Бандитизм. 2

   ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3 
1. Бандитизм як злочин проти громадської безпеки………………………….6

2. Юридичний  аналіз злочину………………………………………………….13

3. Питання  розмежування бандитизму з суміжними  складами злочину…….22

4. Аналіз  судової практики про бандитизм…………………………………….27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….33 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………37   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП

    Актуальність  теми. Організована злочинність корисливо-насильницького спрямування є на даний час однією з найбільших загроз для системи внутрішньої безпеки, життя та здоров’я, майна громадян будь-якої держави. Рівень цього виду злочинності, його динаміка, географічна розповсюдженість та інші показники говорять про те, що ця проблема повинна посісти одне з найперших місць щодо нагальності свого вирішення як у наукових колах, так і у практичній сфері. Основною причиною такої ситуації є те, що за часів колишнього Радянського Союзу взагалі ставилося за необхідне і належне заперечення будь-якого факту щодо власне самого існування організованої злочинності на його теренах. Політична кон’юнктура того часу диктувала “неможливість” існування подібних негативних явищ в умовах тодішнього суспільства. Однак, незважаючи на це, в рамках багатьох теоретико-методологічних досліджень окремі автори все ж намагалися звернути увагу на специфічні щодо свого змісту кримінально-правові та кримінологічні аспекти окремих збройних нападів, що вчинялися організованими групами осіб. Відомими авторами таких наукових праць в Україні є Ю.В. Александров, Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.Ф. Антипенко, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.В. Василевич, М.В. Володько, В.В. Голіна, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, С.В. Дьяков, С.О. Єфремов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, Я.Ю. Кондратьєв, М.Й. Коржанський, В.Ф. Крашаниця, Г.Г. Кріволапов, В.І. Курляндський, В.І. Лебеденко, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, Д.Й. Никифорчук, В.В. Петров, Ю.В. Солопанов, В.В. Сташис, С.І. Тихенко, В.П. Тихий, В.О. Туляков, Є.А. Худяков, В.І. Шакун, С.С. Яценко та інші, а серед російський вчених – С.В. Ванюшкін, А.І. Долгова, В.В. Лунеєв та ін.

    Така  увага значної кількості провідних  науковців до вказаної проблематики є не випадковою, адже докорінні  зміни в економічній, соціальній та інших складових українського суспільства, що відбулися наприкінці минулого століття, призвели до значного зростання рівня організованої злочинності взагалі, і бандитизму, зокрема, тоді як кримінально-правове регламентування відповідальності за цей вид злочину та кримінологічний зміст його розуміння були, і деякою мірою залишаються й на тепер, недостатньо чіткими й прозорими для одноманітного тлумачення та практичного застосування правоохоронними органами. Крім цього, в чинному Кримінальному кодексі України з’явились нові види злочинів, схожих за своїм змістом зі злочином щодо бандитизму (зокрема, створення злочинної організації), що вимагає проведення порівняльного дослідження вказаних аспектів.

    Мета  і задачі курсової. Метою роботи є аналіз поточного становища щодо кримінально-правового розуміння та регулювання відповідальності за бандитизм в Україні, його кримінологічного змісту задля приведення цих положень у відповідність до об’єктивних реалій сьогодення, а також удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів до вирішення питань протидії та боротьби з бандитизмом задля його локалізації, нейтралізації та ліквідації у державі. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

    - розглянути бандитизм як злочин проти громадської безпеки;

    - з’ясувати об’єктивні і суб’єктивні ознаки бандитизму, дослідити та визначити сучасний рівень, динаміку, географію бандитизму в Україні;

    - дослідити та визначити питання розмежування бандитизму з суміжними складами злочину;

    - проаналізувати та провести аналіз судової практики про бандитизм.

    Об’єктом  дослідження виступає сукупність науково-практичних підходів, положень, думок, пропозицій; репрезентативний масив практичного матеріалу (статистичні дані, окремі кримінальні справи), а також сукупність нормативно правових актів та окремих їх положень щодо кримінально-правового та кримінологічного змісту і об’єктно-суб’єктного розуміння бандитизму як окремого злочину, його місця в системі інших злочинів, кримінологічного наповнення окремих термінів та елементів, що його обумовлюють та супроводжують (банда, участь у банді, озброєність банди тощо) та інші аспекти.

