Зоровий аналізатор: будова, функції. Вікові особливості зорового аналізатора

ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

84 Зоровий аналізатор: будова, функції. Вікові особливості зорового аналізатора.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє зоровий аналізатор. Більше 90% інформації, що надходить до мозку, дає зоровий аналізатор. З діяльністю зорового аналізатора пов’язано визначення форми предметів, їх величини, відстані предметів від ока, їхньої рухомості, кольору. Будова зорового аналізатора:\ 

око: фоторецептори в сітківці; 
- зоровий нерв: друга пара черепно-мозкових нервів (чутливі нерви); 
- зорова зона кори півкуль головного мозку : потилична доля. 
   Орган зору(око) розташований в очній ямці черепа. Око складається з: 
- очного яблука; 
- додаткових органів ока (окорухових м’язів, повік, слізного апарату). 
   Будова очного яблука:- зовнішня товста, щільна оболонка. Її передній відділ займає 1/5 поверхні очного яблука, утворений прозорою, випуклою до переду рогівкою, яка не має кровоносних судин і володіє високими заломлюючими властивостями. Задній відділ зовнішньої оболонки - склера (білкова оболонка), утворена щільною волокнистою сполучною тканиною; 
- середня судинна оболонка включає власне судинну оболонку, війкове тіло, райдужку. Власне судинна оболонка тонка, містить кровоносні. У центрі райдужки міститься отвір - зіниця, через яку промені попадають на внутрішню оболонку. У сполучнотканинній основі райдужної оболонки містяться судини, гладкі м’язові волокна і пігментні клітини. Залежно від кількості і глибини залягання пігменту колір райдужки різний. Кольором райдужки визначається колір очей. Пучки гладеньких м’язових волокон утворюють м’яз, який звужує або розширює зіницю. Величина зіниці змінюється, тому в око може проникнути більша або менша кількість світла. Війкове тіло розташоване попереду власне судинної оболонки, більша його частина складається із війкового м’яза;- за зіницею розташований кришталик (двоопукла лінза) - прозоре тіло, яке знаходиться в тонкостінній капсулі і з’єднується війковими волокнами з війковим тілом та війковим м’язом. При скороченні війкового м’яза змінюється натяг війкових волокон, регулюється кривизна кришталика, змінюється його заломлююча сила; - між рогівкою і райдужкою, між райдужкою і кришталиком знаходяться невеликі порожнини - передня і задня камери ока, в яких міститься водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які не мають кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою речовиною - склистим тілом; 
- внутрішня оболонка (сітківка). Вона побудована з двох листків: зовнішнього пігментного і внутрішнього світлочутливого. Зовнішній листок складається з шару пігментних клітин, що містять чорний пігмент - фуксин, що поглинає світло і перешкоджає відбиттю і розсіюванню зображення. Це забезпечує чітке зорове сприйняття. Внутрішній листок сітківки складається з 3 шарів клітин: 
- зовнішнього, що прилягає до пігментного шару, - фоторецепторний;- середній - асоціативний; 
- внутрішній - гангліозний.Фоторецепторний шар сітківки складається з нейросенсорних клітин - паличок і колбочок. У зовнішніх сегментах паличок міститься фотопігмент- зоровий пурпур, а в колбочок - йодопсин.Паличкоподібні клітини реагують на світлові промені всього спектру (від 400 до 800нм), а колбочки - лише на певну довжину хвилі: одні чутливі до 430нм (сині колбочки), інші до 535нм (зелені), треті -575нм (червоні). Саме модальність трьох типів цих клітин, що сприймають сині, зелені, червоні кольори, зумовлює кольоровий зір. У сітківці ока приблизно 7млн. колбочок і 130 млн. паличок. Чутливість паличкоподібних клітин у 1000 разів більша, ніж колбочок. Вони збуджуються навіть при поганому освітленні - вночі і в сутінках. Палички сприймають інформацію про форму і освітленість предметів, а колбочки - про колір. Перетворення енергії світла в нервовий імпульс відбувається в результаті хімічних реакцій, що відбуваються в паличках і колбочках. Родопсин і йодопсин розпадаються на більш прості хімічні речовини, що спричиняють виникнення в світлочутливих клітинах потенціалу дії - нервового імпульсу. При припиненні дії світла ці зорові пігменти відновлюються. Центральні відростки (аксони) паличок і колбочок передають зорові імпульси біполярним клітинам асоціативного шару сітківки, які контактують з гангліозними клітинами внутрішнього шару. Гангліозний шар утворений великими нейроцитами, аксони яких утворюють зоровий нерв.  У місці виходу зорового нерву з очного яблука на сітківці відсутні світлочутливі клітини - сліпа пляма. У центральній частині сітківки розташовано найбільше світлочутливих клітин - жовта пляма(місце найкращого бачення).  Світлові промені, які надходять в око, перш, ніж вони потрапляють на сітківку, проходять через кілька заломних середовищ, які утворюють оптичну систему ока. 
