Банківська система України та її розвиток на сучасному етапі



43

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

 

 

 

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Політична економія”

на тему «Банківська система України та її розвиток на сучасному етапі»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник роботи

к.е.н., доц.              Н. І. Климова

 

Студент економічного факультету

І курсу, групи 14-ФК

Напрям підготовки – 6.030508

«Фінанси і кредит»              В. О. Пономаренко

 

 

 

 

ХАРКІВ 2010

43

 

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1               ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БАНКІВСЬКИЙ СЕКТОР               ЕКОНОМІКИ             

1.1.              Банки: сутність, походження, функції

1.2.              Правові засади банківської діяльності в Україні

1.3.              Функціонування сучасних банківських систем

РОЗДІЛ 2               АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ               УКРАЇНИ

2.1.              Етапи розвитку банківської системи України

2.2.              Банківська система України в умовах світової фінансово-              економічної кризи

РОЗДІЛ 3               ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
              УКРАЇНИ

3.1.              Шляхи подолання кризи в банківському секторі

3.2.              Напрямки вдосконалення банківської системи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Анотація використаних джерел

АНОТАЦІЯ

У роботі розкрито сутність поняття «банк», визначено функції банків на різних рівнях дворівневої системи та правові засади банківської діяльності в Україні. Розглянуто етапи розвитку банківської системи України в роки незалежності.

Проаналізовано сучасний стан банківської системи в умовах світової фінансово-економічної кризи і виділено такі характерні риси: високий рівень присутності іноземного капіталу в банківській системі України; банки перебувають під впливом кризи ліквідності, що впливає на скорочення кредитування; банки зосередилися на поліпшенні якості активів, реструктуризації проблемної позичкової заборгованості тощо.

На основі вивчених наукових джерел послідовно та вичерпно розглянуто можливі шляхи подолання кризи в банківському секторі, запропоновані відомими українськими банкірами, а також коротко охарактеризовано основні напрямки подальшого розвитку банківської системи України.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків, містить 3 рисунка, 23 наукових джерела інформації, 2 додатка. Загальний обсяг роботи без додатків – 30 сторінок.

Ключові слова: банк, банківська діяльність, банківська система, криза, антикризові заходи, стратегічні напрямки.

ВСТУП

Стабільний розвиток банківської системи є запорукою економічного процвітання країни. Відповідно до цього, на сьогоднішній день є актуальним дослідження проблем у банківському секторі нашої держави в контексті фінансової кризи, що набула загальносвітового характеру і стала серйозним викликом не тільки для України, а й для провідних країн світу. Проблема системної кризи фінансового сектору економіки цікавить багатьох спеціалістів, але, незважаючи на досить велику науково-інформаційну базу з цієї тематики, в ній містяться ще недосліджені питання.

Об’єктом дослідження є банківська система України на сучасному етапі її розвитку.

Предметом дослідження є кризові явища в економіці країни та їх вплив на банківську систему.

Мета роботи: проаналізувати сучасний стан банківської системи України та розглянути шляхи подолання системної кризи.

Відповідно до поставленої мети, можна виділити такі основні завдання дослідження:

1.      На основі вивченої літератури визначити головні причини та наслідки дестабілізації фінансового ринку України.

2.      Висвітлити загальні риси, якими характеризується сучасний стан банківської системи України.

3.      Розглянути основні шляхи подолання кризи в банківській системі України, визначені у наукових працях відомих банкірів: В. Міщенка, Ю. Іващенка, А. Гідуляна.

У роботі було використано такі законодавчо-нормативні джерела: Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Закон України «Про Національний банк України».

Значний внесок у розробку досліджуваної проблеми зробили: В. І. Міщенко, А. Гідулян, Ю. Іващенко, А. С. Криклій та В. В. Коваленко.

Отримані результати дослідження можна застосувати для подальших розробок нових шляхів виходу з фінансової кризи. Зібрані та систематизовані дані слугуватимуть інформаційно-практичними рекомендаціями щодо визначення стратегії розвитку банківської системи після завершення кризи в Україні.

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БАНКІВСЬКИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

1.1. Банки: сутність, походження, функції

Для того, щоб зрозуміти, що ж таке банк, для чого він потрібен і яка його роль у суспільних відносинах, необхідно, в першу чергу, надати визначення цьому поняттю, тобто розкрити його сутність.

Банк – це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей [7, с.37-38]. На сьогоднішній день у світовій науці існує три основні теорії походження слова «банк»: – від нім. «die Bank» (лавка, на якій здійснювались розрахунки), – від франц. «banque» (скриня), – від італ. «banco» (лавка, крамниця).

Усі банки як фінансові установи організаційно впорядковані в банківську систему –– сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму.