    Предметом дослідження виступає аналіз кримінологічних та кримінально-правових підходів до розуміння суті і проявів бандитизму й окремих його аспектів, а також визначення можливих наукових, практичних, законодавчих, організаційних шляхів, методів, способів, заходів щодо протидії та боротьби з бандитизмом в Україні з метою удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів задля локалізації, нейтралізації та ліквідації бандитизму в державі.

    Методи  дослідження. Ними є сучасні епістемологічні методи пізнання, що ґрунтуються на фундаменті діалектичної логіки. Серед них потрібно виділити такі методи як: історико-правовий, який використовувався у дослідженні становлення та правового регулювання відповідальності за бандитизм в Україні та в країнах, складовою частиною яких вона була протягом різних історичних періодів; порівняльно-правовий, який було застосовано у дослідженні кримінологічних ознак бандитизму, його динаміки, структури, причинної складової як за різні часові періоди, так і щодо різних країн, зокрема, Росії, Білорусі.

    Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох питань, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи складає 39 сторінок, в тому числі 3 сторінки списку використаних джерел, який вміщує 28 найменування. 
 

1. Бандитизм як злочин  проти громадської  безпеки

    Банда як певне злочинне співтовариство, що характеризується озброєністю, спрямованістю  своєї діяльності на вчинення нападницьких злочинів як основною метою та спрямованістю на тривалу злочинну діяльність, в абсолютній більшості випадків існує на організаційному рівні своєї побудови, який відповідає передбаченому в чинному КК України (п. 3 ст. 28) рівню організованої злочинної групи. Проте теоретично не існує жодних перешкод для того, щоб певна складна злочинна організація (п. 4 ст. 28 КК України) не могла б займатися збройними нападами як основним або одним із основних своїх видів злочинної діяльності. Тобто гіпотетично є цілком реальним той факт, що банда за певних ідеальних умов може мати всі перелічені в КК України ознаки злочинної організації (стійкість, ієрархічність, структурованість тощо) та існувати, таким чином, на цьому високому організаційному рівні. Тому, на мою думку, задля ефективнішого дослідження цього питання потрібно чітко розрізняти поняття банди "в чистому її вигляді" й поняття певного організованого злочинного утворення (групи чи організації), що займається збройними нападами як "неосновним" своїм видом злочинної діяльності. Досить відомими й поширеними є випадки, коли певні злочинні організації, що займаються, скажімо, рекетом (тобто вимаганням) чи іншими злочинами задля забезпечення своїх доходів та з метою залякування непокірних данників (як правило, підприємців і дрібних комерсантів), час від часу застосовують озброєні напади на їхні магазини, кафе, офіси, торгові точки тощо, намагаючись знищити майно і цим самим продемонструвати його власнику певного роду "попередження" [1]. У цьому разі не можна сказати, що збройні напади є головним "злочинним промислом" цієї організації, адже вони є лише способом (інструментом) для досягнення іншої злочинної мети, і саме в цьому разі більш доцільною з теоретичної точки зору видається первинна кваліфікація дій вказаної злочинної організації за ст. 255 КК України "Створення злочинної організації" (тобто організації рекетирів) у сукупності з п. 4 ст. 189 "Вимагання" та ст. 194 КК України "Умисне знищення або пошкодження майна" тощо. Тобто пропонується відмежувати дію цих двох статей КК України (ст. ст. 255 і 257) за критерієм наявності чи відсутності в "послужному списку" того чи іншого угруповання злочинів, пов`язаних з озброєними нападами, вчиненими як основна мета злочинної діяльності того чи іншого формування як таких, що становлять, як правило, способом свого вчинення більшу громадську небезпеку й за вчинення яких ст. 257 КК України "Бандитизм" передбачає дещо суворішу санкцію (від п`яти до п`ятнадцяти років позбавлення волі, на відміну від санкції ст. 255 "Створення злочинної організації" - від п`яти до дванадцяти