   Оптична система ока: 
- рогівка; 
- водяниста волога передньої і задньої камер; 
- кришталик; 
- склисте тіло. 
   Їхня загальна заломлююча сила ока становить 60-70 діоптрій (1 діоптрія - це заломлююча сила лінзи з фокусною відстанню 1м). Зображення на сітківці ока виходить зменшеним і оберненим. Ми бачимо предмети не в перевернутому, а в їхньому природному вигляді завдяки життєвому досвіду і взаємодії аналізаторів. 
   Око володіє здатністю пристосовуватись до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані - акомодацією. Акомодація здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика. При розгляданні близьких предметів війковий м’яз скорочується і кришталик завдяки своїй еластичності стає більш опуклим, збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При розгляданні предметів на далекій відстані, напруження війкового м’яза зменшується, війкове тіло натягується і капсула кришталика зумовлює здавлювання кришталика, його заломлююча сила зменшується.  
   Очне яблуко заломлює паралельні промені світла, фокусує їх на сітківці. Скорочення війкового м’яза розпочинається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимум буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока. Найменша відстань, при якій предмет сприймається оком чітко, називається найближчою точкою ясного бачення. З віком еластичність кришталика зменшується і ця точка віддаляється. У 10 років найближча точка ясного бачення знаходиться на відстані менше 7см, в 20 років -8,3см, у 40років - 17см, у 50 років -50см. На близькій відстані людина перестає розрізняти дрібні предмети. Це явище носить назву далекозорості. Далекозоре око має відносно слабку заломлюючу здатність. У такому оці зображення віддалених предметів виникає за сітківкою. Для корекції порушення зору використовують окуляри з двоопуклою лінзою, яка збільшує заломлення променів. У короткозорому оці зображення віддалених предметів виникає перед сітківкою. Це може бути зумовлено подовженням осі ока або перенапруженням війкового м’яза. Короткозоре око добре бачить тільки розташовані близько предмети. Для корекції порушення зору призначають окуляри з розсіяними двоввігнутими лінзами. 
  Правий і лівий зорові нерви, які відходять від очного яблука на нижній поверхні мозку утворюють частковий перехрест, що забезпечує бінокулярність зору. Працюючи разом, об’єднуючи зорову інформацію, обидва ока забезпечують стереоскопічний зір, який дозволяє одержати більш точне уявлення про форму, об’єм, глибину розташування предметів. Від зорового перехреста нервові волокна йдуть до підкіркових центрів зору (верхні горбики покришки середнього мозку). В цих центрах від волокон гангліозних клітин сітківки імпульс передається нейронам, чиї відростки йдуть докіркового центру зору - в кору потиличної долі, де відбувається вищий аналіз зорової інформації. 
   Розвиток зорового аналізатора розпочинається на третьому тижні ембріонального розвитку і до моменту народження дитини зоровий аналізатор в основному морфологічно сформований. Проте вдосконалення його структури відбувається і після народження, і завершується в шкільні роки. У новонароджених дітей форма ока більш куляста, діаметр очного яблука становить 16мм. Найінтенсивніше очне яблуко росте до 5 років, менш інтенсивно до 12 років. Діаметр у дорослих людей становить 24мм. У дітей склера тонша і еластичніша, рогівка відносно товста. Це сприяє легкій деформації ока. У новонароджених дітей і дітей дошкільного віку кришталик більш опуклої форми і більш еластичний, війчасте тіло слабко розвинуте. У новонароджених очі, як правило, далекозорі. Проте у частини дітей куляста форма очей може стати подовженою. Зображення предметів перестають збігатися із сітківкою, очі стають короткозорі. Іноді зустрічається у новонароджених неоднакова кривизна рогівки або кришталика в різних меридіанах, внаслідок чого зображення на сітківці спотворюється (неможливість сходження всіх променів в одній точці - фокусі) - астигматизм. Зустрічається порушення прозорості кришталика - катаракта.

