Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

З основ  економічної теорії, мікроекономіки та макроекономіки 

На тему № 32

 „Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки” 
 
 
 
 
 
 

Студентки ІІІ курсу 4 групи

Заочної форми навчання

Факультету

 ресторанно-готельного

 та  туристичного бізнесу 

                                     Науковий керівник 

. 
 
 
 
 

Київ  2009

План

Вступ ..............................................................................................................................3

І. Банківська система  як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

1.1. Сутність  банківської системи................................................................................5

1.2. Механізми функціонування та функції банківської системи.............................10

ІІ. Особливості  структурної побудови банківської  системи.....................................14

ІІІ. Банківська система України

3.1. Особливості  розвитку  банківської системи в Україні......................................19

3.2.Особливості  побудови банківської системи  України........................................22

ІV. Проблеми та шляхи підвищення стійкості банківської системи України.......29

Висновки......................................................................................................................34

Список використаної літератури..............................................................................38 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

     Створення  ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів  управління.  Їх важливою складовою  є  фінансово-кредитні важелі.  Ринкова модель економіки передбачає створення  розвинутих фінансових  ринків.  Значно посилюється роль банків,  що  потребує зміцнення  банківської системи та створення ефективного  механізму грошово-кредитного економічного регулювання.

    Гроші - важливий елемент ринкової системи  господарства, і стабільність грошової системи держави - обов’язкова умова  нормального функціювання всієї національної економіки. Розлад грошового обігу визиває значні темпи інфляції, підриває ринкові механізми, економіку в цілому. Тому виникає об’єктивна потреба у створені механізму державного контролю за кількістю грошей.

      Головною  ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «банк» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

      Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

      Банківська  сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

      Метою роботи є: розкрити теоретичні та практичні  аспекти функціонування банківської  системи.

      Предметом роботи виступає банківська система  як елемент сучасної економіки ринкового  типу.

      Об’єктом  роботи є інфраструктура банківської  системи.

      Стан  і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера служить об’єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку дослідників.

     В умовах перехідної економіки, на етапі  формування та розвитку ринкових інститутів банківська система України ще сповна не мобілізувала й не реалізувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв’язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності; удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності. Відтак банківська система потребує удосконалення, розробки фундаментальних та прикладних засад її подальшого зміцнення, усунення негативних проявів, які мають місце в сучасній банківській практиці. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність проаналізувати теоретичні основи, охарактеризувати банківську систему, запропонувати практичні рекомендації для поліпшення управління її розвитком, спрямувати цей розвиток у необхідне для економіки та суспільства русло.

      Сучасну банківську систему слід розглядати як велику динамічну цілеспрямовану відкриту систему, яка характеризується: наявністю значної кількості елементів, що виконують різні функції і мають багаторівневу ієрархічну структуру; динамічністю поведінки елементів, підсистем і системи в цілому, наявністю складних взаємозв’язків, включаючи зворотні; нерегулярністю впливу зовнішнього середовища та стохастичністю в поведінці системи; наявністю визначеної процедури прийняття рішень. 
 
 
 
 
 
 

      І. Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної                ринкової економіки.

      1.1. Сутність банківської  системи.

      Розвиток  ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі – десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розширити свою справу. Даний процес об’єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи.

      Банківську  систему в літературі часто трактують  як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій і ролі на грошовому ринку.

      Але це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

      Тому  більш правомірним видається  формулювання банківської системи  як законодавча визначеної, чітко  структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

      Банківська  система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є  складовою частиною кредитної системи держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам.

      1. У країні повинна бути достатня  кількість діючих банків і  кредитних установ.

      2. У системі не повинно бути  зайвих елементів.

      3. У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

      4. Поряд із центральним банком  діють найрізноманітніші комерційні  банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб

      5. У країні діють банки й кредитні  установи, як не обмежуються акумуляцією  і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери  економіки.

      6. Банківська система є складовою  більш широкої системи – економічної  системи держави.

      Банківську  систему слід розглядати також відносно інших системних структур, з якими вона взаємодіє і створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.

      До  таких загальних рис можна  віднести:

      - поєднання багатьох однотипних  елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

      - динамічність системи. Банківська  система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

      - закритість системи. Банківська  система є системою "закритого  типу", що проявляється в концентрації  уваги її суб'єктів переважно  на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено займатися суто банківською діяльністю. Більше того, багато банківської інформації є по закону банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи. Водночас ця закритість є досить відносною. Адже банки функціонально постійно взаємодіють з іншими системами, зазнають впливу з боку останніх і самі проникають у сфери їх функціонування;

      - саморегуляція системи. Банківська  система теж має здатність  до самонастроювання, саморегулювання:  якщо один із банків банкрутує,  його "нішу" негайно займають  інші банки; якщо змінюється  економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992-1994рр., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.

      До  специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи  і виділяють її з ряду інших, можна віднести:

      - дворівневу побудову;

      - поглиблене, централізоване регулювання  діяльності кожного банку окремо  і банківської діяльності в.  цілому;

      - централізований механізм контролю  і регулювання руху банківських  резервів;

      - наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

      - гнучке поєднання високого рівня  централізованої керованості банківської  системи зі збереженням повної  економічної самостійності і  відповідальності за результати  своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

      Світова практика знає декілька типів банківської  системи:

      1) Розподільча централізована банківська  система;

      2) Ринкова банківська система;

      3) Система перехідного періоду.

      Відмінності між цими типами банківської системи подані в табл. 1

      Таблиця 1. Відмінності між розподільчою і ринковою банківськими системами.

