Банківська система України. 4

                                                               ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................  3

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку банківської системи України.............. 4

1.1. Етапи формування  та структура банківської системи....................................... 4

1.2. Суть та значення  фінансового посередництва.................................................... 7

1.3. Регулювання діяльності  банків на ринку фінансових послуг.......................... 10

Розділ 2. Аналіз фінансових послуг банків........................................................... 13

2.1. Банківське  інвестування...................................................................................... 13

2.2. Аналіз кредитних операцій банків ..................................................................... 15

2.3. Депозитні операції банків.................................................................................... 18

Розділ 3. Шляхи  підвищення ефективності банківської  діяльності на ринку фінансових послуг...................................................................................................... 21

3.1. Проблеми і перспективи розвитку іпотечного кредитування в Україні.........  21

3.2. Методи управління  різними видами ризиків у комерційних  банках............... 25

3.3. Електронні гроші:  сутність та порівняльний аналіз  якісних властивостей..... 27

Висновки....................................................................................................................... 30

Список використаної літератури................................................................................ 31

                                                       Вступ

    Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

    Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є      очевидним.

    Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

    В Україні  склалася дворівнева банківська  система. До першого рівня належить  Національний банк, що являє собою  „банк банків”, центральний банк країни, а до другого – система комерційних банків.

    Актуальність  теми полягає в тому, що на  даному етапі економічного розвитку  економіки, банківська система  відіграє одну з найголовніших  ролей у забезпеченні розподілу  капіталу, мобілізації вільних коштів, розвитку міжнародних банківських відносин.

    Мета цієї  роботи — дослідити діяльність  комерційних банків в ринковій  економіці, дати визначення банку  як унікального явища економічного  життя, проаналізувати структуру  банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати перспективи розвитку.

         Основним завданням курсової роботи є дослідження основних фінансових і банківських послуг, їх значення для економіки країни і для розвитку банкіської системи в цілому.

    Об’єктом дослідження є саме комерційні банки, а предметом – операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.

                                                      Розділ 1

     Теоретичні  основи розвитку банківської  системи України

1.1. Етапи формування  та структура банківської системи

   Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використанням грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації свіх функцій грошей, необхідність іх десь зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі – десь позичати, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розширити свою справу. Даний процес об’єктивно зумовив зародження і розвиток банківської спрви.

   Банківська сиситема  відіграє дуже важливу роль  у господарській структурі країн  з  розвиненими  ринковими   відносинами.  Через  неї  проходить  великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення.

   Розпад Радянського  Союзу, прийняття Верховною Радою  України у липні 1991 року Декларації  про державний сувернітет та  проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку  власної банківської  системи. За 1989 –1991 рр. було зареєстровано біля двох десятків українських банків, а 24 січня 1989 р. в Києві заснований Український інвестиційний банк – перший комерційний банк. У першій половині 1990р в Україні повільно формується дворівнева банківська система: Національний банк мав бути стрижнем усієї банківської структури, центральним емісійним, резервним банком республіки, що підпорядковувався лише Верховній Раді УРСР і другий рівень комерційні і кооперативні банки, які поділяються на регіональні, інвестиційні, галузеві тощо.                              

   У процесі формування  сучасної банківської системи  України можна виділити п’ять  етапів.

   Перший етап – 1991 –1992 рр. – це процеси переєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були ще зареєстровані Держбанком СРСР. Державні банки “Промінвестбанк”, “Агропомбанк”, “Укрсоцбанк” акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

    Другий етап – 1992 – 1993 рр. Виникнення банків “нової хвилі”. На цьому етапі з різних бюджетних і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка банків таких, як “Аваль”, “Інко”, “Відродження” та інші.   [7, c. 104-105].На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року в книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.[11, c.1]

    Третій етап – 1994 – 1996 рр. – це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юктюри фінансового ринку, до централізованого упрвління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства.

    Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші банки – “Інко”, “Відродження”, “Економбанк”, “Лісбанк”; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства.

Так змін зазнали близько 70 банків [21].

   Четвертий етап – 1996 – 2000 рр. – стабілізація та впровадження національної валюти – гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення спрятливих умов для проведення грошової реформи і введеня в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків з боку НБУ.

