МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦIОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства» 

     з  теми: «Чинники та шляхи пiдвищення продуктивностi працi на підприємствi» 
 
 
 
 
 

     Студентки 3 курсу 38 групи ФЕУП

     Ничипорук Тетяни Русланiвни

     Науковий  керівник

     Драгомірова Яна Костянтинівна  
 
 

ОДЕСА ОНЕУ-2011р

      План 

Вступ

     Перехід до ринкових відносин створює нові умови і надає нові функції підвищенню продуктивності праці. Зменшення продуктивності суттєво впливає на всі соціальні та економічні фактори життя. До них відносяться можливості економічного розвитку, зміни у платіжному балансі, контроль інфляції, співвідношення цін і витрат, рівень зайнятості, безробіття, структура та масштаби капітальних вкладень.

       Визнанням у світовій практиці є вплив продуктивності на конкурентоспроможність товарів на міжнародному ринку. Низька продуктивність визначає більш високі витрати та ціни. Для підтримки конкурентоспроможності виникає потреба або зменшувати виробництво, або знижувати витрати, шляхом зниження заробітної плати.

       При вивченні проблем, що пов`язані з продуктивністю, визначається широке коло інших показників, що відбивають їх взаємний вплив. Продуктивність є показником конкурентоспроможності робітника в системі відносин на ринку праці. В зв`язку з цим в ринкових відносинах особливий інтерес має механізм регулювання факторів виробництва та попиту на ресурси та продукцію.

       Оскільки для ринкових відносин важливими критеріями є засоби виходу на визначений рівень виробництва з матеріальними затратами, тому для виробника (власника) у центрі уваги знаходиться мінімалізація витрат на досягнення необхідного рівня виробництва, які залежать від двох параметрів: функції продуктивності (сума різних можливих засобів виробництва) та ціни на різні фактори виробництва.

       Це пов`язане з тим, що попит на фактори виробництва залежить від відносної вартості самих факторів виробництва і можливості отримання максимального прибутку.

       Вищеназвані висновки орієнтовані на механізм регулювання продуктивності, як ефективне використання трудового ресурсу, що прирівнюється до матеріально-речових факторів виробництва. Такий підхід не включає оцінку витрат інтелектуальних, емоційних та фізичних ресурсів, що витрачаються людиною для досягнення важливих для неї життєвих цілей. Тому найбільш правильним є дослідження продуктивності як соціально-економічної категорії.

       Для ринкової економіки показники продуктивності повинні давати змогу оцінювати економічну ефективність національної економіки, галузі, підприємства як результат соціальної та економічної політики. Слід відзначити, що лише фірма або країна, яка організує виробництво або послуги з найнижчими витратами і більш високої якості є найпродуктивнішою та найефективнішою.

       Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

     - стратегічну – підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалася від 40 % до 90 % життєвого рівня;

     - найближчу – підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

       В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

      1. Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці

     1.1. Сутнiсть, мiсце та роль продуктивності праці на підприємстві

     Згідно  з рекомендаціями Міжнародної організації  праці (МОП) розрізняють поняття  «продуктивність» і «продуктивність  праці». Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві. Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

     Продуктивність  можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.[9, c. 44]

З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво  тієї чи іншої продукції складається  з:

     - живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

     - минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю: машини, споруди, тощо – частково).

     Продуктивність  праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю  часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

     Продуктивність передбачає ефективне, раціональне використання не лише праці, але й усіх інших ресурсів — капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому, визначаючи політику та стратегію будь-якого підприємства й аналізуючи продуктивність праці, обов'язково зіставляють продуктивність праці з рівнем використання інших чинників виробництва. Разом з тим, якість та продуктивність більшості Цих чинників безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їхнього потенціалу.[12, c. 72]

     Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну  продуктивність праці.

     Під індивідуальною продуктивністю праці  розуміють продуктивність праці  окремих працівників на конкретній дільниці виробництва. Локальна продуктивність праці становить серед-10 продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприємству або галузі. Суспільна продуктивність праці — це середній рівень продуктивності праці в національному господарстві в цілому.

      Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.[16, c. 298]

     1.2. Показники та методи визначення продуктивності праці на підприємстві

     Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількості праці, затраченої на виробництво  цього обсягу, вирізняють два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

     Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (обсягом робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю  робочого часу (годину, зміну, місяць, квартал, рік).

Він вимірюється  відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

      (1.1)

     де В — виробіток;

     Q — обсяг виробленої продукції;

     Т — затрати робочого часу.