85.Слуховий аналізатор: будова, функції. Вікові особливості слухового аналізатора.

Слухова чутлива система служить для сприймання звукових сигналів. Особливого значення набула для людини у зв’язку з розвитком мови.

   Звук - це коливання молекул пружного середовища, яке відбувається у вигляді поздовжніх хвиль тиску. Щоб перетворити слабкі коливання тиску на відчуття звуку, в процесі еволюції утворились органи слуху - вуха.

   Будова слухового  аналізатора:

- рецепторний апарат у вусі ( внутрішньому);- слуховий нерв;- слухова зона кори великих півкуль (вискова доля).

   Вухо - орган слуху і рівноваги, включає:

- зовнішнє вухо: вушна раковина, яка вловлює звукові коливання і спрямовує їх у зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, зовні вкритим шкірою. У людини вушні м’язи розвинуті слабко і вушна раковина майже нерухома. Шкіра зовнішнього слухового проходу покрита тонкими рідкими волосками. У слуховий прохід відкриваються протоки залоз, що виробляють вушну сірку. І волоски, і вушна сірка виконують захисну функцію;

- середнє вухо. У його порожнині відбувається посилення звукових коливань. Складається з: барабанної перетинки, барабанної порожнини (заповненої повітрям), слухових кісточок - молоточка, наковальні, стремінця (передають звукові коливання з барабанної перетинки на овальне вікно внутрішнього вуха, запобігають його перевантаженню), євстахієвої труби (з’єднує порожнину середнього вуха з глоткою). Барабанна перетинка - тонка еластична пластинка, яка зовні вкрита епітелієм, а зсередини слизовою оболонкою. Молоточок зрощений з барабанною перетинкою. Слухові кісточки з’єднані між собою за допомогою рухомих суглобів. Стремінце з’єднано з овальним вікном, яке відділяє барабанну порожнину від внутрішнього вуха. Слухова труба з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою, вистелена зсередини слизовою оболонкою. Вона підтримує однаковий тиск зовні і зсередини на барабанну перетинку;

- внутрішнє вухо. Розташоване у кам’янистій частині скроневої кістки. Утворене кістковим лабіринтом, всередині якого є перетинчастий лабіринт із сполучної тканини. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом міститься рідина - перилімфа, а всередині перетинчастого лабіринту - ендолімфа. Кістковий лабіринт складається з:

- завитки;- переддвер’я;- півколових каналів.Завитка належить тільки звукосприймаючому апарату, півколові канали є частиною лише вестибулярного апарату, переддвер’я належить і до органу слуху, і до органу рівноваги.

   Кісткове переддвер’я, яке утворює середню частину лабіринту внутрішнього вуха, має в стінці два отвори-вікна: овальне і кругле, які з’єднують кісткове переддвер’я з барабанною порожниною. Овальне вікно закрите основою стремінця, а кругле - рухливою еластичною сполучнотканинною пластинкою. Завитка - це спірально зігнутий кістковий канал, який утворює 2,5 оберти навколо своєї осі. Основою завитка повернута до внутрішнього слухового проходу. Всередині кісткового каналу завитки проходить перетинчастий лабіринт, який також утворює 2,5 оберти. Його порожнина - перетинчаста завиткова протока, що містить ендолімфу. Всередині завиткової протоки, на її основній мембрані розташований звукосприймальний апарат - спіральний (кортикіїв) орган - рецепторна частина слухової системи, перетворює звукові коливання в нервове збудження. Кортикіїв орган складається з 3-4 рядів рецепторних клітин. Кожна рецепторна клітина має від 30 до 120 тонких волосків, які омиваються ендолімфою. Над волосковими клітинами розташована покривна мембрана. Від волоскових клітин відходять волокна слухового нерва.

