Акредитив в міжнародній торгівлі: міжнародно-правове регулювання і загальна характеристика

Міністерство Фінансів України

Український державний університет фінансів та

МІЖНАРОДНОЇ торгівлі

кафедра міжнародного права

курсова робота

З

«міжнародного торговельного права»

на тему:

“ Акредитив в міжнародній торгівлі: міжнародно-правове регулювання і загальна характеристика”

за спеціальністю 6030402 “міжнародні відносини”

Виконала      студентка денної форми навчання,

3 курсу,  групи БДМВ 3-3

Мищіхіна Тетяна Леонідівна

Науковий  керівник     к.ю.н., доцент Голубєва В.О.

Реєстраційний номер ______

«______» _______________ 2011 р.

Оцінка «_________________»

_________________________

«______» _______________ 2011 р.

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність  теми. Функціонування та розвиток будь-якої держави як суб'єкта міжнародного права і міжнародних відносин не може відбуватись без зовнішніх зв'язків з іншими суб'єктами міжнародного права.

Це об'єктивна  необхідність існуючого суспільного  розвитку. А тому сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.

Проблеми, пов’язані  з міжнародними розрахунками, є актуальними в усьому світі. Це обумовлено тим, що під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності учасники розрахунків стикаються з безліччю різних ризиків: економічних, податкових, політичних та інших.

У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків, як банківський переказ, документарний акредитив, інкасо, банківська гарантія, розрахунки векселями тощо.

Вибір форми  розрахунків обумовлюється певними  факторами. Обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.

Документарний акредитив є поширеною формою міжнародних розрахунків, і саме в даній курсовій роботі буде розглянуто основні положення та норми міжнародних розрахунків за акредитивами.

Метою курсової роботи є визначення загального поняття акредитиву, його класифікація та види, а також розглянуто окремі положення про використання акредитиву у міжнародних торговельних відносинах.

Виходячи  із поставленої мети, перед дослідженням ставляться наступні цілі:

1. Визначити поняття акредитиву;
2. Охарактеризувати правове регулювання акредитивних відносин;
3. Охарактеризувати види акредитивів в міжнародних торгівельних відносинах;
4. Дослідити використання акредитивів в міжнародних відносинах;
5. Охарактеризувати ризики при міжнародно-правових розрахунках акредитивом;
6. Зробити висновки.

Відповідно  до поставленої мети та завдань дослідження  має наступну структуру: вступ, 3 розділи, 6 підрозділів, висновки, список використаних джерел та додатки.

РОЗДІЛ 1.  
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АКРЕДИТИВУ ТА ЙОГО МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

1.1. Поняття  та визначення акредитиву

На сьогодні міжнародні розрахунки із застосуванням  документарного акредитива регулюються Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, публікація Міжнародної торговельної палати № 500, в редакції 1993 р. (UCP 500), а також Уніфікованими правила та звичаями  для документарних акредитивів (Uniform Rules and Customs for Documentary Credits) Публікація МТП № 600, в редакція 2007р (UCP-600).

Відповідно  до ст. 1 Правил по акредитивах вони застосовуються до всіх документарних  акредитивів, включаючи резервні акредитиви, тією мірою, якою Правила по акредитивах  можуть бути до них застосовані. Правила по акредитивах є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженої домовленості про інше.

Стаття 2 Правил по акредитивах визначає акредитив  як будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта або від свого імені:

• має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або сплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або
• уповноважує інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або
• надає повноваження іншому банкові негоціювати проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитива.

Для того, щоб  більш зрозуміло дати поняття акредитива, наведемо наступне визначення: акредитив – це тверде зобов’язання банка (банка-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг [4; C.328].

При використанні документарного акредитива, контрагенти  залучають для забезпечення угоди  банк (або банки), щоб розподілити ризики. Тобто банк (банки) виконують роль посередників у розрахунках та (або) організацій, що фінансують. Документарний акредитив не можна назвати просто формою міжнародних розрахунків. Він є досить гнучким фінансовим інструментом, за допомогою якого українські підприємства можуть здійснювати успішні операції на зовнішньому ринку з найменшим для себе ризиком і з ефективним використанням грошових ресурсів.