     Трудомісткість  — це показник, який характеризує затрати  часу на одиницю продукції (тобто  обернена величина виробітку): 

         (1.2) 

     де  Тр — трудомісткість на одиницю  продукції.[14, c. 86] 
 

     Якщо  показники виробітку мають більш  узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна  розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління).

     Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки  діяльності підприємств або їхніх  підрозділів, мети розрахунків і  ґрунтується на методичних особливостях .

     На  підприємстві виробіток може визначатися  різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції та затрати праці. Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Вони найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, достатньо наочні й показові, проте мають суттєвий недолік — їх неможливо застосувати до різнорідної продукції. Різновидом натуральних показників виробітку є так звані умовно-натуральні вимірники, використання яких дозволяє розширити можливість застосування цих показників. Так, якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що зводить різну продукцію до однієї одиниці виміру . Проте застосування цих показників досить обмежене.

     Рис. 1.1. Методи визначення та показники рівня  продуктивності праці

     Для оцінювання рівня виробітку на окремих  робочих місцях, Дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях, використовують трудові показники. У цих показниках для Характеристики обсягу виробництва застосовують норми трудових витрат у нормо-годинах. Ці показники застосовуються на підприємствах для визначення чисельності робітників і потребують відповідної наукової обґрунтованості використовуваних норм.[2, c. 326]

     Найбільш  універсальними й поширеними є вартісні показники. Вартісними називають показники  виробітку, у яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Вони дають змогу порівнювати продуктивність праці на підприємства з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, ще надаються. Для забезпечення точності визначення продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передусім цінового чинника. Так, необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.[5, c. 58] 

     1.3. Чинники та резерви зростання продуктивності праці на підприємстві

     Чинники змінювання певного показника —  це сукупність усіх рушійних сил і  причин, що визначають динаміку цього  показника. Відповідно чинники зростання  продуктивності праці — це вся  сукупність рушійних сил і причин, що сприяють збільшенню продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має важливе значення як для кожного підприємства зокрема, так і для суспільства в цілому, вивчення чинників і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії та практики.

     Цілеспрямоване  управління продуктивністю праці, розроблення  конкретних програм ефективнішого  використання трудового потенціалу підприємства потребують чіткої класифікації чинників продуктивності праці. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства та за рівнем керованості всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на дві групи — зовнішні та внутрішні.[7, c. 48]

     До  групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза сферою управління окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство» політика, ринкова інфраструктура; конкуренція; макроструктурні зрушення в суспільстві; культура і моральність; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, техніка і технологія; матеріали й енергія; персонал, організація виробництва і праці, інновації, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства важливе господарське значення. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію підвищення продуктивності праці.[6, c. 30]

     Крім  наведеної системної класифікації, у практиці господарювання для аналітичних  цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. У машинобудівному виробництві доцільно використовувати такі узагальнені групи чинників зростання продуктивності праці:

     — матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

     — організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці);

     — економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках);

     — соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

     — структурні, галузеві й інші фактори (введення та освоєння нових виробництв, зміна структури виробництва);

     — природні умови та географічне розташування підприємств.

     У практиці реального управління підприємством  завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці. Розрахунки ґрунтуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для усіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їх можливого використання). Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим Рівнем продуктивності праці у конкретний момент часу.[8, c. 320]

     Кількісний  вплив окремих чинників деталізують  за схемою, показаною на рис. 1.2, а  їхній загальний вплив на зміни продуктивності праці на підприємстві визначають таким чином:

     Рис. 1.2. Класифікація чинників для розрахунку можливого  зростання продуктивності праці на підприємстві

       — встановлюють вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовну чисельність, потрібну для забезпечення планового обсягу виробництва за умови збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

     — розраховують зміну (зменшення, зростання) вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарну зміну чисельності (Ч_заг);

     — розраховують загальний приріст продуктивності праці в плановому періоді (П_пл) стосовно базового періоду.

     Далі  розглянемо факторний метод прогнозування  продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних чинників. Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за чинниками продуктивності праці здійснюють, як правило, через порівняння витрат праці на весь обсяг продукції (послуг) за розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

     Так, наприклад, економію чисельності працівників  за рахунок запровадження нової техніки, прогресивної технології для підвищення технічного рівня виробництва (Ч_техн) можна обчислювати за такою формулою:

     де t₁, t₂ — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-год;

     N_пл — плановий обсяг випуску продукції, од.;

     К_ч — коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.[14, c. 85]

     Зміна чисельності робітників у зв'язку зі структурними зрушеннями у виробничій програмі (ΔЧ_стр.зр) визначається за формулою

     де  Т₆, Т_пл — трудомісткість 1 млн грн. продукції в базовому і плановому періодах, нормо-год;

     Q_nл — плановий обсяг випуску продукції, млн грн.

