Міністерство  освіти і науки України

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 

Кафедра економічної  теорії 
 
 

Курсова робота

по  дисципліні «Макроекономіка» 

Тема: «Банківська система, її функції і роль у функціонуванні ринкової економіки» 

Виконала:

студентки гр.  2-эк-80

Первухина Ярослава

Перевірила:

викладач  Федорова Н. Є. 
 
 
 

Дніпропетровськ

2010 
 
 
 
 

Зміст

Введення

1.Банківська система та її роль в ринковій економіці:

     1.1 Банківська система:сутність, структура, функції.

     1.2 Механізм взаємодії центрального і комерційних

     банків

     1.3 Центральний банк, як суб’ект державного

     Регулювання грошово-кредитних  відносин.

2.Становлення та розвиток банківської системи України:

     2.1 Становлення і сучасні риси банківської системи

     України

2.2 Оцінка ефективності функціонування вітчизняної банківської системи.

2.3 Шляхи вдосконалення  банківської системи  в Україні

Висновок 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ 

  В умовах переходу до ринкової економіки  всю більшу увагу надається банківській  системі. Банківська система на перехідному етапі має бути цілком безпечною з різних поглядів, зокрема, банки не повинні пропонувати продукти, які перевищують ступінь удосконалення їх інформаційних можливостей та не відповідають рівню економічної інфраструктури, що склався на цей момент у країні. На думку Алана Роу, "безпечність" банку визначається через складну взаємодію між інформаційними можливостями банку, його амбіціями щодо вдосконалення якості та ризикованості продуктів, які пропонуються цим банком і зовнішнім середовищем, в якому банку необхідно працювати.

    Як  і будь-яке підприємство, банк є  самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, проводить і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов'язані із задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк має свою специфіку, перш за все в тому, що він діє у сфері обміну, а не виробництва. По своїй природі банки пов'язані з грошовими і кредитними відносинами. Саме на їх базі і утворилася така установа як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна справа. Головним в єстві банку, його основою, можна рахувати організацію грошово-кредитного процесу.

       В даний час існуює багато різноманітних  банків. По характеру власності банки  можуть бути державні, акціонерні, кооперативні, приватні, муніципальні, змішані. При  цьому дуже важливо, щоб законодавство забезпечувало не тільки різноманітність типів банків, але і їх рівноправність. У будь-якому випадку необхідно, щоб банк був автономним підприємством.

       Банківська  система України до 1991 року (до проголошення незалежності України) була невеликою групою крупних державних спеціалізованих банків, де єдиним, касовим і розрахунковим центром був Держбанк СРСР. Функції банків, як фінансових посередників, були обмежені. Через банки здійснювався розподіл засобів між бюджетом і підприємствами в рамках виконання державного плану.

       Реформування  централізовано-планової економіки  зажадало відкриття можливостей  вільного підприємництва в кредитній  сфері, зміни ролі і функцій держави  в цій області.

       Сучасний  етап розвитку економіки України  був визнаний як перехідний період становлення нової моделі господарської системи, заснованої на ринкових відносинах, невід'ємною частиною якої є фінансово-кредитні інститути – банки.

       Банківська  система є важливим елементом  у функціонуванні ринкової економіки. Саме ця система є невід'ємною частиною інфраструктури ринкової економіки. Багато в чому хороший розвиток банківської системи обумовлює собою здоровий грунт для функціонування ринкової економіки.

1. Банківська система і її роль в ринковій економіці

1. Банківська система: сутність, структура,функції

     Банківська система є складовою  фінансової системи країни і підпадає під загальну дію економічних законів, що діють в громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання. Банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені й діють на основі Конституції та законів України. Під системою як об'єктом регулювання банківським правом і важливою категорією управління слід розуміти внутрішньо організовану сукупність відносно самостійних, взаємодіючих складових частин (елементів), які виступають як одне ціле і в межах якого здійснюються процеси управління.