років позбавлення волі). Ця точка зору також вбачається більш ефективною, оскільки в цьому разі на практиці слідчий, прокурор або суддя насправді не мають необхідності обов`язково встановлювати, чи була та чи інша озброєна, нападницька, багатоепізодна банда злочинною групою чи злочинною організацією. Оскільки для притягнення до відповідальності за бандитизм це не буде мати істотного значення. Потрібно буде лише з`ясувати: чи були вчинені нею напади основною метою злочинної діяльності чи лише способом (інструментом) для досягнення іншої більш загальної стратегічної мети. Окремі науковці-теоретики схильні вбачати в цьому питанні складну суперечність, проте, вважаю, що її в цьому разі немає. Адже рівень злочинної організації є не єдиним можливим рівнем існування й діяльності певної банди, є й інші (організована група, зокрема). Саме тут задля точної суто теоретичної детермінації й повинне, як на мене, відігравати свою вирішальну роль встановлення факту реалізації основної чи неосновної злочинної мети учасників такого злочинного об`єднання безпосередньо через вчинення певного збройного нападу. З цього контексту навіть не випадають ті невеликої чи середньої тяжкості нападницькі чи ненападницькі злочини, за які ніби-то неможливо притягнути до відповідальності членів такої злочинної організації, посилаючись на п. 4 ст. 28 та ст. 255 КК України. У цьому разі слід нагадати про формальність кримінально-правового складу як ст. 255 "Створення злочинної організації", так і ст. 257 КК України "Бандитизм". Тому задля інкримінування ст. 255 необхідною є наявність лише самого доведеного факту створення такої злочинної організації з метою вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів (навіть без самого факту його вчинення) або ж, як це найчастіше відбувається на практиці, факту вчинення одного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (хоча така "одноразовість", як на мене, аналогічна й до питання з бандитизмом має бути піддана сумніву та підлягає перегляду задля її усунення). Ця умова ніяким чином не означає, що для інкримінування членам певного організованого злочинного об`єднання ст. 255 КК України "Створення злочинної організації" необхідною є умова щодо вчинення цією організацією під час тривалого періоду своєї діяльності виключно тяжких чи особливо тяжких злочинів. Насправді - ні, можуть вчинятися й інші злочини. Задля вирішення проблеми співвідношення тяжких та особливо тяжких злочинів у діяльності певної злочинної організації зі вчиненням інших злочинів варто, на мою думку, переглянути існуючу її дефініцію, виклавши її таким чином: під злочинною організацією в аспекті її створення з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину потрібно розуміти таку злочинну організацію відповідно до п. 4 ст. 28 КК України, якою було вчинено два і більше злочинів чи замахів на злочин (принаймні один з яких має бути тяжким чи особливо тяжким) або ж якою було вчинено лише один тяжкий чи особливо тяжкий злочин, але при цьому були присутні наміри щодо вчинення й інших злочинів незалежно від ступеня їхньої тяжкості. На моє глибоке переконання, створення певного злочинного об`єднання (нехай навіть і такого складного, як злочинна організація) з метою вчинення лише одного (нехай навіть тяжкого чи особливо тяжкого) злочину без жодних намірів на тривалу злочинну діяльність, на вчинення будь-яких інших злочинів має повністю виключати можливість притягнення учасників цього злочинного об`єднання до відповідальності за ст. 255 "Створення злочинної організації", оскільки такий підхід, як на мене, повністю суперечить сенсу встановлення відповідальності за злочини проти громадської безпеки. У цьому разі такі учасники мають притягуватися до відповідальності лише за конкретними статтями Кримінального кодексу, зважаючи на вчинені ними діяння та їхні суспільно небезпечні наслідки. Тому, вважаю, що ст. 255 КК України "Створення злочинної організації" в аспекті слів "з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину" сформована невірно і ці слова треба замінити, виключивши з них вказану "одноразовість".