Слід зазначити, що акредитив, згідно зі ст. 3 Правил по акредитивах, за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов’язані і не зобов’язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий договір. Інакше кажучи, платіж у межах акредитива обумовлений виконанням не умов контракту, а умов акредитива.

Також важливо  відмітити, що при операціях з  акредитивами всі зацікавлені сторони  мають справу лише з документами, але не з товарами, послугами та/або іншими видами виконання зобов’язань, яких можуть стосуватися документи (ст. 4 Правил по акредитивах).

Перерахуємо основних учасників акредитивної операції.

Покупець  або аплікант, наказодавець (імпортер) – сторона, що звертається у свій банк із дорученням про відкриття акредитива на визначених умовах.

Продавець або  бенефіціар (експортер) – сторона, якій адресується акредитив і на користь  якої буде здійснено платіж за умови  надання документів, зазначених у  тексті акредитива.

Банк-емітент  – банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта.

Авізуючий банк – банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або будь-який третій банк.

Підтверджуючий  банк – банк, який приймає на себе зобов’язання додатково до зобов’язань банка-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару за умови дотримання ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк. Бажано, щоб це був відомий першокласний банк.

Виконуючий  банк (банк-платник) – банк, зазначений в акредитиві як такий, що здійснює платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом. Ним може бути банк-емітент, підтверджуючий та авізуючий банк. Тобто, виконуючий банк - це банк, який має повноваження банку-емітента на здійснення акредитива, тобто той, що безпосередньо здійснює платіж, акцептує чи сплачує переказні векселі або негоціює їх. Проте слід наголосити, що й він не несе перед бенефіціаром ніякої відповідальності за платежі: він лише може направити документи безпосередньо банку-емітенту й запросити у нього платіж (навіть тоді, коли акредитив повинен бути виконаним іншим банком). Єдиним винятком з цього правила є випадок, коли виконуючий банк підтвердив акредитив.

Тільки зобов'язання підтверджуючого банку є, згідно з Уніфікованими правилами, незалежними зобов'язаннями перед бенефіціаром. Банк здійснює підтвердження, тобто надає гарантію виконання акредитива на підставі повноважень, наданих банком-емітентом, внаслідок чого він стає стороною в акредитиві, що означає, з одного боку, що без його згоди акредитив не може бути змінено або анульовано, а з іншого - він стає відповідальним за здійснення акредитива, отримуючи право на відшкодування всіх витрат банком-емітентом.

Зрозуміло, що умови акредитиву та порядок його відкриття повинні бути обумовлені сторонами у відповідному контракті разом з іншими умовами платежів. Тобто, акредитив випливає з уже укладеного раніше між сторонами контракту. Проте, в ст. З Уніфікованих правил закріплено принцип автономності договору акредитива: акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу чи іншого договору, на якому він може ґрунтуватись, і банки ніякою мірою не пов'язані і не повинні займатись такими договорами, навіть якщо те чи інше посилання на такий договір включено до акредитива [25; C.353].

Слід наголосити, що в операціях за акредитивами всі  заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи/або іншими видами виконання  зобов'язань, до яких можуть мати відношення документи. Внаслідок цього зобов'язання формулювати умови акредитива покладено на наказодавця, який повинен надати банку-емітенту повні та точні інструкції стосовно виду, суми акредитива, строків надання та переліку документів, які мають представлятись бенефіціаром, засобу та місця виконання акредитива тощо. Причому, ці інструкції викладаються так, щоб ними можна було керуватись. Це особливо важливо ще й тому, що, по-перше, якщо до акредитива включено умови, щодо яких не зазначено точних документів, які мають бути наданими бенефіціаром, банки вважатимуть ці умови неіснуючими, тобто не враховуватимуть їх, а, по-друге, документи, що не зазначені в акредитиві, не будуть перевірятися банками і вони повинні повертатися ним відправникові або передаватися за належністю без будь-якої відповідальності за це. Для здійснення перевірки документів банку має надаватись розумний строк, який, проте, не повинен перевищувати 7 банківських днів від дня отримання документів [34; ст. 13].

