Міністерство  освіти та науки України

Херсонський національний технічний  університет 

Кафедра менеджменту та маркетингу 
 
 

Курсова робота

з дисципліни: "Курорти України"  

БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ КУРОРТИ УКРАЇНИ  
 

Пояснювальна  записка

Виконала:

студентка гр.   1МОс                     К.В. Смілянська  

Керівник:

ст.викладач                                                          М.А. Овчіннікова

асистент                                                                К. В. Трухачова

Нормоконтроль:

асистент                                                                К. В. Трухачова 
 
 

Херсон   2011 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ   
 

Пояснювальна  записка курсової роботи на тему "Бальнеологічні курорти України", складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел з 16 найменувань. Зміст роботи викладено на 40 сторінках друкованого тексту, включаючи  2 таблиці, 1 рисунок, 3 додатків на 3 сторінках.

Метою даної роботи є дослідження особливостей функціонування бальнеологічних курортів в Україні.

       В першому розділі досліджуються проблеми та перспективи розвитку курортно-рекреаційного комплексу України.

    У другому розділі досліджується  розвиток та особливості функціонування бальнеологічних курортів України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Розпад  Радянського Союзу суттєво вплинув  на розвиток санаторно-курортного комплексу України. Як результат, різке погіршення становища в цій галузі. Головне завдання на сьогодні – поліпшити це становище і вийти на новий рівень розвитку санаторно-курортного комплексу за рахунок реформування цієї галузі, раціонального використання наявних ресурсів і т.д. Україна володіє великим потенціалом і при правильній державній політиці зможе в майбутньому гідно конкурувати з розвиненими країнами на світовому ринку.

Водолікування - найпоширеніший вид використання природного фактора в лікувальних  цілях.

З давніх часів ваннами лікували різні  недуги. Лікувальна дія води поєднували з масажем, гімнастикою. Мабуть, вже  тоді було відомо стимулюючий вплив на психіку і тіло водних процедур у поєднанні з масажем. До появи сульфамідів та антибіотиків ванни широко застосовувалися для лікування пневмоній.

Перші бальнеологічні курорти в Україні  виникли на мінеральних водах  у Шкло (1576 р.), в Трускавці (1827 р.) і в Моршині (1877 р.) Львівської області; Березівці під Харковом (1862 р.) і в Миргороді Полтавської області (1917 р.); грязьові - на Сакському озері в Криму (1799 р.), на Одеських лиманах (1829 р.), на Славянских озерах у Донбасі (1832 р.), у Євпаторії (1890 р.) і в Бердянську Запорізької області (1902 р.). [12, с.252]

Сьогодні  водолікування - велика область курортології - бальнеологія - поповнюється новими знаннями, методами , технікою.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей функціонування в Україні бальнеологічних курортів.

Курсова робота складається з двох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема. 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

1.1.Сучасний  стан курортно-рекреаційного комплексу  України

    Показано, що Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних  бальнеологічних ресурсів, мережею  санаторно-курортних закладів і  необхідної для їх функціонування інфраструктури. При цьому комплексне дослідження різноманітних природних лікувальних ресурсів, оцінка їх сучасного стану обумовлюють розвиток курортів різного профілю. Розглянуті першочергові проблеми в курортній сфері, рішення котрих повинно бути спрямоване на розвиток, раціональне використання і подальше засвоєння природного потенціалу курортів.

    Курортний комплекс України представлений величезними запасами різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею санаторно-оздоровчих закладів і резервом досвідченого кадрового потенціалу. Природні курортно-рекреаційні комплекси українського узбережжя Чорного і Азовського морів, Карпатського регіону, Полісся та інших районів України мають велике регіональне національне і міжнародне значення як для системи масового оздоровлення населення України, так і зарубіжних країн, для стабілізації економіки і соціально-економічному прогресу, інтеграції України у світову економічну систему. 