   П’ятий етап – 2000 – 2001 рр. прийняття нового Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Закону України “ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”. Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період – проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень, для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного займати лідирюючі позиції на ринку фінансових послуг.

    За роки формування банківської системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, включаючи державу,  створення і удосконалення законодавства – Банківська система України сформувалася з двох рівнів: Національний банк України і комерційні банки, кооперативні банки,  які поділяються на регіональні, інвестиційні, галузеві тощо.

   Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України “Про Національний банк України”, інших законодавчих актів та нормативно-правових акців Національного банку України.[7, c.106, 120]

 Національний банк  України є центральним банком  України, особливим центральним  органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції,  повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, та іншими законами України.[5, c.14]

    Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.[4, c.21]

    Комерційні банки вони є основною, базовою ланкою дворівневої банківської системи. Сьогодні до групи комерційних банків у різних країнах належить цілий ряд інститутів з різноманітною структурою і з різним співвідношеням власності. Головна їхня відмінність від центральних банків – відсутність права емісії банкнот. Розрізняють два типи комерційних банків – універсальні і спеціалізовані. Універсальні надають клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування. Спеціалізовані банки мають обмежені функції і здійснюють один або декілька видів банківської діяльності.

  Комерційний банк  – це багатофункціональний фінансовий  інститут, що здійснює широкий  спектр послуг кредитного, страхового  і платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції відносно будь-якого підприємства в економіці з метою одержання прибутку. Основними сферами діяльності комерційних банків в Україні є:

• приймання заощаджень та інших коштів, що підлягають поверненню;
• надання кредитів за рахунок власних і залучених коштів;
• здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;
• переміщення коштів у рамках платіжної системи України.

  Комерційні банки  мають право на здійснення  іншої комерційної діяльності, яка  не суперечить чинному законодавству. Комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва і торгівлі (крім золота, дорогоцінних металів, монет, цінних паперів), а також діяльність у всіх видах страхування. Тому межа між банківськими і небанківськими інститутами досить умовна. [4, c. 23-24]

       На сьгодні банківська система України характеризується такими показникамии діяльності банків; за даними НБУ в Українi за станом на 1 сiчня 2006 року зареєстровано 186 банкiв проти 182 за станом на 1.01.2005 року. У 2005 роцi зареєстровано 6 комерцiйних банкiв: "Мiжнародний Iпотечний Банк", "Євробанк", "Внєшторгбанк (Україна)", "Фiнансова Iнiцiатива", "Банк iнвестицiй та заощаджень", "БМ Банк" (у 2005 - 7). В стадiї лiквiдацiї перебуває 20 банкiв (14 - за рiшенням НБУ, 5 - за рiшенням судiв, 1 - за рiшенням зборiв акцiонерiв). Лiцензiю НБУ на здiйснення банкiвських операцiй мають 165 комерцiйних банкiв.

Станом на 1 сiчня 2006 р. обсяг чистих активiв банкiвської системи становив 213935 млн. грн., зростання за рiк склало 59,2%. В основному воно вiдбулося за рахунок росту обсягiв кредитних операцiй, частка яких становить 70,1% усiх активiв та вкладень у цiннi папери. За 2005 рiк зобов'язання збiльшилися на 62,4% (за 2004 рiк - на 32,7%) i на 1.01.2006 року становили 188245 млн. грн. Зростання вiдбулося в основному за рахунок вкладiв фiзичних осiб на 31334 млн. грн. (76,0%), коштiв суб'єктiв господарювання - на 21086 млн. грн. (52,5%), та коштiв iнших банкiв на 14554 млн. грн. (2,1 рази).[9, c. 1- 3]

       В нашій державі необхідно інтенсивніше розвивати фінансову інфраструктуру, що містить інформаційні системи, правову систему, систему банківського нагляду. Банківська система досі практично не має необхідних технологій і досвіду ефективного проектного фінансування або інвестиційного посередництва.  Додаткова мобілізація заощаджень можлива за рахунок залучення відповідних небанківських фінансових посередників та об’єднань при суттєвому зменшенні витрат на фінансове посередництво.

