Авторское право. 47

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

                   ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

                   з дисципліни «Інтелектуальна власність»

 

 

 

                                                  Варіант

                                              Авторське право

 

 

 

Виконала:                                       

Перевірила:                                     

 

 

 

 

 

 

                                            Суми – 2012 рік

 

 

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………….…………….3

 

1. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА…………….…..4

1.1. Зародження авторського права……………………………………….4

1.2. Статут королеви Анни………………………………………...………4

1.3. Становлення авторського  права в Україні…………………….…..6

 

2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО……………..6

2.1. Основні поняття ………………………………………………….…..6

2.2. Набуття авторського  права………………………………..…7

2.3. Патентне і авторське  право: спільне і відмінне……….….9

3. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ВИДИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА……..11

3.1.Основні принципи авторського права. ………………………..11

3.2. Особисті немайнові  авторські права………………………………..11

3.3. Майнові права автора………………………………………………...15

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………...………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….20

ДОДАТКИ………………………………………………………………..21

 

 

 

 

 

 

Вступ

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами  об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

Авторське право надає  авторам і іншим творцям інтелектуальних  творів у галузі літератури, музики, мистецтва певні права, що дозволяють їм надавати дозвіл або забороняти протягом певного обмеженого періоду  часу ті або інші види використання їхніх творів.

Завдання авторського  права - встановити найсприятливіші  правові умови для творчої  діяльності, забезпечити доступність  результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України “Про авторське право і суміжні права” та інші закони.

Актуальність нашої роботи зумовлена активним розвитком суспільства, його інтелектуальної діяльності, а отже необхідністю знань у сфері авторського права.

Метароботи: ознайомитися з основними тезами у сфері авторського права, історією його розвитку, загальними принципами та засадами авторського права.

Для реалізації поставленої  мети ми поставили перед собою  наступні завдання:

1. Ознайомитися з короткою історією формування авторського права;
2. Розглянути основні поняття авторського права;
3. Ознайомитися з умовами набуття авторського права;
4. Виокремити основні особисті майнові та немайнові права автора.

1. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Зародженняавторського права

Майновий аспект авторського  права широко застосовували у Стародавній Греції та Римі. Так, комедія Публія Теренція «Євнух» мала настільки великий успіх, що її було продано вдруге і показано як нову.Тому римські автори розуміли, що використання їхніх творів зачіпає інтелектуальні та особисті права. Уже 2300 роківтому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни [3].

У XV ст.. завдяки винайденню друкарського апарату з'явилася можливість розмножувати літературні твори за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Виникли нові професії  ‒  друкарів і продавців книжок. Підприємці витрачали великі суми грошей на папір, купівлюабо виготовлення друкарських машин, найм робочої сили, що передбачало авансування коштів, які протягом певного часу можна було відшкодувати помірними надходженнями.

Оскільки інвестування у  друк і продаж книжок без будь-якої охорони від конкуренції з боку продавців стали досить небезпечною та ризикованою справою, то виникла необхідність якось захищати права авторів. Так з'явилися привілеї. Вони надавали бенефіціарам на обмежений час виключні права на відтворення і розповсюдження та забезпечували засоби захисту для реалізації права, до яких належали штрафи, арешти та конфіскації підроблених примірників, а також відшкодування збитків. Це був початок формування системи сучасного авторського права.

 

1.2. Статут королеви  Анни

Наприкінці XVII ст. система монопольних прав, які надавалися королівською владою, зазнавала все більшої критики, автори все активніше заявляли про свої права. Тому в 1709 році виголошується документ, який визнано першим положенням про авторське право – Статут королеви Анни.

Основним завданням цього  закону було забезпечення автору книжки виключного права на її опублікування  протягом 14 років від дати першої публікації. Це право автор зазвичай передавав продавцю книжок. Закон  також передбачав, що по закінченні першого строку тривалістю 14 років розпочинається другий строк охорони, яку первісно автору надавали, якщо він був живий. Отже, охорона авторського права тривала 28 років від дати першої публікації. Якщо книжки на момент прийняття закону вже було надруковано, передбачався єдиний строк охорони тривалістю 21 рік. Закон наголошував на охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів, а практичну вигоду одержали перш за все видавці та продавці книжок.

Закон також встановив  умову про реєстрацію та депонування. Опубліковані книжки потрібно було зареєструвати  в Центрі книговидавців, а примірники  –  депонувати для використання університетами та бібліотеками королеви Анни. Спосіб поділити сфери їхнього впливу знайшла англійська Палата лордів під час розгляду справи «Дональдсон проти Беккета» в 1774 р. Згідно з її рішенням за загальним правом автор мав виключне право на публікацію своїх творів, але щойно книжка виходила друком, права на неї визначав виключно Статут. Регулювання використання неопублікованих творів на підставі загального права тривало до прийняття в 1911 р. Закону «Про авторське право», який відмінив перше, і нині авторське право в Англії базується тільки на положеннях Закону.