    У 2000 р. прийнято Закон України „Про курорти”, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення населення природних лікувальних ресурсів. Для організації діяльності курортів повинні використовуватись спеціально визначені природні території, які мають природні оздоровчі та лікувальні ресурси.

    Визначено 11 курортів міжнародного значення (Євпаторія, Саки, Трускавець, Моршин, Бердянськ, Куяльник, Одеська група курортів, курорти  Південного берега Криму, Феодосія, Планерське, Курортне). До курортів республіканського значення віднесено Березовські мінеральні води Харьковської області, Верховина та Синяк Закарпатської області, Ворзем та Конча-Заспа Київської області, Кирилівка Запорізької області, Любине Великий та Немирів Львівської області, Миргород Полтавської області, Слов’янськ та Святогірськ Донецької області, Сатанів Хмельницької області, Мельник Вінницької області.

    За  часів незалежності України до курортів було віднесено 260 населених пунктів.

Україна посідає одне з провідних місць  в Європі щодо наявності сприятливих  умов, унікальних природних лікувальних  ресурсів для відпочинку і лікування  населення. Серед них особливо цінними  є мінеральні води і лікувальні грязі  практично усіх відомих бальнеологічних типів. Особливу цінність з ландшафтних ресурсів становлять лісові масиви з мальовничими ландшафтами, багатим рослинним і тваринним світом.

    Найбільшу привабливість серед курортних  територій мають АР Крим, Закарпатська та Івано-Франківська, Одеська, Харківська, Чернівецька, Львівська та Київська області [3]. Існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з унікальними природними ресурсами для відпочинку і лікування. Одним із критеріїв перспективного  санаторно-курортного будівництва є наявність або відсутність у певній місцевості гідромінеральних ресурсів.

    За  загальноприйнятою класифікацією  в Україні є всі види курортів: бальнеологічні, кліматичні, бальнео-кліматичні, клімато-бальнео-грязьові, які можна  використовувати для оздоровлення населення [1, с. 9-11]. 

    Сприятливий клімат на всій території України  дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і  профілактики багатьох хвороб. Клімат широко і з успіхом використовують на будь-якому курорті як основний лікувальний чи оздоровчий чинник [6, с. 17-19; 4, с. 7-11]. Україні притаманний помірно континентальний клімат, і тільки на півдні Кримського півострова - середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності:

• найкращий - сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяців, тепле літо та нехолодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву;
• гарний - сприятливі кліматичні умови протягом 7-9 місяців;
• задовільний - сприятливі кліматичні умови протягом З-6,5 місяців, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима;
• поганий - сприятливі умови протягом 1 -1,5 місяця.

    Кліматичні  ресурси районів України різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.

    Україна характеризується різноманітним поєднанням умов і ландшафтів, які мають великі потенційні можливості для широкого розвитку лікувального й оздоровчого  відпочинку. Сприятливий клімат всієї території країни дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один з основних методів лікування та профілактики хвороб, специфічних для індустріальної цивілізації.

    Кліматичні  умови України характеризуються зональністю, чіткими сезонними  контрастами в ході метеорологічних елементів, зростанням континентальності з північного заходу на південний схід, формуванням кліматичних відмінностей у гірських областях та на узбережжях морів.

    Вплив відкритого свіжого повітря на організм людини (аеротерапія) і сонячне опромінювання (геліотерапія) можна застосовувати в усі сезони року і в усіх кліматичних зонах України. У зв'язку з тим, що південь території нашої країни омивають Чорне й Азовське моря, це дає змогу широко використовувати таласотерапію як один з основних методів кліматичного лікування, пов'язаного з перебуванням біля моря (морська терапія).

За особливостями  кліматичних умов території і  відповідно до організації курортної  справи в Україні виділяють кілька рекреаційних районів.

    На  Півночі та Північному Сході (Волинська, Чернігівська, Сумська області, північні частини Рівненської, Житомирської, Київської і Харківської областей) клімат характеризується значними контрастами мінімальних зимових і максимальних літніх температур.

