Аналіз фінансового стану підприємства. 14

Вступ

Неодмінною складовою  переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких  структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів суб’єктів  господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття. Процеси ринкових перетворень  привернули суттєву увагу до дослідження  теоретичних та практичних проблем  подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки  України.

Важливу роль у  забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє аналіз фінансового стану підприємств, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію  фінансових, економічних та інших  даних, що впливають на процес прийняття  інвестиційних та фінансових рішень. І хоча сам термін "фінанси" за останні 10-15 років пройшов через  певні зміни та суттєво ускладнився, фінансові аналітики у країнах  з розвинутою ринковою економікою традиційно займаються розрахунком коефіцієнтів, статистичним аналізом, складанням трендів  для прогнозування.

Думка про те, що розвиток методів аналізу фінансового  стану підприємства проходив переважно  в США та Західній Європі не може викликати особливих заперечень: даний аналіз покликаний обслуговувати  потреби ринкової економіки, і тому лише розвиток та ускладнення механізму  ринкової економіки можуть сприяти  вдосконаленню його методів. Значна частина літератури, використаної під  час написання цієї роботи належить західним авторам, праці яких розкривають  основні принципи сучасних фінансів та менеджерського обліку.

Однак економічні реалії в Україні, як і в більшості  сусідніх з нею держав, мають певну  специфіку, що вносить корективи  у традиційну методологію аналізу. Особливістю формування цивілізованих  ринкових відносин в Україні є  посилення впливу таких чинників, як жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни та постійне вдосконалення  методів технічної обробки економічної  інформації. Середовище, в якому  функціонують вітчизняні підприємства характеризуються також безперервними  нововведеннями в податковому законодавстві, змінами процентних ставок та валютних курсів, а також різкими коливаннями  цін на ресурси та відносно високим  темпом інфляції. Більшість цих факторів враховується при викладенні матеріалу  вітчизняними та російськими авторами підручників та навчальних посібників з економічного аналізу, використаних при написанні даної роботи.

Методи аналізу  фінансового стану підприємства постійно вдосконалюються по мірі настання змін в економічному середовищі нашої  держави. Нові ідеї та принципи в цій  сфері в першу чергу доходять до користувачів періодичних економічних  видань, які також використовувались  під час підготовки курсової роботи.

Ефективне виробництво  та реалізація якісної продукції  позитивно впливають на фінансовий стан підприємства. Збої у виробничому  процесі, погіршення якості продукції, ускладнення з її реалізацією  ведуть до зменшення надходження  коштів на рахунки підприємства, внаслідок  чого погіршується його платоспроможність. Очевидним також є і зворотній  зв'язок, який полягає у тому, що відсутність  коштів може призвести до перебоїв у забезпеченості матеріальними  ресурсами, а отже, і у виробничому  процесі. Однак у виробничій діяльності українських підприємств часто  трапляються випадки, коли і добре  працююче підприємство відчуває фінансові  ускладнення, пов'язані з недостатньо  раціональним розміщенням і використанням  наявних фінансових ресурсів. В цих  умовах перед менеджерами підприємств постає велика кількість питань, головними з яких є наступні:

Як раціонально  організувати фінансову діяльність підприємства для його подальшого розвитку?

Яким чином  можна покращити управління фінансовими  ресурсами?

Яким чином  визначити показники фінансово-господарської  діяльності, що забезпечують стійкий  фінансовий стан підприємства?

На ці та інші важливі питання дає відповідь  об'єктивний аналіз фінансового стану  підприємства, який дозволяє найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові і фінансові ресурси. Ще з курсу мікроекономіки нам  відомо, що кількість будь-яких ресурсів є обмеженою, і в цих умовах домогтися максимального економічного ефекту можна не лише за рахунок  регулювання обсягу виробництва, але  й шляхом оптимального співвідношення різних ресурсів. Фінансові ресурси  мають першорядне значення з усіх видів, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо  і з мінімальними витратами часу у будь-який інший вид.