Пізніше авторське право  продовжило розвиток з появою філософських концепцій в Німеччині. Вони розглядали літературну й іншу творчу діяльність автора як частину його особистості, на охорону якої він мав право через природну справедливість. Ця теорія вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі, зокрема, призвела до розвитку особистих немайнових прав.

Міжнародний механізм охорони  авторських прав виник з підписанням  у 1886 р. Бернської конвенції про  охорону літературних і художніх творів. Наступні перегляди Бернської конвенції, укладання нових угод і договорів вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права.

 

1.3. Становлення  авторського права в Україні

6 лютого 1929 р. постанова  Центрального виконавчого комітету  і Ради народних комісарів  УСРР затвердила перший український  Закон «Про авторське право». Закон складався з 32 статей, був спрямований на стимулювання творчості, захист прав авторів і базувався на Основах авторського права Союзу РСР 1928 р. Його положення, з певними змінами та доповненнями, діяли на території України до початку 60-х pp. XX ст.  18 липня 1963 p. Закон Української РСР затвердив Цивільний кодекс Української РСР, четвертий розділ якого був присвячений авторському праву. У зв'язку із приєднанням СРСР у травні 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) до четвертого розділу Цивільного кодексу УРСР були внесені певні зміни та доповнення.

Після проголошення незалежної України виникла потреба у вдосконаленні законодавства у сфері захисту авторського права, наближенні його до міжнародних стандартів.

З прийняттям Верховною Радою  України 23 грудня 1993 р. Закону України  «Про авторське право і суміжні  права», який набув чинності з дня  опублікування - 23 лютого 1994 р., та з  ухваленням 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу  України, глава 36 якого присвячена авторському  праву, інших законодавчих актів  в Україні було створено правову  базу для цивілізованого регулювання  відносин, пов'язаних із використанням  творів науки, літератури, мистецтва [3].

 

2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО

2.1. Основні поняття

Згідно Закону України  «Про авторське право та суміжні права»:автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір[4].

Автор (співавтор)–особа, працею якої створено науковий, літературний чи мистецький твір. Автором визнається особа, зазначена як автор на оригіналі чи копії твору. Це є презумпцією авторства. Усі інші особи, що претендують на авторство, повинні наводити необхідні докази для відновлення своїх прав. Авторів, які створили складений твір називають укладачами, авторів перекладів перекладачами[1, с 190-191].

Авторське право–це сукупність правових норм, на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються відносини щодо створення літературних, художніх та інших творів.

Об'єкти авторського права визначені ст. 8 Закону України «Проавторське право і суміжні права», а також ст.433 Цивільного кодексуУкраїни[5, с. 37].

У сучасній науковій літературі термін «авторське право» розглядається удвох взаємопов’язаних аспектах:

1. як сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу створення та використання творів науки, літератури і мистецтва;
2. як сукупність особистих майнових та немайнових прав, що належать автору у зв'язку зі створенням конкретного літературного, наукового чи мистецького твору[1, с. 186].

Порушення авторського  права - будь-які прямі чи непрямі дії особи, спрямовані на порушення прав та інтересів суб’єктів авторського права, що їм надані законом або передбачені договором[7].

 

2.2. Набуття авторського права

Авторське право охороняє твори, що з'явилися внаслідок творчої праці людини. Воно набуває сили з моменту фіксації твору у будь-якому вигляді. Субєктом-носієм авторського права є виключно фізична особа.

У більшості держав авторські  права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора. У США та країнах ЄС цей термін становить 75 років. В Україні авторське право діє протягом усьсго життя автора і 70 років після його смерті.Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

Законом охороняються особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників в Україні. Вказані права пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури та мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення (суміжні права).Особа, яка створила літературний, музичний, науковий, художній чи інший твір, який охороняється авторським правом в Україні або іншій країні, в усьому світі вважається його автором.

Безпосереднім авторам  творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім  спадкоємцям надаються певні  права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах.

Згідно із Законом  твір охороняється авторським правом з моменту його створення, а тому немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов'язані з його реєстрацією або депонуванням як обов'язкові умови для одержання правової охорони. Однак при виникненні суперечок за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останнійможе його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

В адміністративному та судовому порядку автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір, протидіяти виробництву чи збереженню незаконно виготовлених "піратських" копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом.

