Банківська діяльність

 Зміст 

Стор.

Вступ .................................................................................................................  3

Розділ І Теоретико – методологічні основи банківської діяльності .

1.1 Зародження, розвиток і сучасний  стан ринку банківських послуг........  5

1.2 Структура банківської системи  України..................................................  16

1.3 Державне регулювання банківської  діяльності ......................................  27

Розділ ІІ Аналіз сучасного стану ринку банківських послуг.

2.1 Аналіз основних показників  діяльності банків ......................................  37

2.2 Аналіз прибутків та рентабельності  українських банків на 

макроекономічному рівні ...............................................................................  47

Розділ ІІІ Проблеми та перспективи розвитку ринку банківських

послуг .

3.1 Комплексна програма розвитку  банківської системи України.............  58

3.2 Проблеми функціонування ринку  банківських послуг в Україні  ........  65

Висновки ..........................................................................................................  72

Список використаних джерел.........................................................................  76

Додатки ............................................................................................................  80

 Вступ 

Важливим напрямом реформування економіки України є її структурна перебудова, покликана закласти підвалини  конкурентоспроможної і соціально  – орієнтованої  економічної системи . Головним суб’єктом реалізації такого процесу  є держава , котра  має важелі структурного регулювання економіки , невід’ємним складником якого є використання можливостей банківської системи .Актуальність цієї проблеми зумовлена тим , що без розгалуженої банківської системи , кредитно – розрахункових , інвестиційних , довірчих та низки інших операцій , які забезпечують  тісний зв’язок фінансового капіталу  з реальним станом економіки , концентрації великої маси  вільного грошового капіталу й заощаджень  реалізувати позитивні структурні перетворення в економіці не можливо .

   Банки є невід’ємною частиною господарювання держави як історичної форми задоволення колективних потреб. Вони забезпечують стабільність грошової одиниці , можуть виступати гарантом при наданні кредитів , також надають кредити . Через банки здійснюються всі розрахунково – кредитні операції держави .

Підтримання ліквідності національної банківської системи є надзвичайно  важливим завданням грошово –  кредитної політики держави . передбачення негативних явищ функціонування банківської системи країни та ефективна протидія впливу глобальних фінансових криз  можливі лише за умови адекватної характеристики рентабельності банків та їх прибутковості на макрорівні , а також кількісної оцінки дії чинників , що їх обумовлюють .

Входження України в ринкову  економіку  потребувало від урядовців  удосконалення законодавства, яке  стосується банківської сфери  і  адаптація його законодавства Європейського  Союзу .

Актуальність даної  роботи полягає в тому , що на ринку банківських послуг існує велика конкуренція і тому потрібно   провести аналіз сучасного ринку   в Україні , вияснити чи прибутковою є діяльність банків на даний час , а також актуальним є  аналіз конкурентоспроможності банків.

Метою курсової роботи є : закріпити теоретичні знання про функціонування банківської системи , чітко розділити  рівні функціонування банків . Вагома роль у даній курсові припадає  і на виявлення ролі держави в управлінні ринком банківських послуг. Також важливим є проведення узагальнюючого аналізу сучасного  стану ринку банківських послу   України,  а саме на прикладі комерційного банку „Аваль” проаналізувати кредитні та депозитні операції , щоб оволодіти  даною темою потрібно провести аналіз прибутковості та рентабельності українських банків  на макроекономічному рівні . Доцільно, в даній роботі , розглянути проблеми і перспекти розвитку ринку , при цьому потрібно врахувати програму розвитку банківської системи на 2003-2005роки .

Об’єктом дослідження є ринок банківських послуг, його структура та  операцій які здійснюються на ньому.

Предметом дослідження є :  ринок  банківських послуг України ,  його сучасний стан а саме ,  проводиться  аналіз ліквідності та платоспроможності   щоб оцінити банківську кредитоспроможність та конкурентоспроможність , так як це є основою аналізу який проводиться в цій роботі . 

Практичне значення одержаних результатів  дозволить зробить загальні висновки про стан ринку банківських послуг як сегменту ринку фінансових послуг , при цьому врахувати  всі позитивні і негативні моменти у його функціонуванні .  

При написанні курсової роботи використовувались  праці таких вчених як : Дмитрієвої О.А., Рогової Н., Тарасівець О.М., Блаженно Т., Сергєєвої Л. Та інших. Також використовувались  дані статистичних щорічників, бюлетень НБУ  та законодавчі і нормативні акти  .

 Розділ 1 Теоретико – методологічні основи банківської діяльності

1.1 Зародження , розвиток і сучасний стан  ринку банківських послуг 

Перші банкіри-міняли з'явилися  ще у Стародавньому Вавилоні, які не тільки здійснювали «валютні» операції, обмінюючи гроші однієї держави на гроші іншої, а й приймали вклади під відсотки та надавали позики проти письмових зобов'язань та застав.

