Банківська система україни

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………….5. Розділ 1. Теоретичний аспект формування та розвитку банківської системи України

1. Історія формування банківської системи України……………………...….... 7.
2. Основні етапи розвитку банківської системи України……...………………10.

Розділ 2. Сучасний стан і напрямки розвитку банківської системи України

1. Аналіз основних тенденцій розвитку банківської системи в Україні….… 17.
2. Вплив держави на розвиток банківської системи в Україні …………….... 23.

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України

1. Позитивні та негативні сторони сучасного стану банківської системи України……………………………………………………………………....... 26.
2. Основні заходи щодо подолання проблем розвитку вітчизняної банківської системи …………………..…………………………………………………… 30.

Висновки …………………………………………………………………………….. 33.

Список використаної літератури …………………………………………………... 34.

Додатки ……………………………………………………………………………… 36.

ВСТУП

     Актуальність проблеми. Сучасний етап трансформації національної економіки характеризується підвищенням вимог до банківської системи, яка повинна сприяти стійкому економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності господарського комплексу в умовах поступової інтеграції у світовий економічний простір. Це обумовлено особливою роллю банківських установ як рушійного механізму економічних перетворень, що забезпечує переміщення фінансових ресурсів між окремими регіонами, галузями господарства та суб’єктами економіки з метою задоволення їх потреб та запитів. Вказані процеси вимагають від комерційних банків адекватного нарощування обсягів, оптимізації структури та вдосконалення організації ресурсної бази. Саме ця обставина зумовлює необхідність дослідження проблем становлення і розвитку банківської системи в Україні.

     Метою курсової роботи є дослідження особливостей становлення та розвитку банківської системи України, а також проведення аналізу сучасного стану банківської системи України, дослідження проблемних аспектів, що стримують розвиток банківської сфери, та шляхів їх вирішення.

     Завданням курсової роботи є:

1. Визначити теоретичний аспект формування та розвитку банківської системи України:

    1). Історія формування банківської системи України;

2). Основні етапи розвитку  банківської системи України.

2. Дослідити сучасний стан і напрямки розвитку банківської системи України:

1). Аналіз основних тенденцій розвитку банківської системи в Україні;

2). Вплив держави на розвиток банківської системи в Україні.

3. Виявити проблеми та перспективи розвитку банківської системи України:

1). Позитивні та негативні сторони сучасного стану банківської системи України;

 2). Основні заходи щодо подолання проблем розвитку вітчизняної      банківської системи.

   Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти стійкого розвитку банківської системи України.

    Об’єктом дослідження є банківська система України, Національний банк України та комерційні банки, які ведуть діяльність на Україні та  складають банківську систему України.

     Серед суб’єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки – це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон’юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

     Інформаційною  базою написання курсової роботи  була спеціалізована статистична  література в галузі банківської  справи, інформація про Національний  банк України, законодавство України.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ  АСПЕКТ  ФОРМУВАННЯ  ТА  РОЗВИТКУ  БАНКІВСЬКОЇ  СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

1. Історія формування банківської системи України

     Розпад Радянського Союзу, сприяв прийняттю Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою, відкрив нову сторінку в формуванні вітчизняної банківської системи.

     Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, які законодавчо закріпили за нашою державою право на самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків.

     Ще з січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних i кооперативних банків. На 20 червня 1990 р на території України було офіційно зареєстровано 25 банків (17 акцiонерних комерцiйних i 8 кооперативних). Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк – попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АК, Промбудбанку – Промінвестбанк.

     Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами [8, с. 24].                                                                                         

     Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями. З перших днів він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці [17, с. 67].

     Розвиток сучасної банкiвської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тодi був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську діяльність ”.

     В основу розбудови банківської системи України були покладені принципи,

загальновизнані у світовій практиці [17, с. 67]:

• дворівнева побудова: чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;
• функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;
• ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення

комерційних банків різних форм власності, лібералізація банківської  діяльності;

• організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;
• незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;
• формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.

     Нова редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність", прийнята

Верховною Радою України 7 грудня 2000 р., визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [1].