Банківська система країни включає:

1)              центральний банк;

2)              комерційні банки, в тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

Основне призначення банків – посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Основна функція комерційних банків полягає в здійсненні на договірних умовах кредитно-розрахункового, касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ та організацій. Банки відіграють роль посередників між надходженням вітчизняних заощаджень і раціональним розміщенням капіталів в економічному процесі [7, с.38].

Основною функцією центрального банку є емісія валюти країни та забезпечення її обігу. Центральний банк виступає фінансовим агентом уряду, що відповідає за грошово-кредитне регулювання економіки країни.

Конкретної історичної дати виникнення банків немає. Елементи розвитку банківської справи можна знайти в історії древніх держав: Вавилону, Єгипту, Греції, Риму. У ті часи банківські операції зводилися до купівлі, продажу, розміну монет, прийому внесків, видачі позичок, іпотечних і ломбардних операцій. Але поступова зміна соціально-економічних умов (установлення ранньофеодальних порядків, перевага натурального господарства, осуд раннім християнством посередницьких грошових відносин) призвело до затихання товарно-грошових операцій і разом з ними операцій, які сьогодні трактуються як банківські.

Розкладання феодального ладу, розвиток міст, торгівлі й ремесел обумовило активізацію товарно-грошових операцій і сформувало потребу в посередниках, які могли мінімізувати ризики операцій із грошима. Середньовічні міняльні контори стали попередниками банків, а міняйли – попередниками банкірів; вони приймали грошові внески в купців на зберігання й спеціалізувалися на обміні грошей різних міст і країн.

Згодом міняйли стали використовувати ці внески, а також власні кошти для видачі позичок і одержання відсотків, що означало перетворення міняйл на банкірів.

Одним з перших банків у сучасному розумінні цього терміна став заснований в 1407 р. Банк Генуї. У Західній Європі перехід до кредитних банкірських будинків і комерційних банків відбувся в другій пол. XVII ст., у США історія банківської справи починається із другої пол. XVIII ст. Перші банківські операції в Російській імперії стала здійснювати Монетна контора у 1729-1733 рр., а перший комерційний банк з’явився в 1754 р.

Термін «комерційний банк» виник на ранніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (від англ. commerce), товарообмінні операції й платежі. Основною клієнтурою були торговці, купці (звідси й назва «комерційний банк»). Банки кредитували транспортування, зберігання й інші операції, пов'язані з товарним обміном.

З розвитком промислового виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, на створення запасів сировини й готових виробів, на виплату зарплати тощо. Строки кредитів поступово подовжувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладень в основний капітал, цінні папери й т.д.

Отже, термін «комерційний» у назві банку втратив первісний зміст. Сьогодні він позначає «діловий» характер банку, його орієнтованість на обслуговування всіх видів господарських агентів, незалежно від їхнього роду діяльності [21].

 

1.2. Правові засади банківської діяльності в Україні

Законодавство (Закон України "Про банки і банківську діяльність") визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції:

–              залучення до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб;

–              розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

–              відкриття та обслуговування банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Зазначені операції є базовими і утворюють первинну сферу банківської діяльності. Види банків:

–              універсальні, що виконують усі базові операції на грошовому ринку та будь-які інші;

–              спеціалізовані, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку.

Відповідно до Закону "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні можуть функціонувати як спеціалізовані, тобто ощадні, іпотечні, інвестиційні, розрахункові (клірингові). Законом також закріплено право самостійно визначати напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Правовий зміст банківської діяльності закріплений у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

На відміну від інших небанківських установ, банки створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [18]. Діяльність будь-якого банку підпорядковується, природно, отриманню прибутку, тому повинна розглядатись як один з елементів фінансової діяльності держави [7, с.41].

Діяльність Національного банку України регулюється Законом України «Про Національний банк України», прийнятим у березні 1991 р. Будучи підзвітним тільки Верховній Раді України, він має право законодавчої фінансової ініціативи, володіє монопольним правом випускати грошові знаки та направляти їх в обіг. Національний банк проводить операції з резервними фондами та касове обслуговування комерційних банків, купівлю й продаж державних цінних паперів та іноземної валюти, визначення курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерційних та інших банків. Дозвіл на створення комерційних банків та на їхню діяльність на території України Національний банк дає шляхом їх реєстрації. Отже, основні функції Національного банку України такі:

*              емісія національних грошових знаків, організація їх обігу та вилучення з обігу;

*              надання кредитів комерційним банкам;

*              випуск і погашення державних цінних паперів, управління рахунками уряду, здійснення зарубіжних фінансових операцій;

*              збереження офіційних золотовалютних резервів;

*              грошово-кредитне регулювання економіки;

*              загальний нагляд за діяльністю кредитно-фінансових установ України й виконання фінансового законодавства.

