Банківська система України: принципи побудови та функції

34

Львівський інститут банківської справи

Університету банківської справи НБУ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Банківська система України: принципи побудови та функції»

Виконала:

Ст. гр. 306-ФКбс

Солошенкова Катерина Олександрівна

Науковий керівник:

Галько О.Р.

Ст. викладач кафедри банківської справи

Львів

2011

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1.Суть та принципи побудови банківської системи.............................................4

2.Функції банківської системи...............................................................................8

3.Основні етапи розвитку української банківської системи.............................12

4.Структура банківської системи України……………………………………..22

5. Підсумки діяльності комерційних банків України за 2010 рік..............…...28

Висновки................................................................................................................32

Список використаної літератури..........................................................................34

Вступ

Банківська система держави являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті – забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі, тому часом її називають кровоносною системою держави. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічному розвитку держави та її економічній політиці, залежить ефективність руху фінансових ресурсів.

Проблемі оптимізації світової грошово-кредитної системи як взагалі, так і в умовах України, було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів та спеціалістів з країн СНД.  Так, багато питань стратегічного та прикладного змісту знайшли відображення в численних працях О.Васюренка, А.Вожжова, А.Гальчинського, А.Дробязка, О.Дзюблюка, В.Козюка, В.Міщенка, В.Новицького, Ю.Пахомова, О.Петрика, О.Плотнікова, А.Поручника, Ю.Прозорова, М.Савлука, Н.Савченка, В.Стельмаха, В.Усоскіна та інших авторів.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі доступних літературних джерел з’ясувати та проаналізувати основні риси банківської системи України.

Для досягнення поставленої мети у роботі розглянуто такі питання:

      Суть, принципи побудови та функції банківської системи

      Історія розвитку банківської системи України

      Структура української банківської системи

      Аналіз основних показників діяльності банківської системи України

Об’єкт дослідження – основні риси розвитку банківської системи в Україні.

Предметом дослідження є суть і структура банківської системи.

У ході дослідження методологічних засад функціонування банківської системи на сучасному рівні використовувались: принцип історизму, принцип суперечності, системно-структурний підхід, кількісно-якісний аналіз.

1.Суть та принципи побудови банківської системи

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об’єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Так, прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.[1]

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

      відносно окремих банків як її структурних елементів;

      відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

      забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

      забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

      однорівневу;

      дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень — комерційні банки. їх клієнти — підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська

система. За такою системою відносини між банками будуються в двох

площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі — відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.[2]

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи,

яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки

і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено

основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і

відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової

конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне

господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.

Умовами нормального функціонування банківської системи є:

      достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розви­вається і кількісно та якісно змінюється;

      відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

      наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

      існування   поряд   із   центральним   банком   найрізноманітніших комерційних банків,  які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

      діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються    акумуляцією    і    розподілом    коштів    підприємств, організацій, а сприяють наколиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

2.Функції банківської системи

Банківська система спроможна виконувати три такі функції

      трансформаційну;

      створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

      забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації — більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

      по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні.

      по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал  вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати навпаки.

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів — акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів  

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється :

      у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

      у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:

• страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

• страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

• створення  внутрішньобанківських резервів для  покриття збитків від кредитних ризиків;

• створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

• централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

• створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

• створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

   • узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

Банківська система взаємодіє з іншими системами структурами. Це, зокрема. Бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер. А також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.

До таких  загальних рис можна віднести:

      поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

      динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зро­стає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

      закритість системи. Банківська система є системою «закритого типу», що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяль­ністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено вести суто банківську діяльність. Більше того, багато банківської інформації є за законом банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи;

      саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його «нішу» негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992—1994рр., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.[1,3]

3.Основні етапи розвитку української банківської системи

Розвиток банківської справи в Україні починається пізніше, ніж в розвинутих країнах, з першої половини 19 століття. Це пов’язано насамперед з історичним розвитком економіки Росії. В Україні на початку 19 століття стали проводитися біржові операції і широко використовувались різні форми кредитування, це було пов’язано з розвитком ярмаркової торгівлі. Українські банки проводили кредитно-розрахункові операції, які стали невід’ємною частиною господарського життя. Основне завдання банків в дореформений період полягало в підтримці поміщицьких господарств. Важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала монополію на використання грошових коштів, але це не відповідало вимогам розвитку індустріального сектора економіки держави. Тому необхідно було створювати нову банківську систему, яка б сприяла розвитку економіки.

Регулюванню банківської діяльності, грошового обігу та кредиту присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених, зокрема І. Гіленка, О.Дзюблюка, О. Кириченка, В. Кочетова, І. Лютого, В. Новицького та багатьох інших. Однак, у вітчизняній літературі залишаються недостатньо розробленими окремі аспекти регулювання банківської діяльності.