     Банки організовують свою діяльність в певному секторі ринку, тобто в системі

грошово-кредитних і фінансових відносин, а предметом їхньої діяльності виступають: гроші, валютні цінності, інші фінансові інструменти.

     На думку, О. Орлюка, банківська діяльність – це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку [15].

     У правовому розумінні банківська діяльність є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами в формі, яку вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку [16, с. 76]. Аналогічної думки дотримується О. Костюченко, розглядаючи банківську діяльність з правової точки зору, зазначає, що це – сукупність правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, встановленій законом або договором [10].

     Я підтримуємо думку О. Олейник, який вважає, що банківська діяльність –сукупність звичних і реально здійснюваних банківських операцій банками та іншими фінансовими установами як спеціальними суб'єктами з приводу грошей та інших фінансових інструментів як засобів обігу, накопичення і товару [14]. З поняття «банківської діяльності» випливає поняття «банківська система».

      Так О.П. Орлюк, визначає банківську систему як складову кредитної системи

держави, яка становить  сукупність різних за організаційно-правовою формою та

спеціалізацією банківських  установ, що функціонують у межах  єдиної фінансової

системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу [15].

Схожої думки дотримується О.А. Костюченко, визначаючи банківську систему через розгалужену сукупність банків, банківських інститутів, фінансово-кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком [10]. Досліджуючи банківські системи в інших країнах, Г.П. Солюс визначає, що сучасна капіталістична банківська система – складний комплекс грошово-кредитних установ, який включає різні за масштабом і характером діяльності, за типом власності та національної належності, банківські інститути, що виконує різноманітні функції та відіграє многогранну роль на ринку капіталу та в економіці в цілому [11].

     На нашу думку, найбільш вдале визначення дає В.С. Стельмах, розглядаючи

банківську систему як: «складний комплекс, який функціонує і розвивається

відповідно до цілого ряду законодавчих і нормативних документів. Основним

елементом цієї системи є  комерційний банк – кредитно-фінансова  установа, яка

залучає і накопичує вільні грошові кошти підприємств, організацій, населення, а

також здійснює випуск цінних паперів, кредитування народного господарства і

населення на умовах платності, зворотності і строковості. Стан і рівень розвитку

банків досить серйозно впливає  на розвиток всієї суспільно-економічної  формації» [13]. Тому, розглянувши діяльність банківської системи, можна зрозуміти ситуацію в державі, а також зробити правильні висновки про роль Національного банку України у виконанні своєї головної функції – забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

2. Основні етапи розвитку банківської системи України

     Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів.

1. І етап (1991-1992рр.) - процеси перереєстрації та реорганізації.

     2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні

банки України, зареєстровані  ще Держбанком СРСР. У цей період “міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

2. II етап (1992-1993 роки) - поява банків “другої хвилі”

     На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки. На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор [17, с. 76].

3. III етап (1994-1996 роки) – перші банкрутства.

     Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року – 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існування.

     У 1994 році на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні представництва (12 у 1994 р.) – всього на 1996 рік їх було

зареєстровано 14. З’явилися  також ще 5 нових українських комерційних  банків [17, с.76 - 77].

4. IV етап (1996-2000 рр.) - стабілізація банків та впровадження національної валюти – гривні.

     На етапі стабілізації продовжують діяти 227 – 229 банків, серед яких: два –державні; 117 (1996 рік), 184 (1997-1998 рр.) – у формі акціонерних товариств; 50

(1996 рік), 41 (1997-1998 рр.) – у  формі товариств із обмеженою  відповідальністю [18, с. 56].

     Кількість банків за період 1992-2000 pp. зросла майже втричі, хоч починаючи з

1996 р. кількість їх поступово  скорочується. Помітно зростає кількість  банків з іноземним капіталом – з 14 на кінець 1996р. до 31 на кінець 2000 р. Станом на 01.01.1999 р. в Українській республіканській книзі реєстрації зареєстровано 214 комерційних банків, з яких 177 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських

операцій і є дієздатними.