 Банківські  системи сучасних розвинених промислових країн мають багато спільного, що зумовлено однотипністю існуючої в цих країнах ринкової економіки. Ринковий характер економіки визначає та обставина, що кредитно-банківська система діє через ринок капіталів. При цьому приватний капітал користується підтримкою державного капіталу фіскального характеру. Причому ринок грошей і капіталу не обмежується вільним рухом таких своєрідних товарів у країні, але носить зовнішньоекономічний характер. Держави здійснюють регулюючий вплив на цей ринок шляхом проведення інтервенцій та протекціоністських заходів.

 Банківські  системи західних держав у сучасних умовах розвиваються головним чином за трьома напрямами: велике число банків з невеликою кількістю відділень; невелика кількість банків з багатьма відділеннями;багато банків, пов'язаних участю в діяльності. Більшість країн йде другим шляхом.

 Для будь-яких банківських систем, як правило, є характерною наявність універсальних та спеціалізованих фінансово- кредитних установ, одночасне існування та рентабельна діяльність великих і малих банків та інших кредитних установ, у тому числі позабанківських. При цьому кожна ланка банківської системи повинна мати високий рівень оперативної самостійності, не обмежуючись при цьому певною територією. У той же час має дотримуватися принцип чіткого розмежування компетенції, визначення системи відповідальності для учасників ринку позичкових капіталів. 
 

        В умовах ринкової економіки банківська система мобілізує грошові кошти, трансформує їх в позичковий капітал, здійснює їх рух і розподіл.

       Сучасна банківська система має дворівневу будову. Її підстава – нижній ярус –  складають комерційні банки, а вершину – верхній рівень – центральний банк.

        В Україні дворівнева банківська система стала формуватися на початку 90-х років. Вона зазнала значної зміни – перехід банківської системи на дворівневу структуру побудови зараз вже закінчився. Тепер вона відповідає моделі кредитної системи розвинутих країн: на першому місці – Національний банк України (НБУ), на другому – комерційні банки. Реорганізація банківської системи законодавчо закріпила трансформацію банків всіх рівнів і умови їх функціонування.  
 
 
 
 
 
 

       Національний  банк виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави – розробляє, проводить і регулює грошово-кредитну політику;  контролює діяльність комерційних кредитних установ відповідно до економічних нормативів і чинного законодавства; здійснює кредитно-розрахункове обслуговування уряду; формує і береже офіційні золотовалютні резерви країни.

 Безперечним є той факт, що для управління банківською системою на верхньому рівні системи необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь-яка гілка влади.

 Основними принципами, за якими має визначатися незалежність центрального банку:

 1) вона може і повинна носити винятково правовий характер і внаслідок визначатися законодавством    відповідної країни  про центральний банк.

  2) виходячи зі своєї суті, соціального призначення, виконуваних функцій, центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, що означає: здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк має виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

3. оскільки    незалежність    центрального банку нерозривно пов'язана із загальною системою фінансів держави, то будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть і повинні проводитися лише після великої системної підготовчої роботи і мають носити поступовий характер.

       Можливо виділити наступні елементи, які складають у своїй сукупності обсяг поняття "незалежність центрального банку": інсти-туціональна незалежність; функціональна незалежність; майнова незалежність; інструментальна незалежність; бюджетна незалежність; фінансова незалежність; кадрова незалежність.

       Комерційні  банки належать до категорії підприємств  – фінансових посередників. Вони організовують  і здійснюють розрахунки і грошові  платежі, привертають капітали, заощадження  населення і інші грошові кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності і дають їх в кредит, вкладають в інвестиційні операції, операції з цінними паперами і т.д.

       Комерційні  банки є суб'єктами підприємницької  діяльності і функціонують згідно наступним  принципам:

• комерційний (господарський) розрахунок;

Доходи  повинні покривати витрати, відсутнє право на отримання державних  субсидій; ціль діяльності – отримання  прибутку при розумному ризику;

• автономія;

Банки отримали право самостійно здійснювати  ціноутворення у сфері банківських продуктів в рамках діючих обмежень, тобто самостійно встановлювати процентні ставки по депозитах, за надані кредити, за розрахунково-касове обслуговування і ін.

