Банківський кредит та його класифікація

ВСТУП

Актуальність  теми. На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. creditum —  позика, борг) — одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Мета  і задачі дослідження. Метою дослідження є операцій комерційного банку з надання та погашення окремих видів позичок.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені на вирішення наступні основні задачі:

• дослідити особливості банківського кредиту
• сформулювати класифікацію кредитів,що надаються комерційними банками;
• визначити умови та порядок укладання кредитного договору;
• проаналізувати методи та етапи кредитування;
• здійснити комплексний аналіз певних видів кредитних операцій;
• виявити при яких умовах формується та використання резерв на покриття витрат за позиками комерційних банків;
• дізнатись,про кредитну політику,яку можуть вести банки.

Об'єкт і  предмет дослідження. Об'єктом дослідження виступають кредитні позики.

Предметом дослідження є правові норми,на основі яких укладаються кредитні угоди.

Методи дослідження. Основна частина досліджень проводилась на основі аналізу чинного законодавства і банківських документів, кредитних угод. Також для теоретичної основи використовуються навчальні посібники та наукові статті.

Структура й обсяг роботи. Структура роботи, визначена цілями й задачами дослідження, складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 8 підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 52 сторінок, загальна кількість використаних джерел – 18 найменувань.

РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ ЯК ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

1.1. Банківський кредит та його класифікація

Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання [4].

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються  на певний строк, по закінченні якого  вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені  через певний час. Повернення кредиту  забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх в завершальній стадії в грошову форму.

Платність кредиту полягає  в тому, що кредити банк видає  підприємствам за певну плату, яка  називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати  банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту  означає наявність у банку  права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші [10].

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи, у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва.  Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними  ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських  кредитів:

1. За основними  категоріями позичальників;

• кредити галузям народного господарства;
• кредити населенню;
• кредити державним органам влади.

2. За цільовим  спрямуванням:

• виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);
• споживчий (споживчі цілі населення).

3. За строками  користування:

• строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою чергу, можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1-3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки);

Короткостроковий кредит надається підприємствам для  покриття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кредиту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредит надається підприємствам  для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредиту  обумовлюється тривалим функціонуванням  основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.

• до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на розсуд позичальника;
• прострочені - по яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;
• відстрочені (пролонговані) - щодо яких за клопотанням позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків погашення кредиту на більш пізню дату.

4. Залежно від  забезпечення:

• забезпечені (ломбардні) - надаються під забезпечення (заставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення кредиту тощо);
• незабезпечені (бланкові) - надаються без забезпечення. Незабезпечені (бланкові) кредити, що називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент.

5. За методами надання:

• у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;
• відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погодження кожний раз із банком умов кредитного договору;
• гарантовані - банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів: з обумовленою датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

6. Залежно від  кількості кредиторів:

• надані одним банком;
• консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;
• паралельні, що передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від  порядку погашення:

• поступово (в розстрочку);
• водночас із закінченням строку кредитного договору;
• у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером  і способом сплати процентів:

• з фіксованою процентною ставкою;
• з плаваючою процентною ставкою;
• зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);
• зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки банки використовують плаваючу процентну ставку. В цьому випадку у відповідності з кредитним договором процентні ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.

9. За ступенем  ризику:

• стандартні;
• нестандартні, до яких, в свою чергу, відносяться: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.[20]

1.2. Умови та порядок укладення кредитної угоди

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником  регламентуються на підставі кредитних  договорів.

Кредитний договір - це юридичний  документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству [16].

