Автономна Республіка Крим як невід’ємна складова частина України

   Зміст

Вступ.......................................................................................................................

Розділ 1. Особливості правового статусу автономії у складі унітарної

держави...................................................................................................................

Розділ 2. Правовий статус органів влади Автономної Республіки Крим та

їх компетенція........................................................................................................

Розділ 3. Правові основи взаємовідносин вищих органів влади України та

 Автономної Республіки Крим в аспекті побудови в Україні правової,

 демократичної держави.......................................................................................

Розділ 4. Автономна Республіка Крим як невід’ємна складова частина

України…………………………………………………………………………...

Висновок................................................................................................................

Список використанних  джерел............................................................................

Вступ

        Автономія у політико-правовому значенні – форма самоврядування частини території унітарної, а іноді федеративної держави – територіальна автономія. Автономна територіальна одиниця, як правило, самостійна у вирішенні питань місцевого значення у межах, встановлених центральною владою. У цих рамках населення автономної одиниці користується правами самоврядування, зазвичай більш широкими, ніж права адміністративно-територіальних одиниць.

          Адміністративно-територіальний устій України є трирівневим. На вищому рівні поміж всіх інших територіальних одиниць розміщена Автономна Республіка Крим, яка є невід’ємною складовою частиною України, що встановлюється Конституцією і законами України.

   Актуальність теми. На даний час в Україні спостерігається дефіцит теоретичних досліджень в даній області, адже сучасне суспільство не в змозі чітко відрізнити правовий статус Автономної Республіки Крим та її органів влади серед інших державних органів. А тому необхідно сформувати у свідомості людей правильне ставлення  до статусу автономії та її інститутів влади на теренах нашої держави.

        Метою даної курсової роботи є розкриття особливого статусу Автономної Республіки Крим специфіки компетенції її владних інститутів та аналізу їх зв’язків з іншими органами державної влади України. 

         Завданнями дослідження є :

- з,ясувати особливості правового статусу автономії у складі унітарної держави;

- розкрити правове положення Автономної Республіки Крим в Україні;

- встановити статус органів влади Автономної Республіки Крим та їх компетенцію;

- визначити правові основи взаємовідносин вищих органів влади України та Автономної Республіки Крим в аспекті побудови в Україні правової, демократичної держави;

- доведемо, що  Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України.

        Об’єктом курсової роботи є інститут автономії в Україні.

     Предметом даної роботи є конституційно-правовий статус органів влади  Автономної Республіки Крим. Теоретичну та нормативну базу складають Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим і ряд нормативно-правових, що стосуються даної теми. Також використовуються праці вітчизняних вчених (Тація В.Я., Погорілка В.Ф., Тодики Ю.М., Кравченка В.В., Фрицького О.Ф. та інших).

        Практичне значення роботи полягає у тому, що було здійснене комплексне дослідження конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим. Було проведено узагальнення підходів вітчизняних учених до проблеми дослідження, їх систематизацію, здійснено загальну характеристику державних органів влади Автономної Республіки Крим. Основні положення дослідження можуть бути використані у курсах викладання Конституційного права України.

        Структура роботи. Робота складається із чотирьох розділів. У першому розділі “Особливості правового статусу автономії у складі унітарної держави” наводяться загальні теоретичні відомості щодо історичного розвитку автономії. У другому розділі і третьому розділах разкриваю  особливості правового  статусу Автономної Республіки Крим,склад органів публічної влади автономії, визначаю їх повноваження.Четвертий розділ присвячений правовим основам взаємовідносинам вищих органів влади України та Автономної Республіки Крим, визначається як вони впливають на побцдову в Україні правової, демократичної держави. 

           Розділ 1.Особливості правового статусу автономії у складі унітарної держави.

       Автономні утворення, як правило, не властиві унітарній державі, а Україні є таким, як це зазначено в статті 2 Основного Закону. Не властиві з тієї причини, що автономія припускає самостійне здійснення державної влади і управління на її території, тоді як унітарна держава, навпаки, характеризується єдністю влади на всій території країни.

       Унітарна держава являє собою таку форму державного устрою, при якій територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (область, район і т.п.). На відміну від федерації, в такій державі тільки одна, єдина для всіх територіальних одиниць, Конституція, один вищий представницький орган влади (парламент), один уряд, що, власне, і є запорукою впливу центральної влади на всій території держави.