     Починаючи з 1996 – 2000 р.р. досить високими темпами здійснювалася капіталізація банків: сплачений статутний фонд комерційних банків за період 1994 – 2000 pp. зріс більше ніж у 30 разів; кількість банків зі сплаченим статутним фондом в 10 і більше млн. грн. зросла з одного на кінець 1994 р. до 91 на кінець 2000 p. У загальному обсязі сплачених статутних фондів в 2000 році частка малих банків (з обсягом статутного фонду до 3 млн. гривень) становить 10%, середніх (від 3 до 10 млн. гривень) – 24%, великих (понад 10 млн. гривень) – 66%. Позитивним є те, що кількість малих та середніх банків поступово зменшується (відповідно із 78 до 72 та із 76 до 73), а кількість установ зі значним статутним капіталом (їх нині налічується 37), навпаки, зростає. Ця тенденція свідчить про певне оздоровлення та стабілізацію української банківської системи на цьому етапі [12, с. 43].

     Вирішальною стає процентна політика комерційних банків. На даному етапі виникла ілюзія відсутності необхідного обсягу грошової маси, та фактично проблема полягала в їх реальному обігу, тобто ринках, на яких вони обертаються. Адже понад 50% грошей (близько 8 – 10 мільярдів – у гривнях та близько 10 – 13 мільярдів – у доларах США) працюють поза банківськими рахунками – у нелегальному бізнесі. Унаслідок значного попиту на кредити та обмеженості легального грошового ринку пасивів сформувався високий рівень процентних ставок. Сумний досвід неповернення кредитів у 1992 – 1995 роках теж провокував підвищення рівня процентних ставок як механізму компенсації кредитних ризиків та непрацюючих активів.

     Причинами такого стану є: велика кількість малих банків та їх розпорошеність; низькі доходи фізичних і юридичних осіб; вимивання оборотних коштів виробництва і гостра потреба в кредитах.

     Незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, досить низький. Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків.

     Це підтверджується викладеними нижче даними, що характеризують якісну сторону функціонування банківської системи України.

     Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1 січня 2000 р. становила 1116,4 млн. дол. У середньому на один банк припадає 6,85 млн. дол. На фоні провідних банків світу капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з українських банків не ввійшов до списку першої тисячі банків світу, що був опублікований англійським журналом "The Banker" у 2000р. Найбільший за цим показником банк України – Промінвестбанк - мав на початок 2000р. 128,4 млн дол. власного капіталу, в той час як останній банк з тисячного списку вже в 1994 р. мав 125,0 млн дол. [6].

5. V етап (2000 - 2005 рр.) – стабілізація банків.

     П’ятий етап розвитку банківської системи України почався з прийняттям нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".     

     Банківська система України протягом 2000 – 2005 рр. демонструвала значні темпи зростання: чисті активи українських банків зросли у 5,75 рази, капітал – у 14,2 рази, переважно за рахунок банків першої та другої груп.

     На початок 2001 року банківська система України налічувала 216 банків. На кінець 2006 році НБУ було зареєстровано 193 банка, з яких переважна більшість зареєстрована у Київській (60%), Дніпропетровській (8%), Харківській (7%), Донецькій (6%) та Одеській (6%) областях.

     Аналіз показників діяльності банків указує на вкрай незначну, за світовими стандартами, результативність їх функціонування, а також колосальну диференціацію можливостей різних банківських інститутів.

     Так, активи всієї системи комерційних банків на початок 2003 року обчислювалися всього 12,7 млрд. дол., кредитний портфель – 8,8 млрд. дол., балансовий капітал – 1,9 млрд. дол. [6].

     Для порівняння: 2000 року капітал найбільших банків світу Citygroup (США), які входили до першої трійки, становив 54,4 млрд. дол., Mizubo Financial Group (Японія) – 50,5 млрд., Bank of America Corp. (США) – 40,6 млрд. дол., а величина активів Mizubo Financial Group (Японія) – 1,3 трлн. дол., Citygroup (США) – 902,2 млрд., Deutsche Bank (Німеччина) – 874,7 млрд. дол.