Не варто плутати  поняття твору та ідеї, які ще не втілені і ніде не зафіксовані. Ідеї не охороняються. Тобто автор не може заборонити використання літературного сюжетуіншим поетам і письменникам, як це сталося, наприклад, з сюжетом знаменитого "'Піноккіо", що згодом ожив у казці про Буратіно. Подібна практика на міжнародному рівні діє вже давно, і наша країна, приєднавшись до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів тим самим просто визнала закони цивілізованого світу [2, с. 32-34].

 

2.3. Патентне  і авторське право: спільне  і відмінне

Авторське і патентне право досить споріднені поняття, але разом з  тим мають ряд відмінних рис. Навідміну від права промислової власності авторське право має такі специфічні ознаки:

1. поширюється на твори науки, літератури, мистецтва,які є результатом особливих форм творчої людськоїактивності;
2. виникає незалежно від призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств,наукової цінності, літературних, наукових та мистецьких творів;
3. має змішану природу, включаючи до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав, і права особистості, що належать до категорії немайнових прав;
4. виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об’єктивній формі, доступній для сприйняття іншими людьми; для здійснення авторського права не потрібні реєстрація та спеціальне оформлення твору,
5. є законодавчо закріпленим виключним правом творця оголосити себе автором твору; відтворювати, розповсюджувати, оприлюднювати його певними способами, засобами: дозволяти іншим особам використовуоати твір тим чи іншим способом;
6. не пов'язано з правом власності на матеріальний об’єкт, у якому виражено твір(папір, плівку, дискету тощо); суб’єкти авторського права і права власності на матеріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки власник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалізований у цій речі; відтак передача права власності або права володіння на матеріальний об’єкт сама по собі не спричиняє передачі авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об’єкті;
7. навідміну від права власності на матеріальні об’єкти, що має фактично необмежений (абсолютний) характер, власність на об’єкти авторського права зазнає певних обмежень, пов’язаних з обсягом правомочностей та терміном їх дії.

Порівняльна характеристика патентного та авторського прав[1, с. 188-189].

Патентне право	Авторське право
Регулює відносини з приводу створення та використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей тощо	Регулює відносини з приводу створення та використання творів науки, літератури та мистецтва
Об’єкт патентного права — зміст технічного рішення	Об’єкт авторського права — художня форма, мова, що визначає оригінальність твору
Пов'язане з великою ймовірністю створення ідентичних продуктів незалежними один від одного суб'єктами	Пов’язане з малою ймовірністю створення ідентичних продуктів незалежними один від одногосуб'єктами
Потребує перевірки на відповідність певним ознакам обороноздатності об’єкта: новизні, неочевидності, промисловій придатності та відповідності суспільним інтересам і нормам моралі	Виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об'єктивній формі, незалежно від його призначення, способу, форми вираження, наукової чи літературної цінності
Потребує спеціальної реєстрації та офіційних охоронних документів (патентів)	Не потребує реєстрації та дотримання наперед визначених формальностей
Об’єкти патентного права існують в обмеженій кількості, одо забезпечує їх рідкісність; вони матеріалі зуються а предметах, технологіях	Об'єкти авторського права фіксуються на матеріальних носіях і можуть тиражуватися в необмеженій кількості; у процесі їх купівлі-продажу передається обмежена частина правомочностей, що забезпечує їх рідкісність

 

3. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ВИДИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

3.1.Основні принципи авторського права.

До основних принципів авторського  права відносяться:

• свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жанру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення);
• невідчужуваність особистих немайнових прав автора (права авторства, права на ім’я, на захист репутації);
• свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін);

̶поєднання особистих інтересів автора та суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці) [1, с. 198].

 

3.2. Особисті немайнові авторські права.

Особисті немайнові права  належать тільки автору твору. Майнові  права можуть передаватися автором  третім особам на підставі авторського договору з метою одержання винагороди. Для прикладу наведемо досвід відомих художників-мультиплікаторів Юрія Норштейна і Франчески Ярбусової, які продали за певну суму грошей права на використання зображень усіх персонажів свого мультфільму російській Фінансовій корпорації «Открытие». Авторські права набули чинності з 1 вересня 2012 р. і діятимуть протягом року з моменту придбання. Передбачається, що зображення Їжачка, Ведмедика, Конячки, Сови та інших персонажів з’являться на дебетових і кредитних картках.

Як вже зазначалося  у роботі, для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати спецзнак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з трьох частин:

- латинської літери С, вписаної у коло - ©;

- особи, яка має авторське  право;

- року першої публікації  твору.