       Українська Конституція, тим не менш, допускає в унітарній державі автономну республіку, у якій може бути своя Конституція, свій парламент і свій уряд (статті 135, 136 Конституції).

       Розглядаючи правовий статус Автономної Республіки Крим у складі України, попередньо варто коротко визначитися зі змістом і з правовою природою автономії взагалі.

       Автономія походить від грецького слова autonomia, що перекладається як самоврядування, незалежність. У найбільш загальному своєму значенні термін «автономія» означає певну міру самостійності, якою наділена частина щодо цілого. У державно-правовому ж аспекті поняття «автономія» набуває особливого сенсу, оскільки воно тісно взаємопов'язано з іншими державними явищами: автономія розглядається як самоврядування частини державної території, безпосередньо або побічно підпорядкована центральним органам державної влади з метою її децентралізації. При цьому останні здійснюють загальне керівництво і контроль за автономним утворенням.

       Різні види автономії існують у складі більш ніж двадцяти унітарних держав. Крім Україна адміністративні автономні утворення входять до складу таких унітарних держав, як Великобританія, що має в своєму складі автономії: Північну Ірландію, острів Мен і ряд інших малих островів; Габон - автономний район Гамба; Данія - Фарерські острови, Гренландію, Іспанія - Країну Басків, Каталонію, Андалусію, Галісію та ін; Італія - ​​Сицилію, Сардинію, долину Аоста та інші адміністративні області; Фінляндія - Алонскіе острова; Франція - острів Корсика і ін.

       З метою найбільш повного формального визначення терміна «автономія» взагалі і дослідження особливостей правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України необхідно з'ясувати, які характерні ознаки відрізняють її від інших державно-правових інститутів.

       Вважається, що першою з ознак автономії є використання в назві певної адміністративно-територіальної одиниці власне терміна «автономія» - автономна область, автономна республіка, автономний округ і ін Адже сама назва відбиває сутність того чи іншого явища, його специфіку. Наприклад, в Україну вона є зовнішнім відображенням особливого правового статусу Автономної Республіки Крим і свідчить про її відміну від інших суб'єктів держави. Одночасно у світовій практиці зустрічаються випадки, коли автономними вважаються і ті територіальні утворення, в назві яких термін «автономія» відсутня. На наш погляд, обгрунтовано вважати першим характерною ознакою автономного утворення не тільки використання в його назві терміна «автономія», а його особливий правовий статус, особливе право суб'єктність.

   У науковій літературі є твердження про те, що ознакою правової держави поняття «автономія» є наявність у її суб'єкта свого законодавства та установчої влади, що дозволяє йому діяти на підставі свого власного права. На наш погляд, такий підхід є недостатньо обгрунтованим, оскільки, з одного боку, існує багато автономних утворень, які не мають власного законодавства, а з іншого - більшість автономій не мають навіть окремих елементів установчої влади. Разом з тим органи публічної влади автономних утворень наділені певним колом владних повноважень, у тому числі в сфері нормативно-правової регламентації суспільних відносин.

осударства самостійно встановлює основи своєї організації, приймає свою конституцію, тоді як будь-яка внутрішньодержавна територіальна одиниця позбавлена ​​цього права і отримує свою конституцію від держави, до складу якої вона входить, не маючи права самостійно змінити основи своєї організації.   

       Право самоорганізації полягає в тому, що територіальне формування має право встановлювати, хоча б у певних межах, основи своєї організації.

       Тобто, якщо органи публічної влади автономного утворення вважати органами державної влади, то в такому разі втрачається сенс самої автономії. Але він ще більше втрачається тоді, коли органи публічної влади автономії вважають органами місцевого самоврядування. Враховуючи це, автономні утворення мають свій, притаманний тільки їм вид публічної влади - влада автономії.

       Третьою характерною особливістю автономії є, на наш погляд, наявність власного, більш широкого, в порівнянні з органами місцевого самоврядування, предмета відання. Так, наприклад, в Україну предмет ведення Автономної Республіки Крим закріплено в ст. 137 і 138 Конституції України та деталізований у Конституції Автономної Республіки Крим.

       Також необхідно зазначити, що предмет ведення автономного утворення, як правило, чітко визначений або на рівні загальнодержавної конституції (в унітарній державі, наприклад, України), або в спеціальних договорах про розмежування повноважень, який укладається між центральними органами державної влади та органами публічної влади автономії (у федеративній державі, наприклад, Російська Федерація), або в спеціальних законах про правовий статус автономії. Проте ця ознака притаманний далеко не всім автономним утворенням - досить порівняти правовий статус різних видів автономних утворень в Російській Федерації.