     На початок 2003 року відношення балансового капіталу українських комерційних банків до ВВП становить 4,5%, тоді як у Росії – 5,4, США та ФРН – по 5%. Водночас відношення сукупних банківських активів до ВВП в Україні майже на чверть нижче, ніж у Росії, вдвічі – ніж у США [6].

     За оцінками західних фахівців, середній рівень депозитів у «дуже багатих» країнах становить 53% до ВВП, «багатих» – 31%, «бідних» – 20%, «дуже бідних» – 13%. В Україні це співвідношення на початок 2006 року становить 17,5%. Тобто за цим показником ми перебуваємо десь між «дуже бідними» і «бідними» країнами [9].

6. VI етап (починаючи з 2008 р. і до сьогодні).

     Шостий етап розвитку банківської системи пов'язаний із світовою фінансовою

кризою, яка не минула і  України. Кризові явища посилювались за рахунок зростання темпів інфляції, підвищення цін та політичної нестабільності у державі. Понад це, відсутність єдиної стратегії та узгодженої реалізації тактичних заходів у подоланні кризових явищ з боку керівництва відповідних державних органів поглибило стагнаційні процеси. Перед банківським сектором постала проблема можливої втрати ліквідності окремими великими банками, що зумовило б крах банківської системи загалом. Неоднозначні заяви експертів, оприлюднені у ЗМІ, спровокували депозитну кризу, коли громадяни масово намагались повернути свої вклади. Зменшення обсягів залучених коштів та зростання зовнішнього боргу банківської системи України залишається надзвичайно актуальною на сьогодні проблемою. Крім цього, девальвація гривні у 2008 р. засвідчила недостатність капіталізації банків [8].

     Фундамент для розгортання кризових тенденцій у банківській системі України

був закладений саме бурхливим  розвитком кредитування під впливом  низки внутрішніх і зовнішніх причин. По-перше, в останнє десятиріччя перед фінансовою кризою спостерігалася тенденція до винесення обробних виробництв із розвинутих у менш розвинені країни (за умови наявності в них достатньо кваліфікованої та дешевої робочої сили) і зворотного перетоку заощаджень із менш розвинених до більш розвинених країн. Це прискорювало зростання країн, що розвиваються, за рахунок зовнішнього фінансування (банківських кредитів, облігаційних позик і прямих інвестицій із розвинених країн).

     По-друге, в Україні склалося сприятливе для стимулювання кредитування поєднання інтересів держави, банків, населення та виробників, у якому держава

відігравала одну з ключових ролей: зросли видатки з бюджету на соціальні цілі, що стимулювало споживчий попит, та пом’якшився характер грошово-кредитної політики НБУ, що профінансувало цей попит за рахунок споживчого кредитування. У підсумку кредитне навантаження на населення зросло за 2005–2009 рр. з 3 тис. грн на душу населення (близько 600 дол. США) до 15,7 тис. грн (близько 2 тис. дол. США). В Україні додатковою негативною характеристикою процесу прискореного нарощування кредитування стало його фінансування за рахунок іноземного капіталу, що посилило валютні ризики, збільшило зовнішнє боргове навантаження та залежність банківської системи від зовнішніх ринків капіталу [7, с. 154].

     Світова криза ліквідності обмежила доступ банків до зовнішніх фінансових джерел, що разом із девальвацією гривні, погіршенням фінансового стану позичальників, розбалансуванням державних фінансів і політичною нестабільністю вкрай негативно позначилося на фінансовій стійкості банків: до проблеми ліквідності, що виникла на початку кризи, додалися проблеми якості активів та достатності капіталу. Вкрай складна загальноекономічна ситуація сформувала модель виживання банків, що передбачала відмову від надмірно ризикових операцій – економічний спад і високі темпи інфляції зробили нерентабельним кредитування корпорацій, що не могли сплачувати високі процентні ставки.

     Найближчими роками за умов згортання державних антикризових програм і ужорсточення фінансового регулювання конкуренція за фінансові ресурси лише посилиться. У цих умовах банківська система України має орієнтуватися виключно на власні фінансові ресурси, обсяги яких залежать від стану реального сектора економіки [7, с. 154].