• самоврядування;

  Банки  самостійно визначають стратегію  і тактику свого розвитку, своєї  діяльності без втручання держави.

 Для нормального  функціонування банківська система України має відповідати таким вимогам.

1. У країні має бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і зазнає постійних кількісних і якісних змін.
2. Система   не  повинна  містити  зайвих елементів. У цьому секторі економіки не має бути банківських установ, які не розпочали виконувати банківські операції у встановлений термін, не мають належно оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені всупереч чинному законодавству та акту засновника про створення.
3. У країні діє Центральний банк, який є основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними   і  фінансовими  процесами в економіці.
4. Поряд з центральним банком функціонують різні   комерційні  банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв'язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та надають фінансові послуги юридичним   і фізичним особам.
5. У країні діють банки й фінансово-кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки. Банківська система є складовою більш широкої економічної системи держави.

Однак не слід вважати, що банківська система - це просте об'єднання різних банків та інших  кредитно-фінансових установ,  як  це часто наводиться в літературі. Фактично таке    визначення    обмежує  банківську   систему,   оскільки позбавляє її заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних функцій і самостійної ролі на грошовому ринку.

 Це  є складна специфічна структура, що працює за економічними законами, включається до загального механізму регулювання господарської діяльності в країні, однак має спеціальні функції та завдання. Бюджетна система, податкова система, система ціноутворення органічно взаємопов'язані з банківською системою і разом впливають на визначення політики цін у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

 Банківська  система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють   призначення   і   функції   окремих  банків. Виникає вона не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої надасться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

 Необхідність  формування банківської системи, як особливої структури, що діє в економіці країни, визначається двома основними групами причин:

1. Пов'язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків.

2.Пов'язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням  збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, якими вони наділені, має бути досить широким та мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку, яким би вузьким чи невигідним він не був. Для цього банки мають керуватися у своїй діяльності не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи, в яку вони включені.

 Можна говорити, що банківська система є  законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових посередників на ринку позичкових капіталів, які займаються банківською діяльністю.

Як і  будь-яка система, банківська система має певні функції, які випливають зі специфіки банківської діяльності, яку здійснюють у сукупності фінансово-кредитні інститути. До функцій банківської системи можна віднести:

1) створення  грошей і регулювання грошової маси;

2)трансформаційну функцію;

3) стабілізаційну функцію.

 Якщо  розглядати функцію створення грошей і регулювання грошової маси, то вона реалізується шляхом оперативної зміни маси грошей в обігу залежно від існуючого попиту. При цьому, звичайно, керівна роль відведена центральному банку, на який покладено здійснення грошово-кредитної політики в країні. Установлення облікових ставок, ризиків, емісія грошей, регулювання касових розрахунків - усе це відноситься до реалізації зазначеної функції. Звичайно, говорячи про зазначену функцію, не слід обмежувати кількість її носіїв лише центральним банком. Усі елементи фінансово-банківської системи істотно впливають на питання регулювання грошової маси.

 Щодо  трансформаційної функції, то її реалізація залежить від рівня розвитку ринку позичкових капіталів у країні. Банківські установи залучають вільні кошти підприємств та населення (зокрема, шляхом прийняття депозитів) та вкладають їх на свій страх і ризик у розвиток суб'єктів господарювання і, таким чином, впливають на величину, якість, вартість та терміни грошових капіталів. Таким чином, відбувається трансформація фінансових ринків.