До складу Національного банку входять:

*              державна Скарбниця України. Її функцією є зберігання резервних фондів національних грошових знаків, нагромадження золотого запасу, коштовностей та валютних запасів;

*              валютна біржа, яка купує і продає за вільними ринковими цінами іноземну валюту;

*              розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень, розрахунково-касових центрів, які і складають основу резервної системи [19].

Аналіз законодавства дає можливість вважати, що про банківську діяльність можна і слід говорити тоді, коли банки здійснюють ті чи інші дії з фінансовими інструментами, в якості яких виступають гроші, цінні папери і валютні цінності. Тобто, банківська діяльність - це сукупність дій банківської системи з приводу обороту грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, збереження і як товару.

lign:justify">У правовому розумінні банківська діяльність - це сукупність правових дій, що здійснюється певними суб'єктами у формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.

Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і особливі риси.

Банки також слід розглядати як особливого виду підприємство. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.

Види угод, які мають право здійснювати комерційні банки:

–              банківські операції, які становлять безпосередній предмет діяльності;

–              угоди, які мають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних і матеріальних передумов роботи банку;

–              ряд інших небанківських угод, не заборонених законодавством.

Безпосередньо банківська діяльність розглядається як набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави. Виділяють такі види банківських операцій:

–              активні – спрямовані на використання ресурсів банку (надання кредитів);

–              пасивні – спрямовані на залучення коштів (депозити);

–              комісійні – посередницька діяльність банку (обслуговування платежів, інкасація, зберігання цінностей) [18].

1.3. Функціонування сучасних банківських систем

Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського організму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської системи як частини економічної системи є результатом історичного розвитку. Однак банківська система не перебуває в статичному стані — вона постійно розвивається, як і економічні відносини у суспільстві.

Під банківською системою розуміється сукупність учасників грошово-кредитного ринку — комерційних і спеціалізованих банків, небанківських кредитних установ, що виконують депозитні, позичкові і розрахункові операції і що діють у рамках загального грошово-кредитного механізму.

Банківські системи розвинених країн з ринковою економікою мають як  загальні риси, пов’язані зі спільним напрямком розвитку економіки, так і  специфічні, викликані особливостями еволюції національних економік і національних грошових ринків.

Загальні ознаки побудови банківських систем:

◙              дворівневий характер банківських систем розвинених країн: перший рівень представлений центральним банком або аналогічним органом (органами) регулювання грошово-кредитної сфери і банківського нагляду, другий рівень – кредитні і фінансові установи, що безпосередньо задовольняють потреби економічних суб’єктів у банківському обслуговуванні (фінансові посередники);

◙              система нагляду за діяльністю комерційних банків. Можна виділити  три групи країн, що відрізняються способами побудови наглядових  структур, місцем і роллю центральних банків у цих структурах:

1)         країни, в яких нагляд здійснює центральний банк;

2)         країни, в яких нагляд здійснюють інші органи, яким держава делегувала ці повноваження;

3)         країни, в яких нагляд здійснюють центральний банк спільно з іншими органами державного управління;

◙              форми і методи регулювання банківської діяльності і грошово-кредитної сфери в цілому: ліцензування, норми нагляду за діяльністю банківських установ, операції центральних банків на грошовому ринку, уніфікація форм розрахунків.

Перший рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На другому рівні оперують комерційні банки різних типів:  універсальні і спеціалізовані (інвестиційні, ощадні, іпотечні банки, банки  споживчого кредиту, галузеві, внутрішньовиробничі банки); небанківські установи (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії та ін.).

Центральний банк в більшості країн належить державі. Але навіть якщо держава формально не володіє його капіталом (США, Швейцарія) або володіє частково (Бельгія, Японія), центральний банк виконує  функції державного органу. Цілі діяльності центрального банку (перший рівень банківської системи):

●              захист і забезпечення стійкості національної валюти;

●              розвиток і зміцнення національної банківської системи;

●              забезпечення ефективного і безперебійного функціонування платіжної системи.

Як правило, отримання прибутку не є ціллю діяльності центрального банку [3, с.9-10].

Комерційні банки, що складають другий рівень банківської системи розрізняються за способом утворення (формування капіталу), за основними секторами діяльності, за розмірами, географічним напрямом діяльності, але всі вони діють за єдиними правилами в рамках єдиних регулюючих норм.

Основні сучасні тенденції розвитку банківських систем – децентралізація управління, приватизація і консолідація учасників грошово-кредитного ринку [3, с.11].

Процес формування національної банківської системи в Україні розпочався в 1991 році, з набуттям державної незалежності. На чолі цієї системи стоїть Національний банк України (НБУ), який є формально незалежним від уряду. Він є підзвітним Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Національний банк є центральним банком країни, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому. НБУ дає дозвіл на створення в Україні комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій. Він веде книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки набувають статусу юридичної особи з моменту їх реєстрації в даній книзі.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюють на акціонерних або пайових засадах. Засновниками комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів [7, с.38].