       Формальними ознаками автономії також можна віднести і те, що суб'єкт будь автономії не має права в односторонньому порядку проголосити свою незалежність або вийти зі складу держави, оскільки автономія - це невід'ємна частина держави, нею створена, і діє виключно в межах, які визначені державою на рівні її конституції (причому ці межі не можуть бути самостійно змінені самої автономією). Наприклад, в ст. 2 Конституції України встановлено загальне правило - територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, а в ст. 134 конкретизовано його відносно правового статусу Автономної Республіки Крим, яка проголошується невід'ємною складовою частиною України. Тобто Автономна республіка Крим - це лише внутрішнє самоврядування частини держави в рамках загальної Конституції суверенної держави України.

       Характерною особливістю правового статусу Автономної Республіки Крим у складі України можна вважати саме відсутність у неї суверенітету, похідну природу її публічної влади від суверенітету Україну. Сутність автономії в унітарній державі полягає також і в тому, що автономія є дієвим засобом забезпечення істотної децентралізації у здійсненні публічної влади.

       Таким чином, особливості правового статусу автономних утворень в унітарній державі полягають у тому, що: а) автономія, на відміну від інших територіальних утворень, має свій особливий правовий статус, основи якого закріплені на рівні загальнодержавної конституції та конкретизовано в спеціальному статутному законодавстві - в конституціях (статутах) автономії, в договорах про розмежування повноважень, в законах про спеціальний правовий статус автономного утворення, б) автономія в унітарній державі зазвичай має форму адміністративно-територіальної одиниці; в) така автономія не має суверенітету; г) вона виникає в результаті наділення центральної владою окремої територіальної одиниці більш широким колом компетенції; г) як правило, автономним є утворення, яке конституйована як автономного; д) органи влади автономії отримують свої повноваження не безпосередньо від народу даної території, а від центральних органів влади унітарної держави, тобто їх умовно можна вважати органами вторинного представництва; е) автономне утворення має свій особливий вид публічної влади - влада автономії; є) організація влади в автономії, її структура і компетенція визначаються центральними органами державної влади і закріплюються в конституції унітарної держави; ж) автономія в унітарній державі не може самостійно визначати основи своєї організації, приймати свою конституцію і самостійно визначати принципи своїх взаємовідносин з центральною владою, оскільки основи правового статусу автономії в унітарній державі визначаються органами державної влади унітарної держави; з) автономне утворення має свій специфічний предмет відання; и) автономне утворення не має права самостійно змінити свій правовий статус і) автономія в унітарній державі виступає одним із засобів децентралізації публічної влади.

       На основі викладеного можна визначити автономну республіку як несуверенних територіальну громаду, яка конституйована як автономна владою держави, до складу якої вона входить, має свої особливі органи публічної влади, наділена певною політико-правової самостійністю, але діє на підставі та в межах загальнодержавної конституції, не може самостійно змінити свій правовий статус і виступає засобом децентралізації у здійсненні публічної влади.

       Що стосується класифікації автономних утворень, які сьогодні існують в світі, то слід зазначити, що єдині критерії такої класифікації також відсутні. Світовий досвід та вітчизняна практика конституційно-правового будівництва свідчать, що є декілька основних видів автономії: політична, напівполітичні, адміністративна. Різні форми (види) автономії можуть існувати як у федеральному, так і в унітарній державі. З цього випливає наука конституційного (державного) права. Тому є необхідність коротко розкрити зміст кожного з названих видів автономій.

       Політична автономія пов'язана зі статусом держави, до складу якої вона входить. Це найвищий рівень автономії, при якому автономні утворення мають значний обсяг політико-правових повноважень (свою конституцію, законодавство, представницький орган, іноді свій уряд, можуть самостійно вирішувати деякі питання адміністративно-національного пристрої тощо). Характерні особливості правового статусу політичної автономії найбільш повно знаходять свій вияв у державах з федеративною формою державного устрою, де автономні утворення, як правило, є суб'єктами федерації (приклад - російська Федерація).