1.2. Правове  регулювання акредитивних відносин

Регулювання відносин, пов'язаних з акредитивною формою розрахунків, здійснюється на міжнародному рівні шляхом застосування Уніфікованих правил та звичаїв для документарних  акредитивів. Хоча це тільки рекомендація, вона застосовується практично у всіх випадках використання для розрахунків акредитива, проте для цього сторони договору повинні дійти згоди і спеціально зазначити в договорі те, що вони підкоряють свої відносини Уніфікованим правилам. Важливим наслідком такої угоди буде те, що тоді на них будуть розповсюджуватися тільки ці правила, з виключенням можливості застосування будь-якого національного законодавства.

До речі, перша  редакція цих правил датується 1933-м  роком. Після цього правила неодноразово переглядались і нині, як вже зазначалось, чинною є редакція 2007 p., яка введена в дію з 01.01.2007 р., а також поряд з нею діє редакція Правил 1993 року.

У тих випадках, коли сторони акредитива не підкорили  свої відносини Уніфікованими правилами, вони можуть самі обрати те право, якому  акредитив буде підкорятися. Однак слід мати на увазі, що, оскільки, як зазначалось, акредитив являє собою автономну угоду, право, обране сторонами для застосування щодо контракту, буде розповсюджуватися і на акредитив тільки у тому випадку, коли про це буде спеціально зазначено в угоді. У тих же випадках, коли така вказівка відсутня або коли застосоване до акредитива право взагалі не вказано, воно визначається за загальними принципами колізійного регулювання і тоді, найчастіше, це буде право держави банка-емітента [2].

Що стосується гарантій, то ще у 1978 р. Міжнародною  торговою палатою були вироблені  Уніфіковані правила з договірних гарантій (публікація МТП № 325), які  не набули широкого розповсюдження, тому у 1992 р. було створено новий документ - Уніфіковані правила для гарантій за першою вимогою (публікація МТП № 458). Серед інших рекомендацій на увагу заслуговують Примірні зразки для випуску гарантій за першою вимогою (публікація МТП № 503), та Банківські гарантії в міжнародній торгівлі (публікація МТП № 547). Проте, головним документом у цьому відношенні залишається розроблена під егідою ЮНСІТРАЛ та прийнята 11.12.1995 р. Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви, яка 1.01.2000 р. набула загальної чинності.

Взагалі слід наголосити, що банківська гарантія є самостійним і незалежним зобов'язанням банку стосовно виплати бенефіціару певної грошової суми у розмірі, визначеному в гарантії, у випадку невиконання або неналежного виконання відповідного зобов'язання принципалом. Внаслідок цього, хоча банківська гарантія має певні ознаки акредитива, у зв'язку з чим її інколи виокремлюють у самостійний вид акредитива, останнім часом вона регулюється у міжнародному приватному праві самостійно.

Розрізняють такі види гарантій:

Тендерна (конкурсна) гарантія, яка забезпечує особу, що проводить тендер, у випадках:

• відмови учасника тендера взяти участь у ньому протягом строку конкурсної пропозиції;
• відмови конкурсанта, який виграв тендер, від укладення відповідної угоди у подальшому.

Гарантія  виконання. Така гарантія забезпечує належну поставку товару, виконання робіт та надання послуг, зокрема з дотриманням строків, вимог щодо якості і т. ін.

Гарантія  повернення авансу, яка застосовується переважно у випадках експортних поставок.

Гарантія  платежу - наприклад, аваль векселя.

Митна гарантія, що застосовується на випадок введення у тій чи іншій державі тимчасових митних режимів.

Судова гарантія, або гарантія на покриття можливих судових витрат, яка передбачена в законодавстві великої кількості держав.

Гарантія  забезпечення позову, що застосовується, наприклад, для визволення товару з-під арешту. Практиці відомі і деякі інші види гарантій.

У нашому національному  законодавстві розрахункам за акредитивом  присвячено § 3 глави 74 нового ЦК України. За визначенням, яке міститься у ст. 1093 ЦК у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара [10; C.275].