      На  противагу розподільчій системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожний суб'єкт виробництва будь-якої форми власності (не тільки державної) може утворити банк. В ринковій економіці функціонує багато банків із децентралізованою системою управління. Емісійні і кредитні функції розподілені ними між собою. Емісія сконцентрована в центральному банку, а кредитування підприємств і населення здійснюється різними діловими банками - комерційними, інвестиційними, інноваційними, іпотечними, ощадними і іншими. Ділові банки не відповідають за зобов'язаннями держави, також як держава не відповідає за зобов'язаннями ділових банків; ділові банки підпорядковуються Раді свого банку, а не адміністративному органу управління держави.

      Отже, банківська система - це не механічна  сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується  з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова  структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

      1.2. Механізми функціонування та функції банківської системи.

      Банківська  система відіграє дуже важливу роль у господарській структурі країн  з розвиненими ринковими відносинами. Через неї проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система організовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

      Необхідність  існування банківської системи  визначається двома групами причин:

      1) потребою здійснення суспільного  нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

      2) забезпечення збалансованості попиту  і пропозиції на грошовому  ринку і в кожному з його  секторів. Банки при цьому повинні  керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому

      Тому  більш правомірним видається  формулювання банківської системи  як законодавча визначеної, чітко  структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній  професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну економічну структуру.

      Самостійність банківської системи як економічної  структури має подвійне спрямування:

      - відносно окремих банків як її структурних елементів;

      - відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

      Відносно  окремих банків самостійність системи  проявляється у специфічних цілях  та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

      Головною  ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

      - забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

      - забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

      Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він  не був. Тільки скоординоване об'єднання  їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

      Не  менш виразно проявляється відмінність  функцій банківської системи  як самостійної структури від  функцій окремих банків.

      Банківська  система спроможна виконувати три  такі функції1:

      - трансформаційну;

      - створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

      - забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

      Трансформаційна функція банківської системи  базується на аналогічній функції  окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами.

      По-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через "облікове вікно", "ломбардне вікно", пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками.

      По-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

      Функція створення платіжних засобів  і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

      Це  ключова функція банківської  системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

      Ця  функція банківської системи  якісно відрізняється від аналогічної  функції окремого банку. Кожний окремий  банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

      Функція забезпечення стабільності банківської  діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

      Централізоване  регулювання банківської діяльності як специфічна ознака банківської системи  визначається насамперед її регулятивною функцією. Певний вплив на цю ознаку має також емісійна функція банківської системи.

      Проблема  ризиків - одна з найбільш складних і загрозливих у банківській  діяльності. Втрати від ризиків - це не тільки збитки окремих банків, а  й втрати багатьох їх клієнтів - юридичних  і фізичних осіб, це потрясіння всієї економічної системи. Тому боротьба з ризиками - це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи. Ця обставина закріплена в банківському законодавстві всіх, країн, яке передбачає систему заходів щодо нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності. Реалізація цих заходів покликана забезпечити стабільну, безперебійну роботу кожного банку другого рівня і здійснюється під наглядом та за участі центрального банку й інших законодавчо уповноважених органів.

      Централізоване  регулювання руху банківських резервів зумовлюється насамперед емісійною  функцією банківської системи.

      Усі комерційні банки зобов'язані зберігати  свої вільні резерви (кошти) на рахунках у центральних банках, а останні  мають право контролювати і регулювати рух коштів за цими рахунками. При появі у комерційних банків надмірних резервів, які загрожують надмірним зростанням пропозиції грошей і порушенням кон'юнктури ринків, центральний банк має право частину їх заблокувати, підвищити норму обов'язкових резервів і, звузивши цим можливості комерційних банків, надавати кредити та створювати нові депозити. Якщо ж потрібно збільшити обсяги банківських резервів і розширити кредитні можливості комерційних банків, центральний банк знижує цю норму і навіть може надавати останнім у позичку додаткові резерви. У такому випадку в комерційних банків збільшується кредитний потенціал, можливості створювати нові депозитні гроші, що призводить до збільшення пропозиції грошей.

ІІ. Особливості структурної  побудови банківської системи.

За своєю структурою банківські системи різних країн  істотно різняться. Разом з тим  є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім  дворівнева структура.

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових. Проте в обох цих випадках не було і потреби в існуванні банківських систем у тому розумінні, про яке мова йде в цьому підручнику. Там були або механічна сукупність слабо пов'язаних між собою окремих банків (у докапіталістичні епохи), або єдиний монобанк, що являє собою замкнуту систему, адекватну загальноекономічній системі (як у СРСР). Такий монобанк повністю

позбавлений суто ринкових принципів функціонування - рівноправності сторін, взаємовигідності їх співробітництва, конкуренції на грошовому ринку, самофінансування, комерційного розрахунку, ринкових методів формування процента, валютного курсу тощо. У таких умовах справді не було потреби в центральному банку як органу, що поєднує решту банків у систему.

    При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавче наділяється відповідними повноваженнями.

    Центральні  банки усіх країн світу виконують  такі функції:

— розроблення  і реалізація державної грошово-кредитної  політики;

— емісія грошей;

— функції «банку банків»;

— функції банку  уряду.

     Крім  цих функцій, центральний банк  може виконувати й інші. Він  зберігає централізований золотовалютний  запас (якщо він не переданий скарбниці), здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю (не в усіх країнах ця функція є виключною компетенцією центрального банку).

    Виконання  перелічених функцій визначає  місце і роль центрального  банку в економіці, дає змогу найефективніше організувати діяльність дворівневої кредитної системи.

   На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, так звані комерційні банки.

  Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

      На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк (рис. 1). [26]