       Напівполітичні автономія в порівнянні з політичною має значно менший обсяг повноважень у політико-правовій та економічній сферах, у сфері взаємин з іншими суб'єктами держави. До відання цієї автономії в основному належать: організація інститутів місцевого самоврядування, планування території, місцевого господарства, розвиток культури, соціального забезпечення і т.д. Одночасно напівполітичні автономія може мати ряд ознак державності - власну конституцію (чи статут), свої органи публічної влади, свій предмет ведення та ін

       При адміністративної автономії відповідний регіон має право самостійно вирішувати адміністративні, тобто управлінські, функції. За своїм правовим статусом цей вид автономії найближчий до напівполітичний автономії. Різниця між ними не чітка і вона полягає в тому, що напівполітичні автономія при вирішенні адміністративних питань більше враховує національні, культурні, історичні та інші особливості даної території, а адміністративна, як правило, спрямована лише на забезпечення більшої ефективності управління в певному регіоні. Разом з тим необхідно відзначити, що ці відмінності правового статусу різних автономних утворень в основному умовні.

       Можна відзначити, що існування того чи іншого виду автономії в унітарній державі цілком виправдано, оскільки часто вирішує певну етнічну, національну, соціальну чи політичну проблему в тій чи іншій державі. Так, наприклад, саме автономія стала одним з факторів забезпечення етнополітичної стабільності таких унітарних держав, як Іспанія (країна Басків, Каталонія, Андалусія, Галісія), Португалія (Азорські острови і острів Мадейра), Фінляндія (Аландські острови), Данія (Фарерські острови і Гренландія), Франція (Корсика) і т.д.

       Автономна республіка - це форма політичної організації населення, яке проживає на території автономії (а не тільки етнічних чи релігійних суспільних груп). Крім того, світова практика державного будівництва, і український досвід зокрема, свідчать, що проголошення автономії певної адміністративно-територіальної одиниці може бути обумовлено історичними, економічними, політичними, культурними, моральними, власне територіальними та іншими факторами.

       В цілому зростає багатство різних форм автономії, її різноманітність, збільшується чисельність автономних утворень у світі. Разом з тим є і конституційні заборони створювати автономні утворення. Конституція Болгарії 1991 р. забороняє створювати територіальну автономію в країні виходячи з того, що їй досить місцевого самоврядування.

           Розділ 2. Правове положення Автономної Республіки Крим в Україні.

         Згідно ст. 133 Конституції України, до складу Україні, поряд з областями, містами Києвом та Севастополем, входить Автономна республіка Крим, яка має особливий конституційно-правовий статус.

       Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається нормативно-правовими актами: Конституцією України, законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими актами.

Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим становлять такі основні елементи [1]:

1) повноваження (сукупність прав та обов'язків);

2) предмети відання  (сфери суспільних відносин, в яких Автономна республіка Крим має право здійснювати нормативно-правове регулювання);

3) функції Автономної  Республіки Крим (основні напрями  діяльності);

4) принципи, на яких  грунтується правовий статус (основоположні  правові ідеї, які відображені в Конституції України і Конституції Автономної Республіки Крим);

         5) гарантії Автономної Республіки Крим (умови забезпечення здійснення повноважень Автономної Республіки Крим).

        Говорячи про правовий статус Автономної Республіки Крим, слід зазначити, що Крим, який до 1954 р. входив до складу РРФСР, мав у цій, тоді союзній, республіці обласний статус. З таким статусом у 1954 р., враховуючи географічне положення, повсякденні економічні й культурні зв'язки з Україною, Крим був переданий (без будь-яких територіальних виключень) УРСР. Після проголошення Україною незалежності правовий статус Криму на підставі особливостей його історичного розвитку, національного складу населення, специфіки народного господарства та соціально-культурної орієнтації був підвищений: він став автономною республікою у складі України.

       Правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Законом України «Про Автономну Республіку Крим», який прийнято 17 березня 1995 p., Конституцією України 1996 р., в якій міститься розділ X, присвячений Автономній Республіці Крим, Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 р. Згідно з ними Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України, що перебуває у її складі як адміністративно-територіальна автономія. Тому вона не є носієм державного суверенітету, не має права виходу зі складу України, не може вступати у політичні відносини з іноземними державами.

Конституція України  закріпила за Автономною Республікою  Крим право мати свою Конституцію. Це її право закріплене у ст. 135 Конституції України. Конституція Автономної Республіки Крим розробляється Автономною Республікою і приймається її Верховною Радою, а потім затверджується Верховною Радою України не менш як половиною депутатів від її конституційного складу. Тільки після цього Конституція Автономної Республіки Крим набирає сили.