Значний розвиток банківської  справи відбувся у Стародавній Греції, де навіть великі багаті храми приймали вклади та надавали позики під проценти.

У Римській імперії фінансові  Інститути використовували такі вдосконалені форми грошового обігу, як акредитиви та платежі переказом  за банківськими книгами.

Після падіння Риму в  епоху раннього Середньовіччя банківська діяльність практично припинилась, що було зумовлено зниженням активності товарообміну в результаті розвитку натуральних господарств і розквітом феодальних форм господарювання.

Розвиток суспільства, виробничих та торговельних відносин між людьми та державами у XII - XIII ст. відродили професію міняли, а вже в XIV - XV ст. банкіри стали великою силою. Від таких банкірських домів, як Медичі в Італії, залежними були королі та імператори.

У XVI - XVII ст. виникають «жиро-банки», що в основному здійснювали розрахункові операції. Вони ставили перед собою завдання впорядкування та спрощення грошового обігу. Кредитування не було їхньою основною функцією. Кредитними посередниками залишалися приватні банкіри.

Наприкінці XVII ст. (1694) виник перший акціонерний банк, який надавав комерційні кредити у сучасному розумінні цього слова. Це був Англійський банк, який також мав право випуску банкнот. На аналогічних засадах здійснення операцій, які ґрунтувалися на випуску банкнот, утворилася ціла низка акціонерних банків.

Надалі, вже в XIX ст., розвиток банківської діяльності пішов шляхом створення великих акціонерних фінансових структур, діяльність яких грунтувалася не на емісії банкнот, а на вкладах та наданні кредитів.

На території України  грошовий обіг з'явився ще за скіфів, велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило зародження банківської справи [49].

За часів Київської  Русі була розвинене активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них - золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого.

У XVII - XX ст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов'язана з її розвитком у Росії, хоча ці процеси відбувались із певним запізненням. Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії, був Державний позиковий банк, який було засновано у 1754 році. Цей банк надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 року. За часів Катерини II були введені в обіг паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну було створено в 1769 році у Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який у 1781 році відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 - Херсоні.

У 1802 році у Росії створено Міністерство фінансів, яке для покриття витрат, пов'язаних із війнами кінця XVIII - початку XIX ст., випустило перші облігації державної позики. Воно ж здійснювало контроль над фінансовими операціями та управління фінансовою системою держави.

Фінансові операції за межами імперії російський уряд здійснював через придворних банкірів, власників сімейних банкірських домів.

Кредитна система в  Україні була започаткована в 1839 році створенням Державного комерційного банку. У 1860 році у зв'язку із заснуванням у Росії Державного банку, в Україні, на базі комерційних банків, були створені Київська, Харківська і Одеська контори та Полтавське відділення Державного банку Російської Імперії. На баланс цих установ із рахунків комерційних банків були передані векселі , позики під товари та процентні папери під золотий запас .Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку , вкладів , поточних рахунків та вартості казни .

Поряд із Державним банком існували  банки комерційного та іпотечного кредиту. У 1871 році створено філію Петербурзького міжнародного комерційного банку , Харківський торговий та Катеринославський комерційний  банк з філіями у Полтаві . У 1879 році відкрито Одеський дисконтний банк , який здійснював облік векселів . Його філії були у Миколаєві та Кишиневі . У 1889 році було відкрито Одеський купецький банк . Значну роль відіграли філії заснованих у 1885 році Державного дворянського земельного та Селянського поземельного банків .У 1912 році у Києві відкрито представництва Волзько – Камського та Петербурзького  обліково – позикового банків , а в 1913 році – Російського банку для зовнішньої торгівлі [43].

У зв’язку із забороною надання поточних кредитів казенними банками  наприкінці ХІХ ст. У Росії була створена комісія з розробки статуту кредитних товариств .У 1914 році в Україні було 450 таких товариств , які проіснували до 20-х років ХХ ст.

На початку ХХ ст. В  Україні працювали 3 контори Державного банку Росії та 19 його філій ; Руський торговельно – промисловий ,Петербурзький банк зовнішньої торгівлі , Московський купецький ,Об’єднаний московський , Варшавський комерційний банк та відділення Об’єднаного комерційного банку . Не меншу роль відігравали Київський приватний комерційний банк (клієнтами якого були найбільші цукрозаводчики України ) , Київський земельний банк, Харківський земельний банк .Існувало 4 ломбарди , 57 міських громадських банків , комерційні та іпотечні банки із розгалуженою мережею філій , ощадні каси , земські каси , 112 казначейств .В Україні діяли „Облікові дома” – це кредитні установи ,які здійснювали короткострокові кредитні операції та облік векселі . У Києві значні кредитні операції проводилися на Контрактовому ярмарку . За недовгого існування України як незалежної держави з 1917 – 1919 рр. (Українська Народна республіка під проводом Центральної ради Гетьманщина , Директорія ) здійснювали певні цілеспрямовані заходи щодо створення власної грошової та банківської систем [49].