   Сприйняття звуку:

- звукові хвилі через вушну раковину попадають в зовнішній слуховий прохід, викликають коливальні рухи барабанної перетинки;- коливання барабанної перетинки передаються слуховим кісточкам, рухи яких викликають вібрацію основи стремінця, яке закриває овальне вікно (розмах коливань зменшується, а їх сила збільшується);

- рухи основи стремінця овального вікна коливають перилімфу, її коливання передаються ендолімфі (вона починає коливатися з тією ж частотою);- коливання ендолімфи спричиняє коливання основної мембрани. При рухах основної мембрани і ендолімфи покривна мембрана всередині завиткової протоки з певною силою і частотою торкається мікроворсинок рецепторних клітин, які збуджуються;

- збудження передається з рецепторних клітин іншим нервовим клітинам, які лежать в спіральному вузлі завитки, аксони яких утворюють слуховий нерв;

- імпульси по волокнам переддверно - завиткового нерва поступають до ядер мосту. Аксони клітин цих ядер направляються до підкіркових центрів слуху (нижні горбики середнього мозку). Вищий аналіз і синтез слухових подразнень відбувається у кірковому центрі слухового аналізатора, який розташований у висковій долі. Тут відбувається розрізнення характеру звуку, його сили, висоти.

86.Вестибулярний апарат: будова, функції, вікові особливості. 

 До складу внутрішнього вуха входять переддвер’я, півколові канали, маточка і мішечок (еліптичний і сферичний мішечки), які є вестибулярним апаратом і виконують функцію органа рівноваги. У порожнинах маточки і мішечка містяться волоскові клітини циліндричної і кулеподібної форми. До них підходять закінчення чутливих волокон переддверно-завиткового нерва. Волоски рецепторних клітин занурені у драглисту мембрану, яка має кристалічні включення — отоліти. В півколових каналах волоскові клітини зібрані у так звані ампулярні гребінці, над якими знаходиться ампулярна мембрана, або купула, здатна коливатись при зміщеннях ендолімфи півколових каналів. Рецептори мішечка та маточки реагують на зміни сили тяжіння. Збудження волоскових клітин відбувається під впливом зміщення отолітової мембрани, при натягуванні волосків в результаті відвисання мембрани і при надавлюванні мембрани на волоски. Таким чином, апарат переддвер’я сприймає зміни сили тяжіння у всіх трьох площинах.

Волоскові клітини півколових каналів реагують на зміни швидкості, прискорення руху організму в горизонтальній площині і при обертальних рухах. Під впливом руху зміщується ендолімфа, а разом з нею і купула, що призводить до згинання волосків, виникнення в них рецепторного потенціалу.Оскільки півколові канали розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах, то рецепторний апарат їх реагує на зміни кутових прискорень у любому напрямку. Чутливість вестибулярного апарату до прискорення становить близько 0,01 g.Вестибулярні рефлекси. Ядро переддверно-завиткового нерва розташоване у довгастому мозку і має численні зв’язки із спинним мозком, з мозочком, нервовими центрами, що регулюють роботу внутрішніх органів, ядрами окорухових нервів. Тому подразнення рецепторів вестибулярного апарату проявляється численними рефлекторними реакціями. При збільшенні тиску отолітової мембрани на волоскові клітини (при швидкому підніманні вгору) рефлекторно підвищується тонус згиначів кінцівок, тулуба, шиї. Зміна тиску в протилежному напрямку викликає підвищення тонусу розгиначів. Це так звані «ліфтні рефлекси».Збільшення тиску на рецептори в сферичних мішечках (при зміщеннях голови і тулуба в горизонтальній  підвищує тонус відвідних м’язів кінцівок, бокових м’язів тулуба, шиї тієї сторони, на якій відбулося збільшення тиску. При зниженні тиску тонус м’язів знижується. За допомогою цих рефлексів зберігається рівновага тіла під час ходіння і бігу.Збудження рецепторів ампули шляхом зміни кутових прискорень викликає вимушені ритмічні рухи очних яблук (ністагм очей) і голови. При цьому розрізняють два типи рухів, повільні — у бік, протилежний напрямку обертання, і швидкі —- за напрямком обертання. Ця реакція є формою пристосування до орієнтації в просторі під час швидких рухів за допомогою зорової сенсорної системи.