Та особа, яка має авторське право на твір може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір [6, с. 49].

Авторські свідотства в україні  видаються в Державній службі інтелектуальної власності. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво (див додаток 1). При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті немайнові права  захищають зв'язок особистості автора з його твором. Їх неможливо оцінити  у грошовому еквіваленті, вони є невідчуженими й від них не можна відмовитися. До особистихнемайнових прав належать:

• Право на авторство – тільки справжній творець може називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства засвідчує факт створення твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора. Для прикладу порушення права авторства можна навести судовий процес, що відбувся у Бєларусі. Художник Алесь Рязанов і поет Віктор Марковєц заявили що логотип компанії МТС є копією їхнього проекту Яйцеквадрати. Позивачі довели що товарний знак МТС із зображенням білого яйця в червоному квадраті, що почав використовуватися на території Білорусії після ребрендинга навесні 2006 року порушує їхні авторські права. За їх словами логотип МТС відтворює їх Яйцеквадрати що були створені ще в 1992 році. Апеляційна рада Національного центру інтелектуальної власності Білорусії визнала недійсною реєстрацію товарного знаку компанії МТС.
• Право на авторське ім’я – у разі будь-якого використання твору обов’язковим є зазначення імені автора.  З цього правила є лише один вийняток: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості..

Зазвичай автори публікують свої твори під власним ім'ям, тобто вказують своє прізвище та ініціали. Поряд з цим автору надано право випускати свої твори під псевдонімом або анонімно, як наприклад сучасна письменниця Джоан Роулінг пише свої твори під псевдонімом Дж.К.Роулінг, яким намагається видавати себе за чоловіка.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права, на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

• Право на захист репутації автора. Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якому перекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити його честі та репутації. При виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, його назві й позначенні імені автора. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а також які-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.Приклад: розпочався судовий процес між представниками Китаю та Швейцарії. Китайці побудували магазин з точною копією дизайну, оформлення вивіски, кольорів і схеми розміщення залів меблевих магазинів шведської роздрібної мережі IKEA, над чим працювали дизайнери цієї компанії.Єдиною відмінністю між цими магазинами, за словами покупців у китайській IKEA зали набагато акуратніші, товари викладені як слід.
• Право на обнародування твору. За законом право на обнародування твору ̶    це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору  у світ. Відповідно до чинного законодавства твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але важливим є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування  твору належить лише автору. Тільки він вирішує, чи готовий твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони виходу його у світ.Право на обнародування твору містить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше ухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародування твору або сам його обнародував[6, с. 49-50].

 

3.3. Майнові права автора

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право - право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених Законом “Про авторське право та суміжні права”.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів, тобто виготовлення примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Наприклад нещодавно пісня «Белая сирень» написана композитором Володимиром Євзеровим стала предметом суперечки про авторські права.

Привід для сперечання дала литовська  співачка Інга Валінскієне записавши  новий диск на якому є її нова пісня Божественная зима, що власне і є перейменованою копією «Белой сирени».

2) публічне виконання творів.Прикладом порушення цього права можна назвати неправомірні дії китайських виробників дитячих іграшок, які імпортували  до Росії. Роботи Смарті виконували пісні із авторського доробку радянських композиторів, а саме твори Володимира Шаїнського, Григорія Гладкова, Олексія Рибнікова та ін.. Фірма-імпортер не укладала угоди з жодним із композиторів чи їх спадкоємців. Тому вона має сплатити штраф;

3) публічний показ  ̶  будь-яку демонстрацію оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб;

4) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Яскравою демонстрацією відстоювання цього права можна назвати події, що відбувалися навколо автора книг про Гаррі Поттера Джоан Роулінг.  Вона відстояла свої авторські права в американському суді. Британська письменниця добилася заборони на публікацію енциклопедії про казковий світ її творів.Окружний суд Манхеттена визнав незаконною публікацію американця Стіва Вандера Арка. Письменник  склав 400-сторінкову енциклопедію про заклинання зілля та чарівних істот які згадуються в книгах Джоан Роулінг;

7) розповсюдження творівшляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

8) імпорт примірників творів.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право  дозволяти або забороняти використовувати  свій твір і іншими способами.

Разом з тим законодавство  певною мірою обмежує виключне право  автора на використання твору. Використання твору без згоди автора називається  вільним використанням. Дозволяється в окремих випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Право на авторську  винагороду ‒ це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої  особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного  використання твору, коли не вимагається  згода автора, але передбачена  виплата авторської винагороди;

в) неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором  чи іншою особою, яка має авторське  право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів[6, с. 53-56].