У грудні 1917 року Київську контору Державного банку Росії перетворено на Український державний банк , а 6 січня 1918 року були випущені в обіг державні кредитові білети УНР на загальну суму 5,5 млн. крб. 1 березня 1918 року Центральна рада прийняла закон про впровадження нової власної валюти -гривні. У травні були здійснені заходи щодо випуску українських платіжних засобів та підписані угоди з деякими країнами Європи про одержання позик на вигідних для України умовах.

На початку серпня 1918 року Радою Міністрів було ухвалено статут Державного банку України, а 23 серпня засновано Державний земельний банк. Діяльність, що була розпочата Центральною радою зі складання Державного бюджету України на 1918 рік, продовжувалася урядом гетьмана Скоропадського, Директорією, але бурхливі події того часу заважали роботі, тому проект бюджету України було затверджено тільки у другій половині грудня 1918 року як «виконавчий кошторис», тобто як звіт про державні прибутки та видатки [29].

У січні 1919 року Рада Міністрів  Директорії УНР затвердила розроблений В. Мартосом, тимчасово виконуючим обов'я0зки міністра фінансів, план фінансової політики України, який передбачав, що гривня чи карбованець стануть єдиним засобом платежу у державі, інші гроші підлягали обміну, а згодом втрачали свою вартість; передбачалося також карбування українських монет. Та цим планам не судилося справдитися. П'ятого лютого уряд України було евакуйовано з Києва, а наприкінці 1920 року він опинився у вигнанні.

Із січня 1919 року в  Україні почався радянський період, за якого істотні зміни відбулися і в банківській системі: робітничо-селянським урядом усі приватні кредитні установи було націоналізовано. У жовтні 1921 року в Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в липні 1922 року Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 року - Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито їхні філії. У 1923 році засновано Київський сільгоспбанк, а в 1924 році відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.

12 червня 1929 року Центральним  виконавчим Комітетом та Радою  Народного Господарства СРСР  було затверджено перший статут  Держбанку СРСР, де визначалося,  що філіями Держбанку

Розпад Радянського  Союзу, прийняття Верховною Радою України у липні 1991 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи . 20 березня 1991 року Верховною Радою  України був прийнятий закон „Про банки і банківську діяльність „ , за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Декларація про державний  суверенітет та Закон «Про економічну самостійність Української РСР», які законодавче закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989 - 1991 рр. було зареєстровано біля двох десятків українських банків.

У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.

Перший етап - 1991 - 1992 рр. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 року Національний банк починає  перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки «Промінвестбанк», «Агропромбанк», «Укрсоцбанк» акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап - 1992 - 1993 рр. - виникнення банків «нової хвилі». На цьому етапі з різних бюджетних  і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко» (отримує самостійність від Москви), «Відродження», «Трансбанк» та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки «міністерського» капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України». Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

У цей же час спостерігалось масове народження дрібних «кишенькових»  банків. Протягом року їх було зареєстровано  більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб Забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 рр., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап - 1994 - 1996 рр. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства, Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році -20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки -«Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

Для цього періоду  характерні й інші процеси, які істотно  впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап - 1996 - 1998 рр. - стабілізація та впровадження національної валюти – гривні . для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами , створення сприятливих у мов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ [49].

У роки незалежності України  було не тільки реформовано але й  створено нову банківську систему:

• створені основи дворівневої банківської системи, валютного 
  ринку та ринку цінних паперів;
• здійснено перший етап реформування грошової системи 
  держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, 
  що склало основу для проведення грошової реформи і введенню 
  національної грошової одиниці - гривні;
• створено національну платіжну систему із запровадженням 
  нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі 
  електронних  платежів,  що дозволило досягти  світового  рівня 
  обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно 
  підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обме- 
  жити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до 
  мінімуму термін проходження платежів;
• уведено у дію Банкнотно - монетний двір та фабрику банк 
  нотного паперу, що дало можливість створити потужності з дру- 
  кування банкнот та карбування монет;
• розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності 
  у банках;
• напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної 
  політики та банківського нагляду;
• діяльність Національного банку України, його монетарна 
  політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, ке- 
  рованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування  процесу ринкових перетворень економіки  інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.