При сильних подразненнях вестибулярного апарату виникають рефлекторні реакції, які погіршують стан організму,— закачування, або так звана «морська хвороба». Вона викликає м’язову слабість, запаморочення, бліднення, нудоту, блювоту.

Вестибулярний апарат має велике значення при виконанні фізичних вправ. Тому зниження порогу чутливості його є однією з задач тренування. Цьому сприяють фізичні вправи, пов’язані з різними обертаннями, швидкими поворотами та іншими спеціальними вправами.

В умовах космічних польотів сила земного тяжіння не проявляється. Тому вестибулярний апарат не подразнюється. Виникає дефіцит аферентної імпульсації з вестибулорецепторів, що може призвести до порушення нормального протікання фізіологічних функцій. Для того щоб підтримати нормальний функціональний стан вестибулярного апарату, використовуються спеціальні вправи.Вікові особливості вестибулярного апарату. Вестибулярний апарат формується і дозріває раніше за інші сенсорні системи. Морфологічний розвиток усіх ланок апарату забезпечує прояв рефлекторних реакцій уже на четвертому місяці внутрішньоутробного розвитку.

В цей час вестибулярний апарат має велике значення для розвитку нервової системи. Після народження вестибулярний апарат дитини має такі самі функціональні характеристики, як і в дорослих

87.Будова  і функції рецепторів шкіри, вікові  особливості.

Шкіра - ззовні вкриває тіло людини. В внутрішньоутробному періоді розвитку шкіра розвивається з зовнішнього (ендодерма) і середнього (мезодерма) зародкових шарів. З ентодерми розвивається зовнішній шар шкіри - епідерміс, а з мезодерми - середній шар шкіри (дерма) та підшкірна жирова клітковина. Отже шкіра складається з епідермісу, дерми та підшкірної жирової клітковини.

Епідерміс.Епідерміс являє собою багатошаровий плоский ороговіваючий епітелій товщиною від 0,003 до 0,12мм, а на долонях та на підошвах стоп ніг до 1,4мм. Розглянемо будову епідермісу. На базальній мембрані, яка відділяє дерму від епідермісу розташований одним рядом шар призматичних клітин - базальний шар. Тут відбувається мітотичний поділ цих клітин і всі ці клітини поступово витісняються назовні почергово утворюючи різні шари епідермісу, доки не перетворяться на луску. Так відбувається самооновлення шкіри. В базальноми клітинами.Шипуватий шар складається з 3-8 шарів клітин. Ці клітини з'єднані між собою цитоплазматичними виростами - шипами, звідки і дістали свою назву. Тут також знаходяться клітини Лангерганса, які виконують фагоцитарну функцію і перші розпізнають поступивший через шкіру алерген.Над шипуватим шаром розташований зернистий шар, який складається з 1-3 рядів клітин ромбовидної форми, з численними зернами, в яких починається утворюватись речовина, яка потім перетвориться в кератин. Клітини базального, шипуватого та зернистого шарів мають ядра. Над зернистим шаром розташований блискучий шар, який утворений 1-2 рядами блискучих плоских клітин, з нечіткими краями. Ці клітини заповнені блискучою речовиною - олеїдіном. Тут також є глікоген, жирові речовини.

Роговий шар - самий поверхневий, він утворений десятками шарів пластинок, тобто тісно контактуючими між собою без'ядерними клітинами. Вони складаються з рогової речовини, яка містить кератин. В найбільш поверхневій частині ці пластинки розрихляються і перетворюються на луску, яка  злущується. Ми розглянули будову епідермісу, під епідермісом розташована дерма - середня частина шкіри.