За чинним цивільним законодавством розрізняються  покритий та непокритий акредитиви. У  разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку, а у разі відкриття непокритого акредитива - оплата за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника гарантується за рахунок банківського кредиту. Проводиться також розрізнення між відкличним та безвідкличним акредитивом, та вводиться правило, за яким на прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива.

Далі ЦК встановлюються правила виконання акредитиву, за якими для отримання платежу одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. Підкреслено, що у разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не проводиться [29; ст. 1096].

Таким чином, у нашому цивільному законодавстві  відтворено певну кількість тих  положень, про які йшлося вище щодо міжнародних розрахунків з використанням акредитива.

РОЗДІЛ 2.  
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ВИДИ АКРЕДИТИВІВ У МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ

2.1. Види акредитивів  в міжнародних торговельних відносинах.

Як вже  було зазначено вище, акредитив – це умовне грошове зобов’язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями клієнта – наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі) проти передбачених документів із урахуванням дотримання умов акредитива [24; C.312].

По суті, акредитив  є договором, що відокремлений від  зовнішньоекономічного контракту, на якому він базується. Під час  здійснення операцій за акредитивами всі сторони мають справу лише з документами (проти яких здійснюватиметься платіж), а не з товарами або іншими видами виконання зобов’язань

Незалежно від  виду акредитива, в ньому має бути чітко зазначено спосіб виконання  акредитива (шляхом платежу за пред’явленням або платежу з розстрочкою, або акцепту чи негоціації, або змішаного платежу). Платіж за акредитивом здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів відповідно до умов акредитива.

На практиці застосовуються різні види акредитивів.

Відкличний (revocable) та безвідкличний (irrevocable) акредитиви. Відкличний акредитив може бути змінено або анульовано банком-емітентом за дорученням наказодавця не тільки без згоди, а навіть і без попереднього повідомлення про це бенефіціара, тоді як щодо безвідкличного це може бути здійснено виключно за погодженням з бенефіціаром.

Відкличні (відзивні) акредитиви на практиці використовуються дуже рідко внаслідок того, що вони не надають постачальникові належних гарантій отримання платежу. Тільки безвідкличний акредитив призводить до тієї ситуації, коли зняття грошей з рахунка покупця має місце одночасно, а інколи - навіть раніше, ніж фактичне направлення товару на його адресу. Більш того, несвоєчасній або інший неузгоджений відступ від відкриття акредитива дозволяє постачальникові затримати поставку або навіть відмовити у виконанні договору з посиланням на неплатоспроможність покупця.

З урахуванням  важливості розрізнення зазначених видів акредитивів та зважаючи на практичні наслідки, що з цього  випливають, у останній редакції (2007 р.) Уніфікованих правил запроваджено принцип (ст. 6), згідно з яким, коли у акредитиві чітко і зрозуміло не застережено, що він є відкличним, такий акредитив вважається безвідкличним.

Безвідкличний акредитив , у свою чергу, має підвиди.

Безвідкличний непідтверджений акредитив (Irrevocable unconfirmed Letter of Credit). При використанні такого виду акредитива, банк-емітент  не має права відмовитися від  свого зобов’язання протягом усього терміну дії акредитива без згоди  бенефіціара (продавця). Тобто, на відміну від відкличного акредитива, безвідкличний непідтверджений акредитив не можна змінити в односторонньому порядку або анулювати.

Безвідкличний підтверджений акредитив (Irrevocable confirmed Letter of Credit). У цьому випадку підтверджуючий банк додатково бере на себе зобов’язання (щодо оплати товару або послуг продавця в межах акредитива), аналогічні зобов’язанням банку-емітента (солідарна відповідальність). Таким чином, на користь бенефіціара є два зобов’язання – банку-емітента і підтверджуючого банку [2]. Однак для того, щоб підтверджуючий банк взяв на себе зобов’язання з підтвердження акредитива, потрібно виконати певні умови, а саме:

• акредитив має бути безвідкличним;
• має містити чітко сформульовану вказівку або прохання банку-емітента до банку-кореспондента (підтверджуючого банку) додати своє підтвердження;
• акредитив має виконувати підтверджуючий банк (крім акредитивів з рамбурсним підтвердженням);
• зміст акредитива має бути чітким, зрозумілим і не містити жодних умов, що дозволяють покупцеві уникнути виконання умов акредитива з оплати (так звані «стоп-застереження»).