 Щодо  останньої, стабілізаційної функції, то вона є однією із суттєвих характеристик банківської системи в цілому і, не в останню чергу, впливає на рівень довіри клієнтів до фінансової системи країни. Вона характеризує сталість банківської діяльності та грошового ринку і залежить від ризиків, які є достатньо високими для банківської діяльності. Враховуючи те, що банківські установи працюють, переважно, із залученими коштами, Для банківської системи постійно існує проблема загрози втрати грошей, унаслідок цього — банкрутства і врешті довіри до всієї банківської системи. Банки як посередники грошового ринку беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників.

 Саме  стабілізаційна функція є найбільш врегульованою на законодавчому рівні, оскільки саме на її виконання регламентуються правила діяльності всіх ланок банківської системи та встановлюється чітка система банківського регулювання та нагляду, яку, переважно, реалізує центральний банк (або інший державний орган, на який чинне законодавство країни покладає завдання нагляду).Якщо порівнювати за структурою, то банківські системи є достатньо типовими для більшості розвинених країн.

 У Німеччині  на верхньому рівні банківської системи діють два органи: Німецький федеральний банк та Федеральне відомство нагляду за кредитною справою.

 У Франції  на верхньому рівні банківської  системи діють чотири органи: Банк Франції; Комітет із банківської регламентації; Комітет по кредитних установах та Банківська комісія.

 Сполучені Штати Америки мають своєрідну побудову центральних органів банківської системи, до яких входять Рада Керуючих Федеральної резервної системи; Окружні федеральні резервні банки; Служба Фінансового контролера грошового обігу; Федеральна корпорація страхування депозитів.

 Щодо  пострадянських республік, то банківські системи в них є, як правило, наближеними до європейської моделі.

 В Україні, Росії, Казахстані тощо банківські системи очолюють центральні банки, які несуть у собі функції банківського регулювання та нагляду.

 Таким чином, центральні банки, фактично, об'єднують у собі три визначальні функції:

- нормотворчу  (видання нормативних актів);

• виконавчу (здійснення банківської діяльності та нагляду за діяльністю кредитних організацій з метою виявлення порушень);
• судову (застосування  санкцій до  порушників).

 Є достатньо  розповсюдженим погляд, що недоцільно поєднувати в рамках однієї установи (тобто центрального банку) всі ланки влади, і є сенс створювати декілька органів, які будуть доповнювати один одного, забезпечуючи механізм противаг.

 Аналіз  верхнього рівня банківської системи ряду розвинених країн, розгляд функціональних зв'язків між різним органами, що регулюють здійснення банківської діяльності, показують, що в державах з ефективно функціонуючими кредитно-грошовими системами на практиці, як правило, реалізовано принцип полісуб'єктності верхнього рівня банківської системи.

 Розподіл  обов'язків на верхньому рівні банківської системи між різними органами забезпечує наявність механізму взаємних стримувань та противаг, що дозволяє страхувати банківську систему (тобто і економіку країни) від непродуманих рішень будь-якого з керуючих органів.

 Економічними  засадами формування сучасної банківської системи в Україні стало реформування політичних та соціально-економічних підвалин національного суспільства, запровадження в економіку країни товарно-грошових відносин на ринкових засадах, ліквідація державної монополії в галузі фінансів, зростання ролі приватних фінансів у грошово-кредитній сфері тощо. Правовими підставами формування банківської системи стало прийняття законодавчих можливостей для застування та діяльності банків різної форми власності, які наділялися рівними правами.

1.2 Механізм взаємодії центрального і комерційних банків

       Низькою структурною ланкою банківської  системи країни є комерційні банки.

       Початковим  пунктом діяльності комерційного банку  є формування грошової суми, яку  можна використовувати для видачі кредитів. Для цього банк повинен привернути тимчасово вільні грошові кошти, що є у розпорядженні різних економічних суб'єктів. Постачальниками грошей можуть бути домашні господарства, підприємства, у тому числі інші банки. Заходів, що вживаються  банком по залученню тимчасово-вільних грошових коштів називають депозитною політикою банку.