    Клімат  Центральної України (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Луганська, південні частини Рівненської, Житомирської, Київської, Харківської, північна частина Донецької областей) м'який з менш виявленими сезонними температурними контрастами.

    Південна  частина України (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та південна частина Донецької області, Крим) відрізняється дуже теплим кліматом, короткою зимою, невеликою кількістю  опадів - 300-500 мм на рік, великою кількістю сонячних днів.

Особливо  сприятливі кліматичні умови Південного берега Криму, середня температура  січня +4 °С, липня - 2-4 °С, а кількість  сонячних днів досягає 230 на рік.

    На  заході України в межах Українських  Карпат зима порівняно м'яка, літо - тепле. Опадів - 700-800 мм на рік, у горах - до 1600 мм. Характерна висока відносна вологість повітря (близько 80 %). У межах цієї кліматичної зони виділяють Передкарпатський і Закарпатський курортні райони.

    Сприятливий у терапевтичному відношенні клімат південної (Чорноморське узбережжя і, насамперед, Південний берег Криму з субтропічним кліматом середземноморського типу) і західної (Українські Карпати) частини території України - важлива передумова організації приморських і гірських курортів, на яких широко використовується кліматотерапія як основна (або одна з основних) лікувальних методик. [7] 

    В Україні наявні також значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально-оздоровчому  процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод [2, с.174].

    В Україні є велике розмаїття мінеральних  вод, яке можна використовувати, насамперед, для лікування складних захворювань за призначенням лікарів, а також і таких, які можна вживати без обмеження.

    Мінеральні  лікувальні води - це природні води, що мають лікувальні властивості внаслідок  підвищеного вмісту біологічно активних компонентів.

    До  нинішнього дня поняття "мінеральні води" дослідниками (бальнеологами, гідрогеологами, гідрохіміками) трактується неоднозначно.

    У чому ж полягає життєдайна сила мінеральних вод? За даними наукових досліджень, у складі підземних вод міститься понад 80 хімічних елементів таблиці Менделєєва. Головних компонентів, які складають основну масу мінеральних речовин, розчинених у підземних водах, небагато - всього сім: натрій, кальцій, магній, калій, хлор, сульфати і гідрокарбонати.

    На  території України є мінеральні води основних бальнеологічних груп.

• Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей, їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) тощо.
• Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна, Голубине, Сойми (Закарпатська область).
• Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросуль-фідного іона). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область).
• Група Г. Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним або декількома з фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторіях Закарпатської області.
• Група Ґ. Води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).
• Група Д. Радонові (радіоактивні) води - використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область).

    Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу  роль в організації курортів на березі морів, річок, озер. У Криму, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні пляжі.

    Для санаторно-курортного лікування, фасування  та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних  вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянська, Голубінське родовище), радонові (Хмельницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов’янське, Кемчінське), миш’яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Євпаторійське, Одеське, Куяльницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні (Сакське, Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Сеременківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві.

    Грязелікування  застосовується на 19 курортах України, зокрема на таких відомих як Куяльник, Саки, Євпаторія, Бердянськ, Кирилівка, Слов’янськ, Миргород та ін., а також у міських грязелікарнях, фізіотерапевтичних відділеннях, деяких санаторіях, в лікарнях

[2, с.147].

За ґенезисом, який відображає умови утворення  і визначає головні особливості  складу і властивості, лікувальні грязі  поділяються на чотири ґенетичні типи.

• торфові;
• мулові-сульфідні;
• сапропелеві;
• сопочні.

    В Україні для курортного лікування  застосовують переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі - антропогенові  відклади солоних водойм на ранній стадії літоґенезу. Вони представляють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору. Встановлено, що запаси мулових сульфідних грязей та лиманів в Україні досить значні (табл. 1); їх застосовують поряд з іншими методами лікування на курортах Одеської групи і в АР Крим.