Однак слід зрозуміти, що акредитив вважається підтвердженим  тільки після одержання достовірного повідомлення з банку-кореспондента  про те, що він дійсно додав підтвердження до цього акредитива. Якщо виконуючий банк не додав своє підтвердження до акредитива, то він не зобов’язаний здійснювати платіж бенефіціару (ст. 10 Правил по акредитивах). У такому випадку він одержує документи, надсилає їх до банку-емітента і здійснює платіж бенефіціару лише після того, як одержить покриття (забезпечення) від банку-емітента.

Одним з різновидів підтвердженого акредитива є акредитив з рамбурсним підтвердженням («рамбурс» від англійського «reimburse» – відшкодовувати). Такий вид підтвердження використовується тоді, коли бенефіціар наполягає, щоб акредитив, з одного боку, був підтвердженим, а з іншого – виконувався в банку, у якому він обслуговується, але банк-емітент з певних причин не може здійснити підтвердження саме в цьому банку (наприклад, якщо банк не є першокласним). Використання рамбурсних інструкцій регулюється Уніфікованими правилами для міжбанківського рамбурсування з документарних акредитивів (№ 525, 1996 р.), виданими Міжнародною торговельною палатою [20; с.252].

Покритий (covered) та непокритий (uncovered) акредитиви. Банк-емітент може забезпечувати виконання акредитива не тільки наданням гарантії ним самим або якимось з банків-посередників, а й може використати більш ефективний спосіб гарантування виконання безвідкличного акредитива. Цей спосіб полягає в тому, що, відкриваючи акредитив, банк-емітент зобов'язується протягом певного часу перерахувати у розпорядження виконуючого банку на весь термін дії акредитива ту суму грошей, яка в акредитиві зазначена. У такому випадку акредитив має назву «покритого» і виконується відповідним банком саме за рахунок цієї суми. Зрозуміло, що всі інші акредитиви позначаються як «непокриті», і після їх виконання банк вдається до звичайних засобів поновлення витрат, відомих банківській практиці (списує витрачену суму з рахунка банку-емітента і т. ін.).

Подільний та неподільний акредитиви. Подільним є такий безвідкличний акредитив, за яким бенефіціар має право на часткове виконання акредитива у разі надання передбачених в інструкції наказодавця документів, які підтверджують часткове ж виконання бенефіціаром своїх зобов'язань. У випадках, коли право на подільність або вимоги щодо правил поділу в акредитиві не зазначено, він вважається неподільним і виконується лише у разі повного виконання бенефіціаром своїх зобов'язань.

Подільні  акредитиви є зручним засобом  розрахунків у випадках постачання товарів партіями. Проте, виконання  таких акредитивів передбачає жорстоке дотримання умов акредитива. В літературі наводиться такий приклад з практики міжнародного комерційного арбітражу/Постачальник, згідно з контрактом, здійснив відвантаження товарів двома партіями - 11 та 20 вересня 1994 р. Розрахунки за ці поставки повинні були здійснюватись за акредитивом, який наказодавець відкрив через свій банк банку-посереднику, протягом 21 дня відраховуючи від дати відвантаження кожної партії. Але, оскільки строк подання документів за першою партією бенефіціаром було пропущено, виконуючий банк відмовив йому як у виплаті суми за відвантажену партію, так і у прийнятті своєчасно поданих документів по другій партії, і ці дії банку арбітраж визнав правильними [6; C.275].

Перевідний (transferable) та неперевідний акредитиви. Згідно зі ст. 48 Уніфікованих правил, перевідним (трансферабільним) є акредитив, за яким бенефіціар (первинний бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж або платіж у розстрочку, акцент чи негоціацію, або будь-який банк, що має повноваження негоціювати переказуючий банк, на те, щоб акредитивом могли користуватись повністю або частково одна або декілька інших осіб (вторинні бенефіціари).