Економічний аналіз фінансового стану підприємства використовує весь комплекс доступної  інформації, носить оперативний характер і цілком підпорядкований волі керівництва  підприємством. Тільки такий аналіз дає можливість реально оцінити  стан справ на підприємстві, досліджувати структуру собівартості не тільки усієї  випущеної і реалізованої продукції, але й собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських  витрат, дозволяє з особливою точністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотриманням розділів бізнес-плану.

Метою даної  роботи є вивчення теоретичних основ  і економічної сутності аналізу  фінансового стану підприємства, а також дослідження сучасних методів проведення даного аналізу  на підприємствах України. В першому  розділі досліджуються теоретичні аспекти аналізу фінансового  стану підприємства, розглядаються  поняття платоспроможності та ліквідності  підприємства, а також вивчається інформаційно-правова база проведення аналізу фінансового стану підприємства. Другий розділ роботи присвячено аналізу  та оцінці діяльності АТЗТ "Мукачівська  лижна фабрика "ТИСА", що дозволяє відповісти на запитання: наскільки  правильно підприємство здійснювало  управління фінансовими ресурсами  протягом досліджуваного періоду. У  третьому розділі описуються найважливіші шляхи покращення фінансового стану  досліджуваного підприємства.

Завданням цієї роботи є не лише суто теоретичний  опис, але й практичне застосування методів аналізу фінансового  стану підприємства у виробничій практиці підприємств України, на прикладі АТЗТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА".

Розділ I. Теоретичні аспекти аналізу фінансового  стану підприємства

1.1. Інформаційне  забезпечення аналізу фінансового  стану підприємства

Інформаційною базою аналізу фінансового стану  підприємства є, в основному, фінансова  звітність.

Фінансова звітність  являє собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації на звітну дату, а  також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності на підприємствах України  регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими  наказом Міністерства фінансів України  від 31 березня 1999 р №87. Згідно з цим  П(С)БО фінансова звітність складається  з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові  результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал  і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітністі є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Баланс підприємства (форма №1) (додаток 1) служить індикатором  для оцінки фінансового стану  підприємства. Підсумок балансу дає  орієнтовну суму коштів, що знаходяться  в розпорядженні підприємства.

Для загальної  оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому  об'єднують у групи однорідні  статті. При цьому скорочується число  статей балансу, що підвищує його наочність  і дозволяє порівнювати з балансами  інших підприємств.

Для одержання  загальної оцінки динаміки фінансового  стану можна зіставити зміни  результату балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком  від фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму №2 "Звіт про  фінансові результати" (додаток 2).

Примітки до фінансової звітності повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і  забезпечувати користувачів звітності  додатковими даними, які недоцільно включати в баланс, звіт про фінансові  результати та ін. звітні документи, але  котрі є необхідними користувачам фінансової звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану  організації і фінансових результатів  її діяльності.

На вітчизняних  підприємствах часто здійснюють аналіз характеру змін окремих статей балансу. Такий аналіз проводиться за допомогою горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Горизонтальний  аналіз полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні балансові показники  доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу  полягає в тому, щоб виявити  абсолютні і відносні зміни розмірів різноманітних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Цінність результатів горизонтального аналізу суттєво знижується в умовах інфляції, коливань цін на ресурси та частих нововведень у податковому законодавстві, які впливають на розподіл доходу. В цій ситуації на деяких підприємствах з високими темпами обіговості коштів (задіяних переважно у секторі роздрібної торгівлі та наданні послуг) доцільним було б здійснення горизонтального аналізу з врахуванням не щоквартальних, а щомісячних змін показників у статтях балансу підприємства.

Велике значення для оцінки фінансового стану  має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового  звіту у вигляді відносних  показників. Мета вертикального аналізу  полягає в розрахунку питомої  ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу можна проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники згладжують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний  і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному балансі відображаються лише основні розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Таким чином, співставляючи  структури змін в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, через які джерела, в основному, відбувся притік нових коштів і в які активи ці нові кошти вкладені. Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність можливостей для погашення боргів.