Дерма.Товщина дерми, або безпосередньо шкіри від 0,49 до 4,75мм. Дерма - це сполучна тканина. Вона складається з волокон, клітин, проміжної речовини. Волокна - колагенові, аргірофільні та еластичні. Клітини - фібропласти, фіброцити, гістіоцити, блукаючі і тучні клітини. Дерма складається з поверхневого (сосочкового) і внутрішнього (сітчастого) шарів: 1) сосочковий шар побудований з ніжноволокнистої рихлої сполучної тканини.2) сітчастий шар побудований з пучків колагенових волокон, оточених сіткою еластичних волокон. Підшкірна жирова клітковина складається з пучків сполучної тканини, між якими розташовані шаровидні жирові клітини. Тут знаходяться кровоносні судини, нервові закінчення, нервові рецептори шкіри, потові та сальні залози, волосся. Вільні нервові закінчення сприймають біль, зуд, печію. Тільць Мейсснера сприймають тактильне чуття (дотик). Колби Краузе (сприймають холод) і тільця Руффіні (сприймають тепло) - це термо-рецептори.Вікові особливості будови шкіри. Однією з основних особливостей шкіри дітей є те, що у них більша поверхня шкіри приходиться на 1кг ваги, ніж у дорослих. Абсолютна ж поверхня шкіри у дітей менша, ніж у дорослих. На 1кг маси тіла доводиться.Ця особливість обумовлює значно більшу тепловіддачу в дітей, що обумовлює і високе теплоутворення. До 9 років встановлюється теплорегуляція, як у дорослих. На протязі життя кількість потових залоз не змінюється, але змінюються їх розміри і секреторна функція. Кількість потових залоз на одиницю поверхні шкіри в дітей в 10 разів більша.Морфологічний розвиток потових залоз завершується в 7 років. Потовиділення починається на 4 тижні життя. Особливо збільшується потовиділення в 2 роки. Змінюється з віком і функція сальних залоз. Активність цих залоз значно збільшується перед народженням дитини. Вони утворюють на шкірі плоду "змазку", яка полегшує проходження дитини по родових шляхах матері. Після народження секреція сальних залоз зменшується, але знову збільшується в період статевого дозрівання.

88.Будова і функції нюхового аналізатора, вікові особливості.

Нюх у людини розвинений краще, ніж смак, він дає змогу розрізняти більше як 10000 нюхових відчуттів.У слизовій оболонці порожнини носа (в верхній і частково середній носових раковинах) містяться нюхові рецептори, що сприймають запахи газоподібних речовин Ця частина слизової оболонки носової порожнини називається нюховою ділянкою. Нюхова ділянка вкрита епітелієм, в якому розрізняють опорні і нюхові клітини, останні виконують рецепторну функцію в органі нюху.

Нюхові рецепторні клітини за своєю формою нагадують глечик з довгою горловиною. На одному кінці цих клітин є по 6-12 надзвичайно тоненьких волосків, які у десятки разів збільшують поверхню контакту рецепторів з молекулами запашних речовин. До того ж ці волоски рухаються і активно "виловлюють" запашні молекули. Волоски занурені у слиз, який виробляють залози слизової оболонки носа. Слиз відіграє роль фільтра: одні запашні молекули пропускає швидко, інші повільніше, деякі затримує на тривалий час. На другому кінці "глечика" містяться аксони, які формують волокна нюхового нерва.