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ СТАН І НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ 

СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

     2.1. Аналіз основних тенденцій розвитку банківської системи в Україні

     В Україні існує дворівнева банківська система, яка включає Національний банк та банки, що функціонують як універсальні чи спеціалізовані банки (іпотечні, інвестиційні, ощадні, клірингові). Банки, що здійснюють свою діяльність на території України, за розміром активів поділені на чотири групи. За станом на 1 грудня 2010 р. перша група складалася з 17 великих банків з активами понад 14,0 млрд. грн.;  друга група – з 22 банків з активами від 4,5 до 14,0 млрд. грн.; третя група – з 21 банку з активами від 2,0 млрд. грн. до 4,5 млрд. грн.; і четверта група – зі 115 банків з активами менше 2,0 млрд. грн.

     За станом на 01 серпня 2011 р. 56 банків мали частку іноземного капіталу більше 10%, а 21 із них мали 100% іноземного капіталу. Частка іноземного капіталу у загальному зареєстрованому статутному капіталі українських банків за станом на 01 серпня 2011 р. становила 38,0% [4].

     Два найбільші банки – «Державний експортно-імпортний банк України» і «Державний ощадний банк» є державними.  За станом на 1 серпня 2011 р. загальні активи всіх банків становили 1188,9 млрд.  грн. (149,1 млрд. дол. США). Обсяг наданих банками кредитів складав 800,6 млрд. грн.;  власний капітал – 148,6 млрд. грн.; кошти суб’єктів господарювання – 163,3 млрд. грн.; кошти фізичних осіб – 301,9 млрд. грн.

     У 2010 р. сукупний регулятивний капітал вітчизняних банків збільшився на 18,5% і станом на 1 січня 2011 р. склав 160,9 млрд. грн. Збільшення регулятивного капіталу було обумовлено збільшенням зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу на 26,6 млрд. грн. та збільшенням субординованого боргу на 8,3 млрд. грн. (Додаток А). За сім місяців 2011 р. регулятивний капітал банків збільшився на 7,3% і становив 172,7 млрд. грн. Балансовий капітал збільшився на 7,9% і склав 148,6 млрд. грн. [4].

     Основні показники діяльності банківської системи в 2002 – 2008 рр.  характеризувалися швидкими темпами зростання банківського кредитування. Накопичення значних обсягів кредитних ресурсів, вдосконалення строкової структури та зниження процентних ставок були основними причинами розвитку кредитної діяльності. Разом з тим, зусилля банків, спрямовані на збільшення довгострокового кредитування на фоні нестачі довгострокових ресурсів, посилили ризики, пов’язані з ліквідністю та платоспроможністю банківської системи, внаслідок невідповідності між строковою структурою активів та зобов’язань. Наприклад, у 2008 р. довгострокові кредити збільшились на 73,9% (або 215,8 млрд. грн.), в той час як довгострокові депозити зросли лише на 22,6% (або на 29,4 млрд. грн.). У 2009 р., довгострокові кредити зменшилися на 3,8% (або на 19,7 млрд. грн.), в той час як довгострокові депозити зменшились на 49,9% (або на 79,4 млрд. грн.) (Додаток А).

     У 2010 р. довгострокові кредити зменшились на 4,7%, або на 21,0 млрд. грн., в той час як довгострокові депозити збільшились на 62,9% або на 50,2 млрд. грн. У 2009 р. розрив між довгостроковими активами та пасивами скоротився на 77,0 млрд. грн., а в 2010 р. – на 7,1 млрд. грн. і склав 8,9 млрд. грн. [4].

     Національний банк України проводить активну роботу щодо збалансування розміру та структури активів і пасивів вітчизняних банків і обмежує ризики, пов'язані з їх діяльністю. Так, починаючи з лютого 2008 р., банки повинні враховувати при розрахунку нормативу адекватності капіталу валютні ризики та довгострокові активні операції, які здійснені з перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів.