, що є місцем її народження.

До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана  прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. особистим законом юридичної особи вважається право держави місця її знаходження. Місцезнаходження юридичної особи вказується в установчих документах. Таким чином в Україні використано критерій інкорпорації. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються. Існують й інші критерії визначення особистого статусу юридичних осіб

Правове положення майна регламентується  законом місцезнаходження речі (lex ге і sitae). За цією колізійною прив'язкою  вирішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

У законодавстві багатьох держав, у т. ч. й України, розрізняють  статус рухомого та нерухомого майна. У законодавстві України до вирішення питання про поділ майна на рухомі та нерухомі речі також застосовують колізійну прив'язку lex ге і sitae (ч. 2 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Здебільшого статус нерухомого майна  визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно майна можуть застосовуватися  інші колізійні принципи. Наприклад, відповідно до ст. 40 Закону України "Про  міжнародне приватне право" від 2005 р. право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, в якій це майно зареєстровано.

До правочинів та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні  правила. Так, до правочинів з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що особи самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

До правочинів може застосовуватися  колізійна прив'язка - закон місця  вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum) (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право"). У міжнародних договорах про правову допомогу у різних категоріях справ також передбачається норма, яку договірні держави вважають за необхідне застосовувати у аналізованих правовідносинах (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у  зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну  прив'язку часто містить законодавство  держав Європи.

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monctal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення  договору в певній валюті підпорядковує  таку угоду з питань валюти праву  держави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманна, зокрема, колізійна прив'язка - закон  місця виконання роботи (lex loci Iaboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, в якій зазвичай постійно виконуються роботи.

Колізійна формула - закон прапора (lex fleg) регулює вибір законодавства  до правовідносин, що виникають у  сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commii) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок  заподіяння шкоди з делікту. Цей  принцип передбачено здебільшого  у законодавстві держав "сім'ї  континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", де вказано, що права та обов'язки за зобов'язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найтісніше пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

Колізійна прив'язка - закон  суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він  розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) повинен  керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Загальновизнано, що з  питань процесу суд (арбітраж, інший  орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про  правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України.