1.2. Суть та значення  фінансового посередництва.

   На фінансовому ринку  постійно відбуваються процеси  акумуляції, розподілу та перерозподілу  вільних фінансових ресурсів  серед галузей економіки. Передача  фінансових ресурсів від одних  суб’єктів ринку до інших відбувається  через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов’язаннями.

   На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і не пряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов’язані з інвестуванням коштів.

    Саме непряме  фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорації та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками – комерційними банками, а не інвесторами.

    Структура  фінансового ринку і його головних учасників подано на   малюнку 1.1. (дивитись додатки 1). [8, c.15-16]  Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії, лізигвові та фінансові компанії. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

• придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші активи , які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);
• торгівля фінансовими активами за свій рахунок;
• допомога  в  створенні  й розміщенні на ринку нових фінансових активів;
• консультації учасникам ринку щодо інвестування;
• дрібні заощаджувачі дістають можливістьбрати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки;
• управління активами інших учасників ринку.

   Комерційні банки. Відповідно до закону України „ Про банки і банківську діяльність” банки – це фінансові установи, функцією яких є  кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів. Основними операціями комерційних банків крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів є  розрахункове й касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань, надання консультаційних позик тощо.[7, c. 104-111]

    Комерційні банки виступають основними постачальниками кредитних ресурсів на ринку і відіграють вирішальну роль у фінансуванні корпорацій, залученні та розміщенні фінансових ресурсів серед галузей економіки. Залежно від специфіки державного регулювання конкретного національного ринку комерційні банки виконують для учасників ринку ширше чи вужче коло операці з фінансовими активами.

  Сьогодні комерційний  банк може надати клієнту до  двохсот видів різноманітних  банківських продуктів та послуг. Широка диверсифікація операцій  дозволяє банкам зберігати клієнтів  та залишатися рентабельними  навіть при дуже несприятливій  кон’юктюрі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфера  діяльності банків  , яка сьогодні охоплює  весь світ завдяки формуванню міжнародних ринків позичкового капіталу.

    Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надають позики під заставу нерухомості.

    Кредитні спілки  - це фінансові установи, суспільні організації, які залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Їхня діяльність грунтується на таких основних принципах: добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї;  рівноправності членів кредитної спілки;  самоврядування;  гласності.

       Лізингові компанії . Лізинг порвняно нова специфічна форма організації кредитно – фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об’єктів – від дрібного канцелярського обладнання до складних електронних механізмів і океанських танкерів. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучим при звичайній купівлі.

    Пенсійні фонди  забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90 % активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду.

      Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у стаховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов’язання сплатити  обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій.

    Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвестування, які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси інвестиційні компанії вормують за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів, активи – за рахунок придбання пайових та боргових цінних паперів інших емітентів. Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кількості емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

       Фінансові компанії – кредитно фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів  (споживчого, інвестиційного та іншого), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів   (як правило, 3 – 6 місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових   та торгівельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

    Інститути позафінансової сфери – це юридичні особи, резиденти певної дежави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та надання послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

    Населення виконує на ринку роль інвестора, купляючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах з розвиненою ринковою економікою до 70 % населення вкладають кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі.

      Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб’єктів господарювання.

  Державне регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
• захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
• контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
• дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
• запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

    Хоча в процесі  регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку – інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові праава й однаковий доступ до ринку всіх його суб’єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації  ринку. [8, c.18-22]

  1.3. Регулювання діяльності  банків на ринку фінансових послуг

  Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

        Основна мета  банківського регулювання і нагляду – безпека та фінансова стабільність  банківської системи,  захист  інтересів вкладників і кредиторів. В Україні функції банківського регулювання і нагляду за   діяльністю банків та інших фінансово – кредитних установ покладено на Національний банк  України.  Національний  банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками та іншими фінансово – кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів і економічних нормативів. Обов’язкові економічні нормативи встановлюються Національним банком України з метою забезпечення фінансової надійності банків і інших фінансово – кредитних установ,  а також з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам  та інсайдерами, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за процентами та валютним ризиком. [8, c.306]

    Національний банк регулює  діяльність комерційних банків, встановлюючи вимоги щодо мінімального розміру капіталу, нормативів, нормативів обов’язкового резервування коштів банківською системою.