Нервові волокна нюхових клітин проходять крізь отвори решітчастої кістки в порожнину черепа до нюхових цибулин головного мозку. Звідси імпульси, що виникли в рецепторах, йдуть по нюховому тракту через стовбур головного мозку в кору великих півкуль, де здійснюється їх аналіз і виникають відчуття того ти іншого запаху.Рецептори нюхового аналізатора подразнюються хімічними збудниками. Запах, властивий тій чи інший речовині, залежить від вібруючих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатора.Чуття нюху надзвичайно гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в таких малих концентраціях, які не можна виявити ні хімічним, ні спектральним аналізатором. За стереохімічною теорією існує 7 первинних запахів: камфорний, м'ятний, квітковий, мускусний, ефірний, їдкий, гнилий. Чутливість до запаху підвищується на світлі, після збудження симпатичної нервової системи.У дітей раннього віку чуття нюху розвинене слабше, ніж у старших дітей, це зв'язано з недорозвиненням у них носової порожнини. Проте новонароджена дитина уже в перші дні життя реагує на сильні запахи скороченням мімічних м'язів і відвертається від речовин, що неприємно пахнуть. Гострота нюху підвищується до 6 років, а потім поступово знижується. Тонкість нюху (розрізнення запахів) з віком підвищується.Вікові особливості Формування периферійної частини нюхового аналізатора починається на 2-му міс. внутрішньоутробного розвитку і закінчується к 7 місяцю. Новонароджена дитина реагує на пахучі речовини. Корковий відділ нюхового аналізатора формується к 2-3 рокам. Новонароджені і грудні діти на запахи реагують незадоволенням: затуляють повіки, зморщують обличчя, кричать, у них частішає пульс і дихання.Зниження нюху (гіпосмія) може бути вродженим, особливо у дітей з органічним ураженням ЦНС. Воно частіше однобічне. Тимчасове зниження нюху звичайно пов’язане з запальним ураженням слизової оболонки носа при катарі верхніх дихальних шляхів. Постійна утрата нюху спостерігається приважкої травмі голови, запаленні орбіти, ураженні периферійних рецепторів або їх вродженому недорозвитку. 

89.Будова  і функції смакового аналізатора, вікові особливості.

Сприймання смакових властивостей речовин, що потрапляють у порожнину рота, виконує смаковий аналізатор.

Він складається з периферичного (смакові рецептори), провідникового (периферичний язикоглотковий нерв, довгастий мозок, гіпоталамус, таламус) і центрального (у скроневій частці кори головного мозку) відділів.

Смакові рецептори є хеморецепторами. Скупчення смакових рецепторів містяться у смакових цибулинах, що розміщені у виростах слизової оболонки язика — смакових сосочках (рис.1).

Смакові цибулини розташовані на язиці нерівномірно: чутливіші до солодких речовин — на кінчику, до кислих — по краях, до гірких — на корені, а до солоних — на кінчику й по краях.

Смакові цибулини є не тільки на певних      ділянках язику, але й на стінках глотки і м'якого піднебіння, іноді на губах. Осідання частинок їжі на смакові рецептори викликає їх збудження.

У порожнині рота, крім смакових рецепторів, є ще й інші—дотику, терморецептори, їх подразнення посилює смакові відчуття.

Збудниками смакових рецепторів є хімічні речовини, що знаходяться в розчиненому стані. Природним розчинником у ротовій порожнині є слина. Збудливість смакових рецепторів значною мірою залежить від температури. Найсприятливішою для цього є температура 10-35°С. Холодна і гаряча їжа знижує смакові відчуття.

На формування смакових відчуттів впливають зір та нюх. Страви, що неприємно пахнуть, ніколи не здадуться смачними. Це зумовлено тим, що центри смаку і нюху у гіпоталамусі розміщені майже поруч, їхні нейрони тісно взаємопов'язані і легко обмінюються інформацією один з одним. Так само пов'язані між собою смаковий і зоровий центри. Коли людина щодня їсть одну й ту саму їжу, вона з часом стає їй несмачною, бо смакові рецептори звикають (адаптуються) до одноманітних подразників. Підвищують активність і збудливість смакових рецепторів різні спеції і приправи.

Смакові цибулини мають найкоротший вік серед інших рецепторів. Час їхнього існування усього 240 годин, після чого вони гинуть і замінюються на нові.