1.2. Поняття фінансової  стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують

Запорукою діяльності підприємства й основою його розвитку в конкурентному середовищі є стабільність (стійкість). На неї впливають різні чинники – як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит; міцне становище підприємства на ринку; високий рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв'язків із партнерами; ритмічність кругообігу засобів; ефективність господарських і фінансових операцій; незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття чинників зумовлює різні аспекти стійкості підприємства, зокрема, внутрішній і зовнішній.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової і вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його діяльність. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентноздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість є наслідком стабільного перевищення прибутків над витратами, забезпечує вільне маневрування коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції.

Зовнішнім проявом  фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, тобто здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство при наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок прибутку або інших фінансових ресурсів.

За рахунок  прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської  діяльності підприємства, а отже і його фінансова стійкість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показники:

1) наявність  власних обігових коштів (ВОК)  – визначається як різниця між капіталом і резервами та необоротніми активами. Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства. У формалізованому вигляді наявність обігових коштів можна записати:

ВОК = КіР – ПА, де

КіР – сума капіталу і резервів; ПА – позаобігові активи.

2) наявність  власних і довгострокових позикових  джерел формування запасів і  витрат (ВД) – визначається шляхом  збільшення значення попереднього  показника на суму довгострокових  пасивів:

ВД = ВОК + ДП, де

ДП – довгострокові  пасиви.

3) загальний  розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОД) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позичкових коштів:

ОД = ВД + КПК, де

КПК – короткострокові  позикові кошти.

Цій трійці показників наявності джерел формування запасів  відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування:

1) ВОК):Dнадлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (

ВОК =D ВОК – З, де

З – запаси.

2) ВД):Dнадлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (

ВДD = ВД – 3

3) ОД):Dнадлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (

ОДD = ОД – 3

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна  стійкість фінансового стану, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається доволі рідко, задається умовою:

З ВОК + К, де

К – кредити  банківських установ, а також  кредиторська заборгованість за товари.

2. Нормальна  стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

З = ВОК + К

3. Нестійкий  фінансовий стан характеризується  рівнем платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН, де

ДПФН – джерела, що послаблюють фінансову напруженість.

4. Кризовий фінансовий  стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, тому що грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик:

З ВОК + К

Таким чином  фінансова стійкість підприємства є комплексним поняттям, що залежить від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори  нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих  факторів потребує групування за ознаками:

1) за місцем  виникнення можливе виділення  зовнішніх і внутрішніх факторів;

2) за важливістю  результату – основних і другорядних;

3) за структурою  – простих і складних;

4) за часом  дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно і суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх  чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний  внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

- по-перше, для  фінансування поточної діяльності  – на формування обігових засобів,  зміцнення платоспроможності, посилення  ліквідності тощо;

- по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив  на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

- галузева належність  суб'єкта господарювання;

- структура продукції  чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

- розмір оплаченого статутного капіталу;

- величина й  структура витрат, їхня динаміка  порівняно з грошовими доходами;

- склад майна  і фінансових ресурсів, включаючи  запаси і резерви, їхній склад  і структуру.

На фінансову  стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються в цілому доходи суб'єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий  кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, - істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами  фінансової стійкості є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

1.3. Платоспроможність  та ліквідність як складові  фінансового стану підприємства

Як вже зазначалося  вище, головним критерієм для визначення фінансового стану є платоспроможність  підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий період, на якусь певну дату або як майбутню можливість розрахуватися у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна  визначити платоспроможність на якусь дату на підставі даних балансу підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на поточному рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Аналіз фінансового  стану підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні банківські виписки з поточного рахунку (особливо одна сума – залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня на цьому рахунку – надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо при цьому врахувати можливі застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового стану підприємства буде однозначною.

Крім аналізу  платоспроможності підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність –  це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні  активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2. Швидкореалізовані  активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

3. Повільнореалізовані  активи (А3) – найменш ліквідні  активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються  більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.