    Основним елементом капіталу  комерційного банку є статутний  капітал. Національний банк України  встановлює вимоги щодо мінімального  розміру статутного капіталу комерційного банку на час його створення та реєстрації.         [2, c.410]

     Система нагляду за діяльністю комерційних банків включає як дистанційний нагляд,  так і проведення  інспекційних перевірок на місцях, оскільки дані фінансової звітності, що надсилаються до органів нагляду, не завжди адекватно відображають реальне фінансове становище комерційного        банку.

    Для того щоб співробітники  органів банківського нагляду  могли здійснювати постійний  контроль за діяльністю банків, використовується система  дистанційного  нагляду. В  більшості випадків  вона   забезпечує раннє виявлення   проблемних банків   та проведення порівняльного   аналізу їх діяльності.  Дистанційний нагляд, періодична перевірка банківської звітності в більшості випадків дають змогу вчасно виявити проблемні банки, а перевірка  на  місцях забезпечує  прийняття  відповідних  заходів,  спрямованих на захист вкладників і поліпшення їх фінансового становища. Проблемним банкам      може бути заборонено створювання нових філіалів, надання нових позик, обмежено чи заборонено ( в залежності від проблемного стану банку) доступ до грошового ринку. Дії нагляду контролюють доступ цих банків до фондів та обмежують збитки, які вони можуть спричинити вкладникам, кредиторам та іншим учасникам фінансового ринку.

    Одним із основних  завдань органів банківського  нагляду є аналіз та            оцінка фінансового становища  комерційних банків, вчасне виявлення  збитків та вжиття заходів  щодо їх мінімізації. Чим раніше  виявлені проблеми в діяльності конкретного банку, тим ефективнішим буде результат від здійснених заходів.

    При оцінюванні фінансового  становища комерційного банку  особливо важливо отримати узагальнюючу  оцінку (рейтинг) банку, яка б   враховувала всі основні компоненти  фінансового становища і давала змогу розглядати       всі банки з єдиного погляду. Такою рейтинговою системою, яка реалізувала комплексний стандартизований підхід до оцінки діяльності  комерційного банку, стала система CAMEL, розроблена в Сполучених Штатах Америки        в 1978 році. Основні принципи цієї системи, використовують у своїй діяльності органи банківського нагляду в багатьох країнах, у тому числі й в Україні.

        Оцінка розміру капіталу банку здійснюється з погляду його достатності    для забезпечення стабільності банку та захисту інтересів вкладників і полягає переважно в обчисленні  показників достатності капіталу з урахуванням ризиковості як балансових, так і позабалансових статей. Для оцінки достатності капіталу важливу роль відіграє встановлення реальної якості активів, яке впливає на визначення достатності сформованих резервів та визначення достатності капіталу банку.

    При  проведенні оцінювання  якості  активів визначається  ступінь повернення кредитів  та впливу проблемних кредитів  на загальне фінансове становище комерційного банку. Оцінювання якості активів, як правило, потребує проведення перевірки на місцях, протягом якої здійснюється переоцінка кредитів і перевірка відповідності створених резервів якості кредитів. У разі потреби, за результатами перевірки вносяться корективи до величини капіталу банку.

    Оцінювання менеджменту  полягає в оцінюванні методів  управління   банком, а також  у перевірці дотримання банківською  установою законодавчих актів,  обов’язкових економічних нормативів та встановлених банківським менеджментом процедур і правил. З одного боку оцінка менеджменту є           досить суб’єктивною, оскільки проводиться на основі якісного аналізу,              з другого боку – вона здійснюється в останню чергу, спирається на            результати аналізу активів, капіталу банку, його рентабельності та його       ліквідності, а отже є досить об’єктивною. Банківські установи із задовільною якістю менеджменту мають адекватний розмір капіталу, задовільну якість активів, достатні надходження коштів та ліквідність.