У новонародженої дитини орган смаку, порівняно з іншими органами чуття, розвинений найкраще. Так, на подразнення солодким, новонароджена дитина реагує смоктанням і ковтанням, на кисле, солоне, гірке — скороченням мімічних м'язів. Після народження дитини орган смаку продовжує розвиватись, головним чином, у напрямку точнішого розрізнення смаків

Цікаво знати, що:

Коли людина голодна, їй майже усе здається смачним. І навпаки, варто їй добре наїстися, як найкращі страви втрачають свою привабливість. Це відбувається тому, що діяльність смакових рецепторів залежить від стану органів травлення. У голодної людини смакові рецептори під час вживання їжі збуджуються, бо до них через центр голоду, що у гіпоталамусі, з шлунка надходять збуджувальні імпульси. Але варто людині вгамувати голод, як одразу за сигналами від "ситого" шлунка через центр насичення гіпоталамуса смакові рецептори різко знижують свою активність.Чутливість теплових рецепторів значно слабша, ніж холодових. Тому ми можемо пити гарячий чай, хоча склянку з ним тримати у руці майже неможливо.

90.Здоровий спосіб  життя - основа здоров‘я.

Здоров'я - безцінне надбання не тільки кожної людини, але і всього суспільства Здоров'я - сукупність фізичних, духовних, соціальних якостей людини, що є основною її довголіття і необхідною умовою здійснення творчих планів, умовою високої працездатності, створення міцної сім'ї, народження і виховання дітей.

Здоров'я - це висока працездатність, гарний настрій, упевненість у собі. Фізичне здоров'я дає гарне самопочуття, бадьорість, силу. Психічне здоров'я дарує спокій, чудовий настрій, доброту, веселість. Соціальне здоров'я забезпечує успішність у навчанні. Але ніщо з цього не дається задарма. Для того, щоб зберегти своє здоров'я, треба докладати неабияких зусиль. Стан здоров'я людини залежить на 20% від спадковості, на 10% від рівня розвитку медицини, на 20% від стану довкілля, на 50% від способу життя. Тому справедливі є слова: "Ваше здоров'я у ваших руках". Людина біологічно запрограмована на багато більше років життя, ніж відводить собі.Ілля Мечников стверджував: "Людина, яка померла раніше 150 років вчинила над собою насильство".І так ми, дійсно, чинимо над собою насильство щоденно. Люди давно переконалися, що на здоров'я впливає безліч чинників, і найголовніший з них - це спосіб життя.Спосіб життя - це сукупність стійких форм життєдіяльності людини, які визначають її життєвий шлях. Це - сукупність її звичок. Якщо, людина з дитинства, з молодих років постійно й наполегливо дбає про своє здоров'я, вона в основу своєї життєдіяльності закладає такі стійкі корисні звички, навички, поведінку, спосіб мислення, сприйняття оточуючих і себе, які й визначають основний її напрямок - шлях здоров'я. Вона обирає здоровий спосіб життя. Здоровий спосіб життя передбачає дотримання, звичайного виконання певних правил, що забезпечують гармонійний розвиток, високу працездатність, духовну рівновагу та здоров'я людини. В основі здорового способу життя лежить індивідуальна система поведінки й звичок кожної окремої людини, що забезпечує їй потрібний рівень життєдіяльності й здорове довголіття. Здоровий спосіб життя - це практичні дії, спрямовані на запобігання захворювань, зміцнення всіх систем організму й поліпшення загального самопочуття людини. В основі здорового способу життя лежать такі принципи:

1) раціональне харчування;

2) оптимальний руховий  режим;

3) загартування організму;

4) особиста гігієна;

5) відсутність шкідливих  звичок;

6) позитивні емоції;7) інтелектуальний  розвиток: моральний і духовний  розвиток; формування вольових якостей.

Раціональне харчування має п'ять основних вимог:

1) Кількість їжі - це стільки, щоб вона забезпечила добові  енерговитрати організму;

2) Якість їжі - правильне  співвідношення жирів, білків, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, води відповідно  до вікових періодів дитини;

3) Правильно організований  режим прийому їжі;

4) Засвоєння їжі - створення  приємної обстановки при прийомі  їжі;

5) Щоб їжа не була  шкідливою.

Важко навіть перерахувати всі позитивні явища, що виникають в організмі під час розумно організованих фізичних вправ. Воістину - рух це життя.Фізичні вправи приводять до виникнення дуже цікавого і корисного ефекту в організмі. Під час навантаження обмін речовин значно швидшає, але після неї - починає сповільнюватися і, нарешті, знижується до рівня нижче за звичний.