Створюючи банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі, тому заснований в 1860 році Державний банк мав право здійснювати звичайні комерційні операції, а також мав вирішальний вплив на діяльність інших банківських установ [4]. Основним напрямом у розвитку банківської справи в Україні залишається кількісне зростання кредитних та банківських установ з принципом взаємного кредитування. З 90-х років 19 століття поширюється кооперативний кредит та іпотечний.

Початок двадцятого століття в Росії був позначений серйозними потрясіннями в кредитно-банківській системі. Особливо важко це відобразилось на українських банках, насамперед криза застала приватну банкірську справу під час революції 1905-1917рр. Таким чином, незважаючи на існування розгалуженої мережі банків і кредитних товариств, Росія, в тому числі й Україна так і не ввійшли у світову кредитно-фінансову систему. Цьому перешкодила революція 1917-1921 рр. і наступні за нею події, які призвели до розриву Радянської держави зі світовою економічною системою.

Новий етап у розвитку банківської системи України має місце з 1988р. В 1988р. у листопаді з’являється перший кооперативний банк у Феодосії “Таврія”[5]. Із січня 1989 року починається створення нової мережі комерційних та кооперативних банків. До кінця 1989р. в республіці діяло вже 12 комерційних і 5 кооперативних банків. За своїм характером вони деякою мірою копіювали кредитно-банківську систему 20-х років. Головною метою комерційних банків було оперативне отримання їх засновниками та клієнтами широкого кола банківських послуг. На відміну від державних банків, що працювали під керівництвом уряду, ці банки намагалися вкладати кошти у високодоходні операції.

Так, Україна поступово починає створювати нову банківську систему, яка включала як державні банки, так і приватні (акціонерні, кооперативні). Спочатку комерційні банки створювалися як галузеві, ці банки мали вирішувати, перш за все, проблеми в середині певної галузі щодо науково-технічного прогресу, збільшення об’ємів виробництва. Галузеві міністерства та підзвітні їм підприємства таким чином намагалися мобілізувати капітал для розвитку галузі і якоюсь мірою захиститись від фінансової та кредитної політики держави. У 1990 р. офіційно було зареєстровано на території України 25 банків Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. А з прийняттям Декларації “Про державний суверенітет України” 16 липня 1990 було покладено початок створення банківської системи України, бо саме у цьому документі вперше зустрічаються слова “банківська система України” та йдеться про створення Національного банку України. Взагалі, розвиток банківської системи залежно від поставлених завдань можна розподілити на декілька етапів.

Перший етап - 1990-1993рр. - проходить реорганізація та перереєстрація існуючих раніше банків, а також створення перших українських банків .

На підставі всесоюзних законів від 2 грудня 1990 року Центральний банк Української РСР із простої республіканської контори Держбанку СРСР перетворюється на автономну ланку загальносоюзної резервної системи. Центральний банк одержував право самостійних дій у всіх сферах банківських операцій, крім емісії кредитних знаків, не порушуючи проведення єдиної грошової політики.

З цього моменту банківська система України, поки що залишаючись складовою частиною всесоюзної кредитної системи, також набуває дворівневої форми. У 1991році з початком введення в дію Закону України “Про банки та банківську діяльність” були зроблені перші спроби створення банківської системи ринкового типу, якій була притаманна дворівнева структура. Крім того, з 1992 року починають з’являться перші українські банки ринкового типу, як великі (“Аваль”, “Інко” ), так і дрібні (Правекс банк, Діамант-банк). Таким чином, можна зробити висновок, що на першому етапі формування банківської системи в Україні повільно формується дворівнева банківська система, що складається з Національного банку та комерційних банків. За цей період стрімко збільшилась кількість комерційних банків, але не було сформовано ефективного механізму впливу з боку НБУ на комерційні банки. Що стосується регулювання в банківській сфері, то в цей час ще залишається недосконалою нормативно-правова база, яка сприяла створенню дрібних “кишенькових” банків, які заробляли грошовий капітал лише за рахунок використання гіперінфляції.

Другий етап 1994-1996рр. характеризується позитивними змінами у формуванні банківської системи. З одного боку, інфляційні процеси виявили банки, які не здатні функціонувати в ринкових умовах, з другого боку, виникає необхідність регулювання банківської діяльності. В цей період на основі монетарної політики були призупинені інфляційні процеси, ліквідовані банки, які були не готові працювати в умовах більш жорсткого контролю з боку НБУ. Натомість на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Національним банком розробляються нові форми і методи регулювання банківської діяльності.

Третій етап - 1996-1998рр. характеризується якісним оздоровленням банківської системи. На цьому етапі НБУ було проведено роботу по боротьбі з інфляційними процесами, створено умови для введення грошової одиниці України, поліпшено регулювання та вдосконалена система банківського нагляду, завдяки чому на сьогодні досягнуто стабілізація фактичної кількості комерційних банків, а також постійно відбувається покращання їх фінансового стану. Однак залишилася проблема недовіри до банківської системи.