Банківські системи деяких іноземних країн характеризуються високою спеціалізацією окремих інститутів, як, наприклад, в Англії, де існує законодавче обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками, іншими кредитними установами. Однак українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою. Створення останньої зумовлене тим, що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму розпорядженні достатнього капіталу, а також необхідної організації торгівлі цінними паперами і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств, не використовуючи банківські кредити у великих обсягах. Водночас паралельно з універсально діючими банками у Німеччині функціонують також спеціалізовані банки та інші кредитні установи.

Економічні реформи та пошук шляхів виходу із кризового стану в Україні більше актуалізують вивчення існуючої банківської системи, тенденцій і особливостей її формування та розвитку. Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі національної банківської системи, забезпечення ефективної ролі банків як фінансових посередників стосовно акумулювання, розподілу й інвестування грошових ресурсів у економіку розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики на сучасному етапі [7, с.40].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Етапи розвитку банківської системи України

Історія розвитку вітчизняної банківської системи розпочалася після прийняття Декларації про державний суверенітет України у 1991 р., коли постало питання про створення власної фінансово-кредитної системи. Декларація та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, які законодавчо закріпили за Україною право на самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків [17].

У розвитку банківської системи України виділяють декілька етапів, поділ на які в різних періодизаціях дещо відрізняється. Скористаємося однією з сучасних періодизацій, в якій розглядається поділ на шість етапів. Основні зміни, що відбулися.

На першому етапі (1991-1996 рр.):

•              створення дворівневої банківської системи;

•              перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні;

•              запровадження системи регулювання діяльності банків;

•              відкриття представництв іноземних банків.

На другому етапі (1996-1998 рр.):

•              вдале проведення грошової реформи;

•              подолання гіперінфляції;

•              підвищення вимог до капіталізації банків.

На третьому етапі (1998-2000 рр.):

•              перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

•              запровадження обов’язкового створення банками резервів на покриття ризиків за активними операціями;

•              затвердження нового порядку видачі банкам ліцензії на здійснення операцій.

На четвертому етапі (2000-2006 рр.):

•              прийняття Верховною Радою України основних законів, що регулюють банківську діяльність;

•              управлінські, технічні і кадрові удосконалення, реорганізація банків, посилення контролю за їх діяльністю.

На п’ятому етапі (2006-2008 рр. (період до світової фінансово-економічної кризи)):

•              суттєве збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі України;

•              внесення змін до законодавства, що дозволило створення в Україні філій іноземних банків.

На шостому етапі (з 2008 р. – період світової фінансово-економічної кризи):

•              прийняття ряду антикризових законів та постанов щодо регулювання діяльності банків у період фінансової нестабільності;

•              запровадження мораторію на дострокове зняття депозитів;

•              запровадження тимчасових адміністрацій з метою недопущення масового банкрутства фінансових установ;

•              запровадження вільного курсоутворення щодо національної валюти.

Отже, банківська система за роки незалежності України відзначилася досить швидкими темпами розвитку, завдяки цьому в її історії виділяють кілька етапів.

 

2.2. Банківська система України в умовах світової фінансово-економічної кризи

 

Аналітично-пошукове завдання: дослідити кризові явища в банківській системі України, спричинені світовою фінансово-економічною кризою.

Світова фінансова криза набула масштабного характеру і стала серйозним викликом для багатьох країн світу, в тому числі й для України. Незважаючи на те, що протягом останніх років перед кризою в економіці України відбувалося накопичення низки ризиків, зумовлених передусім макроекономічними чинниками, вітчизняні суб’єкти господарювання виявилися не готовими до такого розгортання подій.

Однією з найважливіших причин розгортання фінансово-економічної нестабільності в нашій країні слід вважати стрімке зниження попиту на продукцію експортоорієнтованих галузей, зокрема металургійної, що відчутно вплинуло на показники діяльності підприємств реального сектору економіки. Справді, стрімке зниження попиту на експортну продукцію значною мірою зумовило скорочення обсягів промислового виробництва. Зокрема, за січень – листопад 2008 року темпи зниження обсягів продукції промисловості порівняно з відповідним періодом минулого року становили 0,7 %. Найбільше зниження спостерігалося в текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра (–5 %); коксу, продуктів нафтопереробки (–15 %); хімічній галузі (–6 %); металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (–7,6 %).

Оскільки до жовтня 2008 року ситуація на вітчизняному фінансовому ринку та в банківській системі була доволі стабільною, але через посилення світової фінансової кризи та зазначених вище внутрішніх макроекономічних дисбалансів (див. додаток A) відбулося помітне зниження рівня ліквідності окремих банків, яке часом носило системний характер, та підвищення волатильності обмінного курсу гривні з чітко вираженим трендом у бік девальвації.