    У контексті вищесказаного також  потрібно окремо дослідити питання  щодо співвідношення схожих за своїм  кримінально-правовим та кримінологічним  змістом з бандитизмом таких  статей КК України, як ст. 258 "Терористичний  акт" та ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань". Особливо варто звернути увагу на окремі пункти цих статей, в яких йдеться про створення таких угруповань та про участь у їхній діяльності. І дійсно, якщо врахувати всі аспекти й визначити, що бандитизмом слід вважати організацію озброєної банди (тобто нападницької, озброєної, налаштованої на тривалу діяльність організованої групи або злочинної організації), участь у ній і участь у вчинюваному нею нападі, то постає досить складне питання: як відмежувати терористичну групу або незаконне воєнізоване формування від банди. Адже як ті, так і інші можуть створюватися для нападів чи інших злочинів, є озброєними, можуть бути налаштованими на тривалу злочинну діяльність, мати доволі різні рівні своєї організованості тощо. Крім того, всі вищевказані статті щодо факту організації подібних злочинних утворень або участі у них чи в їхній діяльності, так само як і бандитизм, носять формальний характер і не потребують для своєї закінченості настання матеріальних наслідків. До речі, з цього приводу в наукових колах під час розробки проекту кримінального кодексу існували певні сумніви. Наприклад, С.Б. Гавриш висловлював сумніви щодо необхідності криміналізації відповідальності саме за створення терористичної групи, мотивуючи це вже передбаченою відповідальністю за тероризм, вчинений за попередньою змовою групою осіб [2]. Тож, фактично єдиною ознакою, що розмежовує ці кримінально-правові склади, є вже згадувана вище основна мета діяльності того чи іншого угруповання. Тобто і тероризм, і організація незаконних воєнізованих формувань мають за основну мету не вчинення окремих нападів як таких, а лише використовують ці напади чи інші злочини як спосіб (інструмент) для досягнення інших цілей (політичних, економічних, соціальних тощо), хоча можна припустити, що при цьому такі злочинці можуть не гребувати й корисливою наживою, якщо трапиться така нагода. До того ж ця основна мета має бути не просто будь-якою, а окремим чином законодавчо визначеною, як це, приміром, певною мірою зроблено щодо тероризму в п. 1 ст. 258 КК України і, на жаль, поки що не зроблено щодо незаконних воєнізованих формувань. На проблемність цього питання звертали увагу багато сучасних авторів. Детально питання щодо співвідношення тероризму та організованої злочинності вивчає, зокрема, В. Ліпкан [3]. Що ж до питання чіткого визначення родового об`єкта тероризму та його класифікації, то на сьогодні з цього приводу існує дуже багато різних думок та наукових пропозицій. Можна навіть сказати, що спостерігається деякий "бум" щодо розробки цих питань, першопричиною виникнення якого стали події 11 вересня 2001 року в             Нью-Йорку та наступні тенденції щодо створення світового антитерористичного опору. Тож, наприклад, В. Ліпкан вважає, що тероризм є багатооб`єктним злочином, який посягає й на громадську безпеку (основний об`єкт), і на життя, здоров`я та права громадян (додатковий об`єкт), і на відносини власності (теж додатковий об`єкт) тощо [4]. Подібного висновку доходить також і В. Ємельянов [5]. Звичайно, визначити всі цілі, які могли б переслідуватися тими чи іншими терористичними групами, неможливо через надто широкий їх діапазон. Втім, це й не потрібно. Потрібно визначити цільові напрями злочинного терористичного спрямування злочинних дій, основні орієнтовні способи їх вчинення, а решту конкретизації залишити на розсуд правоохоронців щодо того чи іншого випадку. Слушно з цього приводу висловлюється, зокрема, В. Антипенко, зазначаючи таке: "Оптимальним тут є шлях, що передбачав би тіснішу прив`язку мети з об`єктом злочину..." [6]. До того ж саме цілі та мотиви вчинення терористами тих чи інших злочинів терористичної спрямованості і є головними класифікаційними критеріями для розподілу тероризму на різні види: загальнокримінальний, політичний тощо [7].