На практиці комерційні банки  розробляють типові форми кредитних  угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди  - визначається, хто позичальник,  хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування - вказуються сума і строк кредиту,  порядок його видачі та погашення.  Банк перевіряє обгрунтованість  замовленої суми кредиту і  вносить поправки до неї з  урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту  з посиланням на угоди, що  є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови,  до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті - це перелік дій чи умов, яких повинен  дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті - це список умов, які не повинен допустити  позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати  дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди.  Банк залишає за собою право  вимагати дострокового погашення  кредиту у випадку порушень  умов кредитної угоди. Позичальник  може домагатися перенесення  строків погашення позички, підвищення  суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення  умов угоди. Порушення з боку  позичальника умов кредитної  угоди карається шляхом стягнення  пені, яка нараховується на суму  боргу або на суму кредиту,  або на суму порушення. Банк  може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою  чинності.

9. Можливості зміни умов  угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів  угоди, підписи уповноважених  осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

1.3 Процес  кредитування та його основні етапи

Методи кредитування клієнтів банку

У банківській практиці застосовуються два основних методи кредитування. Перший метод кредитування полягає  в тому, що питання щодо надання  позики вирішується щоразу в індивідуальному  порядку. Кредит надається на певний строк у декілька тижнів, місяців або років і пов'язаний з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб'єктам господарської діяльності перевищує 50%.

Другий метод кредитування полягає у наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного  ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в  короткострокових коштах. Такий метод  кредитування називається кредитною  лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне забалансове зобов'язання про надання грошових коштів.

У банківській практиці виділяють  два види кредитних ліній: невідновлювальну та відновлювальну (револьверну).

У разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов'язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником стосунки між банком і позичальником припиняються.

При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт  кредитування визначається у вигляді  ліміту заборгованості з позики. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику у межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3 - 5 років. За відкриття кредитної банк отримує комісію.

Залежно від характеру  зобов'язань банку розрізняють  підтверджену та обов'язкову кредитні лінії.

Підтверджена кредитна лінія  передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати і не є офіційним  зобов'язанням банку. Останній зобов'язується надати позику згідно з заявкою клієнта  лише у невідкладному випадку, тому клієнт мало зацікавлений в такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за позикою, яку надає інший кредитор. Ставка відсотку за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов'язання не враховуються навіть за балансом, а підлягають лише позасистемному обліку.

Обов'язкова кредитна лінія - це контрактне зобов'язання, згідно з  яким банк зобов'язується у письмовій  формі кредитувати клієнта за його проханням відповідно до термінів та умов, які передбачені кредитною  угодою. Банк може відмовити у кредитуванні лише у разі, коли виявить реальне погіршення фінансового стану позичальника або порушення ним умов кредитної угоди. Таке зобов'язання банку підлягає обліку за балансом на позабалансовому рахунку. При відкритті такої кредитної лінії банк отримує комісію або від суми зобов'язання, або від його частини, яка не використана позичальником [9].

Нині комерційні банки  переважно використовують метод  індивідуального підходу до клієнта  при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають надійну репутацію.

Етапи процесу кредитування

Організація кредитних  взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають  стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються  такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку  подається заявка (клопотання) на отримання  кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі  відомості про позичальника) за  формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про  реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених  законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою  адміністрацією бухгалтерський  баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи,  що стосуються забезпечення кредиту:

• застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);
• застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
• гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;
• страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з  обслуговуючого банку про наявність  рахунків позичальника, наявність  (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості  за кредитами, отриманими в  інших банках.

До документів, перерахованих  у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали  для звіряння.

У разі необхідності позичальник  подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами  працівник банку проводить попередню  бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту  і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності  базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

• матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;
• матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;
• відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з  інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку  позичальника на місці. Дуже важливо  з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта  можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Третій етап. Полягає в  розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри  позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен  запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності  зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається  позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний  договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної  угоди працівник кредитного відділу  оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття  позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських  вимог документи передаються  в обліково-операційний відділ для  виконання. Перелік цих документів такий:

• розпорядження кредитного відділу;
• примірник кредитної угоди;
• договір застави (або інша форма забезпечення);
• строкове зобов'язання;
• картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись  наданий особовому позичковому  рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані  й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і  які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов'язання являє  собою юридичний документ, який служить  основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок  може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.