Щоб певною мірою  стала зрозумілою виняткова заформалізованість процесу відкриття та виконання  акредитивів, які здійснюються виключно на підставі документів, наведемо вимогу цієї статті Уніфікованих правил г «Акредитив може бути переведеним, тільки коли він прямо позначений банком-емітентом як «перевідний» («трансферабельний»). Такі терміни, як «делимый», «дробный», «переуступаемый» та «передаваемый», не роблять акредитив перевідним. Якщо ж такі терміни використовуються, вони не повинні братися до уваги».

Інакше кажучи, всі інші акредитиви залишаються  неперевідними.

Слід мати на увазі, що коли-інше не обумовлено в  акредитиві, трансферабельний акредитив може бути переведеним лише один раз, він не може бути переведеним на прохання вторинного бенефіціара на користь третього, хоча перевід акредитива вторинним бенефіціаром на користь первинного не забороняється. Перевагою перевідного акредитива є те, що за ним можна одночасно погасити декілька зобов'язань.

Револьверний (revolving) і непоновлюваний акредитиви. У разі коли товар поставляється рівними партіями через рівні проміжки часу, то оплата може здійснюватися за автоматично поновлюваним на тих самих умовах (револьверним) акредитивом. Текст цього акредитива буде приблизно таким: «сума акредитива: USD 10000,00 п’ять раз автоматично поновлюваний акредитив аж до максимальної суми в USD 60000,00». Таке формулювання означає, що після використання перших 10000,00 дол. США автоматично набирає чинності акредитив на наступні 10000,00 дол. США, і так далі аж до досягнення зазначеної максимальної суми. Так звану «умову поновлення» можна скласти у кількох варіантах залежно від потреби. Наприклад, можна зазначити: «Акредитив на суму: USD 10000,00 автоматично поновлюваний щомісяця, перший раз – у січні й останній раз – у травні 2003 р. Максимальна сума, що виплачується за цим акредитивом: USD 60000,00» [21; C.327].

Додатково в  револьверному акредитиві необхідно  передбачити можливість невикористання або часткового використання якоїсь частини акредитива. У цій ситуації потрібно використовувати наступні визначення револьверного акредитива:

1. «Кумулятивний» – означає дозвіл додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат;
2. «Некумулятивний» – означає заборону додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат.

Акредитив не вважається автоматично поновлюваним, якщо визначену кількість товару має бути відправлено протягом попередньо передбаченого терміну визначеними частинами (не обов’язково однаковими). Тому велике значення має ст. 41 Правил по акредитивах. Відповідно до неї, якщо в установлений термін якась частина не використана та/або не відвантажена протягом терміну, передбаченого для цієї частини, то акредитив не може бути використаний ні для цієї частини, ані для всіх наступних, якщо інше не обумовлено в акредитиві. Договір про відкриття так званого револьверного акредитива дозволяє наказодавцеві поповнювати (поновлювати) обумовлену суму після повного або часткового виконання акредитива. При цьому, поповнення до первісного розміру відбувається або протягом певного часу, або певну кількість раз. З цього випливає, що непоновлюваний акредитив припиняє свою дію виконанням.

У літературі зазначається, що револьверний акредитив не слід плутати з акредитивом, що містить так зване «вічнозелене застереження» (evergreen clause), яке передбачає умову стосовно автоматичного поновлення дії акредитива на другий встановлений термін, що відраховується від дати спливу попереднього, якщо тільки банк не повідомить бенефіціара про протилежне.

Кумулятивний  та некумулятивний акредитиви. У випадку кумулятивного акредитива наказодавцеві дозволяється невикористану суму грошей поточного акредитива зараховувати до суми нового, що відкривається у тому самому банку, в той час як невикористані суми за некумулятивним акредитивом повертаються банку-емітенту для зарахування на поточний рахунок наказодавця.

Акредитиви  з оплатою за пред’явленням документів (акредитив по пред’явленні – Letter of Credit at sight/against payment). Бенефіціар одержує оплату за акредитивом після представлення документів, перевірки їх виконуючим банком і визнання такими, що відповідають умовам акредитива. Платіж проводиться у спосіб «документи проти платежу», причому банку надається достатньо часу на перевірку документів, але не більш ніж сім робочих банківських днів після одержання документів (ст. 13 Правил по акредитивах).