    Поширені, але обмежено використовуються торфові  лікувальні грязі - торф з високим  вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання  понад 40 % органічних речовин. Найціннішими є гіпсові і купоросні торфи  з мінералізованим (понад 2 г/л) грязевим розчином. Для лікування їх застосовують на курортах Шкло, Моршин і Миргород.

    Сопкові грязі - це продукти діяльності грязьових  вулканів, винесені на поверхню під  тиском газів та підземних вод. Обмежено використовують сопкові мінеральні мули Булганацької групи грязьових  вулканів на Керченському півострові, які містять цінні мікрокомпоненти. [8] 

    Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки України, забезпечуючи зайнятість населення та стимулюючи зростання ВВП. Згідно з дослідженнями Всесвітньої ради подорожей та туризму в Україні обсяг індустрії туризму у ВВП постійно зростає. Так, туризм забезпечив в 2005 році ВВП в розмірі 7,2 млрд. грн., в 2006 – 8,1; в 2007- 10,8; в 2008 - 14,9; в 2009 -15,7 млрд. грн. [9].

    Аналіз  статистичних даних свідчить, що сучасний стан туризму в Україні характеризується достатньо динамічним розвитком галузі. За останні роки спостерігається стійка тенденція до зростання туристичних потоків в нашій країні (табл.2). Але економічна криза вплинула і на український ринок туристичних послуг. Так в 2008 році динаміка в’їзного туризму ще зберігала тенденцію до зростання, а попит на зарубіжні поїздки знизився на 10,6%. В 2009 році відбулося зменшення всіх туристичних потоків. Загальна кількість туристів, що обслуговані туроператорами протягом 2009 року зменшилась на 24,7% в основному через світову економічну кризу, яка суттєво вплинула на доходи населення. Виїзний потік туристів скоротився на 28,7% в порівняльні з 2008 роком, обсяги в'їзного та внутрішнього туризму скоротились на 24,3% і 21,1% відповідно. 

1.2.Принципи  та шляхи розвитку рекреаційних  зон курортного призначення

      Формування  державної стратегії розвитку рекреаційного  господарство України і курортно-рекреаційного  природокористування є актуальною проблемою у зв’язку з необхідністю масового оздоровлення населення країни, а також основою для конструктивної взаємодії органів державної  влади України та її суб’єктів щодо забезпечення комплексного використання природно-рекреаційних ресурсів і потенціалу рекреаційного господарства [5, с. 11-13].

      Для забезпечення комплексних  досліджень різноманітних природних  лікувальних ресурсів, оцінки їх  сучасного стану, що обумовлюють  розвиток курортів різного профілю,  необхідно:

• проведення повної еколого-економічної оцінки і паспортизації рекреативних ресурсів України;
• перехід від часткових і розрізнених досліджень окремих проблем розвитку рекреаційної інфраструктури та використання рекреаційних ресурсів за відомчою ознакою до комплексних досліджень і опрацьовування відповідних програм в масштабі окремих областей;
• забезпечення повноцінного фінансування науково-дослідних робіт з вищезазначених питань [1, с.9-11].

    Збереження  природних лікувальних ресурсів повинно бути засновано, насамперед, на охороні курортно-рекреацйних  зон. Незважаючи на очевидну економічну і потребу в розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу, на сьогодні в Україні, за незначними винятками, не встановлені межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних смуг вздовж морів тощо), майже не визначені показники резервних територій для розвитку курортів навіть на найближчу перспективу. Тому особливої уваги потребує комплекс питань з санітарної охорони курортів та родовищ природних лікувальних ресурсів.

    Для сучасної оцінки природного потенціалу курортів і забезпечення сталого розвитку курортів необхідно, перш за все, державне зведення даних про природні лікувальні ресурси й об’єкти курортної інфраструктури, що є головним завданням Державних кадастрів природних територій курортів і природних лікувальних ресурсів. Крім того, при оголошенні природної території курортною та застосуванні спеціальних економічних заходів мають бути враховані результати екологічно-еколо-економічної соціально-економічної оцінок природного потенціалу курортів та об’єктів їх інфраструктури.