    Аналогічно, як на мене, має вирішуватися й колізія щодо створення незаконних воєнізованих збройних формувань через істотну змістовну ідентичність існуючих і в цьому разі проблем. Тобто основою відмежування цього кримінально-правового складу від бандитизму слід вважати також наявність іншої основної мети (як правило, політичної) у такого воєнізованого чи збройного формування й використання ним нападів лише як способу (інструмента) для її досягнення. Лише за допомогою цього методу можна відрізнити збройне формування в контексті примітки № 2 до ст. 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" від банди. Однак у цьому аспекті визначити більш-менш конкретні цілі (як у разі з тероризмом) можливої діяльності таких угруповань дуже важко, особливо намагаючись відокремити вказані цілі від тероризму. Тому що на практиці політичні аспекти присутні, як правило, і в тому, і в іншому випадках, а незаконні озброєні воєнізовані формування дуже часто саме і створюються задля терористичної або подібної до неї діяльності [8]. З іншого ж боку, підхід щодо розмежування бандитизму й інших вищевказаних подібних до нього кримінально-правових складів лише за ознакою поділу їх на корисливість та політичність також вбачається досить примітивним. Зрозуміло, що передбачення в КК України ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" мало за основну мету недопущення самого факту створення в суспільстві певними політичними чи іншими силами (структурами) власних силових структур як противаги до вже існуючих в державі чи в окремому її регіоні законних військових та правоохоронних органів або створення таких структур на базі законних військових чи правоохоронних органів шляхом підбурення їх до непокори або введення в оману їхніми керівниками тощо. Тож, саме наявність такого підтексту "противаги", на мою думку, має відігравати вирішальну роль при кваліфікації того чи іншого озброєного, у більшому чи меншому ступені побудованого за військовим зразком, угруповання як незаконного воєнізованого формування. За відсутності ж такого підтексту вказані угруповання радше, як на мене, слід вважати терористичними. Це питання також детально досліджував професор В. Мальцев і дійшов загального висновку, що, звичайно, якими б не були причини створення окремого воєнізованого формування поза правовим полем держави і на вчинення яких злочинів не був би спрямований їхній умисел, у будь-якому разі вони несуть потенціальну загрозу для громадської безпеки й мають визнаватися незаконними [9].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Юридичний аналіз злочину

     Стаття 257 Кримінального кодексу України: організація озброєної банди  з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих  осіб, а також участь у такій  банді або у вчинюваною нею  нападі.

     Крім  ст. 257, Кримінальний кодекс України містить декілька інших об’єктивно схожі за своїм кримінально-правовим змістом статті, що також регулюють питання відповідальності за створення і участь у визначених організаціях, групах, формуваннях. Це призводить до конкретизації змісту статті стосовно регулювання бандитизму, більш чіткого відокремлення бандитських нападів з сукупності подібних до них злочинів таких, як п. 4 ст. 258 – Створення терористичної групи, ст. 255 – Створення злочинної організації, ст. 260 – Створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань.

     Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ  про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”, дає наступне визначення у п.17 - „Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної, довготривалої підготовки.

     Банду слід вважати створеною з моменту  досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності  планів, щодо подальшої спільної злочинної  діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

     Якщо  перший, а також наступні злочини  були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того, підстав, необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією. [4]

     Оскільки  ст. 257 КК, передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну  діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм.

     Назва "організація" (фр. Organization — будова, структура чогось) — дія за значенням організовувати, організувати і організуватися, організовуватися:

     1) об’єднання людей, суспільних  груп, держав на базі спільності  інтересів, мети, програми дій  і т. ін.;

     2) особливості будови чого-небудь, структура;

     3) фізичні та психічні особливості  окремої особи [3, с. 739].

     Термін "організовувати" означає:

     1) створювати, заснувати що-небудь, залучаючи  до цього інших, спираючись  на них; 

     2) здійснювати певні заходи громадського  значення, розробляючи їх підготовку і проведення (забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості) роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось;

     3) згуртувати, об’єднувати кого-небудь  з певною метою (зосереджувати, мобілізувати, спрямувати когось на що-небудь);

     4) чітко налагоджувати, належно  впорядковувати що-небудь [3, с. 740].

     Отже, можна визнати як організацію  сукупність людей, груп, об’єднаних для  досягнення будь-якої мети, вирішення  поставленого завдання на основі принципу поділу праці, розподілу обов’язків та ієрархічної структури. І тоді — організованість означає внутрішню впорядкованість, погодженість і взаємодію складових ланок системи. Щодо предмета нашого обговорення організованість, з об’єктивної сторони, може характеризуватись дуже широким комплексом ознак: обов’язковим визначенням і формулюванням цілей спільної діяльності, ретельним продумуванням і плануванням злочинних акцій, чітко вираженою ієрархічною структурою і розподілом ролей між співучасниками, внутрішньою твердою дисципліною з незаперечним підпорядкуванням по вертикалі, активною діяльністю організаторів, продуманою системою матеріального забезпечення знаряддями та засобами здійснення злочину, спеціалізацією функцій співучасників і самої злочинної організації, створенням так званого "общака" для фінансової підтримки діяльності співтовариства, відпрацьованими схемами відмивання "брудних" грошей і їхнім вкладенням у різні проекти, створенням системи протидії різним заходам соціального контролю, включаючи забезпечення безпеки як членів співтовариства, так і співтовариства в цілому, встановлення зв’язків з корумпованими особами державного апарату тощо.