Було проведено фінансову  реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ . Однак  залишається значний системний  ризик внаслідок надмірної відкритості  банківської системи для слабких  підприємств та неякісного менеджменту. Не вдасться повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко, одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового  посередництва, обмеженість кількості  послуг, відсутність відповідної  для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Принципи, що покладені  в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на 
   забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.
2. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів 
   повинна бути більш прозорою і забезпеченою.
3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає 
   інформаційні системи, правову систему та систему банківського 
   нагляду.

4. Необхідно створити  умови для  зменшення витрат  на 
фінансове посередництво [12].

Основними сьогодні с  такі напрями реформування банківської  системи України:

1. Забезпечення  розбудови   банківської  системи,  здатної 
   ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяль- 
   ністю комерційних банків.
3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з 
   боку юридичних та фізичних осіб.
4. Створення умов для підтримання стабільності національ- 
   ної  грошової одиниці – гривні .
5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підпри- 
   ємницьких структур за рахунок створення ефективної системи 
   страхування вкладів.
6. Ефективне  використання  фінансових  інструментів для 
   поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової 
   конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок дирек- 
   тивного розподілу кредитів.
7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх ви- 
   никненню.

8. Подальше  вдосконалення та  підвищення  ефективності 
платіжної системи.

На початок 1999 року банківська система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участю іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9). З 1992 року із Книги реєстрації банків було вилучено 52 установи у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин. За цей же період у 51 банку була відізвана ліцензія на здійснення валютних операцій. Кількість банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, налічує 161 установу, крім того, ще двом фінансово-кредитним установам надано таку ліцензію. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків на кінець 1998 року у гривневому еквіваленті складав 2015 млн. грн [43].

У період економічних  реформ, які розпочались у 1989 -1992 рр. в Україні в основному сформувалася нова банківська система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

Протягом останніх років  пройшло інтенсивне зростання загальної  кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені  основні інститути, задіяна система  державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база , підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів , склались базові передумови для повноцінного функціонування банківських інститутів в умовах ринкової економіки .

У1995-1996 рр. завершився  етап екстенсивного розвитку банківської системи , її діяльності , характеру взаємодії з іншими економічними структурами , відомствами і організаціями , включаючи державу . Таким чином ,сучасна банківська система України була сформована і створена , в основному , у період з 1989-1994рр.На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру .

Отже , виникнення банківської  справи історично пов’язане з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей , здатних виконувати функцію грошей в обмінних і торгових операціях. На данний час освоєння  сфери банківських послуг є перспективним напрямом діяльності українських банків.

1.2 Структура  банківської системи України

Перехід до нової  системи економічних відносин, заснованої на принципах ринкової економіки, зумовив докорінну перебудову банківської системи.

Банківська  система в сучасній Україні є  дворівневою структурою управління фінансовими ресурсами, представленою 1) НБУ і його структурами, 2) комерційними банками різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня.

Національний банк України (НБУ). Дворівнева структура банківської системи України визначена чинним фінансовим законодавством 1999 — 2000 рр. Національний банк у банківській системі належить до верхнього рівня і здійснює функції, типові для центрального державного банку розвинутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом державної влади, банком банків і банкіром уряду України .

НБУ регулює  діяльність банківської системи  в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

За НБУ  закріплено виконання низки функцій (згідно із Законом «Про Національний банк України» — 19 функцій), ключовими з яких є :

• функція центрального банку країни;
• функція емісійного центру;
• функція валютного органу;
• функція органу банківського нагляду;
• функція банку банків;
• функція банку уряду;
• функція організатора міжбанківських розрахунків;
• функція центру грошово-кредитного регулювання 
  економіки [49].

Основною  функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Для реалізації своїх функцій НБУ здійснює такі види операцій:

• надання кредитів комерційним банкам для під- 
  тримки їх ліквідності;
• дисконтні операції з векселями й чеками;
• купівля-продаж на вторинному ринку цінних па 
  перів;
• відкриття власних кореспондентських рахунків у 
  зарубіжних банках і ведення рахунків іноземних банків- 
  кореспондентів;
• ведення рахунків українських комерційних банків;
• купівля-продаж валютних цінностей з метою моне- 
  тарного регулювання;
• збереження, а також купівля-продаж банківських 
  металів, дорогоцінних каменів та інших цінностей без 
  ліцензування й квотування;
• розміщення золотовалютних резервів країни;
• прийняття на збереження й в управління держав 
  них цінних паперів та інших цінностей;
• надання гарантій і поручительств у встановленому 
  порядку;
• ведення рахунків Державного казначейства;