    Першочерговими  завданнями формування політики у сфері  діяльності курортів має бути розробка Концепції розвитку курортів, яка  б визначала види санаторно-курортних  закладів та напрями їх спеціалізації  та Програми координації діяльності курортів незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, яка має охоплювати такі основні питання:

• раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорона;
• дотримання уніфікованих державних стандартних методик у галузі лікування і методичної реабілітації;
• розробка Положення про охорону курортних територій, родовищ природних лікувальних ресурсів, режимів і округів санітарної охорони;
• створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних  ресурсів;
• розробка державного моніторингу природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів;
• розробка економічно обґрунтованих нормативів плати за користування природними лікувальними ресурсами. [3, с. 5-14].

    Важливою  проблемою є забезпечення курортного комплексу розвиненою інфраструктурою, яка б відповідала світовим стандартам, сприяла підвищенню його конкурентоспроможності. Її розвиток потребує вирішення територіально-функціональних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань.

    Наявність унікальних природних лікувальних  ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

РОЗДІЛ 2. БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ КУРОРТИ УКРАЇНИ  ЯК ЕЛЕМЕНТ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОГО  КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

2.1. Особливості функціонування та  перспективи розвитку бальнеологічних  курортів України

Бальнеотерапі́я — розділ водолікування, що вивчає лікувальну й профілактичну дію т. з. мінеральних вод, доцільність та недоцільність їх призначення хворим, а також методи їх застосування. Деякі автори відносять до бальнеотерапії грязелікування та лікування морськими купаннями. Лікувальні властивості мінеральних вод відомі з давніх часів (Греція, Рим). В Україні також здавна використовувалась вода деяких цілющих озер та джерел. Для розвитку вітчизняної бальнеотерапії у 19 і 20 ст. характерний неврогенний напрям, створений працями С. П. Боткіна, І. П. Павлова та інших видатних вчених. 

На відміну  від звичайної прісної води, мінеральні води містять більшу кількість різних солей (натрію, кальцію, магнію, хлору), особливі активні іони (йоду, брому, заліза, миш'яку). Деякі мінеральні води мають підвищену температуру. В складі кожного окремого виду мінеральної води співвідношення вищезазначених речовин досить різноманітні. Лікувальна дія мінеральних вод, одержаних з різних джерел, залежить від особливостей їх хімічного й газового складу та способу застосування. В практиці бальнеотерапії мінеральні води застосовуються зовнішньо (місцеві та загальні ванни, душі, обливання) та для внутрішнього вжитку (пиття, інгаляції, промивання кишечника, зрошування). Спосіб застосування мінеральних вод в кожному окремому разі визначається лікарем (залежно від характеру захворювання). При зовнішньому застосуванні мінеральні води діють на численні нервові закінчення та кровоносні судиніи шкіри, при внутрішньому вжитку — на слизові оболонки. Бальнеотерапія зумовлює поліпшення діяльності нервової та серцево-судинної систем, шлунка, печінки, нирок, викликає перерозподіл мас крові в організмі тощо. Вуглекислими та сірководневими мінеральними водами лікують деякі серцево-судинні й нервові хвороби; радіоактивними — ревматизм, подагру, жіночі хвороби, неврити та ін. Ці мінеральні води застосовуються переважно зовнішньо; сульфатні, гідрокарбонатні та хлоридні мінеральні води використовують для внутрішнього вжитку. Пиття мінеральних вод показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, хронічних запорах, хворобах печінки, нирок, при розладах обміну речовин (ожиріння, подагра) тощо. Протипоказання до бальнеотерапії — інфекційні та гострі запальні захворювання, ураження злоякісними пухлинами та ін.