       Внески  можуть бути поміщений в банк з  різною метою і на різних умовах. Тому необхідно розрізняти:

• безстрокові (до запитання) – коли термін, на який ці гроші розміщуються не обмовляється банком і клієнтом. В ролі таких внесків виступають залишки на розрахункових рахівницях підприємств, поточні депозити ін.
• термінові – внески, з обумовленим терміном їх розміщення. По цих внесках банк виплачує більш високі відсотки, оскільки йому стає легше планувати застосування даних грошових коштів

       На  ряді з даними видами внесків існують  і інші – особові пенсійні рахунки, цільові і т.д.

       При цьому вкладники переслідують наступні цілі:

       1. Отримання доходу. Передача грошей в тимчасове користування приносить вкладнику дохід у формі відсотка.

       2. Здійснення платіжних операцій. Підприємства відкривають розрахункові рахунки в комерційних банках і з їх допомогою здійснюють розрахунки по операціях. Домашні господарства також можуть мати внески в банках, даючі деякі можливості проведення платежів. Це може бути, наприклад, рахунок, на який працедавцем перераховується заробітна платня. Останнім часом ряд банків в Україні широко практикує видачу пластикових карток, які можуть служити засобом розрахунку при покупці товарів і послуг.

       3. Накопичення багатства. Одним із способів здійснення накопичення може бути відкриття і поповнення внеску в комерційному банку. При цьому перевагою даного способу є менша уразливість внесків інфляційним процесом ніж при зберіганні готівки.

       Депозитна діяльність комерційного банку формує умови його функціонування, а утворення  кредитних ресурсів банку – її результат. Розміщення привернутих  грошових коштів складає другу сторону  діяльності банку. Процентна політика – це заходів, що вживаються банком по розміщенню позикових грошових коштів і отриманню відповідних доходів. Розміщення цих засобів здійснюється у формі видачі кредитів.

       Розглянемо  вплив кредитних операцій комерційних  банків на макроекономічні процеси  в економічній системі.

       Кредит  розширює інвестиційні ресурси підприємств, тобто кредит займає одне з провідних  місць в структурі інвестиційних  джерел підприємства.

       Також кредитна справа сприяє концентрації інвестиційних ресурсів. Банки і  інші фінансово-кредитні установи можна порівняти з озерами, що збирають гірські стоки з певної території. Річки і струмки грошей, які комерційні банки резервують, забезпечують, як правило, достатньо великі грошові кошти, які можуть бути використаний крупними інвесторами для реалізації широких економічних проектів.

       Кредитні  відносини сприяють ефективному  розподілу і використовуванню грошових ресурсів. Комерційні банки не видають  кредити всім підряд, а надають  їх лише тим, в чию надійність вони вірять. А як відомо, надійність визначається результатами фінансової діяльності, ефективністю і прибутковістю цієї діяльності.

       Можна зробити певний висновок, що кредит є невід'ємною частиною сучасною ринковий економіки, а його використовування підвищує рівень  ефективності економічного співробітництва людей.

       Як  було розглянуто в попередніх пунктах, окрім депозитних і кредитних, банки  проводять ще велике число різного  роду операцій: операції з цінними  паперами, факторинг, трастові операції, консалтинг, валютні операції і т.д.

       В макроекономічному аспекті нас  більше цікавить механізм «створення грошей», тобто як комерційні банки взаємодію з Національним Банком  України.

       Як  було відзначено вище, банківська система  будується на принципі часткових  резервів. Слідство такої побудови системи – здатність розширювати  пропозицію грошей («мультиплікувати» нові гроші).

       Національний  Банк України взаємодіє з  комерційними банками, надаючи їм  кредитні ресурси  і обмежуючи пропозиції грошей шляхом встановлення норми обов'язкових  резервів. Цими діями НБУ регулює  загальну пропозицію грошей в економіці України, оскільки відбувається мультиплікація грошей. Тільки частина ресурсу банку є зарезервованиа на  НБУ, а інша пропонується як кредитні ресурси. Таким чином банківський мультиплікатор рівний :

       , де rr – норма обов'язкових резервів