Четвертий етап – 1999р. - теперішній час. Він характеризується створенням нової нормативно-правової бази щодо банківської діяльності. Був прийнятий закон України “Про Національний банк України”(1999р.), в якому вже чітко визначенні функції та статус Національного банку. Крім того, відбувся перехід до міжнародних стандартів обліку банківських операцій. З метою повернення довіри населення до банківської діяльності був виданий Указ Президента “Про створення системи гарантування вкладів населення”(2000р.), а пізніше й Закон України “Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб”(2001р.) і нарешті, був прийнятий новий Закон “Про банки та банківську діяльність”(2000), який також сприяє утворенню нових, як вітчизняних, так і іноземних банків.

Отже, можна зробити наступні висновки : за роки незалежності України створено дворівневу банківську систему з розподілом функцій на кожному рівні, здійснено реформування грошової системи, створено нову платіжну систему з прогресивними новітніми технологіями. Застосовані новітні технології щодо міжнародних розрахунків та переказів, значно підвищена їх надійність. Напрацьовано нормативно-правову базу щодо банківської діяльності, постійно вдосконалюються методи й форми регулювання, нагляду та контролю за банківською діяльністю. Однак, висока ціна за банківські послуги, обмежений спектр цих послуг, відсутня відповідна фінансова інфраструктура на рівні з розвинутими країнами, яка б стимулювала вкладання коштів, повільний розвиток у процесі зростання дієвості банківського регулювання та нагляду стимулюють проводити подальший процес реформування банківської системи та грошово-кредитної політики [6]. Тому основні напрями у процесі реформування повинні бути спрямованими на повернення довіри населення до банківської діяльності, розгалуженню мережі страхування депозитів, як для населення, так і для юридичних осіб, підтримання стабілізації національної грошової одиниці, вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи, вдосконалення регулюючої функції НБУ щодо діяльності банківської системи.

Таким чином, у друге тисячоліття Україна увійшла зі сформованою дворівневою банківською системою, за допомогою якої впроваджується грошово-кредитна політика держави, але банківська система завжди повинна вдосконалюватися, щоб українські банки мали змогу конкурувати з іноземними. Тобто процес створення сучасної банківської системи, яка б відповідала умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і буде ще довго тривати. Це пов’язано насамперед з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна трансформація, і вона ще не стала повністю ринковою. Незважаючи на вище зазначене, вже зараз можна сказати, що основа банківської системи ринкового типу в Україні створена. Хоча, на нашу думку, банківську систему України ще не можна вважати повноцінною системою ринкового типу, оскільки в питаннях регулювання і нагляду банківської діяльності ще діють адміністративні заходи, хоча починають переважати і економічні, та за багатьма параметрами у своїй основі вона вже наближена до банківської системи ринкового типу.

Що стосується виду банківської системи, то на сьогодні в Україні діє універсальна (спрощена) дворівнева банківська система, але вона не зводиться лише до заснування мережі комерційних банків та проголошення принципу розмежування банківських функцій між ними та центральним банком. Фактичне утвердження дворівневої системи можливе лише в умовах створення дійового механізму грошово-кредитного регулювання [7]. Так, відсутність достатньо розвинутої ринкової економіки і необхідного інструментарію ефективної реалізації головних ланок кредитної політики засвідчує, що функціонування дворівневої банківської системи є значною мірою формальним. Ці недоліки притаманні багатьом країнам колишнього Союзу.

В Україні Національний банк підзвітний Верховній Раді, і це деякою мірою не дає в повному обсязі виконувати монетарну політику на довгостроковій основі, яка тісно пов’язана з економічною політикою, тому що, іноді політичні міркування та побічні кон’юнктурні обставини впливають на їх виконання. Загалом, до незалежності Національного банку як політичної, так і економічної треба підходити надзвичайно обережно, бо не до кінця вирішеним залишається питання розмежування кредитної системи та державних фінансів, що призводить до фактичного виконання Національним банком скарбничих функцій. Так, в Україні лише з липня 1993 року впроваджено систему касового обслуговування бюджету.

Національному банку України відповідно до статті 7 Закону “Про Національний банк України” надається монопольне право здійснення емісії національної валюти, управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності, що дозволяє визначати та проводити грошово-кредитну й валютну політику, виступати кредитором останньої інстанції для банків і організовувати систему рефінансування, визначати порядок та форми розрахунків, а також здійснювати банківське регулювання та нагляд. Згідно зі ст.99 Конституції України визначено основною функцією Національного банку України забезпечення стабільності грошової одиниці.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. Їх виконання забезпечується через: здійснення всіх видів перевірок (крім ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності) банків на місцях, інших кредитних установ, а також перевірки достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, кредитних установ та ліцензуванні банківських операцій; висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Таким чином, виконання НБУ своїх функцій є за своєю сутністю реалізацією державної економічної політики через грошово-кредитну та валютну політики, крім того, виконання кожної функції призводить до впливу на конкретні грошово-кредитні й економічні показники, регулювання їхнього взаємозв’язку та відносин між суб’єктами економічної діяльності.