       Така процедура прийняття Конституції Автономної Республіки Крим, з одного боку, вказує на контроль вищих державних органів України і їх відповідальність за соціально-економічний і культурний розвиток Автономної Республіки Крим, а з другого — свідчить про те, що Автономна Республіка Крим не є суверенною.

       Автономна Республіка Крим має свою систему органів — Верховну Раду, Раду міністрів та органи місцевого самоврядування. Водночас в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України.

       Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка обирається громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

       Виконавчим органом Автономної Республіки Крим, її урядом є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Згідно зі ст. 136 Конституції України Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

       Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим здійснюють органи самоврядування відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування». Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.

       Правовий статус Автономної Республіки Крим насамперед проявляється в її компетенції. Перелік питань, що належать до її відання, дається у ст. 138 Конституції України, а саме: призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; організація та проведення місцевих референдумів; управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії; участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів; ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної економічної ситуації в Автономній Республіці Крим або окремих її місцевостях.

       Перелік цих питань не є вичерпним, оскільки згідно зі ст. 138 Конституції України, законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані й інші повноваження. Так, Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10 лютого 1998 р. (ст. 9) коло питань, віднесених до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, значно розширено.

Розділ 3. Правовий статус органів влади Автономної Республіки Крим та їх компетенція.

3.1. Верховна Рада Автономної Республіки  Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції  України та Закону України "Про  Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 р. є представницьким органом Автономної Республіки Крим. Вона здійснює свої повноваження на підставі Конституції і законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії, вирішенню питань життєдіяльності регіону. Саме тому її діяльність ґрунтується на принципах: верховенства права; конституційності; законності;гласності; колегіальності; поєднання інтересів Автономної Республіки Крим і загальнодержавних інтересів України тощо.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим складається із 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого  права шляхом таємного голосування. Строк її повноважень - чотири роки. Але ці повноваження можуть бути припиненими Верховною Радою України достроково на підставах і в порядку, визначених Конституцією України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її загального складу. Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, проживає в Україні не менше п'яти років (дія останньої вимоги в частині щодо необхідності постійного проживання в Україні протягом п'яти років не поширюється на представників кримськотатарського та інших депортованих народів, які повернулися на

постійне проживання в Україну). Кожен депутат має  всю повноту прав, які забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим та її органів, виконує їхні доручення.

Діяльність Верховної  Ради Автономної Республіки Крим здійснюється сесійно і складається із пленарних  засідань Верховної Ради Автономної Республіки Крим і засідань її органів. До її повноважень належить нормативне регулювання з питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб.

До відання Верховної  Ради Автономної Республіки Крим відносять:

1) прийняття Конституції  Автономної Республіки Крим та  подання її на затвердження  Верховної Ради України, внесення  у встановленому порядку змін  до неї, а також прийняття  нормативно-правових актів, контроль  за їх виконанням;

2) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

3) прийняття рішення  про проведення місцевого референдуму; 

4) визначення порядку  управління майном, що належить  Автономній Республіці Крим;

5) розроблення, затвердження  та виконання бюджету Автономної  Республіки Крим на основі  єдиної податкової і бюджетної  політики України; 

6) розроблення, затвердження  та реалізація програм Автономної  Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;

7) визнання статусу  місцевостей як курортів; встановлення  зон санітарної охорони курортів;

8) участь у забезпеченні  прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

9) забезпечення функціонування  і розвитку державної та національних  мов і культур в Автономній  Республіці Крим; охорона і використання  пам'яток історії; 

10) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

11) ініціювання введення  надзвичайного стану та встановлення  зон надзвичайної екологічної  ситуації в Автономній Республіці  Крим або в окремих її місцевостях. 

Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим та вносить зміни до неї, які набирають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. З питань, що мають нормативно-правовий характер, вона приймає постанови, а з проблем організаційно-розпорядчого характеру - рішення.

На першій сесії Верховна Рада Автономної Республіки Крим обирає з числа депутатів Голову Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, його першого заступника і заступника. Голова веде пленарні засідання сесії  Верховної Ради Автономної Республіки Крим, забезпечує підготовку пленарних засідань сесії та організовує контроль за виконанням рішень і постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює загальне керівництво підготовкою питань, що підлягають розгляду Верховною Радою Автономної Республіки Крим; підписує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і т.д. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим заміщають Голову у разі його відсутності чи тимчасової неможливості здійснення ним своїх обов'язків.