     Економію  чисельності робітників в результаті поліпшення використання робочого часу (ΔЧ_{роб.час}) можна обчислити:

     де  Д_пл, Д₆ — число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в плановому і базовому періодах;

     П_роб — частка робітників у базовій чисельності промислово-виробничого персоналу,%;

     Ч'_пвп — вихідна чисельність ПВП, скоригована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, осіб.

     Загальну  економію чисельності працівників (ΔЧ_аат) знаходять як суму економії чисельності за кожним із чинників. [14, c. 85]

     Вплив економічних та соціальних чинників на економію чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

     Розрахунок  приросту продуктивності праці у  плановому періоді (ΔП_пл) стосовно базового періоду можна здійснити за формулою

     Вихідну чисельність промислово-виробничого  персоналу в плановому періоді (Ч_вик) можна визначити таким чином:

     де  К₀ — темпи зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %.

     Якщо  є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці на підприємстві в плановому році можна обчислити за формулою

     де  ΔП_п — можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, % ;

     Т_прогр — відсоток зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році, %.

     де  ΔТ_{роб.час} — економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в базовому році, нормо-год;

     Т_{прогр.б} — трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-год.

     Важливим  елементом економічного аналізу  є розрахунок можливого приросту обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, який можна здійснити, користуючись залежністю:

     де  ΔQ_nn — приріст обсягу виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

     ΔЧ — приріст чисельності працівників, %;

     ΔQ — загальний приріст обсягу виробництва, % .

     Для найповнішого використання резервів зростання  продуктивності праці на підприємствах розробляють програми управління продуктивністю. У цих програмах зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх виявлення та реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці.[14, c. 86] 

      2. Аналiз рівня продуктивності праці на підприємствi ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика"

     2.1. Характеристика виробничої діяльності підприємства

     ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика" пройшла довгий і яскравий шлях становлення  від невеликої артілі, створеної  у 1946 році, до сучасного високотехнологічного досвідченого виробника швейної  галузі, добре відомого як в Україні, так і в Європі. За час становлення і розвитку підприємства відбулося кілька структурних реформувань та змін форм власності.

     У 1995р. фабрика стала акціонерним  товариством, це суттєво змінило  пріоритети та стратегію розвитку, діяльність в усіх інших напрямках (див. Додаток №1). Політичне та економічне становлення незалежної Української  держави сприяло формуванню якісно нових виробничих відносин - працівники підприємства одними з перших перейшли на умови роботи, яких вимагала нова економічна система.

     За  короткий час фабрика пройшла  шлях формування штату професіоналів  високого рівня, вдосконалення швейних  технологій та обладнання. Зараз це сучасна компанія з мережею виробничих цехів, що працюють за сучасними технологіями, з дотриманням високих стандартів якості, при ефективному управлінні та якісному обслуговуванні замовників.

     Унікальним  є те, що перейшовши на ринкову форму  відносин, на підприємстві збережено систему соціальних гарантій для членів колективу, тут панує дух патріотизму, товариськості, взаємовиручки, спільної роботи на кінцевий результат.[18]

     Сьогодні  Ужгородська швейна фабрика відомий  у Європі виробник високоякісного стильного одягу. Підприємство шиє жіночий та чоловічий одяг для провідних європейських компаній, відомих торгових марок.

     На  українському ринку з 1998 року Ужгородська  швейна фабрика відома своєю торговою маркою "Порада".

     Основні вироби ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика":

     жіночий одяг: жакети, брюки, шорти, спідниці;

     чоловічий одяг : брюки, шорти.

     Високоефективна система виробництва і технологічний  підхід дають можливість виготовляти  на основному виробництві в м. Ужгороді вироби в таких кількостях щомісяця:

     жіночі  жакети - 5 000 - 6 000 шт.

     жіночі  брюки/спідниці - 20000 шт.

     жіночі  блузи/сукні - 45 000 - 50 000 шт.

     чоловічі  брюки - 40 000 шт.

     Експериментальний цех оперативно, протягом 1-5 днів, розробляє лекала і взірці нових моделей одягу. Терміни визначаються тільки складністю та кількістю моделей, що готуються до запуску на виробництво.

     Основним  критерієм роботи Ужгородської швейної  фабрики завжди було і залишається - випуск високоякісної продукції. Саме тому на виробництві постійно дотримуються нових технологій, що дає можливість досягати високої якості за порівняно короткий час.[19]