     Бандитські  напади найчастіше вчинюються для заволодіння  майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо.

     Для встановлення складу бандитизму, необхідно насамперед з'ясувати наявність банди. Ознаками, що характеризують об’єкт бандитизму є: громадська безпека (стан захищеності громадянського суспільства, який характеризується відсутністю небезпеки для життя та здоров’я людей, майнових прав, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від їх форми власності, цілісності та збереження матеріальних цінностей).

     Об’єктивна  сторона бандитизму, може існувати у трьох формах:

     1). Організація озброєної банди  (згідно п.18 постанови Пленуму  Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – до обов’язкових ознак, які свідчать про організацію банди є мета цієї діяльності, а саме вчинення нападів та озброєність її учасників або хоча б одного з них (у випадку озброєності одного з учасників інші учасники банди мають знати про це й усвідомлювати можливість застосування зброї під час нападів), організація такого об’єднання утворює склад бандитизму не залежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів).

     2). Участь у банді (згідно п.23 постанови  Пленуму Верховного Суду України  „Про практику розгляду судами  кримінальних справ про злочини,  вчинені стійкими злочинними  об'єднаннями” – участь у банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспортних засобів, приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукування об’єктів нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо), пороте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи у цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до нього, вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі).

     3). Участь у нападі вчинюваному  бандою (згідно п.п. 24, 25 постанови  Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – нападом озброєної банди є дії, спрямованні на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування, напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу, проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст..257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, яки вчинює банда, якщо ж зазначена особа, не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла у його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом., особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчинення нею нападу, несуть відповідальність за злочини, що охоплювався їхнім умислом.)

     До  обов’язкових ознак банди, згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – належить стійкість, яка полягає в здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективного протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказі окремих керівників, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з банди), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу).

     За  критерій стійкості А.А. Герцензон, В.Д. Меншагін, А.Л. Ошерович, А.А. Піонтковський  пропонували розглядати кількість  запланованих та вчинених злочинів [5, с. 128].

     Російський  вчений-юрист Л.Д. Гаухман одним з елементів стійкості групи вказує наявність організатора групи. Саме організатор, на його думку, — включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коригує їхні дії підтримує дисципліну в групі та інше [7, с. 154].

     Термін "стійкість" також можна розкрити за допомогою інших термінів. Семантичний  аналіз показує, що термін стійкість  означає твердість, завзятість і  стабільність. При цьому, стабільність означає міцність і постійність, міцність — наявність сильних внутрішніх зв’язків, стабільність і твердість, твердість — міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість. Об’єднавши їх, можна дати таке визначення: стійкість злочинної організованої групи означає, що вона має постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високої організованості, а також одностайності при прийнятті рішень та послідовності у здійсненні злочинних дій [8].

     Ще  однією обов’язковою ознакою банди, є наявність в ній декількох, а саме, трьох і більше суб’єктів. (Частини 3 (організована група), 4 (злочинна організація) стаття 28 КК, тому, що банда є одним із різновидів).

     Спільна мета учасників банди, з метою  вчинення нападів на підприємства, установи, організації та громадян, є ще однією, з обов’язкових ознак бандитизму. Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

     Спосіб  вчинення нападу, згідно п. 24 Постанови  Пленуму Верховного Суду України  „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні.

     Озброєність – обов’язкова ознака банди, якщо хоча б у одного з її учасників  є будь-яка вогнепальна або  холодна зброя, за умови, що інші члени  групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”).

     У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – зазначено, що навіть у випадку коли, ще не створена банда а є лише або стійке об’єднання або організована група або злочинна організація, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. То вже у момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

     При вирішенні поняття зброї слід керуватись роз’ясненнями, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – де зазначено, що у випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, потрібні спеціальні знання, то у справі назначають експертизу, яку проводять у спеціальних експертних установах. А питання про придатність зброї до використання за цільовим призначенням вирішується за лише за участю спеціаліста.

     При нападі не обов'язково використовувати зброю, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.

     Якщо  зброя не була вилучена, а винні  або заперечують сам факт наявності  у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або  імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування)[9].